Дякую за підняття широкої й глибокої як Дніпро теми. В Іванничука є дуже цікавий роман "Космацький Йордан" про переосмислення війни між совєтами та упівцями. Там кілька ліній, нелінійний сюжет і плюс "справжнє" персонажів (кінець 80-х) для нас теж вже історія. Старицький написав цікаву "Облогу Буші", про козацьку добу. Та навіть поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки", "Великий Льох", "Іржавець" теж історичні. Перша взагалі написана під впливом Вальтера Скотта, котрий брав сюжети про бунтівних горців 70-50-річної давності. Для українців з гайдамаччиною була аналогічна ситуація. Цікаво було би почути про взаємозв'язки українських авторів обох статей з європейською історією та культурою
Пане сеник і пані Агеєва,прочитав Домонтовича "без грунту'",сила,і Йозефа Рот "Марш Радецького","Ціппер та його батько","Гробівець Капуцинів",також сила Що Ви можете додати до мого слів, однакових.Дякую за відповідь.Слава Україні!
Дякую за цікавий та інформативний випуск. Хоч це, можливо, не дуже ваш формат, зробіть, будь ласка, випуски про Анну-Галю Горбач та про Валерія Марченка.
У дитинстві "Роксолана" Загребельного, "Сагайдачний" Чайковського - дуже подобалися. "Нащадки скіфів" - таке фентезі про подорожі в часі, просто дуже, "Пригоди молодого лицаря" Черкасенка. Уже в дорослому віці намагалася читати Іваничука, але щось не пішов мені. А прочитане в дитинстві однозначно вплинула на мої смаки й професійний розвиток
Дякую! Мій улюблений жанр.Свого часу вразив Лепкий. Читала Іваничука, Малика,Тулуб,звичайно,Чорну Раду. Не знаю, чи можна вважати історичними твори Багряного,чи вони про сучасність, яка триває і триває з початку минулого століття.На мою думку, дуже корисно читати разом белетристику і нон-фікшн з історії. Чекаю на наступні випуски💙💛
Мушу дещо зауважити, панове. А.Кащенко писав свої історичні твори в ХХ столітті, а не в кінці ХІХ. І жодним чином не можу погодитись, що його тексти примітивні. Так, його письмо на перший погляд просте і хронологія подій ("Зруйноване гніздо") не у всьому відповідає дійсності, але простота Кащенкового стилю усвідомлена, це простота чорно-білої батальної графіки М. Самокиша на противагу дитячому малюнку Чайківського. Кащенко знає про що пише і його історичний антураж заслуговує на високу оцінку, тоді, як у Чайківського уходницько-козацька проза дійсно примітивна, дух епохи відсутній, а такі твори, як "На уходах" взагалі є абсолютно провальними з точки зору історичної достовірності - в цьому сенсі гіршого класика, ніж Чайківський і не знайдеш взагалі. Дилогію С. Скляренка перевидають і донині; дарма, що в ній повно радянсько-імперських наративів, ніхто не годен зрівнятися зі Скляренком у його оригінальному "літописному" стилі, що так пасує тим часам і сам по собі є антуражем, який оживляє дух княжої епохи - добре було би, якби ви присвятили творчості Семена Скляренка окремий випуск. Павло Загребельний у своїй історичній тетралогії проявився нерівно і "Диво" його на історичний роман ніяк не тягне, всі три часові лінії з різних причин мають свої серйозні ґанджі, але який же в нього неповторний театрально-алегорійний ДИВО-стиль! Це не книга, а театральна вистава Леся Курбаса а Молодому театрі, це "Сонячні кларнети" в прозі: гончар дід Родим, що ліпить з глини ідолів, а в стрісі тримає мечі, якими обрубує списи варягів:)), або Сивоок і Рудь, які зросли собі в дикій пущі :), чи земний Вирій Радогост:), однорука Забава (от чому, навіщо, який у цьому символ-сенс?), хибу якої князь помічає далеко-далеко не одразу (як так?:)), чудодійний порятунок Сивоока в Константинополі... та ще багато чого такого - і розшук Шнурре професора Отави в концтаборі - невже хтось вірив тоді й повірить у це тепер, якщо і тут не вбачати в цьому суто театрального символізму? - і Сивоокове зникнення в масі після розбудови храму... Цікавий у цьому сенсі роман "ДИВО", ні на якого іншого автора не схожий, але не історичний роман, аж ніяк. Хіба що новаторсько-історичний:)
@@ageyevavira9147 З офіційної біографії А. Кащенка відомо, що всі свої історичні та історично-краєзнавчі твори він написав після 1904 року. До цього від 20 років мовчав, а в ХІХ ст. видано лише один його твір - "Жар-птиця". Щодо стилю Кащенкових романів, то так, він романтичний, чи епічно-романтичний, або історично-романтичний, коли хочете). На початку ХХ ст. лише А. Кащенко формував, як письменник, історичну пам'ять та національну свідомість українців - і це його виняткова заслуга перед нашим народом.. До нього це деякою мірою робив Д. Мордовець, після А. Кащенка - А. Чайківський, З. Тулуб і Б. Лепкий. Тому вклад А. Кащенка в постання української нації неоціненний, бо його твори читають-перечитують і сьогодні. Що ж стосується стилю літературного твору, як і будь-якого мистецького твору взагалі, то хіба його важливість, цінність може визначатися за тим, чи відповідав він тогочасній літературній моді - модернізму? Я тут на захист своєї думки мушу навести слова В. Гюґо: "Наука - сходи, де наступне перекреслює попереднє, поезія (читаймо, мистецтво загалом) - помах крил: Данте не перекреслює Гомера".
В. МАЛИК, П.ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, Б. ЛЕПКИЙ, А. ЧАЙКОВСЬКИЙ, П. КУЛІШ. Особливо вразив роман А.Чайковського "Сагайдачний". Для мене це було відкриття і письменника, і гетьмана Сагайдачного...
Якщо наші сучасні письменники почнуть писати про нашу національну історію в тому ж стилі та методі як це робили Маріо Варгас Льоса ("Війна Кінця Світу"), Нікос Казандзакіс ("Капітан Міхаліс"), Альфред Деблін ("Валенштейн", "Три Прижка Ван Луня") чи Ольга Токарчук ("Книги Якова"), то це збільшить шанси й вірогідність українцям отримати Нобелівську Премію по літературі. Треба брати приклад з кращих світових романістів.
для мене Яків Качура "Іван Богун". "Захар Беркут" ІванаФранка. Трилогія Дмитра МІЩЕНКА "Синьоока Тивер. Лихі літа Ойкумени.Розплата". Михайло Івасюк "Балада про вершника на білому коні,"
Дуже мені подобаються романи Б.Лепкого його серія про Мазепу,це було для мене відкриттям свого часу .Читала романи Іванчука,Заграбельного.Дякую за цікавий випуск.❤
Дуже корисний випуск для певного переосмислення нашої традиції романів. Але з усією повагою до пані ВІри, ще хотілось би почути трохи більше пана Ростислава.
В мої часи був тільки Малик та Куліш, інших нажаль в бібліотеках не було, а про магазини і не згадуйте. Буже подобались. А щодо Чорної Ради в твітері нещодавно розгорілась ціла баталія "повня дурня - чудовий" 😂 Ьак що тема живуча. Дякую за випуск
Зінаїда Тулуб! Я з таким захватом в підлітковому віці читала Людоловів»! Взагалі, всі доступні українські історичні романи, повісті перечитувала по кілька разів! Саме там я почала любити все українське більше ніж російське!!
Читала Іваничука "Орду" - господи, яке нудне чтиво. Чесно, навіть не хочу повертатися до цього жанру, краще документальну подивлюся. Щоб без прикрас і зайвої патетики
Можливо Загребельний сюжетом про нацистів, які хочуть знищити Софію Київську захищав її від можливих загроз з боку совітів. Хто б з партійних функціонерів захотів би стати в один ряд з гітлерівцями.
"Диво" у старшій школі було просто якоюсь карою. Я в ті часи прочитала кілька романів Загребельного, і з них усіх цей пішов найважче і найповільніше, всі канікули на нього було потрачено, а потім його забрали з програми. А от "Чорну Раду" цікавіше було читати вже пізніше.
Дякую за підняття широкої й глибокої як Дніпро теми. В Іванничука є дуже цікавий роман "Космацький Йордан" про переосмислення війни між совєтами та упівцями. Там кілька ліній, нелінійний сюжет і плюс "справжнє" персонажів (кінець 80-х) для нас теж вже історія. Старицький написав цікаву "Облогу Буші", про козацьку добу. Та навіть поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки", "Великий Льох", "Іржавець" теж історичні. Перша взагалі написана під впливом Вальтера Скотта, котрий брав сюжети про бунтівних горців 70-50-річної давності. Для українців з гайдамаччиною була аналогічна ситуація. Цікаво було би почути про взаємозв'язки українських авторів обох статей з європейською історією та культурою
Пане сеник і пані Агеєва,прочитав Домонтовича "без грунту'",сила,і Йозефа Рот "Марш Радецького","Ціппер та його батько","Гробівець Капуцинів",також сила Що Ви можете додати до мого слів, однакових.Дякую за відповідь.Слава Україні!
Дякую за випуск! ❤
Дякую за випуск! Неймовірно цікаво!❤
Дуже цікавий випуск вийшов. Дякую❤
Дякую за цікавий та інформативний випуск. Хоч це, можливо, не дуже ваш формат, зробіть, будь ласка, випуски про Анну-Галю Горбач та про Валерія Марченка.
Дякую
Дякуємо 👏💪
У дитинстві "Роксолана" Загребельного, "Сагайдачний" Чайковського - дуже подобалися. "Нащадки скіфів" - таке фентезі про подорожі в часі, просто дуже, "Пригоди молодого лицаря" Черкасенка. Уже в дорослому віці намагалася читати Іваничука, але щось не пішов мені. А прочитане в дитинстві однозначно вплинула на мої смаки й професійний розвиток
Дякую! Мій улюблений жанр.Свого часу вразив Лепкий. Читала Іваничука, Малика,Тулуб,звичайно,Чорну Раду. Не знаю, чи можна вважати історичними твори Багряного,чи вони про сучасність, яка триває і триває з початку минулого століття.На мою думку, дуже корисно читати разом белетристику і нон-фікшн з історії. Чекаю на наступні випуски💙💛
Дякую.
Загребельний, Білик - любов
Р.Іваничук,Б.Лепкий,В.Малик,дякуємо за чудовий ефір
Мушу дещо зауважити, панове. А.Кащенко писав свої історичні твори в ХХ столітті, а не в кінці ХІХ. І жодним чином не можу погодитись, що його тексти примітивні. Так, його письмо на перший погляд просте і хронологія подій ("Зруйноване гніздо") не у всьому відповідає дійсності, але простота Кащенкового стилю усвідомлена, це простота чорно-білої батальної графіки М. Самокиша на противагу дитячому малюнку Чайківського. Кащенко знає про що пише і його історичний антураж заслуговує на високу оцінку, тоді, як у Чайківського уходницько-козацька проза дійсно примітивна, дух епохи відсутній, а такі твори, як "На уходах" взагалі є абсолютно провальними з точки зору історичної достовірності - в цьому сенсі гіршого класика, ніж Чайківський і не знайдеш взагалі. Дилогію С. Скляренка перевидають і донині; дарма, що в ній повно радянсько-імперських наративів, ніхто не годен зрівнятися зі Скляренком у його оригінальному "літописному" стилі, що так пасує тим часам і сам по собі є антуражем, який оживляє дух княжої епохи - добре було би, якби ви присвятили творчості Семена Скляренка окремий випуск. Павло Загребельний у своїй історичній тетралогії проявився нерівно і "Диво" його на історичний роман ніяк не тягне, всі три часові лінії з різних причин мають свої серйозні ґанджі, але який же в нього неповторний театрально-алегорійний ДИВО-стиль! Це не книга, а театральна вистава Леся Курбаса а Молодому театрі, це "Сонячні кларнети" в прозі: гончар дід Родим, що ліпить з глини ідолів, а в стрісі тримає мечі, якими обрубує списи варягів:)), або Сивоок і Рудь, які зросли собі в дикій пущі :), чи земний Вирій Радогост:), однорука Забава (от чому, навіщо, який у цьому символ-сенс?), хибу якої князь помічає далеко-далеко не одразу (як так?:)), чудодійний порятунок Сивоока в Константинополі... та ще багато чого такого - і розшук Шнурре професора Отави в концтаборі - невже хтось вірив тоді й повірить у це тепер, якщо і тут не вбачати в цьому суто театрального символізму? - і Сивоокове зникнення в масі після розбудови храму... Цікавий у цьому сенсі роман "ДИВО", ні на якого іншого автора не схожий, але не історичний роман, аж ніяк. Хіба що новаторсько-історичний:)
Кащенко таки 1858 року народження, у ХІХ віці писав, а стилістично в ньому зостався назавжди, застряг, до модернізму ХХ століття ніколи не доріс.
@@ageyevavira9147 З офіційної біографії А. Кащенка відомо, що всі свої історичні та історично-краєзнавчі твори він написав після 1904 року. До цього від 20 років мовчав, а в ХІХ ст. видано лише один його твір - "Жар-птиця". Щодо стилю Кащенкових романів, то так, він романтичний, чи епічно-романтичний, або історично-романтичний, коли хочете). На початку ХХ ст. лише А. Кащенко формував, як письменник, історичну пам'ять та національну свідомість українців - і це його виняткова заслуга перед нашим народом.. До нього це деякою мірою робив Д. Мордовець, після А. Кащенка - А. Чайківський, З. Тулуб і Б. Лепкий. Тому вклад А. Кащенка в постання української нації неоціненний, бо його твори читають-перечитують і сьогодні. Що ж стосується стилю літературного твору, як і будь-якого мистецького твору взагалі, то хіба його важливість, цінність може визначатися за тим, чи відповідав він тогочасній літературній моді - модернізму? Я тут на захист своєї думки мушу навести слова В. Гюґо: "Наука - сходи, де наступне перекреслює попереднє, поезія (читаймо, мистецтво загалом) - помах крил: Данте не перекреслює Гомера".
Спогади Павла архиповича дещо підказали ФРН Барщ Лужиччина з Бранденбургу Володимир Касяненко @@ageyevavira9147
Читав Рибака ще за совєтів. Він відбив мені охоту читати ще когось.
В. МАЛИК, П.ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, Б. ЛЕПКИЙ, А. ЧАЙКОВСЬКИЙ, П. КУЛІШ. Особливо вразив роман А.Чайковського "Сагайдачний". Для мене це було відкриття і письменника, і гетьмана Сагайдачного...
❤ дякую!!!
Якщо наші сучасні письменники почнуть писати про нашу національну історію в тому ж стилі та методі як це робили Маріо Варгас Льоса ("Війна Кінця Світу"), Нікос Казандзакіс ("Капітан Міхаліс"), Альфред Деблін ("Валенштейн", "Три Прижка Ван Луня") чи Ольга Токарчук ("Книги Якова"), то це збільшить шанси й вірогідність українцям отримати Нобелівську Премію по літературі. Треба брати приклад з кращих світових романістів.
для мене Яків Качура "Іван Богун". "Захар Беркут" ІванаФранка. Трилогія Дмитра МІЩЕНКА "Синьоока Тивер. Лихі літа Ойкумени.Розплата". Михайло Івасюк "Балада про вершника на білому коні,"
"Чорну раду" читала в школі, перечитувала пізніше - геть не йшло. Пронизане духом депресії і безпросвітного майбутнього,така Руїна
Має відвутися дуже цікава дискусія, вперед, тільки вперёд, друзі!
Дуже мені подобаються романи Б.Лепкого його серія про Мазепу,це було для мене відкриттям свого часу .Читала романи Іванчука,Заграбельного.Дякую за цікавий випуск.❤
Мені шалено подобається канал "Шалені авторки"!
Дуже корисний випуск для певного переосмислення нашої традиції романів. Але з усією повагою до пані ВІри, ще хотілось би почути трохи більше пана Ростислава.
Лайк каналу! Дякую, дуже цікаво! Історичний роман- мій улюблений жанр! Подоб. Р. Іваничук! Які екранізації історичних романів, Ви порадите?
Чекаю на відео про Лепкого😉
❤
+++
В мої часи був тільки Малик та Куліш, інших нажаль в бібліотеках не було, а про магазини і не згадуйте. Буже подобались.
А щодо Чорної Ради в твітері нещодавно розгорілась ціла баталія "повня дурня - чудовий" 😂
Ьак що тема живуча.
Дякую за випуск
Зінаїда Тулуб! Я з таким захватом в підлітковому віці читала Людоловів»! Взагалі, всі доступні українські історичні романи, повісті перечитувала по кілька разів!
Саме там я почала любити все українське більше ніж російське!!
Читала Іваничука "Орду" - господи, яке нудне чтиво. Чесно, навіть не хочу повертатися до цього жанру, краще документальну подивлюся. Щоб без прикрас і зайвої патетики
Можливо Загребельний сюжетом про нацистів, які хочуть знищити Софію Київську захищав її від можливих загроз з боку совітів.
Хто б з партійних функціонерів захотів би стати в один ряд з гітлерівцями.
Ганна Гороженко. Історикіня, журналістка та реконструкторка часів українського барокко.. Дуже раджу!!
"Диво" у старшій школі було просто якоюсь карою. Я в ті часи прочитала кілька романів Загребельного, і з них усіх цей пішов найважче і найповільніше, всі канікули на нього було потрачено, а потім його забрали з програми. А от "Чорну Раду" цікавіше було читати вже пізніше.
Дякую