Long story short: Мама народила мене від одруженого чоловіка, у якого вже було дві дорослі дочки. Змалечку я чула саме від мами, що якби була хлопчиком - може б він і лишився, але третя дівчинка не потрібна. Все життя у мене не було жодного чоловіка, якого я б хоч віддалено могла батьком назвати, бо мама встала в позицію "всі чоловіки козли" і нікого не підпускала. Жили ми разом з моїм дідом, який в колишньому військовий, а за мого свідомого життя у нього вже розвилась деменція (військовий з деменцією це взагалі піздець). Какашки в холодильнику, замки на наших дверях, він кидався на маму з сокирою посеред ночі - все це змалечку бачила. Сидіти зі мною не було кому, тому я дуже рано почала залишатись вдома сама, мама постійно була на роботі. Я не пам'ятаю, щоб вона зі мною гралася. Не пам'ятаю, щоб проявляла до мене якусь ласку чи ніжність. Пам'ятаю періодичний страх, що вона помре і мене відправлять в дит.будинок. Вдома тим часом почав утворюватися повний п*здець - навіть коли дід помер, ніхто не прибирав (мама не вимагала того від мене, але і сама того не робила. Прибирати я навчилася тільки коли з'їхала і почала жити сама), жили в бруді, з тарганами, все що могло бути зламане - було зламане. Я в 12 років сама намагалася лагодити розетки і світло. Мама перетворилася на плюшкіна. Сама ж казала, що все життя цю квартиру прибирала і просто втомилася, не хоче більше. Вона також не доглядала за собою. В принципі нічого жіночного в ній не було, не було любові до себе. Я, будучи малою дитиною, пояснювала собі це все тим, що мама витрачає всі сили і гроші на те, щоб забезпечити мене, по-факту жертвує собою на мою користь. Уявляєте крах мого світогляду коли виявилось, що ніхєра не в мені справа була? Я вже 10 років живу окремо, а у неї в житті все те саме - бруд, сморід і безкінечні речі. Цікавий факт - я працюю в творчій професії, ага. :) Вже 5й рік лікую хронічну депресію, постійно на антидепресантах і з терапевтами. Не знаю хто я, чого я хочу в житті, чому мені погано і я хочу вкоротити собі віку. Маю розлад харчової поведінки, бо змалечку їжа стала єдиним стабільним другом вдома. Ненавиджу свою матір і, як би жахливо це не звучало, хочу щоб вона померла. Коли це станеться - мені стане значно легше. Хочеться спитати "а нахіба ти мене взагалі народжувала?". Підозрюю, що для того, щоб її хоч хтось любив, вона завжди каже, що я найдорожче, що у неї є. А я в свої майже 30 років усвідомлюю, що дітей треба народжувати не для себе, а щоб їм було добре в першу чергу. І, що найгірше, я не можу просто злитись на неї. Бо чим глибше я занурююся в свою терапію, тим чіткіше я починаю бачити ЇЇ власні травми і мені стає її шкода. Та все одно кожне спілкування - це як виверження вулкану, мені потім як мінімум вина треба. Починаю себе винити в тому, що несправедлива до неї. Але ж і маю повне право злитися... І поки не можу вибратися з цього замкненого кола. Теми у відео мене тригернули добряче, хоч не вперше чую всі ці тези. Дякую Андрію, що говорите про це. Хто сюди дочитав - ви зайчики, дякую вам за увагу. Тримайтеся. 💜
Я дочитала і я зайчик. Ми зайчики разом з вами, бо теж мала специфічні стосунки з мамою, хоча любила її всім серце і зараз люблю( хоча її немає більше двадцяти років) і розумію, що все хороше у мене саме від неї. Всього найдобрішого Вам. Любіть себе- життя коротке 🤝
І я можу себе віднести до категорії "зайчиків". ... мабуть нічого немає випадкового, навіть в тому, хто дочитав такий болючий допис: значить є причини і нам це було потрібно. І я також з тієї когорти, яка все життя проживала свою історію з мамою. Тому до глибини мені зрозумілі почуття автора. І, так, я не маю якогось "чудо -рецепту". Моя мама вже померла. Але завдяки вірі в Бога я вважаю, що ми досягли примирення, яке тільки було можливе. Це не був ідеальний варіант, тому що багато станцій, на яких мала сформуватися довіра, або відчуття розділених інтересів, емоцій, цінностей, залишилися позаду, в минулому часі. Проте завдяки спільній вірі, тягар стосунків став легше. Хоч правда також і в тому, що характер людини змінюється дуже важко. В усякому разі, на своєму досвіді я дійшла висновку, що та частина стосунків, або життя, яку неможливо виправити, вона і є тим самим "хрестом", про який Іісус сказав: " Візьміть свій хрест і слідуйте за Мною". Це означає прийняти не ідеальний варіант. Жити з цим тягарем. Багато разів я відчувала, що Бог допомагає саме тому, що я обрала такий варіант сприйняття світу і свого життя. Можливо, Богу це потрібно, щоб змінювалися наші душі, через такий контакт, яким би тяжким він не був. Думаю, що ми вправі регулювати діапазон стосунків, їх тісноту, але не відмовлятися від людини. Тому що Він знає причини, з яких людина виросла з таким характером і знаходиться в такому стані. І не відмовляється від неї. Так само як і від нас Бог ніколи не відмовляється через те, що ми також не є ідеальними. Така концепція в моєму розумінні і наближається до того поняття, яке в Біблії називається "любов'ю".
Ну, принаймні, ви добре виражаєте свої думки і у вас є гроші на терапію. Тож я вважаю, що певних успіхів ви досягли) Проте, дитинство у вас було страшне(
Попелюшкове виховання. Навіть в дорослому житті відкладала відпочинок на потім. А після того як попрацюєш 5 днів, на вихідних зробиш всі домашні справи, то на відпочинок не залишалось сил. Війна мене змінила. Зрозуміла що такої гарної погоди як сьогодні завтра може не бути, а ще цікавого фільму, гарного настрою, та і мене самої завтра може не бути. Тому, можу піти гуляти навіть залишивши неприбрану квартиру😂😂 дякую за такі чудові подкасти❤
Про роботу, я не зробила домашню роботу з хімії, яку не розуміла і мама не пустила мене з подружкою гуляти в неділю увечері. За прогулянку і відпочинок я могла достати покарання, якщо не зробила, для того, я сиділа вдома і нікуди не ходила. Я боялася, що мама скаже, а це не зроблено. І я боялася дуже маму. І зараз в віці 40 років - я боялася відмовитися від праці, яку мама вибрала, я відмовляюся піти на побачення, тому що не виконала домашню роботу. Я це використовую для того, щоб уникнути побачення, бо маю травму з чоловіками. Самообман. І просити у мами - це було приниження. Відмовити - страх - прийде зима попросиш снігу. Редаговано: Відпочинок - відчуваю вину - не можу спати і їсти, якщо не зроблена домашня робота чи якась задана. Зараз є так, що шукаю роботу на роботі, щоб пройти це.
Дякую, Андрію 🤗 трохи зняла почуття провини перед дітьми. Завжди думала, що щось недодала, вчиняла помилково. Але ж... мої перебили всі чашки, в т ч й дорогу порцеляну - цікаво було дивитися, як вони летять з вікна й розбиваються. Купила пластикові тай все. Дозволяла бігати, стрибати по ліжках і диванах, це ж такий кайф!😅 коли ти бедмен, а за спиною напинається піжама. Куплено було усі бажані ними іграшки, завжди вважала, що іграшками діти не псуються. І діти такі розумні й мудрі виросли, що тепер вони! навчають мене відстоювати власні кордони і не вбиватися біля голубців на кухні) Свідомо пішли боронити Україну.
Люди в яких відносно нормальне та щасливе дитинство, за вас дуже радісно, чесно, але так було не у всіх, було б класно як би ви в коментарях не обезцінювали досвід якого у вас не було.
в мене це все було так на самом ділі було тошо не всіх так класно було в дитинстві ви просто не були в бойових діях а я був вам цього не понять ті хто побував в моїй шкурі вони б поняли не потрібен мені ніхто ті хто для мене шось значили давно погибли так само як я якшо хочете понять це раджу подивиться фільм ліки смерті 1978 року
вишо вобще бачу не втємі були в моїй шкурі таке в мене було на самом ділі нічого тут не обесцінюється якшо фома невіруюча раджу подивиться документальний фільм ліки смерті 1978 року там все описано приблизно моє не просте дитинство
Я коротше пропрацював травми з психологом з декільклма і як наслідок потрапив в армію і зараз прямую в саму м'ясну бригаду в самий мясний батальйон там всі мої друзі загинули за декілька місяців (багато друзів) оце так допомогли ви дякую нахуй , краще б жив як жив Всі ці психологи активізувалися почали лізти тобі в душу щоб забрати її в тебе і віддати державі будьте ви прокляті
Таких людей дуже мало. Від психолога чула, що таких людей приблизно може 10% по всій Україні. У нас навіть християни за допомогою Біблії виправдовують насильство.
Шановна, а що таке "відносно щасливе", "відносно нормальне" дитинство ? Хто що "знецінює"? А хто Вас наділив повноваженнями вказувати, що кому робити/не робити? Якщо не вказувати, кому що робити, можете не отримати у відповідь вказівку ,куди Вам піти.
Я виросла в сім'ї де батько бив і маму і нас із сестрою та братом. Це досвід як я точно не хочу вчиняти зі своєю дитиною. І не дам так поводитися так із собою. Я бажаю людям сміливості після насилля розходитися з такими людьми. Життя одне.
згоден з цим не треба звязуватись моральними уродами бо в мене в сеце постійно було дома на роботі в школі не треба на дітях це робить бо як кажуть насіліє порождає насіліє
Але ми поводимося так як нас виховували. Я говорила, що не буду так робити, я вивчала психологіїю і дитячу, я знала як правильно поводити себе з дітьми, щоб не було травми, поки не почала сидіти цілодобово з малим гіперактивним похресником 4 роки. І помітила, що я поводжуся з ним як батько зі мною і нічого я з цим не зроблю. Так що дітей мені не можна. Хай хейтери чайлдфрішні, які живуть ради стакана води, вдавляться від злоби.
Мені сподобались слова Леся Подерев'янського : " Дітей не треба виховувати. Треба просто БУТИ нормальними людьми. Якщо тато молодець і мама умніца і красавіца, то і діти нікуди не подінуться". (Можливо неточно процитував)
Як же я кайфую від того, що на україномовному ютубі, розквітають адекватні, а також приємні для сприйняття СПРАВЖНІ психологи💙💛 Це як ковток свіжого повітря після багатьох псевдо-експертів(особливо з Тік-Ток😹)! Дякую за чудовий контент💎
Кайфую від своєї дружини і від 3-х спиногризів, яких ми разом виховуємо. Мої діти і дружина взагалі джекпот виграли, що мають такого класного тата і чоловіка, який ще й на Козінчука підписаний 😄
@@Dreamplandoradij Мабуть, тут усе залежить від того, з якою саме метою різні батьки так називають своїх дітей: хтось дійсно жартома (і жартуючи,з любов'ю та підтримкою, каже таке дітям); а хтось, навпаки, - скиглячи,з криками та розпачем обзиває так своїх дітей. Тобто, усе залежить від того, чи люблять самі себе такі батьки, - а від цього залежить і їх любов до своїх дітей ...
Дуже важлива тема і вона має викладатися в школах, бо всі школярі це майбутні партнери і батькі - ми маємо вчити дітей як бути гарними батьками ДО того, як вони наламають дров
Моя покійна мама (хай її душі буде добре, де вона є) мала дуже складний характер. І саме вона показала мені якою не треба бути з дітьми. Гени зрідка вилазять, але я завжди прошу пробачення. Дітей просто треба любити. Дякую Вам, Андрію ! Слава ЗСУ !!!
О, «Попелюшкове виховання» - це про мене. Всі нагальні справи у моїй голові автоматично класифікуються за необхідністю і важливістю. Найцікавіші і найкласніші, звичайно ж, у кінці списку, до якого діло ніколи не доходить. З одного боку такий підхід дозволяє отримувати гарні результати, але з іншого боку якось це не приносить задоволення.
Боже, я йобнута на чистоті, і дійсно не можу відпочивати коли в домі срач в моєму розумінні. І ще коли я злюсь, щоб ні на кого не зриватись, починаю прибирати 🫠 Шо пам'ятаю з дитинства - що прибирала аби заслужити мамину подяку та увагу, бо ж мамі важко самій. То треба лікувати зозуленьку, бо я всіх тепер дістаю цією чистотою.
А в мене з 24.02.22. навпаки, я не хочу прибирати в квартирі (не бачу сенсу, "а як завтра прилетить"). Я заставляю себе прибирати, хоч раніше я це робила із задоволенням.
Дякую! ❤ От би лекції з психології і виховання дітей обов'язково ввести для вивчення батькам ще до народження немовляти, щоб не робити потім купу помилок, приміром, у жіночій консультації, коли майбутня мама стає на облік. Але мрії такі мрії. )
Почуваюся просто "подарунком" для психотерапевта!)) На щастя, те, що до дітей не можна застосовувати фізичного покарання, я зрозуміла ще у дитинстві, і це я реалізувала. Більш того, коли одного разу я дуже розсердилася на свого 6-річного сина і відправила його "в угол!" (пролізло "виховання"), він пішов... потім повернувся і запитав "а вугол- це де?" Це було протверезно). Ще один момент, який я зрозуміла зі свого дитинства та юності - до дітей треба ставитися як до рівних та з повагою! І з цим я теж впоралася. Приємно чути від вже дорослих синів, що я -найкраща мама. ...А от моє особисте так і не склалося. І причини цього я усвідомила пізно, коли не склалися чергові стосунки. Але, саме цей чоловік допоміг мені зрозуміти проблему, коли сказав, що він кохає мене і любить, коли я поруч... І я усвідомила, що друга частина його зізнання завжди переважала першу. А всі це любили, бо я з дитинства мала бути найкращою, щоб заслужити любов... Отака сумна історія, адже роки не повернеш, вже "трохи доросла", а безумовне кохання однаково хочеться відчути...)
про "попелюшкове вихоання": памятаю як повинен був просити дозвіл на все, причом все в заданих дозах, типу на годину пограти футбол, подивитись серію мульта чи якийсь фільм (якщо телик вільний) і чи боронь боже гуляти з однокласниками, за умови виконання якихось побутових робіт. Короче, згодом я просто відмовився від всіх цих "плюшок", торги замінились вимогами, криками й погрозами позбавити мене ще чогось. Мене почали сприймати безкорисним, безамбітним, безтолковим і т. д., АЛЕ я нарешті став належити собі й шукати те що мені справді подобається а не виберати вигідніший із запропонованих варіантів (хоч вибору там насправді небуло). Потім поступив у ліцей, коледж і т. д.. Але залишився один пунктик, я нікому не кажу але... так хочеться чути подяку за сввої старання... от чого мені так не вистачало все дитинство. Змалку вчили казати дякую, та в свою адресу я цього не чув. Зрозумів, сформулював цю думку вже майже дорослим, а до того так часто "кидався на допомогу" навіть коли мене ніхто не просив. Як кажуть "ліз в *опу без мила"))) тільки потім усвідомив звідки в мені це. P. S. на матір впринципі не злий, вона сама ростила нас з братом (розлучилась з батьком), тому їй теж було тяжко.
Досьогодні я слухала руцкахаварящіх психологів ..думала українських нема... А мені, хвилиночку, 56 ...і, виявляється, я з цим неймовірним , безконечно симпатичним психологом, можу ще щось досліджувати!!!! дякую!!!❤❤❤❤❤
Працювала в дитсадку і з досвіду знаю,як фантазують діти.Вони щиро вірять в придумані історії,а батьки сердяться,що дитина бреше.Пояснювала,що дитячі розповіді ,якщо не правдиві,це нормально.Записувала за дітьми з 3років,а на випускному розповіла батькам і дітям і разом сміялися.
Дякую, Андрію! Як багато травм я нанесла своїй дитині. Як добре, що мій син прийшов до психотерапії і багато чого зміг пояснити мені і він був першим, хто з розумінням казав мені про те, що мені потрібно в терапію. Вже сім місяців я працюю з психологом і від цього розуміння любові, стосунків і головне себе змінилось на краще. Мені краще тепер жити, а разом з тим, маю надію, і зі мною стало тепліше всій моїй родині. З сином в нас гарні стосунки і ми можемо розмовляти про різне. Але як же кожного разу розумію,що ось зараз би вже розуміла і не робила тих дій, що робила тоді. Я дякую своєму сину за мудрість і своєму чоловіку за любов. Вони мене багато чому навчають своїм життям. Мамі своїй я вдячна за любов і прийняття, за те, що виховувала в мені свободу волі і дружність та повагу до життя.
Я свої дитячі травми нікому не передам. Свідомо не матиму дітей. Мене тими дітьми так довбали, що аж гидоту ця думка викликає. До 11 років я була «в пелині принесеш»; 12-25 - шльондра, одні хлопці на умі; 25-38 - ти б заміж вийшла, хоч за кого попало, а то яловою коровою так і лишишся, нам би внуків побачити… можеш народити і нам (батькам) віддати, і живи як хочеш, п то вже клімакс скоро.
Те, з якою гіркотою ви це пишете, говорить про незавершену ситуацію. Ви досі страждаєте від ставлення батьків і підсвідомо опираєтесь ( не буду мати дітей). Це ваше абсолютне право - самостійно зробити вибір. І нерозуміння близьких ранить. Але спробуйте жити не протестом, а тим, що вас відновлює, для себе, любимої. Ви того заслуговуєте так, як і усі на світі.
Дуже дякую,52роки,дитячих травм купа,і з віком озираючись та аналізуючи намагаєшся виправляти,але це титанічний труд ,щоденний.шкода часу,і свого життя ,яке витратила задурно
Вдячна за контент! У мене гарні батьки, але були якісь моменти. З іншого боку, коли сама стала мамою зрозуміла - як це важко. І любити, і знайти золоту середину у вихованні.
В дитинстві було насилля. Зараз маю маленьку дитину і дуже тяжко знайти в собі сили, щоб дійсно не перенести свій стан на дитя( не кричати, бити і тд.) бо колись малою пообіцяла собі, що з своєю дитиною я так не вчинятиму, як зі мною вчиняли (
Я переживала бійки батьків,пянки батька,мені зараз 50 років таке відчуття що я не живу реальне життя ,а постійна втеча від себе,так і не змогла побудувати відносини з чоловіком .На лиці роздираю прищі до крові,залежна від болю,ніяк не можу залишити,і розумію що через любов до себе можна себе вилікувати,та тільки розумію.
@@magellan127скажіть ,а які то практики ви маєте на увазі?я до психолога тільки ходила,а так до батьків немає більше злості ,все зрозуміла,що вони теж попали під хвору систему
З особистими границями я вже розібралася, а от знайомитись з людьми і дружити - мені дуже важко, майже неможливо. А ще я маю якусь внутрішню мізогінію і не довіряю жінкам, не маю подруг. Привіт, дитинство.
Коли від батьків маєш маєш "спадок" який працює на несвідомому рівні, коли ти не контролюєш. (паніка, тремор, коли задихаєшся). То, вибачте, всі вумніки які розказують як бути дорослими і яка в нас тепер "свобода". Вони спочатку покалічать, а потім кажуть - ну біжи. Цинізм найвищого рівня😠
згоден на всі сто процентів в них не було такого ужасного дитинства легко все це с висока говорить не бачучи в них було дитинство нормальне а в декого дуже ужасне хай побувають в окопах на передовій тоді поймуть шо це таке коментатори хрінові
Дякую за відео! Тепер я знаю, що у мене класичне попелюшкове Виховання - це у підсумку вилилося в те, що я не вмію відпочивати. Бо поки ВСЕ не переробиш, на відпочинок не заслуговуєш. а це ВСЕ, с*ка, не закінчується!
Дуже точно сформульовано) А коли ще автор цього комплекса Попелюшки живе поряд( бо ми усі колись будемо потребувати догляду) і нагадує тобі, замореній робочій конячці, що у тебе щось ще не зроблене, то хочеться йо...нуть когось копитом, або вже здохнути( а ось і ні!- бо ти безсмертний поні!)😂
це все прям дуже влучно. Повний букет. Дуже радий що сам завів дитину після 30, коли більшість з того букету пропрацював в різних стосунках і поначитався різного
Який корисний та цікавий ефір, маю двох хлопців, читаю як виховувати, але щось заюувається, жається взнаки втома фізична і моральна, а такі відео надихають, ви такий кайфовий тут, знову підзаряджусь і буду виховувати своїх хлопчиків спокійніше, дякую
Уважно прослухала цю тему. Скинула відео чоловіку і сину. Бо знаю , що є проблеми. Надіюсь , що вони послухають. Бо ніхто з них психологів не сприймають. А Вас велика подяка
Буквально недавно прочитала "Не переймайтесь тим, що дитина вас не чує, думайте про те, що вона вас постійно бачить"....от тепер я, маючи підлітка і 4-річку, постійно про це думаю - що мої діти всотують в себе мою поведінку. Дякую за відео❤
Останнім часом часто ставлю собі одне й те ж питання:"За що мені так "пощастило"?" За все своє життя ні разу не чула "люблю" від своєї мами (тато помер, тому виховувалася вітчимом, відповідно, від нього чекати чогось такого було марно.) Ми з мамою ніколи не були близькі, ніколи не обіймалися, не проводили час разом. Всі свої таємниці, які я їй довіряла, вона розповідала всім іншим. Згодом, я перестала це робити. Коли всі мої однокласники гуляли, я мала все зробити по дому, допомагати з меншими братом і сестрою, і тільки потім йти гуляти. Десь, цілих годину-дві залишалося 🤣 Ніколи не чула похвали і підтримки, хоча вчилася я добре, грамоти, подяки. Всі навколо хвалили і пишалися, окрім рідної мами. Про стосунки взагалі можна нічого не говорити. Я постійно чула від мами "у тебе ніс такий великий", "не горбся", "у тебе такі очі маленькі"... Коли мені подарували вперше квіти в 11 класі, вона до останнього не вірила. Думала, що я розігрую її. "Тобі? Подарували квіти? Не може бути." Рівень моєї самооцінки ніяк не міг вирости хоча б вище плінтуса. На щастя, в мене найкращий чоловік у світі, якому, правда, доводиться розгрібати ці купи комплексів і страхів.❤️ Постійно дорікання з її боку стосовно коштів (хоча, я з 12 років ходила по роботах, аби хоча б щось заробити і придбати. Бо хотілося чи сукенко якесь, чи якусь косметику.) вилилося у те, що за кожну витрачену копійку я звітую чоловіку, хоча він каже завжди:"Не треба мені нічого звітувати. Що потрібно, те й купуй." Я боюся щось собі купувати, бо здається знову почую ці дорікання. Постійно бачила в дитинстві, як мама з вітчимом сварилися, як він піднімав на неї руку. Одного разу, ледве не прилетіло мені від нього... І яке було моє здивування, що мій чоловік мене не б'є і навіть не кричить ніколи. Виявляється, може бути в сім'ї не так, як було в тій, в якій я росла. Писати можна дуже багато. Кожного разу відкриваю для себе щось нове. Нову причину тих чи інших комплексів і проявів поведінки. Для себе я вибрала не спілкуватися з мамою. Уже майже 2 роки ми не підтримуємо зв'язок і це так заспокоює. Я не плачу, не нервую, присвячую себе своїй сім'ї. Тепер плануємо дітей, а це відчуття, що я не зможу стати гарною мамою, бо у мене не було прикладу, не залишає мене. Та й таке...
Не знаю чи це яка розрада, але ви не сама. І я знаю цей страх про який ви говорите Я думаю, що не дивлячись на відсутність прикладів, ви будете гарною мамою. Ви ніколи не зможете спиймати свою дитину як даність, для вас вона назавжди буде бажаним і виплеканим майже дивом. І я не думаю що батьки які люблять своїх дітей можуть бути поганими, вони можуть хіба що помилитись, виправитись і піти далі Зцілення і щастя вам і вашій родині ❤️🩹
Додивилась ваше відео, сиджу і плачу. Хоча я останнім часом часто плачу (думаю, що це через війну, але мабуть не тільки). Заплакала в той момент, як ви сказали - слухайте своїх дітей, коли вони вам щось розповідають. Мама мене завжди слухала, щоб я їй не розказувала, а от тато майже ніколи. Він більше розповідав про своє дитинство, свої досягнення, а про мої - йому було нецікаво. Я вже і забула за це. Але коли почула ваші слова, що для дитини в той момент це звучить ніби дитина не цікава, просто покотились сльози... Дякую за відео, дуже круто все розказали, багато є над чим задуматись.
У мене так робила бабуся і розповідала про свої досягнення, і мама себе увесь час хвалила, а мене знецінювала - а що ти там зробила і я НІКОЛИ не цінувала свою працю і свої досягнення. Я не вважала, що моя праця - це вклад.
Дякую за відео. Ходжу до психотерапевтки. Починалось все з запиту про те, що ми з сестрою не можемо не сваритись, якщо перебуваємо в одному просторі більше двох днів. Розібравшись, виявилось, що батьки не навчили нас вирішувати конфлікти, вони завжди сварились на те, що ми сваримось, хоча самі між собою ніколи не сварились, принаймні ми як діти цього ніколи не бачили. Тепер стосунки з сестрою налагодились, навчились чути одна одну і не ображатись на те, що в іншої друга думка. Ще один момент: в терапії прийшло усвідомлення, що все , що робили батьки, робилось з любові, навіть те, чим вони завдали травми. Мені дуже допомогло, коли тато під час загострення депресії просто вибачився, сам, за всі свої вчинки і сказав, що завжди хотів тільки найкращого для мене. Я ніколи прямо їх не звинувачувала, хоча проговорювала моменти, які були мені в юності та дитинстві неприємні. Як раз відсутність звинувачень з мого боку дозволила побудувати здоровий діалог з батьками. Сестра, на жаль, досі ображається за юнацькі травми та звинувачує батьків, тому в них стосунки не такі теплі.
@@kazhankazhanovych6895 здається, хороші батьки, до своїх дітей справді все роблять з любові. Я радше про значні речі, ніж про кинуті поспіхом фрази від великої втоми
Оце слухав може не дуже уважно але тема дуже близька. У мене була дуже сурова бабуся яка постійно сварила домашніх, тож тепер психологічні травми розбираємо не тільки мої але і материні. Тож у мене букет: Знецінення себе і своєї праці, важкість у концентрації уваги та відсутність дисципліни. З мотивацією та творчими потугами зараз маю кризу. А ще зараз маю часті приступи істерики бо я просто не можу покрити свої проблеми, бо не можу знайти роботу. Іноді просто хочеться щоб вислухали без засудження і просто частіше хвалили і любили.
Мене також мама сварила - кожна субота замість життя (бо шкільні будні - то не життя) - було генеральне прибирання. Досі шарахаюся всього зі словом 'генеральний'. Попелюшкове виховання вилилося в тотальний антагонізм. Вистачило клепки не пробувати забороненого, але більшу частину життя навіть до церкви ходила вся затягнута в чорну шкіру, досі фестивалі, сейшни і підліткова поведінка - і це в 40 років. Селфхарм був, творча робота на радіо/тв/у зйомках/івенткомпаніях теж були, зараз займаюся мангами. Так і не наважилася мати дітей, на стосунки наважилася майже в 30 з таким само. Дуже розвинуло спілкування в церкві, де розквітла творчо, навчилася розмовляти з людьми і відчула любов і прийняття.❤❤❤❤ У церкві ж мене запросили пройти курс для християн, який називається "Генезис", вела його професійна психологиня (вона працює в Києві, можу порадити), програма побудована за принципом "12 кроків", для співзалежних. +/- за півроку я навчилася відстоювати особистісні кордони!!!! Тепер я точно знаю, що не піду працювати в ненависну школу, як хоче мама, або в колектив, якщо тільки в мене в самої не виникне таке бажання 😂 Тепер я можу сказати "ні" любій людині у тому випадку, якщо таке прохання може забрати в мене щось дуже важливе (після 21:00 звук на моєму телефоні відключається і ніхто не зможе завадити мені виспатися, наприклад), ключі від мого житла є тільки в мене і т.д. Ще я тепер можу попросити у свого чоловіка грошей - раніше не могла ні в кого попросити! Раніше навіть директор ставив якісь задачі о 2-4 ночі, це була жесть. Моя залежність - це шопоголізм: хочеться купувати щось максимально якісне за мінімальні гроші. Борюся обмеженням: здам проєкт - куплю щось одне, це може бути просто зубна паста чи кросівки з олх (три проєкти на місяць), і роздаю, кому треба те, що лежить без діла. З продуктами роблю інакше: купую двічі на місяць все, що треба на прожиток (мінімальний БЖВ+2 порції чогось солодкого) і більше в магаз не захожу.
Ой від совкового виховання, з батьком алкоголіком, емоційно холодноб матір'ю, яка постійно на роботі, старшим братом який постійно принижував, я виросла ще поріаняно нормальною, але не можу створити сімю, спочатку вибирала аб'юзерів, поки не усвідомила в чому проблема, зараз сама, а комплекс попелюшки то тоже моє. Як не зроблю щось то просто крутить)) силою заставляю себе.
Дуже цікава тема! Андріє, ваші відео дуже допомагають! Підтримують, мотивують і повертають радість життя. Я стала помічати, що почуваюсь краще відколи вас дивлюсь ) І стала більш функціональною ) Ви такий молодець! Дуже вам дякую! У мене є така тема, що коли я помиляюсь роблячи щось на роботі, навіть якщо це щось незначне, я починаю себе "гризти" та "карати". Звернула увагу на те, що це такий внутрішній імпульс, що завдає самій мені болю... Жах ))) Але я пряцюю над цим. Важливо, що я це помітила.
😢😢😢 Як же прикро усвідомлювати ці наслідки батьківських помилок у своєму житті. Десь до 30 років я думала, що я така сама по собі, аж поки не зрозуміла що це мене так з дитинства навчили.
О, попелюшкове виховання - це точно про мене. Бо для того, щоб відпустили погуляти ввечері чи на дискотеку - треба було день працювати, якщо була в Києві - прибирання, приготування їжі, уроки, прання тощо, якщо у бабусі в селі - то по господарству (догляд за тваринами) + город і + будинок (прибирання, приготування, посуд тощо). І головна умова - не "виступати", тобто ніяким чином не озвучувати власну думку, не сперечатися, не казати ні. До самого вечора мене тримали в напрузі дозволять чи ні, а так як я якби мала заслужити розваги, то роботи накидали стільки, що до вечора в мене вже не було сил навіть помитися. Якщо я таки йшла гуляти, то мені обов'язково ставили часові рамки, наприклад, всі знали, що дискотека починається о 22.00, значить вдома я маю бути о 23.00, час на дорогу, ясне діло, ніхто не вважав за потрібне враховувати. А потім це "виховання" вийшло на новий рівень - за пів години до часу, коли я мала бути вдома - мені дзвонили і сповіщали, що в мене 30 хвилин, потім за 10 хвилин ще дзвінок і вже з додаванням погроз покарання. Все це закінчилося тим, що я в 17 років просто пішла з дому, бо моя психіка просто не витримувала оце. За 2 роки окремого життя батьки зненацька виявили, що я вже достатньо доросла дівчина, маю власну думку і ігнорувати її не вийде. Мама визнала свою провину, довго вибачалася і почала вчитися вибудовувати відносини зі мною і сестрою молодшою (в неї вже таких приколів не було, до неї було в рази більше довіри, і відсутність ультиматумів працюєш=гуляєш). Зараз мама чує про наші потреби, в нас прекрасні стосунки, не лізе в наші життя, але завжди поруч. Батько просто пішов вслід за кораблем разом зі своєю "правотою" і баченням, що ми погані доньки і ганебні діти. Його останні 10+ років життя ми з ним не спілкувалися. В результаті допомогло справитися: дуже відверта і дуже важка розмова з мамою, визнання помилок з обох сторін, вибачення, бажання побудувати нормальні здорові стосунки рідних людей і терапія.
В мене завжди уявні друзі, я живу все життя в фантазіях. Так як я соціофоб. Радує що я можу на роботу ходити, хоча я приходу додому вижата морально. Знаю є люди, які взагалі не виходять з дому.
Цей чоловік- мій новий краш😅❤ Розумний, спокійний, великий. А тепер щодо теми відео. Мені від батьків теж дістались у спадок свої "особливості виховання". І як би я не клялася, що "свою дитину буду виховувати зовсім по-іншому", деякі словечка пролітали як у моєї мами. Це і "закрий рот і не нервуй", і "щось не подобається, можеш шукати собі нову кращу маму", "ти ніколи не допомагаєш/прибираєш за собою " хоча насправді дуже відповідальна дитина і розвинений не на свій вік, а мої слова - брехня йому в очі. Але водночас син не знає як це стояти в кутку, діставати ременем чи щоб він висів на люстрі як "фен-шуй", не сварений за оцінки (але сам себе картає за, на його думку, незадовільні, бо соромно перед однокласниками). Він найкращий син, а я стараюсь бути найкращою, найлояльнішою, найдобрішою і найвеселішою мамою для нього. Принаймні син не такий зашуганий як я. Мене сварили за не ТАКИЙ погляд, не ТАКИЙ тон розмови, не ТАК стала, все було НЕ ТАК в мені, коли треба було вичитати мораль.
Мене в п'ять років за випадково розбиту нову люстру вигнали з дому. Ну потім повернули, проте осад залишився. Досі панічно боюсь залишитись одна, без грошей та допомоги на вулиці. Щоб не бути одній, треба всім догоджати. Щоб не бути без грошей треба працювати та мати аварійний запас. Аутоагресія привела до інвалідності. 😢
Я жив в селі з бабусею та дідусем. І бабуся була з гіпєропєкою. Тож мені неможна було гуляти з друзями на вулиці. А якщо я й вибирався кудись, то були постійні дзвінки на телефон. Вимикав телефон, вона джзвонила на домашній, щоб батьки знайомих зателефонували їм і дізналися як я там. Коротше зі мною ніхто не гуляв. Я виріс і зараз не доганяю як взаємодіяти з людьми. Типу нашо кудись ходить, в парк, на концерти, паби. Якщо можна сидіти вдома і буде норм. І от завів ти собі людину, а як зробить із неї друга також не зроз. І от дівчину завести типу хочеться, а шо з нею далі робити хз. І якщо знайду то якщо вона буде не з мого "світу", то її треба буде вигулювати, і шо взагалі робити з людиною з якою у тебе немає общіх тем, також не зрозуміло. А якщо знайдеш зі спільним інтересами, то шо далі. От так от і живу.
Друже, подивись серіал "Смерть у раю" (назва страшна, та серіал насправді прикольний). Виділю британців як головних героїв: вони дивні, кожен з якимось тараканчиком у голові, зі своїми манерами, принципами, болячками та страхами. Та це самі улюблені герої фільму, за них найбільш уболіваєш. ❤
Дуже цікаве питання, де, хто, коли, як виховає з дитини воїна, самостійну сильну людину, яка зможе приймати важки рішення, яка зможе жити поруч зі злом, брехнею, коли треба боротися, коли треба обходити, виходити сухим з води, живим з пекла??? Щасливе життя залежить від правильно прийнятих рішень, а правильно приймати рішення ми можемо тільки грунтуючись на досвіді, а досвід набувається з висновків після НЕ правильно прийнятих рішень)) Як з колін встане побита людина, побита і фізично і ментально, якщо з дитинства ця людина ні коли не мала досвіду вставати з колін? А?
Я сама себе іронічно називала Попелюшкою. Це жах. Потрібно зробити ВСІ справи, навіть якщо вони не важливі. Дійшло до того, що за всі три роки універу я не могла дозволити прочитати книжку, яку так хотіла. Книжку я дочитала значно пізніше, коли кинула універ😊😊 Пс, який я вибрала навмання, бо до омріяного поступити мене не підтримали. А піти проти слова батьків і сказати "Ні" я тоді ще не вміла. І всеодно я лишилась "розчаруванням"
Попелюшкове виховання. Син навчив, як позбавитись. " Если хочешь поработать - ляг поспи и все пройдет". Прийшлось вивчити та повторювати, коли є " приступ" прибирання але падаєш з ніг.
На жаль моє неправильне виховання свого часу відбилося на вихованні моїх двох синів. Слава Богу, що я вчасно отримала необхідні знання і змінила своє мислення і методи виховання дітей. І хоча наслідки колишніх помилок іноді дають про себе знати, все ж мої діти виросли успішними та впевненими в собі людьми. Дякую що несете в маси такі важливі знання.
Вітаю,так,спочатку помити посуд ,винести сміття( до сих пір це для мене якийсь треш - винести вдень сміття!)- потім гуляти. До сих пір Попелюшка і всіх домашніх строю і гризу😂😂😂 .
Дякую вам! Це дуже важлива тема. Мої батьки навчили мене казати "ні" і те,що "ні" це завершене речення. А зараз я ходжу по лезу виховуючи двох своїх підлітків 😂 час покаже ,що вони будуть розказувати психологу🤞
На сьогодні в просторі ютюба дуже багато психологів. І, якщо зробити загальні висновки, то все моє дитинство суцільна травма, а доросле життя - наслідки😢. Моя мама завжди жила у своїй бульбашці. Наподивши мене в 17 років і залишивши без батька, все своє життя вона шукала йому заміну😢 Можливо колись книгу напишу 😊. Це не одна історія. Дякую за цікаву тему.❤ дуже Вас поважаю, Андрію. Слушні поради даєте. Все буде Україна 💛💙
Біль всього життя. Батьки вчителі і у всіх завжди мали статус інтелігентних людей. Але не вдома. Все життя між ними постійні скандали. Без причини. Ініціаторка зазвичай мати. ''Ти на мене не так дивишся'', або ''бісить як миєш руки'' і понеслось. А потім сиджу на кухні і мама виливає свою злість мені у вуха. Я заціпенівши слухаю: ''скотина, придурок, ідіот. Задушила б, забила б таку падлюку. Вся їх сімейка однакова. '' і т.д. А коли піду, щоб цього не слухати вслід: ''тікай. Ти такий самий, як твій батько. То його гени''. А коли приходили гості, то всім треба було показати, що в нас така хороша сім'я і все в нас просто чудово. Саме таму я найбільше ненавиджу лицемірство в людях. За ті гени постійно летіло в мій бік: ''таке ліниве, неряшливе. Всі (моє прізвище) ви такі. То їх гени.''. ''Чого лежиш, йди щось робиш чи книжку читай!'' - теж регулярне. А коли щось робив для себе, регулярно від обох чув - "що ти дурньою займаєшся". І завжди все ''не так'' і ''не те''. А як? "Не знаю, але не так". І ще регулярні порівнювання: ''А от Марійка вже 150 слів читає (в дитинстві). А от вона стільки книжок прочитала (середні класи). А ти що? Ти що Калина (місцевий алкаш)''. ''А от Сергій Ганни Василівни в ліцеї вчиться сам готувати вміє (я тоді був у 8 класі), а ти хочеш були, як Льончик чи Вася (теж місцеві неблагонадійні елементи). Вона часто приходила з роботи і розповідала про успіхи дітей колег і порівнювала мене з ''покидьками''. Мені це було, як укол в серце. Одного разу наслухавшись цього всього я собі сказав: ''якщо вони такі, а мені їхні гени, то яке потомство я народжу. Цей рід не має права на існування і має закінчитись на мені. Нехай я буду страждати самотнім, але ніхто не буде страждати через мене''. Зараз мені 32 і я все життя один. Розумію, що гени тут ні до чого, проте маю страх, що повторю їх життя. Я хотів втекти, жити окремо і навіть купив у 25 років будинок (скоріше халупу) в селі, але ж ''совість замучить, бо кинув батьків і т.п.''. Доречі я по цей день так і нікому не розповів, що його купив. Навіть брату. У що це вилилось? Низька самооцінка, невпевненість у собі, замкнутість, соціофобія, депресія. Головне мати померла кілька років тому і в мене було таке відчуття, що тобі все обгадили, все спортили і просто забралися геть. А тобі це розгрібати. Її нема, а наслідки нікуди не пропадають. Дякую, що прочитали це. Це мій біль і я ніколи ним не ділився.
Мої батьки були відсторонені, їх шлюб не склався і тому кожен був зайнятий собою, ото так і жили..іди їсти, і ..мабуть все! І прикро, що саме таку модель я перенесла і на свою дитину..зараз, мій син дорослий, і має залежність, яку тепер намагаємося подолати! Ми з ним свідомі чому так відбувається і вірю нам це вдасться! Все буде в нас добре!
Люди в яких відносно нормальне та щасливе дитинство, за вас дуже радісно, чесно, але так було не у всіх, було б класно як би ви в коментарях не обезцінювали досвід якого у вас не було. дякую за ваші поради)
Ефір - БОМБА! Коротко і по суті про найважливіші питання. Якось мої друзі хотіли похвалити мене, і виразили в подяці батькам за добре виховання... А в мене сльози на очах, аж до ридання дійшло. Якраз в той момент усвідомила, що саме такою як я є на сьогодні я стала всупереч їхньому вихованню і прикладу. Боло майже все з Вами перерахованого жаху... Маю двох синів. Виховую? Ні. Вони живуть в моєму домі так як їм зручно і комфортно. Шанують кордони один одного, піклуються про тварин, допомогають мені по мірі необхідності чи можливості. Без примусу!!! Вміють готвати їжу і прати одяг. Вони гості в моєму домі, виростуть і підуть створювати свої сім'ї. Нас багато років вчать професії, а як взаємодіяти один з одним і як виховувати дітей - зовсім ні. Я йшла в самостійне життя лише зі знанням як нів якому разі не можна поводитися з дітьми і партнерами. Всі мої "промахи" і успіхи - лише методом проб і помилок. Величезна вдячність каналу "У моїй голові" за дуже важливий контент! Ви СУПЕР!!!
Дуже мені ваша манера розмови подобається. Дякую. Намагаюсь не травмувати своїх двох діток, хлопчиків. Додаткові поради від вас зайвий раз наголошують на ньюансах. І від мене цьомки й обійми!
Дуже дякую за Ваші відео! Відновлюю свої знання з психології та згадую свої помилки в вихованні своїх уже дорослих дітей! ❤Психологію вже вчила, коли діти виросли, на жаль. Свої дитячі травми пропрацювала давно й відпустила.
чесно, випадково натрапила по рекомендаціям, але дуже сподобалося, особливо за гумор) лайк та підписка і комент в підтримку каналу)) важлива тема і цікава подача.
Дякую,що разом до Перемоги!!! Дякую за ще один шикарний відос!!! Дякую за безумовну любов😊!!! Я щаслива - у мене гарні відносини і з батьками, і з дітьми, але ж вдосконаленню меж не має😅😅
Дякую вам дуже за цікаве та корисне відео ❤ мені зараз 37 і я відрізав останні тонки ниточки з мамою. Це неймовірно складно та болюче, я відчуваю як їй болить і вона саботує ці процеси. Але настав час закріплювати власні ємоційні кордони, та нести відповідальність за свої рішення та вчинки. І доросле життя прекрасне ❤
О боже! Оце відкриття! Я жертва Попелюшкового виховання. Я взагалі не можу собі дозволити (в голові) відпочити. Навіть коли відпочиваю, думаю, що мала б щось робити і відчуваю провину.
Мене мама після школи змушувала робити уроки, а вже потім розваги. Якраз в цей час йшли мої улюблені трансформери. Вона закривала двері і включала мульт щоб стимулювати мене все зробити і дивитися. У підсумку я просто дивилась через проміжок між підлогою і дверима. Боже це так тупо було 🤦🏻♀️ Характерно що улюбленою казкою мами була якраз Попелюшка
27:54 - ви в цьому моменті кажете, про "названих" батьків. Про те щоб знайти іншу, віку батьків, людину, яка буде підтримувати. На вашу думку, чи працює ця схема з дітьми молодшого шкільного віку? Я маю племінників. Їхня мама дбає про них, але... немає тієї близькості з нею, постійна робота, і взагалі вона така досить токсична людина, яка знецінює постійно всіх навколо себе, і своїх дітей в тому числі. І я помітила, що на сімейних зустрічах мої племінники приходять до мене і розповідають про свої досягнення. Про гуртки, які займають місця, як малюють. Я зазвичай їх хвалю, розказую, як я ними пишаюсь, як хочу побачити їхній виступ і таке інше. Але іноді я спостерігаю, як їхня мама починає злитися на те, що племінники зі мною говорять і як я реагую. Тому у мене і питання чи правильно я роблю?
Доброго дня, Андрію! Мені 24, пройшла етап відкриття у собі дитячих травм, Назарам починаю працювати із психологом щодо вибудовування правильних стосунків і, найголовніше, кордонів з батьками. Ви говорили про Попелюшкине виховання. Це про мене))) Причому, проявлятися це може так: сиджу, туплю в телефон. Мозок з однієї сторони: ну, я ж можу відпочити! От і буду сидіти і робити те, що мені подобається! А з іншої сторони: не можна! Купа роботи! Чого сидиш? Іди працюй! В результаті, ніби собі самій назло сиджу далі, причому до "посиніння" , і це реально вже саме " туплю", бо нічого не розумію ні навколо, ні у самому телефоні. А потім, коли нарешті телефон відкладаю, просто з'їдає величезне почуття вини.
Так, є трохи "Попелюшкового виховання" ) не можу відпочивати, поки не зроблю обов'язковий список справ. Спочатку : те, що треба, потім - відпочинок. Поки не подолала. Що рятує: планування конкретного відпочинку.
Дуже люблю Ваші передачі, Ваш стиль. Однак, мені заваджають певні русизми у Вашій мові, як- от: "біль" в українській мові - іменник чоловічого роду, а Ви його вживаєте як у російській, де "боль" - іменник жіночого роду. Вибачте, будь ласка, за це зауваження - звичайно, важливіший зміст, а не форма, і зміст у Вас дуже якісний. І саме тому хотілося б, щоб і форма була відповідною до змісту. Подальших успіхів Вам у Вашій дуже важливій роботі!!!!
Дякую, що підняли цю тему. Вона заслуговує на цілий цикл розмов, щоб хоча б перелічити всі аспекти. Для мене вона надважлива і надважка. Я у щасливому шлюбі двадцять сім років, маю трьох дітей. З мамою не спілкуюсь вже років чотири. Таке собі поєднання...
Багато всього було. І "попелюшкове виховання", і насилля, і вічна критика від мами. Довгий час жила не своє життя. Спочатку намагалась бути ідеальною відмінницею, був і трудоголізм, і дієти-зриви, і прагнення до ідеальної чистоти, а потім мені все це набридло і "пустилася берега". І це привело до залежностей і аб'юзивних стосунків з "поганим хлопцем", бо просто хотілось кудись втекти з дому. Але зараз, нарешті, в 30 я живу тим життям, яке обираю сама. Звісно, буває важко відстоювати кордони з мамою або дозволяти собі бути неідеальною, але я нарешті роблю, що я справді хочу)
Дякую за контент. Я маю такий букет із різного досвіду, що сам дивуюсь як взагалі дожив до 33-х. Безліч моїх ментальних проблем зараз відсовуються та відкладаються днсь подалі на високу поличку, бо навищий пріорітет зараз має мобілізація. До цього якись час допомогало усвідомлення себе у теперішньому часі, вдавалося відпускати минуле та відчути себе трохи легше. Але як починаю аналізувати причини моїх реакцій та думок, то докопатися можна аж до дитинства. Складно.
Нещодавно я зрозуміла, що знаходжусь у відносинах з мамою-жертвою. У мене весь час було прагнення покращити її життя та порадувати її. І це була якась ненаситна історія і що моє життя крутилося навколо неї і ради її посмішки. І це розуміння дало мені переосмислення мого дитинства та тих імпринтів, які дуже працюють і шкодять моєму життю. Дякую за це відео.
"Поки ти користуюєшся моїми баняками і спиш в моїх хаті будеш робити як сказала", "Помалюй паркан навколо хати, ти ж захочеш ввечері гроші на дискотеку" - такого типу фразочок за перші 20 років життя начулася, що зошита на 48 аркушів може стане, а може й забракне. Я з'їхала з дому як тільки закінчила навчання (поступила, до речі, в коледж сама, на державне, тоді у 2002 без хабаря і "зв'язків це було майже фантастикою", коли повідомила, що мене зарахували почула, що я "повісила батькам зашморг на шию на 4 роки", бо я за їх уявленням мала йти працювати, щоб не сидіти в них на шиї після школи, а вчитися далі). Синдрому попелюшки нема, швидше навпаки😂. Та й загалом, після отої "фізичної" сепарації, дуже тішуся свободою самій розпоряджатися своїм часом, грошима, можливістю приймати рішення і відповідальності за них. На терапії років 5 тому пропрацьовувала емоційну складову цієї сепарації і побудову особистих кордонів. Станом на зараз майже все пофіксила. І дуже пишаюся собою. Раніше після перегляду такого відео, як це, я б ревіла, жаліла себе і бідкалася на долю, як головна героїня повісті "Царівна" Кобилянської, а зараз завдяки рокам терапії, просто витягую якісь корисні штуки і рузаюсь далі. Дякую вам, Андрію😊
Я не прибіраю в домі. В мене вже двоє дітей, а в квартирі срач і наводжу я порядок раз на тиждень і те умовно, щоб не виникло дизинтерії. Додому я не запрошую нікого з друзів, бо не хочу, зоб вони жахались мого житла. Але мені тут комфортно. Це тому, що в дитинстві мені весь час навязували чистоту з додатком " що люди скажуть" і коли я перестала жити з бвтьками, для мене стадо не важливим, що чкажуть інші, а хотілось лиш комфортк для себе. Тепер тут моє кодло, в якому я ховаюсь ввд світу серед розкиданих тряпок і дитячих вграшок.
Long story short:
Мама народила мене від одруженого чоловіка, у якого вже було дві дорослі дочки. Змалечку я чула саме від мами, що якби була хлопчиком - може б він і лишився, але третя дівчинка не потрібна. Все життя у мене не було жодного чоловіка, якого я б хоч віддалено могла батьком назвати, бо мама встала в позицію "всі чоловіки козли" і нікого не підпускала.
Жили ми разом з моїм дідом, який в колишньому військовий, а за мого свідомого життя у нього вже розвилась деменція (військовий з деменцією це взагалі піздець). Какашки в холодильнику, замки на наших дверях, він кидався на маму з сокирою посеред ночі - все це змалечку бачила.
Сидіти зі мною не було кому, тому я дуже рано почала залишатись вдома сама, мама постійно була на роботі. Я не пам'ятаю, щоб вона зі мною гралася. Не пам'ятаю, щоб проявляла до мене якусь ласку чи ніжність. Пам'ятаю періодичний страх, що вона помре і мене відправлять в дит.будинок.
Вдома тим часом почав утворюватися повний п*здець - навіть коли дід помер, ніхто не прибирав (мама не вимагала того від мене, але і сама того не робила. Прибирати я навчилася тільки коли з'їхала і почала жити сама), жили в бруді, з тарганами, все що могло бути зламане - було зламане. Я в 12 років сама намагалася лагодити розетки і світло. Мама перетворилася на плюшкіна. Сама ж казала, що все життя цю квартиру прибирала і просто втомилася, не хоче більше. Вона також не доглядала за собою. В принципі нічого жіночного в ній не було, не було любові до себе. Я, будучи малою дитиною, пояснювала собі це все тим, що мама витрачає всі сили і гроші на те, щоб забезпечити мене, по-факту жертвує собою на мою користь. Уявляєте крах мого світогляду коли виявилось, що ніхєра не в мені справа була? Я вже 10 років живу окремо, а у неї в житті все те саме - бруд, сморід і безкінечні речі.
Цікавий факт - я працюю в творчій професії, ага. :)
Вже 5й рік лікую хронічну депресію, постійно на антидепресантах і з терапевтами. Не знаю хто я, чого я хочу в житті, чому мені погано і я хочу вкоротити собі віку. Маю розлад харчової поведінки, бо змалечку їжа стала єдиним стабільним другом вдома.
Ненавиджу свою матір і, як би жахливо це не звучало, хочу щоб вона померла. Коли це станеться - мені стане значно легше. Хочеться спитати "а нахіба ти мене взагалі народжувала?". Підозрюю, що для того, щоб її хоч хтось любив, вона завжди каже, що я найдорожче, що у неї є. А я в свої майже 30 років усвідомлюю, що дітей треба народжувати не для себе, а щоб їм було добре в першу чергу. І, що найгірше, я не можу просто злитись на неї. Бо чим глибше я занурююся в свою терапію, тим чіткіше я починаю бачити ЇЇ власні травми і мені стає її шкода. Та все одно кожне спілкування - це як виверження вулкану, мені потім як мінімум вина треба. Починаю себе винити в тому, що несправедлива до неї. Але ж і маю повне право злитися... І поки не можу вибратися з цього замкненого кола.
Теми у відео мене тригернули добряче, хоч не вперше чую всі ці тези. Дякую Андрію, що говорите про це.
Хто сюди дочитав - ви зайчики, дякую вам за увагу. Тримайтеся. 💜
Дякуємо вам за те, що поділилися тим, що болить 🙏
Я дочитала і я зайчик. Ми зайчики разом з вами, бо теж мала специфічні стосунки з мамою, хоча любила її всім серце і зараз люблю( хоча її немає більше двадцяти років) і розумію, що все хороше у мене саме від неї. Всього найдобрішого Вам. Любіть себе- життя коротке 🤝
І я можу себе віднести до категорії "зайчиків". ... мабуть нічого немає випадкового, навіть в тому, хто дочитав такий болючий допис: значить є причини і нам це було потрібно.
І я також з тієї когорти, яка все життя проживала свою історію з мамою. Тому до глибини мені зрозумілі почуття автора.
І, так, я не маю якогось "чудо -рецепту". Моя мама вже померла. Але завдяки вірі в Бога я вважаю, що ми досягли примирення, яке тільки було можливе.
Це не був ідеальний варіант, тому що багато станцій, на яких мала сформуватися довіра, або відчуття розділених інтересів, емоцій, цінностей, залишилися позаду, в минулому часі. Проте завдяки спільній вірі, тягар стосунків став легше. Хоч правда також і в тому, що характер людини змінюється дуже важко.
В усякому разі, на своєму досвіді я дійшла висновку, що та частина стосунків, або життя, яку неможливо виправити, вона і є тим самим "хрестом", про який Іісус сказав: " Візьміть свій хрест і слідуйте за Мною".
Це означає прийняти не ідеальний варіант. Жити з цим тягарем.
Багато разів я відчувала, що Бог допомагає саме тому, що я обрала такий варіант сприйняття світу і свого життя.
Можливо, Богу це потрібно, щоб змінювалися наші душі, через такий контакт, яким би тяжким він не був.
Думаю, що ми вправі регулювати діапазон стосунків, їх тісноту, але не відмовлятися від людини. Тому що Він знає причини, з яких людина виросла з таким характером і знаходиться в такому стані. І не відмовляється від неї. Так само як і від нас Бог ніколи не відмовляється через те, що ми також не є ідеальними.
Така концепція в моєму розумінні і наближається до того поняття, яке в Біблії називається "любов'ю".
Ну, принаймні, ви добре виражаєте свої думки і у вас є гроші на терапію. Тож я вважаю, що певних успіхів ви досягли) Проте, дитинство у вас було страшне(
@@U_MOII_HOLOVIі це все?
Попелюшкове виховання. Навіть в дорослому житті відкладала відпочинок на потім. А після того як попрацюєш 5 днів, на вихідних зробиш всі домашні справи, то на відпочинок не залишалось сил. Війна мене змінила. Зрозуміла що такої гарної погоди як сьогодні завтра може не бути, а ще цікавого фільму, гарного настрою, та і мене самої завтра може не бути. Тому, можу піти гуляти навіть залишивши неприбрану квартиру😂😂 дякую за такі чудові подкасти❤
Про роботу, я не зробила домашню роботу з хімії, яку не розуміла і мама не пустила мене з подружкою гуляти в неділю увечері. За прогулянку і відпочинок я могла достати покарання, якщо не зробила, для того, я сиділа вдома і нікуди не ходила. Я боялася, що мама скаже, а це не зроблено. І я боялася дуже маму. І зараз в віці 40 років - я боялася відмовитися від праці, яку мама вибрала, я відмовляюся піти на побачення, тому що не виконала домашню роботу. Я це використовую для того, щоб уникнути побачення, бо маю травму з чоловіками. Самообман. І просити у мами - це було приниження. Відмовити - страх - прийде зима попросиш снігу.
Редаговано: Відпочинок - відчуваю вину - не можу спати і їсти, якщо не зроблена домашня робота чи якась задана. Зараз є так, що шукаю роботу на роботі, щоб пройти це.
Дякую, Андрію 🤗 трохи зняла почуття провини перед дітьми. Завжди думала, що щось недодала, вчиняла помилково. Але ж... мої перебили всі чашки, в т ч й дорогу порцеляну - цікаво було дивитися, як вони летять з вікна й розбиваються. Купила пластикові тай все. Дозволяла бігати, стрибати по ліжках і диванах, це ж такий кайф!😅 коли ти бедмен, а за спиною напинається піжама. Куплено було усі бажані ними іграшки, завжди вважала, що іграшками діти не псуються. І діти такі розумні й мудрі виросли, що тепер вони! навчають мене відстоювати власні кордони і не вбиватися біля голубців на кухні) Свідомо пішли боронити Україну.
Ви-мама-мрія кожної дитини ❤️
О супер, дякую, що поділилися.
Дякую Вам за таких дітей і що ви є така мама))
Люди в яких відносно нормальне та щасливе дитинство, за вас дуже радісно, чесно, але так було не у всіх, було б класно як би ви в коментарях не обезцінювали досвід якого у вас не було.
в мене це все було так на самом ділі було тошо не всіх так класно було в дитинстві ви просто не були в бойових діях а я був вам цього не понять ті хто побував в моїй шкурі вони б поняли не потрібен мені ніхто ті хто для мене шось значили давно погибли так само як я якшо хочете понять це раджу подивиться фільм ліки смерті 1978 року
вишо вобще бачу не втємі були в моїй шкурі таке в мене було на самом ділі нічого тут не обесцінюється якшо фома невіруюча раджу подивиться документальний фільм ліки смерті 1978 року там все описано приблизно моє не просте дитинство
Я коротше пропрацював травми з психологом з декільклма і як наслідок потрапив в армію і зараз прямую в саму м'ясну бригаду в самий мясний батальйон там всі мої друзі загинули за декілька місяців (багато друзів) оце так допомогли ви дякую нахуй , краще б жив як жив
Всі ці психологи активізувалися почали лізти тобі в душу щоб забрати її в тебе і віддати державі будьте ви прокляті
Таких людей дуже мало. Від психолога чула, що таких людей приблизно може 10% по всій Україні. У нас навіть християни за допомогою Біблії виправдовують насильство.
Шановна, а що таке "відносно щасливе", "відносно нормальне" дитинство ?
Хто що "знецінює"?
А хто Вас наділив повноваженнями вказувати, що кому робити/не робити?
Якщо не вказувати, кому що робити, можете не отримати у відповідь вказівку ,куди Вам піти.
Я виросла в сім'ї де батько бив і маму і нас із сестрою та братом. Це досвід як я точно не хочу вчиняти зі своєю дитиною. І не дам так поводитися так із собою. Я бажаю людям сміливості після насилля розходитися з такими людьми. Життя одне.
згоден з цим не треба звязуватись моральними уродами бо в мене в сеце постійно було дома на роботі в школі не треба на дітях це робить бо як кажуть насіліє порождає насіліє
Але ми поводимося так як нас виховували. Я говорила, що не буду так робити, я вивчала психологіїю і дитячу, я знала як правильно поводити себе з дітьми, щоб не було травми, поки не почала сидіти цілодобово з малим гіперактивним похресником 4 роки. І помітила, що я поводжуся з ним як батько зі мною і нічого я з цим не зроблю. Так що дітей мені не можна. Хай хейтери чайлдфрішні, які живуть ради стакана води, вдавляться від злоби.
Мені сподобались слова Леся Подерев'янського : " Дітей не треба виховувати. Треба просто БУТИ нормальними людьми. Якщо тато молодець і мама умніца і красавіца, то і діти нікуди не подінуться". (Можливо неточно процитував)
На жаль,не всім так щастить...
Є посилання на це відео ?
Таки треба все пояснювати бо зрозуміють по своєму, є ще соціум, з якого беруть приклад
Справді суперсько. Можна вирости безбатченком навіть з крутим батьком, бо через його крик маєш до нього 0 довіри
Як же я кайфую від того, що на україномовному ютубі, розквітають адекватні, а також приємні для сприйняття СПРАВЖНІ психологи💙💛 Це як ковток свіжого повітря після багатьох псевдо-експертів(особливо з Тік-Ток😹)! Дякую за чудовий контент💎
Цей психолог домагався своїх клієнток. Про яку адекватність можна говорити. Збочинець і маніпулятор, а не психолог
@@PeterPanUa де докази? Де звернення клієнток до суду? Де висновок суду? Нема? Тоді ви БРЕХУН.
Да, українська мова у нього дуже приємна
Кайфую від своєї дружини і від 3-х спиногризів, яких ми разом виховуємо. Мої діти і дружина взагалі джекпот виграли, що мають такого класного тата і чоловіка, який ще й на Козінчука підписаний 😄
😂😂😂👌👌👌
Круто, що є такі Чоловіки і Татусі!
Спиногризів ...ви їм так і говорите що вони спиногриизи ? Мені казали, - пів життя маю відчуття провини
@@Dreamplandoradij😂😂😂
@@Dreamplandoradij Мабуть, тут усе залежить від того, з якою саме метою різні батьки так називають своїх дітей: хтось дійсно жартома (і жартуючи,з любов'ю та підтримкою, каже таке дітям); а хтось, навпаки, - скиглячи,з криками та розпачем обзиває так своїх дітей. Тобто, усе залежить від того, чи люблять самі себе такі батьки, - а від цього залежить і їх любов до своїх дітей ...
Дуже важлива тема і вона має викладатися в школах, бо всі школярі це майбутні партнери і батькі - ми маємо вчити дітей як бути гарними батьками ДО того, як вони наламають дров
О, яка крута ідея👌
Певно державі не вигідно мати "не поломаних" людей
Моя покійна мама (хай її душі буде добре, де вона є) мала дуже складний характер. І саме вона показала мені якою не треба бути з дітьми. Гени зрідка вилазять, але я завжди прошу пробачення. Дітей просто треба любити. Дякую Вам, Андрію ! Слава ЗСУ !!!
Я також борюсь зі своїми генами.У зв'язку з віком це вже легше.Хоча і згадую свої помилки з прикрістю,за ним перепрошувала ,але з пам'яті не зтерти.
@@oksanavoziianova6571😢 Так само й я. Хоч діти кажуть, що не пам'ятають нічого, ніяк образ. А я себе картаю.
На жаль, це не гени, а засвоєні схеми поведінки. Ви дуже мудра і сильна жінка.
О, «Попелюшкове виховання» - це про мене. Всі нагальні справи у моїй голові автоматично класифікуються за необхідністю і важливістю. Найцікавіші і найкласніші, звичайно ж, у кінці списку, до якого діло ніколи не доходить. З одного боку такий підхід дозволяє отримувати гарні результати, але з іншого боку якось це не приносить задоволення.
Боже, я йобнута на чистоті, і дійсно не можу відпочивати коли в домі срач в моєму розумінні. І ще коли я злюсь, щоб ні на кого не зриватись, починаю прибирати 🫠 Шо пам'ятаю з дитинства - що прибирала аби заслужити мамину подяку та увагу, бо ж мамі важко самій. То треба лікувати зозуленьку, бо я всіх тепер дістаю цією чистотою.
Як я вас розумію , це у мене так . Не можу сидіти на місці, відпочити якщо вдома брудно. Постійне відчуття кіпішу. Зрозуміла це, але важко боротись
Я теж така 😊
А в мене з 24.02.22. навпаки, я не хочу прибирати в квартирі (не бачу сенсу, "а як завтра прилетить"). Я заставляю себе прибирати, хоч раніше я це робила із задоволенням.
Блін, те ж саме, дуже важко морально, коли в квартирі срач. Але не пам'ятаю, щоб в дитинстві прибирала, щоб догодити, просто це був обов'язок і все
З віком й мудрістю перейде! 😂 Це я вам, 66-річна жінка говорю! Сил менше стає просто все драїти до ефекту операційної! 😊
Дякую! ❤
От би лекції з психології і виховання дітей обов'язково ввести для вивчення батькам ще до народження немовляти, щоб не робити потім купу помилок, приміром, у жіночій консультації, коли майбутня мама стає на облік. Але мрії такі мрії. )
Почуваюся просто "подарунком" для психотерапевта!)) На щастя, те, що до дітей не можна застосовувати фізичного покарання, я зрозуміла ще у дитинстві, і це я реалізувала. Більш того, коли одного разу я дуже розсердилася на свого 6-річного сина і відправила його "в угол!" (пролізло "виховання"), він пішов... потім повернувся і запитав "а вугол- це де?" Це було протверезно). Ще один момент, який я зрозуміла зі свого дитинства та юності - до дітей треба ставитися як до рівних та з повагою! І з цим я теж впоралася. Приємно чути від вже дорослих синів, що я -найкраща мама.
...А от моє особисте так і не склалося. І причини цього я усвідомила пізно, коли не склалися чергові стосунки. Але, саме цей чоловік допоміг мені зрозуміти проблему, коли сказав, що він кохає мене і любить, коли я поруч... І я усвідомила, що друга частина його зізнання завжди переважала першу. А всі це любили, бо я з дитинства мала бути найкращою, щоб заслужити любов... Отака сумна історія, адже роки не повернеш, вже "трохи доросла", а безумовне кохання однаково хочеться відчути...)
Ви пояснюєте зрозуміло і не нав'язливо, це допомагає розібратися, якщо є проблеми, чи просто замислитися і оцінити життєву ситуацію.
Велика дяка!
сам я в цьом не розберусь мене від всьго цього штирить по повній програмі тут не поможе задуматься може настать повна жопа
про "попелюшкове вихоання": памятаю як повинен був просити дозвіл на все, причом все в заданих дозах, типу на годину пограти футбол, подивитись серію мульта чи якийсь фільм (якщо телик вільний) і чи боронь боже гуляти з однокласниками, за умови виконання якихось побутових робіт. Короче, згодом я просто відмовився від всіх цих "плюшок", торги замінились вимогами, криками й погрозами позбавити мене ще чогось. Мене почали сприймати безкорисним, безамбітним, безтолковим і т. д., АЛЕ я нарешті став належити собі й шукати те що мені справді подобається а не виберати вигідніший із запропонованих варіантів (хоч вибору там насправді небуло). Потім поступив у ліцей, коледж і т. д.. Але залишився один пунктик, я нікому не кажу але... так хочеться чути подяку за сввої старання... от чого мені так не вистачало все дитинство. Змалку вчили казати дякую, та в свою адресу я цього не чув. Зрозумів, сформулював цю думку вже майже дорослим, а до того так часто "кидався на допомогу" навіть коли мене ніхто не просив. Як кажуть "ліз в *опу без мила"))) тільки потім усвідомив звідки в мені це.
P. S. на матір впринципі не злий, вона сама ростила нас з братом (розлучилась з батьком), тому їй теж було тяжко.
Я оце знову про то думав, знаєте, мабуть ще треба пам'ятати що треба іноді казати дякую сам собі.
Тобто кидаєтеся на допомогу, щоб отримати дякую, похвалу і визнання - я вірно зрозуміла?
@@Light_warm ага😅
Досьогодні я слухала руцкахаварящіх психологів ..думала українських нема... А мені, хвилиночку, 56 ...і, виявляється, я з цим неймовірним , безконечно симпатичним психологом, можу ще щось досліджувати!!!! дякую!!!❤❤❤❤❤
Не любиш ти українців.
@@Stariy_Pirat ти - правідєц? Чи?
Просто руцкагаварящіх як гною. І у багатьох тих псіхолаґав така подача теми що можна навпаки травм додати, ніж вирішити наявні.
Працювала в дитсадку і з досвіду знаю,як фантазують діти.Вони щиро вірять в придумані історії,а батьки сердяться,що дитина бреше.Пояснювала,що дитячі розповіді ,якщо не правдиві,це нормально.Записувала за дітьми з 3років,а на випускному розповіла батькам і дітям і разом сміялися.
Чому за це відео можна поставити лише один лайк? Від мене їх тисяча❤❤❤❤❤. І мільйон лайків тим хто тут розповів свої історії ❤❤❤❤❤❤.
Дякую, Андрію!
Як багато травм я нанесла своїй дитині. Як добре, що мій син прийшов до психотерапії і багато чого зміг пояснити мені і він був першим, хто з розумінням казав мені про те, що мені потрібно в терапію. Вже сім місяців я працюю з психологом і від цього розуміння любові, стосунків і головне себе змінилось на краще. Мені краще тепер жити, а разом з тим, маю надію, і зі мною стало тепліше всій моїй родині. З сином в нас гарні стосунки і ми можемо розмовляти про різне. Але як же кожного разу розумію,що ось зараз би вже розуміла і не робила тих дій, що робила тоді. Я дякую своєму сину за мудрість і своєму чоловіку за любов. Вони мене багато чому навчають своїм життям. Мамі своїй я вдячна за любов і прийняття, за те, що виховувала в мені свободу волі і дружність та повагу до життя.
Я свої дитячі травми нікому не передам. Свідомо не матиму дітей. Мене тими дітьми так довбали, що аж гидоту ця думка викликає.
До 11 років я була «в пелині принесеш»;
12-25 - шльондра, одні хлопці на умі;
25-38 - ти б заміж вийшла, хоч за кого попало, а то яловою коровою так і лишишся, нам би внуків побачити… можеш народити і нам (батькам) віддати, і живи як хочеш, п то вже клімакс скоро.
Співчуваю❤. Чесно
співчуваю (( і дуже вас розумію 😢. Але ж цей біль можна пропрацювати з психологом і простити заради себе
@@ІринаІринаЗдякую, мені не треба співчуття. А психолог для мене не лікар, і не маю бажання комусь щось про себе розповідати.
Співчуваю❤
Те, з якою гіркотою ви це пишете, говорить про незавершену ситуацію. Ви досі страждаєте від ставлення батьків і підсвідомо опираєтесь ( не буду мати дітей). Це ваше абсолютне право - самостійно зробити вибір. І нерозуміння близьких ранить. Але спробуйте жити не протестом, а тим, що вас відновлює, для себе, любимої. Ви того заслуговуєте так, як і усі на світі.
Дуже дякую,52роки,дитячих травм купа,і з віком озираючись та аналізуючи намагаєшся виправляти,але це титанічний труд ,щоденний.шкода часу,і свого життя ,яке витратила задурно
Ти ще точно станеш Хокаге, я в тебе вірю!
Вдячна за контент! У мене гарні батьки, але були якісь моменти. З іншого боку, коли сама стала мамою зрозуміла - як це важко. І любити, і знайти золоту середину у вихованні.
В дитинстві було насилля. Зараз маю маленьку дитину і дуже тяжко знайти в собі сили, щоб дійсно не перенести свій стан на дитя( не кричати, бити і тд.) бо колись малою пообіцяла собі, що з своєю дитиною я так не вчинятиму, як зі мною вчиняли (
Я переживала бійки батьків,пянки батька,мені зараз 50 років таке відчуття що я не живу реальне життя ,а постійна втеча від себе,так і не змогла побудувати відносини з чоловіком .На лиці роздираю прищі до крові,залежна від болю,ніяк не можу залишити,і розумію що через любов до себе можна себе вилікувати,та тільки розумію.
Чи пробували БДСМ практики?
@@magellan127скажіть ,а які то практики ви маєте на увазі?я до психолога тільки ходила,а так до батьків немає більше злості ,все зрозуміла,що вони теж попали під хвору систему
З особистими границями я вже розібралася, а от знайомитись з людьми і дружити - мені дуже важко, майже неможливо. А ще я маю якусь внутрішню мізогінію і не довіряю жінкам, не маю подруг. Привіт, дитинство.
Коли від батьків маєш маєш "спадок" який працює на несвідомому рівні, коли ти не контролюєш. (паніка, тремор, коли задихаєшся). То, вибачте, всі вумніки які розказують як бути дорослими і яка в нас тепер "свобода". Вони спочатку покалічать, а потім кажуть - ну біжи. Цинізм найвищого рівня😠
згоден на всі сто процентів в них не було такого ужасного дитинства легко все це с висока говорить не бачучи в них було дитинство нормальне а в декого дуже ужасне хай побувають в окопах на передовій тоді поймуть шо це таке коментатори хрінові
Ви прирівняли тепле до мокрого. По вашому дитинство = окопи? Дурня якась.
Дякую за відео! Тепер я знаю, що у мене класичне попелюшкове Виховання - це у підсумку вилилося в те, що я не вмію відпочивати. Бо поки ВСЕ не переробиш, на відпочинок не заслуговуєш. а це ВСЕ, с*ка, не закінчується!
Дуже точно сформульовано) А коли ще автор цього комплекса Попелюшки живе поряд( бо ми усі колись будемо потребувати догляду) і нагадує тобі, замореній робочій конячці, що у тебе щось ще не зроблене, то хочеться йо...нуть когось копитом, або вже здохнути( а ось і ні!- бо ти безсмертний поні!)😂
Люблю вас дуже сильно!!!🥰♥️Ви -мій пухнатий позитивчик!!!Обожнюю вас слухати і бачити!!Хай щастить!!Дякую🥰🇺🇦♥️
Який хлопець чудовий Андрій!!!! Клас! Яка мова українська у нього смачна! Дуже дякую за енергетику і за корисні поради! Люблю Вас слухати!
це все прям дуже влучно. Повний букет. Дуже радий що сам завів дитину після 30, коли більшість з того букету пропрацював в різних стосунках і поначитався різного
Який корисний та цікавий ефір, маю двох хлопців, читаю як виховувати, але щось заюувається, жається взнаки втома фізична і моральна, а такі відео надихають, ви такий кайфовий тут, знову підзаряджусь і буду виховувати своїх хлопчиків спокійніше, дякую
Уважно прослухала цю тему. Скинула відео чоловіку і сину. Бо знаю , що є проблеми. Надіюсь , що вони послухають. Бо ніхто з них психологів не сприймають.
А Вас велика подяка
Буквально недавно прочитала "Не переймайтесь тим, що дитина вас не чує, думайте про те, що вона вас постійно бачить"....от тепер я, маючи підлітка і 4-річку, постійно про це думаю - що мої діти всотують в себе мою поведінку.
Дякую за відео❤
Останнім часом часто ставлю собі одне й те ж питання:"За що мені так "пощастило"?"
За все своє життя ні разу не чула "люблю" від своєї мами (тато помер, тому виховувалася вітчимом, відповідно, від нього чекати чогось такого було марно.)
Ми з мамою ніколи не були близькі, ніколи не обіймалися, не проводили час разом. Всі свої таємниці, які я їй довіряла, вона розповідала всім іншим. Згодом, я перестала це робити.
Коли всі мої однокласники гуляли, я мала все зробити по дому, допомагати з меншими братом і сестрою, і тільки потім йти гуляти. Десь, цілих годину-дві залишалося 🤣
Ніколи не чула похвали і підтримки, хоча вчилася я добре, грамоти, подяки. Всі навколо хвалили і пишалися, окрім рідної мами.
Про стосунки взагалі можна нічого не говорити. Я постійно чула від мами "у тебе ніс такий великий", "не горбся", "у тебе такі очі маленькі"...
Коли мені подарували вперше квіти в 11 класі, вона до останнього не вірила. Думала, що я розігрую її. "Тобі? Подарували квіти? Не може бути."
Рівень моєї самооцінки ніяк не міг вирости хоча б вище плінтуса.
На щастя, в мене найкращий чоловік у світі, якому, правда, доводиться розгрібати ці купи комплексів і страхів.❤️
Постійно дорікання з її боку стосовно коштів (хоча, я з 12 років ходила по роботах, аби хоча б щось заробити і придбати. Бо хотілося чи сукенко якесь, чи якусь косметику.) вилилося у те, що за кожну витрачену копійку я звітую чоловіку, хоча він каже завжди:"Не треба мені нічого звітувати. Що потрібно, те й купуй."
Я боюся щось собі купувати, бо здається знову почую ці дорікання.
Постійно бачила в дитинстві, як мама з вітчимом сварилися, як він піднімав на неї руку. Одного разу, ледве не прилетіло мені від нього...
І яке було моє здивування, що мій чоловік мене не б'є і навіть не кричить ніколи. Виявляється, може бути в сім'ї не так, як було в тій, в якій я росла.
Писати можна дуже багато. Кожного разу відкриваю для себе щось нове. Нову причину тих чи інших комплексів і проявів поведінки.
Для себе я вибрала не спілкуватися з мамою. Уже майже 2 роки ми не підтримуємо зв'язок і це так заспокоює. Я не плачу, не нервую, присвячую себе своїй сім'ї.
Тепер плануємо дітей, а це відчуття, що я не зможу стати гарною мамою, бо у мене не було прикладу, не залишає мене.
Та й таке...
Не знаю чи це яка розрада, але ви не сама. І я знаю цей страх про який ви говорите
Я думаю, що не дивлячись на відсутність прикладів, ви будете гарною мамою. Ви ніколи не зможете спиймати свою дитину як даність, для вас вона назавжди буде бажаним і виплеканим майже дивом. І я не думаю що батьки які люблять своїх дітей можуть бути поганими, вони можуть хіба що помилитись, виправитись і піти далі
Зцілення і щастя вам і вашій родині ❤️🩹
@@UGLIist
Дуже гарні та приємні слова! Аж до мурашок.
Дякую!
по роботах з 12 років! ого...
Ви можете бути собі найкращою мамою
Додивилась ваше відео, сиджу і плачу. Хоча я останнім часом часто плачу (думаю, що це через війну, але мабуть не тільки).
Заплакала в той момент, як ви сказали - слухайте своїх дітей, коли вони вам щось розповідають. Мама мене завжди слухала, щоб я їй не розказувала, а от тато майже ніколи. Він більше розповідав про своє дитинство, свої досягнення, а про мої - йому було нецікаво. Я вже і забула за це. Але коли почула ваші слова, що для дитини в той момент це звучить ніби дитина не цікава, просто покотились сльози...
Дякую за відео, дуже круто все розказали, багато є над чим задуматись.
Теж заплакала на цьому моменті. Дуже знайомо, на жаль(
У мене так робила бабуся і розповідала про свої досягнення, і мама себе увесь час хвалила, а мене знецінювала - а що ти там зробила і я НІКОЛИ не цінувала свою працю і свої досягнення. Я не вважала, що моя праця - це вклад.
@@АннаВакуленко-к6ь надіюсь у нас вийде впоратись із цим минулими, і зробити все, щоб не передати таку травму своїм діткам🫂
@@Light_warm надіюсь, ми впораємось із цим і зможемо нарешті цінувати себе і свою роботу🫂
я в захваті) такі основи, але, на жаль, у нас цього не всі розуміють. Дякую, що є такі цікаві та важливі підкасти!!!
Дякую за відео. Ходжу до психотерапевтки. Починалось все з запиту про те, що ми з сестрою не можемо не сваритись, якщо перебуваємо в одному просторі більше двох днів. Розібравшись, виявилось, що батьки не навчили нас вирішувати конфлікти, вони завжди сварились на те, що ми сваримось, хоча самі між собою ніколи не сварились, принаймні ми як діти цього ніколи не бачили. Тепер стосунки з сестрою налагодились, навчились чути одна одну і не ображатись на те, що в іншої друга думка.
Ще один момент: в терапії прийшло усвідомлення, що все , що робили батьки, робилось з любові, навіть те, чим вони завдали травми. Мені дуже допомогло, коли тато під час загострення депресії просто вибачився, сам, за всі свої вчинки і сказав, що завжди хотів тільки найкращого для мене. Я ніколи прямо їх не звинувачувала, хоча проговорювала моменти, які були мені в юності та дитинстві неприємні. Як раз відсутність звинувачень з мого боку дозволила побудувати здоровий діалог з батьками. Сестра, на жаль, досі ображається за юнацькі травми та звинувачує батьків, тому в них стосунки не такі теплі.
але хіба є хоч одна людина на світі яка усе робить з любові. Навіть серед найсвятіших такої, гадаю, не знайдеться.
@@kazhankazhanovych6895 здається, хороші батьки, до своїх дітей справді все роблять з любові. Я радше про значні речі, ніж про кинуті поспіхом фрази від великої втоми
Оце слухав може не дуже уважно але тема дуже близька.
У мене була дуже сурова бабуся яка постійно сварила домашніх, тож тепер психологічні травми розбираємо не тільки мої але і материні.
Тож у мене букет:
Знецінення себе і своєї праці, важкість у концентрації уваги та відсутність дисципліни. З мотивацією та творчими потугами зараз маю кризу.
А ще зараз маю часті приступи істерики бо я просто не можу покрити свої проблеми, бо не можу знайти роботу.
Іноді просто хочеться щоб вислухали без засудження і просто частіше хвалили і любили.
Дякую за цей випуск. Розплакалась, наче дитина🥲
Тихенько Вас обіймаю.
Піду обіймати своіх батьків))) Дякую!
Мене також мама сварила - кожна субота замість життя (бо шкільні будні - то не життя) - було генеральне прибирання. Досі шарахаюся всього зі словом 'генеральний'. Попелюшкове виховання вилилося в тотальний антагонізм. Вистачило клепки не пробувати забороненого, але більшу частину життя навіть до церкви ходила вся затягнута в чорну шкіру, досі фестивалі, сейшни і підліткова поведінка - і це в 40 років. Селфхарм був, творча робота на радіо/тв/у зйомках/івенткомпаніях теж були, зараз займаюся мангами. Так і не наважилася мати дітей, на стосунки наважилася майже в 30 з таким само. Дуже розвинуло спілкування в церкві, де розквітла творчо, навчилася розмовляти з людьми і відчула любов і прийняття.❤❤❤❤
У церкві ж мене запросили пройти курс для християн, який називається "Генезис", вела його професійна психологиня (вона працює в Києві, можу порадити), програма побудована за принципом "12 кроків", для співзалежних. +/- за півроку я навчилася відстоювати особистісні кордони!!!! Тепер я точно знаю, що не піду працювати в ненависну школу, як хоче мама, або в колектив, якщо тільки в мене в самої не виникне таке бажання 😂 Тепер я можу сказати "ні" любій людині у тому випадку, якщо таке прохання може забрати в мене щось дуже важливе (після 21:00 звук на моєму телефоні відключається і ніхто не зможе завадити мені виспатися, наприклад), ключі від мого житла є тільки в мене і т.д. Ще я тепер можу попросити у свого чоловіка грошей - раніше не могла ні в кого попросити! Раніше навіть директор ставив якісь задачі о 2-4 ночі, це була жесть.
Моя залежність - це шопоголізм: хочеться купувати щось максимально якісне за мінімальні гроші. Борюся обмеженням: здам проєкт - куплю щось одне, це може бути просто зубна паста чи кросівки з олх (три проєкти на місяць), і роздаю, кому треба те, що лежить без діла. З продуктами роблю інакше: купую двічі на місяць все, що треба на прожиток (мінімальний БЖВ+2 порції чогось солодкого) і більше в магаз не захожу.
Порадьте, будь ласка, де цей курс можна пройти
@@PanchenkoYuliia , загуглила - не бачу, написала запит психологу, котра вела групу, як відповість - перекажу Вам.
@@lanaartorama дякую Вам
😂😂😂
Ой від совкового виховання, з батьком алкоголіком, емоційно холодноб матір'ю, яка постійно на роботі, старшим братом який постійно принижував, я виросла ще поріаняно нормальною, але не можу створити сімю, спочатку вибирала аб'юзерів, поки не усвідомила в чому проблема, зараз сама, а комплекс попелюшки то тоже моє. Як не зроблю щось то просто крутить)) силою заставляю себе.
Дуже цікава тема!
Андріє, ваші відео дуже допомагають! Підтримують, мотивують і повертають радість життя.
Я стала помічати, що почуваюсь краще відколи вас дивлюсь )
І стала більш функціональною )
Ви такий молодець!
Дуже вам дякую!
У мене є така тема, що коли я помиляюсь роблячи щось на роботі, навіть якщо це щось незначне, я починаю себе "гризти" та "карати".
Звернула увагу на те, що це такий внутрішній імпульс, що завдає самій мені болю...
Жах )))
Але я пряцюю над цим.
Важливо, що я це помітила.
Дякуємо вам, дуже приємно таке читати🙏 Ви молодець, що помічаєте такі нюанси - це перший крок до вирішення проблеми 👌
😢😢😢 Як же прикро усвідомлювати ці наслідки батьківських помилок у своєму житті. Десь до 30 років я думала, що я така сама по собі, аж поки не зрозуміла що це мене так з дитинства навчили.
О, попелюшкове виховання - це точно про мене. Бо для того, щоб відпустили погуляти ввечері чи на дискотеку - треба було день працювати, якщо була в Києві - прибирання, приготування їжі, уроки, прання тощо, якщо у бабусі в селі - то по господарству (догляд за тваринами) + город і + будинок (прибирання, приготування, посуд тощо). І головна умова - не "виступати", тобто ніяким чином не озвучувати власну думку, не сперечатися, не казати ні.
До самого вечора мене тримали в напрузі дозволять чи ні, а так як я якби мала заслужити розваги, то роботи накидали стільки, що до вечора в мене вже не було сил навіть помитися. Якщо я таки йшла гуляти, то мені обов'язково ставили часові рамки, наприклад, всі знали, що дискотека починається о 22.00, значить вдома я маю бути о 23.00, час на дорогу, ясне діло, ніхто не вважав за потрібне враховувати. А потім це "виховання" вийшло на новий рівень - за пів години до часу, коли я мала бути вдома - мені дзвонили і сповіщали, що в мене 30 хвилин, потім за 10 хвилин ще дзвінок і вже з додаванням погроз покарання.
Все це закінчилося тим, що я в 17 років просто пішла з дому, бо моя психіка просто не витримувала оце. За 2 роки окремого життя батьки зненацька виявили, що я вже достатньо доросла дівчина, маю власну думку і ігнорувати її не вийде.
Мама визнала свою провину, довго вибачалася і почала вчитися вибудовувати відносини зі мною і сестрою молодшою (в неї вже таких приколів не було, до неї було в рази більше довіри, і відсутність ультиматумів працюєш=гуляєш). Зараз мама чує про наші потреби, в нас прекрасні стосунки, не лізе в наші життя, але завжди поруч.
Батько просто пішов вслід за кораблем разом зі своєю "правотою" і баченням, що ми погані доньки і ганебні діти. Його останні 10+ років життя ми з ним не спілкувалися.
В результаті допомогло справитися: дуже відверта і дуже важка розмова з мамою, визнання помилок з обох сторін, вибачення, бажання побудувати нормальні здорові стосунки рідних людей і терапія.
В мене завжди уявні друзі, я живу все життя в фантазіях. Так як я соціофоб. Радує що я можу на роботу ходити, хоча я приходу додому вижата морально. Знаю є люди, які взагалі не виходять з дому.
Цей чоловік- мій новий краш😅❤ Розумний, спокійний, великий.
А тепер щодо теми відео. Мені від батьків теж дістались у спадок свої "особливості виховання". І як би я не клялася, що "свою дитину буду виховувати зовсім по-іншому", деякі словечка пролітали як у моєї мами. Це і "закрий рот і не нервуй", і "щось не подобається, можеш шукати собі нову кращу маму", "ти ніколи не допомагаєш/прибираєш за собою " хоча насправді дуже відповідальна дитина і розвинений не на свій вік, а мої слова - брехня йому в очі.
Але водночас син не знає як це стояти в кутку, діставати ременем чи щоб він висів на люстрі як "фен-шуй", не сварений за оцінки (але сам себе картає за, на його думку, незадовільні, бо соромно перед однокласниками).
Він найкращий син, а я стараюсь бути найкращою, найлояльнішою, найдобрішою і найвеселішою мамою для нього. Принаймні син не такий зашуганий як я.
Мене сварили за не ТАКИЙ погляд, не ТАКИЙ тон розмови, не ТАК стала, все було НЕ ТАК в мені, коли треба було вичитати мораль.
Мене в п'ять років за випадково розбиту нову люстру вигнали з дому. Ну потім повернули, проте осад залишився. Досі панічно боюсь залишитись одна, без грошей та допомоги на вулиці. Щоб не бути одній, треба всім догоджати. Щоб не бути без грошей треба працювати та мати аварійний запас. Аутоагресія привела до інвалідності. 😢
Я жив в селі з бабусею та дідусем. І бабуся була з гіпєропєкою. Тож мені неможна було гуляти з друзями на вулиці. А якщо я й вибирався кудись, то були постійні дзвінки на телефон. Вимикав телефон, вона джзвонила на домашній, щоб батьки знайомих зателефонували їм і дізналися як я там. Коротше зі мною ніхто не гуляв. Я виріс і зараз не доганяю як взаємодіяти з людьми. Типу нашо кудись ходить, в парк, на концерти, паби. Якщо можна сидіти вдома і буде норм. І от завів ти собі людину, а як зробить із неї друга також не зроз. І от дівчину завести типу хочеться, а шо з нею далі робити хз. І якщо знайду то якщо вона буде не з мого "світу", то її треба буде вигулювати, і шо взагалі робити з людиною з якою у тебе немає общіх тем, також не зрозуміло. А якщо знайдеш зі спільним інтересами, то шо далі. От так от і живу.
Історія наче про мого брата... тільки в нього гіперопіка від мами. 22 роки-ні друзів,ні дівчини,нікого. Каже-мені й так ок,нащо з кимось кудись йти
Жах...
Друже, подивись серіал
"Смерть у раю" (назва страшна,
та серіал насправді прикольний).
Виділю британців як головних героїв: вони дивні, кожен з якимось тараканчиком у голові,
зі своїми манерами, принципами, болячками та страхами. Та це самі улюблені герої фільму,
за них найбільш уболіваєш.
❤
звісно це не моя справа, але є одне питання. кожна людина потребує поваги, розуміння - а це вимагає залучення інших людей. а що до вас?
@@sergzinch3585 Перефразуй питання. Ти питаєш: чи я хочу поваги, розуміння і т. д. від інших? Чи як я відношуся до людей навколо?
Дуже цікаве питання, де, хто, коли, як виховає з дитини воїна, самостійну сильну людину, яка зможе приймати важки рішення, яка зможе жити поруч зі злом, брехнею, коли треба боротися, коли треба обходити, виходити сухим з води, живим з пекла??? Щасливе життя залежить від правильно прийнятих рішень, а правильно приймати рішення ми можемо тільки грунтуючись на досвіді, а досвід набувається з висновків після НЕ правильно прийнятих рішень)) Як з колін встане побита людина, побита і фізично і ментально, якщо з дитинства ця людина ні коли не мала досвіду вставати з колін? А?
тут кілька разів радять наважитись та звернутися до спеціаліста. Принаймні, це можна спробувати, щоб потім не шкодувати що цього не зробив.
Я сама себе іронічно називала Попелюшкою. Це жах. Потрібно зробити ВСІ справи, навіть якщо вони не важливі. Дійшло до того, що за всі три роки універу я не могла дозволити прочитати книжку, яку так хотіла. Книжку я дочитала значно пізніше, коли кинула універ😊😊 Пс, який я вибрала навмання, бо до омріяного поступити мене не підтримали. А піти проти слова батьків і сказати "Ні" я тоді ще не вміла. І всеодно я лишилась "розчаруванням"
Попелюшкове виховання. Син навчив, як позбавитись. " Если хочешь поработать - ляг поспи и все пройдет". Прийшлось вивчити та повторювати, коли є " приступ" прибирання але падаєш з ніг.
На жаль моє неправильне виховання свого часу відбилося на вихованні моїх двох синів. Слава Богу, що я вчасно отримала необхідні знання і змінила своє мислення і методи виховання дітей. І хоча наслідки колишніх помилок іноді дають про себе знати, все ж мої діти виросли успішними та впевненими в собі людьми. Дякую що несете в маси такі важливі знання.
Вітаю,так,спочатку помити посуд ,винести сміття( до сих пір це для мене якийсь треш - винести вдень сміття!)- потім гуляти.
До сих пір Попелюшка і всіх домашніх строю і гризу😂😂😂 .
МЕГАкрута й корисна інформація, дякую! І купа прикладів - це доступно й зрозуміло. Cool!!!🤩
Дуже дякую Вам, пане Андрію, за ваші важливі та корисні поради, за вашу працю, за ваші цікаві та корисні україномовні випуски!)
Велике дякую за корисний українськомовний контент 😊
Дякую вам! Це дуже важлива тема. Мої батьки навчили мене казати "ні" і те,що "ні" це завершене речення. А зараз я ходжу по лезу виховуючи двох своїх підлітків 😂 час покаже ,що вони будуть розказувати психологу🤞
Дякую за чудове тепле відео! Зазвичай, я не потребую фізичного контакту, але Вас хочеться обійняти😊
На сьогодні в просторі ютюба дуже багато психологів. І, якщо зробити загальні висновки, то все моє дитинство суцільна травма, а доросле життя - наслідки😢. Моя мама завжди жила у своїй бульбашці. Наподивши мене в 17 років і залишивши без батька, все своє життя вона шукала йому заміну😢 Можливо колись книгу напишу 😊. Це не одна історія. Дякую за цікаву тему.❤ дуже Вас поважаю, Андрію. Слушні поради даєте. Все буде Україна 💛💙
у мене все житя с плошна травматизація як мені це близько
Ото сидю я тут, у Мюнхені, в еміграції, плачу, про тата думаю і шоколадним зайчиком заїдаю...
Дякую вам за ваші поради, розбірку ситуацій,- це підтримує і налаштовує позитивно, бо ви самі - дуже позитивна людина! Дякую!
Біль всього життя. Батьки вчителі і у всіх завжди мали статус інтелігентних людей. Але не вдома. Все життя між ними постійні скандали. Без причини. Ініціаторка зазвичай мати. ''Ти на мене не так дивишся'', або ''бісить як миєш руки'' і понеслось. А потім сиджу на кухні і мама виливає свою злість мені у вуха. Я заціпенівши слухаю: ''скотина, придурок, ідіот. Задушила б, забила б таку падлюку. Вся їх сімейка однакова. '' і т.д. А коли піду, щоб цього не слухати вслід: ''тікай. Ти такий самий, як твій батько. То його гени''.
А коли приходили гості, то всім треба було показати, що в нас така хороша сім'я і все в нас просто чудово. Саме таму я найбільше ненавиджу лицемірство в людях.
За ті гени постійно летіло в мій бік: ''таке ліниве, неряшливе. Всі (моє прізвище) ви такі. То їх гени.''.
''Чого лежиш, йди щось робиш чи книжку читай!'' - теж регулярне.
А коли щось робив для себе, регулярно від обох чув - "що ти дурньою займаєшся". І завжди все ''не так'' і ''не те''. А як? "Не знаю, але не так".
І ще регулярні порівнювання: ''А от Марійка вже 150 слів читає (в дитинстві). А от вона стільки книжок прочитала (середні класи). А ти що? Ти що Калина (місцевий алкаш)''. ''А от Сергій Ганни Василівни в ліцеї вчиться сам готувати вміє (я тоді був у 8 класі), а ти хочеш були, як Льончик чи Вася (теж місцеві неблагонадійні елементи).
Вона часто приходила з роботи і розповідала про успіхи дітей колег і порівнювала мене з ''покидьками''.
Мені це було, як укол в серце.
Одного разу наслухавшись цього всього я собі сказав: ''якщо вони такі, а мені їхні гени, то яке потомство я народжу. Цей рід не має права на існування і має закінчитись на мені. Нехай я буду страждати самотнім, але ніхто не буде страждати через мене''.
Зараз мені 32 і я все життя один. Розумію, що гени тут ні до чого, проте маю страх, що повторю їх життя.
Я хотів втекти, жити окремо і навіть купив у 25 років будинок (скоріше халупу) в селі, але ж ''совість замучить, бо кинув батьків і т.п.''. Доречі я по цей день так і нікому не розповів, що його купив. Навіть брату.
У що це вилилось? Низька самооцінка, невпевненість у собі, замкнутість, соціофобія, депресія.
Головне мати померла кілька років тому і в мене було таке відчуття, що тобі все обгадили, все спортили і просто забралися геть. А тобі це розгрібати. Її нема, а наслідки нікуди не пропадають.
Дякую, що прочитали це.
Це мій біль і я ніколи ним не ділився.
Мої батьки були відсторонені, їх шлюб не склався і тому кожен був зайнятий собою, ото так і жили..іди їсти, і ..мабуть все! І прикро, що саме таку модель я перенесла і на свою дитину..зараз, мій син дорослий, і має залежність, яку тепер намагаємося подолати! Ми з ним свідомі чому так відбувається і вірю нам це вдасться! Все буде в нас добре!
Люди в яких відносно нормальне та щасливе дитинство, за вас дуже радісно, чесно, але так було не у всіх, було б класно як би ви в коментарях не обезцінювали досвід якого у вас не було.
дякую за ваші поради)
Ефір - БОМБА! Коротко і по суті про найважливіші питання.
Якось мої друзі хотіли похвалити мене, і виразили в подяці батькам за добре виховання... А в мене сльози на очах, аж до ридання дійшло. Якраз в той момент усвідомила, що саме такою як я є на сьогодні я стала всупереч їхньому вихованню і прикладу.
Боло майже все з Вами перерахованого жаху...
Маю двох синів. Виховую? Ні. Вони живуть в моєму домі так як їм зручно і комфортно. Шанують кордони один одного, піклуються про тварин, допомогають мені по мірі необхідності чи можливості. Без примусу!!! Вміють готвати їжу і прати одяг. Вони гості в моєму домі, виростуть і підуть створювати свої сім'ї.
Нас багато років вчать професії, а як взаємодіяти один з одним і як виховувати дітей - зовсім ні. Я йшла в самостійне життя лише зі знанням як нів якому разі не можна поводитися з дітьми і партнерами. Всі мої "промахи" і успіхи - лише методом проб і помилок.
Величезна вдячність каналу "У моїй голові" за дуже важливий контент! Ви СУПЕР!!!
Дуже мені ваша манера розмови подобається. Дякую. Намагаюсь не травмувати своїх двох діток, хлопчиків. Додаткові поради від вас зайвий раз наголошують на ньюансах.
І від мене цьомки й обійми!
Дякую вам за ваш контент. «Синдром Попелюшки» переслідує все життя, тільки декілька років тому почала розуміти, що це таке.
32:00 Почуття довіри - базове почуття у житті людини.
лЮблю Вас, капєц! Дякую за Вашу діяльність!
Дяка за підтримку та ❤🙏
Певно кожен себе побачив в цих прикладах) Дякуємо за чудовий розбір теми та дієві поради 🙏🏼
Дуже дякую за Ваші відео! Відновлюю свої знання з психології та згадую свої помилки в вихованні своїх уже дорослих дітей! ❤Психологію вже вчила, коли діти виросли, на жаль.
Свої дитячі травми пропрацювала давно й відпустила.
чесно, випадково натрапила по рекомендаціям, але дуже сподобалося, особливо за гумор) лайк та підписка і комент в підтримку каналу)) важлива тема і цікава подача.
Дякую, пане Андрію. Дуже приємно Вас слухати. Корисно.
Дякую,що разом до Перемоги!!!
Дякую за ще один шикарний відос!!! Дякую за безумовну любов😊!!!
Я щаслива - у мене гарні відносини і з батьками, і з дітьми, але ж вдосконаленню меж не має😅😅
Дякую за висвітлення надважливої теми, мені 52, і нарешті, я так думаю, сприймаю себе такою , яка є. ❤
Дякую вам дуже за цікаве та корисне відео ❤ мені зараз 37 і я відрізав останні тонки ниточки з мамою. Це неймовірно складно та болюче, я відчуваю як їй болить і вона саботує ці процеси. Але настав час закріплювати власні ємоційні кордони, та нести відповідальність за свої рішення та вчинки. І доросле життя прекрасне ❤
О боже! Оце відкриття! Я жертва Попелюшкового виховання. Я взагалі не можу собі дозволити (в голові) відпочити. Навіть коли відпочиваю, думаю, що мала б щось робити і відчуваю провину.
Мене мама після школи змушувала робити уроки, а вже потім розваги. Якраз в цей час йшли мої улюблені трансформери. Вона закривала двері і включала мульт щоб стимулювати мене все зробити і дивитися. У підсумку я просто дивилась через проміжок між підлогою і дверима. Боже це так тупо було 🤦🏻♀️ Характерно що улюбленою казкою мами була якраз Попелюшка
Дякую за вашу роботу та окреме дякую, за легку та доступну мову для сприйняття інформації!😊
27:54 - ви в цьому моменті кажете, про "названих" батьків. Про те щоб знайти іншу, віку батьків, людину, яка буде підтримувати. На вашу думку, чи працює ця схема з дітьми молодшого шкільного віку? Я маю племінників. Їхня мама дбає про них, але... немає тієї близькості з нею, постійна робота, і взагалі вона така досить токсична людина, яка знецінює постійно всіх навколо себе, і своїх дітей в тому числі. І я помітила, що на сімейних зустрічах мої племінники приходять до мене і розповідають про свої досягнення. Про гуртки, які займають місця, як малюють. Я зазвичай їх хвалю, розказую, як я ними пишаюсь, як хочу побачити їхній виступ і таке інше. Але іноді я спостерігаю, як їхня мама починає злитися на те, що племінники зі мною говорять і як я реагую. Тому у мене і питання чи правильно я роблю?
Доброго дня, Андрію! Мені 24, пройшла етап відкриття у собі дитячих травм, Назарам починаю працювати із психологом щодо вибудовування правильних стосунків і, найголовніше, кордонів з батьками. Ви говорили про Попелюшкине виховання. Це про мене))) Причому, проявлятися це може так: сиджу, туплю в телефон. Мозок з однієї сторони: ну, я ж можу відпочити! От і буду сидіти і робити те, що мені подобається! А з іншої сторони: не можна! Купа роботи! Чого сидиш? Іди працюй!
В результаті, ніби собі самій назло сиджу далі, причому до "посиніння" , і це реально вже саме " туплю", бо нічого не розумію ні навколо, ні у самому телефоні. А потім, коли нарешті телефон відкладаю, просто з'їдає величезне почуття вини.
І ще: дуже важко виховувати дітей, коли не хочеш, як батьки, але не знаєш, як😭
Дякую, супер я висилаю ваші фільмики моїм батькам і ми обговорюємо їх🤗🤗🤗
Так, є трохи "Попелюшкового виховання" ) не можу відпочивати, поки не зроблю обов'язковий список справ. Спочатку : те, що треба, потім - відпочинок. Поки не подолала. Що рятує: планування конкретного відпочинку.
Так, нажаль, це дуже розповсюджене явище. Круто, що ви навчилися з цим боротися 👌
Класний канал, дякую Вам за цікавий та важливий контент! Для себе багато чого прояснила.
Дуже люблю Ваші передачі, Ваш стиль. Однак, мені заваджають певні русизми у Вашій мові, як- от: "біль" в українській мові - іменник чоловічого роду, а Ви його вживаєте як у російській, де "боль" - іменник жіночого роду. Вибачте, будь ласка, за це зауваження - звичайно, важливіший зміст, а не форма, і зміст у Вас дуже якісний. І саме тому хотілося б, щоб і форма була відповідною до змісту. Подальших успіхів Вам у Вашій дуже важливій роботі!!!!
'Сделал дело - гуляй смело' так завжди каже моя мама. Настрій у мене гарний тільки коли зробила щось корисне...
Моя теж так казала постійно
І в мене) Але я так і не розумію, що тут поганого)
Є список задач, які треба виконати, гульки/розваги - після них, це ж дисциплінує
Ви дуже доступно, весело і круто все пояснюєте. Дякую вам❤
Дякую, що підняли цю тему. Вона заслуговує на цілий цикл розмов, щоб хоча б перелічити всі аспекти. Для мене вона надважлива і надважка. Я у щасливому шлюбі двадцять сім років, маю трьох дітей. З мамою не спілкуюсь вже років чотири. Таке собі поєднання...
Багато всього було. І "попелюшкове виховання", і насилля, і вічна критика від мами. Довгий час жила не своє життя. Спочатку намагалась бути ідеальною відмінницею, був і трудоголізм, і дієти-зриви, і прагнення до ідеальної чистоти, а потім мені все це набридло і "пустилася берега". І це привело до залежностей і аб'юзивних стосунків з "поганим хлопцем", бо просто хотілось кудись втекти з дому. Але зараз, нарешті, в 30 я живу тим життям, яке обираю сама. Звісно, буває важко відстоювати кордони з мамою або дозволяти собі бути неідеальною, але я нарешті роблю, що я справді хочу)
Дякую за контент.
Я маю такий букет із різного досвіду, що сам дивуюсь як взагалі дожив до 33-х. Безліч моїх ментальних проблем зараз відсовуються та відкладаються днсь подалі на високу поличку, бо навищий пріорітет зараз має мобілізація. До цього якись час допомогало усвідомлення себе у теперішньому часі, вдавалося відпускати минуле та відчути себе трохи легше. Але як починаю аналізувати причини моїх реакцій та думок, то докопатися можна аж до дитинства. Складно.
у мене теж такий букет травм теж дивуюсь як я дожив
Вподобайка пану Андрію, дуже корисна розмова, дякуємо)) щасти Вам))
Нещодавно я зрозуміла, що знаходжусь у відносинах з мамою-жертвою. У мене весь час було прагнення покращити її життя та порадувати її. І це була якась ненаситна історія і що моє життя крутилося навколо неї і ради її посмішки.
І це розуміння дало мені переосмислення мого дитинства та тих імпринтів, які дуже працюють і шкодять моєму життю.
Дякую за це відео.
Про попелюшкове виховання. Вперше чую і тепер розумію чому я відчуваю себе винним, якщо за день щось не зроблю
Надзвичайно корисне відео❤ Спасибі за контент та працю 😊 Однозначно підписка й лайк від тої самої "папуги")
Я дійсно не можу відпочивати поки не ухайдокаю себе😢
"Поки ти користуюєшся моїми баняками і спиш в моїх хаті будеш робити як сказала", "Помалюй паркан навколо хати, ти ж захочеш ввечері гроші на дискотеку" - такого типу фразочок за перші 20 років життя начулася, що зошита на 48 аркушів може стане, а може й забракне. Я з'їхала з дому як тільки закінчила навчання (поступила, до речі, в коледж сама, на державне, тоді у 2002 без хабаря і "зв'язків це було майже фантастикою", коли повідомила, що мене зарахували почула, що я "повісила батькам зашморг на шию на 4 роки", бо я за їх уявленням мала йти працювати, щоб не сидіти в них на шиї після школи, а вчитися далі). Синдрому попелюшки нема, швидше навпаки😂. Та й загалом, після отої "фізичної" сепарації, дуже тішуся свободою самій розпоряджатися своїм часом, грошима, можливістю приймати рішення і відповідальності за них. На терапії років 5 тому пропрацьовувала емоційну складову цієї сепарації і побудову особистих кордонів. Станом на зараз майже все пофіксила. І дуже пишаюся собою. Раніше після перегляду такого відео, як це, я б ревіла, жаліла себе і бідкалася на долю, як головна героїня повісті "Царівна" Кобилянської, а зараз завдяки рокам терапії, просто витягую якісь корисні штуки і рузаюсь далі. Дякую вам, Андрію😊
Я не прибіраю в домі. В мене вже двоє дітей, а в квартирі срач і наводжу я порядок раз на тиждень і те умовно, щоб не виникло дизинтерії. Додому я не запрошую нікого з друзів, бо не хочу, зоб вони жахались мого житла. Але мені тут комфортно. Це тому, що в дитинстві мені весь час навязували чистоту з додатком " що люди скажуть" і коли я перестала жити з бвтьками, для мене стадо не важливим, що чкажуть інші, а хотілось лиш комфортк для себе. Тепер тут моє кодло, в якому я ховаюсь ввд світу серед розкиданих тряпок і дитячих вграшок.
Аналогічна історія із запрошенням гостей)))я не вдаю з себе кращу людину,а всім кажу,що таку засранку ще треба пошукати)))