Якраз цього тижня в англомовному Тік Тоці вірусилась дівчина, яку назвали "girl 9 to 5", яка говорила зі слізьми, що має добиратися до роботи по 2 години, і немає часу на життя. І скільки гейту вона отримала, навіть по американському телебаченню її показували із висміюванням, яке покоління зумерів і міленіалів - ліниве. Хоча питання дійсно важливе, бо життя у кожного одне, а витрачати по 11 годин на роботу (9+ дорога) , щоб прогодувати себе - це нонсенс. Тому думаю, що скоро нас очікує трудова революція, до 4-х денного робочого тижня.
Революція відбудеться лише тоді, коли зміниться влада старих пердунів на більш молодих і прокачених людей. А також коли про це почнуть більше говорити та навчати правильно наших дітей.
@@RainbowPenguinVI , це вже змінюється, у мене є знайомі, у яких компанії перейшли чи переходять на 4-х денний робочий тиждень. В Тік Тоці активно піднімаються проблеми роботи 9-6. Що умовні бумери, розказують, щоб мати можливість купити квартиру - треба не купувати тост із авокадо. Вже зараз це несеться активно, не вистачає якогось надзвичайно гучного кейсу, щоб запалити це до масштабів революції.
Я “завдяки“ війні пожила в Чехії+ маю розповіді подруг, які наразі проживають в Словаччині, Португалії, Іспанії, Німеччині... Так спочатку ми були в шоці від того ЯКІ Ж ВОНИ ЛІНИВІ 😮 а потім зрозуміли, що ВОНИ ЖИВУТЬ СВОЄ ЖИТТЯ, а не пахають, як прокляті, як звикли ми українці 🙈 Американці теж мають культ праці, а нове покоління бунтує, бо раніше був мотив працювати більше, бо ти міг купити житло, а зараз хоч 90 годин на тиждень впахуватимеш, все одно не вистачить 🤷 Ось і конфлікт старшого покоління (босів) і молодих.
Мій дядько у 1991 знайшов дуже оплачувану роботу водієм у якогось начальника. Він жив у Пітері. Ішов з дому о 7:00, приходив о 23:00, і це було 6 днів на тиждень (У суботу возив свого шефа на дачу). За 2 роки зробив гарний ремонт у квартирі, поміняли всі меблі і техніку, допомагав дочці з малою дитиною. Вистачило на 2 роки. У 1993 році з ним стався інфаркт. Прямо в дорозі. На рефлексах звернув на узбіччя і заглушив двигун. І помер. Йому було 48 років. За рік його вдова привела до квартири іншого чоловіка. І я не розумію, чому хейтити ту дівчину.
Головний флешбек дитинства та підліткового віку щодо праці - це коли ти їздив в інше місто, набігався як собака, проведучи кілька годин під палючим сонцем на базарі, на вулиці пішки і в машині яка розпеклася на сонці, нарешті добираєшся додому, з останніх сил розвантажуєш продукти в холодильник, годуєш котів і падаєш в ліжко... І над головою звучить КРИК. Або коли прийшов зі школи, з городу або щі свята, де твій аутичний мозок перевантажило голосними звуками - крик супроводжує всюди. "ЩО ТИ СИДИШ ЯК ЗАСВАТАНА", "як ти можеш лежати в такому срачі, негайно вставай і прибирай!", "А хто буде вчити уроки!", і нарешті вишенька на торті - "кращий відпочинок то зміна діяльності", так наче посапавши город ти маєш сісти одразу ж робити задачі з математики, бо ТИ Ж ДІЯЛЬНІСТЬ ЗМІНИЛА ТАК ЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ, а в тебе вже очі під повіки закочуються
Співчуваю 😢 Які ж ми українці травмовані... У мене в сім'ї було не настільки жестяково, але мав бути " законний", "заслужений " привід відпочити. І тому коли хтось ностальгує за совком мені хочеться влупити ляпаса і прокричати "СХАМЕНИСЯ" або заткнися 😕
Як їдеш в село до баби, то в хату можна зайти лише 2 рази: щоб перевдягтись в сільське і перевдягтись назад в своє коли додому їдеш. А ну і ще раз поспати, якщо з ночівлею приїхав. Їсти в баби було досхочу, тільки немає коли сісти, бо ж роботи багато. Раз сіли, швидко поїли і пішли працювати. Розсиджуватись за тарілкою не можна.
Мені 26. Я працюю щодня за двох вже третій місяць 6 днів на тиждень і що неділі я падаю на обличчя і лежу цілий день. Перестала ходити в зал і читати, не маю часу на себе. Спочатку я ненавиділа себе, бо ж я «ледаща», потім шефа, бо після звільнення колеги він далі нікого не шукав на її місце, бо нащо, якщо Надя зробить все сама. А потім я зрозуміла що до цього всього «щастя» в мене можуть бути проблеми зі щитовидною залозою і це може бути першопричина моєї «ліні». Бо я справді немаю сил з ліжка встати, навіть, якщо є бажання. Тепер працюю над обстеженням і на цьому тижні запишусь до психотерапевтки. Іноді нам просто треба відпочити і «полінитися». А іноді - це може бути серйозним дзвіночком. Бережімо себе, ми в нас одні😅❤
@@nadiia.27_коли я працювала з запаленням вуха, моя начальниця сказала, що за це мені ніхто не поставить пам'ятник. Так, вона не мала прямого зв'язку до мого працевлаштування, але могла сказати щоб мене звільнили. Після цього я взяла лікарняний і ще досі керуюсь цим, хоч там вже і не працюю) Хворий чи виснажений працівник не може бути продуктивним
Мені 15, й я не можу дозволити собі полежати до 11 коли мама вдома, вона в мене натуральний трудоголік. Й я відчуваю вину й тривогу коли не на кухні поруч з нею, навіть якщо мені потрібно писати конспекти в своїй кімнаті я йду до неї на кухню й просто роблю хоч щось щоб не відчувати вини й тривоги, потім я пишу ці конспекти до ночі, часом навіть до ранку, й через це просто пропускаю першу пару томущо я встаю в 7:30 (а лягла в кращому випадку в першу годину ночі, в гіршому під ранок) коли всі йдуть на роботу, тоді лягаю спати з думкою ~та ще година.. Я точно прокинусь~ потім покидаюсь в 9-10 і розумію що я проспала ЗНОВУ. При цьому у мене проблеми з щитоподібною й в мене правда проблеми, мені важко, тяжко, я часто почуваюсь дуже втомлено й виснажено, від цього мінусі моє життя, друзі з яких тільки одна сама рідна подруга, з гігантському мінусі моє навчання й здоров'я! Але все рівно я продовжую жити в такому ритмі, томущо інакше в мінусі будуть ще й відношення з мамою. Навіть якщо я маю трохи "вільного" часу, який я могла б присвятити навчанню. Я просто падаю лицем в ліжко й укутуюсь у плед, дивлюсь тік ток чи ютуб, граюсь з тваринками або спілкуюсь в телеграмі. Але найчастіше я просто сплю, іноді у мене нема навіть сил спілкуватись з подругою, але змушую себе томущо вона едина близька людина не з родичів, й я боюсь її втратити. Я б спала днями й тижнями, навіть зараз я повернулась з кухні й лягла в ліжко, я планую написати подрузі й лягти спати, або подоімати хоч 20 хвилин. Тому, це історія буде ще у моїх онуків, якщо я доживу хоча б до дітей, томущо я це не вивожу, навіщо жити якщо було погано, а далі ще гірше? Далі університет в який я боюсь не поступити, потім робота, пошук свого житла, й колесо з роботи й ліжка, при цьому ще треба знайти друзів, кохання всього свого життя, інтереси, гоббі, й все інше. За ці 10 років мені треба вибудувати все своє життя, а я вже здалась, я вже не можу. Тому, покоління зумерів це все ще покоління в якому є всі ці настанови, можливо вони не настільки запалені як в людей яким 60-50-40 чи 30. Але вони є, й це величезна проблема.
@@Мак-э1щ тобі лише 15) не думай про майбутнє аж так занадто... Навіть якщо в універ не поступиш - то не смертельно. Благо зараз є дуже великий вибір онлайн освіти для початку) І почни говорити поступово з мамою зараз, бо потім вона вважатиме таку твою поведінку за норму і буде важче пояснити їй, що ти окрема людина.
Відкрию таємницю, людей, здатних заробляти розумом, а не руками, меншість. А серед них ще менше тих, котрі здатні організувати себе і свій час, аби практично нічого не робити і все мати.
Працюю 8 годин протягом 100% часу на максимальній зосередженості і скоцентрованості, та ще й в умовах стресу, багатозадачності і обмеженості у часі на кожну задачу. Після зміни я просто пересідаю на диван і можу так сидіти години 2, енергії і сил просто нуль. Це при тому, що сама по собі я досить витривала і енергійна і фізично я багато можу витримати. Після роботи ще є дні, коли я йду на курси англійської і коли бачу двірника, то заздрю йому, бо хочу помінятись на пару днів і розвантажити голову( Розумова робота дуже виснажує((
Культ гіперпродуктивності - такий біч направді. Він здатен навіть найприємніші хобі перетворити на пекло. Я пишу для себе (для власного задоволення), і ставлю собі чомусь конкретний строк, коли я мушу це все завершити. Якщо не вкладаюся - розпочинаються нерви, психи, насилля над собою і так далі. Із в'язанням також - строки, дати, утиски. Що вже казати про звичайні буденні справи. Дійшло до того, що я вимірюю свою самоцінність у продуктивності. Була продуктивна - молодець, не була - не заслуговуєш на життя. Колесо дає оберт. Випуск на цю тему я чекала дуже давно і вельми вам вдячна і за гостю також, яка є професіоналкою своєї справи. Вона допомогла мені відрефлексувати певні моменти з життя, і зародила в голові думки, які ще потребують шліфування. Ще раз дякую. Хай квітне український ютуб!
Мій папа трохи просякнутий радянщиною, але мені пощастило у плані відношення до роботи із ним. Він тяжко вибивав свій бізнес, будував його тоді, коли доводилось з кулаками прямо відстоювати своє місце. Але коли він його здобув - поставив собі працювати рівно стільки, скільки хотілось. Не більше і не менше. При цьому непогано заробляв і увесь вільний час собі розважався. Він ще й вибудував у мені легке ставлення до грошей, тому що їх що? Правильно, завжди можна заробити. Зараз мені тридцять три, я працюю буквально години чотири вдень, але заробляю нормально. Могла б більше, але не хочу - бо мені потрібен час на йогу, на прогулянки, на чоловіка, на книги.
@@starhopper4472 🤣 Та нє) Мій папа торгував мікросхемами на ринку) але за місце йому доводилось битись із іншими) Зараз - це вже автомобільні всілякі штуки) але про його відстоювання кордонів у нашій сім'ї легенди ходять))
Хороший папа - 50% гарантії життєвого успіху дитини. На жаль, в радянських пап рідко було бажання та й розуміння бути саме папою дитині, а не "директором", який виступає тільки коли треба "відновити дисципліну", а в інший час дитина - то мамин головний біль...
@@liudmyla... Хочеться інколи ним хвалитись) тому що він дав ще одну важливу базу. Коли мене записали на танці в дитинстві, у нас був жорстокий тренер, що і матами крив і карав тяжкими фізичними вправами. Коли мій папа дізнався - він там всіх розніс! Він показав, що зі мною так не можна. І в житті я часто керувалась цим. Вмію постояти за себе завдяки йому.
Я пам'ятаю, як будучи малою, коли я сиділа в кімнаті одна і просто дивилась телевізор, щоразу коли я чула якийсь шурхіт за дверима, я боялась що хтось зайде і побачить що я нічого не роблю, мене тіпало, і я вдавала наче щось роблю (а ще у мене в дитинстві завжди забирали телефон, тому рефлекторною звичкою у мене також було ховати його під подушку, коли хтось заходив)
Поки дивилась випуск, встигла пригтувати суп, обід, замочити білизну, ухекатися, переодяглася, щоб зробити тренування.... А тепер стою і думаю, про те, що я ЗОВСІМ НЕ ВМІЮ ВІДПОЧИВАТИ. Дякую вам, дівчата, що змусили задуматися про те, що треба трохи пригальмувати і приділити час відновленню себе
Тоталітарний спадок - це звичайно цікава теорія. Але якщо ви подивитесь на західні країни - там також присутня так звана hustle-культура. А якщо глянути на культуру праці у східноазіатьських державах, наприклад Японії - там взагалі є така штука як Каросі́ - смерть від втоми на роботі. Про походи на роботу з застудами - у таких країнах як США та Канада - це звичайна справа. У США взагалі відсутня безоплатана медична допомога, а гроші на страховку є не у всіх. Та і кредити самі себе не виплатять, тому треба батрачити. Що до почуття себе винним за відпочинок. Скажіть "дякую" за це сучасній масовій культурі, що містить єдине мірило успіху людини - гроші, та рівень споживання, який вони дають. Коли від тебе з кожного стовба та екрану вимагають бути успішним, порівнювати себе з іншими, споживати більше товарів та послуг - ти завжди будеш незадоволений собою.
на прикладі західної країни, Канади, можу вас сказати одне: тут люди дуже і дуже мало працюють якщо порівнювати з Україною. більшість працює 37,5 годин на тиждень. 40 є, звісно, але то більше будівництво чи щось таке. державні працюють взагалі по 35 годин, часто буває, що люди працюють і 30 годин на тиждень і це все одно вважається "робота з повною зайнятістю". я не кажу за Штати, але Канада і Штати доволі схожі, тому думаю, десь посередині буде Америка. то, що транслюється в медіа, то одне, а коли говориш з людьми, які тут живуть і бачиш, як вони відпочивають, то бачиш взагалі іншу картину. звісно, що і тут є ті, хто жесть як працюють, але це не просто тотальну масу людей.
Я на 29 тижні вагітності і в мене геть немає сил жити так як я жила в звичному режимі. Так бісять всі ці розповіді про те що вагітні повинні і на йогу ходити і в басейн і по 10 тисяч кроків. Звісно це не означає що всім треба лягти і лежати цілодобово, але і я намагаюся шось робити хобі, погуляти з собакою, та це максимум на що мене вистачає бували дні коли багато кроків було і я потім сплю по 14 год😂 Як звільнялася з роботи так мене ще й деякі співробітниці хаяли типу що я рано в декрет йду, бо от у совку всі працювали до 7 го місяця, а потім ще й працювали в режимі «легкої праці». Ну я звісно поржала і звільнилася 😂
Чи втомлюсь я дякувати авторкам проєкту Палає за весь той неосяжний обєм користі та задоволення, який отримую з кожним випуском? Певно, що ні. Тому, вчергове дякую за цікаву розмову, гостю, за роздуми і рефлексію після🫶🏻🫂 Продовжуйте заради бога😄🤩
Дуже важливий випуск. Моя бабуся була так травмована необхідністю обов'язково працювати незважаючи ні на що. Біда полягала в тому, що того ж вона вимагала і від інших. Мій дідусь не тягнув такий темп роботи, але не міг домовитися з нею аби скоротити господарство. Ні, все треба, ні від гектарів городу, ні від купи скотини відмовлятися не можна. А він дуже втомалювався та відпочити полежати міг лише коли її вдома не було, інакше крик. Вона його навіть до нас в гості в місто не відпускала, бо хто ж працювати буде. Все це закінчилося його раптовою смертю в 66 років (( З того часу пройшло 18 років, а я досі не можу її простити за це, хоч розумію, що вона сама травмована. Зараз та же ситуація у моїх батьків, тільки обидва такі. На двох осіб 2 великих городи і купа праці. Гроші в них є, в рази дешевше купити на двох вже готове ніж так упахуватися, а потім роздавати пів урожаю знайомим. Але ні, треба працювати.
Знайома історія. Мій батько 40 років слухає від матері який він лінивий і ні до чого не спроможний,( сама його під плінтус загнала) , купа городів корови( їй 73, батьку77),бо мама хоче бути господинею на все село а не "дідовством", і ми зобов'язані тим тішитися і на то гарувати. Колись ,як я була в 6 класі чула про себе від неї, що я мала ( 1.5м) не маю здоров'я робити в селі, тому мені треба думати певно про місто. Але..зараз вона зі спокійною совістю ( при тому що я на роботі і живу в місті)садить 20 соток картоплі в розрахунку,що то мені то 3.4-5 разів кропити наплічним пульверизатором вагою в 20 кг,і вже пофік я мала ...,то помимо трьох городів зернових, збору погрузки соломи і сіна для коров, 5соток грядок з поливаннями вручну відрами, і вивезенням гною від тварин. Але вона- газдиня,з тисками, мікроінсультом в анамнезі через то все. А наше життя підпорядковане її господарським пантам. Всі інші- лінюхи. А в нас щодня крик
Дівчатка, я додивилася до кінця аж до мурашок..... С дитинства я малювала, не було альбома- на старих шпалерами що стояли вже жовті у мами в коморі ( тоді у школі не було ще гуртків ). В років 13-14 перемальовувала портрети зірок, улюблених, з журналів. Всі бачили мене талановитою, а головне я бачила це. У 9 класі мама сказала що " поступиш на парікмахєра! Он як Люба працює- кожен день свіжа копійка! ". Я вчилася середньо, але витягнула на ударницю всіма правдами в не правдами( ненавиджу точні науки- ну не йдуть вони мені! Відчувала себе тупенькою, права голосу у сім'ї мама тільки мама, а тато погоджувався. Я ж хотіла малювати, інститут, вища освіта. Мама сказала" та ти не витримаєш учиться 5 років".( гроші були бо тато їздив на заробітки і 2 рази на рік був вдома, походу мама не мала й на думці вкласти трішки у мене але робила вигляд що на " свадьбу собірала". У 17 років я закінчила ПТУ " парікмахєр" і вже кудись мене втулили працювати до прибаханих клієнтів та у мене була та " копійка в день". У 19 років у мене вже їхав дах на роботі - я її ненавиділа! + алергія на зрізане волосся -на пил від волосся. Постійно сльози- соплі над клієнтом і червоні очі. У 19,5 років я написала татові листа особисто, щоб не чула нашої " розмови" мама, у листі я просила кошти щоб поступити в університет хоча б на викладача малюнку і живопису. Та то був тільки пшик для батьків. У 21 рікві я народила дитину. А коли малій було 1,5 " нарешті " батьки підтримали моє навчання в університеті( бо "всі казали що без вищої освіти не візьмуть") і дали кошти. Але- мала дитина+ заочна форма навчання. Ні туди ні сюди. Потім пішла від чоловіка з донькою в все ще більше ускладнилось. Там ще багато історій є але..... Я думаю що якщо б батьки одразу у школі підтримали мій талант то моя доля склалася набагато краще... ( моя племінниця також малювала в малює зараз, закінчила університет, всі її хвалять і вона дійсно того достойна але так важко мені усвідомлювати що мої батьки мій талант ось так проігнорували. Є образа на маму....... Яка змалечку вбила купу комплексів і ні то що не вірила в мене як в свою дитину- їй не хотілось вірити бо так вигідно, дешевше, " як Люба"...
Нічого собі історія...в мене також були моменти з батьками, тому свою доню підтримую у всьому, навіть якщо не вийде, хай спробує! В свою родину нічогісінько не взяла з родини в якій виросла. Сумно, але батьків не вибирають і їх не перевчити, навіть зараз, татові 70, а він вважає 27:47 , що він у всьому правий і зробив все для своїх дітей, а "все" це "одягнена, нагодована, що ще треба"...
@@veronikagarda2151 я вам більше розповім: моя однокласниця мала так уж пристрасть до малювання як і я. Та вона здійснила мрію( інститут , виставки картин. Зараз продовжує малювати ще й робить тату у салоні. Я пишу не від заздрощів. Мені гірко що мої батьки віднеслися до моїх бажань, як до хоббі, а до мрії однокласниці мали втілення у життя за допомогою її батьків, турботи батьків.
Дуже дякую, що підіймаєте цю тему. Я стільки років положила на те, щоб дійти до думки, що вихідний - це щоб відпочивать. Не наготовлювати їдла, не робити генеральне прибирання. ВІДПОЧИВАТЬ! Виходити в місто - не дарма це вихідний) А як не хочеться виходити - не страшно, головне відновити свій ресурс
@@infinityneo3534А коли ж Вашій мамі планувати генеральне планування як не у відпустку? Під час робочого дня? Чи вночі поки всі сплять? Чи поки вона буде відпочивати у відпустку за неї якийсь чарівник все поприбирає?
@@infinityneo3534у мене нещодавно клієнти замовили мамі в подарунок на др генеральне прибирання. Щоб вона в свою едину на рік відпустку ВСЬОГО ТО займалась розбиранням всіх комірчин, закупами запасів, консервацію і т.д😢
Боже, як я вам вдячна за цю тему)))) маленька історія - в якості психотерапії в мене відтворилась давня любов до в,язання) пішла в в,язальний україномовний ютюб (який шалено росте з початком війни!), де в,яжуть 30-40 річні дівчата і що я бачу - назви проектів і сумісників по в,язанню - ШАЛЕНІ СТАРТИ !!! 5 плечових вирібів на місяць!!!!! дівчата, ви шо, стаханівки??? чи ви забули, що головне це ментальне здоров,я та любов до хоббі??? куди ви женетесь???? з ким змагаєтесь??? це не змагання!!!! це новігоризонтильні зв,язки, які поглиблюють майстерність в,язання та спілкування!!! гармонізують життя)))) тому що ніхто не знає і не розуміє сентенції Гармонізація життя...як його не розуміли попередні покоління...
Випуск - просто бомба! Не можу описати наскільки сильне враження справляє усвідомлення існування нездорового відношення до праці. Ти живеш у всьому цьому і навіть не помічаєш. А все починається з дитинства: вдома тебе пресують за твою "лінь", особливо якщо ти дівчинка і не хочеш займатися побутом; в школі тебе завалюють домашкою з 10 предметів, яку ти закінчуєш робити пізно ввечері, і самостійно вчиш матеріал, бо нереалізованим і невмотивованим вчителям пофіг на якісне виконання своїх обов'язків. І коли всі навколо говорять, що буде з тебе людина тільки, якщо ти будеш добре вчитися, ти зариваєшся в ці підручники і світу білого не бачиш. У тебе з дитинства немає особистого часу на себе, відпочинок, пошуку своїх інтересів. Школа, гурток, дім, уроки, сон. Потім хтось прийде і скаже: "Чого лінушся? Піди краще посуд помий!". Чим старше стаєш, тим гірше стає. Потім приходить час вступати в університет, а ти, наслухавшись казок від батьків, родичів, вчителів, вступаєш на спеціальність, яка тобі не підходить або ти думаєш, що підходить, але потім розумієш, що ні. В універі ситуація нічим не краща за школу, все роби сам і все вчи сам. Таке відношення призводить до того, що ти не розумієш нащо воно тобі все треба і втрачаєш мотивацію до всього. Робиш ті завдання, слухаєш лекції, витрачаючи купу часу. Завдань багато, часу мало, все треба встигнути. Коли закінчуєш ту кляту роботу, падаєш на ліжко, щоб трохи полежати, хтось приходить і каже: "Чого лежиш? Там вечеря не приготована!". Якщо ще сил вистачає обуритися, сказати, що упахався, отримуєш відповідь: "І що? Ми всі працюємо, але хто зробить те, те, те...". Після університету йде робота, і історія повторюється. У нас хворе суспільство, нам всім треба колективна психотерапія. Треба нарешті позбутися цієї хвороби і навчити наступне покоління відноситися до себе з турботою і не заганяти їх у ці рамки "успешного успеха" тощо. Реформувати нарешті нашу систему освіти, щоб виховати індивідуальність, а не ще один гвинтик, що буде працювати без мети у житті. Навчитися і навчити відноситися до людей з повагою і розумінням, незалежно від уподобань і роду діяльності.
Я лікарка первинки, і я бачу цю проблему у своїх літніх пацієнток, коли в них повно хвороб, але ж ні їй треба спати городи. І це не питання виживання, а бо як то воно в бур'янах буде. Тоді як пропонуєш гуртки при будинку культури, є навіть клуб для таких як вона при громадській бібліотекці, але що це я таке придумала, бур'яни -це цікавіше ніж спілкування з однолітками. Це дуже сумно, і тоді все їхнє світське життя - це похід до амбулаторії
32:53 як знайомо. Я живу окремо від батьків вже 7 років і самостійно себе забезпечую. Нещодавно вирішила на балконі зробити міні сад, посадила горох, огірки, помідори. Тупо було цікаво покопирсатися. Зараз спало на думку що це ніби в пісочниці в дитинстві грати)) батьки розвонялися: нашо тобі то треба, піди купи в магазині і не займайся фігнею. Рада що вмію відстоювати кордони і зробила все, що хотіла)) садоводом я не стала, але досвід був цікавий) Зараз планую купити невелике піаніно, щоб навчитися хоч трошки грати мелодії)
Хочу поділитися. Все те що ви тут обговорюєте реально. Так дійсно можна. Я живу у Європі і саме тут я навчилася відпочивати, слухати себе, не гнатися за успішним успіхом. Я завжди ставлю себе на перше місце. І це круто. Після роботи я відпочиваю, або займаюся улюбленими справами.
Дуже дякую за таку актуальну тему!❤ Дійсно, у нас якийсь культ... ні, не праці, а саме шеймінгу відпочинку. З самого дитинства: "чого сидиш, що робити нема що?". І, що найстрашніше, це передається. Помічаю за собою такі дзвіночки і одразу кажу собі "стоп!".
Живу навпаки тому, що нелюбляча матуся та не менш нелюбляча бабуся намагалися навчити. Не пашу, не терплю. Живу для свого задоволення. Оці радянські матері та бабусі хай горять у пеклі за те, чому вони намагалися навчити. Ой, який корисний канал у Вас, дівчата!
Дякую за випуск. Зрозуміла нарешті чого ж корисного мене навчила моя родина. Про травми можу говорити годинами, а от користі від батьків було надзвичайно мало у плані виховання 😂. Мене навчили відпочивати. Лежати на дивані, читати книжки для насолоди, ходити в парк замість прибирання. А коли ми їздили відпочивати, наша задача була встати дуже рано, щоб піти на пляж і там спати/дивитися на хвилі/дивитися на небо. Коли мені ставало нудно лежати на пляжі, мама казала ʼйди працюй: он море невиплаване, а там через годинку інша робота: йти за фруктами на ринок, а далі їх мити і їстиʼ. А ще були дні екскурсій, один день екскурсії- це ти напахалася на два дні. Якщо десь подорожували, то наступаючий день - це день лежання. В нас і вираз був який описував вид дозвілля під час якого нічого не робили : овочевий день, бо лежали як овочі і нічогісінько не робили.
@@LeraKuznetsovaха-ха, я подякую мамі для різноманіття. Думаю, це у нас від бабусі та дідіуся. Вони працювали на кораблебудівному заводі, і коли приходили додому, просто валилися з ніг. Часто вони казали один одній: ʼЛягай, відпочивай. Посуда/пил/прання не втічутьʼ. Я бачила як вони відпочивали і це було прекрасно.
Час ввімкнути душнілу: рівень заліза - ц еокремий аналіз, а аназіл крові загальний із формулою не показує саме рівень заліза, але запідозрити анемію по ньому можна🤝🫡 Всьо душнота закінчилась. Щиро дякую вам за ваші випуски, вони дуже потрібні нам і їх має дивитись якумога більше людей❤️
Дівчата, дякую, що це висвітлюєте. Я живу у Польщі, працюю в науковій установі і у нас заведено, oо після 16.00 - ми не працюємо. Тобто ти можеш не брати трубку, якщо дзвонить хтось із роботи, не відписувати на мейли після установлених 8 годин праці, таке навіть критикується, бо привчаєш інших, що працюєш в не робочий час і тебе можна експлаутувати. Коли вихідні - то взагалі - гріх писати, дзвонити з робочими питаннями. Я довго до цього звикала, але раз вийшли ми з роботи з колегами і до однієї з них подзвонила шефова , було заледве 16.07 і ми тільки но вийшли з офісі. Я до неї - не піднімеш? Вона - ні, я вже не нароботі. На мене ніби хтось відро води вилив. Тепер працюю з українськими науковцями, що перебувають у Польщі на стипендіях різних. Довго їх вчила поважати мій і свій час, не дзвонити до мене після 16.00, чи коли у всіх законний вихідний, не писати в соцмережах з робочими питаннями, бо дял цього є робочий мейл, не впадати в ступор, коли їм не відповіли одразу на мейла. Було тяжко, бо в нас нема поняття вихідних - особливо в науці - бо всі працюють цілодобово 24/7, щоб якось вижити і заробити на життя. в Польщі навіть не можливо так працювати - всі садки до 16.00 максимум до 17.00 , тому ти мусиш закінчити роботу і приділяти час собі, домові, дитині. Я бумала що у Польщі це вершина, але моя знайома поїхала в Норвегію - і от з її розповідей я зрозуміла, що східна Європа ще далеко позаду в плані life-work balance в порівнянні з західною.
Цікаво, що я зазвичай дивлюсь ваші нові випуски під час домашніх справ: приготування їжі чи миття посуду. А от сьогодні просто включила відео і відпочиваю після роботи Дякую за випуск❤
У селі з цим ще більша проблема. Там взагалі не прийнято просто лежати і відпочивати. А ще не прийнято просто гуляти) Якщо ти почнеш ходити селом чи просто до лісу, то, швидше за все, одразу почуєш зауваження від батьків. Пам'ятаю, як вступила в університет і переїхала в місто, то мене страшенно дивувало, що мої одногрупники ходять гуляти. Як можна просто бродити містом, і не гнати корову/йти в магазин по хліб/нести щось бабусі в інший кінець села? Перші роки мені було прям дуже важко гуляти з ними і ловити від цього кайф)
Так от чому на вулицях в селах рідко зістрічаються люди. А ввечері взагалі як повимирали всі. Я думала що це тому що встають рано чи може бояться гуляти ввечері. Але яка дурість. Це ж яка шкода для психіки сидіти вдома постійно.
Останні 5 років живу у Франції і теж мала шок! Магазини о 19:00 уже зачинені. О 18:40 у нього немає сенсу заходити і купити якусь шампуньку чи светра- охоронець говорить що люди на касі вже розраховуються і вони зачиняються. У неділю нічого не працює з сфері послуг( косметолог, перукар) тільки великі торгові центри до 20:00. Люди дійсно нікуди не поспішають, розмовляють багато у робочий час (це називається розмова для розмови"- часто просто дурниці в я сумніваюсь і їхньому інтелекті). Неділя- день для сім'ї типу. У школах канікули мають 2 тижні а не 1 як у нас. Дітей не грузять багато тут школі- завжди вони щасливі і не затуркані. Для мене було дууууже незвично що немає майже домашніх завдань у доньки.
До речі про залізо. Це насправді навіть набагато серйозніше питання ніж здається. Недостаток заліза мають майже всі жінки дітонароджувального віку. Тобто в найбільш продуктивні роки жінки мають дефіцит цього важливого елементу. А це не тільки випадання волосся і погані нігті. Наш організм, наші органи, мʼязи, мозок отримують недостатні кількість кисню. Жінки почуваються втомленими, зникає мотивація, енергія на якусь діяльність. А тепер: тадам! Чого жінки менш успішні ніж чоловіки? Одна з причин і досить вагомих - це латентні і хронічні хвороби жінок: анемії, гормональні коливання з депресіями, клімактеричні симптоми після сорока. І жінки, і лікарі це не сприймають як хвороби. Я рада, що в останні роки зʼявилося багато, особливо англомовних каналів, де можна почерпнути інформацію, яка допомагає рефлексувати про себе як жінку, про своє здоровʼя, про дискримінацію права на здоровʼя в порівнянні з чоловіками.
Це якийсь тренд із залізом зараз? Скільки я перечитала книжок і статей англійською і німецькою мовою - вживати додаткове залізо радять тільки вегетаріанцям. В Україні зараз всі вегетаріанцями стали?
@@jasmineflower299 я зараз не в Україні, і англійською мені радять те саме, дивина🤷♀️ запит в Гуглі iron deficiency and iron deficiency anaemia in women видає статтю від Scandinavian Journal of Clinical and Laboratory Investigation в одному з перших посилань, де досить доступно пояснюють, що саме спричиняє дефіцит заліза в наш час. Те саме з Eisenmangelanämie - багато наукових статей про те саме німецькою. Звісно, що ніхто не прописує залізо як вітамінку і всі говорять про те, що треба здати аналізи, щоб це виявити. Але те, що це не тренд саме в Україні, не складно прослідкувати😊
@@jasmineflower299 Ну якщо «зараз» вважати останні років пʼять-сім, то так можна висловитись - на цю проблему звернули відносно недавно увагу. Тут проблематика не в вегетаріанстві, а у втраті крові через місячні. Організм просто не встигає виробляти достатню кількість крові. Про це пишуть всюди. Достатньо погуглити. Жінки в менопаузі такої проблеми не мають… Зате тисячу інших.
Я дуже рада що зараз такі теми піднімаються у суспільстві, для мене це дуже болюча тема, бо через усі ці радянськи настановки я дуже настраждалась. Мене постійно сварили та карали за "лінь", що привело мене у затяжну депресію, а зараз я виросла і у двадцять років дізналася що в мене аутизм
Оця історія про магазинчики - просто в серденько 🖤 Мене так харить, що у нас люди мають їшачить 10-12 годин на день (особливо коли мова іде про рітейл)
Як вас розумію😓 сам працював в магазині у торговому центрі. 13 годин безпосередньо на роботі, з 9-10. Годину добирався на роботу і годину назад. Це вже 15 годин. Приїжджаєш додому після 23, треба ще щось поїсти, помитись… і в 6 знову встати. Це був сущий жах. На роботі по правилах компанії ці 13 годин треба було стояти рівно, не спираючись ні на що, сидіти чи навіть руки тримати якось по іншому не можна було, і зустрічати привітно клієнтів. Мене боліло все тіло, я був нещасною людиною в прямому сенсі слова. Вистачило мене на 3 місяці роботи там. Весь час задавався питанням: так, я працюю в крутому брендовому магазині, про що раніше мріяв… Але якщо все так, то навіщо тоді це все? Це рабство, ти впадаєш в апатичний стан, з якого не можеш вибратись… В чому тут престиж? І як людина може жити в такому ритмі?
Дякую, дівчата, за такий корисний етер. Мені як людині, яка іноді працює до стану мертвого кота, він був конче необхідний. Постійно здається, що нічого не роблю вдома, але дрібниця за дрібницею і ввечері я просто падаю без задніх ніг. Про роботу навіть мовчу. Сподіваюся, цей випуск дасть мені поштовх змінити ставлення до свого відпочинку
дивлюсь цей випуск в перший день місячних, коли лежу і не можу нічого робити і ще й штурхаю себе "зберись, давай хоч трошки корисного зробим". Ваше відео було дуже доречним і я реально кайфанула від перегляду, багато чого для себе підмітила і розклала по поличкам (бо здавала феритин, ходжу до психолога, пишу щоденник вдячності час від часу, але все це було в розриві один від одного і я не уявляла як це все поєднується). Дуже дякую за це відео♥
Це не лише відголоски минулого, а і зараз. Трудологізм, достігаторство. Здивування від роботодавця, коли хочеш відпустку😅 Фітнес,англійська,робота,курси,книги і тд. Інакше ти відсталий, не розвиваєшся, не досягнеш успіху і тд..
Що таке успіх? Догодити невідомо кому, все життя бути незадоволеним, не досягти нічого. Більшість працюють на 7-20 тис., з роботи до додому, який там фітнес (коли на нього час буде). Життя одне, в могилу той успіх не покладеш, щасливим потрібно бути
До речі, дуже важливе питання висвітлене на початку - проблеми зі здоров'ям, які можуть бути дуже серйозними, але всі тебе (і ти сам себе) сприймають як ліниву жопу, яка ніц не хоче робити. І так, я маю право про це казати, бо в мене астенічний синдром і хронічний дефіцит D3) Ніхто й не задумується про те, що докопуючись до чиєїсь "ліні" може загнати людину в могилу. Букально. Тут не рахуємо прокрастинацію, хоча це теж вавка, але психологічна. Класно це ілюструє Клавдія Петрівна: Лікарі кажуть, що це дпресія, Мама каже, що я лінива, У когось якась репресія, Всюди сонце в мене злива, Але я щаслива ... Знаєм. Щаслива. Тільки око смикається. Але щаслива. Бо не можна сказати, що ні)
Була б вдячна як би ви зробили випуск про свіжу риганіцу від ТЕТ, а саме серіал «встигнути до 30», де далі в маси ідуть стереотипи про затуркане село, неосвічених людей і реально неправдиві факти про малі міста. Живучи все в життя в Коломиї це надзвичайно образливо і неправдиво. Таких персонажів як та люба в серіалі ніколи не бачила:ні мова , ні зовнішній вигляд, ні інформація про місто не відповідає дійсності і дуже хочеться цю тему підняти.
Тет то плюси і 95 квартал.знову взялися показувати украхнгців тупим бидлом. Але якщо колись то робив союз в москва, то тепер це влада України в часи війни і геноциду українців. Треба писати саме на канал і писати скарги, масово!
Яка важлива тема! Я себе зараз у майже 40 років переучую відпочивати! Все моє дитинство я навіть не могла після школи та всіх гуртків сидіти дивитись телевізор. Бо міг раптом прийти тато і сказати, що вам все бАли і розваги! Чого розсілися? При тому, що була відмінницею і безпроблемно дитиною, яка ніколи нічим не наполягала батьків. І що я памʼятаю з дитинства - я дивилася Беверлі-Гіллс хілс, сидячи перед телевізором і раптом що /«- швидко вимикаю його (пульту не було). Тому зараз - так, мені соромно, коли я просто лежу на дивані, задравши ноги((
Я була вражена коли побачила, що в Польщі люди цілими сімʼями після роботи гуляють годинами, катаються на великах, ходять весь час в гості. І це норма. Все закрито в неділю.
Тут, мабуть, буде багато коментарів про право відпочинку в умовах війни🙁 (намагаюсь поєднувати роботу, волонтерство, домашні справи, і враховуючи, що я не мала навички "ефективного лінування", зараз, щоб її набути, треба побороти зашкалюючий рівень внутрішнього супротиву та зовнішнього тиску. Власне, шо тут пояснювати, ми всі в цьому контексті існуємо)
Дякую !! Як завжди актуально !! Часто маю відчуття що мені не вистачає часу а поміняти своє життя кардинально дуже страшно і безвідповідально маючи неповнолітню дитину . Відчуваю себе в пастці . Але мені повезло і я знайшла ваш канал який надає сил і діє на мене як похід до психотерапевта. Також часто дивлюся Це ніхто не буде дивитись 😌😌😌, знаходжу книжки які ви радите . Дякую вам від щирого серця ♥️
До речі, я досягла того дзену, коли ввечері або у вихідні просто не відповідаю в робочих чатах або замовникам в особистих. Навіть коли бачу повідомлення, я взагалі не захожу й не читаю. А захожу й відповідаю рівно о 9-00 найближчого робочого дня. Вважаю, людей це має наштовхнути на думку, що в мене є особистий час і кордони. Пишаюся собою)
@@OksanaSvit Так, а ще люди думають, що от вони ж працюють понаднормово, то й від інших того ж вимагають. Але ніт. Ці всі люди не прийдуть рятувати мою менталочку в складні моменти. Тому я за здоровий work-life-balance.
Дуже вам дякую за цей випуск! З початку повномасштабного вторгнення живу в іншій країні, і я дуже довго звикала до того, що у людей тут, є життя поза роботою, що вони не працюють у вихідні і свята, що вони відстоюють своє право на високу зарплатню, щоб не працювати на двох роботах, а проводити більше часу з родиною, або просто мати змогу сидіти лавочці і читати книгу. Спочатку це шокувало, але зараз я розумію, чому європейці більше посміхаються, більш доброзичливі, і взагалі більш щасливі люди. Виявилось, що робота - це не все життя, це тільки його частина :)
Іноді, раз на два місяці, мама дозволяла мені відпочити від школи, типу просто туди не йти «за сімейними обставинами», але з одним правилом - весь будинок повинен був бути прибраним (генерально) до 13:00. З одного боку, це цікава практика, а з іншого - я зараз відчуваю провину, якщо в вихідний, відпустку або коли захворіла не прибрала вдома до обіду :/
Дуже дякую за надзвичайно корисний і цікавий випуск. Змалечку картала себе за те, що не можу досягти ідеалу, що роблю недостатньо, аби стати кращою, що мало працюю, що не привношу у світ щось цінне. Ненавиділа і не приймала себе через те, що з раннього дитинсва маю хворобу опорно-рухового апарату і не можу бути такою, як "усі нормальні люди". Лише нещодавно (хоча й наче я вже давно доросла) разом із психологом дійшла до думки, що не треба стидатися себе справжньої і приховувати від інших (і від самої себе, уникаючи "незручних" думок і вчинків - а по суті втрачаючи можливості, які можна було б реалізувати, якби не оце втікання від того, що є) свій фізичний стан, свої почуття та емоції і ДОЗВОЛИТИ собі нарешті і сумувати, коли сумно, і радіти, коли відчуваєш , і займатися творчістю (та й частіше нею ділитися) - і відпочивати теж! Я все ще вчуся, і це все дуже складно, але такі випуски, як цей, такі люди, як ви та ваша сьогоднішня гостя, - вони підтримують і надають сил подумати про це все ще раз і роздивитися себе справжню ще краще, ніж до того. Дякую за все, що ви робите. Ви надихаєте.
І до речі, згадующи досвід скандинавських країн. Естонія не скандинавська, але менталітет дуже схожий. Тут нема цілодобових магазинів, швидка не працює вночі (хоча це напевне сумнівний плюс). У місті, де я живу, маршрутне приватне таксі не працює по вихідних. Та й узагалі, субота та неділя - це майже завжди законні вихідні для громадян. Більшість магазинів закриті, торгівельні центри працюють до третьої години. Винятками є лише великі супермаркети і деякі ресторани швидкого харчування. Більшість цінує свій час, люди не загнані, наче коні в ярмі, тому що мають розуміння важливості як роботи, так і відпочинку. Сподіваюсь долучитися до цього культу, мені подобається)))
@@katerynataier-ulianova8462 стосовно цієї інформації не скажу, але от швидка точно не працює і не виїздить на високі температури і тиск. Служби 24/7 мабуть що є. Не доводилося ними користуватися.
@@katerynataier-ulianova8462 , такі служби тут є і вони працюють 24/7, особливо поліція. Але зі швидкою все так, як я вказала. Вони дуже вибірково виїжджають на виклики, а в нічну добу майже нереально - якщо тільки ти не задихаєшся або в тебе не інсульт. Як проблема може дочекатися ранку - то ти чекаєш ранку і йдеш/їдеш до лікарні самотужки. Це і є той сумнівний плюс.
Дякую за випуск! Я от нареченого свого іноді гризу за те що лежить відпочиває щовечора. Хоч і зазвичай допомагає по дому. Але я не можу дозволити собі просто лежати, все дитинство бігала по гурткам, а потім ці екзамени. На роботі раніше дуже часто було: ти повинна працювати і на вихідних і безкоштовно, ввечері доробити вдома що не встигла. Це при тому, що начальник років на 15 старше. Робота після 9 годин роботи - це аж до сліз сумно😢 Коли мого віку був керівник, то на щастя такого відношення не було. Дякую за важливі теми❤
Я не перший рік намагаюсь працювати з психологом на цю тему, але поки ніяких результатів. Тобто я всі ці речі про себе знаю, і про моїх родичів і те що я не знаходжусь у ситуації небезпеки і не маю повторювати їх сценарії. Але в певних ситуаціях я раз за разом наче відтворюю якийсь алгоритм, при чому один і той самий, один і той самий!і кожного, курво, разу! Чим саботую будь-які проекти, що зроблять мене щасливою, чи успішною, чи просто змусять пишатися собою. Крім того, я знаю, що я -- талановита, розумна, хоч й не безмежно, й можу багато чого досягти. Більш за все мене лякає, що я так і не зможу реалізуватись. Та нажаль, мене це не мотивує.
У моїй голові так склалося, що під поняття відпочинок підпадає в основному тільки сон. І це призводить до того що я дуже часто сама собі не даю просто поспати. Книжку прочитати треба зараз, поприбитати треба зараз, їсти приготувати треба зараз, новини подивитись треба зараз, попрацювати з документами треба зараз, і тд. Дякую за випуск!!!
Писати все що я роблю мене врятувало під час декрету, коли мені здавалось що я не роблю ніхрена, грошей нема, в квартирі срач, і готую я весь час якусь фігню. А виявилось, що я роблю просто дофігіща, це дало можливість заспокоїтись і трохи відчепитись від себе.
Я навіть не задумувалась про це, а от зараз як задумалась. Це справді та хрінь яка сильно псує мені життя, я постійно відчуваю провину за те що нічого корисного не роблю, буквально забороняю собі почитати книгу, грати в ігри і робити все те що "не приносить користі", дійсно чую цей голос який каже"що, знов нічого не робиш?!"( Дякую за підняття цієї важливої теми!
Дякую вам за такий контент. Це неймовірно важлива і актуальна тема. Більшу частину свого життя думала про те, що я лінива. Аж поки не отримала вигорання. Тому зараз маю в своєму розкладі відпочинок. Хоча досі виникають думки «оптимізувати» його і додати чогось корисного.
До речі теж у лікаря відкрила причину своє "ліні". Низький гемоглобін. А я себе сварила і змушувала бути продуктивною. І так, шукала методи та мотивацію. Ви дівчата - скарб. Дякую.
Дякую вам за такі важливі теми, якийсь час я не працювала і все одно прокидалась рано , прибирала і придумувала собі заняття , щоб не дай Бог просто не посидіти в телефоні потупити чи поспати довше чи просто полежати, бо блін як це я нічого не роблю, ще більше на це давило , Що я не працюю, я розумію , що я зовсім не вмію відпочивати. Якось зараз з усюду транслюється, що ти успішний коли в тебе 1000 і 1 діло, купа роботи з ранку до ночі, ти нікуди не вспіваєш от тоді ти тіпо успішний, але загнаний , як собака, і не дай Бог скажи , що ти прокинувся о 10 чи поспав в обід, чи просто погуляв в обід кави не квапливо випив якось косо будуть дивитись і казати , що в тебе багато вільного часу, але в такій гонці не проживаєш кожен день не помічаєш його(а потім якось оп і пройшло років 10.
Дякую щиро за цей випуск. Я думала, що лежання - то не мій вид відпочинку, бо через 20 хвилин почуваюсь хворою у прямому сенсі цього слова. ґаж сьогодні зрозуміла, чому "ти що лежиш, захворіла чи що" - прозвучав голос в моїй голові під час перегляду відео. Я - та дитина, яка школу не пропускала навіть з високою температурою (попарили ноги, випила чаю і вперед), лежати можна було тільки коли дуже сильно хворіла... ну і купа всього такого. Буду розгрібати, дякую за гостю
Коли я хворіла в часи школи то для мами був день безкоштовного клінінгу 🙂 Для батька відпочинок - зміна активності, спати можна тільки до 7, 9 ранку то вже добрий вечір Я теж була підвладна цьому тривожному стану, так навчилась багатьох речей, але зараз в емоційному вигоранні і більшість часу в трансі рілсів, але працюю над цим. Легалізація відпочинку - найкраще що сталось зі мною після початку терапії
Шановні й дорогі! Як же правильно все говорите. Жодних заперечень. Прокрастинація мене рятувала часом від таких халеп, що й годі говоритиі. Але... Але мої двоє неповнолітніх дітей буквально помруть з голоду безпритульними, або в "кращому" випадку опиняться в притулку, якщо я не буду працювати по 14-18 годин на добу 7 днів на тиждень. Тому що борг за придбане житло за мене ніхто не поверне, одяг і їжу ніхто не придбає. Про навчання годі й говорити! Це не про якісь хворобливі амбіції. Який рівень добробуту в більшості з нас? В яких умовах ми забезпечуємо себе у воєнний час? Реальність у тому, що працюючи без жодного відпочинку можна здобути чесним шляхом заледве елементарні умови для життя собі й своїм дітям (і не пишіть нащо тоді "злидням" народжувати, бо таки поясню). Поодинокі випадки, які заперечують мої твердження насправді їх підтверджують. Ті ж хто скаже, що нині в українців все не так, безсовісно бреше! Працювати нам таки доведеться понадсилу. А от що треба змінити в головах, так це традицію вказувати всім, як їм жити й припинити вважати, що тобі всі завинили, бо ти ж правильний. І до слова. Спати більшості людей треба не 6 годин на добу, а 9 годин на добу. Страшно, що люди змушені позбавлятися сну.
Я пам'ятаю,як на мене часом тиснули зі своїм "чого ти лежиш, могла б і поприбирати",коли я не мала сил ні на що. Після школи і виконання домашнього завдання вільного часу майже не було,а ще треба було щось приготувати їсти. Також з початку війни я постійно відчувала провину за те, що хочеться відпочити чи навіть просто поспати. Тільки недавно вирішила послухати себе і здійснити мрію свого життя - поїхати на тиждень у Німеччину. Мені це допомогло. Зараз я студентка і працюю у вільний час репетитором,тому я розумію, наскільки важливо слухати себе і не перевантажувати себе. Дякую вам за таке корисне відео,я бажаю вашому каналу процвітання і люди повинні розуміти, що вони не роботи і їм потрібен відпочинок хоча б на кілька годин.
Згідна з вами на 100% треба дослухатись до себе і свого організму і якщо у тебе стан лежати в ліжку дивитись серіал і все то треба так і зробити і за це не має бути соромно. Але, на жаль, у сучасних реаліях це не так просто, бо ж роьота, на яку ти не модеш просто вщяти і не прийти, бо ти морально втомлена, ще є побут, ладно ще прибирання, але їсти хочеться треба йти в магазин, шось готувати і тд, а ще є людий у яких діти чи тварини, чи діти і тварини, треба понуляти, нагодувати погратись приділити час. А ще є ще щось і ще щось і ти це все не вивозиш і вже на межі зриву емоційного, але і часу коли можна просто нічого не робити нема, і це просто жесть якась Крик душі просто
Готувати їсти це одна з речей, які не дають відпочити. Ніби ми вмрем якщо не з'їмо просто хліб змаслом і помідором чи якийсь сендвіч, який не займає багато часу. Чи яйце варене. Ото треба як кухарка готувати страви, шоб "жидінькає"🤮 і гаряче було, і весь час на ногах потратити. Це як ходити пішки замість користуватись транспортом
Дякую, дуже сподобався випуск Марія дуже влучно і цікаво пояснює моменти з приводу обрання професії та чому люди інколи працюють на роботі, яка їм не подобається.
Мене звільнили,коли я сказала,що я захворіла і хворіти буду вдома і крапка. Сказали,шо всі хворіють,а я не виключення. Проте я знаю свій організм, що я краще дні 3 відлежуся та полікуюся, а на роботі я буду хворіти тижнями.
Це геніальний випуск, стільки відповідей на питання, стільки важливого, дякую🫶🏻 дякую за кожний випуск, ви змінили і продовжуєте змінювати моє ставлення до життя🙏
Минулого року, від перевтоми і стресу через війну, недосипання і хвилювання заробила собі депресивно-тривожний розлад. Нічого не могла робити, навіть з ліжка встати, почуття власної нікчемності просто душило і було бажання зникнути. Похід до психіатра і курс ліків зробили диво. Знову можу почуватися людиною, енергійною і впевненою в собі)😊
У мене фіброміалгія і я живу через силу,на потужній фармпітримці( енергетичний потенціал низький,втомлююся швидко,але треба працювати, зараз щє і навчання,шоб змінити сферу діяльності..
О, ноосфера відгукнулась на мої думки. Прикольно. Корисне обговорення, але на мою проблему не відповідає. Зара буде купа тексту. Скільки не цікавлюсь цією темою, а все не знаходжу відповіді на питання - а що робити, якщо я от правда щирий лінько? Причому, мені емоційно з цим абсолютно окей. Я з цього приводу не страждаю й не займаюсь самоїдством, я просто, типу, головою розумію, що мені об'єктивно треба робити [щось], але я цього не роблю, бо не хочу. Цим [щось] може бути що завгодно - як якісь великі складні задачі, типу пошуку роботи, так і щось дрібне і банальне, типу приготування їжі - не готую, бо не люблю готувати, не хочу готувати, цілий день не їм, потім зжираю бутерброд, бо треба хоч щось з'їсти. І, знов таки, мені емоційно з цим норм, я просто раціонально розумію, що гроші кінчаються, а харчуватись бутерами - шкідливо. В мене тупо нема сили волі, щоб робити те, що робити прото не хочеться, от я і не роблю, лол. І як з цим боротись - в душі не маю. В мене немає страху успіху, чи неуспіху, принаймні в якихось простих речах точно - типу їжі купити, вийти надвір, винести сміття, зробити розминку. Який тут страх? Нє-а, я просто не хочу, бо в мене є ковдра і книжка, лол. В мене також дійсно нема енергії - але в мене ніколи її не було, навіть дитина з мене була дуже флегматична і лінива - лежати і мріяти, чи малювати/читати цілий день завжди було улюбленим способом проводити час. Після ковіду стало трохи гірше, але не набагато. І, так, в мене з підліткового віку є дефіцит заліза (хоча знов таки, в дитинстві з цим було ок, але енергії не було більше), але я не можу з ним дати ради - вгадайте чому? - бо, блін, залізо також треба __змусити__ себе пити, бо а) забуваю б) не хочу, бо від нього нудить І я просто не роблю того, чого не хочу робити, бо не можу себе змусити. А залізо я пити не хочу. А без заліза в мене немає енергії. Бам! Коло замкнулось. І ще, я максимально хаотична істота, ненавиджу планувати і знати щось наперед, ненавиджу і ігнорую будь-які списки, і невимовно страждаю, коли мені треба жити по таймеру (а доводилось, бо таблетки) чи розкладу. І щееее, для мене не працює ніяка мотивація, окрім "мені в кайф" (але в кайфі є пастка, бо мені в тому числі в кайф тупо лежати і читати, чи лежати і мріяти в вікно), бо я не хочу нікому нічого доводити, ні робити назло, не маю амбіцій і якихось соціальних приколів типу потреби в схваленні. Мені просто комфортно зі своїм внутрішнім світом та стагнацією і абсолютно пофіг, на світ зовнішній. І так, це був би дуже класний стан свідомості для людини з грішми, але без них він стає максимально дезадаптивним і самосаботуючим з раціональної точки зору. Я не знаю, як жити це життя. Не знаю, чи такі проблеми вирішуються у психотерапевта. Всі кажуть, що для змін потрібна воля до змін, а я, бл@ха, її не маю, тієї волі. Мені з собою норм. Мені з грошима не норм [їх відсутністю], і з цим світом, який вічно кудись спішить, в той час, коли я плину часу не відчуваю взагалі. А, звісно, на терапевт теж треба гроші, яких нема, лол [х2]. Можливо, мені треба навіть не терапевт, а типу як тренер? який би прям змушував щось робити. Але ні додатки, ні близкі люди з цим не справляються, я їх так само успішно ігнорую, як списки, лол [х3] Така фігня. Дякую всім, хто не полінувався [бадум-тсс] прочитати це простирадло.
Цей випуск - якась індульгенція для тюхтіїв, через засилля яких ми програєм війну. В більшості випадків проблема не у відсутності самому собі наданого права на відпочинок, а у відсутності звичок, які дозволяють ефективно перемикатись між роботою, побутовими речами, фізкультурою, творчістю.
Я, коротше, домогосподарка на повному утриманні чоловіка. Працювала трохи більше трьох років за все життя, і це було пекло, хоча робота була не бий лежачого. Але ж вставати рано, у муніципальному транспорті півтори години товктися, з людьми спілкуватися... Йой! Теперечки не працюю, висипаюся, соціофоблю досхочу, читаю, багато гуляю пішки (оце люблю), домом займаюся собі в радість. Родичі бідкаються, щоб хоч якусь роботу знайшла, а я тільки відхрещуюся.
Щодо страхів - мій батько нещодавно зізнався, що не почав свій бізнес в 90ті тому що не вірив, що з державою та податками можна щось заробити (все ж таки мабуть це про "прийдуть-відіжмуть", "не висовуйся", при тому що він дуже талановитий електронщік. Може майже все відремонтувати. Дуже цінний випуск, Марія цікава психологиня, дівчата дякую за вашу працю! Про різницю ліні та прокрастинації - топ!
Чудовий ефір! На щастя, мої батьки вирвалися з цього порочного кола, тож я вільна від народження 🥰 Але бачу, що багато хто з батьків друзів, вже давно дорослих людей, повторюють ці застарілі настанови з дня на день
От ніколи не розуміла цього. Най магазин працює з 8 до 20. Чому цей весь час повинен працювати один набір робітників? Чому не з 8 до 13 одна зміна, а потім інша? До того ж, не уявляю, хто може скуповуватись у будень день до 17:30...
Божечки, дякую вам, дівчата, за таку круту гостю-терапевтку! Дуже багато класних практик і думок почула для себе, особливо про "висадити предків" і дозвіл на те, щоби жити як ти хочеш)
Дякую вам за ваші відео 💖 мені заборонялося відпочивати навіть коли я був хворий... Наді мною знущалися фразами "тєбє всєгда плоха" і тд... Але мені реально з підлітковство і досі погано посиійно і без грошей я не можу цього вирішити... Але я не можу і піти працювати бо крім фізичного стану я ще й не маю досвіду і освіти, бо коли інші діти розвивалися мене батьки тягали в секту і весь мій час був там, а ще я страшно сильно боюсь помилок, а тому краще взагалі нічого не буду робити крім домашніх справ і там постійно себе критикуючи і не даючи, не дозволяючи відпочинку.... Страшенна суміш з якої я не знаю як вибратися... Та й таке... Тут у випуску мені сподобалася психологиня. Я шукав безкоштовної допомоги, періодично знаходив, але все було сильно не моє чи взагалі мене знецінювали знову... Останній раз наче справді трапився нормальний психотерапевт, але мої проблеми і травми після секти занадто важкі, а він наче не розумів мене до кінця і я не міг пояснити... Поради медитації і вправ мене лише бісили, бо я знову намагався це робити а в мене Панічні атаки... Тому, люди, якщо маєте ресурси - шукайте саме свого психотерапевта, не бійтеся поміняти)
Якраз цього тижня в англомовному Тік Тоці вірусилась дівчина, яку назвали "girl 9 to 5", яка говорила зі слізьми, що має добиратися до роботи по 2 години, і немає часу на життя. І скільки гейту вона отримала, навіть по американському телебаченню її показували із висміюванням, яке покоління зумерів і міленіалів - ліниве. Хоча питання дійсно важливе, бо життя у кожного одне, а витрачати по 11 годин на роботу (9+ дорога) , щоб прогодувати себе - це нонсенс. Тому думаю, що скоро нас очікує трудова революція, до 4-х денного робочого тижня.
Революція відбудеться лише тоді, коли зміниться влада старих пердунів на більш молодих і прокачених людей. А також коли про це почнуть більше говорити та навчати правильно наших дітей.
@@RainbowPenguinVI , це вже змінюється, у мене є знайомі, у яких компанії перейшли чи переходять на 4-х денний робочий тиждень. В Тік Тоці активно піднімаються проблеми роботи 9-6. Що умовні бумери, розказують, щоб мати можливість купити квартиру - треба не купувати тост із авокадо. Вже зараз це несеться активно, не вистачає якогось надзвичайно гучного кейсу, щоб запалити це до масштабів революції.
Я “завдяки“ війні пожила в Чехії+ маю розповіді подруг, які наразі проживають в Словаччині, Португалії, Іспанії, Німеччині...
Так спочатку ми були в шоці від того ЯКІ Ж ВОНИ ЛІНИВІ 😮 а потім зрозуміли, що ВОНИ ЖИВУТЬ СВОЄ ЖИТТЯ, а не пахають, як прокляті, як звикли ми українці 🙈
Американці теж мають культ праці, а нове покоління бунтує, бо раніше був мотив працювати більше, бо ти міг купити житло, а зараз хоч 90 годин на тиждень впахуватимеш, все одно не вистачить 🤷 Ось і конфлікт старшого покоління (босів) і молодих.
Революція здійсниться не пердунами... а якраз соціальноактивною молоддю +-
Мій дядько у 1991 знайшов дуже оплачувану роботу водієм у якогось начальника. Він жив у Пітері. Ішов з дому о 7:00, приходив о 23:00, і це було 6 днів на тиждень (У суботу возив свого шефа на дачу). За 2 роки зробив гарний ремонт у квартирі, поміняли всі меблі і техніку, допомагав дочці з малою дитиною. Вистачило на 2 роки. У 1993 році з ним стався інфаркт. Прямо в дорозі. На рефлексах звернув на узбіччя і заглушив двигун. І помер. Йому було 48 років. За рік його вдова привела до квартири іншого чоловіка. І я не розумію, чому хейтити ту дівчину.
Головний флешбек дитинства та підліткового віку щодо праці - це коли ти їздив в інше місто, набігався як собака, проведучи кілька годин під палючим сонцем на базарі, на вулиці пішки і в машині яка розпеклася на сонці, нарешті добираєшся додому, з останніх сил розвантажуєш продукти в холодильник, годуєш котів і падаєш в ліжко... І над головою звучить КРИК. Або коли прийшов зі школи, з городу або щі свята, де твій аутичний мозок перевантажило голосними звуками - крик супроводжує всюди. "ЩО ТИ СИДИШ ЯК ЗАСВАТАНА", "як ти можеш лежати в такому срачі, негайно вставай і прибирай!", "А хто буде вчити уроки!", і нарешті вишенька на торті - "кращий відпочинок то зміна діяльності", так наче посапавши город ти маєш сісти одразу ж робити задачі з математики, бо ТИ Ж ДІЯЛЬНІСТЬ ЗМІНИЛА ТАК ЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ, а в тебе вже очі під повіки закочуються
Співчуваю 😢
Які ж ми українці травмовані... У мене в сім'ї було не настільки жестяково, але мав бути " законний", "заслужений " привід відпочити.
І тому коли хтось ностальгує за совком мені хочеться влупити ляпаса і прокричати "СХАМЕНИСЯ" або заткнися 😕
В Вас була машина іздити на базар! То ви жили.😂 Ми на маршруткі, а потім тягнули ті сумки.
Такий точний опис мого дитинства
Як їдеш в село до баби, то в хату можна зайти лише 2 рази: щоб перевдягтись в сільське і перевдягтись назад в своє коли додому їдеш. А ну і ще раз поспати, якщо з ночівлею приїхав.
Їсти в баби було досхочу, тільки немає коли сісти, бо ж роботи багато. Раз сіли, швидко поїли і пішли працювати. Розсиджуватись за тарілкою не можна.
Жиза
Мені 52. Сьогодні вихідний. До 11 години валялась в ліжку. Нікому не кажу, навіщо травмувати психіку людей,вам-по секрету Дякую, що вислухали.
Мені 26. Я працюю щодня за двох вже третій місяць 6 днів на тиждень і що неділі я падаю на обличчя і лежу цілий день. Перестала ходити в зал і читати, не маю часу на себе. Спочатку я ненавиділа себе, бо ж я «ледаща», потім шефа, бо після звільнення колеги він далі нікого не шукав на її місце, бо нащо, якщо Надя зробить все сама. А потім я зрозуміла що до цього всього «щастя» в мене можуть бути проблеми зі щитовидною залозою і це може бути першопричина моєї «ліні». Бо я справді немаю сил з ліжка встати, навіть, якщо є бажання. Тепер працюю над обстеженням і на цьому тижні запишусь до психотерапевтки. Іноді нам просто треба відпочити і «полінитися». А іноді - це може бути серйозним дзвіночком. Бережімо себе, ми в нас одні😅❤
@@nadiia.27_коли я працювала з запаленням вуха, моя начальниця сказала, що за це мені ніхто не поставить пам'ятник. Так, вона не мала прямого зв'язку до мого працевлаштування, але могла сказати щоб мене звільнили. Після цього я взяла лікарняний і ще досі керуюсь цим, хоч там вже і не працюю) Хворий чи виснажений працівник не може бути продуктивним
Як же я хочу, щоб мама в свої 62 теж відпочивала більше, а не шукала будь-яку роботу по дому, бо відпочивають лише ледачі і неправильні люди😢
Мені 15, й я не можу дозволити собі полежати до 11 коли мама вдома, вона в мене натуральний трудоголік. Й я відчуваю вину й тривогу коли не на кухні поруч з нею, навіть якщо мені потрібно писати конспекти в своїй кімнаті я йду до неї на кухню й просто роблю хоч щось щоб не відчувати вини й тривоги, потім я пишу ці конспекти до ночі, часом навіть до ранку, й через це просто пропускаю першу пару томущо я встаю в 7:30 (а лягла в кращому випадку в першу годину ночі, в гіршому під ранок) коли всі йдуть на роботу, тоді лягаю спати з думкою ~та ще година.. Я точно прокинусь~ потім покидаюсь в 9-10 і розумію що я проспала ЗНОВУ.
При цьому у мене проблеми з щитоподібною й в мене правда проблеми, мені важко, тяжко, я часто почуваюсь дуже втомлено й виснажено, від цього мінусі моє життя, друзі з яких тільки одна сама рідна подруга, з гігантському мінусі моє навчання й здоров'я! Але все рівно я продовжую жити в такому ритмі, томущо інакше в мінусі будуть ще й відношення з мамою.
Навіть якщо я маю трохи "вільного" часу, який я могла б присвятити навчанню. Я просто падаю лицем в ліжко й укутуюсь у плед, дивлюсь тік ток чи ютуб, граюсь з тваринками або спілкуюсь в телеграмі. Але найчастіше я просто сплю, іноді у мене нема навіть сил спілкуватись з подругою, але змушую себе томущо вона едина близька людина не з родичів, й я боюсь її втратити. Я б спала днями й тижнями, навіть зараз я повернулась з кухні й лягла в ліжко, я планую написати подрузі й лягти спати, або подоімати хоч 20 хвилин.
Тому, це історія буде ще у моїх онуків, якщо я доживу хоча б до дітей, томущо я це не вивожу, навіщо жити якщо було погано, а далі ще гірше? Далі університет в який я боюсь не поступити, потім робота, пошук свого житла, й колесо з роботи й ліжка, при цьому ще треба знайти друзів, кохання всього свого життя, інтереси, гоббі, й все інше.
За ці 10 років мені треба вибудувати все своє життя, а я вже здалась, я вже не можу.
Тому, покоління зумерів це все ще покоління в якому є всі ці настанови, можливо вони не настільки запалені як в людей яким 60-50-40 чи 30. Але вони є, й це величезна проблема.
@@Мак-э1щ тобі лише 15) не думай про майбутнє аж так занадто... Навіть якщо в універ не поступиш - то не смертельно. Благо зараз є дуже великий вибір онлайн освіти для початку)
І почни говорити поступово з мамою зараз, бо потім вона вважатиме таку твою поведінку за норму і буде важче пояснити їй, що ти окрема людина.
Проблема в тому що багато людей досі не сприймають розумову діяльність як роботу після якої хочеться відпочити
Відкрию таємницю, людей, здатних заробляти розумом, а не руками, меншість. А серед них ще менше тих, котрі здатні організувати себе і свій час, аби практично нічого не робити і все мати.
Працюю 8 годин протягом 100% часу на максимальній зосередженості і скоцентрованості, та ще й в умовах стресу, багатозадачності і обмеженості у часі на кожну задачу. Після зміни я просто пересідаю на диван і можу так сидіти години 2, енергії і сил просто нуль. Це при тому, що сама по собі я досить витривала і енергійна і фізично я багато можу витримати. Після роботи ще є дні, коли я йду на курси англійської і коли бачу двірника, то заздрю йому, бо хочу помінятись на пару днів і розвантажити голову(
Розумова робота дуже виснажує((
Культ гіперпродуктивності - такий біч направді. Він здатен навіть найприємніші хобі перетворити на пекло. Я пишу для себе (для власного задоволення), і ставлю собі чомусь конкретний строк, коли я мушу це все завершити. Якщо не вкладаюся - розпочинаються нерви, психи, насилля над собою і так далі. Із в'язанням також - строки, дати, утиски. Що вже казати про звичайні буденні справи. Дійшло до того, що я вимірюю свою самоцінність у продуктивності. Була продуктивна - молодець, не була - не заслуговуєш на життя. Колесо дає оберт.
Випуск на цю тему я чекала дуже давно і вельми вам вдячна і за гостю також, яка є професіоналкою своєї справи. Вона допомогла мені відрефлексувати певні моменти з життя, і зародила в голові думки, які ще потребують шліфування. Ще раз дякую. Хай квітне український ютуб!
Мій папа трохи просякнутий радянщиною, але мені пощастило у плані відношення до роботи із ним. Він тяжко вибивав свій бізнес, будував його тоді, коли доводилось з кулаками прямо відстоювати своє місце. Але коли він його здобув - поставив собі працювати рівно стільки, скільки хотілось. Не більше і не менше. При цьому непогано заробляв і увесь вільний час собі розважався. Він ще й вибудував у мені легке ставлення до грошей, тому що їх що? Правильно, завжди можна заробити. Зараз мені тридцять три, я працюю буквально години чотири вдень, але заробляю нормально. Могла б більше, але не хочу - бо мені потрібен час на йогу, на прогулянки, на чоловіка, на книги.
Звучить круто!
Рекет - це чудовий спосіб забезпечення життя :D
@@starhopper4472 🤣 Та нє) Мій папа торгував мікросхемами на ринку) але за місце йому доводилось битись із іншими) Зараз - це вже автомобільні всілякі штуки) але про його відстоювання кордонів у нашій сім'ї легенди ходять))
Хороший папа - 50% гарантії життєвого успіху дитини. На жаль, в радянських пап рідко було бажання та й розуміння бути саме папою дитині, а не "директором", який виступає тільки коли треба "відновити дисципліну", а в інший час дитина - то мамин головний біль...
@@liudmyla... Хочеться інколи ним хвалитись) тому що він дав ще одну важливу базу. Коли мене записали на танці в дитинстві, у нас був жорстокий тренер, що і матами крив і карав тяжкими фізичними вправами. Коли мій папа дізнався - він там всіх розніс! Він показав, що зі мною так не можна. І в житті я часто керувалась цим. Вмію постояти за себе завдяки йому.
Я пам'ятаю, як будучи малою, коли я сиділа в кімнаті одна і просто дивилась телевізор, щоразу коли я чула якийсь шурхіт за дверима, я боялась що хтось зайде і побачить що я нічого не роблю, мене тіпало, і я вдавала наче щось роблю (а ще у мене в дитинстві завжди забирали телефон, тому рефлекторною звичкою у мене також було ховати його під подушку, коли хтось заходив)
Поки дивилась випуск, встигла пригтувати суп, обід, замочити білизну, ухекатися, переодяглася, щоб зробити тренування.... А тепер стою і думаю, про те, що я ЗОВСІМ НЕ ВМІЮ ВІДПОЧИВАТИ. Дякую вам, дівчата, що змусили задуматися про те, що треба трохи пригальмувати і приділити час відновленню себе
Тоталітарний спадок - це звичайно цікава теорія. Але якщо ви подивитесь на західні країни - там також присутня так звана hustle-культура. А якщо глянути на культуру праці у східноазіатьських державах, наприклад Японії - там взагалі є така штука як Каросі́ - смерть від втоми на роботі.
Про походи на роботу з застудами - у таких країнах як США та Канада - це звичайна справа. У США взагалі відсутня безоплатана медична допомога, а гроші на страховку є не у всіх. Та і кредити самі себе не виплатять, тому треба батрачити.
Що до почуття себе винним за відпочинок. Скажіть "дякую" за це сучасній масовій культурі, що містить єдине мірило успіху людини - гроші, та рівень споживання, який вони дають. Коли від тебе з кожного стовба та екрану вимагають бути успішним, порівнювати себе з іншими, споживати більше товарів та послуг - ти завжди будеш незадоволений собою.
Який вихід? Життя одне, а ми витрачаємо його на чужі хотілки та очікування. Догодити не можна нікому
на прикладі західної країни, Канади, можу вас сказати одне: тут люди дуже і дуже мало працюють якщо порівнювати з Україною. більшість працює 37,5 годин на тиждень. 40 є, звісно, але то більше будівництво чи щось таке. державні працюють взагалі по 35 годин, часто буває, що люди працюють і 30 годин на тиждень і це все одно вважається "робота з повною зайнятістю". я не кажу за Штати, але Канада і Штати доволі схожі, тому думаю, десь посередині буде Америка.
то, що транслюється в медіа, то одне, а коли говориш з людьми, які тут живуть і бачиш, як вони відпочивають, то бачиш взагалі іншу картину. звісно, що і тут є ті, хто жесть як працюють, але це не просто тотальну масу людей.
Я на 29 тижні вагітності і в мене геть немає сил жити так як я жила в звичному режимі. Так бісять всі ці розповіді про те що вагітні повинні і на йогу ходити і в басейн і по 10 тисяч кроків. Звісно це не означає що всім треба лягти і лежати цілодобово, але і я намагаюся шось робити хобі, погуляти з собакою, та це максимум на що мене вистачає бували дні коли багато кроків було і я потім сплю по 14 год😂 Як звільнялася з роботи так мене ще й деякі співробітниці хаяли типу що я рано в декрет йду, бо от у совку всі працювали до 7 го місяця, а потім ще й працювали в режимі «легкої праці». Ну я звісно поржала і звільнилася 😂
Чи втомлюсь я дякувати авторкам проєкту Палає за весь той неосяжний обєм користі та задоволення, який отримую з кожним випуском? Певно, що ні.
Тому, вчергове дякую за цікаву розмову, гостю, за роздуми і рефлексію після🫶🏻🫂
Продовжуйте заради бога😄🤩
Дуже важливий випуск. Моя бабуся була так травмована необхідністю обов'язково працювати незважаючи ні на що. Біда полягала в тому, що того ж вона вимагала і від інших. Мій дідусь не тягнув такий темп роботи, але не міг домовитися з нею аби скоротити господарство. Ні, все треба, ні від гектарів городу, ні від купи скотини відмовлятися не можна. А він дуже втомалювався та відпочити полежати міг лише коли її вдома не було, інакше крик. Вона його навіть до нас в гості в місто не відпускала, бо хто ж працювати буде. Все це закінчилося його раптовою смертю в 66 років (( З того часу пройшло 18 років, а я досі не можу її простити за це, хоч розумію, що вона сама травмована. Зараз та же ситуація у моїх батьків, тільки обидва такі. На двох осіб 2 великих городи і купа праці. Гроші в них є, в рази дешевше купити на двох вже готове ніж так упахуватися, а потім роздавати пів урожаю знайомим. Але ні, треба працювати.
Знайома історія. Мій батько 40 років слухає від матері який він лінивий і ні до чого не спроможний,( сама його під плінтус загнала) , купа городів корови( їй 73, батьку77),бо мама хоче бути господинею на все село а не "дідовством", і ми зобов'язані тим тішитися і на то гарувати. Колись ,як я була в 6 класі чула про себе від неї, що я мала ( 1.5м) не маю здоров'я робити в селі, тому мені треба думати певно про місто. Але..зараз вона зі спокійною совістю ( при тому що я на роботі і живу в місті)садить 20 соток картоплі в розрахунку,що то мені то 3.4-5 разів кропити наплічним пульверизатором вагою в 20 кг,і вже пофік я мала ...,то помимо трьох городів зернових, збору погрузки соломи і сіна для коров, 5соток грядок з поливаннями вручну відрами, і вивезенням гною від тварин. Але вона- газдиня,з тисками, мікроінсультом в анамнезі через то все. А наше життя підпорядковане її господарським пантам. Всі інші- лінюхи. А в нас щодня крик
😢
Дівчатка, я додивилася до кінця аж до мурашок..... С дитинства я малювала, не було альбома- на старих шпалерами що стояли вже жовті у мами в коморі ( тоді у школі не було ще гуртків ). В років 13-14 перемальовувала портрети зірок, улюблених, з журналів. Всі бачили мене талановитою, а головне я бачила це. У 9 класі мама сказала що " поступиш на парікмахєра! Он як Люба працює- кожен день свіжа копійка! ". Я вчилася середньо, але витягнула на ударницю всіма правдами в не правдами( ненавиджу точні науки- ну не йдуть вони мені! Відчувала себе тупенькою, права голосу у сім'ї мама тільки мама, а тато погоджувався. Я ж хотіла малювати, інститут, вища освіта. Мама сказала" та ти не витримаєш учиться 5 років".( гроші були бо тато їздив на заробітки і 2 рази на рік був вдома, походу мама не мала й на думці вкласти трішки у мене але робила вигляд що на " свадьбу собірала". У 17 років я закінчила ПТУ " парікмахєр" і вже кудись мене втулили працювати до прибаханих клієнтів та у мене була та " копійка в день". У 19 років у мене вже їхав дах на роботі - я її ненавиділа! + алергія на зрізане волосся -на пил від волосся. Постійно сльози- соплі над клієнтом і червоні очі. У 19,5 років я написала татові листа особисто, щоб не чула нашої " розмови" мама, у листі я просила кошти щоб поступити в університет хоча б на викладача малюнку і живопису. Та то був тільки пшик для батьків. У 21 рікві я народила дитину. А коли малій було 1,5 " нарешті " батьки підтримали моє навчання в університеті( бо "всі казали що без вищої освіти не візьмуть") і дали кошти. Але- мала дитина+ заочна форма навчання. Ні туди ні сюди. Потім пішла від чоловіка з донькою в все ще більше ускладнилось. Там ще багато історій є але..... Я думаю що якщо б батьки одразу у школі підтримали мій талант то моя доля склалася набагато краще... ( моя племінниця також малювала в малює зараз, закінчила університет, всі її хвалять і вона дійсно того достойна але так важко мені усвідомлювати що мої батьки мій талант ось так проігнорували. Є образа на маму....... Яка змалечку вбила купу комплексів і ні то що не вірила в мене як в свою дитину- їй не хотілось вірити бо так вигідно, дешевше, " як Люба"...
😢😢😢
А ви досі малюєте? Чи можна десь побачити ваші роботи?
Нічого собі історія...в мене також були моменти з батьками, тому свою доню підтримую у всьому, навіть якщо не вийде, хай спробує! В свою родину нічогісінько не взяла з родини в якій виросла. Сумно, але батьків не вибирають і їх не перевчити, навіть зараз, татові 70, а він вважає 27:47 , що він у всьому правий і зробив все для своїх дітей, а "все" це "одягнена, нагодована, що ще треба"...
@@veronikagarda2151 я займаюсь для душі, різними справами, але університет я закінчила не пов'язаний з живописом і малюнком. Треба була " корочка"...
@@veronikagarda2151 я вам більше розповім: моя однокласниця мала так уж пристрасть до малювання як і я. Та вона здійснила мрію( інститут , виставки картин. Зараз продовжує малювати ще й робить тату у салоні. Я пишу не від заздрощів. Мені гірко що мої батьки віднеслися до моїх бажань, як до хоббі, а до мрії однокласниці мали втілення у життя за допомогою її батьків, турботи батьків.
Дуже дякую, що підіймаєте цю тему. Я стільки років положила на те, щоб дійти до думки, що вихідний - це щоб відпочивать. Не наготовлювати їдла, не робити генеральне прибирання. ВІДПОЧИВАТЬ! Виходити в місто - не дарма це вихідний) А як не хочеться виходити - не страшно, головне відновити свій ресурс
Моя мама, на жаль, не дійшла ще. Бере відпустку коли планує генеральне прибирання
@@infinityneo3534А коли ж Вашій мамі планувати генеральне планування як не у відпустку? Під час робочого дня? Чи вночі поки всі сплять? Чи поки вона буде відпочивати у відпустку за неї якийсь чарівник все поприбирає?
@@infinityneo3534у мене нещодавно клієнти замовили мамі в подарунок на др генеральне прибирання. Щоб вона в свою едину на рік відпустку ВСЬОГО ТО займалась розбиранням всіх комірчин, закупами запасів, консервацію і т.д😢
А що їсти треба тільки у вихідний? В будні дні ви не їсте?
Боже, як я вам вдячна за цю тему))))
маленька історія - в якості психотерапії в мене відтворилась давня любов до в,язання) пішла в в,язальний україномовний ютюб (який шалено росте з початком війни!), де в,яжуть 30-40 річні дівчата і що я бачу - назви проектів і сумісників по в,язанню - ШАЛЕНІ СТАРТИ !!! 5 плечових вирібів на місяць!!!!! дівчата, ви шо, стаханівки??? чи ви забули, що головне це ментальне здоров,я та любов до хоббі??? куди ви женетесь???? з ким змагаєтесь??? це не змагання!!!! це новігоризонтильні зв,язки, які поглиблюють майстерність в,язання та спілкування!!! гармонізують життя)))) тому що ніхто не знає і не розуміє сентенції Гармонізація життя...як його не розуміли попередні покоління...
Випуск - просто бомба! Не можу описати наскільки сильне враження справляє усвідомлення існування нездорового відношення до праці. Ти живеш у всьому цьому і навіть не помічаєш. А все починається з дитинства: вдома тебе пресують за твою "лінь", особливо якщо ти дівчинка і не хочеш займатися побутом; в школі тебе завалюють домашкою з 10 предметів, яку ти закінчуєш робити пізно ввечері, і самостійно вчиш матеріал, бо нереалізованим і невмотивованим вчителям пофіг на якісне виконання своїх обов'язків. І коли всі навколо говорять, що буде з тебе людина тільки, якщо ти будеш добре вчитися, ти зариваєшся в ці підручники і світу білого не бачиш. У тебе з дитинства немає особистого часу на себе, відпочинок, пошуку своїх інтересів. Школа, гурток, дім, уроки, сон. Потім хтось прийде і скаже:
"Чого лінушся? Піди краще посуд помий!".
Чим старше стаєш, тим гірше стає. Потім приходить час вступати в університет, а ти, наслухавшись казок від батьків, родичів, вчителів, вступаєш на спеціальність, яка тобі не підходить або ти думаєш, що підходить, але потім розумієш, що ні. В універі ситуація нічим не краща за школу, все роби сам і все вчи сам. Таке відношення призводить до того, що ти не розумієш нащо воно тобі все треба і втрачаєш мотивацію до всього. Робиш ті завдання, слухаєш лекції, витрачаючи купу часу. Завдань багато, часу мало, все треба встигнути. Коли закінчуєш ту кляту роботу, падаєш на ліжко, щоб трохи полежати, хтось приходить і каже:
"Чого лежиш? Там вечеря не приготована!".
Якщо ще сил вистачає обуритися, сказати, що упахався, отримуєш відповідь:
"І що? Ми всі працюємо, але хто зробить те, те, те...".
Після університету йде робота, і історія повторюється.
У нас хворе суспільство, нам всім треба колективна психотерапія. Треба нарешті позбутися цієї хвороби і навчити наступне покоління відноситися до себе з турботою і не заганяти їх у ці рамки "успешного успеха" тощо. Реформувати нарешті нашу систему освіти, щоб виховати індивідуальність, а не ще один гвинтик, що буде працювати без мети у житті. Навчитися і навчити відноситися до людей з повагою і розумінням, незалежно від уподобань і роду діяльності.
Я лікарка первинки, і я бачу цю проблему у своїх літніх пацієнток, коли в них повно хвороб, але ж ні їй треба спати городи. І це не питання виживання, а бо як то воно в бур'янах буде. Тоді як пропонуєш гуртки при будинку культури, є навіть клуб для таких як вона при громадській бібліотекці, але що це я таке придумала, бур'яни -це цікавіше ніж спілкування з однолітками. Це дуже сумно, і тоді все їхнє світське життя - це похід до амбулаторії
32:53 як знайомо. Я живу окремо від батьків вже 7 років і самостійно себе забезпечую. Нещодавно вирішила на балконі зробити міні сад, посадила горох, огірки, помідори. Тупо було цікаво покопирсатися. Зараз спало на думку що це ніби в пісочниці в дитинстві грати)) батьки розвонялися: нашо тобі то треба, піди купи в магазині і не займайся фігнею. Рада що вмію відстоювати кордони і зробила все, що хотіла)) садоводом я не стала, але досвід був цікавий)
Зараз планую купити невелике піаніно, щоб навчитися хоч трошки грати мелодії)
Хочу поділитися. Все те що ви тут обговорюєте реально. Так дійсно можна. Я живу у Європі і саме тут я навчилася відпочивати, слухати себе, не гнатися за успішним успіхом. Я завжди ставлю себе на перше місце. І це круто.
Після роботи я відпочиваю, або займаюся улюбленими справами.
Дякую ❤
❤
Дуже дякую за таку актуальну тему!❤ Дійсно, у нас якийсь культ... ні, не праці, а саме шеймінгу відпочинку. З самого дитинства: "чого сидиш, що робити нема що?". І, що найстрашніше, це передається. Помічаю за собою такі дзвіночки і одразу кажу собі "стоп!".
Живу навпаки тому, що нелюбляча матуся та не менш нелюбляча бабуся намагалися навчити. Не пашу, не терплю. Живу для свого задоволення. Оці радянські матері та бабусі хай горять у пеклі за те, чому вони намагалися навчити. Ой, який корисний канал у Вас, дівчата!
Дякую за випуск. Зрозуміла нарешті чого ж корисного мене навчила моя родина. Про травми можу говорити годинами, а от користі від батьків було надзвичайно мало у плані виховання 😂. Мене навчили відпочивати. Лежати на дивані, читати книжки для насолоди, ходити в парк замість прибирання. А коли ми їздили відпочивати, наша задача була встати дуже рано, щоб піти на пляж і там спати/дивитися на хвилі/дивитися на небо. Коли мені ставало нудно лежати на пляжі, мама казала ʼйди працюй: он море невиплаване, а там через годинку інша робота: йти за фруктами на ринок, а далі їх мити і їстиʼ. А ще були дні екскурсій, один день екскурсії- це ти напахалася на два дні. Якщо десь подорожували, то наступаючий день - це день лежання. В нас і вираз був який описував вид дозвілля під час якого нічого не робили : овочевий день, бо лежали як овочі і нічогісінько не робили.
Як смачно ви це описали, прям захотілось трохи побути в вашому дитинстві 😊
@@LeraKuznetsovaха-ха, я подякую мамі для різноманіття. Думаю, це у нас від бабусі та дідіуся. Вони працювали на кораблебудівному заводі, і коли приходили додому, просто валилися з ніг. Часто вони казали один одній: ʼЛягай, відпочивай. Посуда/пил/прання не втічутьʼ. Я бачила як вони відпочивали і це було прекрасно.
Час ввімкнути душнілу: рівень заліза - ц еокремий аналіз, а аназіл крові загальний із формулою не показує саме рівень заліза, але запідозрити анемію по ньому можна🤝🫡
Всьо душнота закінчилась.
Щиро дякую вам за ваші випуски, вони дуже потрібні нам і їх має дивитись якумога більше людей❤️
Дівчата, ви позбавляєте від комплексів і упереджень! Дякую за вашу просвітницьку діяльність ❤
Дівчата, дякую, що це висвітлюєте. Я живу у Польщі, працюю в науковій установі і у нас заведено, oо після 16.00 - ми не працюємо. Тобто ти можеш не брати трубку, якщо дзвонить хтось із роботи, не відписувати на мейли після установлених 8 годин праці, таке навіть критикується, бо привчаєш інших, що працюєш в не робочий час і тебе можна експлаутувати. Коли вихідні - то взагалі - гріх писати, дзвонити з робочими питаннями. Я довго до цього звикала, але раз вийшли ми з роботи з колегами і до однієї з них подзвонила шефова , було заледве 16.07 і ми тільки но вийшли з офісі. Я до неї - не піднімеш? Вона - ні, я вже не нароботі. На мене ніби хтось відро води вилив. Тепер працюю з українськими науковцями, що перебувають у Польщі на стипендіях різних. Довго їх вчила поважати мій і свій час, не дзвонити до мене після 16.00, чи коли у всіх законний вихідний, не писати в соцмережах з робочими питаннями, бо дял цього є робочий мейл, не впадати в ступор, коли їм не відповіли одразу на мейла. Було тяжко, бо в нас нема поняття вихідних - особливо в науці - бо всі працюють цілодобово 24/7, щоб якось вижити і заробити на життя. в Польщі навіть не можливо так працювати - всі садки до 16.00 максимум до 17.00 , тому ти мусиш закінчити роботу і приділяти час собі, домові, дитині. Я бумала що у Польщі це вершина, але моя знайома поїхала в Норвегію - і от з її розповідей я зрозуміла, що східна Європа ще далеко позаду в плані life-work balance в порівнянні з західною.
❤
Цікаво, що я зазвичай дивлюсь ваші нові випуски під час домашніх справ: приготування їжі чи миття посуду. А от сьогодні просто включила відео і відпочиваю після роботи
Дякую за випуск❤
Теж🙋♀️
Повечеряла смаж.картопелькою і сиджу під теплою батареєю, слухаю, рефлексую, тішуся🙂
У селі з цим ще більша проблема. Там взагалі не прийнято просто лежати і відпочивати. А ще не прийнято просто гуляти) Якщо ти почнеш ходити селом чи просто до лісу, то, швидше за все, одразу почуєш зауваження від батьків. Пам'ятаю, як вступила в університет і переїхала в місто, то мене страшенно дивувало, що мої одногрупники ходять гуляти. Як можна просто бродити містом, і не гнати корову/йти в магазин по хліб/нести щось бабусі в інший кінець села? Перші роки мені було прям дуже важко гуляти з ними і ловити від цього кайф)
Так от чому на вулицях в селах рідко зістрічаються люди. А ввечері взагалі як повимирали всі. Я думала що це тому що встають рано чи може бояться гуляти ввечері. Але яка дурість. Це ж яка шкода для психіки сидіти вдома постійно.
Зараз підлітки більше гуляють у селі
Останні 5 років живу у Франції і теж мала шок! Магазини о 19:00 уже зачинені. О 18:40 у нього немає сенсу заходити і купити якусь шампуньку чи светра- охоронець говорить що люди на касі вже розраховуються і вони зачиняються. У неділю нічого не працює з сфері послуг( косметолог, перукар) тільки великі торгові центри до 20:00. Люди дійсно нікуди не поспішають, розмовляють багато у робочий час (це називається розмова для розмови"- часто просто дурниці в я сумніваюсь і їхньому інтелекті). Неділя- день для сім'ї типу. У школах канікули мають 2 тижні а не 1 як у нас. Дітей не грузять багато тут школі- завжди вони щасливі і не затуркані. Для мене було дууууже незвично що немає майже домашніх завдань у доньки.
До речі про залізо. Це насправді навіть набагато серйозніше питання ніж здається. Недостаток заліза мають майже всі жінки дітонароджувального віку. Тобто в найбільш продуктивні роки жінки мають дефіцит цього важливого елементу. А це не тільки випадання волосся і погані нігті. Наш організм, наші органи, мʼязи, мозок отримують недостатні кількість кисню. Жінки почуваються втомленими, зникає мотивація, енергія на якусь діяльність. А тепер: тадам! Чого жінки менш успішні ніж чоловіки? Одна з причин і досить вагомих - це латентні і хронічні хвороби жінок: анемії, гормональні коливання з депресіями, клімактеричні симптоми після сорока. І жінки, і лікарі це не сприймають як хвороби. Я рада, що в останні роки зʼявилося багато, особливо англомовних каналів, де можна почерпнути інформацію, яка допомагає рефлексувати про себе як жінку, про своє здоровʼя, про дискримінацію права на здоровʼя в порівнянні з чоловіками.
Все так, і ще гемоглобін не показує всю картину, феритин більш інформативний, це мене здивувало, а власні результати аналізу свого часу шокували🙈
Це якийсь тренд із залізом зараз? Скільки я перечитала книжок і статей англійською і німецькою мовою - вживати додаткове залізо радять тільки вегетаріанцям. В Україні зараз всі вегетаріанцями стали?
@@jasmineflower299 я зараз не в Україні, і англійською мені радять те саме, дивина🤷♀️ запит в Гуглі iron deficiency and iron deficiency anaemia in women видає статтю від Scandinavian Journal of Clinical and Laboratory Investigation в одному з перших посилань, де досить доступно пояснюють, що саме спричиняє дефіцит заліза в наш час. Те саме з Eisenmangelanämie - багато наукових статей про те саме німецькою. Звісно, що ніхто не прописує залізо як вітамінку і всі говорять про те, що треба здати аналізи, щоб це виявити. Але те, що це не тренд саме в Україні, не складно прослідкувати😊
@@jasmineflower299 Ну якщо «зараз» вважати останні років пʼять-сім, то так можна висловитись - на цю проблему звернули відносно недавно увагу. Тут проблематика не в вегетаріанстві, а у втраті крові через місячні. Організм просто не встигає виробляти достатню кількість крові. Про це пишуть всюди. Достатньо погуглити. Жінки в менопаузі такої проблеми не мають… Зате тисячу інших.
Однобокий погляд … це не звʼязано з тим ж чи м , нема менш успішних або більш успішної людини , є особисті критерії успіху ..
Я дуже рада що зараз такі теми піднімаються у суспільстві, для мене це дуже болюча тема, бо через усі ці радянськи настановки я дуже настраждалась. Мене постійно сварили та карали за "лінь", що привело мене у затяжну депресію, а зараз я виросла і у двадцять років дізналася що в мене аутизм
Оця історія про магазинчики - просто в серденько 🖤
Мене так харить, що у нас люди мають їшачить 10-12 годин на день (особливо коли мова іде про рітейл)
Як вас розумію😓 сам працював в магазині у торговому центрі. 13 годин безпосередньо на роботі, з 9-10. Годину добирався на роботу і годину назад. Це вже 15 годин. Приїжджаєш додому після 23, треба ще щось поїсти, помитись… і в 6 знову встати. Це був сущий жах. На роботі по правилах компанії ці 13 годин треба було стояти рівно, не спираючись ні на що, сидіти чи навіть руки тримати якось по іншому не можна було, і зустрічати привітно клієнтів. Мене боліло все тіло, я був нещасною людиною в прямому сенсі слова. Вистачило мене на 3 місяці роботи там. Весь час задавався питанням: так, я працюю в крутому брендовому магазині, про що раніше мріяв… Але якщо все так, то навіщо тоді це все? Це рабство, ти впадаєш в апатичний стан, з якого не можеш вибратись… В чому тут престиж? І як людина може жити в такому ритмі?
Дівчата, подяка за випуск. Цю таку важлива тема, в нас скалічені генерації. Люди не вміють відпочивати, не вміють чути себе
Дякую, дівчата, за такий корисний етер. Мені як людині, яка іноді працює до стану мертвого кота, він був конче необхідний. Постійно здається, що нічого не роблю вдома, але дрібниця за дрібницею і ввечері я просто падаю без задніх ніг. Про роботу навіть мовчу. Сподіваюся, цей випуск дасть мені поштовх змінити ставлення до свого відпочинку
дивлюсь цей випуск в перший день місячних, коли лежу і не можу нічого робити і ще й штурхаю себе "зберись, давай хоч трошки корисного зробим". Ваше відео було дуже доречним і я реально кайфанула від перегляду, багато чого для себе підмітила і розклала по поличкам (бо здавала феритин, ходжу до психолога, пишу щоденник вдячності час від часу, але все це було в розриві один від одного і я не уявляла як це все поєднується). Дуже дякую за це відео♥
Це не лише відголоски минулого, а і зараз. Трудологізм, достігаторство. Здивування від роботодавця, коли хочеш відпустку😅 Фітнес,англійська,робота,курси,книги і тд. Інакше ти відсталий, не розвиваєшся, не досягнеш успіху і тд..
Що таке успіх? Догодити невідомо кому, все життя бути незадоволеним, не досягти нічого. Більшість працюють на 7-20 тис., з роботи до додому, який там фітнес (коли на нього час буде). Життя одне, в могилу той успіх не покладеш, щасливим потрібно бути
До речі, дуже важливе питання висвітлене на початку - проблеми зі здоров'ям, які можуть бути дуже серйозними, але всі тебе (і ти сам себе) сприймають як ліниву жопу, яка ніц не хоче робити. І так, я маю право про це казати, бо в мене астенічний синдром і хронічний дефіцит D3) Ніхто й не задумується про те, що докопуючись до чиєїсь "ліні" може загнати людину в могилу. Букально. Тут не рахуємо прокрастинацію, хоча це теж вавка, але психологічна.
Класно це ілюструє Клавдія Петрівна:
Лікарі кажуть, що це дпресія,
Мама каже, що я лінива,
У когось якась репресія,
Всюди сонце в мене злива,
Але я щаслива
...
Знаєм. Щаслива. Тільки око смикається. Але щаслива. Бо не можна сказати, що ні)
Була б вдячна як би ви зробили випуск про свіжу риганіцу від ТЕТ, а саме серіал «встигнути до 30», де далі в маси ідуть стереотипи про затуркане село, неосвічених людей і реально неправдиві факти про малі міста. Живучи все в життя в Коломиї це надзвичайно образливо і неправдиво. Таких персонажів як та люба в серіалі ніколи не бачила:ні мова , ні зовнішній вигляд, ні інформація про місто не відповідає дійсності і дуже хочеться цю тему підняти.
Там взагалі дівчат висвітили пяницями якимись. А як вам серіал Звязок, де висміяли війну?
Так це ж режисер придумав...
Тет то плюси і 95 квартал.знову взялися показувати украхнгців тупим бидлом. Але якщо колись то робив союз в москва, то тепер це влада України в часи війни і геноциду українців. Треба писати саме на канал і писати скарги, масово!
Яка важлива тема! Я себе зараз у майже 40 років переучую відпочивати! Все моє дитинство я навіть не могла після школи та всіх гуртків сидіти дивитись телевізор. Бо міг раптом прийти тато і сказати, що вам все бАли і розваги! Чого розсілися? При тому, що була відмінницею і безпроблемно дитиною, яка ніколи нічим не наполягала батьків. І що я памʼятаю з дитинства - я дивилася Беверлі-Гіллс хілс, сидячи перед телевізором і раптом що /«- швидко вимикаю його (пульту не було). Тому зараз - так, мені соромно, коли я просто лежу на дивані, задравши ноги((
Вважаю, що розвинена навичка дозволяти собі шлангувати,коли хочеться, не зважаючи на відсутність їжі і бардака в хаті, це краще,що я навчилась робити)
Я була вражена коли побачила, що в Польщі люди цілими сімʼями після роботи гуляють годинами, катаються на великах, ходять весь час в гості. І це норма. Все закрито в неділю.
А в Україні так не роблять?
@@МихайлоХоменко-ж7о ті хто вимушений в неділю працювати ні
@@МихайлоХоменко-ж7оні, я теж підтверджую: у нас величезна прірва між світоглядом з поляками
@@МихайлоХоменко-ж7оні, закордоном справді у неділю працюють одиниці. У нас безліч магазинів і центрів працюють у неділю
Тут, мабуть, буде багато коментарів про право відпочинку в умовах війни🙁 (намагаюсь поєднувати роботу, волонтерство, домашні справи, і враховуючи, що я не мала навички "ефективного лінування", зараз, щоб її набути, треба побороти зашкалюючий рівень внутрішнього супротиву та зовнішнього тиску. Власне, шо тут пояснювати, ми всі в цьому контексті існуємо)
Дякую !! Як завжди актуально !! Часто маю відчуття що мені не вистачає часу а поміняти своє життя кардинально дуже страшно і безвідповідально маючи неповнолітню дитину . Відчуваю себе в пастці . Але мені повезло і я знайшла ваш канал який надає сил і діє на мене як похід до психотерапевта. Також часто дивлюся Це ніхто не буде дивитись 😌😌😌, знаходжу книжки які ви радите . Дякую вам від щирого серця ♥️
До речі, я досягла того дзену, коли ввечері або у вихідні просто не відповідаю в робочих чатах або замовникам в особистих. Навіть коли бачу повідомлення, я взагалі не захожу й не читаю. А захожу й відповідаю рівно о 9-00 найближчого робочого дня. Вважаю, людей це має наштовхнути на думку, що в мене є особистий час і кордони. Пишаюся собою)
І правильно робите, а то в нас «клієнт завжди прав» і деякі люди вважають норм писати після десятої вечора або о сьомій ранку, про вихідні те саме
@@OksanaSvit Так, а ще люди думають, що от вони ж працюють понаднормово, то й від інших того ж вимагають. Але ніт. Ці всі люди не прийдуть рятувати мою менталочку в складні моменти. Тому я за здоровий work-life-balance.
Дуже вам дякую за цей випуск! З початку повномасштабного вторгнення живу в іншій країні, і я дуже довго звикала до того, що у людей тут, є життя поза роботою, що вони не працюють у вихідні і свята, що вони відстоюють своє право на високу зарплатню, щоб не працювати на двох роботах, а проводити більше часу з родиною, або просто мати змогу сидіти лавочці і читати книгу. Спочатку це шокувало, але зараз я розумію, чому європейці більше посміхаються, більш доброзичливі, і взагалі більш щасливі люди. Виявилось, що робота - це не все життя, це тільки його частина :)
Іноді, раз на два місяці, мама дозволяла мені відпочити від школи, типу просто туди не йти «за сімейними обставинами», але з одним правилом - весь будинок повинен був бути прибраним (генерально) до 13:00. З одного боку, це цікава практика, а з іншого - я зараз відчуваю провину, якщо в вихідний, відпустку або коли захворіла не прибрала вдома до обіду :/
Сумна історія
Дуже дякую за надзвичайно корисний і цікавий випуск. Змалечку картала себе за те, що не можу досягти ідеалу, що роблю недостатньо, аби стати кращою, що мало працюю, що не привношу у світ щось цінне. Ненавиділа і не приймала себе через те, що з раннього дитинсва маю хворобу опорно-рухового апарату і не можу бути такою, як "усі нормальні люди". Лише нещодавно (хоча й наче я вже давно доросла) разом із психологом дійшла до думки, що не треба стидатися себе справжньої і приховувати від інших (і від самої себе, уникаючи "незручних" думок і вчинків - а по суті втрачаючи можливості, які можна було б реалізувати, якби не оце втікання від того, що є) свій фізичний стан, свої почуття та емоції і ДОЗВОЛИТИ собі нарешті і сумувати, коли сумно, і радіти, коли відчуваєш , і займатися творчістю (та й частіше нею ділитися) - і відпочивати теж! Я все ще вчуся, і це все дуже складно, але такі випуски, як цей, такі люди, як ви та ваша сьогоднішня гостя, - вони підтримують і надають сил подумати про це все ще раз і роздивитися себе справжню ще краще, ніж до того.
Дякую за все, що ви робите. Ви надихаєте.
І до речі, згадующи досвід скандинавських країн. Естонія не скандинавська, але менталітет дуже схожий. Тут нема цілодобових магазинів, швидка не працює вночі (хоча це напевне сумнівний плюс). У місті, де я живу, маршрутне приватне таксі не працює по вихідних. Та й узагалі, субота та неділя - це майже завжди законні вихідні для громадян. Більшість магазинів закриті, торгівельні центри працюють до третьої години. Винятками є лише великі супермаркети і деякі ресторани швидкого харчування.
Більшість цінує свій час, люди не загнані, наче коні в ярмі, тому що мають розуміння важливості як роботи, так і відпочинку. Сподіваюсь долучитися до цього культу, мені подобається)))
А як щодо пожежної служби і поліції? Теж не працюють вночі? Ще скажіть, що там не існує поняття служб 24/7
@@katerynataier-ulianova8462 стосовно цієї інформації не скажу, але от швидка точно не працює і не виїздить на високі температури і тиск. Служби 24/7 мабуть що є. Не доводилося ними користуватися.
@@katerynataier-ulianova8462 , такі служби тут є і вони працюють 24/7, особливо поліція. Але зі швидкою все так, як я вказала. Вони дуже вибірково виїжджають на виклики, а в нічну добу майже нереально - якщо тільки ти не задихаєшся або в тебе не інсульт. Як проблема може дочекатися ранку - то ти чекаєш ранку і йдеш/їдеш до лікарні самотужки. Це і є той сумнівний плюс.
В саме серденько, те що мені потрібно було почути❤Дякую, дівчата! Ви неймовірні😘
Дякую за випуск! Я от нареченого свого іноді гризу за те що лежить відпочиває щовечора. Хоч і зазвичай допомагає по дому. Але я не можу дозволити собі просто лежати, все дитинство бігала по гурткам, а потім ці екзамени.
На роботі раніше дуже часто було: ти повинна працювати і на вихідних і безкоштовно, ввечері доробити вдома що не встигла. Це при тому, що начальник років на 15 старше. Робота після 9 годин роботи - це аж до сліз сумно😢
Коли мого віку був керівник, то на щастя такого відношення не було.
Дякую за важливі теми❤
Я не перший рік намагаюсь працювати з психологом на цю тему, але поки ніяких результатів. Тобто я всі ці речі про себе знаю, і про моїх родичів і те що я не знаходжусь у ситуації небезпеки і не маю повторювати їх сценарії. Але в певних ситуаціях я раз за разом наче відтворюю якийсь алгоритм, при чому один і той самий, один і той самий!і кожного, курво, разу! Чим саботую будь-які проекти, що зроблять мене щасливою, чи успішною, чи просто змусять пишатися собою. Крім того, я знаю, що я -- талановита, розумна, хоч й не безмежно, й можу багато чого досягти. Більш за все мене лякає, що я так і не зможу реалізуватись. Та нажаль, мене це не мотивує.
У моїй голові так склалося, що під поняття відпочинок підпадає в основному тільки сон. І це призводить до того що я дуже часто сама собі не даю просто поспати. Книжку прочитати треба зараз, поприбитати треба зараз, їсти приготувати треба зараз, новини подивитись треба зараз, попрацювати з документами треба зараз, і тд.
Дякую за випуск!!!
Писати все що я роблю мене врятувало під час декрету, коли мені здавалось що я не роблю ніхрена, грошей нема, в квартирі срач, і готую я весь час якусь фігню. А виявилось, що я роблю просто дофігіща, це дало можливість заспокоїтись і трохи відчепитись від себе.
Велике дякую за відео, ви неперевершені! Ділюся фразами від родичів: "Відпочинок - це зміна роду діяльності. Почни робити щось інше і відпочинеш."
Боже це так диструктивно,а вони ще думають що праві
Дуже цікаво) дякую!
Я навіть не задумувалась про це, а от зараз як задумалась. Це справді та хрінь яка сильно псує мені життя, я постійно відчуваю провину за те що нічого корисного не роблю, буквально забороняю собі почитати книгу, грати в ігри і робити все те що "не приносить користі", дійсно чую цей голос який каже"що, знов нічого не робиш?!"(
Дякую за підняття цієї важливої теми!
Так само 🥲
Дякую вам за такий контент. Це неймовірно важлива і актуальна тема. Більшу частину свого життя думала про те, що я лінива. Аж поки не отримала вигорання. Тому зараз маю в своєму розкладі відпочинок. Хоча досі виникають думки «оптимізувати» його і додати чогось корисного.
Класна розмова про людяність в ставленні до себе. Дякую.
До речі теж у лікаря відкрила причину своє "ліні". Низький гемоглобін. А я себе сварила і змушувала бути продуктивною. І так, шукала методи та мотивацію. Ви дівчата - скарб. Дякую.
Дякую вам за такі важливі теми, якийсь час я не працювала і все одно прокидалась рано , прибирала і придумувала собі заняття , щоб не дай Бог просто не посидіти в телефоні потупити чи поспати довше чи просто полежати, бо блін як це я нічого не роблю, ще більше на це давило , Що я не працюю, я розумію , що я зовсім не вмію відпочивати. Якось зараз з усюду транслюється, що ти успішний коли в тебе 1000 і 1 діло, купа роботи з ранку до ночі, ти нікуди не вспіваєш от тоді ти тіпо успішний, але загнаний , як собака, і не дай Бог скажи , що ти прокинувся о 10 чи поспав в обід, чи просто погуляв в обід кави не квапливо випив якось косо будуть дивитись і казати , що в тебе багато вільного часу, але в такій гонці не проживаєш кожен день не помічаєш його(а потім якось оп і пройшло років 10.
Дякую щиро за цей випуск. Я думала, що лежання - то не мій вид відпочинку, бо через 20 хвилин почуваюсь хворою у прямому сенсі цього слова. ґаж сьогодні зрозуміла, чому "ти що лежиш, захворіла чи що" - прозвучав голос в моїй голові під час перегляду відео. Я - та дитина, яка школу не пропускала навіть з високою температурою (попарили ноги, випила чаю і вперед), лежати можна було тільки коли дуже сильно хворіла... ну і купа всього такого.
Буду розгрібати, дякую за гостю
Коли я хворіла в часи школи то для мами був день безкоштовного клінінгу 🙂
Для батька відпочинок - зміна активності, спати можна тільки до 7, 9 ранку то вже добрий вечір
Я теж була підвладна цьому тривожному стану, так навчилась багатьох речей, але зараз в емоційному вигоранні і більшість часу в трансі рілсів, але працюю над цим.
Легалізація відпочинку - найкраще що сталось зі мною після початку терапії
«Найкращий відпочинок - зміна виду діяльності з одного на інший»☝🏻
Шановні й дорогі!
Як же правильно все говорите. Жодних заперечень. Прокрастинація мене рятувала часом від таких халеп, що й годі говоритиі. Але... Але мої двоє неповнолітніх дітей буквально помруть з голоду безпритульними, або в "кращому" випадку опиняться в притулку, якщо я не буду працювати по 14-18 годин на добу 7 днів на тиждень. Тому що борг за придбане житло за мене ніхто не поверне, одяг і їжу ніхто не придбає. Про навчання годі й говорити! Це не про якісь хворобливі амбіції. Який рівень добробуту в більшості з нас? В яких умовах ми забезпечуємо себе у воєнний час? Реальність у тому, що працюючи без жодного відпочинку можна здобути чесним шляхом заледве елементарні умови для життя собі й своїм дітям (і не пишіть нащо тоді "злидням" народжувати, бо таки поясню). Поодинокі випадки, які заперечують мої твердження насправді їх підтверджують. Ті ж хто скаже, що нині в українців все не так, безсовісно бреше! Працювати нам таки доведеться понадсилу. А от що треба змінити в головах, так це традицію вказувати всім, як їм жити й припинити вважати, що тобі всі завинили, бо ти ж правильний.
І до слова. Спати більшості людей треба не 6 годин на добу, а 9 годин на добу. Страшно, що люди змушені позбавлятися сну.
Дякую за випуск і за чудову гостю ❤ Ви прямо оздоровлюєте свою авдиторію
Випуск супер! Марія дуже цікава і приємна гостя! ❤
Я пам'ятаю,як на мене часом тиснули зі своїм "чого ти лежиш, могла б і поприбирати",коли я не мала сил ні на що. Після школи і виконання домашнього завдання вільного часу майже не було,а ще треба було щось приготувати їсти. Також з початку війни я постійно відчувала провину за те, що хочеться відпочити чи навіть просто поспати. Тільки недавно вирішила послухати себе і здійснити мрію свого життя - поїхати на тиждень у Німеччину. Мені це допомогло. Зараз я студентка і працюю у вільний час репетитором,тому я розумію, наскільки важливо слухати себе і не перевантажувати себе. Дякую вам за таке корисне відео,я бажаю вашому каналу процвітання і люди повинні розуміти, що вони не роботи і їм потрібен відпочинок хоча б на кілька годин.
Згідна з вами на 100% треба дослухатись до себе і свого організму і якщо у тебе стан лежати в ліжку дивитись серіал і все то треба так і зробити і за це не має бути соромно. Але, на жаль, у сучасних реаліях це не так просто, бо ж роьота, на яку ти не модеш просто вщяти і не прийти, бо ти морально втомлена, ще є побут, ладно ще прибирання, але їсти хочеться треба йти в магазин, шось готувати і тд, а ще є людий у яких діти чи тварини, чи діти і тварини, треба понуляти, нагодувати погратись приділити час. А ще є ще щось і ще щось і ти це все не вивозиш і вже на межі зриву емоційного, але і часу коли можна просто нічого не робити нема, і це просто жесть якась
Крик душі просто
Готувати їсти це одна з речей, які не дають відпочити. Ніби ми вмрем якщо не з'їмо просто хліб змаслом і помідором чи якийсь сендвіч, який не займає багато часу. Чи яйце варене. Ото треба як кухарка готувати страви, шоб "жидінькає"🤮 і гаряче було, і весь час на ногах потратити. Це як ходити пішки замість користуватись транспортом
Дякую, дуже сподобався випуск Марія дуже влучно і цікаво пояснює моменти з приводу обрання професії та чому люди інколи працюють на роботі, яка їм не подобається.
Палає 🔥, дякую вам за новий випуск ❤
Процвітання вашому каналу 👍
Дякую за змістовне і корисне відео, і окрема подяка за те, що ведете канал українською❤❤❤
Мене звільнили,коли я сказала,що я захворіла і хворіти буду вдома і крапка. Сказали,шо всі хворіють,а я не виключення. Проте я знаю свій організм, що я краще дні 3 відлежуся та полікуюся, а на роботі я буду хворіти тижнями.
Це геніальний випуск, стільки відповідей на питання, стільки важливого, дякую🫶🏻 дякую за кожний випуск, ви змінили і продовжуєте змінювати моє ставлення до життя🙏
Дуже приємна й цікава експертка! Хочеться слухати й слухати)
Минулого року, від перевтоми і стресу через війну, недосипання і хвилювання заробила собі депресивно-тривожний розлад. Нічого не могла робити, навіть з ліжка встати, почуття власної нікчемності просто душило і було бажання зникнути. Похід до психіатра і курс ліків зробили диво. Знову можу почуватися людиною, енергійною і впевненою в собі)😊
Дівчата щіро дякую❤, що Ви пілкуєтесь про ментальне здоров'я нашого суспільства💙💛
Дуже дякую! Дуже дуже сумно, що я цього раніше не зрозуміла... Давайте більше таких тем, впевнена життя людей можете зробити краще!!
Хотіла написати коментар, але стало лінь, тому просто лайк. 😅 Дякую. Дуже цікаво послухати рані Марію, прошу, запрсіть її до себе ще🙏
Дивлюсь ваш другий випуск і відгукується капець. Дякую що висвітлюєте теми 🙏❤️
Дякую! Мені в дитинстві казали, що лінь поперед мене народилась. Добре, що пішла в терапію
Випуск в саме сердечко, пройшлись по кожному єтапу і проблемам мого життя
Дуже актуальна тема, сподіваюся, що скоро це зміниться і ми навчимося турботливо ставитися до себе насамперед
Дякую за цікавий розбір теми! Гостя прекрасна! Хай квітне Палає!
Боже, як це було потрібно! Дякую за цю тему в за цю гостю!!!
Дякую, дівчата. Дуже корисний випуск. Окрема подяка Марії за чудові роз'яснення. Гарного усім нам відпочинку
цікава гостя, корисна інформація, дякую. розумію, що ви запрошуєте експертів в певних темах, але мені все ж таки подобаються відео, де ви вдвох)
Красно дякую за ефір!❤❤❤
До речі, в англійській мові є прислів'я: If it bleeds, it leads, що означає дещо на кшталт 'під лежачий камінь вода не тече'.
Яке криваве прислів'я 🫠 "якщо воно кровоточить, то воно на першому місці"
У мене фіброміалгія і я живу через силу,на потужній фармпітримці( енергетичний потенціал низький,втомлююся швидко,але треба працювати, зараз щє і навчання,шоб змінити сферу діяльності..
А яка у вас терапія? Наскільки я читала в останні роки зʼявилися різні терапії з помʼякшення симптомів фіброміальгії.
О, ноосфера відгукнулась на мої думки. Прикольно.
Корисне обговорення, але на мою проблему не відповідає.
Зара буде купа тексту.
Скільки не цікавлюсь цією темою, а все не знаходжу відповіді на питання - а що робити, якщо я от правда щирий лінько?
Причому, мені емоційно з цим абсолютно окей. Я з цього приводу не страждаю й не займаюсь самоїдством, я просто, типу, головою розумію, що мені об'єктивно треба робити [щось], але я цього не роблю, бо не хочу. Цим [щось] може бути що завгодно - як якісь великі складні задачі, типу пошуку роботи, так і щось дрібне і банальне, типу приготування їжі - не готую, бо не люблю готувати, не хочу готувати, цілий день не їм, потім зжираю бутерброд, бо треба хоч щось з'їсти.
І, знов таки, мені емоційно з цим норм, я просто раціонально розумію, що гроші кінчаються, а харчуватись бутерами - шкідливо.
В мене тупо нема сили волі, щоб робити те, що робити прото не хочеться, от я і не роблю, лол. І як з цим боротись - в душі не маю. В мене немає страху успіху, чи неуспіху, принаймні в якихось простих речах точно - типу їжі купити, вийти надвір, винести сміття, зробити розминку. Який тут страх? Нє-а, я просто не хочу, бо в мене є ковдра і книжка, лол.
В мене також дійсно нема енергії - але в мене ніколи її не було, навіть дитина з мене була дуже флегматична і лінива - лежати і мріяти, чи малювати/читати цілий день завжди було улюбленим способом проводити час. Після ковіду стало трохи гірше, але не набагато. І, так, в мене з підліткового віку є дефіцит заліза (хоча знов таки, в дитинстві з цим було ок, але енергії не було більше), але я не можу з ним дати ради - вгадайте чому? - бо, блін, залізо також треба __змусити__ себе пити, бо
а) забуваю
б) не хочу, бо від нього нудить
І я просто не роблю того, чого не хочу робити, бо не можу себе змусити. А залізо я пити не хочу.
А без заліза в мене немає енергії.
Бам!
Коло замкнулось.
І ще, я максимально хаотична істота, ненавиджу планувати і знати щось наперед, ненавиджу і ігнорую будь-які списки, і невимовно страждаю, коли мені треба жити по таймеру (а доводилось, бо таблетки) чи розкладу.
І щееее, для мене не працює ніяка мотивація, окрім "мені в кайф" (але в кайфі є пастка, бо мені в тому числі в кайф тупо лежати і читати, чи лежати і мріяти в вікно), бо я не хочу нікому нічого доводити, ні робити назло, не маю амбіцій і якихось соціальних приколів типу потреби в схваленні. Мені просто комфортно зі своїм внутрішнім світом та стагнацією і абсолютно пофіг, на світ зовнішній.
І так, це був би дуже класний стан свідомості для людини з грішми, але без них він стає максимально дезадаптивним і самосаботуючим з раціональної точки зору.
Я не знаю, як жити це життя.
Не знаю, чи такі проблеми вирішуються у психотерапевта. Всі кажуть, що для змін потрібна воля до змін, а я, бл@ха, її не маю, тієї волі. Мені з собою норм. Мені з грошима не норм [їх відсутністю], і з цим світом, який вічно кудись спішить, в той час, коли я плину часу не відчуваю взагалі. А, звісно, на терапевт теж треба гроші, яких нема, лол [х2].
Можливо, мені треба навіть не терапевт, а типу як тренер? який би прям змушував щось робити. Але ні додатки, ні близкі люди з цим не справляються, я їх так само успішно ігнорую, як списки, лол [х3]
Така фігня.
Дякую всім, хто не полінувався [бадум-тсс] прочитати це простирадло.
Цей випуск - якась індульгенція для тюхтіїв, через засилля яких ми програєм війну.
В більшості випадків проблема не у відсутності самому собі наданого права на відпочинок, а у відсутності звичок, які дозволяють ефективно перемикатись між роботою, побутовими речами, фізкультурою, творчістю.
Дівчата, ваша гостя мене просто заворожила. Харизма цієї жінки вихлюпується через монітор.
Дякую! Дуже цікава тема
Я, коротше, домогосподарка на повному утриманні чоловіка. Працювала трохи більше трьох років за все життя, і це було пекло, хоча робота була не бий лежачого. Але ж вставати рано, у муніципальному транспорті півтори години товктися, з людьми спілкуватися... Йой! Теперечки не працюю, висипаюся, соціофоблю досхочу, читаю, багато гуляю пішки (оце люблю), домом займаюся собі в радість. Родичі бідкаються, щоб хоч якусь роботу знайшла, а я тільки відхрещуюся.
Теж крайність.. залежні стосунки - це не ок .
Я теж так хочу.
Вам повезло з чоловіком.
Яно, Еммо - люблю ваш канал усім серцем! Дякую за те, що ви робите, неймовірно приємно було дивитись це відео з чудовою гостею!
Щодо страхів - мій батько нещодавно зізнався, що не почав свій бізнес в 90ті тому що не вірив, що з державою та податками можна щось заробити (все ж таки мабуть це про "прийдуть-відіжмуть", "не висовуйся", при тому що він дуже талановитий електронщік. Може майже все відремонтувати.
Дуже цінний випуск, Марія цікава психологиня, дівчата дякую за вашу працю!
Про різницю ліні та прокрастинації - топ!
Чудовий ефір! На щастя, мої батьки вирвалися з цього порочного кола, тож я вільна від народження 🥰 Але бачу, що багато хто з батьків друзів, вже давно дорослих людей, повторюють ці застарілі настанови з дня на день
От ніколи не розуміла цього. Най магазин працює з 8 до 20. Чому цей весь час повинен працювати один набір робітників? Чому не з 8 до 13 одна зміна, а потім інша?
До того ж, не уявляю, хто може скуповуватись у будень день до 17:30...
Божечки, дякую вам, дівчата, за таку круту гостю-терапевтку! Дуже багато класних практик і думок почула для себе, особливо про "висадити предків" і дозвіл на те, щоби жити як ти хочеш)
Дякую вам за ваші відео 💖 мені заборонялося відпочивати навіть коли я був хворий... Наді мною знущалися фразами "тєбє всєгда плоха" і тд... Але мені реально з підлітковство і досі погано посиійно і без грошей я не можу цього вирішити... Але я не можу і піти працювати бо крім фізичного стану я ще й не маю досвіду і освіти, бо коли інші діти розвивалися мене батьки тягали в секту і весь мій час був там, а ще я страшно сильно боюсь помилок, а тому краще взагалі нічого не буду робити крім домашніх справ і там постійно себе критикуючи і не даючи, не дозволяючи відпочинку.... Страшенна суміш з якої я не знаю як вибратися... Та й таке... Тут у випуску мені сподобалася психологиня. Я шукав безкоштовної допомоги, періодично знаходив, але все було сильно не моє чи взагалі мене знецінювали знову... Останній раз наче справді трапився нормальний психотерапевт, але мої проблеми і травми після секти занадто важкі, а він наче не розумів мене до кінця і я не міг пояснити... Поради медитації і вправ мене лише бісили, бо я знову намагався це робити а в мене Панічні атаки... Тому, люди, якщо маєте ресурси - шукайте саме свого психотерапевта, не бійтеся поміняти)
Хоча, можливо, я ще не додивилась до цього, тоді буде два коментаря в підтримку каналу☺️
Супер випуск! Дякую , палає тепло 🔥