Мені за сімдесят, а до цих пір сниться ота старенька і біленька хата під солом,яною стріхою. Весною наводився порядок кругом хати,а літечком цвіли мальви ,жоржини. В хаті пахло спеченим хлібом. Згадую,як найкращу пору в своєму житті.Хай живе іпроцвітає наша рідна ненька УКРАЇНА,я її люблю всім серцем.❤❤❤❤❤🎉🎉🎉🎉🎉
Я, молодший від вас, але теж народився в хаті й вона в моєму серці живе наймилішим спогадом. З садочком незаладилось якось чи то степовий клімат з дефіцитом дощів, або ж земля з солончаками, та от мальви то святе. Зараз коли малюю по споминам хатину то обовязково з мальвами. Ще на початку шестидесятих солому замінив шифер, але недовго тривало таке приображення, в хваленому совку закривалися школи то й прийшлося її покинути на руїну. Сниться ще й досі, відновлюється село, я повертаюся до рідної землі і я знову щастливий.
Мені це все знайоме в такій хатині жила моя бабуся зі своєю сестрою в селі Батьківщина Народицького району які це приємні спогади життя було тяжке але ту любов і піклування про нас забути не можливо буду пам'ятати доки житиму Господи дай сили вижити нашій рідненькій Україні❤❤❤❤❤❤
Тато казав, що ходили босоніж навіть в холодну погоду, коли грязюка, берегли взуття, несли з собою. Як приходили до школи, то мили ноги на подвір'ї та взували черевики, і лише тоді заходили у приміщення. І так було до 1956 року в українському селі на Полтавщині......
У моеi бабусi було п'ятеро дiтей,жили бiдно,коли тiльки сходив снiг,знiмала обувачку берегла,бо дiток багато,а трохи часу пройшло, ноги покрутило полiатрiтом,а коли вже старенькою стала ходила з двума палицями,на руках також були шишки вiд артрита! Ото так i жили,важко було це на початку 50х!
Я також виросла в таких умовах, і хата з соломяною стріхою, і льон пам'ятаю, і біготня по воді після дощу, та багато іншого. Але хочу сказати, це найкращі спогади про босоноге дитинство, тяжке та бідне, але разом з тим радісне та щасливе.
@@user-tz1yv6ke1u напевне здивую,але сама львівська та київська,в селах ніколи на жила,але зараз рубаю дрова,роблю город,маю пічку. Готуємо на електриці,вода зі струмка. І живу у французькому селі.
@@user-tz1yv6ke1u мої діти бачать сонце,туман,росу,корів,що пасуться. Вони виросли з кониками-стрибунцями,котами та собаками,маминими трояндами та полуницею з грядки. Так,це робота,але хіба їхнє життя було б таке яскраве у мегаполісі ? Ніколи.
Дякую🙏 все так і було.... Бігали до мами в поле на буряки, пасли гусей, брали льон, ходили на вечорниці співали під баян та гитару, грали в ручейок.... Нема давно батьків😢стоїть самотня хата, люблю її , їжджу підмазую, підштукатурюю, і буду їздити поки житиму, бо то моє дитинство і юність і любов❤ ❤❤❤😢
Для мене подібний побут ніяка новина. Весь мій підлітковий вік, від 10-ти років і, практично, до повноліття, минувся в глинобитній українській хаті з товстезними стінами, вкритій рогозою. В цій хаті батьки прожили аж до середини вісімдесятих, коли дах почав протікати. Спали ми зі старшим братом протягом цілого літа на горищі стаєнки, вкритої очеретом, на духмяному сіні.
Я з дідом літом ночували просто під скирдою сіна ,і собака джульбарс в ногах. Хата глиняна товсті стіни ще й зверху обложили в пів цегли взимку тепла літом прохолодна ,дуже приємні спогади.вважаю требо всім переходити на такі єко технології будівництва
@@user-nr6hy5hw7q, скільки Вам років, чоловіче? Ви не знаєте які вигоди міг собі дозволити і, відповідно, практикував їх, в часи радянської дійсности, звичайний пересічний мешканець сільської глибинки? Природня нужда справлялася, зазвичай, у власноруч зведеній споруді, типу “шпаківня". А з приводу ретельно помитися, існувала громадська лазня, яка, в демократичний спосіб, гостинно надавала доступ до свого теплого нутра всім, хто цього прагнув.
@@user-od3gj4pi8j юначе, про які громадські лазні на гірських полонинах ти нам тут чешеш? Гірський потічок або вульгарна дощова калюжа ділилася своїм гостинним вмістом і для свійських тварин, і для сільських парубків, які приходили до неї підмити свій цюцюрник перед районною призовною військово-лікарською комісією.
Цікаві, так би мовити - атмосферні, світлини. Перегляд таких світлин дійсно створює певний настрій. На зразок того, ніби потримати в руках якусь старовинну річ чи книгу. Дякую автору.
У мойiй бабусi була хата покрита соломой i бiленька як снiг, вони жили на хуторi поблизу Печенiг, то также мiсто , а хутор полковничi , моя бабця Нерейко Валентина Семенивна .Цэ було десь в серединi 60 х роках. Досi помятаю як медали хати, як месили глину , мы босi дiти месили глину з такою радiстю, разом з конем якого пускали тэж по кругу тiй глини.
Якщо реально поглянути як жилося в той час людям то все було далеко не так прекрасно як на свілинах. Щоденна важка праця в полях, догляд за худобою ( хто знає той знає), відсутність медицини , висока дитяча захворюваність та смертність, а ще додати до цього війни , селянські повстання і кріпацтво.Тривалість життя дуже коротка і діти змалечку працювали на рівні з батьками. Адже і тоді в нас був їб@нутий сусід. Подяка автору за матеріал , хай квітне Український ютюб!
Все про що Ви описуєте було вже після окупації України росією! Історія панства та кріпацтва дуже спотворена россіянами! Адже більше, як 100р тому, мої прадіди з глухого села мали закордонні паспорти і вільно виїзджали на заробітки до Америки та Європи, гарно заробляли і жили! Що сталось після окупації Ви знаєте, то жахи про які Ви пишете!
Я сама з Дыканькы и у мого дидуся булы тэж волы,а моя бабуся працювала поваром у Кочубэя. Мы тэж любылы спаты на синовали. А щэ мы на волах з дидусэм издылы у Полтаву на базар,выизжалы ихалы цилу нич,и я дывылась на небо, там було дужэ багато зирок,волы дужэ повильно идуть. Дытынство було прыкраснэ,колы булы мама и тато молоди,нажаль их давно нэма,та и я вжэ 68. Мюблю свою квитучу Украина!!!!❤❤❤
У моэi бабусi була така хата. Пiв-хати збереглось досi. Туалет був на вулицi, стiни , дверi були з очерету. Потiм зробили з дерева. Кожен вечiр грiли воду , мились. А в субботу, бабуся грiла два здорових казана i купалась повнiстю. Використовували господарське, дiгтярне мило. Змивались настоянним у водi любистком. Старi хати збереглись. I в непоганому станi. Три роки назад бачила таку хату. В таких хатах лiтом було прохолодно , а зимою довго зберiгалось тепло.
Пам‘ятаю бабину хату до 60-го року. Земляна підлога, солом‘яна стріха, повітка з очерету, колодязь з бузиновим кущем, шпориш на подвір’ї , у хліві - корівка з телятком, свиня у загородці, здоровенний і колючий кущ жовтих троянд перед хатою, брикети з кізяків, якими топили піч і плиту взимку…. тепла лежанка, печений гарбуз, здоровенний рудий кіт, несмачний домашній хліб. Незатишно і бідно, але кращого тоді не бачили, тож призвичаювались до всього. Моя молодша тітка, як бігла на танці до клубу, на якість відзнаки мила ноги і робила свіжі устілки в капці з газети… А мені вона рвала суниці в садку , вишні , геть усі обносили шпаки - нам заставляли кісточки на подвір’ї під тополею)))).
моя баба пекла просто прекрасний хліб - великі буханці, з тріщиною і такою наче шляпкою, з білого борошна. Як зараз у магазинах продають. Як вона вгадувала - хліб завжди однаковий, як на заводі.
А чому був несмачний хліб? У нас був смачний. А перепічки! А пиріжки з калиною, з кропом, з сушеним гарбузом! Я навіть рецептів тих не знаю. Тоді не питала, а зараз немає в кого питать.
В дитинстві була в музеї "Під відкритим небом", біля Києва. А коли мій син був того ж віку, що я колись, ми відвідали історико-культурний заповідник "Батьківщина Т. Г. Шевченка". На на той час збереглася навіть криниця, якій більше 100 років. Були на могилі Шевченка. Це був цікавий, пізнавальний екскурс.
на диво, з трипільських часів багато що збереглося у житті селянина. А на трипільські часи наші предки були як космонавти у порівнянні з лапотним заліссям, чисті, вогодовані, веселі, дружні, мужні і озброєні найкраще за всіх сусідів.
Бачив таку хату на річці теж стояли такі вітряки ,звідки родом.цікаво таке дивитись 👍😊 була б машина часу хотів би туди потрапити ,та побачити на власні очі людей та побут.
Бабуся розказувала,що молодь збиралися,співали танцювали вечорами, також односельчани один одному допомагали цілою вулицею робити якусь роботу,наприклад будинок побудувати,а коли прийшли совєти кацапські,то погнали всіх в колгоспи працювати на московську орду.
Я 1959 года рождения и помню как люди собирались помогали строить дома, очень хорошо запомнился один концерт прямо на улице выступал народный ансамбль и кино крутили на улице, потом построили дом культуры. Я не жила в селе, но каждый год приезжала на месяц к бабушкам, сначала с мамой, потом со своим детьми, а с внуками уже не к кому было ездить, но ездили отдыхать в другие места в Украине. Да, еще вспомнила как на свадьбу приглашали: девушки в национальных костюмах ходили по хатам, а во время свадьбы из дома невесты в дом жениха приданое несли
С головой дружишь? На какую орду работали? В глине и говне до сих пор. Взорвали плотину, всё глинобитные дома растаяли как снег. Чтож за 30 лет не построили нормальных? А я знаю по родственникам мужа пили горилку та танцювалы,да ещё воровитые все... Вам всё кто-то мешал..., то поляки, то маскали, зараз орки. Были быдлом и остались. В любое село заедь в основном одни алкаши и горилка рекою льеться.
Мне отец, он из Полтавской области, рассказывал, что после 1-ой мировой войны, когда возвращались пленные, то им всем селом строили хату. Он очень возмущался, что после ВОВ тех, кто был у немцев в плену, ссылали в советские лагеря.
@@user-it6cx5dz4b Мені батько, він із Полтавської області, розповідав, що після 1-ої світової війни, коли поверталися полонені, їм усім селом будували хату. Він дуже обурювався, що після ВВВ тих, хто був у полонених німців, посилали до радянських таборів.
@@user-tj4hk3bv9b Я 1959 року народження і пам'ятаю, як люди збиралися допомагали будувати будинки, дуже добре запам'ятався один концерт, прямо на вулиці виступав народний ансамбль і кіно крутили на вулиці, потім збудували будинок культури. Я не жила в селі, але щороку приїжджала на місяць до бабусь, спочатку з мамою, потім зі своїми дітьми, а з онуками вже не було до кого їздити, але їздили відпочивати в інші місця в Україні. Так, ще згадала як на весілля запрошували: дівчата у національних костюмах ходили по хатах, а під час весілля з дому нареченої до будинку нареченого посаг несли
Я ще пам'ятаю, в 70-х роках у бабусі була так ж хата-мазанка, плетений тин , і вишня біля хати, ще квіти - чорнобривці, мальви, барвінок! І криниця неподалік ! Все те в пам'яті закарбувалось! І глиняні горщики, і домотканні ряднинки, в хаті висіла ікона Божої Матері, покрита вишитим рушником! , На вікнах - герань( бабця казала - калачики )) Було скромно, але затишно!!
Зверніть увагу всі хати білесенькі,побілені, бур'яни скошені,у дворах наведений лад,ростуть плодові дерева.Українці,хоч і 100 років назад,а були роботящі та наводили лад навкруги.
Я теж пам'ятаю своє дитинство, як мої дідуся і бабуся возили нас по черзі восьмеро онуків на свою батьківщину на Черкащину до родичів на відпочинок, вони там теж раніше жили.На початку 60 - их бабуся і дідусь переживши не один раз голод,післявоєнні знущання з селян, тяжку сільську практично безплатну працю в колгоспі вирішили своїх дітей відправляти доучуватись старші класи до родичів в місто,шоб вони там отримали паспорти і були вільними, і вирішували самі де їм жити,на кого вчитись і де працювати, потім і самі переїхали .Але я як була дитиною пожила в хаті з глиняною підлогою і стріхою під соломою,канікули були незабутніми.Прогулянки по лісу, збирання трав, ягід,грибів,ставки в очереті де ми сиділи онуки із дідусем і його земляками ловили коропів і в'юнів.Варили істи на вулиці,у родичів була змонтована як і у всіх, цегляна піч, обмазана глиною на вулиці,під довгою стріхою,під якою стояв стіл, дві лави, там могло поміститись з десяток людей,бабусі варили різні українські страви,під стріхою сушилися лікарські рослини, з яких вже в місті бабуся заварювала нам чаї.В хаті вікна, двері, лави,кроваті,столи і стільці були дубові, пам'ятаю особливий запах цієї деревини,підлога глиняна, на трійцю рвали пахучі трави і встилали підлогу.Здивували дві печі в хаті,обидві з варочними поверхнями,але ркремо топилися, одна підігрівала закуток високо над піччю,ле могло поміститись лекілька людей,поруч щ іншою піччю був вмонтований великий чавунний казан,в якому підігрівали воду на купання,прання,та на різні потреби в господарстві Вода з криниці неймовірна,навіть пробувала серпом жати пшеницю,і в'язати снопи на приватних невеликих ділянках,бо туда техніка не могла заїхати
Я як почула від диктора що сірі Воли зникли під час Сталінських часів😢 шкода😢 така добра , трудовита була тварина , помічники людей, і що тепер волів немає? 😢 Шкода що вже нічого майже не залишилось , яка була краса, чиста природа, все ушло в нікуда😢 залишились лиш згадки, тай й згадки згодом зтрираються в пам'яті людини, лиш фотокарточки та й ті не вічні, нічого вічного немає на цій Землі, все приходяще і уходяще😢 одне змінює інше, як день змінює новий день, як день змінює нічь.
Нажаль нашу, українську, самобутність знищувала та сама кацапня, що зараз вбиває українців...Бабуся багато розповідала як жилось "до" і як стало "після" приходу "совєтов"...А взагалі -то дуже приємні для серця світлини, хоч мені ближче Чернігівщина....
Так виглядали деякі села навіть в роки мого дитинства, в другій половині двадцятого століття, після закінчення Другої світової війни та сталінського терору.
Україна вічна і нездоланна ! Так було ,так буде і так вірішив Бог ! Ми подалаємо цю підлу війну і Україна відродиться .Слава Україні! Слава Героям України!
Коли я був малий і в селі не було асфальту то люди часто ходили босоніж. По перше не зручно ходити взутому по піску, а по друге це набагато приємніше ходити по піску та травичці босими ногами. Ну звичайно якщо село чисте і охайне. Взували взуття коли йшли в ліс, або на роботу.
🎉 Дякую я зВінниччини я родилася в такій хаті в1955р а потім вона дісталася мені в спадщину я підтримую тільки дах покритий цинковим залізом вона зимою тепла а влітку в ній прохододно
Коли б не приїхала до батьківської хати вклоняюся і вітаюся з моїм місцем сили!!немає моїх ріднесеньких батьків, а добро і світло від їх життя до цього часу зі мною, допоки я жива. З самої весни і до холодів осені ходжу по землі в селі босою, а вранці і ввечері по росі, які б не були звпилюжені ніжки, травинки вимиють до білосніжності. Я давно міська пані, але іноді думаю, якщо прийдеться позбутися моєї хати і двору я занедужаю, не фізично, а душею. Україна моя рідненька, витримай цю навалу, жити і процвітати нам повеліли батьки!
Моя рідня по лінії батька жила у такій хаті на Полтавщині, а потім точно у такій - на Дніпропетровщині. Я там проводила шкільні канікули. Гарні спогади...
На світлині 3:27 напевно не льон, а напевно коноплі, в порівнянні з якою льон маэ значно коротше стебло. Коноплі вимочували у ставках, у якому якщо була якась риба, то вона вся пропадала. Льон вирощували в північних та західних областях, а коноплі у південних.
Мені 63 роки я малою бачила і знаю як жали пшеницю,як укладали снопи.для нас.дітей це були хатинки.ми там ховалися.. потім ціпом молотили мої бабуся і дідусь...так шо я бачила і знаю як тяжко ціпами молотили зерно..бігали діти босі.особливо було приємно стрибать в теплу пилюку на дорозі...😂 . Це було на Київщині до 1967 року ... Не так вже і давно...
@@user-gy8fu4un8r зато в Германии так делали и дома из глиньі и палок стоЯт более 30ї лет. А тьі перед тем как гавкнуть сравни климатические зоньі и как теплопроводность материалов. И в сраном срубе 30 см толщиной стен сжигали вагоньі дров за зиму. Ума нет а лес бьіл, то можно и сжигать. На сибири нет строительной глиньі, потому маскваротьіе и не строили из более теплого материала)))
@@user-gy8fu4un8rНа делали. На Сибирях вы жили в изьбах вместе со своей скотиной, если она была у вас. А была она далеко не у всех, так как пили вы безбожно, пропивая все, что можно пропить.А у тех, кто имел кое какую скотину, жили в общей избе, отделившись от животины перегородкой. Ссали и...вместе с животиной, и жрали в тех же " палатах", так что не надо тут втирать сказки. Вы даже посуду не мыли, выставляя ее во двор за порог, чтобы собака вылизал. Кто считает это злостной выдумкой, почитайте воспоминания о своих ссылках, рябого вождя народов, весьма вами восхваляемого, может ему ещё верите, он очень подробно живописал о подобном.
@@user-gy8fu4un8r Судя по всему ты просто идиот! Если не знаешь, то жилища люди делали из того материала, который был под руками и делали так, чтобы было по возможности удобно жить в том климате, где люди жили. Посмотри внимательно "Тихий Дон" С. Герасимова, может что то и поймешь.
Предки наші бачу жили екологічно,не бруднили природу, після них не залишилось сміття бутилок поастикових руїнів які не гниють. 2-3покоління відживало в хаті а потім хата з глини та соломи просто перетворювалась на пагорб згнивав деревяний каркас і солома а глина ледала ьугоркрм на якому росли трави. І сліда бруду не залишали в природі!!!!ні сліда!!! Це і є технології диття і будівництва від Бога ,в мирі і гарминії з природою.
@@natkievmi1156 100років.не так і богато еле достатньо щоб в ній народилось 3 -4покоління . А потім з неї залишався бугорок порослий травою ,хатиння -і на ньому кажуть гарбузи добре росли, бо холм і сонячно. Еко технология ,після людей не лишалося купи пластику і хім відходів. Трипільці ті наприклад кожні декілько років палили своє селище і будували нове . То б то завжди жили в новому і зайвого мотлоху не накопиш і ворогу толком нічого забрати бо нема великої кількості майна. І хата не плісневіє і не вспіває руйнуватися. А якщо ворог задумає напасти ,то може виявитися що село вже спалено і переїхало щезло з людьми в невідомому напрямку. Люди разом громадою будували хати і були дружні.
@@user-hz4uv9hm3m правельно кажете. Хата руйнується в основному коли її не протоплюють,не підштукатурюють не підбілюють не ремонтують горіщє(дах) . То б то коли господарі там не живуть або хворі або старі або не мають фінансових можливостей. А так такої хати могло вистачити на декілька поколінь.
@@user-lz7gr1sq1q отож, якось дуже сумно, дуже... тепер теж саме, села гинуть, війна, кращі на фронті, Україну рвуть на шматки, з одного боку орда з півночі, з другого свої внутрішня орда
Помню детство у тетки в 1950-60 годах под Полтавой.видел и знаю что за жизнь была трудной ,бедность.Только в 1970 люди строили уже хорошие дома из белого кирпича и топили уже углем а потом провели газ.Не дай бог опять вернеться такое после войны!
На фото подивитись, то може воно й гарно, але не дай боже так жити. В нас теж була така хата від прабабусі, та давно її продали, старовину на Віоліті колекціонери розкупили, про те життя знаю з розповідей бабусі і ось вона якраз завжди казала, що було нелегко.
Чи ви спали на горищі хати яка крита соломою? Ви не можете собі увити як це! У найспекотнішу ніч там прохолодно, пахне сіном,жодного звуку. . .Неймовірне задоволення! Як мені у свій час пощастилдо!!!
Та як виглядало, батьківській хаті 120 років. Стоїть як дуб. Нічого не перебудовували. Колись 70 років назад тато міняв вікна, та в 69 році дах. Був очерет ,а зараз шифір. Та двері міняли, бо раніше двері були не високі. А тато - зріст 1 м 80, ввесь час стукався головою. Та общикотурили хату також десь 70 роках. Стоїть ... Ми її любимо. Є у нас сіни, чулан , мала хата і ,велика, конюшня, горище, ляда на горище з драбиною. Сволок на всю довжину будинку. Звісно , печі повикидали батьки, поробили плитки( ой спасіба ілічу, шо я хліба не печу). Так дякували сільські господині лєніну😀
Мені знайомі такі місця, була в таких селах на полтавщині, де зараз Кременьчукце море. Там були саме такі села, хати під стріхаю. Пам'ятаю, що в хаті було дуже чистенько, скрізь рушники, долівка глиняна, вкрита осокою, квіти з степу . Пам'ятаю вітряк,, а на волах навіть їздила. Нажаль, що зараз там все затопили водою таку красу.
Хата мого діда зі сторони батька була із дуба, окрім кухні було ще три кімнати. Підлога деревяна окрім кухні, де була земляна підлога. Стріха соломяна. У нас на Поліссі хати деревяні.
Это память о прошлой жизни. Так устроен человек. Обычно если где-то побывал, то как правило тебя снова и снова туда тянет. А тебя нет возможности туда поехать. А в памяти снова возникают какие-то эпизоды из того времени .
@@user-yo7iv6rq8l - в 60 годах - так 40 лет Украина жила при "советской власти". Так что дала Украине советская власть за 40 лет? Голод? И не говорите, что Голодомора не бьіло, а только "неурожай". Моя бабушка в 63 -64 годах рассказьівала мне о Голодоморе шепотом, боялась, что нквд- кгб "заинтересуется". Так что - не неда свистеть о вяликой роли расии в развитии братского народа
Я ще застала такi хати в селах Киiвщини - у бабусi була та у сусiдiв! Аж не вiриться, що таке було! Я завжди дивувалася, як бабуся ходила босонiж по скошеному пшеничному полю (по стернi) - на неi неможливо стати, бо боляче! А бабуся бiгала по полю! Ось якi нашi предки - трудяги!
@@ludmilagelwich912 вчіть історію. Це росіянці поділили слов'ян на; великоросів (росіяни), білоросів (білоруси), малоросів (Українці), навіть Ленін називав себе великоросом. Тож назву малороси, кляті москалі придумали.
У нас на Волині всі хати були деревяні. Хата мого діда була теж під соломою, але земляна підлога була лише на кухні, а трьох просторих кімнатах, із не низькою стелею, була дубова підлога і це до революції. Лише у 70-х крівлю встелили шифером.
…А знаешь край, где хижины убоги, Где голод шлет людей на тяжкий грех, Где вечно скорбь, где лица вечно строги, Где отзвучал давно здоровый смех, И где ни школ, ни доктора, ни книги, Но где - вино, убийство и… вериги?.. 1907 Игорь Северянин.
Ты знаешь край, где все обильем дышит, Где реки льются чище серебра, Где ветерок степной ковыль колышет, В вишневых рощах тонут хутора, Среди садов деревья гнутся долу И до земли висит их плод тяжелый? Шумя, тростник над озером трепещет, И чист, и тих, и ясен свод небес, Косарь поет, коса звенит и блещет, Вдоль берега стоит кудрявый лес, И к облакам, клубяся над водою, Бежит дымок синеющей струею? Туда, туда всем сердцем я стремлюся, Туда, где сердцу было так легко, Где из цветов венок плетет Маруся, О старине поет слепой Грицко, И парубки, кружась на пожне гладкой, Взрывают пыль веселою присядкой! Ты знаешь край, где нивы золотые Испещрены лазурью васильков, Среди степей курган времен Батыя, Вдали стада пасущихся волов, Обозов скрып, ковры цветущей гречи И вы, чубы - остатки славной Сечи? Ты знаешь край, где утром в воскресенье, Когда росой подсолнечник блестит, Так звонко льется жаворонка пенье, Стада блеят, а колокол гудит, И в божий храм, увенчаны цветами, Идут казачки пестрыми толпами? Ты помнишь ночь над спящею Украйной, Когда седой вставал с болота пар, Одет был мир и сумраком и тайной, Блистал над степью искрами стожар, И мнилось нам: через туман прозрачный Несутся вновь Палей и Сагайдачный? Ты знаешь край, где с Русью бились ляхи, Где столько тел лежало средь полей? Ты знаешь край, где некогда у плахи Мазепу клял упрямый Кочубей И много где пролито крови славной В честь древних прав и веры православной? Ты знаешь край, где Сейм печально воды Меж берегов осиротелых льет, Над ним дворца разрушенные своды, Густой травой давно заросший вход, Над дверью щит с гетманской булавою?.. Туда, туда стремлюся я душою! 1840-е годы/ Алексей Толстой - Ты знаешь край, где все обильем дышит...
Дивлячись ці фото , огортає сум за моїм далеким дитинством . Мені 66 років , і я памятаю хати під очеретом , хловчаками в темний час ловили горобців . Російською це звучить так : "Где ты юность моя ? Где пора золотая ? Сердцэ бьётся в груди , а виски серебрит седина . А в глазах всё по прежнему ,огонёк всё горит догорает , но а в сердцэ порой вспоминается жизни весна . Уж и осень пришла , и снова наступит и лето , в царстве Бога Отца , в царстве том , что нам приготовил Христос . Друг , доверься Ему , ведь за нас на кресте умирал Он , грех наш телом Своим на крест , Он страдая понёс . Слава Иисусу Христу .
Якщо б була машина часу, я би тебе друже відправив туди до тих волів на 100 років назад , щоб ти розповідав як пахнуть сільські вулиці після дощу гімняками воловими, кінськими, коров'ячими, козячими ...
Пам"ятаю на хуторі Козаки дві деревяних хати під стріхою. Там жили мої пращури: дідо і баба. Хата була дивовижною, бо саме через нашу осідлість проходив фронт під час Першої і під час Другої воєн. Було стільки оповідок про всі ці події, що їх би вистачило на N літературних томів. Щороку дідо сіяв жито, щоб зжатими житнімт снопиками пошивати стріху (дах). Хотіли з батьком організувати в тій хаті Музей серед поля. Але ніколи не вистарчало грошей. В наступному моєму втіленні я це зроблю!!!
Як виглядало українське село на Волині понад 100 років тому? Містечка й села Волині 100 років тому.
th-cam.com/video/EtSsQOWAfRE/w-d-xo.html
Мені за сімдесят, а до цих пір сниться ота старенька і біленька хата під солом,яною стріхою. Весною наводився порядок кругом хати,а літечком цвіли мальви ,жоржини. В хаті пахло спеченим хлібом. Згадую,як найкращу пору в своєму житті.Хай живе іпроцвітає наша рідна ненька УКРАЇНА,я її люблю всім серцем.❤❤❤❤❤🎉🎉🎉🎉🎉
Я, молодший від вас, але теж народився в хаті й вона в моєму серці живе наймилішим спогадом. З садочком незаладилось якось чи то степовий клімат з дефіцитом дощів, або ж земля з солончаками, та от мальви то святе. Зараз коли малюю по споминам хатину то обовязково з мальвами. Ще на початку шестидесятих солому замінив шифер, але недовго тривало таке приображення, в хваленому совку закривалися школи то й прийшлося її покинути на руїну. Сниться ще й досі, відновлюється село, я повертаюся до рідної землі і я знову щастливий.
Мені це все знайоме в такій хатині жила моя бабуся зі своєю сестрою в селі Батьківщина Народицького району які це приємні спогади життя було тяжке але ту любов і піклування про нас забути не можливо буду пам'ятати доки житиму Господи дай сили вижити нашій рідненькій Україні❤❤❤❤❤❤
Тато казав, що ходили босоніж навіть в холодну погоду, коли грязюка, берегли взуття, несли з собою. Як приходили до школи, то мили ноги на подвір'ї та взували черевики, і лише тоді заходили у приміщення.
І так було до 1956 року в українському селі на Полтавщині......
Так, так i було.
У моеi бабусi було п'ятеро дiтей,жили бiдно,коли тiльки сходив снiг,знiмала обувачку берегла,бо дiток багато,а трохи часу пройшло, ноги покрутило полiатрiтом,а коли вже старенькою стала ходила з двума палицями,на руках також були шишки вiд артрита! Ото так i жили,важко було це на початку 50х!
Я також виросла в таких умовах, і хата з соломяною стріхою, і льон пам'ятаю, і біготня по воді після дощу, та багато іншого. Але хочу сказати, це найкращі спогади про босоноге дитинство, тяжке та бідне, але разом з тим радісне та щасливе.
Так,думаю. Для мене,що виросла в мегаполісах,як Львів та Київ,це була нейздісненна мрія. Повірте. А хату з солом'яною стріхою хочу. І піч.
@@kseniaalia1530 жити у селі це фізична робота, зимувати з пічкою, це дрова, які зараз дорожчають.
@@user-tz1yv6ke1u напевне здивую,але сама львівська та київська,в селах ніколи на жила,але зараз рубаю дрова,роблю город,маю пічку. Готуємо на електриці,вода зі струмка. І живу у французькому селі.
@@user-tz1yv6ke1u мої діти бачать сонце,туман,росу,корів,що пасуться. Вони виросли з кониками-стрибунцями,котами та собаками,маминими трояндами та полуницею з грядки. Так,це робота,але хіба їхнє життя було б таке яскраве у мегаполісі ? Ніколи.
Дякую🙏 все так і було.... Бігали до мами в поле на буряки, пасли гусей, брали льон, ходили на вечорниці співали під баян та гитару, грали в ручейок.... Нема давно батьків😢стоїть самотня хата, люблю її , їжджу підмазую, підштукатурюю, і буду їздити поки житиму, бо то моє дитинство і юність і любов❤ ❤❤❤😢
Розумниця!! дай Боже вам здоров'я!!
І я теж, 30 років як не має мами!!! А я хату бережу, то моє дитинство босоноге.
Вклоняюсь вам низько,дiвчата
Догадуюсь,що були ви добрими дочками,справжнiми матерями i хорошими бабусями тепер
А хату не продали ?
Продали б - хата ж пропадатиме, за хазяйством постiйний догляд треба
Гарно та патріотично викладено !
Подяка за працю !!!
Дякую за підтримку. Хоч бери і роби відео про найкращих підписників)
Для мене подібний побут ніяка новина. Весь мій підлітковий вік, від 10-ти років і, практично, до повноліття, минувся в глинобитній українській хаті з товстезними стінами, вкритій рогозою. В цій хаті батьки прожили аж до середини вісімдесятих, коли дах почав протікати. Спали ми зі старшим братом протягом цілого літа на горищі стаєнки, вкритої очеретом, на духмяному сіні.
Я з дідом літом ночували просто під скирдою сіна ,і собака джульбарс в ногах. Хата глиняна товсті стіни ще й зверху обложили в пів цегли взимку тепла літом прохолодна ,дуже приємні спогади.вважаю требо всім переходити на такі єко технології будівництва
@@user-hx3pc2ln8l 👍 😉
А, вибачте за подробиці, срати до вітру куди ви там ходили? А гігієну де справляли? На ставку чи річка десь була поряд?
@@user-nr6hy5hw7q, скільки Вам років, чоловіче? Ви не знаєте які вигоди міг собі дозволити і, відповідно, практикував їх, в часи радянської дійсности, звичайний пересічний мешканець сільської глибинки? Природня нужда справлялася, зазвичай, у власноруч зведеній споруді, типу “шпаківня". А з приводу ретельно помитися, існувала громадська лазня, яка, в демократичний спосіб, гостинно надавала доступ до свого теплого нутра всім, хто цього прагнув.
@@user-od3gj4pi8j юначе, про які громадські лазні на гірських полонинах ти нам тут чешеш? Гірський потічок або вульгарна дощова калюжа ділилася своїм гостинним вмістом і для свійських тварин, і для сільських парубків, які приходили до неї підмити свій цюцюрник перед районною призовною військово-лікарською комісією.
Цікаві, так би мовити - атмосферні, світлини. Перегляд таких світлин дійсно створює певний настрій. На зразок того, ніби потримати в руках якусь старовинну річ чи книгу. Дякую автору.
атмосхверні - чарівні
У мойiй бабусi була хата покрита соломой i бiленька як снiг, вони жили на хуторi поблизу Печенiг, то также мiсто , а хутор полковничi , моя бабця Нерейко Валентина Семенивна .Цэ було десь в серединi 60 х роках. Досi помятаю як медали хати, як месили глину , мы босi дiти месили глину з такою радiстю, разом з конем якого пускали тэж по кругу тiй глини.
Очень интересное видео, а для меня особенно дорого увидеть историю, как жили мои родные более ста лет назад.
Спасибо за видео.
Якщо реально поглянути як жилося в той час людям то все було далеко не так прекрасно як на свілинах. Щоденна важка праця в полях, догляд за худобою ( хто знає той знає), відсутність медицини , висока дитяча захворюваність та смертність, а ще додати до цього війни , селянські повстання і кріпацтво.Тривалість життя дуже коротка і діти змалечку працювали на рівні з батьками. Адже і тоді в нас був їб@нутий сусід.
Подяка автору за матеріал , хай квітне Український ютюб!
Все про що Ви описуєте було вже після окупації України росією! Історія панства та кріпацтва дуже спотворена россіянами! Адже більше, як 100р тому, мої прадіди з глухого села мали закордонні паспорти і вільно виїзджали на заробітки до Америки та Європи, гарно заробляли і жили! Що сталось після окупації Ви знаєте, то жахи про які Ви пишете!
А вдома не зароблялось?
@@aleg7169 І вдома зароблялось, але хто виїжджав заробляли набагато більше, як і тепер, не кожен може заробити вдома!
На фото хати шляхти а не селян
Ви ще про Юрський період згадайте як було важко на мамонта полювати...
Я сама з Дыканькы и у мого дидуся булы тэж волы,а моя бабуся працювала поваром у Кочубэя. Мы тэж любылы спаты на синовали. А щэ мы на волах з дидусэм издылы у Полтаву на базар,выизжалы ихалы цилу нич,и я дывылась на небо, там було дужэ багато зирок,волы дужэ повильно идуть. Дытынство було прыкраснэ,колы булы мама и тато молоди,нажаль их давно нэма,та и я вжэ 68. Мюблю свою квитучу Украина!!!!❤❤❤
Менi 69,
коли згадую село,де жили моi дедушки i бабушки (називала iх так),то це моi найкращi в життi спогади
А чому не українськими буквами ?????
@@user-xh1ti1ep6jможу і по Українськи,можу по Німецьки, можу по Болгарський.🖐
@@user-jp1mn5pq5j Ну так а в чому річ, що не вийшло за першим разом ?????
Кочубей помер майже 200 років тому. Скільки ж Вам років якщо Ваша бабуся в нього працювала?
ТАК ДУЖЕ ЧУДОВО СУПЕР МОЛОДЕЦЬ!!!
У моэi бабусi була така хата. Пiв-хати збереглось досi. Туалет був на вулицi, стiни , дверi були з очерету. Потiм зробили з дерева. Кожен вечiр грiли воду , мились. А в субботу, бабуся грiла два здорових казана i купалась повнiстю. Використовували господарське, дiгтярне мило. Змивались настоянним у водi любистком. Старi хати збереглись. I в непоганому станi. Три роки назад бачила таку хату. В таких хатах лiтом було прохолодно , а зимою довго зберiгалось тепло.
Дякую Вам за цікаве та пізнавальне відео!
Пам‘ятаю бабину хату до 60-го року. Земляна підлога, солом‘яна стріха, повітка з очерету, колодязь з бузиновим кущем, шпориш на подвір’ї , у хліві - корівка з телятком, свиня у загородці, здоровенний і колючий кущ жовтих троянд перед хатою, брикети з кізяків, якими топили піч і плиту взимку…. тепла лежанка, печений гарбуз, здоровенний рудий кіт, несмачний домашній хліб. Незатишно і бідно, але кращого тоді не бачили, тож призвичаювались до всього. Моя молодша тітка, як бігла на танці до клубу, на якість відзнаки мила ноги і робила свіжі устілки в капці з газети… А мені вона рвала суниці в садку , вишні , геть усі обносили шпаки - нам заставляли кісточки на подвір’ї під тополею)))).
моя баба пекла просто прекрасний хліб - великі буханці, з тріщиною і такою наче шляпкою, з білого борошна. Як зараз у магазинах продають. Як вона вгадувала - хліб завжди однаковий, як на заводі.
А чому був несмачний хліб? У нас був смачний. А перепічки! А пиріжки з калиною, з кропом, з сушеним гарбузом! Я навіть рецептів тих не знаю. Тоді не питала, а зараз немає в кого питать.
@@user-rl6iu3oo6t …бо не всі вміють смачно готувати….
@@user-rl6iu3oo6t мене теж здивувало "несмачний" хліб, напевно це помилка.
После войны 41-45 года , цивилизации не было ни в западных , ни в восточных странах.
Зерно было грубого помола не про сеянные , как сейчас мука белая.
Підписався, сподобалось дуже, бо люблю старовину.
В дитинстві була в музеї "Під відкритим небом", біля Києва.
А коли мій син був того ж віку, що я колись, ми відвідали історико-культурний заповідник "Батьківщина Т. Г. Шевченка". На на той час збереглася навіть криниця, якій більше 100 років.
Були на могилі Шевченка.
Це був цікавий, пізнавальний екскурс.
Так батькивщина или нэнька?
Дякую автору за працю, вподобайка 🙏
Дякую за підтримку. Хоч бери і роби відео про найкращих підписників)
Всі ті хати в самому серці, село - то особлива любов❤️
на диво, з трипільських часів багато що збереглося у житті селянина. А на трипільські часи наші предки були як космонавти у порівнянні з лапотним заліссям, чисті, вогодовані, веселі, дружні, мужні і озброєні найкраще за всіх сусідів.
Бачив таку хату на річці теж стояли такі вітряки ,звідки родом.цікаво таке дивитись 👍😊 була б машина часу хотів би туди потрапити ,та побачити на власні очі людей та побут.
Подяка вам.
Щиро дякую за підтримку.
Дякую Вам Пане.
Цікаво було. Подяка автору.
Бабуся розказувала,що молодь збиралися,співали танцювали вечорами, також односельчани один одному допомагали цілою вулицею робити якусь роботу,наприклад будинок побудувати,а коли прийшли совєти кацапські,то погнали всіх в колгоспи працювати на московську орду.
Я 1959 года рождения и помню как люди собирались помогали строить дома, очень хорошо запомнился один концерт прямо на улице выступал народный ансамбль и кино крутили на улице, потом построили дом культуры. Я не жила в селе, но каждый год приезжала на месяц к бабушкам, сначала с мамой, потом со своим детьми, а с внуками уже не к кому было ездить, но ездили отдыхать в другие места в Украине. Да, еще вспомнила как на свадьбу приглашали: девушки в национальных костюмах ходили по хатам, а во время свадьбы из дома невесты в дом жениха приданое несли
С головой дружишь? На какую орду работали? В глине и говне до сих пор. Взорвали плотину, всё глинобитные дома растаяли как снег. Чтож за 30 лет не построили нормальных? А я знаю по родственникам мужа пили горилку та танцювалы,да ещё воровитые все... Вам всё кто-то мешал..., то поляки, то маскали, зараз орки. Были быдлом и остались. В любое село заедь в основном одни алкаши и горилка рекою льеться.
Мне отец, он из Полтавской области, рассказывал, что после 1-ой мировой войны, когда возвращались пленные, то им всем селом строили хату. Он очень возмущался, что после ВОВ тех, кто был у немцев в плену, ссылали в советские лагеря.
@@user-it6cx5dz4b Мені батько, він із Полтавської області, розповідав, що після 1-ої світової війни, коли поверталися полонені, їм усім селом будували хату. Він дуже обурювався, що після ВВВ тих, хто був у полонених німців, посилали до радянських таборів.
@@user-tj4hk3bv9b Я 1959 року народження і пам'ятаю, як люди збиралися допомагали будувати будинки, дуже добре запам'ятався один концерт, прямо на вулиці виступав народний ансамбль і кіно крутили на вулиці, потім збудували будинок культури. Я не жила в селі, але щороку приїжджала на місяць до бабусь, спочатку з мамою, потім зі своїми дітьми, а з онуками вже не було до кого їздити, але їздили відпочивати в інші місця в Україні. Так, ще згадала як на весілля запрошували: дівчата у національних костюмах ходили по хатах, а під час весілля з дому нареченої до будинку нареченого посаг несли
Дуже цікаво.
Сьогодні підписалась,дякую.
Дякую🙏
Дякуємо за відео! Хай квітне україномовний ютуб і Україна 🇺🇦🇺🇦🇺🇦💪❤️
Подяка Автору 👍👍👏👍
Вітаю
@@user-ll9dl2tk3k вітос 👋👋✌
Дякую за підтримку. Хоч бери і роби відео про найкращих підписників)
@@interestingfactsukraine ✌✌✌😎
Думаю, що цим світлинам набагато більше ніж 100 рків.
Я ще пам'ятаю, в 70-х роках у бабусі була так ж хата-мазанка, плетений тин , і вишня біля хати, ще квіти - чорнобривці, мальви, барвінок! І криниця неподалік ! Все те в пам'яті закарбувалось! І глиняні горщики, і домотканні ряднинки, в хаті висіла ікона Божої Матері, покрита вишитим рушником! , На вікнах - герань( бабця казала - калачики )) Було скромно, але затишно!!
Те ж саме. Згадую з болем та тугою".Hе той тепер Миргород, Хорол річка не та".
А які були ЛЮДИ...працьовиті, добрі, спокійні. бо на лайки вже сил не вистачало...як добре що ми це застали і пам"ятаємо.
Дякую за Український вміст.
хух! Є ще люди, що вживають замість "кантєкст" людяне слово )))
Пізнавально,лайк!👍
Зверніть увагу всі хати білесенькі,побілені, бур'яни скошені,у дворах наведений лад,ростуть плодові дерева.Українці,хоч і 100 років назад,а були роботящі та наводили лад навкруги.
Слава Україні! Слава ЗСУ!
@@interestingfactsukraine Слава России- Гераням слава!
@@bestnext9 лаптям не те що слова, права на вольнодуміє не давали ніколи.
@@interestingfactsukraineслава Украине, только в составе России
Ага, а ще на покосі всі чоловіки у біленьких сорочках.
Я теж пам'ятаю своє дитинство, як мої дідуся і бабуся возили нас по черзі восьмеро онуків на свою батьківщину на Черкащину до родичів на відпочинок, вони там теж раніше жили.На початку 60 - их бабуся і дідусь переживши не один раз голод,післявоєнні знущання з селян, тяжку сільську практично безплатну працю в колгоспі вирішили своїх дітей відправляти доучуватись старші класи до родичів в місто,шоб вони там отримали паспорти і були вільними, і вирішували самі де їм жити,на кого вчитись і де працювати, потім і самі переїхали .Але я як була дитиною пожила в хаті з глиняною підлогою і стріхою під соломою,канікули були незабутніми.Прогулянки по лісу, збирання трав, ягід,грибів,ставки в очереті де ми сиділи онуки із дідусем і його земляками ловили коропів і в'юнів.Варили істи на вулиці,у родичів була змонтована як і у всіх, цегляна піч, обмазана глиною на вулиці,під довгою стріхою,під якою стояв стіл, дві лави, там могло поміститись з десяток людей,бабусі варили різні українські страви,під стріхою сушилися лікарські рослини, з яких вже в місті бабуся заварювала нам чаї.В хаті вікна, двері, лави,кроваті,столи і стільці були дубові, пам'ятаю особливий запах цієї деревини,підлога глиняна, на трійцю рвали пахучі трави і встилали підлогу.Здивували дві печі в хаті,обидві з варочними поверхнями,але ркремо топилися, одна підігрівала закуток високо над піччю,ле могло поміститись лекілька людей,поруч щ іншою піччю був вмонтований великий чавунний казан,в якому підігрівали воду на купання,прання,та на різні потреби в господарстві Вода з криниці неймовірна,навіть пробувала серпом жати пшеницю,і в'язати снопи на приватних невеликих ділянках,бо туда техніка не могла заїхати
Я як почула від диктора що сірі Воли зникли під час Сталінських часів😢 шкода😢 така добра , трудовита була тварина , помічники людей, і що тепер волів немає? 😢 Шкода що вже нічого майже не залишилось , яка була краса, чиста природа, все ушло в нікуда😢 залишились лиш згадки, тай й згадки згодом зтрираються в пам'яті людини, лиш фотокарточки та й ті не вічні, нічого вічного немає на цій Землі, все приходяще і уходяще😢 одне змінює інше, як день змінює новий день, як день змінює нічь.
Нажаль нашу, українську, самобутність знищувала та сама кацапня, що зараз вбиває українців...Бабуся багато розповідала як жилось "до" і як стало "після" приходу "совєтов"...А взагалі -то дуже приємні для серця світлини, хоч мені ближче Чернігівщина....
Ніч /ь, українська мова НІЧ!!! російська - НОЧЬ!!!
Это мой дед-чекист всех волов на шашлыки порубал😎
@@bestnext9 лицо уззкого мира:
@@Volodar__ желудь будешь?
Так виглядали деякі села навіть в роки мого дитинства, в другій половині двадцятого століття, після закінчення Другої світової війни та сталінського терору.
Краса! Дякую.
Файно!
Україна вічна і нездоланна ! Так було ,так буде і так вірішив Бог ! Ми подалаємо цю підлу війну і Україна відродиться .Слава Україні! Слава Героям України!
У хатах пііід очеретом,з гівна таглини танки?!
@@user-qb5rr2kt1g Ти може писати навчишся ? Потім будеш лізти у коментарі?
120 лет назад слова даже не было такого -украина-
@@user-jw7ex7ml7t В твоей истории 😂
Ха-ха-ха продажные вы твари сдали свою независимость за американское печенье
Да, так было в сели моей бабуси до начала 80-х! Харьковская область!
І у моему рідному селі , теж на Харківщині Вовчанського р-н.
Коли я був малий і в селі не було асфальту то люди часто ходили босоніж. По перше не зручно ходити взутому по піску, а по друге це набагато приємніше ходити по піску та травичці босими ногами. Ну звичайно якщо село чисте і охайне. Взували взуття коли йшли в ліс, або на роботу.
Це у нас на Поліссі пісок, а регіонах де були більш родючі землі, після дощу за твоїми підошвами волочиться ціла вулиця
🎉 Дякую я зВінниччини я родилася в такій хаті в1955р а потім вона дісталася мені в спадщину я підтримую тільки дах покритий цинковим залізом вона зимою тепла а влітку в ній прохододно
Коли б не приїхала до батьківської хати вклоняюся і вітаюся з моїм місцем сили!!немає моїх ріднесеньких батьків, а добро і світло від їх життя до цього часу зі мною, допоки я жива. З самої весни і до холодів осені ходжу по землі в селі босою, а вранці і ввечері по росі, які б не були звпилюжені ніжки, травинки вимиють до білосніжності. Я давно міська пані, але іноді думаю, якщо прийдеться позбутися моєї хати і двору я занедужаю, не фізично, а душею. Україна моя рідненька, витримай цю навалу, жити і процвітати нам повеліли батьки!
Моя рідня по лінії батька жила у такій хаті на Полтавщині, а потім точно у такій - на Дніпропетровщині. Я там проводила шкільні канікули. Гарні спогади...
На світлині 3:27 напевно не льон, а напевно коноплі, в порівнянні з якою льон маэ значно коротше стебло. Коноплі вимочували у ставках, у якому якщо була якась риба, то вона вся пропадала. Льон вирощували в північних та західних областях, а коноплі у південних.
Моя мама в дитинстві гусі пасла.🙂👍👍👍
А ми корови паслися сестрою malenkimu
батько пас корови і розмахував "кадилом" від комарів, ще й у довгому пальті, то його прозвали, малого, попиком )))
Лайк в підтримку каналу!!!💛💙
Мені 63 роки я малою бачила і знаю як жали пшеницю,як укладали снопи.для нас.дітей це були хатинки.ми там ховалися.. потім ціпом молотили мої бабуся і дідусь...так шо я бачила і знаю як тяжко ціпами молотили зерно..бігали діти босі.особливо було приємно стрибать в теплу пилюку на дорозі...😂 . Це було на Київщині до 1967 року ... Не так вже і давно...
Дім, побудований з екологічно чистих природніх матеріалів... Для багатьох сучасних людей то просто мрія. ❤️
А ще як на таких доброзичливих початках,піснях і традиціях,то і жилося там успішно і весело,без обмануі злості.,без ненависті та з любов'ю...🇺🇦
Из говна и палок. В Сибири так не делали даже собачью конуру.
@@user-gy8fu4un8r зато в Германии так делали и дома из глиньі и палок стоЯт более 30ї лет.
А тьі перед тем как гавкнуть сравни климатические зоньі и как теплопроводность материалов. И в сраном срубе 30 см толщиной стен сжигали вагоньі дров за зиму. Ума нет а лес бьіл, то можно и сжигать.
На сибири нет строительной глиньі, потому маскваротьіе и не строили из более теплого материала)))
@@user-gy8fu4un8rНа делали. На Сибирях вы жили в изьбах вместе со своей скотиной, если она была у вас. А была она далеко не у всех, так как пили вы безбожно, пропивая все, что можно пропить.А у тех, кто имел кое какую скотину, жили в общей избе, отделившись от животины перегородкой. Ссали и...вместе с животиной, и жрали в тех же " палатах", так что не надо тут втирать сказки. Вы даже посуду не мыли, выставляя ее во двор за порог, чтобы собака вылизал. Кто считает это злостной выдумкой, почитайте воспоминания о своих ссылках, рябого вождя народов, весьма вами восхваляемого, может ему ещё верите, он очень подробно живописал о подобном.
@@user-gy8fu4un8r Судя по всему ты просто идиот! Если не знаешь, то жилища люди делали из того материала, который был под руками и делали так, чтобы было по возможности удобно жить в том климате, где люди жили. Посмотри внимательно "Тихий Дон" С. Герасимова, может что то и поймешь.
До 1965 року я ще жила точно в такому селі ! Дніпропетровська обл
Люблю таке дивитися
У моєї бабусі теж була хата під соломою, а на зиму робили загату із стовбурів кукурудзи.
Дуже хотілось би хоч на день потрапити в ту атмосферу, відчути те життя
Хоч Хати були під соломою, але чоловіки в чоботах.
Я ще застала часи на коли на початку 60 років будували глиняні хати, а дахи вкривали вже бляхою.
Селяни йшли босоніж,тому що черевики були переважно одного розміру,декотрим гризли пальці,а жінкам завиликі.
Яка дурниця))
Предки наші бачу жили екологічно,не бруднили природу, після них не залишилось сміття бутилок поастикових руїнів які не гниють. 2-3покоління відживало в хаті а потім хата з глини та соломи просто перетворювалась на пагорб згнивав деревяний каркас і солома а глина ледала ьугоркрм на якому росли трави. І сліда бруду не залишали в природі!!!!ні сліда!!! Це і є технології диття і будівництва від Бога ,в мирі і гарминії з природою.
Якщо буде гарний догляд, та фундамент робили з валунів, то хати стояли більше 100 років
@@natkievmi1156 100років.не так і богато еле достатньо щоб в ній народилось 3 -4покоління . А потім з неї залишався бугорок порослий травою ,хатиння -і на ньому кажуть гарбузи добре росли, бо холм і сонячно. Еко технология ,після людей не лишалося купи пластику і хім відходів. Трипільці ті наприклад кожні декілько років палили своє селище і будували нове . То б то завжди жили в новому і зайвого мотлоху не накопиш і ворогу толком нічого забрати бо нема великої кількості майна. І хата не плісневіє і не вспіває руйнуватися. А якщо ворог задумає напасти ,то може виявитися що село вже спалено і переїхало щезло з людьми в невідомому напрямку. Люди разом громадою будували хати і були дружні.
Чого б вона гнила?)) А так зване хатиння залишалося після "пусток".
@@user-hz4uv9hm3m правельно кажете. Хата руйнується в основному коли її не протоплюють,не підштукатурюють не підбілюють не ремонтують горіщє(дах) . То б то коли господарі там не живуть або хворі або старі або не мають фінансових можливостей. А так такої хати могло вистачити на декілька поколінь.
Батько покійний казав, що в його діда був млин, комуняки прийшли, спалили... Україна завжди багатою була
У нас село козацьке було,заможне,зі своїми землями ,у прадіда було 14 гектарів землі, що оброблялося, що віддихало, сінокоси свої,
Витрощили господаря
@@user-lz7gr1sq1q отож, якось дуже сумно, дуже... тепер теж саме, села гинуть, війна, кращі на фронті, Україну рвуть на шматки, з одного боку орда з півночі, з другого свої внутрішня орда
Заможною
А коммуняки украинцы
Помню детство у тетки в 1950-60 годах под Полтавой.видел и знаю что за жизнь была трудной ,бедность.Только в 1970 люди строили уже хорошие дома из белого кирпича и топили уже углем а потом провели газ.Не дай бог опять вернеться такое после войны!
В нас теж є дідова хата,їй років сто ,перероблена трохи в 60 х.
На фото подивитись, то може воно й гарно, але не дай боже так жити. В нас теж була така хата від прабабусі, та давно її продали, старовину на Віоліті колекціонери розкупили, про те життя знаю з розповідей бабусі і ось вона якраз завжди казала, що було нелегко.
Такі домівки, і досі існують в селах, не так часто, бо багато й нових
Чи ви спали на горищі хати яка крита соломою? Ви не можете собі увити як це! У найспекотнішу ніч там прохолодно, пахне сіном,жодного звуку. . .Неймовірне задоволення! Як мені у свій час пощастилдо!!!
А я боялася змію (може заповзла якась у cino).Навіть улітку любила спати на грубці.Які спогади!!!
Я спала пару разів в дитинстві, але надаю перевагу спати в ліжечку.
Навесні на вітрі на сонці сушилася білизна фіранки,в хаті наводили чистоту
Та як виглядало, батьківській хаті 120 років. Стоїть як дуб. Нічого не перебудовували. Колись 70 років назад тато міняв вікна, та в 69 році дах. Був очерет ,а зараз шифір. Та двері міняли, бо раніше двері були не високі. А тато - зріст 1 м 80, ввесь час стукався головою. Та общикотурили хату також десь 70 роках. Стоїть ... Ми її любимо. Є у нас сіни, чулан , мала хата і ,велика, конюшня, горище, ляда на горище з драбиною. Сволок на всю довжину будинку. Звісно , печі повикидали батьки, поробили плитки( ой спасіба ілічу, шо я хліба не печу). Так дякували сільські господині лєніну😀
Мазанки досі стоять...і на сході теж...
Менi тринадцятий минало, я пас ягнята 🐑🐏 за селом 🏡! Т.Г. Шевченко.🤷♂️🇺🇦🔱
Мені знайомі такі місця, була в таких селах на полтавщині, де зараз Кременьчукце море. Там були саме такі села, хати під стріхаю. Пам'ятаю, що в хаті було дуже чистенько, скрізь рушники, долівка глиняна, вкрита осокою, квіти з степу . Пам'ятаю вітряк,, а на волах навіть їздила. Нажаль, що зараз там все затопили водою таку красу.
Сколько же Вам лет?
Я в таких умовах ріс до 6 років.❤
Настільки було добре в селі, що за будь-якої можливості тікали звідти хто куди міг, хто до міста, а хто на інші континенти.
Тікали від безземелля.
вам, злидням, всюди погано, проголосуєте за україножерів і тікаєте на континенти ))
@@tryslavihor6533 ???
Хата мого діда зі сторони батька була із дуба, окрім кухні було ще три кімнати. Підлога деревяна окрім кухні, де була земляна підлога. Стріха соломяна. У нас на Поліссі хати деревяні.
Я 1994 року, але дуже тяне втой час пожити... Всігда люблю все старе і старі часи незнаю чому..
Это память о прошлой жизни. Так устроен человек.
Обычно если где-то побывал, то как правило тебя снова и снова туда тянет. А тебя нет возможности туда поехать. А в памяти снова возникают какие-то эпизоды из того времени .
@@user-mc5ng9qq5k хорошая мысль, тоже об этом ни один раз думал, хотя как бы не верю в реинкарнации но что то в этом есть..
Якою б гарною була Україна, якби не московське ярмо! Подяка каналу!
Вы так бы и жили в мазанках из навоза и веток.
Щиро дякую за підтримку! Слава Україні!
@@user-yo7iv6rq8l Эт точно....!
@@user-yo7iv6rq8l - в 60 годах - так 40 лет Украина жила при "советской власти". Так что дала Украине советская власть за 40 лет? Голод? И не говорите, что Голодомора не бьіло, а только "неурожай". Моя бабушка в 63 -64 годах рассказьівала мне о Голодоморе шепотом, боялась, что нквд- кгб "заинтересуется". Так что - не неда свистеть о вяликой роли расии в развитии братского народа
@@svitlanats2563 вы жили в мазанках из навоза и веток ,а мы вам построили города,школы ,заводы ,а тупые нечтожества всё просрали.
Я ще застала такi хати в селах Киiвщини - у бабусi була та у сусiдiв! Аж не вiриться, що таке було! Я завжди дивувалася, як бабуся ходила босонiж по скошеному пшеничному полю (по стернi) - на неi неможливо стати, бо боляче! А бабуся бiгала по полю! Ось якi нашi предки - трудяги!
Ходить без обуви по земле, это классно мы тоже в детстве снимали тапки и и шли босиком на ставки!!!
нажаль такого щастя більше не буде, як було гарно що 1000 років жили в глиняних хатах, які потребують кап ремонт кожний сезон, завжди була робота!
Вже 1,050:))
браво родився в таеій хаті і наразі зовсім нежалію
Фото дуже антикварні, дякую. Але то була Україна! А не малоросія!
Малоросія це змінена москалям мала Русь, звична назва території України до 18ст.
Это вот и есть Малороссия
300 років в московському ярмі,але українство так і не змогли вбити
@@user-ke9jr2kq7e
на фото написано Малороссия это исторично
@@ludmilagelwich912 вчіть історію. Це росіянці поділили слов'ян на; великоросів (росіяни), білоросів (білоруси), малоросів (Українці), навіть Ленін називав себе великоросом. Тож назву малороси, кляті москалі придумали.
Малороссия!Как душевно.
Очень красиво!
Так ЦЕ була краса. Ще помню трактор був рідко . Але все вгробили олігархи. Не нажруться ніяк.
надпись на французском на фото: "Малая Россия". И на немецком та же надпись.
👍
Жили хоть и не богато, но дружно и чистенько. Этого сучасным жителям никогда не понять.
У нас на Волині всі хати були деревяні. Хата мого діда була теж під соломою, але земляна підлога була лише на кухні, а трьох просторих кімнатах, із не низькою стелею, була дубова підлога і це до революції. Лише у 70-х крівлю встелили шифером.
У вас дерева є, а на півдні степ, да степ навколо. Лісополоси посадили тільки після другої світової.
…А знаешь край, где хижины убоги,
Где голод шлет людей на тяжкий грех,
Где вечно скорбь, где лица вечно строги,
Где отзвучал давно здоровый смех,
И где ни школ, ни доктора, ни книги,
Но где - вино, убийство и… вериги?..
1907 Игорь Северянин.
Ты знаешь край, где все обильем дышит,
Где реки льются чище серебра,
Где ветерок степной ковыль колышет,
В вишневых рощах тонут хутора,
Среди садов деревья гнутся долу
И до земли висит их плод тяжелый?
Шумя, тростник над озером трепещет,
И чист, и тих, и ясен свод небес,
Косарь поет, коса звенит и блещет,
Вдоль берега стоит кудрявый лес,
И к облакам, клубяся над водою,
Бежит дымок синеющей струею?
Туда, туда всем сердцем я стремлюся,
Туда, где сердцу было так легко,
Где из цветов венок плетет Маруся,
О старине поет слепой Грицко,
И парубки, кружась на пожне гладкой,
Взрывают пыль веселою присядкой!
Ты знаешь край, где нивы золотые
Испещрены лазурью васильков,
Среди степей курган времен Батыя,
Вдали стада пасущихся волов,
Обозов скрып, ковры цветущей гречи
И вы, чубы - остатки славной Сечи?
Ты знаешь край, где утром в воскресенье,
Когда росой подсолнечник блестит,
Так звонко льется жаворонка пенье,
Стада блеят, а колокол гудит,
И в божий храм, увенчаны цветами,
Идут казачки пестрыми толпами?
Ты помнишь ночь над спящею Украйной,
Когда седой вставал с болота пар,
Одет был мир и сумраком и тайной,
Блистал над степью искрами стожар,
И мнилось нам: через туман прозрачный
Несутся вновь Палей и Сагайдачный?
Ты знаешь край, где с Русью бились ляхи,
Где столько тел лежало средь полей?
Ты знаешь край, где некогда у плахи
Мазепу клял упрямый Кочубей
И много где пролито крови славной
В честь древних прав и веры православной?
Ты знаешь край, где Сейм печально воды
Меж берегов осиротелых льет,
Над ним дворца разрушенные своды,
Густой травой давно заросший вход,
Над дверью щит с гетманской булавою?..
Туда, туда стремлюся я душою! 1840-е годы/ Алексей Толстой - Ты знаешь край, где все обильем дышит...
Так, наші біленькі хати під золотистою охайно обрізаною стріхою ніколи не булу "убогими хижинами".
Дивлячись ці фото , огортає сум за моїм далеким дитинством . Мені 66 років , і я памятаю хати під очеретом , хловчаками в темний час ловили горобців . Російською це звучить так : "Где ты юность моя ? Где пора золотая ? Сердцэ бьётся в груди , а виски серебрит седина .
А в глазах всё по прежнему ,огонёк всё горит догорает ,
но а в сердцэ порой вспоминается жизни весна .
Уж и осень пришла , и снова наступит и лето , в царстве Бога Отца , в царстве том , что нам приготовил Христос .
Друг , доверься Ему , ведь за нас на кресте умирал Он ,
грех наш телом Своим на крест , Он страдая понёс .
Слава Иисусу Христу .
тю, то ви для русаків вибалакуєтеся )))
Слава навіки Богу 🙏
Якщо б була машина часу, я би тебе друже відправив туди до тих волів на 100 років назад , щоб ти розповідав як пахнуть сільські вулиці після дощу гімняками воловими, кінськими, коров'ячими, козячими ...
Пам"ятаю на хуторі Козаки дві деревяних хати під стріхою. Там жили мої пращури: дідо і баба. Хата була дивовижною, бо саме через нашу осідлість проходив фронт під час Першої і під час Другої воєн. Було стільки оповідок про всі ці події, що їх би вистачило на N літературних томів. Щороку дідо сіяв жито, щоб зжатими житнімт снопиками пошивати стріху (дах). Хотіли з батьком організувати в тій хаті Музей серед поля. Але ніколи не вистарчало грошей. В наступному моєму втіленні я це зроблю!!!
Хата моєї бабусі ще досі ціла, тільки очерет я замінив на шифер у 2005
Мені 70років я теж жила у бабусі в селі повню біля ферми два буйвола дуже великі рога і бежевие
які буйволи - то воли
Спасибо за фотографии Малойроссии .
Длинный дома строили еще трипольцы - наши древние предки. Удивительно как эта традиция прошла сквозь тысячелетия.
Моїй хаті вже сто років
Я в 69 році жила в старовинний українськой хаті у бабусі,но чомусь в воронезькій обл.
Посмотрите демографические карты сталинских времен и все станет понятно.
Там жили украинцы и по украински говорили, пели украинские песни
СПАСИБІ!
Вже відео в фб
Скоро всё доворуем и доламаем и вернёмся в такие хаты)
пашол вон, лапоть )))
ЗАРАЗ, НАЖАЛЬ,СЕЛА ЗНИКАЮТЬ!👎
На жаль. Але це звичайний процес розвитку.