Є зв'язок: про той самий синдром Попелюшки, особисті кордони та виховання залякуванням
ฝัง
- เผยแพร่เมื่อ 24 ส.ค. 2024
- 💰 Допомагай каналу розвиватися 👉 / umgolovi
💰 Ставай спонсором каналу 👉 / @u_moii_holovi
💰 Пригостити нас кавою bmc.link/UMOII...
💰 Наша monoБанка 💳 send.monobank....
Андрій Козінчук відповідає на питання та коментарі до попередніх випусків. Говоримо про дитячі травми, проблеми у вихованні, як батькам пробачити себе за завдану моральну шкоду, та чи треба складати екзамен на право зводити дітей.
Андрій Козінчук - відомий в Україні військовий психолог. Має багаторічну практику, працював із військовими в зоні АТО. Спеціалізується на проблемах, пов'язаних з впливом війскових дій на психічний стан людини.
![ง้อ (ALRIGHT) - FOURTH Prod. by URBOYTJ [ OFFICIAL MV ]](http://i.ytimg.com/vi/Qs8ZeV6Dqj8/mqdefault.jpg)
Людина, яка питала про дружбу: все чудово, Ви провзаємодіяли, поставивши Андрієві питання й отримали зворотній зв'язок!🎉
пане Андрію, дуже велике дякую за випуск! шикарно підняли мені настрій вашим позитивом:)
Андрію, тобі треба спробувати записувати медитації)) твій голос терапевтичний. Заспокоює❤
Друзі, дуже круті запитання. Дякуємо вам. Та чекаємо на нові коментарі 🎉❤
Пане Андрію, чудовий контент, як завжди🙂. Спасибі Вам! Хотілося б розібрати тему молоді, яка сидить за компом і війна їм не заважає, як заохотити дитину жити позакомп'ютерним життям?
Привіт, Андрію. Я в стосунках з військовим не дуже довгий, але й не малий час, ми разом вісім місяців. Бачимося нечасто, можливо раз на місяць по кілька днів, часу разом небагато, тому стараємося проводити його максимально якісно. Коли ми разом, все чудово, але коли він повертається до військової частини, то починаються проблеми з алкоголем, там він часто пʼє. Я розумію, що військова служба, це надзвичайно важке навантаження, і те що переживають люди там, на війні, з тим дуже важко справитися, і що алкоголь є своєрідним копінгом для багатьох військових. Проте це абсолютно не мій варіант. В моїй сімʼї чоловіки пили, були алкоголіками, я надивилася на це з дитинства достатньо, тому я дуже нетолерантна до вживання алкоголю. Ми неодноразово розмовляли про це, і неодноразово я чула «вибач, я розумію, я з цим справлюсь, я покину». Я не знаю, як мені бути. Мені важлива ця людина, і стосунки з ним, але я не хочу бути частиною співзалежних стосунків, я люблю його, але я не хочу бути «рятівником» від алкоголізму в такому собі трикутнику Карпмана. Я просто не знаю, як мені чинити. Покинути важливу для мене людину із залежністю сам на сам, на війні, це зрадити його і свої почуття, але боротися з його залежністю я теж не можу, я ще своїх демонів не всіх поборола, тому не маю ресурсів для порятунку іншого, я просто втрачу себе, якщо буду витрачати сили на його взаємодію з алкоголем
Підтримую комент і Ваш запит на всі 100! Маю аналогічну проблему((
Ви все написали так, ніби все розумієте: і про "синдром рятувальника", і про трикутник, і про вашу родину...Ви ж все розумієте, що ви хочете? Перекласти відповідальність на психолога? Чи ви вірите в те, що ваші відносини- виключення з правил? Дива не буде, це занадто типовий випадок рятувальника
Вітаю. Питання дуже актуальне для мене зараз. Я, так би мовити, по іншу сторону ситуації. Знаходячись 8-й міс на "0", в нечасті дні відпочинку у відносній безпеці, дозволяю собі знімати стрес алкоголем. В через, то стосунки зруйнувалися, бо кохана вважає, що і після нашої перемоги, я буду шукати "підтримку в алкоголі" під час стресів. Я так не думаю. Як донести, що тут часом просто необхідно "вимкнутись" від усього. І я не можу пообіцяти їй, що не питиму тут, бо часом їде криша. А в то, що я не питиму, коли ми будем разом і не буде війни, вона не вірить? Я дуже не хочу її втратити, що робити?
@@user-fk4bu7qc3s а Ви в це вірите, що буде по іншому вдома? Дружина знає Вас і Ваші схильності, якщо ви разом не 3 місяці. От і дослухайтеся до неї, вона критично відноситься до ситуації
А взагалі, цікаво от що: як Ваша дружина знає, що Ви випиваєте? Може ви дзвоните їй коли " розслабитеся"? Мало даних для розуміння ситуації.
@@user-fk4bu7qc3sЗамінити алкоголь на дієві речі: супер сон, масаж, адреналіновий вид спорту, спорт (бокс, наприклад), психолог, зміна оточення, похід на Говерлу (на 1 день, +- 8 годин підйом та спуск). Алкоголь не є розслаблюючим, потім ще й наслідки, що крінж, адже людина хоче собі легше зробити; якщо Київ, то спробувати флоатінг + масаж).
Потім легше не буде, звичка сама не проходить. Обраний шлях алкоголізму очевидний, але кожен думає, що стане виключенням. Не стане. Тому така тотальна проблема з алкоголізмом у світі.
І взагалі
Пройти такий шлях і спитись...ну така собі повага до свого ж життя
П.с. медитація (від 2-3 хв до скільки є можливість приділяти цьому час, ситуативно), цвяхостояння, читання казок (так-так, казок) - варіант на "0". І так, срати, що побратими будуть сміятись. Спочатку сміються, бо самі бояться нового досвіду, а потім починають цікавитись та робити теж саме.
Ніхто не знає майбутнього, але турбота про себе тут і зараз цілком можлива.
Покарання мовчанням - це дійсно найболючіше, що могло зі мною статися. І мати це робила постійно. Вона робила мене невидимою, непотрібною. І це завжди було через якусь таку хєрню, що я досі дивуюсь, як взагалі дорослій людині могло в голову прийти образитися - за те, що 6-річна дитина не прибрала свої речі! Тоді мені хотілося, щоб вона краще відшмагала мене, ніж мовчала. Пройшло майже 25 років, а у мене і досі наростає паніка всередині від її зловісного мовчання. Я кілька разів в дитинстві хотіла піти з дому, зникнути, померти, бо я відчувала, що я зайва, бо я непотрібна. Навіть згадувати це зараз нестерпно боляче. До речі, в тому році намагалася з нею поговорити про це. Як зазвичай, вона знизала плечима та сказала: "Хм, не вигадуй"
Якщо батьки поглинуті одне одним, дитина купається в любові. Ага, канєшно. Мої батьки зробили мене в свої 20 років, на початку 80х, любов там була ти шо, ти шо. Але з роками всім стало ясно, що там типове: вона обслуговує, він приймає. Дитині в тому омуті кохання взагалі місця не було, бо мама обслуговувала батька, в тому числі з моральним приниженням, а йому було срати на нас обох.
Зараз мені 43, вони фінансово залежні від мене, в нас немає нормальних людських стосунків, і я просто була б щаслива, якби мати хоч раз вибачилась за те, що дбала все життя тільки про мого батька, і ніколи про мене.
тяжка історія, розумію, про що ви(((
Не тре покращувати себе ,бо може вийти щось несподіване.Треба спочатку розубратись в собі,розгрести завали й викинути отруйне й покалічене,чого не виправиш.А прийнятне упорядкувати по пріоритетам.Тоді без муті проявиться головне і проясниться можливий напрямок руху.Але найважче-розгрести завали,і чим далі,тим більш.Коли бракує сил,здоров'я та мотивації.Молодому легко патякати та міняти.А коли знаєш,що нема ресурсу .Зовсім.І змиритись не можеш.І радикально змінитись.Людина за життя принципово мізерно змінюється по суті.Міняється лише форма проявів залежно від енергетики.Чим нижче егергетика,тим менше можливостей змін.Ще й пресом давлять минулі досвіди.
Ресурс є, поки є життя. Інше питання- куди він "витікає". Це не складно "розгребсти"
Чудова книжка. Я давно так не сміялася. Просто, цікаво. І головне дає зрозуміти що я нормальна.
Дякую вам ❤шо ви є. Як ви гарно мʼяко доносите важливе речі ❤
Дякую за відповідь :)
цікаво що мені набагато легше бути відкритим і ділитися особистим з жінками, а з чоловіками тіки жарти і пусті розмови
А Ви чоловік, чи жінка?
А я мовчала, і тої мовчанки хлопці тривожилися але не дай Боже було сісти на мітлу. Діти розуміли , що мовчанка - то мама опановує себе, тримає себе двома руками.
@@user-ug5ws8gq9r якщо я мовчу, то все одно буде вибух, причому атомний😁. Але з роками вже меньше роблю такого, бо занадто багато енергії то забирає, потім можу злягти хвора. Тому економлю свою життєву енергію. Нехай упертюхів життя навчить
Дякую! Підіймаєте настрій і мотивуєте 😻
Дякую за улюблену рубрику)😊 щодо silent treatment мені здається це одне з найжорстокіших покарань взагалі. Стикалась в дорослому віці з цим, і це трошк нестерпно. Не можу уявити наскільки це болісно може бути для дитини…хоча у кожного своя ієрархія болю, тим не менш це жутковато. Я ігнором наказую лише собаку, але тут сорян вже) навіть їй це особливо неприємно
Сподобалась Ваша остання теза про людей-жертв,людей-скигликів. За нещодавній час мені вже 3 людини сказали,що їм "немає з ким поговорити"🤦🏼♀️,вони приходять і починають виливати на мене свої проблеми. Відчуваю себе унітазом🤦🏼♀️ На жаль,чи на щастя,вже не знаю,мене так виховали,щоб не грубити людям,якщо вони до мене приходять без агресії🤷🏼♀️Не хочу хамити їм,бо я з ними працюю і бачусь кожного дня,але й ниття їхнє мені не цікаве🤦🏼♀️
пані, дуже вас розумію, моя мама має схожі проблеми, рекомендую поцікавитись схемами малоадаптивного коупінгу «самопожертва», «підкорення», при яких існує внутрішнє бажання допомогти людям, які насправді потребують професійної допомоги, а не просто підтримки:)
Дякую вам.
Дякую!
Дякую!❤
Дякую, шкода, звісно, що на всі питання неможливо надати відповідь, + донат
Вітаю. Дітей в мене немає. В мене є кіт Тигр. Дивлячись на то наскільки я перегинаю з опікою, мені мабуть дітей не можна! Бо або виросте щось що соплі саме собі не збере бо я завжди поряд. Або якесь хуі...ло , але теж результат гіперопіки.
От і знову ж таки сижу тихо заздрю і вам пане Андрій, і своєму коханню. Заздрю бо будь я на вашому місці, я би була поряд 25/8 ( і це найгірша ідея бо він дуже крутий у своїй справі, а для цього потрібно сконцентруватися, а думки про те чи в безпеці моя срака, якщо він зна що це неможливо, відволікають занадто сильно). А опинись я на його місці, я би точно з вами познайомилася. Сумніваюсь що його хоч трохи цікавлять ті питання що мене на даному етапі, тож знову ідея провал)))
А ви двоє знаходитесь в одній бригаді, і навіть не знаєте про існування одне одного...
До чого це я?
Нічого до толку не розумію що там у вас за перестановки. Але найважливіше це ваші життя! Бережіть себе і якщо можливо то і своїх побратимів! Вірю що прийде час і зможу насипати вам питань після того як познайомимося в реальності)))
Слава Україні!
Героям слава!!!
У однокласника моєї дитини на війні загинув тато. Було б корисно послухати поради: як вести бесіду з дитиною про наші втрати? Як дітям правильно вести себе у класі? Що не варто робити?
Дякую!
А можна одне особисте питання? Бачив що Ви отримали поранення. А що це за поранення було і за яких обставин отримали? І як наразі почувається?
Самий перший екзамен на наявності сепаратистів і зрадників. У нормальних людей нормальні діти
дякую велике!