Внук кремезного чумака, Січовика блідий правправнук, Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну. І крізь папери, крізь перо, Крізь дні буденні - богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана - Тих отаманів курінних, Що під гармати революцій Уміли кинуть п'яний сміх В скривавлене обличчя - муці. Чия залізна голова І з-під катівської сокири Жбурляла в чернь такі слова, Що їй мороз ішов за шкіру. Хто в дикий вихор гопака Втіляв життя назустріч степу, Й чия упевнена рука Зміцняла сивого Мазепу. Коли ж в батуринськім огні Держава рухнула, тоді-то Вони взяли свячений ніж, Залізняка майбутні діти! Хай згинуло, хай загуло - Вони лишилися, як криця! І жадний примус, жадне зло Їх не примусило скоритьсяі Херсонські прерії - мов Січ, А кобзарем - херсонський вітер, І рідним був одразу клич: - Вставайте! Кайдани порвіте! Бо ж там тече козацький Буг Й - не раз червоная - Синюха, А я там весен вербний пух І дух землі - з дитинства нюхав. Як не калічила Москва, Не спокушав її розгон той - Та враз підвівсь, і запалав, І з серця кров'ю крикнув Гонта. ...Даремно, вороже, радій - Не паралітик і не лірник Народ мій - в гураган подій Жбурне тобою ще, невірний! Ще засилатимеш, на жаль, До Києва послів московських - І по паркету наших заль Ступати лаптю буде сковз
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковз
Дякую👍👍👍👍👍
Як гарно
В хлопець гарний