ฝัง
- เผยแพร่เมื่อ 3 มิ.ย. 2024
- В цьому відео представлена друга частина відвідин Видубицького чоловічого монастиря на самому початку червня 2024. Літня спекотна погода з дощами створила сприятливі умови для дуже рясного цвітіння неймовірної кількостї троянд різних сортів і кольорів, що додають чарівної краси доглянутій території монастиря й стають додатковою окрасою історичної й архітектурної памятки.
Історичні відомості:
Точний період заснування на цьому місці монастиря невідомий. Дослідники кажуть, що цей монастир був підземним і міг існувати ще до хрещення Русі, але документальне підтвердження існування монастиря датується 1070 роком. Його фундатором вважається князь Всеволод - син Ярослава Мудрого, який заклав тут першу муровану церкву і був її ктитором.
Видубицький монастир був досить впливовою і багатою обителлю. Йому належали землі на Звіринці, Либеді, Осокорках, Наводничах та в інших місцях навколо Києва і значно далі (наприклад, монастирю належали два села біля Мозиря в Білорусі). Під час ординської навали обитель на Видубичах не була зруйнована і вже у 1250 році тут зупинявся Данило Галицький на своєму шляху до хана.
Походження назви монастиря має декілька версій, хоча обидві пов’язані виключно із назвою місцевості Видубичі. За однією із них це місцевість, де видибнула (випірнула) втоплена у Дніпрі статуя язичницького бога Перуна. Інша версія пов’язує назву із старовинною дніпровською переправою, на якій видибали довбані із суцільного дерева (дуба) човни, а може й взагалі десь тут ті човни видовбували. Назва «Видубицький» була дана монастирю не відразу, у «Повісті временних літ» літописець називає його Всеволодовим: «В літо 1070 було закладено церкву святого Михаїла у Всеволодовому монастирі на Видубичах». Цікаво, що друга редакція «Повісті…» була створена саме у Видубицькому монастирі його ігуменом Сильвестром.
Справжній розквіт Видубицького Михайлівського монастиря розпочався у другій половині 17 століття, коли гетьмани повернули йому самостійність, великі землі та маєтки. В бутність гетьманом Івана Мазепи опіку над монастирем взяв полковник Михайло Миклашевський. На його кошти було зведено найвеличнішу монастирську споруду - Георгіївський собор (хоча офіційно це не собор, а церква)
Георгіївський собор - справжній шедевр українського бароко. Він будувався п’ять років - із 1696 по 1701-й. П’ятиверхий храм із українськими грушеподібними банями близький за своїми формами до Всіхсвятської церкви Києво-Печерської лаври та Катерининської церкви Чернігова - будувались вони приблизно в один період. Ці храми максимально наближені до дерев’яних козацьких храмів за об’ємно-просторовою структурою. Георгіївський собор - неймовірний синтез форм та декору європейського бароко із формами та засобами української дерев’яної архітектури. На думку багатьох фахівців з архітектури серед усіх хрещатих п’ятиверхих храмів України Георгіївський собор є найбільш досконалим та найвеличнішим витвором.
Крім Георгіївського собору Миклашевський збудував у монастирі трапезну із Спаською церквою, на якій ще й досі височить його герб. Меценат Видубицького монастиря був полковником Стародубського полку - одного із найбільших полків Гетьманщини. Поховано полковника у зведеному ним Георгіївському соборі.
Невід’ємною частиною монастиря є дзвіниця, яка колись була надбрамною, і будувалась в три етапи. Перший ярус звели разом із трапезною та Георгіївським собором протягом останньої п’ятирічки 17 століття. Саме цей ярус був брамою монастиря. У 1727-1733 роках було зведено яруси із дзвонами та надбрамну церкву святого Даниіла. Фінансував будівництво гетьман Данило Апостол. Вже у 1812 році архітектор Андрій Меленський надбудував четвертий ярус із шпилем (той що над банею), причому зробив це дуже майстерно, не понівечивши загальний стиль споруди.
Дякуємо Вам за таку красу,просто божественно!
Дякуємо за увагу, підтримку та теплі слова, гарних спокійних вихідних попереду!
яка краса!!!
Щира подяка, пані Наталя, за увагу, гарного настрою та вдалих вихідних