Дивлюся в сотий раз, а на очі все одно навертається... Прекрасний вірш, неймовірно круто продекламований, сенс в'їдається під шкіру і чіпляє найпотаємніші струни! Дякую вам за це!
Привет. 2024 год. Больше 9 лет живу в другой стране. Ухилянт по модному. Шикарные стихи. Понял только сейчас, хоть и учили в школе. На шляху поступу ми лиш каменярі. Вдумайтесь. Дай бог победы Украине. И этому славному народу. !
Самий великий вірш зі шкільної програми. Мало хто тоді наважувався вчити його напам'ять. З роками уривки цього вірша спливають в голові знову в знову. Актуально.
Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я, прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить.» І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють. Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі. І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. І знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав. Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмiрна, та пуста, i дика площина I я, прикований ланцем залiзним, стою Пiд височенною гранiтною скалою, А далi тисячi таких самих, як я. У кожного чоло життя i жаль порили, I в оцi кожного горить любовi жар, I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили, I плечi кожного додолу ся схилили, Бо давить всiх один страшний якийсь тягар. У кожного в руках тяжкий залiзний молот, I голос сильний нам згори, як грiм, гримить: “Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод Не спинить вас! Зносiть i труд, i спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить”. I всi ми, як один, пiдняли вгору руки, I тисяч молотiв о камiнь загуло, I в тисячнi боки розприскалися штуки Та вiдривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам’яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так нашi молоти гримiли раз у раз; I п’ядь за п’ядею ми мiсця здобували; Хоч не одного там калiчили тi скали, Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.
I кожний з нас те знав, що слави нам не буде, Нi пам’ятi в людей за сей кривавий труд, Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди, Як ми проб’єм її та вирiвняєм всюди, Як нашi костi тут пiд нею зогниють. Та слави людської зовсiм ми не бажали, Бо не герої ми i не богатирi. Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли На себе пута. Ми рабами волi стали: На шляху поступу ми лиш каменярi. I всi ми вiрили, що своїми руками Розiб’ємо скалу, роздробимо гранiт, Що кров’ю власною i власними кiстками Твердий змуруємо гостинець i за нами Прийде нове життя, добро нове у свiт. I знали ми, що там далеко десь у свiтi, Який ми кинули для працi, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти, Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi, I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть. Ми знали се, i в нас не раз душа болiла, I серце рвалося, i груди жаль стискав; Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла, Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла, I молота нiхто iз рук не випускав. Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi Святою думкою, а молоти в руках. Нехай проклятi ми i свiтом позабутi! Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi, I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.
Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмiрна, та пуста, i дика площина I я, прикований ланцем залiзним, стою Пiд височенною гранiтною скалою, А далi тисячi таких самих, як я. У кожного чоло життя i жаль порили, I в оцi кожного горить любовi жар, I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили, I плечi кожного додолу ся схилили, Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.
Пам'ятаю зі школи повністю тільки "Каменярі" та "Заповіт" Шевченка. Вірші завжди давалися важко, але ці запам'яталися, бо справжні шедеври. Лупаймо цю скалу знову...
Я плачу ,больно за наш сильный народ. Верю, что мы преодолеем всё ,победим врага и будем счастливы в нашей великой Украине. Слава Украине! Героям Слава!
Франко вільно володів 18 чи 19-ма мовами, його особиста домашня бібліотека нілічувала близько 12 тисяч книг різними мовами, в його творчому доробку понад 6 тисяч праць!!! В один лише вірш Каменярі який глибокий зміст закладено!.... Але й досі для мільйонів громадян України та й українців Іван Франко "нє панятєн"(((... вони з піною з рота захищають пушкіних, булгакових і достоєвскіх(((... Хто з "вєлєкіх рускіх класіков" зрівняється з Франком?! НІХТО!!! Шануймо своє!!! Вивчаймо своє!!!
Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я, прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить.» І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють. Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі. І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. І знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав. Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
У 22 році цей вірш торкає не просто до сліз, а до реву. Як же пан Франко влучно писав.
Треба цей вірш і не тільки цейпо всіх каналах декілька разів на день! Замість дурощів, що там показують! Так формується нація
Дивлюся в сотий раз, а на очі все одно навертається... Прекрасний вірш, неймовірно круто продекламований, сенс в'їдається під шкіру і чіпляє найпотаємніші струни! Дякую вам за це!
Привет. 2024 год. Больше 9 лет живу в другой стране. Ухилянт по модному. Шикарные стихи. Понял только сейчас, хоть и учили в школе. На шляху поступу ми лиш каменярі. Вдумайтесь. Дай бог победы Украине. И этому славному народу. !
Шикарно! Цей вірш треба адаптувати під виставу!
Дякуємо автору за ідею, вона на часі щоб об'єднати націю!
не думаю
@@tohalizanets45 , ті, хто не думають - нехай не об'єднуються. Нам не потрібні ті, хто не думають.
@@tohalizanets45 а жаль....
Самий великий вірш зі шкільної програми. Мало хто тоді наважувався вчити його напам'ять. З роками уривки цього вірша спливають в голові знову в знову. Актуально.
Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я, прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.»
І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Я бачив дивний сон.
Немов передо мною
Безмiрна, та пуста, i дика площина
I я, прикований ланцем залiзним, стою
Пiд височенною гранiтною скалою,
А далi тисячi таких самих, як я.
У кожного чоло життя i жаль порили,
I в оцi кожного горить любовi жар,
I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
I плечi кожного додолу ся схилили,
Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.
У кожного в руках тяжкий залiзний молот,
I голос сильний нам згори, як грiм, гримить:
“Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод
Не спинить вас!
Зносiть i труд, i спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить”.
I всi ми, як один, пiдняли вгору руки,
I тисяч молотiв о камiнь загуло,
I в тисячнi боки розприскалися штуки
Та вiдривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам’яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так нашi молоти гримiли раз у раз;
I п’ядь за п’ядею ми мiсця здобували;
Хоч не одного там калiчили тi скали,
Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.
Ну ось ми знову із молотами в руках, лупаємо.
Слава Україні!
Героям Слава!
@@1987pesha до сих пір... Наперекір усім!
@@1987pesha до сих пір надихає! Дякую!
Жив. 4.5.0.
4.5.0!
Слухаю до сих пір!
Дякую, пережила сердцем кожне слово!
Дякуємо
Дякую
ДЯКУЮ ВАМ ДЯКУЮ Слава Україні
I кожний з нас те знав, що слави нам не буде,
Нi пам’ятi в людей за сей кривавий труд,
Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,
Як ми проб’єм її та вирiвняєм всюди,
Як нашi костi тут пiд нею зогниють.
Та слави людської зовсiм ми не бажали,
Бо не герої ми i не богатирi.
Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли
На себе пута. Ми рабами волi стали:
На шляху поступу ми лиш каменярi.
I всi ми вiрили, що своїми руками
Розiб’ємо скалу, роздробимо гранiт,
Що кров’ю власною i власними кiстками
Твердий змуруємо гостинець i за нами
Прийде нове життя, добро нове у свiт.
I знали ми, що там далеко десь у свiтi,
Який ми кинули для працi, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти,
Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi,
I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть.
Ми знали се, i в нас не раз душа болiла,
I серце рвалося, i груди жаль стискав;
Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла,
Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла,
I молота нiхто iз рук не випускав.
Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!
Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi,
I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.
Франко красавчик актуально завжди
Дуже гарний вірш
Всі ми УКРАЇНЦІ всі ми каменяреві.
Я бачив дивний сон.
Немов передо мною
Безмiрна, та пуста, i дика площина
I я, прикований ланцем залiзним, стою
Пiд височенною гранiтною скалою,
А далi тисячi таких самих, як я.
У кожного чоло життя i жаль порили,
I в оцi кожного горить любовi жар,
I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
I плечi кожного додолу ся схилили,
Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.
Дуже дякую за чуттєве читання вірша
До сліз пройняв мене цей вірш. Це не вірш - це наша історія.
Програма...
Браво !!!!!!!!!!!!! Браво !!!!!!!!!!!!!!!
Франко КРАСАВА вірно сказав
Слёзы наворачиваются от этой иллюстрации тихого человеческого подвига за правду и справедливость.
Дуже сильно!!!
Таке могла написати тільки людина до якої доторкнувся перст божий
Вже не вперше повертаюсь до перегляду цього вірша
Вдячний
Класно! Молодці! Франко назавжди!
Дяка!
Слава Україні!
Пам'ятаю зі школи повністю тільки "Каменярі" та "Заповіт" Шевченка. Вірші завжди давалися важко, але ці запам'яталися, бо справжні шедеври. Лупаймо цю скалу знову...
super!!!!
Дуже гарно! Молодці!
Дякую!
Як я люблю Вас !!!
Молодці!
Вірші Франка викорисовують злі люди у своїх корисливих цілях !Це про тих ,хто декламує!
І знову ми виборюємо, лупаємо цю скалу … 😭😭😭
Коли знищено буде її, а другі народи стануть вільними. Особливо чеченці.
Дякую!!!
Спасибо!!! Молодцы, прекрасно донесли
Франко людям. Видеть всех настоящих украинцев, спасибо!!!!
Топ
Слава Україні !!!!
Проймає!
Є у нас гранітна гора, яку ми маємо розбити
Таких самих як Я...
Франко писав дуже гідні речі,мені подобаеться)))))
Я плачу ,больно за наш сильный народ. Верю, что мы преодолеем всё ,победим врага и будем счастливы в нашей великой Украине. Слава Украине! Героям Слава!
Героя Слава і Вічна пам'ять
Ваш народ раша.
Дякую від 95 дшб
Бомба......
фигня
Іван Франко "Каменярі" :)))
Уклін до самої землі.
Це міг написати лише геній!
А шо по звуку в конце?
Мне очкнь понравилось конечно бомба вы молодцы,очень красиво ＼（^ ^）／
Що ж, українці, поборемо!
Ми ломимо скалу!
Франко передбачив цю скалу і нам дано цю скалу розбить Пророк
Коли я його вчив , то ,навіть на фантазувати було неможливо, що скала - це клята росія, нічого не змінилося !!!
ЧУЄТЕ УКРАЇНЦІ МИ ВСІ ЯК ОДИН.
Мали би бути, але по факту.... ((( А багато, хто за єдність поклали життя...
💛💙😘
Як дзеркало народу
Якi знайьомi ,рiднi обличча....
Працюю в Польщі на будові!!!
Я квіти клав до могили нашого героя . І Слава Україні. Будь ласка відвідайте і покладіть квіти йому
💔🇺🇦
От цікаво, чому депутати не роблять ремонт в адміністрації за свій рахунок, а батьки в дитячих садах і школах зобов'язані?
Слава Ісусу Христу Навікі
Слава
Пророческие слова...
Найбiльша небезпека це байдужiсть
Читають,а самі не чують про що те.
смішно, що ми вивчали цей вірш в радянській школі, а він абсолютно антирадянській
Чергове покоління знов лупає ту скалу.
Франко вільно володів 18 чи 19-ма мовами, його особиста домашня бібліотека нілічувала близько 12 тисяч книг різними мовами, в його творчому доробку понад 6 тисяч праць!!!
В один лише вірш Каменярі який глибокий зміст закладено!.... Але й досі для мільйонів громадян України та й українців Іван Франко "нє панятєн"(((... вони з піною з рота захищають пушкіних, булгакових і достоєвскіх(((... Хто з "вєлєкіх рускіх класіков" зрівняється з Франком?! НІХТО!!!
Шануймо своє!!! Вивчаймо своє!!!
А я 2023
Виходимо гуляти 2022
Слава Україні
Смерть Ворогам
Згадаємо Шевченка
Навіщо відео із мусорами
Ага розіб'ємо скалу,вон всі сидять без світла і терплять то що робить із Українцями своя же Влада!!!
І та скала - то брехня, якою ЗМІ задурюють людей. А хто є власниками ЗМІ?
Весь коммунiзм в одному вiршi.
Гамно стих
Пересрали.
невпопад
виконання слабеньке,
кандидити у райраду
Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я, прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.»
І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.