На мою думку це хороша книга. Хоч вона й довго тягнулася без динаміки, я не можу її назвати нудною. Кожна деталь була важливою цеглинкою в будуванні песонажів та історії. Мені сподоалося.
Дякую за огляд! Мої враження збігаються з Вашими: деяких сюжетних ліній було забагато, деяких хотілось би більше. Головне, що мені було цікавим, - це перипетії в тандемі Норрелл-Стрейндж: там стільки всього, такі відтінки стосунків, від смішних ревнощів до книг і дрібного інтриганства до відвертої ворожнечі і далі до найвищої приязні - таке варто читати, це цікаво. Що мене здивувало в серіалі - то це вихолощення феміністичного дискурсу, який в романі досить виразно присутній.
Мені взагалі якось не зайшла екранізація, тому що головні герої не потрапили для мене в ті, які я намалювала в голові собі, і навіть не стільки за зовнішнім виглядом, як за харизмою... Але те, що Стрендж одразу почав шукати шлях повернення дружини в серіалі більш логічний, бо читаючи книгу я питала себе - чому він хоча б не спитав про це Норрела... Стосовно феміністичних мотивів, то в книзі я взагалі їх не помітила - авторка реально писала як в 19-му сторіччі - сприйняття для мене було тих часів, а в серіалі сприйняття 21-го сторіччя пренесли в 19-те.. Особливо стосовно фінальних промов леді Поул...
@@Olena.bookoholic Фемінізм мені бачився в деталях: оте постійне педалювання теми, як Стрейндж недооцінює свою дружину, як принижує її в присутності сторонніх - настільки, що вона аж потяглася до спілкування з паном із будяковим волоссям. Особливо промовиста деталь: у фатальний ранок її зникнення він навіть не мав певності, чи була вона в ліжку, бо навіть не глянув у її бік... Зрештою, цілком допускаю, що то в мене суб'єктивно загострене сприйняття подружньої черствості. Дякую!
@@mirabel_lv6869 мені це якраз вважалось ознакою часу... Не те щоб і Леді Поул кохали так сильно, та й між Стренджами була радше спокійно-відчужено-дружня атмосфера, ніж кохання...
Починала читати книгу в лютому, взяла 100+ сторінок. Було забавно намагатись її читати 24 лютого, щоб розслабитись, ага (коли з вулиці чутно вибухи). Потім перерва на 4 місяці евакуації. Потім продовжила і перевалила за 300 сторінок. І все ще намагаюсь зрозуміти, про що ця книга. Після перерви прикольно зануритись в атмосферу, авторський стиль. Але читати розділ за розділом підряд не можу - це нудно шо ппц! Гадки на маю, коли дочитаю. Всі сподівання на те, що якось перевалю за половину, а далі відгуки обіцяють більш драйвовий сюжет
Мені після 200-300 сторінок стало цікавіше, наскільки пригадую. Коли стало більше Стренджа))) а Норрел нудний сам по собі і розділ про нього також трошки)) але я була готова до таких темпів, тому мені було норм
@@Olena.bookoholic мене дратує, що ніхто не розуміє, як практично застосувати магію 🤪 у них безмежні можливості і мінімум фантазії. Розумію, що в цьому прикол книги, але все одно бісить. Я зараз на моменті, як Стрендж приїхав на війну і будує дороги
На мою думку це хороша книга. Хоч вона й довго тягнулася без динаміки, я не можу її назвати нудною. Кожна деталь була важливою цеглинкою в будуванні песонажів та історії. Мені сподоалося.
Читаю це зараз. Давно мене так не захоплювала книга. Шедевр ❤
Дякую за огляд! Мої враження збігаються з Вашими: деяких сюжетних ліній було забагато, деяких хотілось би більше. Головне, що мені було цікавим, - це перипетії в тандемі Норрелл-Стрейндж: там стільки всього, такі відтінки стосунків, від смішних ревнощів до книг і дрібного інтриганства до відвертої ворожнечі і далі до найвищої приязні - таке варто читати, це цікаво. Що мене здивувало в серіалі - то це вихолощення феміністичного дискурсу, який в романі досить виразно присутній.
Мені взагалі якось не зайшла екранізація, тому що головні герої не потрапили для мене в ті, які я намалювала в голові собі, і навіть не стільки за зовнішнім виглядом, як за харизмою... Але те, що Стрендж одразу почав шукати шлях повернення дружини в серіалі більш логічний, бо читаючи книгу я питала себе - чому він хоча б не спитав про це Норрела... Стосовно феміністичних мотивів, то в книзі я взагалі їх не помітила - авторка реально писала як в 19-му сторіччі - сприйняття для мене було тих часів, а в серіалі сприйняття 21-го сторіччя пренесли в 19-те.. Особливо стосовно фінальних промов леді Поул...
@@Olena.bookoholic Фемінізм мені бачився в деталях: оте постійне педалювання теми, як Стрейндж недооцінює свою дружину, як принижує її в присутності сторонніх - настільки, що вона аж потяглася до спілкування з паном із будяковим волоссям. Особливо промовиста деталь: у фатальний ранок її зникнення він навіть не мав певності, чи була вона в ліжку, бо навіть не глянув у її бік... Зрештою, цілком допускаю, що то в мене суб'єктивно загострене сприйняття подружньої черствості. Дякую!
@@mirabel_lv6869 мені це якраз вважалось ознакою часу... Не те щоб і Леді Поул кохали так сильно, та й між Стренджами була радше спокійно-відчужено-дружня атмосфера, ніж кохання...
Починала читати книгу в лютому, взяла 100+ сторінок. Було забавно намагатись її читати 24 лютого, щоб розслабитись, ага (коли з вулиці чутно вибухи). Потім перерва на 4 місяці евакуації. Потім продовжила і перевалила за 300 сторінок. І все ще намагаюсь зрозуміти, про що ця книга. Після перерви прикольно зануритись в атмосферу, авторський стиль. Але читати розділ за розділом підряд не можу - це нудно шо ппц!
Гадки на маю, коли дочитаю. Всі сподівання на те, що якось перевалю за половину, а далі відгуки обіцяють більш драйвовий сюжет
Мені після 200-300 сторінок стало цікавіше, наскільки пригадую. Коли стало більше Стренджа))) а Норрел нудний сам по собі і розділ про нього також трошки)) але я була готова до таких темпів, тому мені було норм
@@Olena.bookoholic мене дратує, що ніхто не розуміє, як практично застосувати магію 🤪 у них безмежні можливості і мінімум фантазії. Розумію, що в цьому прикол книги, але все одно бісить.
Я зараз на моменті, як Стрендж приїхав на війну і будує дороги