Крінжових історій не було. Дідусь одягав медалі і ми ходили на покладання квітів в парк. Він не ідеалізував перемогу і не романтизував війну. Говорив завжди, що це дуже страшно. Фільми радянські про війну подобались, бо багато з них були дуже талановито зняті і з головною думкою- тільки б не було війни більше ніколи. На відміну від сучасних російських фільмів про ВОВ, де якраз все виглядає як ефектний бойовик. Я багато згодом читала про ті події і є розуміння і страшної ціни ношого народу і того наскільки меншими жертвами можна було б воювати якби командування не було таким бездарним і безжальним, якби не репресували тисячі кваліфікованих офіцерів в роки Великого терору. Якби не було союзу з Гітлером і розслабленості керівництва що на нас не нападуть.
Історія України не почалася із приходом зе - указ президента Порошенка від 2015 року про 8 травня - День пам'яті і примирення, як у всій Європі. Зе все переписав і додав перемогу над нацизмом. Але не маніпулюйте.
@@olenabohorad1126 З того ж таки 2015 року в нас було державне свято 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. З 2024 року його прибрали, оскільки ця дата неправильна і її святкують на росії. Тепер 8 травня об'єднали - День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Крінжова історія - в Одесі майже до повномасштабної війни був пост номер один біля пам'ятника Невідомому матросу, де школяри 15-16 років, на радість совкам, стояли в холод, під час холодного вітру та спеки в "почотному караулі". Так було десятиріччями, кожного дня. Дітей забирали зі шкіл або під час канікул на тиждень, а перед цим ще на тренування. Діти були вдягнені в совкову морську форму, дівчата з двома брутальними білими бантами розміром кавуна та зверху пілотка. Це був апофеоз совка! Нагадаю, що ще 3 роки тому совок активно підтримували українські школи, де за бажанням ватних директорів випускниці на останній дзвоник надягали радянську шкільну форму коричневого кольору з фартухами та руцкіє банти, які прийшли до нас з оркостана. "Як мені подобалась ця форма!" - нещодавно сперечалась зі мною бабуся 14-річної онуки, яка готова надягти вже на молоде покоління це огидне лохміття, яке носила сама під час панування тоталітарного режиму.
Невеличке опитування. Хто з вас знає, скільки в Україні міст героїв 2 світової. Ну або великої вітчизняної. Напишіть будь ласка назви цих міст. Доречі, дякую за підказку. І поруч сучасні міста герої. З сучасної війни. Все це наша історія. Її потрібно знати.
Працюю в школі, минулого року говорили з одинадцятикласниками говорили про комеморацію, згадали й про побєдобєсіє. Я 1995 року народження і з Луганщини, тому пам'ятаю, як ми школою крокували площею міста. І співали всі ці пісні, і танцювали. Мої одинадцятикласники з Харківщини уже такого досвіду не мають. Лише одна дівчина, вона ВПО з 2014 з Луганщини, згадала, що колись у них дідів на палицях носили. Пораділа за цих дітей, для яких мої історії були просто історіями, а не власним досвідом. Дякую за відео!
Мій покійний тато, був учасником тієї війни, яку називали "вєлікая атєчєствєнная". Не дивлячись на те, що він мав реальні бойові нагороди, ніколи не святкував того "праздніка пабєди", ніколи не одягав своїх нагород. Він принципово ігнорував той день. Напевно тому, що добре знав справжню ціну тому дню...
@@user-3y7vb6op9mа хто вивішував? В нашій родині червоний прапор завжди був джерелом тканини для труселів діда😂 Після першотравню він поповнював свій гардероб, бабуся шила.😅
Мій тато не святкував, хоча теж був учасником війни, мав медалі та орден. Він поминав своїх батька та брата, інших рідних та товаришів, що загинули. А ще згадував Голодомор, знищення сільської церкви, злочини червоних, репресії, рабський труд в колгоспах за трудодні.
В мої шкільнІ й студентські роки довелося вдосталь натішитися совіцьким побєдобєсієм з червоними прапорами та задушевними пєснями через динаміки на всіх вулицях і перехрестях. Плюс 'голубой огоньок' ввечері по московському теліку плюс воєнні фільми на трьох каналах більше тоді не було. У нас в домі часто збиралися колишні фронтовики як і мій батько але за столом після першої чарки як правило починалися не вельми святкові спогади. Правду про дати багато хто з мого покоління дізнався як і я в перебудову. І ніколи не забуду травневі свята у замороженому чорнобильським попелом Києві. Це вже був бенкет під час чуми. Ті хто були свідками цих днів гадаю зі мною згодяться. У роки боротьби за незалежність я стала керівником історико-культурної секції сумської обласної філії 'меморіалу' з дня його заснування. І ми вели вже активну антимосковську пропаганду усіма доступними нам формами. Концертами лекціями зустрічами з колишніми фронтовиками та репресованими. Старалися незважаючи на всі 'палки в колеса' доносити до людей правду в тому числі і про так званих бандерівців які ще живі були в нашому місті. Тому вже багато років я в цей день чіпляю на куртку червоний мак власноручно зроблений на якомусь майстер-класі і так ходжу по місту. На жаль більше я ніколи не бачила на вулицях людей з такою квіткою. І мені шкода тих хто як дехто з моїх ровесників досі вважає цю дату 'священною' бо ж наші батьки ж воювали. У цій війні у кожного була своя правда. Одна у ситих відставників яким радянська влада за холуйство дала в нагороду дачки і льготи а інша у сотень тисяч жертв так званого 'наказу сто' по якому представники 'покоління переможців' позбавлялись воєнних пенсій якщо не вистачало хоч дня до 25 років служби а часто ще й були репресовані як мій батько. То ж нашому спільному українському рахунку до війни є моя частка. Чим горджуся і сьогодні посильно працюю для перемоги. Вірю молюся. Сумчанка Ганна.
Невже ще декілька років тому ми жили в цьому "руськамірному" божевіллі? 🤯 На щастя, особисто я ще на початку 2000-х не брав у цьому участі, бо мене нудило від цього мракобісся. Пам'ятаю, як на роботі мені намагалися нав'язати георгієвську стрічку у 2009 році, але категорично відмовився навіть взяти її до рук! Моя стрічка - синьо-жовта! 🇺🇦 Дякую Суспільному Культура за розкішну передачу! ✌
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того. Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
Бо цей ютюбчік є пророССійським з антиукраїнською цензурою всі ці 2014-2024 роки війни. Коментарі та відео від українців з фактами про москворотих істот зникають-видаляють-блокують часто. P. S. цей коментар видно?
Яяяя народилася у 61 році в Криму. Пам'ятаю, як ми піонери,приходили до ветеранів війни,на будинках яких були намальовані червоні зірки,та допомогали їм по господарству. Ветерани жили буде бідно,особливо одинокі чоловіки. Злидні ветеранів мені закарбувалися в пам'яті 🙄 Ми сприймали допомогу ветеранам як неприємний обов'язок та мріяли поскоріше піти додому. Вже тоді ми відчували фальш "заботы" про ветеранів. Суцільний набір штампів для ветеранів - гвоздики та нескінченні пусті промови від влади... В 70-ті рокі ще не було такого "победобесія".В колонах на 9 травня по місту шли справжні ветерани. Мій дід був ветераном,але нам онукам він нічого не розповідав чомусь про війну. Пам'ятаю як наш вчитель по історії,який замість правої руки мав штучний протез,також від себе особисто про війну нічого не розповідав. Лише після масшабного вторгнення в Україну московитів,я прочитала вислів Жванецького який точно відображує події війни та подальшої окупації нашої країни: Михаил Жванецкий: жили в Бухенвальде, с боями прорвались в Освенцим Після Голодомору,репресій Сталіна проти України, мені стало зрозуміло чому Київ зустрічав німців з квітами у 41 році. Лише згодом зрозуміли що Сталін що Гітлер- це два боки однієї медалі. Наша перемога ще попереду! Дякуючи ЗСУ ми згадуємо про загиблих 8 травня,а не святкуємо -"можем повторить 9 мая"
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того. Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
@@Star0i0kashka : в середені 80-х років ми на уроках малювали ці стрічки у вигляді 9. Психоз був тоді, не меньший. Єдина різниця, тоді ветерани, яки приходили казали "главноє что би нєбило войни", зараз "можем повторіть". Мій батько тоді замітив, після дня революції - пів року йшли фільми про Леніна, друге півріччя фільми про війну - так і жили
Моя бабуся, дитина війни, маму і молодшу сестру якої вбили радянські солдати, дуже скептично відносилася до цього святкування. У неї не було такого піднесення і ейфорії, як у мене, школярки молодших класів. Коли я виросла, вона мені розповіла про своє дитинство, і моє ставлення теж змінилося, стало більше суму. Я усвідомила для себе, що з чотирьох прадідів у мене загинуло троє в цій м'ясорубці, а також моя прабабуся, з маленькою дочкою, моєю двоюрідною бабусею. Тепер цю інформацію я кожного року нагадую своїй дитині, що це не свято, це час згадати моїх нещасних родичів, яких вбили, які не змогли виростити своїх дітей, моїх бабусь і дідусів, а їхні діти теж проживали тяжке своє життя, без підтримки рідних. І дуже жаль, що ми не можемо сходити навіть на їх могили, провідати і пом'янути
Дякуємо. Мій батько, 1920 року народження, був морським піхотинцем у війні з Німеччиною та дійшов до Берліна. Він розказував, що після підписання капітуляції, зранку 8 травня 45 року, наступила велика тиша, все зупинилось. Тиша була така неймовірна після жорстоких боїв, що дехто не витримував цієї тиші та втрачав глузд, деякі стрілялись. Отже, фактично війна з Германію закінчилась і перемога відбулась 8 травня 1945 року.
Я з Одеси, святкували блін 9 травня... Зараз дивлюсь випуск і аж не віриться що все це дійсно було, що ми були такі, що я був такий. Сама велика фігня в тому, що після 2014 до мене не дійшло. Дякую за відео.
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того. Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
В школі в 90ті ми крутили якісь штучні квіти, з якими повинні були стояти по краю дороги і махати параду. Деяких брали ходити по квартирах з гвоздикою вітати ветеранів. Але мій дідусь, що пройшов всю війну і втратив ногу, ніколи ніде не брав участь. І взагалі нічого не розповідав. В цей день він тихенько плакав… тому в нашій родині день перемоги був завжди сумом і днем памʼяті
Завжди знала, що капітуляція була підписана 8 травня, про це мені розповідав мій тато. Він багато читав і знав. Довгий час нас примушували у школі, інституті, на роботі брати участь у цих парадах і це справді видавалося чимось природним. Але поволі це змінювалось, а з 2014 просто і легко злетіло як полова. Я з Херсона
Крім пісень і шикування під палючим сонцем, нас в пʼятому класі змушували самих, без супроводу дорослих, ходити по квартирам ветеранів і дарувати їм гвоздички. По моєму досвіду, то були хворі люди, що жили у злиднях. Зараз, коли я вже доросла, то мені це здається імітацією турботи про ветеранів, яким потрібна була зовсім інша допомога
@@user-3y7vb6op9m Це прекрасно, що їх гірка копійка була трохи кращою. Але одиноким ветеранам потрібно було щоб хтось регулярно ходив в магазин, колов обезболи, розтирав кінцівки, говорив з ними, а но мізерні доплати і гвоздички раз у рік
Цікавий випуск+мої улюблені спікери😊 В школі (а це початок 2000 ще) у нас перекривалась головна вулиця міста, цілий проспект. Всіх учнів виганяли туди з попередньою вимогою дістати десь квітів, і цим проспектом дуже урочисто, масштабно проходили ветерани. Для нас, дітей, це, звичайно, було свято - вихідний, тепло, можна було потім морозива поїсти, після урочистостей) Ще пам'ятаю в 2004, здається, я опинилась в цей день в Сімферополі - о, тамтешній розмах у святкуванні цього дня вразив навіть мене. Це було ну прямо не знаю.... я тоді подумала про радянські фільми, бо це дійство нагадало мені про паради перемоги з екрану - неймовірний натовп людей, всі такі щасливі, купа прапорів, прапорців, стрічок... Я навіть запитала у дорослих, а чому таке свято і чого так багато людей? Мені тоді моя вчителька, яка мене супроводжувала, з якимось теплом наче відповіла, що, мовляв, вони вміють по-справжньому святкувати цю святу дату. Щось таке Але хоч я і поринала за всіма у цей вайб свят, але шо 1 травня, шо 9 (особливо 9) викликало в мене якийсь дисонанс, якесь відчуття несправжнього свята. Новий рік - свято, день народження - теж, а оце все дивне, наче не клеїться щось. Тож, скасування святкування і зміну дат мені на момент запровадження здались дуже органічними, я пам'ятаю перший захід із запрошеними гостями-військовими з європейських країн і на це було приємно дивитись.
Я старша за авторку відео, і ми самостійно із сестрою купували квіти власним коштом і вітали ветеранів, яких щороку ставало менше у нашому невеликому обласному центрі. Тоді ще не було побєдобєсія, або малі міста не цікавили росію аж на стільки. Тоді дійсно ті ветерани були нікому не потрібні і їх ще не почали використовувати у своїх цілях політики. Вони дуже раділи такій увазі від нас і часто плакали. Тоді ще не носили георгіївських стрічок. З кожним роком їх ставало все менше. Здається, як ми випустилися, інші діти також почали вітати ветеранів за нашим прикладом
Хіба це був не основний скарб і гідність КПУ? Якби ж не вони, то й не було б Незалежної України. Всі мають їм дякувати, і обирати світле комуністичне майбутнє.
Дякую вам за відео ❤ і я не розумію як день пам'яті перетворився на той крінж. Я запам'ятяла випадок з підліткового віку, як на привітані ветеранів ми дізнались що у нашого односельця насправді дуже багато нагород і він зробив дуже значний вклад в перемогу над фашизмом, його тоді з області хтось приїхав вітати. Коли люди питали чого ж він про це не казав і не був ніколи активним учасником святкувань то він сказав, що для нього це день пам'яті і день коли всі повинні розуміти які жахи то може нести, а святкування яке це подає відчасті весело, змушуючи дітей вдавати танкістів і санітарок (і в нас це було),а вони боролись аби діти цього більше не зазнали, коли звучить що ми такі сильні і ми самі хоч зараз порвем Німеччину виглядає дахливо і сумно. Тоді я вперше задумалась що так святкувати то щось не то
Пам'ятаю як в школі,я в класі 6му,нас виставили колоною по бордюрам до пам'ятника перемоги,йшов дуже сильний дождь і було холодно,прямо морозно,а ми в блузах і юбках(штанах хлопці). Тоді багато хто захворів. Єдине,що було світлим,це радість моєї сусідки,яку ми доглядали,це для неї було свято,спілкування зі знайомими
Я точно не молодша за ведучу, але на щастя ні одної пісні про пабєду не памʼятаю. Бо ніколи не слухала їх по телевізору, завжди перемикала радіо, коли там крутили будь-яку рос музику. І мені пощастило вирости в тій частині України, де в школах згадували Голодомор, співали повстанських пісень в визначні для нації історичні дати і не святкували ніяких днів пабєди.
@@user-3y7vb6op9mдеган, вгамуйся. До речі, а це на територіях, які входили до 1939 до складу Польщі був Голодомор, чи у Центрі та Сході?🤔 У нормальних людей завжди була пам'ять про сталінський голод.
Война коварная штука. Вот ты не хочешь знать свою историю, историю 2 мировой. А война тогда возвращается, чтобы напомнить про 10 млн погибших в войне украинцев. 27 млн погибших советских людей. Надо изучать такие вещи. Обязательно.
Я пам'ятаю ще ті часи, коли зовсім не було шанування ветеранів. Навіть знайомий учасник війни віддав моєму брату свій бойовий орден як іграшку. У нашій сім'ї не було якогось особливого ставлення до цього дня, це був ще один вихідний. Ми, звичайно, пам'ятаємо наших загиблих родичів, з яких троє - зникли без вісті, а один - захоронений у братській могили у Прибалтиці. Страшна ціна тієї перемоги! Святкувати нема чого.
@@user-3y7vb6op9mта ти шо. А хіба не було "ветеранів" нквд-шників, які доживали до Незалежності і "учили жизні" молодь, вибльовуючи комуняцьку маячню їй у вуха. В них теж були "медалі". А багато учасників-українців тієї війни взагалі не отримали жодних нагород і навіть пенсії, бо були "окруженцями", майже "ворогами народу".
Дуже дякую за цікавий і змістовний випуск! Обговорення крінжових і божевільних моментів "дня побєди" в Україні нульових справді вражає, особливо коли розглядаються дві концепції пам'яті 8 і 9 травня. Важливо, що такі теми піднімаються та аналізуються, адже це допомагає нам краще розуміти наше минуле і будувати свідоміше майбутнє. Ваша робота дає можливість переосмислити історичні події та надає новий погляд на питання пам'яті. Відео варте уваги і точно змушує замислитись!
Я пам'яю, як щоразу плакала, коли чула одну пісню. Не пам'ятаю назви, але там були слова: "и прєвратілісь в бєльіх журавлєй"🙈 Але я можу собою пишатись, бо щоразу, коли в нас у місті був парад ветеранів і школярі вручали ветеранам квіти, то я їх завжди вручала ветеранам з інвалідністю, бо в них майже завжди ніколи не було квітів.
Песня называется Журавли. Под нее все плакали. Она не ватная и подходит и для сегодняшних солдат, погибших на войне. «Журавли́» - песня композитора Я́на Фре́нкеля на стихи Расу́ла Гамза́това в переводе на русский язык Нау́ма Гре́бнева. Одна из лучших и популярнейших на родине и во всём мире русскоязычных песен о войне[1]. «…Слова этой песни… имели конкретный адрес - миллионам павших, не вернувшихся с полей сражений Отечественной войны. …но в то же время не вижу причин, по которым нельзя посвящать „Журавлей“ жертвам войн всех времён», - писал позже Расул Гамзатов[
@@ukrainer_kiev питання не у ватності, а в контексті. Вірш Расула Гамзатова перекроїли, щоб він став общєпанятним. Він писав про джиґітів, але такий собі Марк Бернес вирішив, що "джиґіти цю пісню все одно співати не будуть, вони співають свої джиґітські пісні, а для інших це слово бутафорія" (?!) Народжений в Україні єврей (який відмовився від власного імені, бо в сересере євреєм бути було так само не вигідно, як і при нацистах) вкрав у дагестанця вірш, щоб поповнити скарбницю награбованої "вєлікой руской культурьі". А крім того, в часи мого дитинства цю пісню співав кабзон - манкурт, що вилизував путіна доки не здох. Ця пісня це черговий доказ того, як імперія перемелює і зжирає все будь-які паростки національного. Якби цю пісню співали мовою оригіналу і про джиґітів - я б слухала і плакала, бо вона відгукується, а в тому вигляді, як вона є - хай лишається совкодрочерам.
Мені здається, це ледь не єдина воєнна пісня, яка цілковито правдиво каже про ціну перемоги. Попри те, що зараз не слухаю нічого російськомовного, ця пісня, навіть коли просто крутиться у мене в голові, викликає сльози. Бо вона щира і оспівує не "пабєдабєсіє", а воїнів, що полягли. Хоча сьогодні й вона сприймається трохи неоднозначно, бо надто тісно її прив'язали до свого "дня пабєди" московити.
Велика вам вдячність,за вашу роботу!!!🙏🙏❤❤ Достукуйтесь до свідомості нашого народу,вірю що цим дюдям потрібно саме зараз роз'яснювальна інформація!!! 💙💛
я 92-го року народження, навчалася в Криму, в маленькому військовому селі 90х-00 років. Тоді ще в молодшій школі нам вчителька намагалася шось розповідати про героїв піонерів, зою, якихось вась-пєть, які були герої. Ніхто її не розумів, але було весело малювати якісь малюнки, які я вже не пам'ятаю. Трохи старшою в 5-6 класі, я не любила оці всі балачки про день побєди, але мені було цікаво сходити в гості до ще живих ветеранів і поговорити з ними, щоб дізнатися, а що ж там відбувалося. Багато я не проходила, захворіла і з ветеранами не пішло шось)) ну то й ладно. Може через бабусю з Кіровоградщини, родичі якої були дисидентами, сиділи по таборах, а дід якої був розкулачений та вбитий совєтами багатий селянин, я відчувала, хоч ще й не розуміла що до чого. При всій цій пропаганді, я не любила максимально урочистості до дня побєди, але обожнювала шикування наших хлопців, бачити наших військових тоді - молодих, гарних хлопців у формі, слухати українські пісні, коли в них бували якісь свята... То було цікаво і прикольно. З дитинства відчувала гордість за свою країну, гімн, прапор... Все це було святе. Напевно, теж через те, що була змалечку оточена військовими. Вже в старшій школі на Донбасі, я була підліткою, яка не любила нікому підкорюватися, йшла проти системи і так далі. Тому сварилася з учителькою історії, доводячи їй, що СССР розв'язав війну. Приносила в школу Лєдокол Суворова, вступала в дискусії та суперечки, зртвала уроки. А невеличкі "мітинги" на день перемоги доводили до сказу. Тому поведінка в мене завжди була "визивающєй" і провокативною. Я ненавиділа оцей офіціозний фальш, але любила особисті історії про війну. Зрештою, мої діди теж воювали :) але там історія дуже цікава, вимагає окремого великого посту і теж зайвий раз підкреслює гнилість радянської системи. Якби хтось в часи війни дізнався деякі деталі біографії мого діда (жодного криміналу чи відвертих плям, але скоріш політичні нюанси) його б згноїли в таборах. На щастя, обійшлося. Тому я все ж народилася колись і можу зараз писати цей коментар.
Извините, но ледокол это не история. Это беллетристика. Альтернативная история. Но правда увлекательная. Сам в детстве фанател. Пока не начал историей интересоваться плотно.
@@innas9546 в Крыму очень богатая военная история. Оборона Севастополя, операция керченско-феодосийская. Бои на Перекопе. Евпаторийский десант. Аджимушкайские каменоломни. Эвакуация из Крыма. Это просто ужас какой-то....
Завдяки "Історія без міфів", "Реальна історія", "Фарід говорить", "Т.Г.Шевченко","WAS" та ін. каналам українського ютубу, все розклалося по поличкам. Ви молодці. Дякую.
Моє прізвище Сімонова і кожного разу мене навмисно ставили на сцену і просили читати «Жди меня» Костянтина Сімонова, російського поета-пропагандиста. Це був типу піар-хід такий, ми з ним не родичі😅 Свято мен подобалося, бо не було уроків і всі ми потім знімали оцю недолугу форму і у ті ж парки слави йшли випивати та веселитися, ми не були якоюсь політизованою школотою, всім було начхати. Когось змушували вітати ветеранів по їх домівкам, я в цьому не приймала участь, але ставилася лояльно. Пісні проникливі мені теж подобалися, як і ведучій, але я розуміла, що ця війна дуже далека від мене - моїм дідусі та бабусі було по 6-7 років тоді. Не любила, що по телевізору 3 дні йшли фільми про війну і концерти оці всраті. Дійшло вже коли ми почали власні паради на день пам‘яті після майдану проводити, але із 8-9 ми їх тоді здається на 24 серпня переносили, я ходила тоді і символ маку мені теж дуже подобається, він у прямому сенсі «влучний». Дякую вам за відео! ❤
Я росла в невеличкому містечку і в нас був обеліск і дошки з іменами тих, хто загинув у нашому селищі під час 2ї світової війни. І для мене це завжди була сумна подія. Ми несли квіти і вшановували їх память.
Моя сім"я святкувала 9 травня. Ми ніколи не замислювались над цим днем. Слухали радяньскі пісні, ходили на концерт і таке інше. Після повномасштабного вторгнення у меня волосся стало дибом від того у що ми вірили і що святкували. Я мала змогу у реальному часі побачити що то була за побєда і як вона здобувалась. Гидко, прикро і соромно зараз.
Пам'ятаю, як хотіла на парад ще у 80х ,коли була дитиною. Але мене ніколи не возили, як би не просила. Тільки по телевізору бачила. Мама лякала, що йдуть в параді цілий день, і не пускають ні в туалет ні їсти😂. Дякуючи мамі, я не стала учасницею цього пабєдобєсія😊. Але скоріше за все я хотіла шарік і лєнточку😂, а не не в сам натовп, бо в ті часи ці атрибути були справжніми скарбами .
Дякую вам за відвертість. Легко сьогодні казати «я уже у 80х ненавидів/ла свій піонєрській галстук». Набагато важче визнати публічно, що ми ридали від тих фільмів і пісень, як діти які вірять у будь-яку брехню від дорослих. Визнати що знадобилися десятиліття і відкрита війна щоб нарешті усвідомити коріння цього зла. Щоб дізнатися що найпотужніша пісня яка зачіпала мене в дитинстві «Повстань народе мій» - це пісня УПА.
Дякувати Богові що ми в школі не святкували цей день. Ми слухали про війну від ветеранів, але не ходили до пам'ятників. В нас була дуже класна директорка. Хоча ми її не любили бо неможна було приходити в чому хочеш, а мусили притримуватися шкільної форми, та й спізнюватися неможна було. Але в нас було заборонена люба агітація, люба політика в школі. Особливо це загострилось коли батьки в 2004 році вішали дітям на ранці помаранчеві або сині стрічки. Тоді діти які нічого в цьому не розуміли сперечалися та доходило до бійок. Тоді наша директорка дуже швидко на це відреагувала. І батькам влітало від неї і дітям ще могло прилетіти. Тільки з часом я почала розуміти наскільки вона була права.
Дякую суспільному,історична пам'ть формує нації.Ми повинні сформувати свою історичну пам'ять зі своїми героями,і їхніми іменами назвати вулиці наших міст
Дуже гарний та цікавий випуск,на заході України ,були як усі , але це для школи, підприємства,а в сім'ї навіть і не згадували,був звичайний день , як і всі інші, хіба на городі працювали.
ТЭЦ. Заводов, Фабрик, плотин, дорог, Больниц, Школ, Институтов, Университетов, Железных дорог и вокзалов, .... Ну, короче, пусть все будет, как было, только давайте улицы переименуем. И уберём Булгакова. Он высмеивал нас в образе своего героя Ш.
Дякую вам за ваші відео. Я ще в дитинстві став боятися і бісило мене це "свято"... кожен рік пам"ятаю була підготовка до побєдобєсія , потім саме "свято" з дідами на палках , а потім , через кілька тижнів ще й носили квіти воїнам Афганістану ... мені щастило, бо через секту батьків я не приймав участі у самих парадах , але от всяку підготовку і афганців все одно змушували. в мені це сформувало страх війни , страх втратити кінцівку, страх перед солдатами і загалом будь чим військовим... я ненавидив всі ці пісні, фільми , можем павтаріть. тому в 21му був дуже радий що у нас нарешті змінюються сенси)
у моєму рідному місті Суми на 9те травня ми зазвичай ходили або на парад, або вітати ветеранів (1996-2006 роки навчання). щоправда вітати мені завжди подобалося більше, бо це займало менше часу. пам'ятаю, що ветерани зазвичай раді були таким вітанням удома, вдячні. у старших класах і перше, і друге було вже просто лінь робити, аби тільки погуляти. а от осмислення прийшло пізніше. хоча знання про початок війни другої світової прийшло, коли прочитала про акт молотова-рібентропа і тоді дуже здивувалася, з=що в підручнику інакше, але не надала тому великої ваги. це і усвідомлення відбулося пізніше вже, в університеті.
Особисто я переосмислив це свято, та і заголом події Другої Світової, десь в 2014-2015 роках. В Україні вже була війна і мені захотілося більше дізнатися про ту велику війну. А як же було тоді? І не з точки зору совєтської історії. Тоді я подивився цикл документальних фільмів від ВВС "Друга Світова в кольорі". І все стало на свої місця. І слід пам'ятати, що друга світова почалась 1 вересня 1939, а закінчилась 2 вересня 1945. А нацизм в Європі був переможений саме 8 травня. І фронтів у тій війні було дуже багато: Африка, Тихий Океан і Атлантика. І вони мали не менше значення, ніж Східний фронт
В Одесі в моєму дитинстві, що я пам'ятаю (десь 2010-2013 роки, мої 5-8 класи) 9 травня було одним з найголовніших свят. Обов'язково в школі потрібно було підготовити якийсь концерт, і чомусь саме в ті +/- роки мій клас це робив 2 чи 3 роки підряд. Були вірші (один досі пам'ятаю), були пісні (багато теж), сценки, "подяка" ветеранам, все звісно ж російською (а школа була "українська"). І були навіть оті військові пілотки і форма, але в більшості для демонстрації сценок. Наративу "можемо повторити" здається не було, це було щось середнє мій тим самим "дньом побєди" і днем пам'яті, це точно не було веселим концертом. Як бонус моя бабуся, яка народилась аж в 1951 році, досі обожнює це свято 😢. Вона чомусь вважає це своїм "професійним святом", бо колись давно возила чи то гуманітарку, чи то зброю під час війни у В'єтнамі. Все життя що пам'ятаю мама завжди казала дзвонити їй того 9 травня і вітати. І всф ці роки вони ходить на меморіал невідомого матроса покласти ті гвоздики. В 2014 мама її ледве вговорила зняти ту помаранчево-чорну тряпку з сумки... єй богу не розумію чому вона вважає цей день таким важливим для себе
Дякую вам за цю програму. Я дитина радянська і памʼятаю як вчилася у технікумі у Львові, то студентів заставили святкувати 60-річчя СРСР. Ми одягалися в костюми всіх республік, а я була росія. Це жах як згадаю сьогодні. Що там говорити про радянську добу, коли у 2008 р. я була в Криму на телефестивалі «Перемогли разом». До мене під їдали в ресторані і «обробляли»: Іріна, вот как би било хорошо, єслі би ми билі вместе - росіяне, українці і білоруси. Ми же братніє народи, ми же єдиний народ. - Який ми єдіний народ? - обурювалася я українською. Но нет Іріна, а вот ти подумай, как би било хорошо і т. Д. Тоді уже весь Крим був окупований русскім міром і працював на рашу
До цього відео моя памʼять вперто ховала від мене спогади про мене 9-річну біля вічного вогню, в «почесному» караулі. На щастя, без форми і пілоток. Але з культом побєдобєсія. Щиро радію сьогодні, що моя дитина таких спогадів не буде мати. Відео - топ! Олеся - крута!
Ох, як я вас розумію. Сама знала на пам’ять ті дурнуваті пісні і мріяла, щоб почалася війна, де я така героїчна співатиму це лайно. Хочеться повернутися в часі і дати собі підзатильника🫣 Дуже рада, що це победобесіє вже далеко позаду.
Мені теж це знайомо)) дякую за вашу історію! До речі, в нас на каналі якраз вийшов новий випуск про спілкування з проросійськими родичами й тими, хто в Росії
Дякуємо за перегляд! Розкажіть ваші шкільні або крінжові історії про обов'язкові відвідування парадів на День перемоги
Крінжових історій не було. Дідусь одягав медалі і ми ходили на покладання квітів в парк. Він не ідеалізував перемогу і не романтизував війну. Говорив завжди, що це дуже страшно. Фільми радянські про війну подобались, бо багато з них були дуже талановито зняті і з головною думкою- тільки б не було війни більше ніколи. На відміну від сучасних російських фільмів про ВОВ, де якраз все виглядає як ефектний бойовик. Я багато згодом читала про ті події і є розуміння і страшної ціни ношого народу і того наскільки меншими жертвами можна було б воювати якби командування не було таким бездарним і безжальним, якби не репресували тисячі кваліфікованих офіцерів в роки Великого терору. Якби не було союзу з Гітлером і розслабленості керівництва що на нас не нападуть.
Історія України не почалася із приходом зе - указ президента Порошенка від 2015 року про 8 травня - День пам'яті і примирення, як у всій Європі. Зе все переписав і додав перемогу над нацизмом. Але не маніпулюйте.
@@olenabohorad1126 З того ж таки 2015 року в нас було державне свято 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. З 2024 року його прибрали, оскільки ця дата неправильна і її святкують на росії. Тепер 8 травня об'єднали - День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Крінжова історія - в Одесі майже до повномасштабної війни був пост номер один біля пам'ятника Невідомому матросу, де школяри 15-16 років, на радість совкам, стояли в холод, під час холодного вітру та спеки в "почотному караулі". Так було десятиріччями, кожного дня. Дітей забирали зі шкіл або під час канікул на тиждень, а перед цим ще на тренування. Діти були вдягнені в совкову морську форму, дівчата з двома брутальними білими бантами розміром кавуна та зверху пілотка. Це був апофеоз совка! Нагадаю, що ще 3 роки тому совок активно підтримували українські школи, де за бажанням ватних директорів випускниці на останній дзвоник надягали радянську шкільну форму коричневого кольору з фартухами та руцкіє банти, які прийшли до нас з оркостана. "Як мені подобалась ця форма!" - нещодавно сперечалась зі мною бабуся 14-річної онуки, яка готова надягти вже на молоде покоління це огидне лохміття, яке носила сама під час панування тоталітарного режиму.
Невеличке опитування.
Хто з вас знає, скільки в Україні міст героїв 2 світової. Ну або великої вітчизняної.
Напишіть будь ласка назви цих міст.
Доречі, дякую за підказку. І поруч сучасні міста герої. З сучасної війни. Все це наша історія. Її потрібно знати.
Працюю в школі, минулого року говорили з одинадцятикласниками говорили про комеморацію, згадали й про побєдобєсіє. Я 1995 року народження і з Луганщини, тому пам'ятаю, як ми школою крокували площею міста. І співали всі ці пісні, і танцювали. Мої одинадцятикласники з Харківщини уже такого досвіду не мають. Лише одна дівчина, вона ВПО з 2014 з Луганщини, згадала, що колись у них дідів на палицях носили. Пораділа за цих дітей, для яких мої історії були просто історіями, а не власним досвідом. Дякую за відео!
Мій покійний тато, був учасником тієї війни, яку називали "вєлікая атєчєствєнная". Не дивлячись на те, що він мав реальні бойові нагороди, ніколи не святкував того "праздніка пабєди", ніколи не одягав своїх нагород. Він принципово ігнорував той день. Напевно тому, що добре знав справжню ціну тому дню...
@@user-3y7vb6op9m звідки цей брєд про прапор?
@@user-3y7vb6op9mа хто вивішував? В нашій родині червоний прапор завжди був джерелом тканини для труселів діда😂 Після першотравню він поповнював свій гардероб, бабуся шила.😅
Мій тато не святкував, хоча теж був учасником війни, мав медалі та орден. Він поминав своїх батька та брата, інших рідних та товаришів, що загинули. А ще згадував Голодомор, знищення сільської церкви, злочини червоних, репресії, рабський труд в колгоспах за трудодні.
А ми не знали ,що наші два дідусі воювали ,вони не казали ніколи цього
В мої шкільнІ й студентські роки довелося вдосталь натішитися совіцьким побєдобєсієм з червоними прапорами та задушевними пєснями через динаміки на всіх вулицях і перехрестях. Плюс 'голубой огоньок' ввечері по московському теліку плюс воєнні фільми на трьох каналах більше тоді не було. У нас в домі часто збиралися колишні фронтовики як і мій батько але за столом після першої чарки як правило починалися не вельми святкові спогади. Правду про дати багато хто з мого покоління дізнався як і я в перебудову. І ніколи не забуду травневі свята у замороженому чорнобильським попелом Києві. Це вже був бенкет під час чуми. Ті хто були свідками цих днів гадаю зі мною згодяться. У роки боротьби за незалежність я стала керівником історико-культурної секції сумської обласної філії 'меморіалу' з дня його заснування. І ми вели вже активну антимосковську пропаганду усіма доступними нам формами. Концертами лекціями зустрічами з колишніми фронтовиками та репресованими. Старалися незважаючи на всі 'палки в колеса' доносити до людей правду в тому числі і про так званих бандерівців які ще живі були в нашому місті. Тому вже багато років я в цей день чіпляю на куртку червоний мак власноручно зроблений на якомусь майстер-класі і так ходжу по місту. На жаль більше я ніколи не бачила на вулицях людей з такою квіткою. І мені шкода тих хто як дехто з моїх ровесників досі вважає цю дату 'священною' бо ж наші батьки ж воювали. У цій війні у кожного була своя правда. Одна у ситих відставників яким радянська влада за холуйство дала в нагороду дачки і льготи а інша у сотень тисяч жертв так званого 'наказу сто' по якому представники 'покоління переможців' позбавлялись воєнних пенсій якщо не вистачало хоч дня до 25 років служби а часто ще й були репресовані як мій батько. То ж нашому спільному українському рахунку до війни є моя частка. Чим горджуся і сьогодні посильно працюю для перемоги. Вірю молюся. Сумчанка Ганна.
Невже ще декілька років тому ми жили в цьому "руськамірному" божевіллі? 🤯
На щастя, особисто я ще на початку 2000-х не брав у цьому участі, бо мене нудило від цього мракобісся. Пам'ятаю, як на роботі мені намагалися нав'язати георгієвську стрічку у 2009 році, але категорично відмовився навіть взяти її до рук! Моя стрічка - синьо-жовта! 🇺🇦
Дякую Суспільному Культура за розкішну передачу! ✌
я теж ношу с собою в рюкзаку синьо-жовту стрічку 🇺🇦😅
Багато i зараз к живуть.
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того.
Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
Довелось перезаливати? Відео настільки сподобалось добрим сусідам, що за 10 хвилин скарг накидали? Видно, гарно Ви їм оту скрєпку погнули. 👍
я теж це помітила
Бо цей ютюбчік є пророССійським з антиукраїнською цензурою всі ці 2014-2024 роки війни.
Коментарі та відео від українців з фактами про москворотих істот зникають-видаляють-блокують часто.
P. S. цей коментар видно?
@@anna.mel25 багато було переглядів?
Яяяя народилася у 61 році в Криму.
Пам'ятаю, як ми піонери,приходили до ветеранів війни,на будинках яких були намальовані червоні зірки,та допомогали їм по господарству.
Ветерани жили буде бідно,особливо одинокі чоловіки. Злидні ветеранів мені закарбувалися в пам'яті 🙄 Ми сприймали допомогу ветеранам як неприємний обов'язок та мріяли поскоріше піти додому. Вже тоді ми відчували фальш "заботы" про ветеранів.
Суцільний набір штампів для ветеранів - гвоздики та нескінченні пусті промови від влади...
В 70-ті рокі ще не було такого "победобесія".В колонах на 9 травня по місту шли справжні ветерани. Мій дід був ветераном,але нам онукам він нічого не розповідав чомусь про війну.
Пам'ятаю як наш вчитель по історії,який замість правої руки мав штучний протез,також від себе особисто про війну нічого не розповідав.
Лише після масшабного вторгнення в Україну московитів,я прочитала вислів Жванецького який точно відображує події війни та подальшої окупації нашої країни:
Михаил Жванецкий: жили в Бухенвальде, с боями прорвались в Освенцим
Після Голодомору,репресій Сталіна проти України, мені стало зрозуміло чому Київ зустрічав німців з квітами у 41 році. Лише згодом зрозуміли що Сталін що Гітлер- це два боки однієї медалі.
Наша перемога ще попереду!
Дякуючи ЗСУ ми згадуємо про загиблих 8 травня,а не святкуємо -"можем повторить 9 мая"
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того.
Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
@@Star0i0kashka : в середені 80-х років ми на уроках малювали ці стрічки у вигляді 9. Психоз був тоді, не меньший. Єдина різниця, тоді ветерани, яки приходили казали "главноє что би нєбило войни", зараз "можем повторіть". Мій батько тоді замітив, після дня революції - пів року йшли фільми про Леніна, друге півріччя фільми про війну - так і жили
Моя бабуся, дитина війни, маму і молодшу сестру якої вбили радянські солдати, дуже скептично відносилася до цього святкування. У неї не було такого піднесення і ейфорії, як у мене, школярки молодших класів. Коли я виросла, вона мені розповіла про своє дитинство, і моє ставлення теж змінилося, стало більше суму. Я усвідомила для себе, що з чотирьох прадідів у мене загинуло троє в цій м'ясорубці, а також моя прабабуся, з маленькою дочкою, моєю двоюрідною бабусею. Тепер цю інформацію я кожного року нагадую своїй дитині, що це не свято, це час згадати моїх нещасних родичів, яких вбили, які не змогли виростити своїх дітей, моїх бабусь і дідусів, а їхні діти теж проживали тяжке своє життя, без підтримки рідних. І дуже жаль, що ми не можемо сходити навіть на їх могили, провідати і пом'янути
Дякуємо. Мій батько, 1920 року народження, був морським піхотинцем у війні з Німеччиною та дійшов до Берліна. Він розказував, що після підписання капітуляції, зранку 8 травня 45 року, наступила велика тиша, все зупинилось. Тиша була така неймовірна після жорстоких боїв,
що дехто не витримував цієї тиші та втрачав глузд, деякі стрілялись. Отже, фактично війна з Германію закінчилась і перемога відбулась 8 травня 1945 року.
Я з Одеси, святкували блін 9 травня...
Зараз дивлюсь випуск і аж не віриться що все це дійсно було, що ми були такі, що я був такий.
Сама велика фігня в тому, що після 2014 до мене не дійшло.
Дякую за відео.
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того.
Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
Поздравляю, тебе промыли мозги
В школі в 90ті ми крутили якісь штучні квіти, з якими повинні були стояти по краю дороги і махати параду. Деяких брали ходити по квартирах з гвоздикою вітати ветеранів. Але мій дідусь, що пройшов всю війну і втратив ногу, ніколи ніде не брав участь. І взагалі нічого не розповідав. В цей день він тихенько плакав… тому в нашій родині день перемоги був завжди сумом і днем памʼяті
Саме паскудне, що наш майбутній день Перемоги довго буде з сумом та днем пам'яті. Українці, більшість, або щось, або когось втратили на цій війні.
Дякую. Суспільне це найкраще що сталося з українським телебаченням.
Завжди знала, що капітуляція була підписана 8 травня, про це мені розповідав мій тато. Він багато читав і знав. Довгий час нас примушували у школі, інституті, на роботі брати участь у цих парадах і це справді видавалося чимось природним. Але поволі це змінювалось, а з 2014 просто і легко злетіло як полова. Я з Херсона
Путін - це симптом хворого суспільства а не причина хвороби цього суспільства!
ви праві, люди обирають те що їх виражає. путін це вираження росіян.
💯 відсотків правди
Абсолютно згідний! Не путін, "створив" цих росіян, вони завжди такими були і створили путіна!
Крім пісень і шикування під палючим сонцем, нас в пʼятому класі змушували самих, без супроводу дорослих, ходити по квартирам ветеранів і дарувати їм гвоздички. По моєму досвіду, то були хворі люди, що жили у злиднях. Зараз, коли я вже доросла, то мені це здається імітацією турботи про ветеранів, яким потрібна була зовсім інша допомога
@@user-3y7vb6op9m Це прекрасно, що їх гірка копійка була трохи кращою. Але одиноким ветеранам потрібно було щоб хтось регулярно ходив в магазин, колов обезболи, розтирав кінцівки, говорив з ними, а но мізерні доплати і гвоздички раз у рік
Крайнє святкування цього було в Маріуполі в 2014 🎉 коли Азов добре дав прочуханкі сепарам у нашому місті 🙏 Переможемо 🙏 та всіх героїв пам'ятаємо 🙏❤️
Цікавий випуск+мої улюблені спікери😊
В школі (а це початок 2000 ще) у нас перекривалась головна вулиця міста, цілий проспект. Всіх учнів виганяли туди з попередньою вимогою дістати десь квітів, і цим проспектом дуже урочисто, масштабно проходили ветерани. Для нас, дітей, це, звичайно, було свято - вихідний, тепло, можна було потім морозива поїсти, після урочистостей)
Ще пам'ятаю в 2004, здається, я опинилась в цей день в Сімферополі - о, тамтешній розмах у святкуванні цього дня вразив навіть мене. Це було ну прямо не знаю.... я тоді подумала про радянські фільми, бо це дійство нагадало мені про паради перемоги з екрану - неймовірний натовп людей, всі такі щасливі, купа прапорів, прапорців, стрічок... Я навіть запитала у дорослих, а чому таке свято і чого так багато людей?
Мені тоді моя вчителька, яка мене супроводжувала, з якимось теплом наче відповіла, що, мовляв, вони вміють по-справжньому святкувати цю святу дату. Щось таке
Але хоч я і поринала за всіма у цей вайб свят, але шо 1 травня, шо 9 (особливо 9) викликало в мене якийсь дисонанс, якесь відчуття несправжнього свята. Новий рік - свято, день народження - теж, а оце все дивне, наче не клеїться щось.
Тож, скасування святкування і зміну дат мені на момент запровадження здались дуже органічними, я пам'ятаю перший захід із запрошеними гостями-військовими з європейських країн і на це було приємно дивитись.
А я щось такого не пам'ятаю. Свято звісно було, але дітей на паради ніхто не гнав, перформансів до дня пабєди в школі не організовували.
Я старша за авторку відео, і ми самостійно із сестрою купували квіти власним коштом і вітали ветеранів, яких щороку ставало менше у нашому невеликому обласному центрі. Тоді ще не було побєдобєсія, або малі міста не цікавили росію аж на стільки. Тоді дійсно ті ветерани були нікому не потрібні і їх ще не почали використовувати у своїх цілях політики. Вони дуже раділи такій увазі від нас і часто плакали. Тоді ще не носили георгіївських стрічок. З кожним роком їх ставало все менше. Здається, як ми випустилися, інші діти також почали вітати ветеранів за нашим прикладом
Хіба це був не основний скарб і гідність КПУ? Якби ж не вони, то й не було б Незалежної України. Всі мають їм дякувати, і обирати світле комуністичне майбутнє.
Дякую вам за відео ❤ і я не розумію як день пам'яті перетворився на той крінж. Я запам'ятяла випадок з підліткового віку, як на привітані ветеранів ми дізнались що у нашого односельця насправді дуже багато нагород і він зробив дуже значний вклад в перемогу над фашизмом, його тоді з області хтось приїхав вітати. Коли люди питали чого ж він про це не казав і не був ніколи активним учасником святкувань то він сказав, що для нього це день пам'яті і день коли всі повинні розуміти які жахи то може нести, а святкування яке це подає відчасті весело, змушуючи дітей вдавати танкістів і санітарок (і в нас це було),а вони боролись аби діти цього більше не зазнали, коли звучить що ми такі сильні і ми самі хоч зараз порвем Німеччину виглядає дахливо і сумно. Тоді я вперше задумалась що так святкувати то щось не то
Пам'ятаю як в школі,я в класі 6му,нас виставили колоною по бордюрам до пам'ятника перемоги,йшов дуже сильний дождь і було холодно,прямо морозно,а ми в блузах і юбках(штанах хлопці). Тоді багато хто захворів. Єдине,що було світлим,це радість моєї сусідки,яку ми доглядали,це для неї було свято,спілкування зі знайомими
Я точно не молодша за ведучу, але на щастя ні одної пісні про пабєду не памʼятаю. Бо ніколи не слухала їх по телевізору, завжди перемикала радіо, коли там крутили будь-яку рос музику. І мені пощастило вирости в тій частині України, де в школах згадували Голодомор, співали повстанських пісень в визначні для нації історичні дати і не святкували ніяких днів пабєди.
@@user-3y7vb6op9mна західній Україні (все що далі Хмельницького ) такого травневого божевілля не було починаючи з 90х.
@@user-3y7vb6op9mдеган, вгамуйся. До речі, а це на територіях, які входили до 1939 до складу Польщі був Голодомор, чи у Центрі та Сході?🤔 У нормальних людей завжди була пам'ять про сталінський голод.
@@user-3y7vb6op9m Галичина так точно. За Волинь і Чернівці не берусь
Война коварная штука.
Вот ты не хочешь знать свою историю, историю 2 мировой.
А война тогда возвращается, чтобы напомнить про 10 млн погибших в войне украинцев. 27 млн погибших советских людей.
Надо изучать такие вещи. Обязательно.
@@DrewA44привіт з Буковини) те що пам’ятає ведуча навіть близько не описує той треш яким святкували «день перемоги» у нас
Всім привіт з Куп'янського району💙💛 мушу визнати що до 2014 року мені дуже подобалось пабедобесія. Добре що ми переосмислили Другу Світову.
Я пам'ятаю ще ті часи, коли зовсім не було шанування ветеранів. Навіть знайомий учасник війни віддав моєму брату свій бойовий орден як іграшку. У нашій сім'ї не було якогось особливого ставлення до цього дня, це був ще один вихідний. Ми, звичайно, пам'ятаємо наших загиблих родичів, з яких троє - зникли без вісті, а один - захоронений у братській могили у Прибалтиці. Страшна ціна тієї перемоги! Святкувати нема чого.
@@user-3y7vb6op9mта ти шо. А хіба не було "ветеранів" нквд-шників, які доживали до Незалежності і "учили жизні" молодь, вибльовуючи комуняцьку маячню їй у вуха. В них теж були "медалі". А багато учасників-українців тієї війни взагалі не отримали жодних нагород і навіть пенсії, бо були "окруженцями", майже "ворогами народу".
@@user-3y7vb6op9m "тоді не давали просто так" - ага, на брежнєва тільки подивитися, все таке заслужене, ну таке заслужене
Дуже дякую за цікавий і змістовний випуск! Обговорення крінжових і божевільних моментів "дня побєди" в Україні нульових справді вражає, особливо коли розглядаються дві концепції пам'яті 8 і 9 травня. Важливо, що такі теми піднімаються та аналізуються, адже це допомагає нам краще розуміти наше минуле і будувати свідоміше майбутнє. Ваша робота дає можливість переосмислити історичні події та надає новий погляд на питання пам'яті. Відео варте уваги і точно змушує замислитись!
Дуже вдячна вам за цей випуск!
Дякую взагалі за вашу роботу 🙌🙌🙌
Актуально, потужно, цікаво.
Дякую! Чекаю на нові випуски
Випуск супер! Дякуємо за вашу корисну роботу🫂🫶
Я пам'яю, як щоразу плакала, коли чула одну пісню. Не пам'ятаю назви, але там були слова: "и прєвратілісь в бєльіх журавлєй"🙈
Але я можу собою пишатись, бо щоразу, коли в нас у місті був парад ветеранів і школярі вручали ветеранам квіти, то я їх завжди вручала ветеранам з інвалідністю, бо в них майже завжди ніколи не було квітів.
Песня называется Журавли.
Под нее все плакали.
Она не ватная и подходит и для сегодняшних солдат, погибших на войне.
«Журавли́» - песня композитора Я́на Фре́нкеля на стихи Расу́ла Гамза́това в переводе на русский язык Нау́ма Гре́бнева. Одна из лучших и популярнейших на родине и во всём мире русскоязычных песен о войне[1]. «…Слова этой песни… имели конкретный адрес - миллионам павших, не вернувшихся с полей сражений Отечественной войны. …но в то же время не вижу причин, по которым нельзя посвящать „Журавлей“ жертвам войн всех времён», - писал позже Расул Гамзатов[
@@ukrainer_kiev питання не у ватності, а в контексті.
Вірш Расула Гамзатова перекроїли, щоб він став общєпанятним. Він писав про джиґітів, але такий собі Марк Бернес вирішив, що "джиґіти цю пісню все одно співати не будуть, вони співають свої джиґітські пісні, а для інших це слово бутафорія" (?!)
Народжений в Україні єврей (який відмовився від власного імені, бо в сересере євреєм бути було так само не вигідно, як і при нацистах) вкрав у дагестанця вірш, щоб поповнити скарбницю награбованої "вєлікой руской культурьі".
А крім того, в часи мого дитинства цю пісню співав кабзон - манкурт, що вилизував путіна доки не здох.
Ця пісня це черговий доказ того, як імперія перемелює і зжирає все будь-які паростки національного. Якби цю пісню співали мовою оригіналу і про джиґітів - я б слухала і плакала, бо вона відгукується, а в тому вигляді, як вона є - хай лишається совкодрочерам.
Мені здається, це ледь не єдина воєнна пісня, яка цілковито правдиво каже про ціну перемоги. Попри те, що зараз не слухаю нічого російськомовного, ця пісня, навіть коли просто крутиться у мене в голові, викликає сльози. Бо вона щира і оспівує не "пабєдабєсіє", а воїнів, що полягли. Хоча сьогодні й вона сприймається трохи неоднозначно, бо надто тісно її прив'язали до свого "дня пабєди" московити.
Велика вам вдячність,за вашу роботу!!!🙏🙏❤❤ Достукуйтесь до свідомості нашого народу,вірю що цим дюдям потрібно саме зараз роз'яснювальна інформація!!! 💙💛
я 92-го року народження, навчалася в Криму, в маленькому військовому селі 90х-00 років. Тоді ще в молодшій школі нам вчителька намагалася шось розповідати про героїв піонерів, зою, якихось вась-пєть, які були герої. Ніхто її не розумів, але було весело малювати якісь малюнки, які я вже не пам'ятаю. Трохи старшою в 5-6 класі, я не любила оці всі балачки про день побєди, але мені було цікаво сходити в гості до ще живих ветеранів і поговорити з ними, щоб дізнатися, а що ж там відбувалося. Багато я не проходила, захворіла і з ветеранами не пішло шось)) ну то й ладно. Може через бабусю з Кіровоградщини, родичі якої були дисидентами, сиділи по таборах, а дід якої був розкулачений та вбитий совєтами багатий селянин, я відчувала, хоч ще й не розуміла що до чого. При всій цій пропаганді, я не любила максимально урочистості до дня побєди, але обожнювала шикування наших хлопців, бачити наших військових тоді - молодих, гарних хлопців у формі, слухати українські пісні, коли в них бували якісь свята... То було цікаво і прикольно. З дитинства відчувала гордість за свою країну, гімн, прапор... Все це було святе. Напевно, теж через те, що була змалечку оточена військовими. Вже в старшій школі на Донбасі, я була підліткою, яка не любила нікому підкорюватися, йшла проти системи і так далі. Тому сварилася з учителькою історії, доводячи їй, що СССР розв'язав війну. Приносила в школу Лєдокол Суворова, вступала в дискусії та суперечки, зртвала уроки. А невеличкі "мітинги" на день перемоги доводили до сказу. Тому поведінка в мене завжди була "визивающєй" і провокативною. Я ненавиділа оцей офіціозний фальш, але любила особисті історії про війну. Зрештою, мої діди теж воювали :) але там історія дуже цікава, вимагає окремого великого посту і теж зайвий раз підкреслює гнилість радянської системи. Якби хтось в часи війни дізнався деякі деталі біографії мого діда (жодного криміналу чи відвертих плям, але скоріш політичні нюанси) його б згноїли в таборах. На щастя, обійшлося. Тому я все ж народилася колись і можу зараз писати цей коментар.
Извините, но ледокол это не история. Это беллетристика. Альтернативная история.
Но правда увлекательная. Сам в детстве фанател. Пока не начал историей интересоваться плотно.
@@ukrainer_kiev мені було 15 і мені це було цікавіше за вчительку, яка доводила що Сталін великий лідер, який виграв війну)
@@innas9546 а мы учили историю в перестройку. Нам уже рассказали про сталинизм, репрессии.
Ну и что войну выиграла коалиция.
@@innas9546 в Крыму очень богатая военная история.
Оборона Севастополя, операция керченско-феодосийская.
Бои на Перекопе.
Евпаторийский десант.
Аджимушкайские каменоломни.
Эвакуация из Крыма.
Это просто ужас какой-то....
@@innas9546 а потом ещё и выселение татар и греков.
Завдяки "Історія без міфів", "Реальна історія", "Фарід говорить", "Т.Г.Шевченко","WAS" та ін. каналам українського ютубу, все розклалося по поличкам. Ви молодці. Дякую.
Коментар для просування топового контенту від Олесі Іванівни 🤝🏻
😍❤🔥❤🔥
Коментар на підтримку каналу і просування відел🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Дуже влучно озвучено- за прискорення змін ми платимо кращими людьми
Моє прізвище Сімонова і кожного разу мене навмисно ставили на сцену і просили читати «Жди меня» Костянтина Сімонова, російського поета-пропагандиста. Це був типу піар-хід такий, ми з ним не родичі😅
Свято мен подобалося, бо не було уроків і всі ми потім знімали оцю недолугу форму і у ті ж парки слави йшли випивати та веселитися, ми не були якоюсь політизованою школотою, всім було начхати. Когось змушували вітати ветеранів по їх домівкам, я в цьому не приймала участь, але ставилася лояльно.
Пісні проникливі мені теж подобалися, як і ведучій, але я розуміла, що ця війна дуже далека від мене - моїм дідусі та бабусі було по 6-7 років тоді.
Не любила, що по телевізору 3 дні йшли фільми про війну і концерти оці всраті.
Дійшло вже коли ми почали власні паради на день пам‘яті після майдану проводити, але із 8-9 ми їх тоді здається на 24 серпня переносили, я ходила тоді і символ маку мені теж дуже подобається, він у прямому сенсі «влучний».
Дякую вам за відео! ❤
Дякую за випуск. Хай квітне український ютуб!!!
Я росла в невеличкому містечку і в нас був обеліск і дошки з іменами тих, хто загинув у нашому селищі під час 2ї світової війни. І для мене це завжди була сумна подія. Ми несли квіти і вшановували їх память.
Дякую авторам цього повчального відео. Журналісти, фахівці з різних галузей науки та культури. Чекаємо на нові відео❤
Моя сім"я святкувала 9 травня. Ми ніколи не замислювались над цим днем. Слухали радяньскі пісні, ходили на концерт і таке інше. Після повномасштабного вторгнення у меня волосся стало дибом від того у що ми вірили і що святкували. Я мала змогу у реальному часі побачити що то була за побєда і як вона здобувалась. Гидко, прикро і соромно зараз.
дуже якісний контент, дякую за вашу роботу 🎉
Пам'ятаю, як хотіла на парад ще у 80х ,коли була дитиною. Але мене ніколи не возили, як би не просила. Тільки по телевізору бачила. Мама лякала, що йдуть в параді цілий день, і не пускають ні в туалет ні їсти😂. Дякуючи мамі, я не стала учасницею цього пабєдобєсія😊. Але скоріше за все я хотіла шарік і лєнточку😂, а не не в сам натовп, бо в ті часи ці атрибути були справжніми скарбами .
Дякуємо!
Щира подяка, повага та підтримка! Дуже важлива тема! пуйло дійсно зробив зсув у моїй свідомості.
Дякую, дуже актуально.
Обов'язково подивлюся всі випуски серії.
Яке у Вас гарне прізвище, пані Олеся.
Дякую, за таку корисну інформацію.
Дякую за випуск та висвітлення цієї теми. Було дуже цікаво вас слухати. Слава Україні!
Дякую вам за відвертість. Легко сьогодні казати «я уже у 80х ненавидів/ла свій піонєрській галстук». Набагато важче визнати публічно, що ми ридали від тих фільмів і пісень, як діти які вірять у будь-яку брехню від дорослих. Визнати що знадобилися десятиліття і відкрита війна щоб нарешті усвідомити коріння цього зла. Щоб дізнатися що найпотужніша пісня яка зачіпала мене в дитинстві «Повстань народе мій» - це пісня УПА.
Дуже крутий проєкт.
Дякую за етер. Памʼятаємо! Перемогаємо! Слава Україні! Героям Слава!
дякую, що піднімаєте такі важливі теми )
Дякувати Богові що ми в школі не святкували цей день. Ми слухали про війну від ветеранів, але не ходили до пам'ятників. В нас була дуже класна директорка. Хоча ми її не любили бо неможна було приходити в чому хочеш, а мусили притримуватися шкільної форми, та й спізнюватися неможна було. Але в нас було заборонена люба агітація, люба політика в школі. Особливо це загострилось коли батьки в 2004 році вішали дітям на ранці помаранчеві або сині стрічки. Тоді діти які нічого в цьому не розуміли сперечалися та доходило до бійок. Тоді наша директорка дуже швидко на це відреагувала. І батькам влітало від неї і дітям ще могло прилетіти. Тільки з часом я почала розуміти наскільки вона була права.
Дякую суспільному,історична пам'ть формує нації.Ми повинні сформувати свою історичну пам'ять зі своїми героями,і їхніми іменами назвати вулиці наших міст
Все йде від сім'ї --яка сім'я така й свідомість.
Хай квітне Владлен Мараєв!
І пахне.
Дякуємо за випуск, королева Марджорі!
Чудовий випуск: все чітко, по фактам та по полицям 👍
Дуже гарний та цікавий випуск,на заході України ,були як усі , але це для школи, підприємства,а в сім'ї навіть і не згадували,був звичайний день , як і всі інші, хіба на городі працювали.
Щира подяка за цікавий випуск.Треба позбавлятися від усього нав'язаного нам цією жахливою недоімперією якнайшвидше.Слава Україні та її героям!
Кроме ГЭС.
И кроме АЭС.
ТЭЦ.
Заводов,
Фабрик,
плотин,
дорог,
Больниц,
Школ,
Институтов,
Университетов,
Железных дорог и вокзалов,
....
Ну, короче, пусть все будет, как было, только давайте улицы переименуем.
И уберём Булгакова.
Он высмеивал нас в образе своего героя Ш.
Гарний випуск, крінжанув добре.
Дякую за вашу роботу.
Дякую за вашу працю 🙏❤️💛😘
Дякую за програму! Максимально важливий сьогодні контент! Учням треба показувати!
Новий проєкт від Суспільне це як завжди якісно і цікаво.❤💙💛
Дякую за випуск! 💛💙
обожнюю Еліс. 🫶🏼💕 було примєним сюрпризом побачити її у випуску. я сама також з донецька. 🥰
Вітання з Дніпра. Слава Україні!!! Разом переможемо ✌️🇺🇦✌️🇮🇱
дякую, класний формат, приємна ведуча, освічені співрозмовники, сподіваюся по телику це також покажуть
Дякую за вашу працю!
Подяка та вподобайка за вашу працю, гарне відео
Дуже важливе відео! Його повинні побачити більше людей!
Декілька слів підтримки та подяка, щоб ютуб просував це відео! Дякую!
Дуже дякую за випуск! Сил та натхнення!
Дякую вам за ваші відео. Я ще в дитинстві став боятися і бісило мене це "свято"... кожен рік пам"ятаю була підготовка до побєдобєсія , потім саме "свято" з дідами на палках , а потім , через кілька тижнів ще й носили квіти воїнам Афганістану ... мені щастило, бо через секту батьків я не приймав участі у самих парадах , але от всяку підготовку і афганців все одно змушували. в мені це сформувало страх війни , страх втратити кінцівку, страх перед солдатами і загалом будь чим військовим... я ненавидив всі ці пісні, фільми , можем павтаріть. тому в 21му був дуже радий що у нас нарешті змінюються сенси)
дяка за контент! ведуча вогонь)
Хай квітне український ютуб ❤❤❤ дякую каналу за цікавий контент
Чудовий випуск. Бажаю проєкту ще багато цікавих випусків.
Лайк ще до перегляду!
Полюбляю програми вашого каналу!!!
Дякую! До речі, в нас на каналі якраз вийшов новий випуск про спілкування з проросійськими родичами й тими, хто в Росії
дякую за проєкт! короткий хронометраж - вдале рішення.
Українська естрада завжди була, є, і буде взірцем кон'юнктури. Усім прозрінням і вириванню волосся - грош ціна. За відосік цей - безперечний респект 👍
Дякую за вашу роботу
Дуже цікаве відео, дякую за роботу
Дякую за просвітницьку роботу❤
Слава Україні ❤
Красно дякую за випуск. Чекатиму з нетерпінням
у моєму рідному місті Суми на 9те травня ми зазвичай ходили або на парад, або вітати ветеранів (1996-2006 роки навчання). щоправда вітати мені завжди подобалося більше, бо це займало менше часу. пам'ятаю, що ветерани зазвичай раді були таким вітанням удома, вдячні.
у старших класах і перше, і друге було вже просто лінь робити, аби тільки погуляти.
а от осмислення прийшло пізніше. хоча знання про початок війни другої світової прийшло, коли прочитала про акт молотова-рібентропа і тоді дуже здивувалася, з=що в підручнику інакше, але не надала тому великої ваги. це і усвідомлення відбулося пізніше вже, в університеті.
Дякую за вашу історію! До речі, в нас на каналі якраз вийшов новий випуск про спілкування з проросійськими родичами й тими, хто в Росії
@@LesiaKotubey хвала Аллаху такі відсутні😁
Коментар на підтримку каналу ❤
Хай квітне українській ютюб 🙏
Слава Україні!💙💛
Прекрасний український контент на противагу офісному марафону, дякую!
контент - топ, хай квітне український ютуб
Особисто я переосмислив це свято, та і заголом події Другої Світової, десь в 2014-2015 роках. В Україні вже була війна і мені захотілося більше дізнатися про ту велику війну. А як же було тоді? І не з точки зору совєтської історії. Тоді я подивився цикл документальних фільмів від ВВС "Друга Світова в кольорі". І все стало на свої місця. І слід пам'ятати, що друга світова почалась 1 вересня 1939, а закінчилась 2 вересня 1945. А нацизм в Європі був переможений саме 8 травня. І фронтів у тій війні було дуже багато: Африка, Тихий Океан і Атлантика. І вони мали не менше значення, ніж Східний фронт
дякую за вашу роботу.
чекаю наступну частину
Дякую за контент
В Одесі в моєму дитинстві, що я пам'ятаю (десь 2010-2013 роки, мої 5-8 класи) 9 травня було одним з найголовніших свят. Обов'язково в школі потрібно було підготовити якийсь концерт, і чомусь саме в ті +/- роки мій клас це робив 2 чи 3 роки підряд. Були вірші (один досі пам'ятаю), були пісні (багато теж), сценки, "подяка" ветеранам, все звісно ж російською (а школа була "українська"). І були навіть оті військові пілотки і форма, але в більшості для демонстрації сценок. Наративу "можемо повторити" здається не було, це було щось середнє мій тим самим "дньом побєди" і днем пам'яті, це точно не було веселим концертом.
Як бонус моя бабуся, яка народилась аж в 1951 році, досі обожнює це свято 😢. Вона чомусь вважає це своїм "професійним святом", бо колись давно возила чи то гуманітарку, чи то зброю під час війни у В'єтнамі. Все життя що пам'ятаю мама завжди казала дзвонити їй того 9 травня і вітати. І всф ці роки вони ходить на меморіал невідомого матроса покласти ті гвоздики. В 2014 мама її ледве вговорила зняти ту помаранчево-чорну тряпку з сумки... єй богу не розумію чому вона вважає цей день таким важливим для себе
Дякую за вашу історію! До речі, в нас на каналі якраз вийшов новий випуск про спілкування з проросійськими родичами й тими, хто в Росії
Важливе відео. Дякую.
Яка чудова ведуча. Мої компліменти за випуск і вашу працю)
Оце колаб🤯Ковжун і Мараєв❤
Дякую за таке надважливе відео! 🇺🇦
Ніколи не ходила на паради. Дякую, що розповідаєте! ❤
Дякую за це відео!
Дякую вам за цю програму. Я дитина радянська і памʼятаю як вчилася у технікумі у Львові, то студентів заставили святкувати 60-річчя СРСР. Ми одягалися в костюми всіх республік, а я була росія. Це жах як згадаю сьогодні. Що там говорити про радянську добу, коли у 2008 р. я була в Криму на телефестивалі «Перемогли разом». До мене під їдали в ресторані і «обробляли»: Іріна, вот как би било хорошо, єслі би ми билі вместе - росіяне, українці і білоруси. Ми же братніє народи, ми же єдиний народ.
- Який ми єдіний народ? - обурювалася я українською.
Но нет Іріна, а вот ти подумай, как би било хорошо і т. Д. Тоді уже весь Крим був окупований русскім міром і працював на рашу
До цього відео моя памʼять вперто ховала від мене спогади про мене 9-річну біля вічного вогню, в «почесному» караулі. На щастя, без форми і пілоток. Але з культом побєдобєсія.
Щиро радію сьогодні, що моя дитина таких спогадів не буде мати.
Відео - топ! Олеся - крута!
Дякую за вашу історію! До речі, в нас на каналі якраз вийшов новий випуск про спілкування з проросійськими родичами й тими, хто в Росії
Ох, як я вас розумію. Сама знала на пам’ять ті дурнуваті пісні і мріяла, щоб почалася війна, де я така героїчна співатиму це лайно. Хочеться повернутися в часі і дати собі підзатильника🫣
Дуже рада, що це победобесіє вже далеко позаду.
Мені теж це знайомо)) дякую за вашу історію! До речі, в нас на каналі якраз вийшов новий випуск про спілкування з проросійськими родичами й тими, хто в Росії