Мені 50+ . Пів життя прожила під тінню своєї супер мами, яка могла і встигала все! Вона - екстраверт, а світ, як відомо, належить таким супер ініціативним, супер помітним, супер, супер... Лише зараз починаю розуміти, що зі мною все гаразд, просто я інша😊. Нікому нічого не винна😊, навіть батькам.
О, в мене теж саме! Хлопець, що мені подобався, запрошував в таборі мою маму-вожату на танці 😂😂 дійсно, з самооцінкою коли починаєш працювати, то прооходить, але не на 100%, нажаль
Дякую, пане Андрію, що розклали все поличках в моїй голові ❤. Мені 53 роки, зі школи мені здавалося, що люди вважають мене розумнішою, ніж я є насправді. Навіть причину цьому собі знайшла: я вмію активно слухати. Розуміння, що я трохи тупіша, ніж про мене думають, я намагалася зкомпенсувати визнанням, що я красіва😊. Тобто шукала баланс між недо- і пере-. Все пройшло десь ближче до 50 років, коли я перестала шкребтися вгору, а просто насолоджуюсь життям. Доречі, коли я перестала клювати себе за невідповідність розумний-тупий, я помітила, що колеги мене дійсно поважають і чекають моєї зміни аби звернутися по допомогу саме до мене. Чи не змінився мій синдром самозванця синдромом Бога (чи як це називається у психологів)?
мене завжди бентежила ця установка... світ належить екстравертам... як відомо... кому відомо? мені не відомо. світ належить усім. і хто сказав, що інтроверти не спроможні проявляти ініціативу? ще й як. вони ще можуть керувати екстравертами так, що ті навіть нічого не помітять)) взагалі, визначити ким насправді є людина практично неможливо "на око". ще є амбіверти. подавляти інших авторитетом може хто завгодно. це не залежить від версії)) і навіть не обов'язково у тих, в чиїй тіні ти опиняєшся був саме такий намір. інколи людина сама в ту тінь залазить, бо тоді менше обпікає сонце.
Колись наш професор на першому курсі сказав: «Буває таке, що ви вважаєте себе найгеніальнішою людиною у світі і можете багато чого придумати і втілити у життя… Але вже наступного дня ви можете думати, що гіршого невдахи просто не знайти і ви ні на що не здатні і нічого не зможете зробити. Розслабьтеся, тому що це ознака творчої особистості і навчіться з цим жити». Відтоді, коли у мене траплялася хандра, думка про те, що це ознака творчості мене завжди підбадьорювала ))❤
Так. Є цей синдром і він дуже заважав мені жити. Працювала з психоаналітиком. Пам’ятаю, як я сиділа і плакала в її кабінеті, що я така невдаха, а вона довго мовчала, потім сказала- Знаєте , мене завжди дивували люди, які настільки розумні і талановиті, але при цьому так не цінують себе! І ще більше дратують ті, що зовсім нічого з себе не представляють, але завищують ціну собі і всьому , що роблять! А потім вона довгий час мене вчила цінувати всі свої заслуги і таланти, але спочатку, я вчилась їх взагалі замічати. Бо людина так устроєна, що, коли вона щось вміє класно робити, їй здається, що всі так вміють, якщо знає, то і всі це знають. А якщо вона чогось не вміє і не знає, то це тільки вона така, а всі інші звісно знають і вміють.
На початку будь-якої справи постійно відчуваю голос цього "самозванця", але найкраще вдається його позбутись коли я чітко визначаю, що саме я маю зробити, щоб почуватись успішною. Наприклад: Водіння - змогти самостійно доїхати до найближчого магазину, купити щось смачненьке і назад)) Англійська - написати якусь історію, твір чи просто описувати свої сни, поки не вийде зробити це без словника Кулінарія - щоб не переживати чи вийдуть святкові страви, просто щотижня робити святковий салат або страву самій собі, не чекаючи приводу) Найголовніше те, що ціль має бути досяжна, а якщо не вистачає сміливості себе оцінити (зможу чи незможу), то мені допомагає чужий досвід. Бо якщо хтось зміг, значить і я зможу, бо це можливо зробити. Маю надію що така методика ще комусь допоможе)))
Доброго дня. Також мала такий синдром. Переважно через батьків, які знецінювали мої досягнення, на кшталт, а от Свєта, Катя мають 5 дітей, працюють директорками, 2 машини, 3 квартири, а ти ото от, пшик, хіба то досягнення... Плюс колишній партнер підливав масло до вогню. Відтак коли порівнювала себе з іншими людьми, справді щось все не так. Хоча переосмислила з початком широкомасштабки. Бо виявилося, що все що маю досягнуто самостійно, без кума/брата/свата, мої навички дуже згодилися. Плюс перепочинок і спілкування з собою (пізнання Я). Лише я бачу і знаю весь бекґраунд, скільки мені то коштувало, в сенсі витраченого часу, втрачених інших можливостей тощо. І для свого віку бути в цьому місці у цей час і мати все що маю, знаєте трохи важкувато все давалося. Тому пишаюся собою
Дяка за цікаву тему! Так, синдром самозванця іноді проявляється, однак це найчастіше буває під час депресивних станів, коли взагалі весь світ здається сірим і непривітним. Потім це проходить)
живу з цією бідою вже дуже давно. І те що я чітко знаю що він в мене є, допомагає слабо - мозок підкидує аргументи "а тут тобі просто пощастило", "подивись правді у вічі, ти не справляєшся. Задача, на яку у колег іде півдня, в тебе йде три тижні" і таке подібне Як тільки розберусь з чимось одним, вилазить три інших😅
Доброго дня. Мені 36 років. В мене був синдром самозванця, завдяки моїм друзям і однокласникам. Мої батьки розвелися після смерті брата. Мама мені не придиляла час, а татові було на мене наплювати. Коли вийшла заміж неудачно, розвелася залишилася з дитиною сама. Розірвала стосунки з друзями і однокласниками. Щоб на їхньому фоні не бачити себе неудачницею. А 30 років бінго я купую квартиру, працую. Сама виховуючи дитину, якій 14років,яка відвідує різні гуртки, помагає волонтерами. І я просто супер.
Бажаю міцного здоров'я Андрію, проходжу службу з дпсу у нас від початку в колективі є проблеми з пригніченням і не прийняттям нових людей, так було зі мною коли я тільки перевівся в новий підрозділ, зараз також прийшли молоді хлопаки, а їх булить стара гвардія хотів би вашу пораду, бо як на мене це не добре і таких випадків багато
Знаєте, я декілька років тому навчаючи своїх дітей правильним речам по життю в деяких ситуаціях ловила себе на думці - «чи правильно я роблю? Не всі ж так роблять і мої будуть лузерами і жертвами» Але мудрий мій чоловік сказав - «все ти робиш правильно, вчимо хорошому, про погане і так стане відомо, а потім вибір за ними, але є надія на наш приклад». І ще момент - у мам теж буває часто синдром самозванця 😅 Тоді виручає фраза «я достатньо хороша мама для своєї дитини»)
В мам буває інакше. Я з старшою донькою відчувала себе супермамою. Вона була ідеальна. Спала, їла по годиннику, не плакала ніколи, не капризнічала, завжди усміхнена і чистенька. Любила рожеві сукеночки та стрічки у волоссі, які мені так подобалися. Я думала, що це я така молодець, вмію виховувати та доглядати дитину. А потім в мене народилася друга дочка....з старшою мені просто пощастило. 😂😂
@@olenazaslavska3987 дякую що поділились 🫶 Також маю двох доньок. Вони різні, але все ж таки такі схожі. Зі старшою - не розслабляюсь від її народження. А з молодшою - дивуюсь - невже вона моя?
Пишу про себе - як проявляється у мене. Я не військовий, однак я вже багато чого зробив для військових. Я допоміг залучити купу бабла (донатів) та медійної уваги для деяких фондів та волонтерських організацій. Є реальний результат і я його бачу. Але я почуваю себе негідником, тому що фізично не приймав участі у боях, не вбивав русню і т д. Головою я все розумію, а от на рівні его є проблема. І наче все, що я роблю, нівелюється відсутністю воїнської історії. А в армію все одно не піду через невроз. І я задаю собі запитання: "А ти готовий ось так на половині досягнутого, все перекреслити і змінити діяльність? Навіть, якщо дозволяла би кукуха." І я розумію, що тоді була б інша проблема - я на половині шляху не довів свою справу до того рівня, до якого можу. Тобто, що б я не зробив, куди б не завернув - все одно мене не влаштовує. І я реально через це страждаю. Я в принципі страждаю. Бо якби я опинився на передку, то знаєте шо? Я опинився там пізніше за інших. І зробив менше. Тобто шах і мат при будь-якому розкладі.
Ніколи не вважала власні досягнення досягненнями, попри те, що люди довкола часто робили цьому компліменти і відмічали це. Навпаки - вважала неприйнятним хвалити себе, адже це не успіхи, а «так склалось». Досі вигрібаю 🥲
Треба наважитись щось зробити.. Я вперше навчилась їздити на велосипеді аж у 35 років. Просто подумала : отак проживу і не наважусь? Я вже немолода, треба спробувати ... Раніше дуже боялась, бо батько кричав в дитинстві , за все, що я робила не так .. Ну от аж в 35 я подумала : чого я боюсь? Впасти? Ну буду легенько падати на бік, з жіночого велосипеда то не високо.. а ще боялась, щоб ніхто не бачив і не сміявся, що така тьотка не вміє їздити . От я покотила велик в поле за село, і там спробувала, потихеньку - і поїхала! Боялась гальмувати, боялась їхати швидко, боялась ще довго.. А потім боялась про це розповідати, але вже НЕ боюсь - хоча коли розповідала про це своєму чоловікові - він сміявся, і я на нього за це серджусь, бо він не розуміє мене.
Відчула синдром у повному обсязі(не знаючи, що цей стан має таку назву), вінцем було повне емоційне вигорання, потім почала аналізувати і шукати відповіді, з висновком повністю погоджуюсь ,самооцінка це наше все✌️
Саме такі люди, як ви, пане Андрію, дарують впевнесть у собі. Обожнюю вашу простоту подачі та неймовірне почуття гумору в "живій" передачі важливої інформації. Бережіть себе ❤️
😊 дякую вам )) у людей віруючих це все простіше: «що ти маєш, чого б не взяв, а якщо ти все взяв, то чим пишаєшся?!» це про тих, хто всі заслуги приписують собі любимому і не дякують Богові. А про мене написано «Бог обрав немічне і немудре цього світу, щоб відкрити таємниці буття і прославитися» 😊 я не працюю за улюбленою професією, набрала зайві кг, забула майже все, чим можна було пишатися, але я - дорогоцінна для Господа, Він наповняє кожний мій день миром і радістю, дає натхнення і бажання щось міняти в цьому житті і не паритися про те, що думають ті, хто мене не люблять. Робота їхня така. Господь за нас і Він допомагає нам вигребати з проблем і небезпек та веде до успіху. Він - Унішитель в нашому горі та володар нашого миру. Слава Йому.
Дякую за відео. Дуже послідовно і зрозуміло. В мене є цей синдром, розкажу в чому він проявляється. Я працюю головою: програміст, інженер, розробник, технічний склад розуму, і в своїй сфері я використовую мозги раціонально, задоволений цим. Але в той же час, я розумний, але не ерудований: про Люблінську і Брестську унії пам'ятаю лише роки, бо там цифорки міняються в кінці, 1569 і 1596, а що це таке я вже не знаю, і навіть не цікаво; хто що робив під час другої світової війни і де - не знаю, Черчіль і Суворов - це якісь відомі особистості, представниками яких країн вони були - не цікавить. Але цікаво як виникає аеродинамічна сила у пропеллера, крила літака, паруса тощо, суто технічні штуки, декілька років всерйоз задумувався про теорію плоскої Землі. Але підтримати розмову про досягнення Порошенка та Зеленського просто не можу: все не так однозначно, і я дійсно вважаю, що все не так однозначно, бо багато думаю. І от будучи розумним, відчуваю себе не зовсім розумним, особливо в оточенні начитаних ерудованих людей, не на сльоті моноколесистів, а за фужером вина на банкеті.
Андрію, розкажіть про те, як не боятися спілкуватися з людьми, друзями на постійній основі, а не тільки по справі. Коли є постійне відчуття, що заважатимеш їм або будеш недоречним чи нецікавим. Я гадаю, корені проблеми з минулого, з сім'ї, бо моя сім'я доволі інтравертна їй мене було завжди забагато, мене завжди трохи 'затикали' і спілкуватися з батьками було важко. Тобто, бажано було щоб я мовчала, не заважала і не грузила розмовами. Якщо мене таки і вислуховували, то зазвичай я отримувала дуже скромну прохолодну реакцію, або знецінення моєї проблеми/ досвіду/досягнення. Причому, батьки багато зробили для мене матеріально і все-таки, по своєму, але люблять мене. Я не хочу щоб минуле керувало мною, хотілося б позбутися такого виду меншовартості, бо спілкування ну дуже не вистачає, але я себе постійно себе стримую через власні загони)
Це найвлучніше слово - неповторний, а ще щирий, добрий, я від вас, пане Андрію, заряджаюсь❤ Ваш синдром самозванця хай йде за кораблем, бо принаймні мені ви точно допомагаєте, ваша творчість і знання, а особливо те, як саме ви подаєте інформацію і випромінюєте турботу - це безцінний дар для нас! Дякуємо❤❤❤
Мені 23. Інколи виникає оце відчуття, що я ніщо, коли бачу однолітків +-2 роки, які займаються улюбленою справою, просто успішно працюють і загалом живуть для себе і все їм класно, принаймні так можна судити за зовнішніми ознаками. А я 4 роки провчилася, де не хотіла, ненавиділа все своє життя, потім вчилася вже була можливість, де хотіла трошки, а все інше - відчуття, що мені тут не місце, це явно не моє, це не мій рівень, я просто тупо марную час. Потім вищі по статусу люди мені теж вказували, що мені явно не місце в проектах, краще віддати справу більш компетентним людям, і чого я оце лізу зі своїми ідеями, коли нічого не знаю і не вмію. Але це буває хвилями, достатньо просто ізолюватися на деякий час, повернутися до важливих людей і ще раз проаналізувати, що я вже зробила, що з цього дійсно про мене, і все стає на свої місця, можна рухатися далі. Навчилася навіть там, де наче не моя царина, але я вимушена перебувати в цьому середовищі, знаходити власні сенси
Мене час від часу накриває, що я нічого не вмію, роблю все не так, ось в інших обласних центрах подібні благодійні фонди ого-го!!! Мені дуже допомагає віра в Бога. Я ніби частково перекладаю на Нього відповідальність - ну це ж Він веде мене цим шляхом, значить Він вважає, що я достойна і роблю все правильно, і Він дає мені саме стільки сил і можливостей розвиватись далі. А ще інколи я думаю про те, що далеко не у всіх містах є такі фонди взагалі, а деякі роблять набагато менше ніж ми і комфортно себе почувають.
коли мене питають, як я став директором клініки в 25, я завжди виправдовувавсь що попередній директор не показував власниці реальні дохоти і вона його звільнила, але тепер я розуміющо це не зовсім так, дякую
А До вас приходили з запитом " Я боюсь шо в мене все получится?") Всі боятся шо не вийде. А я шо вийде.. Приклад: зараз майже дошила тренч , він вийшов дуууже крутий. Залишилось пришити комір і пояс. Але я зацепеніла. Думка шо він вже готовий і красивий стискає горло і я не продовжую. Просто сижу туплю ,залипаю. Дякую що робите такий класний контент.
Доброго ранку, Андрію! Цього року Ви для мене стали справжнім відкриттям. Синдром є, про нього дізналась із Вашого відео, але моя психолог, напевно, знає про давно, і от з Вашого відео я зрозуміла, що ми працюємо над його подоланням. Я завжди знецінюю свої досягнення, а вона звертає мою увагу на них, і що саме я своєю працею і тим, яка я є досягнула того чи іншого. Але самооцінка моя потребує ще уваги.
Мене той синдром задовбав. Як військовослужбовець отримав держнагороду рік тому, і часом накриває, особливо знаючі що тмх, хто зробив більше, ніяк не відзначили
Був синдром коли з війною перестала приносити дохід в сім'ю. Відчувала себе лохом. Та було соромно перед батьками чоловіка. Плюс на мене давив той факт, що старша невістка влаштувалася за кордоном. При чому ніхто мені не казав, що я пішла з роботи. Потім в мене почалося доказати всім, що я на своєму місці. Почала на всі гуртки водити та по троху піднімати свою самооцінку. Підсумовую: можливо з цього синдрому я виходжу, мені краще я впевненіша за рахунок успіхів, які я бачу в собі та в успішності дитини. Працюю з психологом, бігаю, розвиваюся, чоловік підтримує, я гарна. Але це все обнуляється в моєму розумінні, бо не приносю саме дохід в мою сім'ю. Дякую.
дякую за відео, я з цим живу. багато залежить від людей, які тебе виховують. якщо тобі все дитинство довбуть, що ти нездара, то потім жодні досягнення не можуть цього виправити. такі люди просто не можуть сприймати позитивну оцінку своєї роботи. на жаль. і коли виростаєш, то довбеш себе сам. і лише психотерапія допомогла переоцінити себе.
Дякую, як вчасно знайшла ваш канал. З дитинства всі казали що круто малюю. Все вирішила піду вчитися на художника, батьки, що це за професія. Ок. В 30 років з підтримки чоловіка починаю малювати, через 2 роки отримала звання. От тут і "синдром самозванця" дав своє, всі кажуть ти молодець, круто виходить, а я не вірю, та ні , так можуть всі, нічого особливого. Але через декілька років, буквально декілька днів назад мої роботи хочуть друкувати на календарях, роботи в багатьох країнах світу. От і дійшло - Я молодець !!! Я дійсно маю талант! Все розпочинаю готуватися до виставки! "І я відома в свому селі !"😂😅 Дякую вам !!!!)
Я щойно дізналась що у мене синдром самозванця. До вашого відео поняття не мала що це таке, і раптом по всіх пунктах 100% попадання. А ще розумію що заражаю цим синдромом своїх дітей. Дякую вам. Хоча і боляче. Працюємо далі. але вже з іншим сприйняттям світу і себе в ньому.
Та це ж про мене! У мене відносно роботи таке постійно. Отримала гарну річну оцінку чи підвищення - шукаю причини, через які так сталось, а не через те, що я добре працюю. Гризу себе постійно, що треба підвищувати свою експертизу, але мені страшно за це братись навіть. Чоловік постійно-періодично мене переконує, надає доводи і якийсь час це працює, але потім знову синдром тут як тут.
Довгий час маю комплекс самозванця. В універі пропрацьоввував самооцінку. Майже з перших днів працюю в Червоному Хресті (спершу волонтером, потім співробітником), надаю психологічну допомогу. Але все одно здається, що інші люди роблять більше ніж я. Колеги краще працюють. Постійно намагаюсь бути набагато продуктивнішим, але розумію, що навчання на психолога (магістратура), та мед брат (бакалавр), то є дуже тяжко...але роботу ніхто не відміняв. Хоча вже отримав військове звання повітряних сил (закінчив військову кафедру) і це дало розгрузку
кльовий дядько. дуже харизматичний. це єдине пояснення тому, чому я взагалі на цьому каналі. бо психолухи - то шахраї від медицини. як гомеопати, шахраї від фармакології, а астрологи від астрономії. це мій внесок до вашого синдрому самозванця. не дякуйте ;)
Дякую пане Андрію за вашу працю і таку можливість подивитись з усіх боків на цю історію. Синдром самозванця мені знайомий зі школи, але найбільший вплив він має зараз, в дорослому житті. Можу сказати, що спілкуючись з колегами в Лінкедину або з колегами на проекту майже 90 відсотків каже що мають вплив синдрому час від часу в своєму професійному житті. І спостерігаючи за собою, я виявила що це відбувається не хаотично, а хвилеподібно. Спочатку ми себе почуваємо на дні, потім знаходимо сили відштовхнутись та побачити свою цінність, зловити зіркову хворобу і поступово рухатися вниз. Маю сказати що працюю в IT і маю розвиватись професійно завжди, немає часу на стагнацію, це дуже конкурентний ринок, особливо зараз і коли одна невдача йде за іншою, тоді і починається синдром самозванця, і як ви це відмітили в відео, часто йде поруч з вигорянням. Для себе я обрала стратегію не втрачати віри в себе як би воно не було, бо за кожним падінням настає успіх, якщо йти вперед і не здаватися. І ще одне, що те, що я для себе окреслюю як умовне «дно», для когось іншого недосяжна мета, завжди памʼятаю про це.
У нейровідмінних людей синдром самозванця виникає від того, що у тебе приблизно до всього підхід інший, ніж вимагає й тисне суспільство. Від режиму роботи, коли навіть за гнучкого графіку від тебе вимагають плюс-мінус сталої продуктивності, на яку ти можеш бути органічно нездатним, до самого способу мислення, відмінність якого доводиться щосили маскувати, щоб хтось не вирішив, що ти просто дурний (через їхні заскорузлі уявлення про те, як саме має працювати мозок розумного).
Дякую за лекцію! Маю синдром самозванця, але визнала і борюся з ним) мені допомагають маленькі досягнення або ризиковані(хоч трошки) авантюри. Долаючи маленькі перешкоди, я віднахожу віру в себе і свої сили, відчуваю, що жива, що я є)
Дякую. Саме від психолога узнала, що це моя тема. До цього не замислювалась. Як з цим я справляюсь? Навчаюсь постійно, напрацьовую навички, порівнюю СВОЇ минулі результати роботи з теперішніми (це дуже наочно і вражає), намагаюсь себе "не мочити" (як раніше) , а робити висновки з помилок, щоб їх не припускатись знов і, коли не забуваю, хвалю себе)))
Допоки не виїхала з дому у зв'язку з повномасштабним вторгненням, більше 6 років працювала майстром манікюру. І ось через синдром самозванця часто гризла себе, вважала, що я недостатньо добре роблю роботу. Головою наче розуміла, що у мене і безліч курсів за плечима, і перемоги в різних конкурсах, і цінник один з найвищих по місту (мільйоннику), і клієнти їздять до мене навіть здалеку, хвалять.. Але часто, коли бачу сповіщення про повідомлення від клієнта (але ще не бачачи, що там), перша думка - "десь накосячила, якась проблема🤐", і страшно читати, що там🤦🏻♀️ В переважній більшості це були подяки чи уточнення про запис, але накручувала себе кожного разу 🙄 А! Ну і, часом, на захоплені відгуки могла відповісти щось типу "та то нічого особливого" 🙈 Другий рік не працюю, і такого зараз не відчуваю, але, думаю, синдром нікуди не дівся, і проявиться одразу після повернення до роботи..
Дякую за цікавий контент. зрозуміла, що він у мене хронічний. за рік з асистента до головного економіста?- та то просто шефіні сподобалося, зо я відповідально ставлюся до роботи. Переїхала в іншу країну, за рік вивчила з нуля мову до рівня В1- та то просто знизили вимоги на іспит, тому я і набрала 99,6%. ще за рік В2 - та то так повезло з тестами. Зараз працюю майже 2 роки, все вчила з нуля, у мене питають поради колеги, які працюють 10-14 років- та то вони випендрюються. Задумалася після вашого відео, що нічого це нк ок.
Якщо обирати з двох поганих варіантів, то краще вже мати трохи синдрому самозванця (при цьому розумійучи його суть та знаючи, що з ним робити, коли воно "накриває", як, наприклад, відбувається, у автора відео), аніж мати протилежну крайність - бути людиною до ідіотизму тупою і при цьому вважати себе найрозумнішим генієм 😇
Неодноразово входив в якийсь професійний проєкт свідомо на рядову позицію з думкою "не буду світитись, сумлінно виконуватиму відносно прості обов'язки, а тим часом підтягну знання і навички яких вважаю мені бракує". Проходило 2-4 місяці й мене висували на керівну позицію проєкту в цілому. Навіть не стільки питали мого бажання скільки саме висували "тепер ти головний тут". Для когось мрія, а мене щоразу накривав синдром самозванця, адже якого біса, я ж ще не знаю... довгий перелік бажаних навичок, а у технологіях.... довгий перелік чим цікавився, об'єктивно орієнтуюсь поверхово😅 Долати синдром щоразу допомагав самоаналіз шляху до ведення проєкту: - згадати кілька випадків моєї ініціативи ща попередні місяці, яка покращила робочий процес команди й була помічена вищим керівництвом; - згадати кілька випадків сміливості висловити на нараді незгоду чи зауваження щодо "наданих згори" рішень та обґрунтування чому вважаю їх проблемними й "чи не буде кращим....". У підсумку для профілактики синдрому самозванця варто відмічати свої успішні дії, або ті які мають потенціал бути відміченими іншими. Дещо вам особисто може здаватись не важливою дрібницею, а інша людина в цей момент дивиться на вас як на спеціаліста якого шукав роками. І ще одне - якщо свідомо брати у виконання складні речі, то настане момент коли ви дійсно не справитесь й будуть промахи помічені іншими. Неприємно, але синдром самозванця як вітром знесе, адже буде заслугована критика. Ймовірно від тих самих людей які, як вам здавалось, "не по заслузі" вас хвалили. Що особливо важливо, з високою ймовірністю "катастрофи" не буде. Страхи будуть розбиті о звичайну реальність: ви взяли об'єктивно складне для вас і логічно що бодай частково не вигребли. Інші адекватні люди це сприймають саме так, тож буде критика а не осуд. Проте не кожна людина взагалі щось зможе успішно зробити з того, що ви вже здійснили.
Доречі серед людей у яких помічав синдром самозванця, часто є спільна риса: готовність брати відповідальність за ризикові дії у прагненні досягти бажаного попри відсутність точного знання як це зробити. Звучить може абстрактно, але саме цієї якості бракує в багатьох людей, а вона вкрай потрібна для проривного розвитку будь-чого. Тому, така людина волею не волею буде видатною для інших. Незалежно від її поточних "об'єктивних" навичок чи то пак талантів.
Максимально відчуваю це відчуття на роботі, бо є деякі пробіли в фундаментальних знаннях, а досвід десь 5 років і тіпа вже потрібно всі пробіли було давно закрити, тому і ковбасе)))
Андрію, обожнюю ваші відео, дякую вам! Хочу поділитись своїм досвідом - мені допомогло в роботі з синдром самозванця - досвід, і знаходження людей, кому подобається те що я роблю, і спочатку для побудови міцної самооцінки спиралась на зовнішнє підтвердження своєї крутості, потім виростила ту саму самооцінку в середині. Дуже хочу підтримати тих хто зараз на шляху зрощування своєї самооцінки, я точно знаю, якщо ви це робите у вас вийде!
Ви казали, що батьки вчать своїх дітей добиватися успіху насиллям (маніпуляція, брехня). Цікаво було б розкрити цю тему більше! Бо не завжди зрозуміло де починається дитяча маніпуляція, а де відстоювання власних кордонів дитиною. Дякую за контент!😊
Мені зі школи здається що я недостатньо знаю, недостатньо добре вчусь Тепер я лікар, і мені все ще здається що я фіговий лікар ....але зараз думаю скоріше всього треба змінити діяльність на ту, якою хотілось завжди займатись і стане легше емоційно та і взагалі 😅
Дивлюся цей випуск з надією зрозуміти, чому саме мій друг-військовий (передова) вважає себе останнім невдахою через незначні успіхи саме його бригади на фронті, за що нещадно себе гнітить…
дякую за відео і за настрій у відео! я викладач мови, і викладала спочатку без офіційного тесту на знання і переживала сильно з приводу того, що я фігова знаю мову (хоча навчалася в профільному університеті), потім здала екзамен міжнародний, отримала дуже високий результат, а все одно думаю, що це тому що тест легкий попався насправді ((
мій самозванець: здається зараз хтось/всі побачить, що я дурна, нічого не вмію, приписала собі якісь професійні якості, а робити це не годна. те, що лежить в анамнезі - згадувати не хочеться. освіту, наприклад, бо ні дня не працювала в тій сфері і всі знання давно забулися. якась мильна бульбашка "досягнень" ніби є, але реальних умінь під нею нема.
У мене комбо)) я перфекціоніст + синдром студента+ синдром самозванця😂😂😂. Підозрюю, що вони дружать між собою проти мене🤪. Дуже боюся, що не зроблю роботу супер якісно, тому відкладаю на останній момент. Допомогають клієнти), коли розсипаються компліментами і хвалять, але кожен новий проєкт, це новий виклик і повторюється по новому колу))🤨 Дякую вам за матеріал, є з чим працювати над моїми страхами і загонами😊
В мене зі ставленням батьків було все норм, вони мене хвалили, хоча я чомусь не дуже вірила. Але подорослішавши, зіткнулась зі ставленням суспільства до творчих людей. "Так, твою роботи - гарні, але.. що ж... ну, це ж не робота.." В Україні я почуваюсь кінченою невдахою, безталанною, ні на що не здатною. Бо інші люди якось "крутяться" і мають "реальну роботу" й стабільну з\п, а в мене - творчість без графіку і гарантій оплати( То як тут можна адекватно себе оцінити? Я знаю, що на багато здатна, але також знаю, що це мало кого цікавить.
Творіть дальше, робіть те що приносить радість, впевнена що доля зведе вас із однодумцями та згодом ви зможете конвертувати свої роботи. Талант це круто. (Це я старалася підбадьорити а не розказати як жити 😊)
Все своє свідоме життя з цим синдромом. Огортає, наче важка тінь, каже що ти гівно, твоя робота і твоя затребуваність - це все несправжнє, це тимчасове. Ця срань навіяна батьками. Працюю художником- ілюстратором. Мати все життя ставиться до цього з презирством. Вже стільки років пройшло, а я все одно періодично під час роботи чую її голос: "І за цю херню тобі гроші платять?"
Прослухала,цікаво розказано,саме як і говорять психологи❤,у кожній сфері є своя червона лінія підкреслення😊,на мою думку самооцінка-це є індивідуальна самоповага,і оцінювати й доводити яка вона висока чи низька робиться для других,чи важливо?кожна людина бачить те що хоче,чи можливо це змінити?і чи ця зміна піде на користь взаємно не нам знати,тобто читати думки ми ще не навчились😅,Відчувати -помаленьку проявляється...З повагою і з вдячністю за роздуми.
Так от як називається моє самопоїдання... самоаналіз допомагає ще більше гризти себе, бо знання причин/наслідків, усвідомлення проблеми від самої проблеми не позбавляє. :) Мало того, що ти усвідомлюєш, що ти не талановитий, так ще й закомплексований, страшенно сором'язливий псих, який боїться осуду іншими. Я наче нікому й не помітна, але завжди парюся, що я не достатній спец у своїй діяльності, що не маю права просити за свою роботу більше грошей, що я не маю таланту у своїй справі і ніколи не цінуватимуся як професіонал і все витікаюче. "Підніми самооцінку", "пропрацюй"... - а як це зробити? І як, з рештою не переоцінити себе?
Мені 50+ . Пів життя прожила під тінню своєї супер мами, яка могла і встигала все! Вона - екстраверт, а світ, як відомо, належить таким супер ініціативним, супер помітним, супер, супер... Лише зараз починаю розуміти, що зі мною все гаразд, просто я інша😊. Нікому нічого не винна😊, навіть батькам.
природа відпочиває на дітях екстравертів😂-всі люди різні,бажаю наснаги
Банально, заісно, але справді краще у 50, чим ніколи💪
О, в мене теж саме! Хлопець, що мені подобався, запрошував в таборі мою маму-вожату на танці 😂😂
дійсно, з самооцінкою коли починаєш працювати, то прооходить, але не на 100%, нажаль
Дякую, пане Андрію, що розклали все поличках в моїй голові ❤. Мені 53 роки, зі школи мені здавалося, що люди вважають мене розумнішою, ніж я є насправді. Навіть причину цьому собі знайшла: я вмію активно слухати. Розуміння, що я трохи тупіша, ніж про мене думають, я намагалася зкомпенсувати визнанням, що я красіва😊. Тобто шукала баланс між недо- і пере-. Все пройшло десь ближче до 50 років, коли я перестала шкребтися вгору, а просто насолоджуюсь життям. Доречі, коли я перестала клювати себе за невідповідність розумний-тупий, я помітила, що колеги мене дійсно поважають і чекають моєї зміни аби звернутися по допомогу саме до мене. Чи не змінився мій синдром самозванця синдромом Бога (чи як це називається у психологів)?
мене завжди бентежила ця установка... світ належить екстравертам... як відомо... кому відомо? мені не відомо. світ належить усім. і хто сказав, що інтроверти не спроможні проявляти ініціативу? ще й як. вони ще можуть керувати екстравертами так, що ті навіть нічого не помітять)) взагалі, визначити ким насправді є людина практично неможливо "на око". ще є амбіверти. подавляти інших авторитетом може хто завгодно. це не залежить від версії)) і навіть не обов'язково у тих, в чиїй тіні ти опиняєшся був саме такий намір. інколи людина сама в ту тінь залазить, бо тоді менше обпікає сонце.
Колись наш професор на першому курсі сказав: «Буває таке, що ви вважаєте себе найгеніальнішою людиною у світі і можете багато чого придумати і втілити у життя… Але вже наступного дня ви можете думати, що гіршого невдахи просто не знайти і ви ні на що не здатні і нічого не зможете зробити. Розслабьтеся, тому що це ознака творчої особистості і навчіться з цим жити». Відтоді, коли у мене траплялася хандра, думка про те, що це ознака творчості мене завжди підбадьорювала ))❤
Ваша праця надважлива. Дякую вам!
Так. Є цей синдром і він дуже заважав мені жити. Працювала з психоаналітиком. Пам’ятаю, як я сиділа і плакала в її кабінеті, що я така невдаха, а вона довго мовчала, потім сказала- Знаєте , мене завжди дивували люди, які настільки розумні і талановиті, але при цьому так не цінують себе! І ще більше дратують ті, що зовсім нічого з себе не представляють, але завищують ціну собі і всьому , що роблять! А потім вона довгий час мене вчила цінувати всі свої заслуги і таланти, але спочатку, я вчилась їх взагалі замічати. Бо людина так устроєна, що, коли вона щось вміє класно робити, їй здається, що всі так вміють, якщо знає, то і всі це знають. А якщо вона чогось не вміє і не знає, то це тільки вона така, а всі інші звісно знають і вміють.
Дякую, що ділишся🙏 Круто, що колега зміг допомогти💪
Я так вдячна ютубу, що він показав мені Вас! А ще більше я вдячна Вам! Ви Крутий! ❤
Йобана Рузктня! Слава Україні 🇺🇦 та всім воїнам, громадянам які бороться за їі свободу! 💛💙 Нехай цвіте та квітне український Ютуб!
На початку будь-якої справи постійно відчуваю голос цього "самозванця", але найкраще вдається його позбутись коли я чітко визначаю, що саме я маю зробити, щоб почуватись успішною.
Наприклад:
Водіння - змогти самостійно доїхати до найближчого магазину, купити щось смачненьке і назад))
Англійська - написати якусь історію, твір чи просто описувати свої сни, поки не вийде зробити це без словника
Кулінарія - щоб не переживати чи вийдуть святкові страви, просто щотижня робити святковий салат або страву самій собі, не чекаючи приводу)
Найголовніше те, що ціль має бути досяжна, а якщо не вистачає сміливості себе оцінити (зможу чи незможу), то мені допомагає чужий досвід.
Бо якщо хтось зміг, значить і я зможу, бо це можливо зробити.
Маю надію що така методика ще комусь допоможе)))
Впевнений, якщо будеш продовжувати у тому ж дусі, той голос незабаром замовкне назавжди 🤘
Доброго дня. Також мала такий синдром. Переважно через батьків, які знецінювали мої досягнення, на кшталт, а от Свєта, Катя мають 5 дітей, працюють директорками, 2 машини, 3 квартири, а ти ото от, пшик, хіба то досягнення... Плюс колишній партнер підливав масло до вогню. Відтак коли порівнювала себе з іншими людьми, справді щось все не так. Хоча переосмислила з початком широкомасштабки. Бо виявилося, що все що маю досягнуто самостійно, без кума/брата/свата, мої навички дуже згодилися. Плюс перепочинок і спілкування з собою (пізнання Я). Лише я бачу і знаю весь бекґраунд, скільки мені то коштувало, в сенсі витраченого часу, втрачених інших можливостей тощо. І для свого віку бути в цьому місці у цей час і мати все що маю, знаєте трохи важкувато все давалося. Тому пишаюся собою
І я вами можна попишаюся?)) Так тримати 👌
@@U_MOII_HOLOVI звісно. Особливо після того коли усвідомила, то я огого, скільки всього зуміла)))
Дяка за цікаву тему!
Так, синдром самозванця іноді проявляється, однак це найчастіше буває під час депресивних станів, коли взагалі весь світ здається сірим і непривітним. Потім це проходить)
живу з цією бідою вже дуже давно. І те що я чітко знаю що він в мене є, допомагає слабо - мозок підкидує аргументи "а тут тобі просто пощастило", "подивись правді у вічі, ти не справляєшся. Задача, на яку у колег іде півдня, в тебе йде три тижні" і таке подібне
Як тільки розберусь з чимось одним, вилазить три інших😅
Дякую,
Перший раз почув про визначення даної особливості, і радий, що так детально, спробую попрацювати над цим, бо направду мучить це мене ) !
Дякую. У мене зараз враження, що мене обійняли та підштовхнули вперед, навіть дали впевненість. Стало легше, навіть крила затрипотіли. 🤗😘🤝
Як приємно вас слухати 😊
Доброго дня. Мені 36 років. В мене був синдром самозванця, завдяки моїм друзям і однокласникам. Мої батьки розвелися після смерті брата. Мама мені не придиляла час, а татові було на мене наплювати. Коли вийшла заміж неудачно, розвелася залишилася з дитиною сама. Розірвала стосунки з друзями і однокласниками. Щоб на їхньому фоні не бачити себе неудачницею. А 30 років бінго я купую квартиру, працую. Сама виховуючи дитину, якій 14років,яка відвідує різні гуртки, помагає волонтерами. І я просто супер.
Ким ви працюєте ?
Дякую за поради. Записником користуюся давно, це дійсно допомагає.
Дякую за це відео! Так в мене цей синдром є, борюся з ним, дякую собі і намагаюсь відмічати свої досягнення.
Бажаю міцного здоров'я Андрію, проходжу службу з дпсу у нас від початку в колективі є проблеми з пригніченням і не прийняттям нових людей, так було зі мною коли я тільки перевівся в новий підрозділ, зараз також прийшли молоді хлопаки, а їх булить стара гвардія хотів би вашу пораду, бо як на мене це не добре і таких випадків багато
Знаєте, я декілька років тому навчаючи своїх дітей правильним речам по життю в деяких ситуаціях ловила себе на думці - «чи правильно я роблю? Не всі ж так роблять і мої будуть лузерами і жертвами» Але мудрий мій чоловік сказав - «все ти робиш правильно, вчимо хорошому, про погане і так стане відомо, а потім вибір за ними, але є надія на наш приклад». І ще момент - у мам теж буває часто синдром самозванця 😅 Тоді виручає фраза «я достатньо хороша мама для своєї дитини»)
В мам буває інакше. Я з старшою донькою відчувала себе супермамою. Вона була ідеальна. Спала, їла по годиннику, не плакала ніколи, не капризнічала, завжди усміхнена і чистенька. Любила рожеві сукеночки та стрічки у волоссі, які мені так подобалися. Я думала, що це я така молодець, вмію виховувати та доглядати дитину. А потім в мене народилася друга дочка....з старшою мені просто пощастило. 😂😂
@@olenazaslavska3987 дякую що поділились 🫶
Також маю двох доньок. Вони різні, але все ж таки такі схожі. Зі старшою - не розслабляюсь від її народження. А з молодшою - дивуюсь - невже вона моя?
Дякую Вам за своєчасні та корисні відео.
Був, пропрацювала з психологом і сама доклала неймовірних зусиль. Я молодець і мені стало значно легше жити))
Пишу про себе - як проявляється у мене. Я не військовий, однак я вже багато чого зробив для військових. Я допоміг залучити купу бабла (донатів) та медійної уваги для деяких фондів та волонтерських організацій. Є реальний результат і я його бачу. Але я почуваю себе негідником, тому що фізично не приймав участі у боях, не вбивав русню і т д. Головою я все розумію, а от на рівні его є проблема. І наче все, що я роблю, нівелюється відсутністю воїнської історії. А в армію все одно не піду через невроз. І я задаю собі запитання: "А ти готовий ось так на половині досягнутого, все перекреслити і змінити діяльність? Навіть, якщо дозволяла би кукуха." І я розумію, що тоді була б інша проблема - я на половині шляху не довів свою справу до того рівня, до якого можу. Тобто, що б я не зробив, куди б не завернув - все одно мене не влаштовує. І я реально через це страждаю. Я в принципі страждаю. Бо якби я опинився на передку, то знаєте шо? Я опинився там пізніше за інших. І зробив менше. Тобто шах і мат при будь-якому розкладі.
Ніколи не вважала власні досягнення досягненнями, попри те, що люди довкола часто робили цьому компліменти і відмічали це. Навпаки - вважала неприйнятним хвалити себе, адже це не успіхи, а «так склалось». Досі вигрібаю 🥲
Треба наважитись щось зробити..
Я вперше навчилась їздити на велосипеді аж у 35 років. Просто подумала : отак проживу і не наважусь? Я вже немолода, треба спробувати ... Раніше дуже боялась, бо батько кричав в дитинстві , за все, що я робила не так ..
Ну от аж в 35 я подумала : чого я боюсь? Впасти? Ну буду легенько падати на бік, з жіночого велосипеда то не високо.. а ще боялась, щоб ніхто не бачив і не сміявся, що така тьотка не вміє їздити . От я покотила велик в поле за село, і там спробувала, потихеньку - і поїхала! Боялась гальмувати, боялась їхати швидко, боялась ще довго..
А потім боялась про це розповідати, але вже НЕ боюсь - хоча коли розповідала про це своєму чоловікові - він сміявся, і я на нього за це серджусь, бо він не розуміє мене.
Відчула синдром у повному обсязі(не знаючи, що цей стан має таку назву), вінцем було повне емоційне вигорання, потім почала аналізувати і шукати відповіді, з висновком повністю погоджуюсь ,самооцінка це наше все✌️
Дякую!
Дякую за класний контент! Манера подачі інформаціі приємна❤
Саме такі люди, як ви, пане Андрію, дарують впевнесть у собі. Обожнюю вашу простоту подачі та неймовірне почуття гумору в "живій" передачі важливої інформації. Бережіть себе ❤️
😊 дякую вам )) у людей віруючих це все простіше: «що ти маєш, чого б не взяв, а якщо ти все взяв, то чим пишаєшся?!» це про тих, хто всі заслуги приписують собі любимому і не дякують Богові. А про мене написано «Бог обрав немічне і немудре цього світу, щоб відкрити таємниці буття і прославитися» 😊 я не працюю за улюбленою професією, набрала зайві кг, забула майже все, чим можна було пишатися, але я - дорогоцінна для Господа, Він наповняє кожний мій день миром і радістю, дає натхнення і бажання щось міняти в цьому житті і не паритися про те, що думають ті, хто мене не люблять. Робота їхня така. Господь за нас і Він допомагає нам вигребати з проблем і небезпек та веде до успіху. Він - Унішитель в нашому горі та володар нашого миру. Слава Йому.
Шкода що люди забувають залишити лайк на таких надзвичайно корисних відео
Дякую за відео. Дуже послідовно і зрозуміло. В мене є цей синдром, розкажу в чому він проявляється. Я працюю головою: програміст, інженер, розробник, технічний склад розуму, і в своїй сфері я використовую мозги раціонально, задоволений цим. Але в той же час, я розумний, але не ерудований: про Люблінську і Брестську унії пам'ятаю лише роки, бо там цифорки міняються в кінці, 1569 і 1596, а що це таке я вже не знаю, і навіть не цікаво; хто що робив під час другої світової війни і де - не знаю, Черчіль і Суворов - це якісь відомі особистості, представниками яких країн вони були - не цікавить. Але цікаво як виникає аеродинамічна сила у пропеллера, крила літака, паруса тощо, суто технічні штуки, декілька років всерйоз задумувався про теорію плоскої Землі. Але підтримати розмову про досягнення Порошенка та Зеленського просто не можу: все не так однозначно, і я дійсно вважаю, що все не так однозначно, бо багато думаю. І от будучи розумним, відчуваю себе не зовсім розумним, особливо в оточенні начитаних ерудованих людей, не на сльоті моноколесистів, а за фужером вина на банкеті.
Перший раз чую про цей синдром.
Вік живи -вік вчись😊
Андрію, розкажіть про те, як не боятися спілкуватися з людьми, друзями на постійній основі, а не тільки по справі. Коли є постійне відчуття, що заважатимеш їм або будеш недоречним чи нецікавим. Я гадаю, корені проблеми з минулого, з сім'ї, бо моя сім'я доволі інтравертна їй мене було завжди забагато, мене завжди трохи 'затикали' і спілкуватися з батьками було важко. Тобто, бажано було щоб я мовчала, не заважала і не грузила розмовами. Якщо мене таки і вислуховували, то зазвичай я отримувала дуже скромну прохолодну реакцію, або знецінення моєї проблеми/ досвіду/досягнення. Причому, батьки багато зробили для мене матеріально і все-таки, по своєму, але люблять мене. Я не хочу щоб минуле керувало мною, хотілося б позбутися такого виду меншовартості, бо спілкування ну дуже не вистачає, але я себе постійно себе стримую через власні загони)
А є синдром " невдахи"? От в мене напевне він, бо за своє життя я нічого не досягла. Єдине моє досягнення це два сини, яких я дуже люблю.😊
У мене схоже
А в чому він проявляється? Може ви наговорюєте на себе?
Ой, це точно про мене. Щодня живу з цими думками
Нічого собі, два сини! Це досягнення!
Не кожна жінка має дітей, тим більше двох!
Ви неповторний, позитивний)
Це найвлучніше слово - неповторний, а ще щирий, добрий, я від вас, пане Андрію, заряджаюсь❤
Ваш синдром самозванця хай йде за кораблем, бо принаймні мені ви точно допомагаєте, ваша творчість і знання, а особливо те, як саме ви подаєте інформацію і випромінюєте турботу - це безцінний дар для нас! Дякуємо❤❤❤
Дякую вам, це дуже мотивує🤘
Мені 23. Інколи виникає оце відчуття, що я ніщо, коли бачу однолітків +-2 роки, які займаються улюбленою справою, просто успішно працюють і загалом живуть для себе і все їм класно, принаймні так можна судити за зовнішніми ознаками. А я 4 роки провчилася, де не хотіла, ненавиділа все своє життя, потім вчилася вже була можливість, де хотіла трошки, а все інше - відчуття, що мені тут не місце, це явно не моє, це не мій рівень, я просто тупо марную час. Потім вищі по статусу люди мені теж вказували, що мені явно не місце в проектах, краще віддати справу більш компетентним людям, і чого я оце лізу зі своїми ідеями, коли нічого не знаю і не вмію. Але це буває хвилями, достатньо просто ізолюватися на деякий час, повернутися до важливих людей і ще раз проаналізувати, що я вже зробила, що з цього дійсно про мене, і все стає на свої місця, можна рухатися далі. Навчилася навіть там, де наче не моя царина, але я вимушена перебувати в цьому середовищі, знаходити власні сенси
Мене час від часу накриває, що я нічого не вмію, роблю все не так, ось в інших обласних центрах подібні благодійні фонди ого-го!!!
Мені дуже допомагає віра в Бога. Я ніби частково перекладаю на Нього відповідальність - ну це ж Він веде мене цим шляхом, значить Він вважає, що я достойна і роблю все правильно, і Він дає мені саме стільки сил і можливостей розвиватись далі. А ще інколи я думаю про те, що далеко не у всіх містах є такі фонди взагалі, а деякі роблять набагато менше ніж ми і комфортно себе почувають.
коли мене питають, як я став директором клініки в 25, я завжди виправдовувавсь що попередній директор не показував власниці реальні дохоти і вона його звільнила, але тепер я розуміющо це не зовсім так, дякую
Вы дуууууже кльовий 🥰🇺🇦🥰🇺🇦🥰🇺🇦🥰🇺🇦
Порадьте, будь ласка, хороші універи або курси психологів, які можна пройти дистанційно 🙏🏻
А До вас приходили з запитом " Я боюсь шо в мене все получится?") Всі боятся шо не вийде. А я шо вийде.. Приклад: зараз майже дошила тренч , він вийшов дуууже крутий. Залишилось пришити комір і пояс. Але я зацепеніла. Думка шо він вже готовий і красивий стискає горло і я не продовжую. Просто сижу туплю ,залипаю. Дякую що робите такий класний контент.
💙💛
Доброго ранку, Андрію! Цього року Ви для мене стали справжнім відкриттям. Синдром є, про нього дізналась із Вашого відео, але моя психолог, напевно, знає про давно, і от з Вашого відео я зрозуміла, що ми працюємо над його подоланням. Я завжди знецінюю свої досягнення, а вона звертає мою увагу на них, і що саме я своєю працею і тим, яка я є досягнула того чи іншого. Але самооцінка моя потребує ще уваги.
Дякую,цьомки-бомки
Мене той синдром задовбав. Як військовослужбовець отримав держнагороду рік тому, і часом накриває, особливо знаючі що тмх, хто зробив більше, ніяк не відзначили
Дякую ❤💙
Ваша манера подачі інформації дуже заспокоює) дякую за такий цікавий і корисний випуск!
Був синдром коли з війною перестала приносити дохід в сім'ю. Відчувала себе лохом. Та було соромно перед батьками чоловіка. Плюс на мене давив той факт, що старша невістка влаштувалася за кордоном. При чому ніхто мені не казав, що я пішла з роботи. Потім в мене почалося доказати всім, що я на своєму місці. Почала на всі гуртки водити та по троху піднімати свою самооцінку. Підсумовую: можливо з цього синдрому я виходжу, мені краще я впевненіша за рахунок успіхів, які я бачу в собі та в успішності дитини. Працюю з психологом, бігаю, розвиваюся, чоловік підтримує, я гарна. Але це все обнуляється в моєму розумінні, бо не приносю саме дохід в мою сім'ю. Дякую.
Дякую
Синдром самозванця - це моя тема. Намагаюсь раціоналізувати і хвалити себе. Вчуся цьому)
Радію, коли попадаємо з темою «у яблучко» 😎
Дякую! Дуже цікава тема.Про мене😂.
Дякую Андрію ! Я тепер вертів всі комплекси на ….ю))))
дякую за відео, я з цим живу. багато залежить від людей, які тебе виховують. якщо тобі все дитинство довбуть, що ти нездара, то потім жодні досягнення не можуть цього виправити. такі люди просто не можуть сприймати позитивну оцінку своєї роботи. на жаль. і коли виростаєш, то довбеш себе сам. і лише психотерапія допомогла переоцінити себе.
Дякую, як вчасно знайшла ваш канал. З дитинства всі казали що круто малюю. Все вирішила піду вчитися на художника, батьки, що це за професія. Ок.
В 30 років з підтримки чоловіка починаю малювати, через 2 роки отримала звання.
От тут і "синдром самозванця" дав своє, всі кажуть ти молодець, круто виходить, а я не вірю, та ні , так можуть всі, нічого особливого.
Але через декілька років, буквально декілька днів назад мої роботи хочуть друкувати на календарях, роботи в багатьох країнах світу. От і дійшло - Я молодець !!! Я дійсно маю талант! Все розпочинаю готуватися до виставки!
"І я відома в свому селі !"😂😅
Дякую вам !!!!)
Щиро вдячний Вам за цей випуск! Будьласка, продовжуйте далі! Слава Україні!!!
В ІТ сфері це прям проблема-проблема :(
Ох, мені здається,що я постійно маю таке відчуття, якщо хоч трошки щось вдається. А коли не вдається,то почуваюся нікчемою.
Я щойно дізналась що у мене синдром самозванця. До вашого відео поняття не мала що це таке, і раптом по всіх пунктах 100% попадання. А ще розумію що заражаю цим синдромом своїх дітей. Дякую вам. Хоча і боляче. Працюємо далі. але вже з іншим сприйняттям світу і себе в ньому.
Та це ж про мене! У мене відносно роботи таке постійно. Отримала гарну річну оцінку чи підвищення - шукаю причини, через які так сталось, а не через те, що я добре працюю. Гризу себе постійно, що треба підвищувати свою експертизу, але мені страшно за це братись навіть. Чоловік постійно-періодично мене переконує, надає доводи і якийсь час це працює, але потім знову синдром тут як тут.
Дякую за цікавий контент!🇺🇦
Обожнюю. Отако потіскала б 😚😚😚
Довгий час маю комплекс самозванця. В універі пропрацьоввував самооцінку. Майже з перших днів працюю в Червоному Хресті (спершу волонтером, потім співробітником), надаю психологічну допомогу. Але все одно здається, що інші люди роблять більше ніж я. Колеги краще працюють. Постійно намагаюсь бути набагато продуктивнішим, але розумію, що навчання на психолога (магістратура), та мед брат (бакалавр), то є дуже тяжко...але роботу ніхто не відміняв. Хоча вже отримав військове звання повітряних сил (закінчив військову кафедру) і це дало розгрузку
Дякую за це відео❤
Дякую, пане Андрій. Ваші передачі дуже цікаві і корисні. Здоров'я Вам. Бережіть себе.❤
Дяка, що з нами 🤘
кльовий дядько. дуже харизматичний. це єдине пояснення тому, чому я взагалі на цьому каналі. бо психолухи - то шахраї від медицини. як гомеопати, шахраї від фармакології, а астрологи від астрономії. це мій внесок до вашого синдрому самозванця. не дякуйте ;)
Дякую пане Андрію за вашу працю і таку можливість подивитись з усіх боків на цю історію. Синдром самозванця мені знайомий зі школи, але найбільший вплив він має зараз, в дорослому житті. Можу сказати, що спілкуючись з колегами в Лінкедину або з колегами на проекту майже 90 відсотків каже що мають вплив синдрому час від часу в своєму професійному житті. І спостерігаючи за собою, я виявила що це відбувається не хаотично, а хвилеподібно. Спочатку ми себе почуваємо на дні, потім знаходимо сили відштовхнутись та побачити свою цінність, зловити зіркову хворобу і поступово рухатися вниз. Маю сказати що працюю в IT і маю розвиватись професійно завжди, немає часу на стагнацію, це дуже конкурентний ринок, особливо зараз і коли одна невдача йде за іншою, тоді і починається синдром самозванця, і як ви це відмітили в відео, часто йде поруч з вигорянням. Для себе я обрала стратегію не втрачати віри в себе як би воно не було, бо за кожним падінням настає успіх, якщо йти вперед і не здаватися. І ще одне, що те, що я для себе окреслюю як умовне «дно», для когось іншого недосяжна мета, завжди памʼятаю про це.
Гарне відео. Дякую.
У нейровідмінних людей синдром самозванця виникає від того, що у тебе приблизно до всього підхід інший, ніж вимагає й тисне суспільство. Від режиму роботи, коли навіть за гнучкого графіку від тебе вимагають плюс-мінус сталої продуктивності, на яку ти можеш бути органічно нездатним, до самого способу мислення, відмінність якого доводиться щосили маскувати, щоб хтось не вирішив, що ти просто дурний (через їхні заскорузлі уявлення про те, як саме має працювати мозок розумного).
+ , дякуємо всій команді! завжди цікаво і корисно
Пане Андрій, дуже вам вдячна що віднайшли силу в собі і допомагаєте іншим💜
Дякую за лекцію! Маю синдром самозванця, але визнала і борюся з ним) мені допомагають маленькі досягнення або ризиковані(хоч трошки) авантюри. Долаючи маленькі перешкоди, я віднахожу віру в себе і свої сили, відчуваю, що жива, що я є)
Пане Андрію, вельми вдячна вам ❤ ви дуже кльовий, ваша праця наближає Перемогу 💙💛
Дякую. Саме від психолога узнала, що це моя тема. До цього не замислювалась. Як з цим я справляюсь? Навчаюсь постійно, напрацьовую навички, порівнюю СВОЇ минулі результати роботи з теперішніми (це дуже наочно і вражає), намагаюсь себе "не мочити" (як раніше) , а робити висновки з помилок, щоб їх не припускатись знов і, коли не забуваю, хвалю себе)))
Супер, це вірний шлях 💪
Допоки не виїхала з дому у зв'язку з повномасштабним вторгненням, більше 6 років працювала майстром манікюру. І ось через синдром самозванця часто гризла себе, вважала, що я недостатньо добре роблю роботу. Головою наче розуміла, що у мене і безліч курсів за плечима, і перемоги в різних конкурсах, і цінник один з найвищих по місту (мільйоннику), і клієнти їздять до мене навіть здалеку, хвалять.. Але часто, коли бачу сповіщення про повідомлення від клієнта (але ще не бачачи, що там), перша думка - "десь накосячила, якась проблема🤐", і страшно читати, що там🤦🏻♀️
В переважній більшості це були подяки чи уточнення про запис, але накручувала себе кожного разу 🙄
А! Ну і, часом, на захоплені відгуки могла відповісти щось типу "та то нічого особливого" 🙈
Другий рік не працюю, і такого зараз не відчуваю, але, думаю, синдром нікуди не дівся, і проявиться одразу після повернення до роботи..
Вітаю! Мене час од часу накриває цей синдром 😊. Дякую за випуск! Слава Україні!
Я коли прихожу в новий колектив, працюю як реактивна аби підтвердити свою репутацію.
Дякую за цікавий контент. зрозуміла, що він у мене хронічний. за рік з асистента до головного економіста?- та то просто шефіні сподобалося, зо я відповідально ставлюся до роботи. Переїхала в іншу країну, за рік вивчила з нуля мову до рівня В1- та то просто знизили вимоги на іспит, тому я і набрала 99,6%. ще за рік В2 - та то так повезло з тестами. Зараз працюю майже 2 роки, все вчила з нуля, у мене питають поради колеги, які працюють 10-14 років- та то вони випендрюються. Задумалася після вашого відео, що нічого це нк ок.
Для цього ми й працюємо. Викривайте того самозванця та швидко позбувайтеся. Ви молодчина💪
Вітаннячко земляче, вподобайка на підтримку твого каналу і дяка за твою працю
Якщо обирати з двох поганих варіантів, то краще вже мати трохи синдрому самозванця (при цьому розумійучи його суть та знаючи, що з ним робити, коли воно "накриває", як, наприклад, відбувається, у автора відео), аніж мати протилежну крайність - бути людиною до ідіотизму тупою і при цьому вважати себе найрозумнішим генієм 😇
Неодноразово входив в якийсь професійний проєкт свідомо на рядову позицію з думкою "не буду світитись, сумлінно виконуватиму відносно прості обов'язки, а тим часом підтягну знання і навички яких вважаю мені бракує". Проходило 2-4 місяці й мене висували на керівну позицію проєкту в цілому. Навіть не стільки питали мого бажання скільки саме висували "тепер ти головний тут". Для когось мрія, а мене щоразу накривав синдром самозванця, адже якого біса, я ж ще не знаю... довгий перелік бажаних навичок, а у технологіях.... довгий перелік чим цікавився, об'єктивно орієнтуюсь поверхово😅 Долати синдром щоразу допомагав самоаналіз шляху до ведення проєкту:
- згадати кілька випадків моєї ініціативи ща попередні місяці, яка покращила робочий процес команди й була помічена вищим керівництвом;
- згадати кілька випадків сміливості висловити на нараді незгоду чи зауваження щодо "наданих згори" рішень та обґрунтування чому вважаю їх проблемними й "чи не буде кращим....".
У підсумку для профілактики синдрому самозванця варто відмічати свої успішні дії, або ті які мають потенціал бути відміченими іншими. Дещо вам особисто може здаватись не важливою дрібницею, а інша людина в цей момент дивиться на вас як на спеціаліста якого шукав роками.
І ще одне - якщо свідомо брати у виконання складні речі, то настане момент коли ви дійсно не справитесь й будуть промахи помічені іншими. Неприємно, але синдром самозванця як вітром знесе, адже буде заслугована критика. Ймовірно від тих самих людей які, як вам здавалось, "не по заслузі" вас хвалили. Що особливо важливо, з високою ймовірністю "катастрофи" не буде. Страхи будуть розбиті о звичайну реальність: ви взяли об'єктивно складне для вас і логічно що бодай частково не вигребли. Інші адекватні люди це сприймають саме так, тож буде критика а не осуд. Проте не кожна людина взагалі щось зможе успішно зробити з того, що ви вже здійснили.
Доречі серед людей у яких помічав синдром самозванця, часто є спільна риса: готовність брати відповідальність за ризикові дії у прагненні досягти бажаного попри відсутність точного знання як це зробити.
Звучить може абстрактно, але саме цієї якості бракує в багатьох людей, а вона вкрай потрібна для проривного розвитку будь-чого. Тому, така людина волею не волею буде видатною для інших. Незалежно від її поточних "об'єктивних" навичок чи то пак талантів.
Максимально відчуваю це відчуття на роботі, бо є деякі пробіли в фундаментальних знаннях, а досвід десь 5 років і тіпа вже потрібно всі пробіли було давно закрити, тому і ковбасе)))
Дуже дякую Вам, пане Андрію, за вашу працю, за ваші цікаві та корисні україномовні випуски!)
Дякую, пане Андрію! Ви підтримуєте як і військових так і цивільних!)
Андрію, обожнюю ваші відео, дякую вам! Хочу поділитись своїм досвідом - мені допомогло в роботі з синдром самозванця - досвід, і знаходження людей, кому подобається те що я роблю, і спочатку для побудови міцної самооцінки спиралась на зовнішнє підтвердження своєї крутості, потім виростила ту саму самооцінку в середині. Дуже хочу підтримати тих хто зараз на шляху зрощування своєї самооцінки, я точно знаю, якщо ви це робите у вас вийде!
Дякую! Все так влучно і, на диво, доречно! 🫶
Ох ох ох
Пишу коментар, щоб висловити чергову подяку за Вашу діяльність і крутий матеріал. Ну і Ваша подача з чудовим гумором - аж настрій покращився😊
Ви казали, що батьки вчать своїх дітей добиватися успіху насиллям (маніпуляція, брехня). Цікаво було б розкрити цю тему більше! Бо не завжди зрозуміло де починається дитяча маніпуляція, а де відстоювання власних кордонів дитиною. Дякую за контент!😊
Мені зі школи здається що я недостатньо знаю, недостатньо добре вчусь
Тепер я лікар, і мені все ще здається що я фіговий лікар ....але зараз думаю скоріше всього треба змінити діяльність на ту, якою хотілось завжди займатись і стане легше емоційно та і взагалі 😅
Дякую
Дивлюся цей випуск з надією зрозуміти, чому саме мій друг-військовий (передова) вважає себе останнім невдахою через незначні успіхи саме його бригади на фронті, за що нещадно себе гнітить…
Дякую за Вашу працю, піднімаєте мою самооцінку
Дякую за відео❤❤
дякую за відео і за настрій у відео! я викладач мови, і викладала спочатку без офіційного тесту на знання і переживала сильно з приводу того, що я фігова знаю мову (хоча навчалася в профільному університеті), потім здала екзамен міжнародний, отримала дуже високий результат, а все одно думаю, що це тому що тест легкий попався насправді ((
мій самозванець: здається зараз хтось/всі побачить, що я дурна, нічого не вмію, приписала собі якісь професійні якості, а робити це не годна.
те, що лежить в анамнезі - згадувати не хочеться. освіту, наприклад, бо ні дня не працювала в тій сфері і всі знання давно забулися.
якась мильна бульбашка "досягнень" ніби є, але реальних умінь під нею нема.
У мене точно він є, але я поки що, не уявляю як це видалити зі своєї голови 😢
У мене комбо)) я перфекціоніст + синдром студента+ синдром самозванця😂😂😂. Підозрюю, що вони дружать між собою проти мене🤪. Дуже боюся, що не зроблю роботу супер якісно, тому відкладаю на останній момент. Допомогають клієнти), коли розсипаються компліментами і хвалять, але кожен новий проєкт, це новий виклик і повторюється по новому колу))🤨
Дякую вам за матеріал, є з чим працювати над моїми страхами і загонами😊
Дякую, пане Андрію, за роботу.❤ І для себе дещо нове відкрила. Сиджу обдумую 😂
Слава Україні!
В мене зі ставленням батьків було все норм, вони мене хвалили, хоча я чомусь не дуже вірила. Але подорослішавши, зіткнулась зі ставленням суспільства до творчих людей. "Так, твою роботи - гарні, але.. що ж... ну, це ж не робота.." В Україні я почуваюсь кінченою невдахою, безталанною, ні на що не здатною. Бо інші люди якось "крутяться" і мають "реальну роботу" й стабільну з\п, а в мене - творчість без графіку і гарантій оплати( То як тут можна адекватно себе оцінити? Я знаю, що на багато здатна, але також знаю, що це мало кого цікавить.
Творіть дальше, робіть те що приносить радість, впевнена що доля зведе вас із однодумцями та згодом ви зможете конвертувати свої роботи. Талант це круто. (Це я старалася підбадьорити а не розказати як жити 😊)
@@marynamaryna2121 дякую) Звісно, в мене просто нема іншого вибору як робити те, що я вмію найкраще) Інакше депресія заїсть.
Все своє свідоме життя з цим синдромом. Огортає, наче важка тінь, каже що ти гівно, твоя робота і твоя затребуваність - це все несправжнє, це тимчасове. Ця срань навіяна батьками. Працюю художником- ілюстратором. Мати все життя ставиться до цього з презирством. Вже стільки років пройшло, а я все одно періодично під час роботи чую її голос: "І за цю херню тобі гроші платять?"
Дякую вам за вашу роботу
Прослухала,цікаво розказано,саме як і говорять психологи❤,у кожній сфері є своя червона лінія підкреслення😊,на мою думку самооцінка-це є індивідуальна самоповага,і оцінювати й доводити яка вона висока чи низька робиться для других,чи важливо?кожна людина бачить те що хоче,чи можливо це змінити?і чи ця зміна піде на користь взаємно не нам знати,тобто читати думки ми ще не навчились😅,Відчувати -помаленьку проявляється...З повагою і з вдячністю за роздуми.
Так от як називається моє самопоїдання... самоаналіз допомагає ще більше гризти себе, бо знання причин/наслідків, усвідомлення проблеми від самої проблеми не позбавляє. :) Мало того, що ти усвідомлюєш, що ти не талановитий, так ще й закомплексований, страшенно сором'язливий псих, який боїться осуду іншими. Я наче нікому й не помітна, але завжди парюся, що я не достатній спец у своїй діяльності, що не маю права просити за свою роботу більше грошей, що я не маю таланту у своїй справі і ніколи не цінуватимуся як професіонал і все витікаюче. "Підніми самооцінку", "пропрацюй"... - а як це зробити? І як, з рештою не переоцінити себе?
Ніякої реакції за 2 місяці... точно непомітна. :)