Укрліт - про село і кріпаків?
ฝัง
- เผยแพร่เมื่อ 8 พ.ย. 2020
- Гаразд, ми всі чули цю фразу: "українська література - це шось про село і кріпаків", причому дослівно. Звісно, можна вдавати, що так кажуть лише затяті українофоби, але ж насправді це не так: із критикою шкільної програми нерідко виступають провідні викладачі, письменники, музиканти і науковці. У новому випуску #БЛУ ми вирішили сприйняти цю тезу буквально і порахувати, у скількох творах шкільної програми справді головні герої - кріпаки, а більшість подій відбувається у селі.
Таблиця Євгена: fex.net/s/x9braye
Навчальна програма укрліту за 5-9 класи: bit.ly/35aHwG0
Навчальна програма укрліту за 10-11 класи: bit.ly/3kcsbsL
Проєкт "СЛУХАЙ": sluhay.com.ua/
Підтримати Гуманітарку:
Патреон: / undergroundhumanities
PayPal: yourhumanities@gmail.com
4731 1856 1570 5263
Переможець за кількістю вподобайок на коменті отримає "Все це триватиме далі" Анни Санден.
Підтримати нас:
ПриватБанк: 5168 7573 3271 2670
Patreon: www.patreon.com/undergroundhumanities
Вітаю!) Мне звати Андрій Великохатько з м. Кропивницького, я випускник 2014 р.
Тема села люба та близька на підсвідомому рівні кожному українцю вне віку, бо то національна ідеалізація раю українським сприйняттям, проте саме в школярів з врахуванням несформованої стабільної психіки закарбовуються найбільш прикрі моменти з життя народу і в цілому нікчемність вчинків та невдалих змін векторів пріоритету в здобуття волі, незалежності, досягненні мети тим часом коли це було очевидним і навіть здебільшого майже досягнуто, йде самозахист, відторгнення всього неприємного тому маємо невдоволених ЛІТЕРАТУРНИМ ЗАКРІПАЧЕННЯМ.
Все перелічене накладається на сьогоднішні реалії з життя незалежних українців завдаючи бомбардування розуму: чому ми й досі живемо немов в CP@Ц1, як ті кріпаки?! Всі все розуміють і майдан'ять і країну боронять, а віз на місці, сходяться на думці, що НАМ ПОРОБЛЕНО!
Село.
Останнє, майже, століття українське вважалось непрестижним і сільським з тієї причини, що міста, де відбувався прогрес і кипіло життя здебільшого були русифіковані. В той самий час, коли село лишалось україномовним.
Це відобразилось на масовій культурі і викарбувалось у пам'яті людей, котрі ще живі і виховують дітей і онуків.
За книгу я тобі ножиці подарую.
О! Тільки-Но написала комент з питанням, де б послухати українською - а ту і відповідь! Дякую! Йду шукати #слухай
@@Asampat_Eksampeiskyi на мою думку, сама акцентуація на "здобутті волі, незалежності, справедливості" вже застаріла і є більше пережитком совкової пропаганди, де любили форсити всяких "борців за народну волю".
Йдеться не про самі твори, а радше про обрамлення. Навіть твір, не пов'язаний змістом з селом/неволею/журбою за Україною, можуть запросто впихнути в цю парадигму в підручниках. Наприклад, у "Кайдашевій сім'ї" немає персонажів-кріпаків, але мій підручник з літератури сильно наголошував, що дія відбувається ПІСЛЯ скасування кріпосного права й деякі персонажі БУЛИ кріпаками.
Та сама історія з журбою: увесь матеріал подають максимально серйозно й патосно. Навіть якщо в творі присутня іронія, критика зробить усе можливе, щоб цю іронію ніхто не прочитав.
Моя вчителька разів 100500 наголосила на тому, що кріпосного права вже не було, але селяни мусили викуповувати роками свою землю або отримували малесенький клаптик землі, якого було недостатньо щоб прокормити свою сім'ю, і кайдаші саме через це дуже сильно переймалися через свої наділи. Вона постійно казала: "кріпосне право відмінили, АЛЕ Ж..." Я вчився у двотисячні.
Вчителі здебільшого люди старшого віку і навчалися вони в Педінститутах ще при СРСР. А там уся украінська література була ідеологізованою. Кріпаки, село, страждання народу, депресія. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Франко, Шевченко. Вибиралися іх політичні твори, інші ігнорувалися. Я так і пам'ятаю укрліт, школу закінчив у 1986році. Крім Остапа Вишні і Котляревського і згадати немає чого доброго.
Люди в школі найкраще запам'ятовують травматичні історії про кріпаків та несправедливість *виключно* через те, що ці історії тотожні з тим, що відбувається на вулицях і на роботах з їхніми батьками. Несправедливість в Україні. Нам потрібно повернути верховенство права до судів, починаючи з юридичних вузів - там все зло сидить! Щоб діти від батьків, від соціуму, а не з книжок чули, що зло неодмінно буде покаране! Тоді історії з книжок про Байду, повішеного за ребро будуть сприйматися як закінчений, але початок шляху до справедливості, а не як зараз - як кінець цього шляху на чолі з Тупицьким.
Тільки так. Це - єдиний шлях вилікувати наше суспільство, запустити економіку, та подбати про моральне здоров'я наших дітей. Суд.
Ось я російсько мовний , навчався ще в 80- 90 х , при СРСР и навчали нас тому , що до Леніна и " советской , радянской " влади було так жахливо , що криком кричи , всі чекали Лєніна- Брєжнєва , ось в цьому була вся суть викладання літеоатури , и оосійской теж , а сьогодні нічого не відбуваєтся на поотязі 30 років , ба більше , твори що додають в тій же концєпціі страждань і чекання вже не радянської влади , а незалєжности , література поставлєнная на службу політіке , все доволі поосто і ясно . Освіта - дуже консервативне явище , і не тілки в літературі , таким як ви - молодим філологам треба зробити революцию і відірвати літературу суто від політикі , перевєсти її в площіну вивчення людини , тоді вона можливо буде цікавішою ддя маленьких людей . Помірккйте над цім , дякую . Да , тому і не цікавє українське кіно , люди отримавши освіту в такому суто поліьичному концєпті не спраможні вийти з тунельного мислення , для них мистецтво це інструмєнт політичної боротьби , а не гуманітарних познань , потім за ідєєю політичної боротьби " на злобу дня " можливо сховать будьяку бездарність і освоїть бюджет ). "Острота тєкущєго ролітітічєского момєнта" завжди гостра , но подивіться на Жадана і Куркова , вони взагалі впали в політичний треш , хоча починали свіжо і ново . Всі гуманітарні дісципліни трєба розвернути трохи до внутрішнего світу людини , незалєжність це не ціль , а інструмєнт , почати трєба новий етап . Дякую ще раз .
+1
Мені здається, що такий стереотип склався через те, що твори на тему села та кріпацтва вивчаються найдовше/найчастіше (поезія Шевченка), або є дуже великими (Хіба ревуть воли, Земля), або найяскравіше закарбувлись у пам'яті (Кайдашева сім'я)
Згоден, Кагамі дурні не скаже
До того що вони великі додається те що їх ще потім треба аналізувати, писати контрольні, розбирати персонажів і т.д.
@@eugenevaschenko5041 і писати твори про тяжку долю персонажів)
Так само хотів написати 😂
@@Stara1402 і боронь Боже висловити альтернативну ідею.
Боже ,Кайдеша сім'я - обожнюю☺️ Особливо виставу в театрі🥰
Я не можу дозволити собі говорити за абсолютно всіх підлітків, але можу згадати власний досвід. Досі пам'ятаю: мені 12 років, домашня бібліотека забита космічною фантастикою (Желязни, Гаррісон, Карсак і т.д.) та американськими нуарними детективами. І змалечку мене виховували саме на такій літературі, і я реально кайфувала, ознайомлюючись з цією літературою. Дитяча уява досить яскраво візуалізувала всі ці погоні, бійки, перестрілки, космічні кораблі летять, будуть всіх бомбить. І в той же час я прихожу до школи, де ягнята пасуться за селом, жито в полі шумить, безкінечна боротьба за все хороше і проти всього поганого. І мені нудно, бо читаючи це я бачу в голові картини, які я і без того бачу кожен день (ті ж самі поля з житом були буквально через дорогу від школи). І мені справді не хотілось вчити Шевченка, цитати якого були розвішані по всій школі разом з портретами, а бюст на кожному розі. І журба, туга, і ще ряд емоцій, які може зрозуміти тільки доросла людина, і аж ніяк не підліток. Якщо приправити це все і своєрідним нав'язуванням школи традиційний традицій, то особисто для мене вимальовуються мотиви неприйняття української літератури - це просто нудно людині, яка хоче осягнути все різномаїття світу, а не один і той самий паттерн, який їй втолочують 7 років підряд. Врешті я почала цікавитись українською літературою, але вже свідомо в 23 роки.
👍
А що саме пані читали з Желязни?
Погоджуюсь, навмисне нав'язування лише відбиває інтерес
Якщо викласти Ваші думки сухою юридичною мовою то проблема в тому, що люди, які обирають літературу для шкільної програми, просто не розуміють потреб школярів, яких мали б розуміти краще, ніж будь-хто, бо ті, що обирають, мають саме педагогічну освіту, і просто включають ті твори, які важливі на погляд старих квочок в мохЕрових кофтинах, але надзвичайно далекі від сфери інтересів сучасного підлітка.
Тема села люба та близька на підсвідомому рівні кожному українцю вне віку, бо то національна ідеалізація раю українським сприйняттям, проте саме в школярів з врахуванням несформованої стабільної психіки закарбовуються найбільш прикрі моменти з життя народу і в цілому нікчемність вчинків та невдалих змін векторів пріоритету в здобуття волі, незалежності, досягненні мети тим часом коли це було очевидним і навіть здебільшого майже досягнуто, йде самозахист, відторгнення всього неприємного тому маємо невдоволених ЛІТЕРАТУРНИМ ЗАКРІПАЧЕННЯМ.
Все перелічене накладається на сьогоднішні реалії з життя незалежних українців завдаючи бомбардування розуму: чому ми й досі живемо немов в СРАЦІ, як ті кріпаки?! Всі все розуміють і майдан'ять і країну боронять, а віз на місці, сходяться на думці, що НАМ ПОРОБЛЕНО!
Проблема не в літературі, а у вчителях і їхній подачі. Ми багато вивчаємо Шевченка, а в школі його подають як стражденного кріпака в казематах. Леся Українка - страждала від хвороби, Франко - помер в злиднях, Стус - закатований в тюрмі і т д. Про "Жовтого князя" навіть згадувати страшно.
Закінчила вивчення укр літ під керівництвом державного вчителя в 2008 році. Почала читати, щось більше ніж скорочений варіант тексту в хрестоматії, коли закінчила школу. Не завдяки урокам літератури, а всупереч.
Схоже я знаю хто отримає мальопис.
Власне, за цим коментом я і прийшов
Можете більше не перейматися за Жовтого князя: Барку й Самчука як вичистив Табачник так їх у програму й не повернули. Серйозна література - не для українців, нехай Енеїду, Сто тисяч й вишневі усмішки читають.
@@artemkomisarenko5921 Жовтий князь не для дітей і навіть не для всіх дорослих.
@@krapka1575 Я в 11 класі прочитав на одному диханні. Але то було непросто бо... на все місто не було жодної книжки, дивом вдалося у знайомих дістати роздруківку, що по тим часам було дуже мажористо.
В укрліт мало героїки, в дуже малій кількості творів українець стає переможцем, з яскравих прикладів таких творів (де українець все-таки премагає), можу згадати "Тигролови" Багряного. Пам'ятаю як сам відчував постійне роздратування від несправедливості долі українського народу, згадати тільки "Чорну раду", "Сад гетсиманський", твори Шевченка та ін..
В Англії доприкладу багато героїчного епосу, і це виховує переможця.
Тому гадаю варто включати до шкільних творів більше перемог (а в нас є чим пишатись) та менше поразок, і це сформує новий світогляд, та українців переможців, для яких укрліт буде орієнтиром а не суцільною журбою.
Згодна з вами на всі 100 відсотків!
Несправедливо мало лайків під вашим коментарем!
Дійсно, для мене також це одна з причин несприйняття укрліту (і сучасного теж). Для того, щоб книга "зайшла", треба себе з кимось асоціювати. Якщо скрізь безнадія і невдахи, то для чого себе мучити?
Ну Сад Гетсиманський попри жахливі речі, які там описані, все ж таки залишає позитивне враження, адже головний герой не плаче і страждає, а бореться. Правда, його немає вже у шкільній програмі, а жаль, бо після прочитання твору язик не повернеться ностальгувати за совком
Нагадаю про твір "Захар Беркут" І Франка. Український народ постав в творі переможцем!
Укрліт сама себе таврує (автори підручників таврують) селянською і провінційною, в першу чергу через айдентику - спробуйте згадати, як у вас виглядав підручник з укрліт. Або, наприклад, клас, де викладали укрліт. Це суцільна калина-Катерина у оформленні, незалежно від кількості літератури про село. До цього ж ідуть бонусом вчилельки, для яких естетичним ідеалом є М.Поплавський і його шароварний світ. Так що справа тут не у кількості творів, а у подачі і специфічному образі цього предмету у школі, а він саме такий.
Залайкала купу коментарів, але ваш - в саме серденько! Підручники укрліту вражають журбинним дизайном..
@@inenesa Дякую) дивуюся, чому цього не написали до мене, це ж лежить просто на поверхні
Погоджуюсь, треба змінити репрезентацію предмету. Наближається 30-та річниця відновлення незалежності України, чим не нагода зробити таки повне переосмислення бачення літератури та історії, звільнившись від залишків радянщини - а їх немало.
Навіть якщо вчитель молодий і погляди інші він мусить акцентувати на стражданнях і журбі бо так пише в програмі
Дуже згодна з Вами. Всі ці стереотипи йдуть ще з молодших класів. Вчителі можеть говорити про що завгодно різне, але коли справа стосується України, національного питання, да чого завгодно українського, це завжди ілюструється селом, ланами і снопами, а там вже і до панщини і кріпаків недалеко...
Така ситуація склалась через непрофесіоналізм багатьох шкільних вчителів. Часто вони й самі не розуміють про що написано той чи інший твір.
Наприклад, на уроці обговорюють твір Ольги Кобилянської "Земля". "Це твір про тяжку долю знедолених і пригноблених під владою Австро-Угорщини селян" - приблизно так подавала цей твір на уроці моя шкільна вчителька. Ніхто не намагався аналізувати майстерно прописані характери персонажів твору. Ніхто не згадував, що Кобилянська - це письменниця-модерністка, яка стояла на вістрі розвитку європейської літератури. Ніхто не згадував і про передові на той час ідеї фемінізму, які відстоювала письменниця і які знайшли відображення у її творах.
Дітям зазвичай непросто самостійно зрозуміти, про що той чи інший твір. А чимало школярів взагалі більшості творів не читали. От і приходять ці діти на урок, а вчитель їм розказує про важку долю українських селян. Так вони цей твір і сприймають. А потім знімають такі відео у ТіТток, як те, що показав Євген.
Думаю найвлучніший коментар.
@@LiettoYT Підтримую! Особливо про "Землю" тру сторі.
Згоден
Я б сказала що не стільки дітям важко самостійно зрозуміти твір, а що власну думку у дітей пригноблюють ще тоді коли вона тільки починає зароджуватись(десь в 7 класі). Так у мене в школі бувало таке що пишемо твір-роздум і коли пишеш не ту думку яка ПОВИННА бути, то отримуєш погану оцінку. Тобто твоя думка повинна збігатися з єдиною вірною думкою вчителя (яку він так трепетно тобі довбе в голову весь відведений на твір час). Пропадає будь-яке бажання поглиблюватися в твір, самостійно розбиратися в темі, виникає апатичність, байдужість до предмету.
У мене так було з вчителькою зарубіжної. Не читала шкільну програму але цікавилась іншою літературою та науковими статтями. І навіть коли я не читала твір і в роздумі писала якусь маячню, вона робила висновок що я звідкись списала, бо "сучасні діти не спілкуються такою складною мовою", а я ще й не цікавлюсь її предметом.
А от саме вчителька укр. літ. у нас була молодою і більш демократичною до нас і наших творів. І досить цікаво було слухати як вона викладає. В 10-11 класі у нас була вчителька вже старша, і тут я зрозуміла що таке кріпацтво та журба...
По-перше, стереотип про "село та кріпаків" виник не вчора, зазвичай його повторюють ті, хто вивчав українську літературу ще в радянській Україні або у 90-х. Тоді співвідношення могло бути іншим. Наприклад, Біблію ми вивчали у курсі світової літератури (що логічно), а мої батьки її взагалі в школі не проходили. Багато творів з'явилися у шкільній програмі недавно і більшість людей про них навіть не знає. А Тараса Шевченка чи Панаса Мирного вивчали всі покоління.
Якщо казати про сучасних школярів, то для них сільське життя і тим більше кріпацтво - це щось незрозуміле і чужорідне. Тому така література викликає нудьгу, особливо коли там немає "екшену", ніхто не воює, не стріляє, не тікає від переслідувачів тощо.
А коли читаєш нудну книжку, здається, що вона в десять разів більша ніж є насправді. Тому і запам'ятовується. Втім, запам'ятовується не сюжет твору, а сам факт що ти три вечори вбив на якусь маячню про село та кріпаків, а потім ми це дві години в школі обговорювали.
Ви попали в "десяточку". Сотню вподобайок вам!
ого, тільки три вечори і дома - а як же ходіння в читальний зал після школи і сидіння там по пару годин з однією книжкою на двох?
@@SojStein У мене такого досвіду не було, бо майже всі програмні твори були в домашній бібліотеці (дякую моєму татові). А якщо ні, то у шкільній бібліотеці можна було взяти книжку додому. Не пригадую, щоб там були довгі черги за класикою "про село та кріпаків". От щоб Кінга взяти чи Бредбері - це треба було записуватись заздалегідь.
Хоча часто бувало, що книгу насправді читали 2-3 учня, які на перерві перед уроком літератури коротенько переповідали зміст однокласникам. :)
А годинами сидіти у читальному залі доводилося лише в інституті.
@@igorlevitski4274 у нашій бібліотеці певно був голяк з книгами(
воно було іншим, Любка Дереша точно не було, бо він мій одноліток
Я більше чув що жаліються на те, що укрліт надто сумна та журлива
Згадуючи як нас вчили - просто державна політика - показати що нас гнобили, але ми піднялися з колін і не хочемо знову ставати на них і так далі... А не можна цеє все показати без тієї "бентеги непозбутної" й іншого "плак-плак"? Випуск 2006 року
Ну мені подобається і про село і про кріпаків і про життя звичайних людей, і як їх знищувала рашистська імперія ні за що.... якщо ми не будемо цього знати, то не буде в нас майбутнього
@@atenon_31 а чи можна?
Просто клясична українська література сформувалася у ХІХ столітті. Тоді це був загальноєвропейський тренд на рефлексії, страждання та психологізм. Прочитайте, як страждають герої Толстого чи Достоєвського. "Біси" останнього - це взагалі суцільний мрак та відчай.
З іншого боку, літературі журби та непозбувної бентеги передувала "Енеїда", вірші Сковороди та творчість Квітки-Основ'яненка - цвітиста, комедійна, барокова література. Шельменко, наприклад, типовий трікстер, дуже схожий на героїв Мольєра та Шекспіра
@@AntonAlohinsson саме так! Українську літературу називають люди, які з нею незнайомі! Коли починаєш цікавитись, то ніякі пушкіни та інші вже не цікаві
Не сказати , що про укр.літ. згадується село і кріпаки , скоріше журба.Тут важливо , що на знедоленості українців великий акцент . Спочатку читаєш біографію про те як погано жилося автору,потім твір в якому на уроках концентрують увагу на знедоленості і вкінці пишеш твір на якусь тему про журбу . Також накладається історичний контекст(неволя,кріпаки,репресії).Ось і отримуємо сприйняття літератури як кріпачина та журба.Незнаю як це змінити , бо література не відривна від часу і місця в якому писалась.
Тут важливо, що в радянські часи програма писалася так, щоб в ній все до 1917 було про знедолений люд.
Акцентувати не на журбі, а на силі персонажів та авторів, на ïх незламності, принципності тощо
@@themeiafy І це сумно , що у нас незазалежну Україну намагаються пободувати використовуючи радянське підгрунтя , хоча ці ідеї і не сумісні
@@katerynakuzmuk3236 оце правильно, треба ваш комент в топ вивести, лайк уже отримали
Абсолютно погоджуюся - в мене нема асоціації укр літ із кріпаками, але стійке відчуття журби і провалу. Починалося все погано, під час боротьби все було погано і в кінці - все погано, або ще гірше. Ні секунди просвіту якогось. На жаль не знаю, чи вся література така чи це спеціально підбирали, щоб сформувався комплекс жертви, але маємо те, що маємо
Тут не важко відповісти - шкільна програма (чи сама по собі, чи вчителі за старою радянською звичкою) максимально фокусує увагу на стражданнях.
Моїм улюбленим твором в той час був "Таємний посол" Володимира Малика. Це дуже енергійна, пригодницька тетралогія, ледь не фантастична. Для ознайомлення з нею у моєму підручнику був уривок "Різня на січі" - найдепресивніша, та для мене найнудніша частина з усіх чотирьох книг. Із твору про пригоди та козацьку звитягу автори вирішили взяти шмат, де злі бусурмани палять січ з бідними-нещасними козаками.
Мені від цього підгорає навіть зараз, 15 років по тому.
Друже! Я свого часу також із задоволенням читав "Таємний Посол" Малика. Чудова пригодницька підліткова трилогія, на фоні реальних історичних подій і персоналій! А які там описи української кухні і страв... Мммм!
Таємний посол відтоді й досі лишається одним з улюблених творів. А я, до слова, не так багато люблю з того, що не фантастика. Єдина різниця - для мене той уривок "Побоїще в Січі" не був ні депресивним, ні нудним, але це моя особливість - я з дитинства тяжіла до воєнного жанру. (До речі, турки лише намагаються захопити Січ, але отримують відкоша).
Тож мовилося відкіль лихо може причимчикувати
О так, теж в школі любила Малика "Таємний посол". Читала і інші його твори, але цей запав найбільше. У нас на уроці в свій час "Побоїще в Січі" не читали, замінили на те, як писали листа до султана)
блін, вперше чую про таку книгу
Слово "кріпак" я почув ще в дитячому садку, далі тяжка кріпацька доля постійно обговорювалась в школі. Цікаво, що коли вивчають Тараса Шевченка, то якось нездорово акцентують увагу на кріпацтві - на думку шкільних вчителів ніщо в біографії Шевченка не заслуговує стільки уваги як його кріпацьке походження. Коли ми обговорювали твори Шевченка, то будь-яке обговорення зводилось до тяжкої долі кріпаків. Це перший фактор.
Друге, думаю що зацикленість на селянстві і створення враження, що українська література це про село і для села - результат політики клятих більшовиків-великоросів, саме через це шкільна програма переповнена творами, які розглядають проблемами соціальної справедливості, зародків класової боротьби і т.д. Це все для того, щоб сформувати комплекс меншовартості, створити враження, що українці це такі собі забиті податками кріпаки, в кращому випадку хуторяни, які перебувають поза будь-якими ширшими культурними контекстами.
В 9 класі вчителька зробила цікаву презентацію на тему "Жінки у житті Т. Шевченка". Ми з подивом дізналися, що він когось кохав, що одружився на геть мододенькій дівчині, яка наставила йому роги з молодим хлопцем. Це було дуже круто, бо до того, на уроках, складалося враження, що Шевченко вже народився старим, в жупані, папасі і з вусамі.
@@MrLeni89 і я про це. Є маса цікавих аспектів у біографіях письменників, творах чи повсякденному житті людей 100-200 років тому, але про це не говорять. Зате мордують всіх тяжкою долею кріпаків.
у Євгена Стасіневича є цикл сучасних і притомних лекцій, в тому числі й про Шевченка. Не пам'ятаю лише, чи вони є у вільному доступі на ютюбі
@@thenashbridges це проект "Українська Література в іменах" ( лектори різні, не лише стасіневич), але про Шевченка Стасіневич розповідає th-cam.com/video/HSspPzSrDA4/w-d-xo.html
@@ZeroBrutalFairy Ой, ну те, що він "Катерину" написав вс знали, імхо. Я знала, що він художник, бачила його картини, знала, що він роскішно жив у Санкт-Петербурзі, пдорожував як художник у складі Археграфічній комісії, але все одно дискурс "знедолене, сумне та невеселе" , який транслювався через саму шкільну програму, темною хмарою нависам над його творчістю.
Образ уроків української літератури в мене саме кріпацький і сільский, в той час як сама українська література(яку я здебільшого читав не як шкільні завдання) для меня дуже потужна і ніжна і цікава, як так вийшло точно знаю.
Маю наступні теорії:
1. Хоч в самих творах село, журба і неволя могли не фігурувати, проти в циклах тих чи інших творах ми слухали біографії авторів і більшість цих історій як я пам'ятаю мали в собі село і неволю.
2.Самі уроки літератури були так примусово вистроєні - сам формат читання "тому що вчитель сказав", конспектування біографій на 5-6 сторінок, вірші на пам'ять теж примусово - що хоч історій про неволю і село було не настільки багато але вони настільки резонували з форматом вивчення що у мозку сформувався такий образ невільницької сільської школи.
3.Відношення школярів до українців і українського, навіть там де села не було вони через свої переконання все одно сприймали це як щось сільське і в якійсь мірі недолуге. Я думаю образ того що українець в літературі і історії або козак, або кріпак досить поширений.
Як це виправляти не знаю, якби не фантастичні повісті українською в дитинстві, захоплення такими творами як "Тореадори з Васюківки", "Зачарована Десна" і іншими в школі а потім тим що моя Мати купила збірку Філіпа Пулмана саме українською - я б теж був серед тих людей що зовсім не розуміють а нащо та українська література треба.
Вибачте за так складно для читання написаний текст
Цікаво до чого тут Філіп Пулман)
@@yourfavoriteproducer759 бо Пулман був справді непогано перекладений українською на хвилі популярності екранізації з Ніколь Кідман
2 і 3 дуже відгукуються...
З *ПУНКТОМ 1* погоджуюсь повністю. Журба в моєму підручнику цвіла. (Хоча, біографії дійсно про село, труднощі та несвободу - а це, насправді, плюс, настанова для нас, нащадків.)
*ПУНКТ 2* залежить від вчителя. І хоча мої вчительки акцентували увагу на селі, журбі, стражданнях і неволі, вони уміли це робити цікаво і не занадто нав'язливо.
Ну а *пункт 3* це про сукупність факторів, що складають враження дітей. Частково це наслідки уявлення, сформованого політикою СРСР.
Цікаво, що "Тореадори з Васюківки" теж про село)
Закінчила школу на 10 років раніше, ніж ви, тож в мене ще більше "кріпацтва і села" було)) І чітко закріпилося з уроків, що Коцюбинський, то єдина "міська" література. От власне чому, на мою думку так вкорінилося це уявлення в мене. Бо вчилися практично в дусі ще радянської програми, звідки викинули пропаганду партійну, але залишили головну тему, пригноблених царями чи буржуазією. Навіть коли в самих авторів це була лиш одна з тем, твір в програмі був саме про це. Друга причина, котру згадувала не одна людина в коментарях, це подача, це акценти від вчителів, котрі з того ж таки покоління, що засвоїло ось ці думки і патерни. Третя причина, це таки дійсно актуальність і болісність теми. Бо, як би ми не хотіли позитиву і щасливих людей, але факт є фактом, в нашій історії було так як було. Постійні окупації, постійна необхідність захищатися і боротися, постійні трагедії. Все разом і уклалося в якусь таку картину.
А щодо виправлення ситуації, думаю масові "челенджі", з читанням класиків і розбором, де хтось компетентніший і об'єктивніший допомагає звернути увагу на інші теми, розкрити їх. Це дискусії публічні. Це популяризація конкретних творів. Це новий аналіз творів для тої частини ригідних вителів, котра ще й досі дивиться на твір з точки зору того, що завчили від старого заангажованого критика
та, хочу з вами погодитися. чим більше масових культурних подій, тим більше культура проникатиме в маси хоча б фоном - такий собі ураборас. тут би могло велику ролю зіграти ТБ, але на квартали, дизельшоу, холостяків(чок) клюють більше(
@@kirkman5397 і я з вами погоджуюся. Але, на разі з тб такої тенденції не передбачається, я думаю. Проте зважте, що пересічний споживач тб це те покоління, котре в масі своїй вже не зміниться. Я маю на увазі, що прихильники, наприклад, медведчуківських каналів залишаться такими вже до скону. Але й сам формат тб відходить, разом з ними. Більшість переходить на споживання контенту в мережах. Тож, думаю, що цей формат задаватиме тон, якщо розвиватиметься й надалі.
Щось мені підказує, що це справа рук совєтских историкав и литиратарав, але треба також взяти до уваги те, що на стражданнях акцентують увагу і вчителі. Неважливо, це страждання героя, автора, твору, чи ще когось/чогось, але знову ж, ця мода з‘явилася десь в СРСР. Також важливим чинником є ретроградність нашої програми, вона за старою схемою виховує в нас відчуття літературного смаку, і будує внутрішній каркас коасифікайії, дає змогу самостійно вивчати літературу в подальшому, а як приклади використовує велетів, основу основ української літературної думки, найвідоміші твори. Погано, що на кріпацько-селянських творах акцентується забагато уваги (Наталка Полтавка, Катерина, Кайдашева сім‘я, і т д)
Хоча я не кажу, що це абсолютно негативно, просто варто додати трохи урбаністики, чи модернізму (а не Місто Семенка).
Р.S. Вибачаюсь за орфографію і пунктуацію. В цьому процесі займаю ланку учня.
Осте сте бі бо бу...
@@kholdnyiyar автомобілі білі...
@@shvydryhailo646 бігорух рухобіги
Семенко класний автор, не знаю чому до шкільної програми саме місто додали.
Тема села люба та близька на підсвідомому рівні кожному українцю вне віку, бо то національна ідеалізація раю українським сприйняттям, проте саме в школярів з врахуванням несформованої стабільної психіки закарбовуються найбільш прикрі моменти з життя народу і в цілому нікчемність вчинків та невдалих змін векторів пріоритету в здобуття волі, незалежності, досягненні мети тим часом коли це було очевидним і навіть здебільшого майже досягнуто, йде самозахист, відторгнення всього неприємного тому маємо невдоволених ЛІТЕРАТУРНИМ ЗАКРІПАЧЕННЯМ.
Все перелічене накладається на сьогоднішні реалії з життя незалежних українців завдаючи бомбардування розуму: чому ми й досі живемо немов в СРАЦІ, як ті кріпаки?! Всі все розуміють і майдан'ять і країну боронять, а віз на місці, сходяться на думці, що НАМ ПОРОБЛЕНО!
"Більша частина курсу шкільної літератури складена з творів, які жодна дитина чи підліток у своєму віці добровільно читати не стане", - ідея не моя, прочитав у газеті десь у період кінця дев'яностих - почаку двотисячних, але погоджуюсь із нею.
Нажаль, не пам'ятаю автора статті. Якщо не помиляюсь, то авторка розбирала роль жінки в українській літературі. Була там ще така теза: "У шкільному курсі висвітлено образ жінки-матері, жінки-трудівниці, жінки-героїні, але немає образу просто жінки. Тільки Мавка з Лісової Пісні наближається до цього образу, але й тій не пощастило у коханні".
ну мені здається, якщо дати неосвіченій і не досвідченій людині волю вибору, то далі якихось хата на тата, вагітна в 16 справа не дійде
Хм, а що, образ просто чоловіка в літературі є?
Поділяю думку автора цього коментаря. Не можу точно стверджувати, чи робили шкільну програму навмисно (за впливом радянської політики) такою не відповідною до віку школярів, чи через не компетентність (люди займають свої посади "по блату"). Але є багато творів які школяри просто не можуть зрозуміти через брак життєвого досвіду ( наприклад важка робота, діти ще не стикалися з усіма проблемами дорослого життя).
Чому "Ромео і Джульєтту" вивчають з цікавістю, тому що тема заборони батьків, нерозділеного кохання їм близька. В нашій літературі дуже багато чудових творів, і веселих, і про кохання. Просто Катерину Шевченка, наприклад, дорослій людині зрозуміти легше. Але все ж не варто оминати увагою і акценти, які роблять наші вчителі. Я , наприклад, не одноразово чула порівняння творів Шевченка з Пушкіним. Але це два різних напрямки, Шевченко це суспільно-політичні твори, а порівнюють часто з Онегіним, де головний акцент на кохання. А порівнювати громадську діяльність з коханням не коректно.
@@alexli4107 еееее ну напевно тим що та програма зовсім не про користь чи шкоду ранньої вагітності. Дивлячись це шоу, ти тратиш свій власний час на споглядання чужого життя, причому не просто життя а в більшості випадків-це скандали які виникають через тупість героїв, і чим тупіше тим популярніший епізод. "Хліба і видовищ" Тобто якщо ти хочеш витрачати свій власний час максимально не продуктивно і не корисно, то будь-ласка, чудове шоу для цього
Ось моя суб'єктивна думка з цього приводу, як ученицю 9-го класу, що ще з дитинства обожнює читати, пише свої історії, казки та вірші.
Проблема №1: "Акценти"
Парадигма в тому, що мабуть вчителі роблять це не свідомо, скоріше всі просто так звикли.
І, як сказано в коментарях нижче педагоги немов наголошують на тому що хтось був кріпаком, невільником, козаком, селянином і тому подібне.
Роблять наголос на стражданнях, журбі, суму і неволі, як мені здається тому, що хочуть показати як багато український народ натерпівся і як складно їм було відвойовувати волю, але іноді цьому приділяється аж занадто багато уваги.
Плюс так як багато людей звикло більше до сценічних уявлень героїв аніж до автентичних, виникає так звана шароваршина а за нею постає однаковість.
Ні, сюжети творів відрізняються, і навіть дуже, але коли в певні місця в творі або біографії автора наводяться акценти на "село, кріпаків, козаків, Марусь, чорнобрових" в голові немов щось клацає і герої однієї книги перетворюються на героїв іншої книги.
Діло не в сюжеті і не в авторах, - а в подачі матеріалу.
Самі образи персонажів стають в голові однаковими і від цього незмінними і начебто скопійованими одні з одного.
До того ж, як сказали коментатори нижче - дітям і підліткам не завжди й не відразу стає зрозуміла вся ця журба і пригніченісь, тоді з'являється нова проблема - нам стає нудно.
Проблема №2: "Свята трійця"
Пробачте мене за написане, але інакше назвати не можу.
З самого дитинства я добре знаю, що є "три кити" української літератури, її майже фундамент - основа.
Це всім відомі - Тарас Григорович Шевченко, Леся Українка та Іван Франко.
І немов нікого більше не існує, і то, навіть Франка ми вчили тільки декілька разів, ще частіше Лесю Українку, але Тарас Шевченко..
Як на мене це занадто, зі всією повагою, до його особистості, він чудовий поет та письменник, але його настільки багато що про нього згадують навіть там де це здавалося б непотрібно. Це абсурд!
І тут виникає
Проблема №3: " Старе зберігай - нове знаходь"
Це майже як прислів'я про друзів.
Тільки от, в освітній системі з Української літератури його, нажаль, не дотримуються.
Я з цим зіштовхнуляся коли захищала свої твори перед МАН
На цьому заході було багато дітей різного віку.
Одна дівчина захищала збірку віршів, і судді запитали її яких поетів вона читала. Вона на мить розгубилася, але потім відповіла що Л.Костенко, Т.Шевченка та Лесю Укрпїнку. Судді кивнули й порадили їй збагатити поетичний запас, і почитати ще когось із сучасних авторів.
Наприкінці заходу я запитала її, чому саме вони? (ці автори?). Вона відповіла, що читала інших, але в ту хвилину згадалися саме ці поети. Й до того ж вона поки не надихалася нічиїми віршами. Але її трохи збентежило те що порадили судді. І тоді я теж задумалася:
- Яким чином діти мають читати сучасних авторів якщо їх просто немає в шкільній програмі?
Давайте визнаємо, що все ж більшість дітей та моїх однолітків не надто цікавляться читанням книг. Але всі, безумовно, навчаються в школі. І шкільна програма з літератури зазвичай є чи не єдиним джерелом інформації про сучасні й старі твори, які вони хоч якось прочитають.
Але, ДІЙСНО, сучасної літератури там майже нема.
Шкільна програма 7 років мусолить одне й те саме, зрідка додаючи щось нове. Від того стає однаково нудно й не цікаво. Хоча, як багато крутецьких творів вже існує! Це найбільша проблема тут я вважаю.
Зацікавити - ось найголовніша мета освіти. Коли учням цікаво вони готові вчитися, і треба навчати їх так щоб було цікаво.
Правильний вибір твору, цікаве подання матеріалу, та не зацикленість на чомусь одному занадто довго - це вирішення ледь не всіх проблем сьогоднішньої української літератури.
Це було б дійсно круто!:)
Р.s. Дякую за таке цікавезне відео! Ви, як завжди супер;)
Думаю, така ситуація через те, що 1) творам ХІХ-поч.ХХ століття присвячено багато уваги. Логіка складання програми, мабуть, така - от вчили завжди "Хіба ревуть воли..." і пів семестру Шевченка, то як же тепер не вчити. І чим ближче до сучасності, тим менше місця в програмі. 2) Це все подається як дуже-дуже важливе, бо КЛАСИКА же. А твори ХХ ст. (від модернізму і далі), де вже нема стільки села і кріпацтва, чомусь не вважаються настільки "класикою"...
3) Найскладніші для сприйняття (ті всі Марусі-Горпини) припадають на кульмінацію підлітковості, коли учням потрібне сучасне і модне. Тому вони дуже яскраво переживають оцей розрив реальностей.
Вважаю, що треба увести в курс української літератури якомога більше сучасних творів. Це був би хороший спосіб зацікавитися не просто літературою, а й письменниками поряд та й книговидавництвом як ремеслом.
Ну тут не знаю... Мені саме уроки літератури майже повністю відбили цікавість до так званих класичних творів (що укр., що зар, між іншим). І коли знайома в університеті казала: "О, я прочитала "Собор Паризької Богоматері", така книга, така книга!!" - мені було дивно аж трохи дурно, що люди можуть таке читати за власним бажанням((
Ага, Ірену Карпу
Дуже гарно підмічено Тайлером Андерсоном в одному з його останніх відео (перефразовую): вся "сіль" уроків української літератури (мабуть, часто завдяки укладачам курсу та викладачам) зводиться до двох слів: "символізувала", "страждав".
)))))))))))
Це справді точно підмічено. Але до чого тут село й кріпацтво? Страждають вони так само в місті, в лісі, й узагалі на волі, що символізує!
Головна проблема шкільної літератури (не тільки української, а й світової) в тому, що найчастіше програмні твори не відповідають вікові читачів і переважно нецікаві дітям. Так, можна сперечатись про те, що твори вартісні, що це - вічна класика. Але це зводить функцію читання тільки до занудства.
Бо що читати Гомера у восьмому класі (десь так було, принаймні в мої шкільні роки), що "Слово про похід Ігорів" - знущання з несформованого читача. Мені, звісно, було норм, бо люблю читання як процес, але ж не всі такі)
Тому, як на мене, треба більше Остапа Вишні, Степана Руданського і чогось життєствердного. Нехай то й не буде літературою шедеврів, але спонукатиме читати і шукати своє.
Згодна. Остап Вишня був для мене чудовим відкриттям вже у старших класах.
Це правда. В 13 років мабуть цікавіше буде "Людина павук" а не "Гра престолів."
"Лісова пісня", "Тіні забутих предків" та "Тигролови", назавжди зробили для мене асоціацію з українською літературою, як пригодницько-романтично-містично-героїчним дійством.
названі твори дійсно класні, але я їх сприймаю як виняток із правила... основна маса, на якій концентрувалася увага, була таки про щось нехороше і гнітюче. навіть якщо не про село і не про кріпаків.
Ну, про кріпаків й село я не чув ніколи. А ось про журбу - це так. А ще читати важко, коли це "стара українська", тобто застарілі слова.
Скоровода у нас в школі йшов майже на рівні з Шевченко. А він все ж трохи позитівшніші твори писав (з того, що вивчається в школі).
Про Шевченка нам у 9-му класі давали "цікаву біографію", про те що він взагалі-то був дуже гарячим дядькою, з купою жінок, які від нього втрачали голову й т.д. Тобто вчитель змогла нас, малих, зацікавити й ми писали твір-опис Шевченка, якби він жив зараз й у якому форматі подавав би проблеми сучасної України, які з його творів актуальні для нашого часу. На якій інтернет-платформі він би мав більшу популярність, кого б з сучасників поважав, а кого б засуджував. І так, це мотивувало читати більше його творів, аби написати краще за однокласників. Вийшло 20 різних Шевченків, але це було весело :)
Проблема шкільної літератури в тому, що охопити усе неможливо й вчитель вимушений самостійно вирішувати на чому робити акцент. А робить він його, зазвичай, саме на творах, що увійдуть до ЗНО, а там як раз страх, печаль та безвихідь.
Ну і на достачу, запам'ятовуються твори старшої школи, а там як раз і йде багато важкопсихологічних творів, бо вважається, що дитина достатньо доросла, аби те витримати, що не є правдою. А після прочтіння твору "Федько Халамитник" потрібно ставити пару з психологом, бо жоден з нас не був готовим за 10 хвилин перерви переключитися на інші предмети.
Так! Теж у 9 класі вчителька викладала цікаву біографію Шевченка)
Як вам пощастило з вчителькою. А твір, після якого я занурилась у меланхолію майже на тиждень у 5му класі, називався Федько Халамидник.
Не всі коменти продивилася, можливо, хтось ще до мене про це писав: гадаю, для більш точного аналізу треба було б ще враховувати кількість годин, що відведено на вивчення твору, чи треба було писати по ньому твір (це не претензія до вашого дослідження, а вказівка на фактор, що теж впливає на сприйняття учнем програми). Ну я взагалі, повністю підтримую думку тих дописувачів, що вказують на першочергову роль вчителів з їхнім обов'язковим нав'язуванням "що цим хотів сказати автор", в яких і в самих мозок забитий штампами і дітям вони ці штампи активно вколочують. І ще підтримую ідею, що цей наратив про українську літературу, як літературі про село, журбу і кріпаків активно просувався спочатку російським, а потім совковим керівництвом.
Слушна думка! Багато хто з коментуючих навів також інші слушні критерії, а тому аналіз у цьому відео можна вважати доволі поверхневим. Хоча, ~34% творів про село і кріпацтво - це, насправді, зовсім не малий відсоток. Уявімо, що 34% голлівудських фільмів про рабство та індіанців.
По-перше, я хочу сказати, що трохи нечесно прирівнювати вірш до роману. Бо навіть з тим, що вивчення і того і того займає один урок, час підготовки різний (особливо для тих учнів, що читають повний варіант, а не переказ в хрестоматії). Вірші про кохання часто були чи патріотичні. Тому було б цікаво дізнатися цей відсоток по прозовим творам.
Проблема в підручниках і тому як вони подають матеріал. Класу до 6 я серйозно думала, що всі письменники з села і якщо ти народився в місті - то тобі не можна. До речі це не лише проблема укр літ, зар літ так само подає матеріал про письменників. Пишуть: Булгаков такий стражденний, так важко йому було, а далі "він мав квартиру і машину". МАШИНА в дореволюційній Росії, хелоу! Мольєр був "звичайним" шпалерником, а те що тоді шпалери були з червоного дерева і могли їх собі дозволити лише королі - це нікого не колише. Ніхто ні разу не намікнув, шо всі письменники бунтарі, бо навіть зараз "бути письменником" ну таке собі заняття в сприйнятті суспільства, а тоді (коли читати майже ніхто не вмів)?!
Ще одна проблема, це те, що вивчення літератури хронологічне, АЛЕ старіші твори для сприйняття складніші, ніж сучасні. Коли 13-річних дітей змушують читати всяку єресь, по-тіпу Вишенський - це вже сіє в них зерно невдоволення. А слухати 45хв один і той самий вірш, візьміть знайдіть на ютубі будь-який і поставте на повтор - вимкніть через 45хв (і більше нічого робити разом з цим не можна!). Як не зненавидіти його після цього?
Ну і твори які обирають - нудні, дуже часто. Мені б і зараз було більшість з них нудно читати, а в школі я силувала себе.
плюсую за цей комент! +++
Погоджуся з вами! Я, до речі, подеколи під час читання програмової літератури(здебільшого на канікулах) окрім заданого твору читала ще якийсь з доробку письменника і досить часто він був цікавіший за програмовий.
Ми вчилися по старшій програмі :) (закінчила в 1995-му) Але з мого досвіду: попри притомну, мотивовану вчительку, мене дратувало, як мало творів розглядають проблеми, які цікавили мене і моїх однолітків, натомість сиди вчи страждання Чіпки через питання, які давно поїла міль. Лише частка творів порівняно молодих (кін. 19-го, поч. 20 ст) у мене викликали інтерес (Леся, Франко, Довженко - бо там був бунт, щирі емоції, груба лайка і, о диво, нормальні пригоди!). І це раптом НЕ залежало від локації і кріпаків! Бо взагалі, твори, які дратували і психотравмували :), дуже кепсько написані. Розлогі, надмірні описи, брак динаміки, пригод, нецікаві і незрозумілі проблеми. Варто було додати у це щось цікаве для дитини, і село-кріпаки переставали були нудними навіть для міського підлітка. Тобто, гадаю, дратували не село-кріпаки самі по собі, але з них на інші твори було перенесене таке враження. Бо типовий "сільський" текст 19-го століття перенасичений вищевказаними вадами, тому будь-які такі тексти маркуються як "сільські". Крім того, так, невмілий вчитель міг ще й додати - навмисно довбти дітей головами в кілометрові пасторальні описи і деталізацію страждань. А слоника (тобто рідну літературу) так не продаси.
Я закінчив школу в 2006 році, і коментую те, що відчував (і досі відчуваю) від тодішньої шкільної програми. В школі прочитав все, що задавали, крім "Твоєї зорі", бо там за тиждень треба було прочитати два романи за один тиждень.
І я мушу вам сказати, що взагалі журбу в 13-16-річного підлітка викликає не кількість творів, а їхній розмір (плюс те, що треба вчити на пам'ять). Бо роман може й вивчають на уроці 45 хвилин, але читається він чотири - п'ять годин, а іноді і більше. Віршик Руданського про природу забудеться, а сцена пожежі в "Хіба ревуть воли..." навряд чи.
І ось так склалося, що практично вся велика проза в моїй шкільній програмі - суцільний морок. Практично все, що має обсяг більше сорока сторінок. Микола Джеря стогне під гнітом кріпацтва і безнадії, Федько-Халамидник страждає від побоїв вдома і цькування однолітків, а потім помирає ні за що та ще й набридкіший персонаж забирає його ножика після похорону, Чіпка втрачає глузд від армійського "бєспрєдєла" і стає вбивцею, Роксолана спочатку стоне від рабства, а потім безсило споглядає, як організовується вбивство її власних дітей, Маруся з однойменної повісті тужить за коханим, а потім помирає чи то від запалення легенів, чи то від апендициту, бо з ліків в їньому селі були тільки мокрі рушники, Марічка стає мавкою, а її коханий помирає слідом за нею. В "Камінному хресті", здається, ніхто не помирає. Але там стільки плачуть і волають, ніби всі от-от помруть.
В старших класах ще читали "Я (Романтика)" (там чекіст пишається вбивством власної матері, сцена розстрілу додається) і "За ширмою" (там міститься докладний опис перебігу захворювання і смерті жінки від раку стравоходу, паралельно із тим, як її син, лікар-онколог, працює над популяризацією ранньої діагностики раку серед населення). Читали ще якесь оповідання Малишка. Не пам'ятаю ні сюжету, ні на назви. Пам'ятаю тільки, що в однієї з головних героїнь була "хвороба віку", тобто рак. І на півсторінки опису обличчя і тіла невиліковно хворої людини.
Про другу світову читали в "Прапороносцях". І хоч зараз кажуть, що там всі страхи війни причесані і прилизані радянською пропагандю, для мене, який читав її в 15 чи 16, крові, трупів та іншої журби там було пребагато. А після "Прапороносців" читали щоденник Довженка. Хто читав, той зрозуміє...
Ну а "Борислав сміється" і "Жовтий князь" - просто страшні книги, після них не заснеш, на них і на книгах Кафки і Платонова треба ставити маркування 20+, в школі їх давати не можна. Добре, що зараз їх немає (принаймні у в обов'язковій частині).
Такий самий трешак у віршах, які вчать на пам'ять. Ярославна квилить, Ґонта вбиває власних дітей і купу іншого цивільного народу. Шевченко помре, і його поховають, а потім заллють землю вражою злою кров'ю. Поки не поховали, "на віях гойдаються нехрещені діти". Франко помре безсилий, лупаючи скалу, а з його кісток збудують наше щастя. Contra spem spero - гарний і в цілому оптимістичний вірш, але ж вчителька постійно нагадувала: "Ви ж, коли будете вчити, не забудьте, що маленька Лесенька захворіла на туберкульоз в 11 рочків і померла така молода," - і байдуже, що вона прожила ще 23 роки після написання цього вірша. Та й взагалі "Більше тебе не буде завтра на цій землі". Не пам'ятаю жодного, абсолютно жодного вірша про любов чи про природу, який треба було б здавати напам'ять. А єдине, що вивчали напам'ять про природу - здровезний прозовий уривок про річку Раставицю, який ненавидять вже три-чотири покоління українських учнів (моя тітка пішла до школи 1956 року, і теж його вчила).
Не були чорнухою "Святослав", "Володимир" і "Таємний посол". Але вони були неймовірно нудними, і жодного позитиву звідти я теж не пам'ятаю.
І яскравими зіроньками на тлі всієї цієї чорнухи пам'ятаю два світлих прозових твори: "Собор" Гоначара і "Конотопську відьму" Гребінки. Ну і звичайно п'єси Карпенка-Карого.
В моєму спонтанному огляді перераховано 30 творів, і, здається, тема кріпацтіва серйозно обговорюється в одному з них. Три відсотки всього. Але ж хіба стає легше від того, що в інших творах кріпаків нема?
Так що справа не у відсотку кріпаків, а в тому, що для шкільної програми відбирали трагедії і твори з депресивним настроєм. А там, де його можна було б не помітити, автори підручників і вчителі все одно фокусуються на найтрагічніших сторінках.
P.S. Подивився сучасну програму. Здається, зараз стало трохи краще. Сподіваймося, що нинішні школярі матимуть більш об'єктивне уявлення про українську літературу.
Кричу и плачу! Все так трагично, что даже смешно. Удивляет только одно: как столько можно было запомнить?! Процентов 15 у меня отложились в уме из этого мрака.
Чудовий коментар! Майже нічого з цих творів не читала, на жаль. Але з тих само причин, що ви описали - я не могла. Від одного опису "Я (Романтика)" мені ставало бридко і важко. Наскільки я любила зарубіжку, настільки нудилася на уроках Української літератури. Соромно і за себе - і за наших укладачів, які як звикли "страждати" за совієтів, так до цих пір пручаються і не хочуть міняти свою парадигму жертви і дітей цьому вчать.
Мені якось траплялися цікаві твори протягом усього навчання. Леся Українка та Михайло Коцюбинський - ТОП!
267 творів за 4 доби - це епічно-героїчно
Мені здається, ця проблема виникла бо тема кріпацтва та села найбільше концентрується у старших класах, а наприклад, я період літератури старших класів запам'ятав найкраще.
100%. Теж подумала, що всі ці страждання, село і кріпацтво сконцентровані не у великій кількості творів, але у важливих серйозних творах, в яких учнів маринують всі старші класи.
Федько-халамидник Винниченка якраз в молодших класах залишив психологічну травму мені на все життя )
Я звичайно давно вже як закінчив школу, проте ми вивчали тих же Тигроловів і не один урок... Що тепер вивчають?
@@vickyv1389 Федько-халамидник читають у 7 класі...
@@vickyv1389 + на мене також Фелько-халамидник справив велике враження, кілька днів думав про цей твір)
Я думаю, що "село і кріпаки" - це міф, що підтримує сам себе.
Насправді, це нюанс людської свідомості. У своєму аналізі ви розбиваєте твори за раціональними критеріями - головні персонажі, половина сцен, тощо. Але люди переважно сприймають літературу емоційно та ірраціонально. Тому якщо людина в курсі цього міфу, то будь-яка згадка ключових понять перетворюватиме твір на "про село та кріпаків". Наприклад, у "Тарасі Бульбі" дія починається на хуторі - значит повість про село. Тарас Шевченко з кріпаків - значить ВСЯ його творчість про нужденну долю кріпацтва.
Ще одна причина - як ви сказали, різні твори розглядаються по-різному. Можливо, для чистоти варто було б окремо розглянути ті, яким у курсі надається найбільше уваги. Думаю, їх буде менше сотні (вибач, Лір, вибач).
У класі я була єдина, хто цікавився українською літературою, пам'ятаю, як я почала читати Хвильового і відкрила його для себе після шкільної програми, де була "Я(Романтика), і Підмогильний, Стус, Вінниченко, Багряний - у мене тоді відбулась така ідентифікація, що хотілось плакати, коли розуміла, що московії вдалося виконати план за декілька століть і обезцінити українську літературу та мову. Єдине, що втішає, що є багато українців, які все розуміють, вивчають самостійно і хочуть знати ще більше. Дякую вам за контент, харизматичність, за роботу та
щирість)
Доречі, я досі кайфую від "Тореадорів з Васюківки"))
фіга ви задачку задали: в одному коментарі сказати причину!!! Спробую. Коротко.
1. Попіл уерересеру стукає в їхні серця: ВУЗ: Здається навчальні програми, методики і взагалі погляди на літературу в теперішніх ВУЗ-ах не помінялися з часів сересеру. Просто, замінили в текстах "УРСР" на "Україна". А в сересері була "модна" народність і "тяжка доля кріпаків". Так склалося, бо це була єдина можливість для літераторів вижити. Всі інші літератори або на Соловках, або по Сибіру розсіяли свої кістки.
Отож в юні, незаймані мізки втокмачується навчителями про "тяжку кріпацьку долю" і село. Хоч тема може бути і зовсім про інше, але "кріпаки і село" міцно сидить в голові і тисне на підсвідомість.
2. Класика структури натовпу: 10/80/10: 10% - будуть робити якнайкраше і нізащо не зроблять поганого, ще 10% - при першій же можливості будуть чинити всіляку гидоту інші 80% - середнячки, котрі можуть підпадати під вплив крайніх позицій. Учителі тут не виключення. 10% будуть викладати натхненно й щиро, 80% в основному тупо по навчальній програмі , а 10% заб'ють на все і відсиджуватимуть години.
3. Навчальні програми і взагалі вся система викладання літератури - вони заганяють учителів у такі міцні лещата, що ані писнути. Години на розкриття теми стиснені і висущені , як тараня до пива. Розказав набір інформації і пішли далі. Крок убік - покарання. Лише суперфанати укр.літератури витримують цей тиск і ведуть свою лінію.
Тож більшість вчителів просто наскоро зачитують по навчальній програмі, розробленій кимось-там десь-там по переписаних з часів уересеру методичках.
І навчають дітей, дехто з яких стане теж учителем і вчитиметься по тих же методичках викладачами, які весь вік вчили по тих же методичках. І теж так вчитиме потім своїх учнів. Замкнене коло.
Це персонаж Денні Де Віто у "Людина епохи Відродження" міг забити на стандартну програму і вчити "як душа велить", а у нашій системі освіти це боком вилізе.
За пункт 3 +100500 вподобайок, хоч не веду літературу, й не у школі, але біда та сама(((
1. Хоча в програмі навантаження розподілено рівномірно, це не означає, що вчителі на уроках робили теж саме. Вивчати 5 уроків Землю Кобилянської, і буквально 3 хв Іздрика чи Любку.
2. Червоною ниткою через усі уроки укр. літ проходило "автор так страждав, так страждав і тому він великий".
3. На це накладолося постійне святкування днів народження Шевченка, Українки, Франка, де по 150 разу розповідали, яка в них трагічна доля і як вони героїчно описували страждання "простого українського люду".
3. Разом з літературою вчилась й історія України. Підручники не впускали можливість нагадати, як все утискали, як все було погано.
4. Разом із цим всім була світова література. І от вибір: прочитати "Острів скарбів" чи чергову Катерину Шевченка..думаю зрозуміло, яка асоціація виникне у дітей, а ще й у тих, хто дійсно прочитав обидва твори. Аналогічно й в старших класах..що більше сподобається історія Оскара Вальда про договір з демоном і нестаріючого чувака, який пішов у всі тяжкі чи історія В. Стефаника, як важко старим людям кидати свою рідну землю, щоб поїхати закордон....
6. Більшість учнів найбільше навчається у середніх класах, де якраз проходять кріпацтво і тяжку долю України. До 11 класу і Міста чи Тигроловів рідко хто доходить. А хто і вчить, то навіть у Антонина "був хрущем, жив на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко..." знову патріотика, тяжка доля etc.
Висновки: спостереження мої (закінчила в 2014) і на основі аналізу навчання моїх племінників, що якраз це все проходять. І хоча я не підтримую думку, що вся укр. літ одноманітна, але по творах, які вивчають в школі так і є. Я люблю Іздрика, Кідрука, Любку і навіть місцями Карпу. Але, ну куди Франку до Вальда чи Шоу (ги-ги)..куди 60-кам до бітників..де Шевченко, а де Байрон. Я обожнюю наукову фантастику, як у Желязни, детективи, особливо наур..де це все в укр. літ? Одиниці авторів, які зараз з'явились, безумовно, круті і ми їх любимо, але вони не можуть витягнути на собі весь попередній досвід.
Закінчивши школу 6 років назад, я думаю, що укр. літ (виключаючи сучасних авторів) застрягла в якомусь трагічному бароко.
Емм, Франко та Вайлд зі Шоу - то трохи різні покоління. Як і 60-ники та бітники - різні явища. + варто враховувати контекст. Ну а Шевченко нічим не гірший за Байрона, як на мене.
І де в Антонича "тяжка доля"?)))
@@blackraven596 Франко та Вальд, як і Шоу (хоча пережив їх) жили в одні часи, різний тільки культурний контекст..60-ки та бітники дійсно різні явища. Власне, на цьому і наголошено. Шевченко може бути не гірший Байрона в особистих вподобаннях, але я кажу за складність рими, кількість охоплених тем та проблем у творах.
Ловіть мої гучні облядунки! Шикарний коментар коротко і містко відображає суть того, що відбувається.
Особисто мої позитивні враження про укр. літ. пов'язані з дитячими творами (Блакитна дитина, Тореадори, Митькозавр, Планетник). І сільське тло не робить їх менш крутими! Бо головні теми там - загальнолюдські цінності: радість дитинства і відкриттів, радість життя, пригоди, дружба, захоплення, чистота душі, відкритість до незбагненного.
Але вже тоді до незатьмареного Неверленду пробивалися отруйні паростки журби й недолі у вигляді оповідань про кріпацьих дітей, пригноблених панством. І як ви гадаєте, на яких шедеврах вчителька робила більший акцент?
У програмі були позитивні твори, але вони не бралися до уваги. Наприклад, чудовий вірш Симоненка "Нові Колумби й Магелани" пропустили, хоча він цілком патріотичний. Мабуть, його страшний недолік в тому, що українці там зображені завзятими і активними, а не нитиками.
Після 7 класу моя любов до української літератури померла. Прийшли думки, що все там - одна велика політична агітка. Ой, які ми бідолашні й величні у своєму горі! Кругом самі вороги, а ми так хоробро боремось незламні. І страждаємо, страждаємо, страждаємо! Через клятих ворогів, звичайно. Все.Крапка. Світогляд психічно хворої людини просто!
Таке враження, що твори до програми добиралися не за літературною цінністю, а за "правильність" посилу, щоб промивати дітям мізки. Зараз оглядаюся, і жертв такої "освіти" з тих, хто не може скласти 2+2, ой як багацько!
Коли виросла, звернула увагу, що вчителька жодного разу навіть не намагалась поговорити з нами про цінність твору з літературної точки зору. Майстерність написання, складність і розкриття персонажів, композиція, значимість для мистецтва - цього всього не було. Тільки короткий опис подій і ура-патріотична мораль. Іноді здавалось, що твір поданий до вивчення лише за факт свого існування.
І не треба мені заливати, що історичний контекст був такий. У Достоєвсько він теж був. Але його "Злочин і кара" писався не заради зображення реалій. Головне там - внутрішній світ, глибина образів, боротьба філософій, вічне.
Те ж саме справедливе і для інших письменників-класиків: Вайльда, Зюскінда, Ібсена, Бальзака, Лермонтова, Метерлінка, Гете. У їх творах немає англійців-американців-росіян-французів-німців-українців. Є люди)
У випусних класах реально сподобались Лісова пісня, Маруся Чурай, модерновий та фантасмагоричний "Дім на горі" (хоча він заскладний для школи). Їх сила у загальнолюдському, зв'язку зі світовою скарбничкою. Іще зацікавили "Тигролови". Підозрюю, тому, що це жирна калька з Джека Лондона.
Зараз підтримую Кідрука, від якого віє Кінгом, і Гранецьку - у неї є майбутнє. Люблю Богдана Кухту за його сміливість. Трохи поважаю Дарваш за її "РАЙцентр" і подальшу трилогію. Просто тепер читаю "Диво" Загребельного, аби не забувати українську мову. На уроках його мало розглядали. Ну ви розумієте ЧОМУ. І гадаю, на мене чекають чимало позашкільних відкриттів)))
@@user-yi8we6hn6v за кальку з Джека Лондона ви загнули)
І респект за Шевчука!
Гадаю така ситуація, бо з одного боку вчительки звертають увагу на ці твори і змушують їх пропрацьовувати, а з другого - ці теми далекі від того, чим насправді живуть школярі і яку реальність приймають вони довкола. Тобто школярі запам'ятовують зі шкільної програми теми про село і кріпаків, бо їх _мучать_ саме селом і кріпаками. А от якщо раптом у програмі трапляється нормальна книжка, то її проходять і все - цей факт не закарбовується так у пам'яті.
Щоб такого не було - потрібно або школярам давати більше контексту, тобто перш ніж читати твір про кріпаків - школярі повинні знати що то була за епоха, хто такі кріпаки, хто був, а хто не був кріпаком, як жили кріпаки, як взагалі тоді можна було жити і т.д. Або можна ще спочатку дати школярам адаптовану версію твору, перелицьовану на добре знайомі їм реалії (один добродій так оно добре перелицював повну чужого патосу Енеїду, що й досі вона непогано школярам заходить... особливо у вигляді мультику). Наприклад якусь Кайдашеву сім'ю можна пояснити як такий собі сітком 19 сторіччя. "Хіба ревуть..." - дарк аніме про незрозумілу особистість, яка не хоче приймати оточуючий світ, а світ у відповідь не хоче приймати його, у результаті кров, кишки і оце все.
історія+література - треба влаштовувати такі уроки
Причини, пов’язані з самою програмою:
1. Акцент на всьому поганому. Навіть якщо в творах цього немає, то в біографії автора воно точно є.
2. Вивчення біографії автора. Цьому приділяється значна увага. При тому знову ж таки на якихось поганих моментах (журба, страждання, неможливість реалізації, боротьба). Щось цікаве про авторів творів шкільної програми я дізнався уже після школи.
3. Дуже мало годин на вивчення саме того матеріалу, який дітям здається цікавим.
Причини, пов’язані з організаційними моментами:
1. Вчитель української мови, як правило, викладає і літературу. Всі негативні моменти першого предмета переносяться на другий. Якщо ти хочеш вчити мову з тих чи інших причин, але проводиш весь час за книжками і любиш літературу, негативні відносини з вчителем, зароблені на одному уроці, переносяться на інший.
2. Чомусь так склалося, що все дійсно цікаве залишається під кінець -- під новорічні свята, під останній дзвоник, під екзамени і т.д. Часто в такі моменти ти просто займаєшся чимось іншим. А той матеріал, який ви не встигли пройти на уроках, вчитель задає на свята, на літо, на самостійне прочитання.
3. Вчителі не вміють викладати. Вони роблять акценти не на тому. Вони примушують висловлювати думку, яка близька тому, що в підручнику, чи їм. Часто педагогам важливіший переказ тексту чи вивчення вірша, ніж розуміння його суті, твій особистий аналіз, твої думки. І не дай бог, якщо вони будуть якісь не такі, як в інших.
А тепер трохи з мого життя:
1. Вчителька була дуже нецікава і строга. Відсутність конспекту - неприпустимо. Неправильно оформлена робота - неприпустимо. Ти не написав під "класною роботою" епіграф - можеш іти вішатись. Правила-правила-правила-правила. Все має бути так і ніяк інакше.
2. Вчителька була дуже правильна і релігійна. Якщо з іншими вчителями ти спілкувався як з друзями (хоча і з дотриманням певних норм через вік і статус), то з нею ти контролював кожне слово. Да і вона не дозволяла нічого собі зайвого (хоча воно не зайве насправді ж).
І було б правильно кілька слів про світову літературу сказати:
1. Не було ніяких правил. Що хочеш - те і пишеш в творах. До того ж це заохочувалось. Твоя думка може бути протилежною думці вчителя чи автора -- і це було навіть добре.
2. Не хочеш читати твір повністю - так і скажи, що він тобі не сподобався (але поясни чому). Прочитай скорочену версію.
3. Не треба ніяких конспектів. Можеш написати пару речень, які тобі цікаві, але пів параграфу переписувати не треба, як на укрліт.
4. На біографіях авторів був акцент тільки тоді, коли це було важливо для розуміння твору.
5. Ти говориш з вчителькою, ніби вона рівня тобі. Ви жартуєте, ви можете обговорити щось не з літератури, ви можете відволіктись, ви можете договоритись більше годин приділити цікавому твору і швидше пройти нецікавого.
6. На тих уроках, де вчитель сам міг вибирати твір, на світовій ми вивчали Дамаскіна Милорада Павича, а на укрліт - місцевого алкаша, який в барі недалеко від школи провів половину життя (різницю відчуваєте?).
Тому що перші більш-менш повноцінні твори - не дитячі віршики і казки, - з яких стартує вивчення української літератури, це саме Шевченко, туга, журба, кріпаки, мені тринадцятий минало, як умру то поховайте, одвічна боротьба поневолених... А шось більш-менш цікаве, типу тих самих "Тигроловів" Багряного, припадає на 10 і 11 класи, коли стереотип вже склався
Я в школе не любил украинскую литературу, потому что горело всегда от того треша, который в ней описывался. Боль и страдания - это единственный лейтмотив почти всего, что мне запомнилось из школьной программы (то же касается и российской литературы, в принципе). История Украины по школьной программе - это вобще набор каких-то мифов, которые не дают ответов на вопросы как и почему возникло наше государство. По крайней мере, так было когда я учился, возможно, ситуация изменилась к лучшему.
@@popolvuh8097 тому що це українська література, а не історія України.
@@popolvuh8097 Історію нашої країни затирали та правили всі хто приходив до влади, бо авжеж легше сказати що ті (кримські татари) є людоловами, ці (московити) є братнім народом, а наші (козаки) взагалі складалися з біглих кріпаків з усіх навколишніх земель Московії, Речи Посполитої і таке далі. Але сучасні дослідження доводять що козаки спочатку були з однієї нації - нащадків хозар (через що і назва така) і тільки потім до них приєдналися тії самі "біглі" кріпаки та інші "елементи".
Взагалі на рахунок історії котра складається з "міфів" та інших байок, раджу канали "Історія без міфів" та "ім. Т.Г. Шевченка"
@@JAKdeGamma українська література вона різна, але укладачі відібрали з неї лише дещо за своїми власними критеріями.
Гадаю, причин кілька. Це і вчительська подача (перш за все), і нерозуміння читачем контексту, і відсутність класики укрліт у масовій культурі (фільми, серіали, анімація, жанрова література на базі класики; хоча в музиці трішечки є), відсутність різних історичних періодів України в популярній масовій культурі. Якщо поєднати хорошу вчительську подачу і масову культуру, то проблема такої негативної реакції на село й кріпаків зникла б, я гадаю. Ну, і варто давати змогу школярам самим сформувати думку про твір, не жити в дискурсі творів-роздумів, теми яких одразу задають єдино правильний висновок. І припинити дивитися на твори лише через призму класової боротьби.
Щодо села, то в мене на математиці були задачі про тонни силосу, десь класі в п'ятому. Дуже запам'яталося, бо ніхто з дорослих не міг мені пояснити, що це таке. Так що реалії колгоспу проникали навіть у точні науки, що вже дивуватися, що література розглядалась за радянськими лекалами. Справді проблема не стільки в підборі творів, скільки у способі їх подачі.
Нам вчитель по хімії казав, що для корів силос - це як для нас квашена капуста. Запам'ятав те порівняння на все життя :)
Хай решта коментаторів вибачає, але це топ)
Істерично сміюся з цього коментаря)) Типова ситуація. Дрібниця ніби то, але загальне враження і формується з таких дрібниць.
Викладання української літератури в школі має нерозривно йти з історією України. Щонайменше вчитель має занурити учнів у той культурно-історичний контекст, у якому творив письменник/поет/драматург/художник. Рівень підготовки вчителів часто не враховує способи сприйняття інформації сучасними дітьми. Також дається взнаки недостатнє залучення до читання з боку держави, школи та сім'ї.
о, так, без історії деякі книжки читати не так цікаво. тільки взнавши про Зелений Клин, я по-новому поглянула на твір Багряного "Тигролови". Я щось взагалі не пам'ятаю, щоб нам щось по історії в школі розказували про цю місцевість. Історія і література мають бути пов'язані одне з одним, а нас вчителі кожен сидить на своїй програмі і наче взагалі між собою не спілкуються.
Як на мене, є 2 фактори, що призводять до судження про кріпаків та село:
1. Ідеологічний. Упереджене ставлення до української літератури у суспільстві, яке діти підчеплюють раніше, ніж починають ту літературу читати. Моя ситуація: вся сім'я російськомовна, мама російський філолог. Ідея про те, що українська література провійнційна і вторинна, закладалася в моєму оточенні з дитинства. Далі мозок вже сам шукає село і кріпаків у матеріалі, знаходить відповідність, нейронні зв'язки закріплюються.
2. Педагогічний. Низький рівень викладання. Я вчилась у 1997-2007, змінила 3 школи. Підручники були відстійні, біографії письменників оберталися довкола страждань та злиднів, аналіз творів також. Вчителі до цього нічого особливо не додавали. Те, що українські письменники були цікавими людьми з цікавими біографіями, я дізналася набагато пізніше. Як і про існування сучасної української літератури, яку ми не вивчали, бо, судячи з тодішньої шкільної програми, її взагалі не було. Все закінчувалось Олесем Гончаром. Крім того, історичний контекст десь постійно губився, тому українське письменництво виглядало таким позаісторичним зібранням вбогих нецікавих малоосвічених душніл, які постійно бідкаються та стогнуть і пишуть про одне й те саме на різні лади.
Поза школою дізнатися щось цікаве про українську літературу було набагато легше.
Плюсую. Як спеціально підбирали твори найнудніші. І як навмисне критику писали суху, занудну і болісну. І навіть цікаві твори не давали почитати без роз'яснення - як-то важко і тяжко було автору в той час. Він/вона боролися, боролися все життя у злиднях, а потім померли... І завжди відчуття, що автор, а відповідно і українці - задарма билися і програли. Що після заслання Шевченка до Казахстану - ну він уже й не жив і не творив. І передихнути ці укладачі-мазохісти не давали ні на секунду. Все хороше - ігнорувалося, все болісне розглядалося під мікроскопом. Тому я зачитувалася зарубіжкою, і ігнорувала українську літературу, хоч і україномовна. Ви для мене і приклад, як слід самій було взяти це в свої руки, і докір, що я цього досі не зробила.
Жителі міст - нині більшість, і не всім це цікаво життя бідного селянства. Часто літературу просто погано викладають і запам'ятоювують найгірше, так само просто багато кому не подобається школа і шкільний час - і все пов'язане з цим фарбується чорною фарбою.
Хоча загалом я не можу зрозуміти, а що поганого у сільській тематиці? У ній часто набагато складніші персонажі, ані ж анемічні дворяни яким тяжко сито жити з помість Росії чи Франції, але то таке.
Натомість: Микола Хвильовий (особливо малі оповідання), Валер'ян Підмогильний, Олена Теліга, Олег Ольжич і багато чого ще зі шкільної програми, і просто прочитаного у студентські роки - цікава і не лише сільська тематика.
Доброго дня всім. Я вважаю що цей стереотип навязувався самими українцями, жертвами тих подій і їх нащадками. Адже читати про те від чого страждали твої предки це боляче. От тому і боїмося своєї літератури.
Штучно навязана думка укладальниками програми через підбір творів. Крім того біль запам'ятовується сильніше радості.
Цікаво, мене одного ніколи не дратували "село і кріпаки"?
(хоч і не захоплювали теж)
Мені однаково. А иноді навіть і цікаво дізнатися, як люди жили))
Також не дратували абсолютно, не розумію, чому це може "гнітити"?
+1 Вже краще село і кріпаки, ніж місто і педофілія Достоєвського.
Шевченко є центром шкільної програми. Його твори вивчали на протязі всіх класів. Все інше було другорядне.
А я навіть не пам'ятаю щоб ми вивчали якусь сучасну літературу (я школу закінчив раніше за Ліра)
Я закінчила школу трохи більше 4-х років тому і спробую поділитися своїми враженнями з приводу шкільної програми з української літератури, думаю, що можна їх вважати відносно свіжими :)
У програму не просто варто, а НЕОБХІДНО додавати твори сучасних авторів. До того ж програму загалом треба оновлювати і робити це щорічно або просто настільки часто, наскільки це можливо. Є багато творів і серед "старих" авторів, про які не згадано у шкільній програмі. Наприклад, мало хто знає, що Винниченко писав також наукову фантастику і включити у програму "Сонячну машину" було би прекрасною ідеєю. Те саме стосується інших авторів.
Я не перевіряла чи відбулися якісь зміни у програмі з часів мого випуску, але перевіряла зміни у програмі світової літератури і була приємно вражена. Зокрема діти тепер читають Роберта Шеклі, та ще й оповідання обрано неабияке - "Запах думки". Тому чудово було б урізноманітнити кількість авторів кожної епохи, а вчителям акцентувати увагу на справді цікавих творах. От є, наприклад, прекрасна Марко Вовчок, з небуденною біографією і творами, але навіть якщо вона і була у програмі, то я цього точно не пам'ятаю, бо на уроках ми її не роглядали і твори я читала за власною ініціативою, бо мама порекомендувала.
З іншого боку, я не можу сказати, що все погано. Переважна більшість творів, які ми вивчали, мені щиро зайшла і, уявіть собі, навіть "Чорна рада", яку ненавидять 90% школярів (зараз напишете, мовляв, решта 10% її просто не читали :D). Твори на кріпацько-сільську тематику МАЮТЬ бути залишені і обов'язково Шевченко, завжди! Те, що треба змінити - це подачу і головні акценти. Наприклад, мене щиро вразило, що ГГ "Міста" не був борцем за справедливість, але і не був останньою гнидою. Як на мене, стільки протиріч не було ще у жодному герої укр. літ., але ми абсолютно не аналізували твір з цього боку, бо існували тільки "чорні" і "білі" персонажі. Підхід у аналізі має бути більш людиноцентричним і міждисциплінарним, бо просто відповідаючи на питання після тексту у хрестоматії навіть найбільш завзятому читачеві буде нудно.
Хочу також зазначити, що особливо популярними були оповідання "Сойчине крило" і "Момент", а також роман "Тигролови", я їх і досі добре пам'ятаю, бо діти їх обговорювали навіть після уроків.
Дякую, що підняли цю тему. І окремо дякую за посилання на програми з української літератури. Переглянула їх із задоволенням. Якщо викладається все дійсно, як описано в програмах, я рада за сучасних дітей. У цій програмі набагато більше і сучасних творів, і розуміння, як українська література співвідноситься із літературою світовою. В мій же час навчання (закінчила 2001року) концентрація суму й бентеги у творах була набагато вищою. І села також. Цього року прочитала "Дівчинку з ведмедиком" Домонтовича, "Кирпатого мефістофеля" Винниченка, "День мій суботній" Тютюнника та "Valse Melancholic" Кобилянської, де герої містяни, ще й подекуди творчих професій. У школі про ці твори навіть згадки не було. А з ними так легко себе ідентифікувати. Можливо, саме тому й закріпився цей паттерн "кріпаки й село", що для міських школярів він максимально далекий і незрозумілий.
Чи буде квантова філологія про окремі говірки (Поліська, Полтавська та ін)?
Буде, про галушки та пампушки
А також по інших стравах з книги Євгена Клопоткенка) всілякі верещаки і інші гарні слова котрі незрозумілі, але хочеться знати що вони означають)
@@atenon_31 в "исконно русском" Харкові є цілий район Верещаківка. Цікаво чому)
ооо, так плюсую, цього випуску дуже чекаю))
Івано-Франківськууу)
Є 2 варіанти:
1. Ототожнення себе(школяра якого змушують навчатись проти власної волі і цікавості) з кріпаком(якого примушують працювати на когось проти його волі і бажання)
2. Через невігластво і незнання укр. літератури. Хтось колись щось сказав, що в укр. літературі про кріпаків і село, я ж не пам'ятаю що там було в програмі, але імена мені знайомі, а отже цей хтось, очевидно, помилитись не може, тому візьму його тезу як експертну і буду повторювати, яж дібіл.
насправді, поки не кажуть про те, яка у нас вся журлива кріпосна література, то якось про це і не задумуєшся
По-перше хочу подякувати вам за канал вцілому, за лекції з літератури (о, якби хоча б якусь частину з цього розповідали в школі, уроки літератури не здавалися б марнуванням часу і спробами відучити дітей від читання назавжди). І окремо дуже дякую за те, що підняли цю тему. Свого часу в мене склалися напружені стосунки з українською літературою саме через це відчуття "небозбувної бентеги", що начебто пронизує її наскрізь. І тільки, зараз, вже в дорослому віці вдалося їх поліпшити.
Я закінчила школу в 2004 році. Тому, на жаль, можу казати тільки про програму 90х-початку 2000х. Тоді дуже відчутною різниця була у наповненні програми. Якісь речі усвідомити я можу тільки зараз, коли подорослішала. А тоді вони, певно, якось закарбувалися в підсвідомості і звідти впливали на подальший вибір, яку книжку взяти почитати і як ставитись до того чи іншого. На уроках російської/зарубіжної літератури бував і Шерлок Голмс, і п'ятнадцятирічний капітан, і Вакула врешті-решт на чорті катався. А на уроках української окрім "Енеїди" особливо "жвавенького" нічого і не пригадується. Крім того, завжди, коли хотіли зобразити Україну брали рушники, соняшники, глечики. У нас, на Дніпропетровщині, ще Петриківський розпис. Клас української мови був повністю завішаний цим всим. На дверях картини намальовані із сільськими пейзажами. Тому, якщо хімія асоціювалася з періодичною системою, математика - з формулами зведення, а російска література з Пушкіним і Лєрмонтовим, то українська мова - з рушниками, глечиками і криницею-журавлем на картині. Тому і за замовченням, якщо дія відбувається в Україні, то вона відбуваєтья в селі. Більше того, я з раннього дитинства дивилася по телебаченню фільм "За двумя зайцами". І лише через кілька років до мене дійшло, що дія відбувається не в селі, а в Києві, бо я звикла: якщо показується Україна, то показується село.
Окрім того, зараз замислившись над вашим запитанням, зрозуміла: найстрашніші для мене твори в шкільній програмі ми читали саме українською. В п'ятому, здається, класі це була казка Панаса Мирного "Морозенко" про хлопчика який в лісі замерз на смерть. Пізніше це був твір Коцюбинського про матір, яку син вивіз помирати. Ще ми років в 11-12 ходили дивитися спектакль по "Собору" Гончара. Спектакль справив сильне враження. Настільки сильне, що коли твір вже проходили по програмі, я не стала його читати. Не змогла, хоча спектакль тоді дуже сподобався. Саме з цієї причини я не змогла навіть почати читати "Жовтого князя". Я пам'ятала те відчуття безпорадності, несправедливості, образи, безперспективності, що вже було. Я не хотіла його переживати знову. Тому я з острахом дивилася на класику української літератури. Раптом там знову буде те саме.
А ще навіть біографії письменників-поетів подаються через призму страждань і села. Про кріпацтво та заслання Шевченка ми знаємо зі. А про те, що він був франтом, в певний період життя отримував непогані гроші і міг робити відносно дорогі подарунки родичам - ні, бо це псує образ революціонера-демократа, що помер від туги за Україну. Ми знаємо, що Франко народився в селі Нагуєвичі, був освіченою людиною, займався політикою. Але що він був достатньо небідною людиною - ні. У підручнику є портрет самого Франка, але немає фотографії чудового будинку у Львові, який зберігся, і який явно був недешевим. Тому уява "за звичкою" селить його в тісну кімнатку з усіма його дітьми і дружиною. Зі школи ми знали про страждання українців, і нічого не знвли про їх здобутки і визнання не тільки тут, як українських діячів, а й про успіхи на міжнародній арені. Нам кажуть хто, скільки мов знав, і скільки перекладав українською, але не кажуть, якими мовами перекладали твори українців. Чомусь про знайомство Марка Вовчка з Жюлем Верном ми дізнаємося з радянського(!) фільму, а не з уроків літератури. Правильно, навіщо на цьому акцентувати увагу. Давайте вдесяте переповімо, як страждав в казематі Шевченко. Тому ці страждання за звичкою мозок переносить і на твори: про що б не йшлося в них, скрізь бачиш тільки журбу та садок вишневий коло хати.
На скільки розумію, зараз, на щастя, ситуація дещо покращилася. Хоча б тому, що в програмі з'явилися твори сучасних авторів. Тому що, якщо не помиляюся, найбільш пізнім письменником у нас був О. Гончар. Але у нас не молода нація. І більшість українців отримала освіту за більш ранніми, часто ще радянськими програмами, які писалися з позиції: українці=селяни, українці=страждання.
Перепрошую за довгий текст. Але це питання для мене є дуже пекучим, я над ним довго розмірковувала. Зараз я намагаюся знову познайомитись з українською літературою, але вже без шкільних штампів. І дуже шкодую, що в школі витрачалося багато часу на "непродуктивні" речі, які часто нам зараз просто заважають комфортно почуватися українцями.
Переглянула програму за 5-9 клас. Вона суттєво змінилася. Це просто земля і небо. В мене зараз виникло бажання перечитати половину цих творів. На жаль, не змогла знайти для порівняння підручники, за якими вчилась я. Там в кожному другому творі хтось гинув, замерзав, вмирав з голоду або його вбивали.
З іншого боку навіть зараз залишилось: діти кожен рік мають вчити біографію Шевченка. Починаючи з 7го класу, це просто ключова компетенція. А Шевченко у нас хто? Правильно, кріпак і борець за свободу. Тому людина і запам'ятовує зі школи те, що повторюється найчастіше. Україна.Шевченко.Кріпаки.
Чому ми пам'ятаємо село і кріпаків? Це психологія людини. Негативний досвід, критика, песимізм запам'ятовується краще і на довше, ніж позитивні речі. Саме тому навіть викладачі мають говорити 10 компліментів учням на 1 критичну ремарку, щоб утикнути травмування дітей.
я закінчів школу в 2005 але більшу частину навчався радяньськими підручниками.
Крута робота! 🤝 Дякую за відео! Приємних снів))
Як вплинути на цю ситуацію: додати життєрадісних творів. Але я таких поки не згадаю)(окрім тореадорів з Васюківки і на коні під конем, та й там часом сумно)
Остап Вишня, Котляревський і схоже що все :(
@@ViktorDmytrenko, я щойно подумав, навіть «Місто» Підмогильного сумне. Навіть «Майстер корабля» сумненький. Навіть «О панно Інно», та шо там вона, навіть «ви знаєте як липа шелестить сумна». Без журби та калини немає України.
@@user-yi5iy4ff4o не думаю що все на стільки вкрай погано, але занадто багато всілякого депресняку та нуару.
Почитайте "Аристократ із Вапнярки".
Закінчила школу в далекому 1986, ми ще складали випускні іспити з мови і літератури усно. Пам’ятаю, що були питання на зразок «Тяжка доля жінки-селянки …. у творі ….. . От і закарбувалося про кріпаків та журбу.
Вважаю що це як глибинні спогади поколінь: село це як прості не обізнані у світі люди, а кріпатство це як поневолення нас іншими країнами. І нічого приємного у цьому не має.
Шкільна програма змінювалась впродовж років, але вона досі базується на ще радянській програмі. Радінській владі було вигідно просувати образ нещасного кріпака з села, якому було погано -а потім прийшла радянська влада і все стало добре- .
До речі, перекладач Шерлока Голмса, і ще цілої купи книжок, Володимир Панченко теж казав, що йому дуже не подобається шкільна програма укрліт, так наче вона спрямована відбити все бажання до її читання. А його навряд чи можна записати у українофоби.
Та тому що самі вчитальки акценкютують увагу на селі і кріпаках. А все що не було пов'язано з селом і селюками ми ніби спеціально проходили швидко й непомітно.
"Селом і селюками" - по цим словам все ставлення зрозуміле, в принципі
Не селюками, а селянами. Зневажливе ставлення тут недоречне. Дивно, що поняття "дауншифтинг" з'явилося саме в урбаністичному контексті, хоча це дуже схоже на спосіб життя у селі. До речі, теплий, приємний і дещо містичний образ села, на мою думку, добре змальовано у творі Валерія Шевчука "Дім на горі".
Дарма на тебе за "селюків" накинулись, бо саме через викривлений образ і проглядається проблематика - ти не відчуваєш культурного, істотно-внутрішнього зв'яку з тим, що читаєш.
@@shchack5583 те як нам викладали українську літературу і ті образи що там були, то не виникає бажання говорити про селян. Це враження саме про тих стереотипних селюків. І проблема навіть не в героях, а те як їх охарактеризовувала вчителька.
@@katmars6983 це не вказує на моє ставлення зовсім, це лише вказує на загальне враження від шкільної програми коли я ще вчилась (може зараз якось інакше).
Українська мова і література дуже чудова
Щиро дякую вам, панове за кропітку роботу! Зробити дослідження із критеріями, та послуговуватися їми без вийнятку - це дуже круто!
А щодо стереотипу, що укрліт. це про кріпаків та село, це одне й теж із тим, чому люди слухають російську (радянсько-російську) естраду - тому що жуйка, а ще тому що пропаганда
Проблема: брак мотивації та стійке відчуття приниження через дезінформацію та принизливі штампи.
На мою думку, справа в інтерпретаціях та асоціаціях, характерних для української літератури.
Людина часто оцінює та обирає якусь річ, спираючись на престижність, яка залежить від оцінок та вибору інших людей.
З іншого боку, твори класичної української літератури написані людьми, про яких часто згадують у контексті боротьби за свободу, проти кріпацтва, та пошуках кращої долі десь у містах, поза межами селищ.
І це упередження накладається на шароварщину, яка по суті є ретроградством, а також підкріплюється бридкими шовіністичними жартами радянської культури.
Рішення: переосмислення викривлених наративів в позитивному ключі, звертаючи увагу на аутентичну унікальність та можливу практичну цінність.
Якщо простіше-було б добре знайти додаткове підтвердження якості тих ідей, що зустрічаються в текстах української літератури, тим самим змінити акценти...
Причина, як на мене, "советські" вчителі. Радянський союз фактично знищував українську літературу цим. А викладають зараз ті самі тьотки, що й 30 років тому. Я пам'ятаю, як прибігла щаслива розповідати про "Тигролови", а на мене дивилися так наче я з іншого світу. Намагання натягнути радянську ідеологію туди не зовсім виходило (намагалися)...а тому вийшло, що просто сказали "добре, добре, сідай, досить" і перевели тему.
20 років пройшло, досі тіліпає...
Мені особисто допомогла згладити кути наша вчителька. Вона дуже гарно вміла розповідати, тому я часто думала, чи не різні твори ми часом читали. Так вийшло, що теми з укр літ мені здавалися не дуже цікавими та різноманітними, але через подачу краще заходили. І навпаки, зарубіжна література мала цікавіші теми, але цей інтерес придушувало погане викладання вчительки.
Але навіть так, українська шкільна література здавалася дуже одноманітною. Більшість творів про знедолених кріпаків/селян, боротьбу за свободу та віру, возвеличення українського народу якого "нікому не вдалося зломити". Це дуже сильно приїдається. Здається, що інших тем в нас і немає, тому для мене все зливалося в одну кашу. Ці твори взагалі не запам'ятовуються, бо там немає нічого унікального. Просто черговий твір про знедолених українців.
Мені запам'ятались тільки ті твори, в яких розповідається не про патріотизм, боротьбу, знедолення, непокорність і журбу(в більшій мірі). Мені подобались "Хіба ревуть воли, як ясла повні", "Земля", "Лісова пісня" "Я(Романтика)", "Місто", "Залізний острів" "Поза межами болю" і т.д. Вони мені подобались, бо там було більше універсальних та нестандартних(за українськими мірками) ідей і тем.
А особисту увагу хочу звернути на поезію, бо для мене це просто жах. І я не кажу про те, що вона погана, ні. Просто таке відчуття, що на 90% складається з тем про Україну, мову, патріотизм, вишиваночки і таке інше. І все на таких піднесений тонах, що як зуби зціплює. Тому мені дуже зайшов "Любіть Оклахому", бо хоч постмодерністи постібалися з цього кліше.
А ще дуже жаль, що ми взагалі не проходили добу незалежності, нам дали тільки декілька віршів на самостійне опрацювання. А зараз, коли ми вчимо це в університеті, виявляється в Україні є дійсно класні і цікаві книжки.
Тому, перш за все, шкільну літературу треба добряче почистити, повикидати звідти зайві старі твори, та пододавати нових, сучасних. Це все урізноманітнить літературу і вона не буде сильно приїдатися.
А допоки я відчуваю себе героєм поеми "Сон" Шевченка, який летить над українською літературою і бачить тільки село, страждання і кріпаків.
Висловлюю вам свою щиру повагу!!! Величезний обсяг роботи.Молодці. Щодо творів. Я майже впевнений,це відбувається тому,що нинішня молодь далека від кріпацтва,не застала колгоспів і взагалі соромиться села. Тому ця тема для них нудна і нецікава. Плюс до всього - соцмережі з їхньою стислою подачею інформації. Мозок звикає до цього і стає важко засвоювати багато інформації за один раз, тим більш що інформація не цікава. Якось так.
Наша викладачка завжди акцентувала увагу на міжлюдських відносинах і цікавинках з історії та побуту, які справді цікавили підлітків. Я любила розбір творів, як і більшість однокласників + паралель. Про такі "страждання" справді чую вперше
Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже, чи довго тягти?
У вас була хороша викладачка
@@legaladviser5683 А ви пробували вишивати при свічі? Всю ніч. За копійки. Будь - яку працю слід шанувати, і писати про те, як жінка вишиває, не соромно. Чи ліпше писати про страждання в будуарі графині, до якої не прийшов коханець? Ну, знаєте, оця висока інтелектуальна напруга:"Прекрасна Анастасія вся палала..." Література має бути різна, і логічно, що люди пишуть про наболіле, про те, що перед очима. Це чесно.Це нормально.
Проблема через вчителів. Вони акцентують дуже велику увагу на журбу, село, недолю та кріпаків, не приділяючи такої ж уваги іншим темам. Хоча особисто мені пощастило й більлу частину курсу мені викладав адекватний вчитель.
Закінчила школу у 89,з української запам’ятався Шевченко,Леся,Карпенко-Карий,Вишня,Довженко
Все інше звалялось в одну купу-хіба ревуть воли.....
Був і свій жахастик,здається,Коцюбинського-як хлопчика пан послав по ялинку,п його вовки з’їли.Брррр,досі страшно.
Спогади реально гнітючі.
Зачарована Десна-сонячний промінчик.Але село мене не напружувало,бо мої батьки перше покоління,що приїхало у місто.Я знала і любила село.
І людей,що там жили.
Програму треба змінювати.
Читати більше сучасних творів.
А у класиків вибирати лише найцікавіші і поєднувати їх вивчення з історією.Тоді зрозуміло буде.
Маю кілька роздумів щодо теми. По-перше, більша частина учнів, усе-таки, навчається в містах, де їхнє уявлення про сільське життя досить химерне і, до того ж, може ускладнюватися висловами, які не дуже культурні дорослі можуть видати на адресу представників селянства (наприклад: "Селюк, селючка, селюки", "Якщо людину можна вивезти з села, то село з людини - ні"). Навіть у моєму не дуже великому місті (68 тисяч), де більшість населення має сільське коріння, серед молоді побутує таке зневажливе ставлення. По-друге, твори про кріпаків або просто тяжке життя селянства засідають у пам'яті, бо їх ледве не вбивають у голову. Не знаю, як іншим, але мені досить важко далася "Земля" Ольги Кобилянської, "Чому ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного, бо обсяг творів і їхня наповненість неприємностями під кінець уже змушує головою битися об підручник від розпуки. До того ж, подібні твори я не візьмуся назвати швидкоплинними, як, наприклад, "Тигролови" Івана Багряного. Що там, що там радісного мало, але, зрештою, останній роман - це пригоди, і він справді має дуже стрімкий розвиток сюжету, уся книга, ніби кінострічка. А хто може похизуватися, що "проковтнув" за раз роман Івана Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький"?
Рішення, на мою думку, досить просте. Викидати класичну українську літературу з програми не можна ні в якому разі, оскільки, попри свою наповненість важкими темами для середньостатистичного школяра, вона розкриває глибину української душі. Просто варто навчитися загострювати увагу не лише на журбі та поневірянням нашого народу, але і чомусь хорошому. Навіть у тому самому "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" були миті, сповнені світла та надії. От учителі мають навчити дітей виділяти їх із усієї картини, бачити не лише негатив, але і звичайні радощі, які могли пропустити за браком часу або бажання.
Моя відповідь на питання: Медійний терор + Комплекс меншовартості
Неймовірно лаконічно! І по суті. Згодна на 100%.
Медійний терор формує комплекс меншовартості.
100%
Необразованость порождает комплекс неполноценности . Селяне щитают что им образование не к чему . Коровам хвосты крутить не нужна не математика , ни литература. Ошибочно . Образование необходимо всем в современном мире .
@@user-yt7eb6sk3u мои пра не имели никаких комплексов . Эти комплексы появились в СССР. Потому что раньше селяне были сами себе хозяева , имели цели . В СССР их припахали и заставили пахать на государство . Образование в сёлах было не каким . Учителя сами с низким уровнем образования. Когда сам учитель щитает что сельским детям образование ни к чему , то что говорить о его учениках . Дети ходят в школу научиться писать и щитать гроши. Більш не треба.
Підтримую думку про те, що великий наголос на долі та творах Шевченка зробив своє. При цьому часто пропонують читати вибрані твори авторів і вчителі самі звертають увагу на кріпацтво і сільські будні. Як наслідок, учні не мають мотивації читати щось понад затверджену програму. Хоча в Шевченка є ще Кавказ, у Франка цікаві вірші і публіцистика, міфологія у Лісовій пісні ті ж таки Тигролови Багряного (схожа пригодницька тематика у творі "За сестрою"), Енеїда (можна вивчати разом з мультиком), лірика Симоненка, а Хіба ревуть воли як ясла повні та Федько-халамидник мені взагалі сильно запамяталися (доволі трагічний кінець, чого не очікуєш в дитинстві). Тобто у творі може бути просто згадка про селян, типовий побут тих часів, а хтось вже проводить паралель і кричить - знову те саме. А насправді це лише тло для доволі цікавих подій і якщо читати твір повністю, то звертаєш увагу на зовсім інше.
Також погоджуюсь, що у нас надто мало сучасної літератури вивчають у школах. А там вже значно ширший вибір жанрів та героїв)
Скоріш за все така ситуація склалася через вибірковість пам'яті:
1. Якими творами зустрічає школяра українська література, коли ще тільки починається її пізнання (найбільше запам'ятовується перше і останнє).
2. На контрасті образів української та іноземної літератур, в пошуках для закріплення найбільш характерного та специфічного образу. В іноземній літературі більш охарактеризоване життя в містах чи подорожі. Це і не дивно, адже ми здебільшого вивчаємо твори письменників колишніх імперій, а вони описували те, де більше перебували. Питомо ж українська культура більш зосереджувалася в селах та невеликих містах, де не було такого великого іноземного впливу про, що могли наші письменники писати більш вільно, не зараховуючись до кола творців, що творили на славу метрополії.
3. Крайні образи, як позитивні - гуляння, веселощі та негативні - журба, скорботи, кривди, краще викарбовуються в пам'яті. Крім того, спеціалізовані не на українській мові чи літературі класи мають меншу кількість годин, особливо в старших класах, що не сприяє кращому засвоєнню матеріалу та розширення кругозору, а також інколи призводить до нехтування учнями цієї програми. В них з'являються свої інтереси.
4. Пострадянський та постімперіяльний вплив. Як не прикро, але слід зазначити, що нікому крім нас не вигідно висвітлювати нас як всебічно розвинену націю з високоосвіченою інтелігенцією, суспільства з активною громадською та національною позицією, насиченим культурним життям як у місті, так і селі. І багато чим, про що можна сказати, але про що нас змушують, прямо чи завуальовано, сумніватися та мовчати.
Ви круті) а українська література має бути переосмисленна, бо саме так я її відкрила для себе, коли на другому курсі універу вирішила ще раз скласти ЗНО) я читала книги не хвилюючись про бали і оцінки, ніхто мене не змушував і я насолоджувалася читанням. Мені тоді здавалося, що я ніколи раніше не читала такої літератури))
Дякую за рекомендацію проекту слухай !
Комент для просування якісного контенту
мене не стільки травмували уроки української літератури, як сценарії до Шевченківських днів, Дня матері, тематичні "творчі вечори" про Голодомор і ОУН-УПА. Завжди трагічна музика, сумні пісні , розпач , розруха, біда . В пам`яті дітей молодшого шкільного це не може не залишити сліду. Вдома, однак, мама дуже любила по суботах слухати радіо спектаклі , завдяки яким я дізналася, що в українській літературі є місце і тонкому гумору з дотепними жартами; завдяки українському театру на радіо суботнє прибирання ніколи не асоціюється в мене з нудною роботою. Я переконана, що театр - ключ до революції шкільної освіти. Я б дуже хотіла, щоб діти пізнавали українську літературу через активну взаємодію з мовою і словом. І робили це не лише до трагічних подій в нашій історії, а заради мистецтва і гри. Дякую за важливу тему і за все, що ви робите!
По-перше, боротьба за волю викладалась, наче, як національна ідея. Всі найважливіші твори, такі, без яких атестат не отримаєш, були про кріпацтво. А про що інші? Які ще цінності в "українського народу"? Зараз, може, й програма інша. Але сучасні українські телесеріали теж про село!
А по-друге, твори, що ми вивчали, дітям читати зарано. Звідси і травми.
Сучасна програма мені подобається поки що. Дитина в третьому класі. Твори піднімають сучасні важливі питання.
Можливо саме ті твори або найбільш вражаючі, або навпаки залишаються школярам малозрозумілими, тими, з якими важко ідентифікуватись хоч якось🤔
Бо краще запам´ятовується саме таке, що справляє НЕ нейтральне емоційне враження. Чи позитивне, чи ледь негативне - від необхідності побороти себе і таки дочитати ту оповідь класика української літератури (бо буде на контрольній, на заліку, а потім взагалі ЗНО прийде).
Хоча про нібито перевагу села та кріпаків в літературі вперше чую. Зустрічалась з думками про: самі лише трагедії, вбивства, умирання, смерть, люту загибель 🪓⚰️😵 усіма можливими шляхами, загальний дух страждань та болю.
Збіг обставин: корпус класики великою мірою сформований в контексті, в якому "модно" було викривати соціальну і не тільки несправедливість. Якби французам в програмі довелось би сконцентруватись на Гюго, Мопасані і Золя, відрізавши до, а після приперчивши тільки обома війнами, то це теж була б суцільна ЖУРБА І НЕСПРАВЕДЛИВИЙ СВІТ :)))) Ну а люди, які вважають "зарубіжну літературу" менш депресивною чи травматичною, просто її не знають. Ну і ще Олівера Твіста не читали (міняю на три Федька-халамидника, Федько хоч короткий) :)))))
Такої ж думки! Журби й кріпацтва в світовій літературі не менше =)
Вважаю, що проблема у вчителях. У мене була неймовірна вчителька мови і літератури, тому коли я натрапила на це відео, вступні тези і вкладений Тік-Ток викликали в мене відторгнення і обурення. Для мене укр література, особливо 9-11 клас, була в 80% дуже глибокими і цікавими текстами. Чого тільки варті «Хіба ревуть воли…», «Земля» і «Тигролови».
Усі ці твори ми не просто читали, переказували, а й намагались самостійно проаналізувати, яка мета, головні думки і висновки. Зауважте, не вчитель начитував ці всі речі з підручника, а ми, діти, самі намагались зрозуміти, що цей твір означає для кожного з нас.
Наприклад, один урок був виділений повністю на судовий процес над Чіпкою. Половина класу готувала обвинувачення, половина - захист. І це було надзвичайно цікаво.
Ще маю припущення, що більшість людей читають скорочені версії творів з Хрестоматії, тому й не отримують повної картини.
Для мене українська література - дуже глибока і часто філософська. Тому аргумент, що тільки в зарубіжних творах є цікаві персонажі, драматичні сюжети і тд, може йти від людей, які не сильно вникали в те, що читають, а швидше за все не читали цього повністю взагалі.
І так, я тут більше обурююсь на тези з вставленого ТікТоку, бо саме вони мене зачепили.
Щодо селюків і кріпаків, то навіть твори, де головні події проходили в селі, наповнені неймовірними сюжетами і драматичними подіями, тому це аж ніяк не є аргументом проти укр літератури 😐
Дуже дякую за працю.Ви чемні і розумні хлопці.Більше б такого контенту.Відразу вибачаюсь за помилки,бо я російськомовна з Сєвєродонецька і тільки намагаюся опанувати мову,звісно,вивчала у школі,але ж не користувалася.Я пам"ятаю свої відчуття від української літератури за часи ще совка та перебудови,саме тоді навчалася....Але ж і так зрозуміло чому було сумно та не цікаво,бо така була програма та викладання...Зараз з задоволенням читаю твори,які були в програмі моїх дітей,наприклад "Вир" Тютюнника,кажуть ,що зараз його знов вже немає..Саме за причинами,які обговорюємо-село,сумно і "кріпаки" радянської влади....Але ж яка мова!!!!Як можна його не вивчати?..Завжди буде дисонанс між сприйняттям дитиною й глибиною дорослих книжок.Важко сприймати біль,але ж це наше....Гадаю,що у талановитих вчителів діти отримують ті пояснення й мотиваціі,щоб не мати негативного ставлення ,а мати свідоме сприйняття себе часткою народу,країни,землі завдяки цих творів.Спочатку треба виховати вчителів ,які розуміють та люблять свій предмет.Саме через ставлення педагогів й діти переймають таке зіпсоване сприйняття..Можу помилятися,я не фахівець.Але впевнена,що якби ви мали учнів,вони б любили літературу і не вважали б нудною та важкою для сприйняття.
Все правильно. Процент маленький, але саме це, висловлючись математичною мовою, і є мода. Тобто те, що згадують найчастіше і найбільше приділяють цьому уваги.
Багато чого від вчителя залежить, але коли я бачу як деякі вчителі пишуть з помилками... ((( ба більше. Деяким просто пофіг і вони ходять у школу як на змушену роботу. Тому і легше усе викласти через штампи і кліше.
Але навіть незважаючи на те, що мені +- пощастило на вчителів укрліт, про деякі дужецікаві факти я дізнався вже після її закінчення. І це якраз могло допомогти урізноманітнити програму і сприйняття дітей і юнаків та дівчат особливо в останніх класах
Любко Дереш у шкільній програмі? Я хочу патрапити в клас де це вивчають!
І у школі вам відіб'ють бажання це вивчати.
А я не хочу... чи й не класик...
Краще Дереша читати просто так, для себе, ніж за програмою. Тим більше, я не хочу потім аналізувати книжки і писати шкільні твори на тему "які соціальні проблеми порушує Л.Дереш у повісті...."
У старшій школі, десь у класі 9-10 (2001-2003 приблизно роки) у нас був час позакласного читання з темою "сучасна українська література", куди я принесла Прохасько, Іздрика і Карпу. Було цікаво, але не вчительці, яка розраховувала на позачергове вивчення Сковороди і когось ще з тих, хто українська література, але явно не сучасна.
@@smallpandochka У нас було простіше - вивчення сучасної літератури було винесено для самостійної роботи, бо ми через карантин втратили багато навчальних годин. В той час дистанційного навчання ще не було, тому на карантині ми тупо сиділи вдома і читали що хотіли. Потім написали твір на тему що ми винесли з прочитаного, і на цьому вся сучасна література у нас закінчилася.
Випускниця 89 року. У мене дитяча травма через літературу. У молодшій школі читали про Василька, який у панських покоях спробував зіграти на скрипці і його забили до смерті, а він кричав: мама все тихіше і тихіше. У середній читали про Морозенка, як хлопчик замерз у лісі. У старшій мене добив Чіпка, не так він, як сцени злиднів у селі. А от Кайдашева сім'я - супер! Сподіваюся, тепер програма "позитивніша"
Дякую за аудіокнижки!!! Я якраз шукала якісні ресурси!! Вдячна за рекомендацію!
Євген, бережіть себе, тема та підхід до аналізу дуже цікавий, але ваше здоров'я важливіше.
Дивним чином мене в школі "кріпаки/село/страждання/неволя" ніколи осоливо не напрягали. Твори були різні, теми також були різні, а кожен у них уже бачив те, що хотів сам 🤷♀️
За всіх не підпишуся, але для себе виділяю три причини, з яких мушу перечитувати українську класику аж зараз, у 25 років.
1) Перехід з 12-річки на 11-річку. У 2010 я закінчила 9 клас, якраз тоді геній Табачник вирішив вернути взад як було. За літо нам поміняли програму і втулили те, що було розтягнуте на 3 роки навчання, у 2 роки. Судячи з тайтлів, найцікавіша програма припадала саме на 10-11 клас, але вона була настільки зім'ята, що просто стид. Виходить, що канонічну умовну Катерину ми мусолили неквапно, як і годиться учням середньої школи, а найжирніше (Хвильовий, Багряний, Тютюнник, Винниченко і тд) проскочили галопом.
2) Нам препаскудно викладали історію. Історія України дуже специфічна і важка для сприйняття навіть дорослою людиною, література - її дзеркало, вона відображає всі перипетії, які ми пройшли за століття поневолень і окупацій. Я ж пригадую лише нескінченні контурні карти, крики історички і як ми в страху мусили зазубрювати параграфи. Відповідно, література йшла у відриві від історії, нам не пояснювали соціально-культурних нюансів тих епох, не пояснювали, за що якого автора вислали і розстріляли, вчити біографії не було коли, бо головне - пошвидчє дочитати параграф, написати твір під галочку і гай-гай далі виконувати план.
3) Вчителька укрліт була відбита пустоголова корова. Зарубіжку нам викладали так кльово, що я на радощах почала писати вірші і повісті, випускати літературний журнал і їздити на конкурси читців-митців, а українську паралельно прогулювала з пивом на курилці.
Vřele děkuji za práci.
Вчительку вчила вчителька , а її попередня вчителька і так далі в минуле аж до протовчительки . Тому винна протовчительки .
😐😅😂
Одноклітинна вчителька, яка ще плавала в океані? Чи це уже вчителька-рептилія?
@@DimaZheludko вчителька синапсида
Вподобайка і комент на підтримку каналу 💙💛 Дякую, що підіймаєте цю тему.
Як людина, що ще досі в 10 класі спостерігаю, як викладачі постійно говорять лиш про ЗНО, і на превеликий жаль(може і ні, особистий смак не відмінювали), там багато творів пов'язаних з селом/кріпацтвом.
Напевно це через те, що ми не можемо асоціювати себе з подіями минулого, і нам важко таке запам'ятовувати. Як наслідок рознесення голів вчителями і ненависть(може і не вона, але певне ¿недолюблення¿) до літератури.
Проблема, як на мене, в акцентах, які робляться на уроках: все бачення творів заганяють в парадигму журби-журбоньки. Учні, перебуваючи в рамках, які створюють вчителі та критика з підручників, не завжди можуть досконало розібратись з твором, його основними думками чи навіть запропонувати своє, незагальноприйняте бачення. На уроках, як правило, увага звертається на тяжку доленьку, біду та страждання біднесеньких українців, а не на боротьбі, успіхах та звитязі. Такий стан справ - спадок радянської школи української літератури, завданням якої було як раз змалювати в таких тонах безліч творів та створити тим самим шаблон для "роздумів". Це робилось з метою створення контрасту між дореволюційними бідовими часами і "світлою" дійсністю радянського життя, та ще "світлішим" його майбутнім, а також для того, щоб українців переконати в беззмістовності будь-якого опору обставинам, марності боротьби за кращу долю, виховати бажання "рухатись за течією" і відчуття неможливості самостійно щось змінити. Треба виходити за рамки, шукати нові підходи до викладання, заохочувати генерацію нових думок, відійти від шаблонів. Це дозволить по-новому глянути на звиклі речі, дозволить будувати якісь роздуми в нових площинах. Плюс дуже часто проблема може критись і в надто буквальному сприйнятті творів, що викликано поверхневістю та примітивністю викладання. Образ вчителя та його навички викладання матеріалу важать також немало. Дякую за змістовне відео та клопітку працю! Друзі, підтримайте вподобайкою!
Справа, перш за все, у вчителях. Вони подають твори, як щось, що треба обов'язково знати від і до, і це вже заглиблює учнів у смуток і тугу. Якби твори подавались саме вчителем на уроках, а не як непосильний тягар додому, ситуація була б інакша. 2: Так мало літератури, що цікавить дітей, тому що люди писали про те що турбувало і боліло, і не було часу на мрії та вигадки. Та третє: великий внесок у сприйняття нашої літератури саме "сільською і кріпацькою" несуть класики, яких найбільше і чиї твори вчителі просто "вбивають" в голови дітей.
Особисто мене до університету тримала омана щодо Франка, та його лірики. Вже в дорослому віці мені трапились "Перехресні стежки" і це змінило уявлення докорінно.
Мабуть звертається особлива увага на село та кріпаків, бо це 2 досить зрозумілі й прості концепти. Тобто вони так сильно закарбовуються у пам'ять через те, що більшість не в змозі (або скоріше не мають такого бажання) розібратися у більш складних концептах. Проте звісно ж методика викладання також грає роль, оскільки зацікавити більшість дітей літературою досить складно.
Як на мене, головна біда шкільної програми- те, що її складають, а, особливо важливо, роблять акценти для вчителів, люди старших поколіннь. Нас вчили знаходити класову боротьбу навіть там, де її за визначенням немає. От тепер вони і переносять своє бачення молоді. Хоча гірше було в тім, як підносили українську літературу в російськомовних школах. Потім випускники, як моя невістка, не сприймають взагалі український контент.
Як на мене, шкільні програми повинніі вкладати люди, виховані в незалежній Україні, бо наші покоління заражені вірусом совка.
П.с. Я перечитав "Енеїду" Котляревського після школи і був вражений, гумором автора, його любов"ю до козаків та України. Це саме те, чого нам не давали в школі. А саме культурна складова визначає світогляд людини. Який світогляд та самосвідомість буде в людей, вихованих "Тіпа на блатнякє і дєтєктівах"? А таких у нас забагато, на жаль...
Не знаю, хто страждає від укрліт. Певно непутящі вчительки цієї ж літератури, які не відчувають із нею зв‘язку... «Захар Беркут» та «ХРВяЯП» - ну це просто неймовірні твори! Хоча і те, й інше «село».
Ой, та будь ласка: Місто, Майстер корабля, Ася в Недоляндії, ще ота казка про те як жаби хотіли захопити землю, Місце для дракона (😭). Про вірші взагалі мовчу. Там в одного шевченка тільки щось про кріпаків і село, в решти майже не згадаю.
А ще "Шпага Славка Беркути"- класна книжка, я б навіть сказала- психологічна."Місце для дракона"- теж сподобалася, в кінці теж ридала. Казка про жаб -"Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку номер 9"
Я закінчував школу в 2010, і там відносно нових авторів було мало. А стосовно кріпаки, село і так далі. Мені здається, що серіал "І будуть люди" дещо змінити ситуацію. Все ж мені здається, що більшість молоді не вірить до першого знайомства, нашим авторам, а дарма)
Я часто чув трохи іншу фразу: "Українська література- це про журбу". Але, гадаю, що це досить схоже, але ця фраза більше прояснює ситуацію яка склалася. Бо досить велика частина укр. літ. у шкільній програмі розповідає про горе чи журбу у тих чи інших аспектах людського життя у різні часи і в української історії. Причому настільки, що навіть деякі твори, позначені як гумористичні чи комічні, мають у собі елементи журби, горя чи страждань, а це досить важко для сприйняття дитиною і достатньо швидко наскучує.
До того ж, мені здається, що твори, хоч і дуже гарні з різних аспектів, бо надають читачу найрізноманітнішу інформацію про життя та пояснюють історичний контекст, АЛЕ вони важкі та часто нецікаві для дитини (особисто я, ще з дев'ятого класу, не розумів нащо давати у класі шостому дітям вірші Шевченка, які сповнені рішучості, любов'ю до батьківщини і патріотичністю, при тому що діти у шостому класі майже не сприймають ці аспекти (я, особисто, почав розуміти, в глибинному сенсі, твори Шевченка у тому ж класі дев'ятому, але прийшов до остаточного їх розуміння при підготовці до ЗНО у одинадцятому класі, але більшість моїх однокласників так і не змогли прийти до тих самих висновків і думок).
Думки на цю теми випускника 2020