Нажаль військові гинуть не заради того щоб ми страждали а навпаки, щоб ми не страждали. Нажаль в тому весь парадокс. Ми маємо жити так щоб загибель була не даремною.
Все літо годували переселенців,з півдня і сходу.Одного разу підійшов дідусь,попросив в мене чашку,і на заміну приніс іншу,бо та що була в мене,нагадувала йому дім...я й зараз плачу як згадую.
Коли ми втрачаємо когось, кого ми любимо, жити взагалі більше не хочеться, не те, що кльово. І все життя нам бракує цих людей, бо їх неможливо замінити ніким іншим.
Доброго дня, щиро дякую за цей змістовний випуск. Я з Харкова, наразі знаходжуся закордоном,дім втрачено,друг загинув на війні,там взагалі ситуація дивна.Відчуття,що жити немає причини.Спробую скористатися вашими порадами,надіюся,що поможе.
Ми зараз збираємо моєму брату кошти на авто і до нашого волонтера звернулась знайома і дала 30000 грн. Ця людина місяць назад втратила свого чоловіка під Миколаєвом… її слова були «не змогла вберегти чоловіка, хочу домогти зберегти ваших хлопців»… ми плакали 😢 Андрію, не кожного разу пишу Вам коментар, але сьоголні хочу сказати, що завдяки Вам, в перший місяць війни, коли ми виїхали з чоловіком та сином з дому, який зараз в окупації, коли мені не хотілось прокидатись в цей страшний світ війни, я випадково натрапила на ваше відео. Воно повернуло мене до життя, надало сил, я знайшла чим мені займатись і чим можу бути корисною зараз. Я почала знову жити, вірити, творити, допомагати. А ще через місяць у нас з’явиться другий хлопчик. Вся вагітність пройшла в війні, але завдяки вашим рекомендаціям, я відтворила свої буденні ритуали, працювала, в’язала , допомагала і таким чином відчувала себе корисною. Дякую Вам ❤ І зараз кожний Ваш випуск рекомендую всім своїм друзям, адже вони лікують 💌
Дякую за випуск! Я втратила батьків у 2019му році. Мама згоріла від раку за 2 місяці, а рівно на 40й день помер в лікарні тато. Я не буду описувати як це важко знати правду про найдорожчу тобі людину, але завжди посміхатися і казати що все буде добре... ті 2 місяці булі найжахливіші і коли мами не стало, то я була рада єдиному - що їй вже не болить. Але тільки я стала відходити від одного похорону як мене догнав інший. Найжахливіше мабуть було стояти перед гробом тата і усвідомлювати що ти залишилась одна у цьому житті і ти вже більше не мамина і татова дівчинка, а доросла жінка, яка має якость із цим всим справитись. Дійно днів 40 було ок, а потім почало накривати... бо поки ти на роботі, то все ніби норм, виключаючи ті моменти коли я почала потроху кидатися на людей, але коли я приїзжала в абсолютно пустий будинок, то іноді просто вила(( звичайно накривало мене чим далі тим гірше... моїм станом скористувалася одна недобра особа і мене звільнили, якраз перед ковідом. Я була цьому неймовірно вдячна, бо розуміла що мені потрібно обнулитися... почалася весна, біля будинку і в саду купа роботи і звичайно все це мені пішло на користь. Я не писала листа батькам, але я з ними розмовляла іноді в голос, іноді подумки. Я була дуже на них зла що вони пішли і одночасно вдячна, бо хоч і була дуже сильною, але мене так оберігали що абсолютно не хотіли відпускати від себе і в якийсь момент ми помінялись ролями. Найбільше чого мені хотілося тоді і на похоронах і після - це обіймів... звичайних простих обіймів. Бо ми з батьками завжди обнімалися і говорили як ми один одного любимо, хоч іноді буваємо гамняшками. Але від сторонніх людей і друзів я чула тільки щось типу - тримайся і ти сильна, справишся. Я і досі не розумію що мають на увазі люди коли це кажуть і за що люди, які втратили близьких, мають триматися. Це тупо, дуже тупо. Я довго намагалася знайти психолога, але потім забила. Оскільки мамуля була психологом і я багато читала разом з нею і ми багато що обговорювали + я і досі вдосконалюю свої знання, то я знала що зі мною відбувається і на якій стадії я знаходжусь. Тому вирішила довше, але впевнено розбиратися в собі. І, блін, вийшло що мені моє оточення зовсім неайс, тому я усіх розігнала. Бути одній і вивчати себе і свої кордони це дуже круто. А нове оточення обов'язково з'явиться і сподіваюсь що воно вже не буде користувацьким)
Втратила мою людину 12 років тому. Чорна діра у душі так і не затягнулася. Якщо людина ніби без емоцій та виконує рутинну діяльність - це не означає, що вона сильна, або байдужа. Ще я зрозуміла, що кожного, наголошую кожного, смерть близької людини може морально зламати, привести до психлікарні. Сильних людей не буває. Крім того, бог може дуууже віддалитися, стати холодним та цинічним...
Дякую за цей випуск!!!Бережіть себе! 💙💛 Виникло таке питання, як підтримати свого воїна який втрачає побратимів. Бо слова підтримки це єдине що можу зробити в данний час. Звичайно питала що можу зробити. Але я розумію що йому важко,і що кількість таких втрат росте,бо це ціна нашої Перемоги.Що можна порадити воїну,як йому впоратись з відчуттям втрати побратимів і посестер? Дякую за відповідь
Єдиний єфір до якого я морально готувалась що б послухати. Єдина тема про яку я постійно хочу казати - НЕНАЧАСІ… Але дистанціювати себе від реальності це створювати собі ще більші проблеми… Бачите яка мудра стала, це все дякуючи вам Андрію)) Дуже дякую вам за кожний ефір💛💙
Ми прожили з моім хлопцем разом 6 років, с початком війни він пішов добровольцем в ТРО і там загинув. Так от його друзі і родичі чогось вирішили, що можна мене призначити винуватою за його смерть, бо не відмовила іти його в армію. Мені прийшлось зі своім горем вислуховувати від них претензії. І переживати розділ між ними матеріальних цінностей. Ще досить важко було прийняти, що вони його сприймали геть по-іншому, ніж я. Досвід просто феноменально важкий
Слухала з другом.. ми наразі не переживаємо втрату, але корисні знання на майбутнє. Тепер знаємо як діяти в таких ситуаціях і що робити не варто. Дякую, Андрію!
Дякую за випуск і Вам, пане Андрію і тим, хто над відео працює, але кого ми не бачимо. Окреме дякую за чергове нагадування про те, які дії при бажанні когось підтримати є доречними, а які зайвими.
Дуже корисний випуск. Зайшла послухати як пережити втрату людини , а несподівано отримала інсайт щодо втрати роботи - "не робота а діяльність" мені це дуже доречно. І ще хочу попросити вас розказати як допомогти чоловіку, який втрачає побратимів
Вітання з Харкова! Дуже вам вдячний!в березні втрати втрати втрати і рідні,і сусіди,і дім в який душу вклав.... Хвилинка шмарклей...))) Згадуючі зараз навіть важче ніж тоді
На 500-й день війни мого сина нестало... Все ,що я не встигла зробити для мого янгола , спобую зробити для інших синів- навчаюсь на психолога Всім миру! З любов'ю з України 🙏❤️🇺🇦 Якщо маємо дні і сили - можемо змінювати світ
Дякую за корисний випуск. У мене прохання: дайте кілька порад для батьків маленьких дітей. Моєму синові 4 рочки. Він ставить багато питань: Чому росіяни погані? Чому війна? Як правильно і доступно все це донести йому, щоб не залякувати, але все пояснити
Так само колись, у минулому житті, я мала написати той самий лист "про всяк випадок". Сиділа над аркушем паперу і зрозуміла, що у мене нічого немає такого цінного, щоб я могла комусь заповідати. Мені було 26 років. І самим цінним була, і є досі, моя донечка. Це було таке гостре відчуття найближчої людини.
Дякую за випуск, робота чудова! Ви ідеальний психолог, саме такий як треба) В тему відео, розкажіть будь ласка, як переживати втрату незнайомих людей. Тих що загинули від рук росіян під час обстрілів, під час окупації, захисту нашої країни? Дуже важко дались Буча, Маріуполь, Азовсталь, Оленівка, щодня погані новини про злочини на деокупованих територіях, про терор на окупованих територіях. Плакати і переконувати себе що це війна, все буває не допомагає. Відчуваю що не справляюся навіть з антидепресантами. Великйй біль, бо кожна людина це особистість, з своїми мріями, життям, а не просто цифра в статистиці втрат. Намагаюсь сублімувати в фізичну роботу, он ремонт почала робити своїми руками з 0. Але теж допомагає ненадовго...Дякую!
Дякую за нове відео, є що почерпнути! Зараз також багато важкопоранених, от як бути тим людям, які втратили своє здоров'я (наприклад рухливість тіла, втратили руку, зір і тд)? Як їм жити з набутим жахливим досвідом (момент поранення і боротьба за життя опісля), а також як не впасти духом, а боротись за своє здоров'я що б там не казали лікарі? Як змиритися з тим, що життя не буде таким як раніше (бо це теж про втрату - втрату повноцінного життя)?
Пережити втрату треба так, щоб потім не ловити панічні атаки від думок про нову втрату. Бо на підсвідомому рівні уникатимеш ризиків чергової втрати, так і лишивши в собі порожнечу.
В мене як раз так і сталося, два роки тому я втратила батька, потім весь час були панічні атаки, що я втрачу матір, а вона захворіла на онкологію, ще до смерті батька. І ось місяць назад я тратила матір. Два роки в прірві і ще хвороба батька до його смерті. І того в сумі 10 років невизначеності. Тепер обертаючись назад, намагаюся зрозуміти, чи це були 10 років суцільної боротьби, чи пекла, чи так було потрібно, і це мій шлях) Тепер порожнеча і лиш ловлю кожного дня тригери, які повертають до споминів про батьків.
О, третя реакція була в мене, коли тато помер. Поруч був мій чоловік. Втрата не просто наздогнала мене, а розчавила. Два роки я була істеричкою і зірватися могла на кого завгодно, абсолютно цього не очікуючи від себе. І страшно схудла. Фактично я працювала геть втративши працездатність. І назавжди змінилася в гірший бік. А тепер, коли я 7 місяців мушу жити з мамою закордоном без чоловіка, який був зі мною поруч в тяжкий період, для мене травма - жити далеко від нього і я збираюся найближчим часом повернутися додому, але розумію, що цим я роблю травму мамі, яка не виносить самотності.
Боюся втрачати будь-яку роботу: і яку люблю, і яку ненавиджу. Ненавиджу кожну роботу, на якій трапляється обман чи підсиджування. Сама не звільняюся, бо дуже тяжко переживаю звільнення. Найкайфовіше було підпрацьовувати нянею немовляти, хоч це не пов'язано з жодною моєю освітою.
Втрату рідної людини не можливо пережити, прийняти. Частинка серця просто відмирає, і серце перестає битися так як раніше. Як би людина не думала що вона сильна і може справитися з любим потресінням ,втрата рідної людини підкошує дуже сильно. І ти не будеш більше таким як раніше.
Дякую за випуск! Дякую за вашу роботу! Не фізична втрата, а більше як матеріальна прив’язка😓 Всі фотографії дитинства мого і найближчих рідних в Україні😓 Залишити малюків і летіти туди я не можу 😓 Просила маму відсканувати по можливості всі фотографії… Вона ігнорує… Вона у відносній безпеці і продовжує жити звичайним життям, а от до мого прохання глуха… Втрата - я не можу обійняти дідуся з бабусею і не знаю коли зможу 😭
Чи дійсно більшість людей може відповісти на питання чим би вони хотіли займатися без прив'язки до грошей? Я просто роблю те, що можу, вмію і що приносить нормальні гроші. Маю таке враження, що більшість робить так само.
Дякую Андрій. Мій чоловік був поранений і втратив 2 кінцівки. Пройшло майже 3 місяці. Я горюю над втратою. Може ви знімете відео саме про поранення та втрату частин тіла? Дякую
Андрій , я Вам дуже вдячна, дуже! Все що я почула це архі потрібно зараз, шкода коли у мене особисто у 29 років була дуже велика втрата не існувало взагалі психологів! Дуже велике дякую, може я зможу допомогти тій людині за яку дуже переживаю.
Слава ЗСУ, втрат за війну наша родина не зазнала. Але дивилась з цікавістю і вдячністю за Вашу працю та з надією, що ніколи ці нові знання не застосую 🙄
Доброго дня! Ось таке запитанячко, зараз знаходжусь на службі в ЗС але у тилу, є дівчина з якою познайомились почали спілкуватись і все гарно складається але переходити на щось більше я ніяк не зберусь, так як боюсь що мене можуть у будь-який момент вихватити у місця де ведеться активна фаза і це буде важка для неї і мене подія, як тут краще бути? Дякую)
Дякую. Скористаюся порадою «написати листа про ту людину, яку втратила». Тим паче, що людина не померла, а просто втрачені стосунки. Сподіваюсь, що після листа, перш за все я зрозумію причини і покращу своє особисте уявлення про неї. І сподіваюсь це допоможе знов нормально спілкуватися. Але мені навколо кажуть, що ця людина мені заздрить і тому шукає різні приводи мене образити чи відштовкнути. Буду вдячна, якщо зробите на цю тему відео: що робити з тими, хто тобі заздрить?
Дякую за таку важливу інформацію. Якщо бути поруч фізично не варіант які питання чи слова будуть доречними для людини,що має втрату дитини? Дуже хочеться підтримати
Дякую за випуск! Цікаво почути ще, що робити, якщо близька людина зникла безвісти, і вже досить давно. Тобто, у тебе майже не залишилося надії, що він живий, але й не можеш впевнитися, що його вже немає
Жахливі реальності сьогодення. Розум каже одне, а душа і все єство не згідні втрачати дорогу і найкращу людину . Вночі приснився коротенький сон, а зранку я відчула радість і полегшення від того, що хай і у сні і одну тільки мить....
Дякую, Андрію, за вашу роботу! Можете, будь ласка, порадити, що робити, коли втратив натхнення і творчу частину своєї особистості? Як переживати цю кризу і чи можна відновитися? До початку вторгнення життя було пронизане творчістю: музика, фотографія, вірші. Після пережитих авіанальотів та обстрілів наче втратився зв'язок. Все, що було до того - знецінено, як щось невкрай важливе для виживання. Наразі, життя - це нелюбима робота, яка дає можливість гарно донатити та бути незалежною. Заздрю тим, хто свій біль спрямовує в творчість і зараз є дуже продуктивним. Є страх, що може війна відсікла щось зайве і насправді вся ця мистецька історія була лише вигадкою. Від таких думок стає ще гірше. Дякую заздалегідь за відповідь!
Як на мене, більше схоже на вигорання яке співпало з початком повномасштабного. Після - не значить внаслідок. І взагалі, творча енергія перезаряжаєма. Гляньте книгу, не пам'ятаю, як називається, 30 правил творчості здається
Втратив дім, в якому виріс. Батькам довелось продати його із-за банкрутства після того, як займались торгівлею. Років 10-15 не міг усвідомити, що дім був для мене важливий, постійно бачив сни різного змісту, але на тій самій локації, тобто в цьому домі. Навіть, в якийсь момент життя хотів і міг його викупити, але мені це не потрібно, а насправді потрібно пережити цю втрату і рухатись далі.
Що робити, коли близькі ( в моїй ситуації по лінії чоловіка), при втратах ( смерть, розлучення і інших стресових ситуаціях, мають потребу говорити це годинами. А я не можу, просто морально не можу так. В мене якесь інше виховання ( сестра моя пережила розлучення мовчки, а чоловіка брат, рік говорив про це по скайпу щодня з чоловіком, потім це зупинили антидепресанти). Як зійтися таким протилежностям у надчутливі моменти? Свекруха, так часто говорить про смерть своєї мами ( 12 років минуло), що я звичайно слухаю мовчки, та вже не можу. Коли в однієї людини є потреба обговорити, а у тебе потреба мовчати, і не має куди дітися.
Я не психолог, я просто юзер і можу верзти якусь дичину, попереджені. Наскільки розумію, якщо тривалі обговорення закінчуються антидепресантами - значить, обговорення не принесли належної користі. Підвох даної проблеми бачу в некоректному сприйнятті. Постійне обговорення є тим самим стражданням. Склріше, причина полягає в тому що людина просто не знає, що зробити, як зреагувати, реагуючи на втрату. Можливо, вона просто не вміє жити без тієї людини, без того влаштування буття як з нею, немов з тих пір в чужому світі (ой, Остапа понесло, перепрошую за свою суб'єктивщину). І тут не завадило б роз'яснити, що людині можна зробити, щоб перервати коло страждання не медикаментозними методами.
На жаль актуальне питання. в мене досить активна ппозиція а у більш близької людина щовтратила - інший характер . І не знаю як часто ( що б не бути без тактним) пропонувати опогу , підтримку ? Чи варто напряму порадити це відео ? В мене напевно проблеми з тактом і відчуттям мж "особистого" - тому звичайні речі багатьом здаються безтактні. Потрібна консультація.
Як пережити втрату історії? В Україні знищують історичні пам’ятки, забудовують на княжих могилах, забувають мову, національні традиції, псують генофонд. Це не просто м’ясо, старовина знає що було і мабуть знає, що буде, це не можна відновити
Андрію, ви описали штуку, яка була за мною і яка мене доганяє зараз. Півроку тому, втративши матір я вдарилася в організацію процесів, повідомляла про це всім, хто її знав, зовсім не думала про те як жити далі і знаходила спокій у вирішенні справ і не дозволяла собі летіти в прірву горя. Таким чином через два тижні я вже ударилася в процес пошуку роботи, знайшла роботу, стала на ноги. Проте зараз, сьогодні, кожен день, мене доганяє горе, відчуття провини, я сумую за нею та, іноді, не можу стримати сліз у абсолютно рандомних місцях. Що робити тепер, коли ти не дозволяв собі горювати перші 40 днів?
Мій дім нарешті звільнено! Хоча те, що від нього залишилось.....все одно рідний дім... Слава ЗСУ! Дякую всім військовим, нехай береже вас Господь!🤗💞
Нажаль військові гинуть не заради того щоб ми страждали а навпаки, щоб ми не страждали.
Нажаль в тому весь парадокс.
Ми маємо жити так щоб загибель була не даремною.
Все літо годували переселенців,з півдня і сходу.Одного разу підійшов дідусь,попросив в мене чашку,і на заміну приніс іншу,бо та що була в мене,нагадувала йому дім...я й зараз плачу як згадую.
Коли ми втрачаємо когось, кого ми любимо, жити взагалі більше не хочеться, не те, що кльово. І все життя нам бракує цих людей, бо їх неможливо замінити ніким іншим.
Доброго дня, щиро дякую за цей змістовний випуск. Я з Харкова, наразі знаходжуся закордоном,дім втрачено,друг загинув на війні,там взагалі ситуація дивна.Відчуття,що жити немає причини.Спробую скористатися вашими порадами,надіюся,що поможе.
Життя без втрат не прожити. І не тільки під час війни. Дякую - слушні, корисні поради.
Дякую за ефір! 🙏
Так хочеться, щоб всі наші повернулись живими 💔
За будь-якої втрати "заповнити пустоти"- це неймовірно важко, а ще злість невимовна. Дякую за тему!
Плакала чи не все відео. Бо прийшлося втрачати близьких і майже втратила дім. На щастя, бігти з нього таки не прийшлося, дякую за це ЗСУ.
Ми зараз збираємо моєму брату кошти на авто і до нашого волонтера звернулась знайома і дала 30000 грн. Ця людина місяць назад втратила свого чоловіка під Миколаєвом… її слова були «не змогла вберегти чоловіка, хочу домогти зберегти ваших хлопців»… ми плакали 😢
Андрію, не кожного разу пишу Вам коментар, але сьоголні хочу сказати, що завдяки Вам, в перший місяць війни, коли ми виїхали з чоловіком та сином з дому, який зараз в окупації, коли мені не хотілось прокидатись в цей страшний світ війни, я випадково натрапила на ваше відео. Воно повернуло мене до життя, надало сил, я знайшла чим мені займатись і чим можу бути корисною зараз. Я почала знову жити, вірити, творити, допомагати.
А ще через місяць у нас з’явиться другий хлопчик. Вся вагітність пройшла в війні, але завдяки вашим рекомендаціям, я відтворила свої буденні ритуали, працювала, в’язала , допомагала і таким чином відчувала себе корисною.
Дякую Вам ❤
І зараз кожний Ваш випуск рекомендую всім своїм друзям, адже вони лікують 💌
Дякую за випуск! Я втратила батьків у 2019му році. Мама згоріла від раку за 2 місяці, а рівно на 40й день помер в лікарні тато. Я не буду описувати як це важко знати правду про найдорожчу тобі людину, але завжди посміхатися і казати що все буде добре... ті 2 місяці булі найжахливіші і коли мами не стало, то я була рада єдиному - що їй вже не болить. Але тільки я стала відходити від одного похорону як мене догнав інший. Найжахливіше мабуть було стояти перед гробом тата і усвідомлювати що ти залишилась одна у цьому житті і ти вже більше не мамина і татова дівчинка, а доросла жінка, яка має якость із цим всим справитись. Дійно днів 40 було ок, а потім почало накривати... бо поки ти на роботі, то все ніби норм, виключаючи ті моменти коли я почала потроху кидатися на людей, але коли я приїзжала в абсолютно пустий будинок, то іноді просто вила(( звичайно накривало мене чим далі тим гірше... моїм станом скористувалася одна недобра особа і мене звільнили, якраз перед ковідом. Я була цьому неймовірно вдячна, бо розуміла що мені потрібно обнулитися... почалася весна, біля будинку і в саду купа роботи і звичайно все це мені пішло на користь. Я не писала листа батькам, але я з ними розмовляла іноді в голос, іноді подумки. Я була дуже на них зла що вони пішли і одночасно вдячна, бо хоч і була дуже сильною, але мене так оберігали що абсолютно не хотіли відпускати від себе і в якийсь момент ми помінялись ролями. Найбільше чого мені хотілося тоді і на похоронах і після - це обіймів... звичайних простих обіймів. Бо ми з батьками завжди обнімалися і говорили як ми один одного любимо, хоч іноді буваємо гамняшками. Але від сторонніх людей і друзів я чула тільки щось типу - тримайся і ти сильна, справишся. Я і досі не розумію що мають на увазі люди коли це кажуть і за що люди, які втратили близьких, мають триматися. Це тупо, дуже тупо. Я довго намагалася знайти психолога, але потім забила. Оскільки мамуля була психологом і я багато читала разом з нею і ми багато що обговорювали + я і досі вдосконалюю свої знання, то я знала що зі мною відбувається і на якій стадії я знаходжусь. Тому вирішила довше, але впевнено розбиратися в собі. І, блін, вийшло що мені моє оточення зовсім неайс, тому я усіх розігнала. Бути одній і вивчати себе і свої кордони це дуже круто. А нове оточення обов'язково з'явиться і сподіваюсь що воно вже не буде користувацьким)
тримайся і ти сильна, - бісить найбільше....
Втратила мою людину 12 років тому. Чорна діра у душі так і не затягнулася. Якщо людина ніби без емоцій та виконує рутинну діяльність - це не означає, що вона сильна, або байдужа. Ще я зрозуміла, що кожного, наголошую кожного, смерть близької людини може морально зламати, привести до психлікарні. Сильних людей не буває. Крім того, бог може дуууже віддалитися, стати холодним та цинічним...
Дякую. Боляче продовжувати жити далі, але я знаю, він би цього хотів..
Я Вам так вдячна за роз'яснення, вмикає і допомагає зрозуміти проблему. ❤
Дуже й дуже вдячні всією родиною, пане Андрію за добрі змістовні поради! Божої ласки Вам і здоров'я!
Не хотів дивитися коли відео вийшло, а зараз обставини змусили. Дякую за випуск
Дякую за цей випуск!!!Бережіть себе! 💙💛
Виникло таке питання, як підтримати свого воїна який втрачає побратимів. Бо слова підтримки це єдине що можу зробити в данний час. Звичайно питала що можу зробити. Але я розумію що йому важко,і що кількість таких втрат росте,бо це ціна нашої Перемоги.Що можна порадити воїну,як йому впоратись з відчуттям втрати побратимів і посестер? Дякую за відповідь
Як ти коханий? Є порадник з такою назвою.
Єдиний єфір до якого я морально готувалась що б послухати. Єдина тема про яку я постійно хочу казати - НЕНАЧАСІ… Але дистанціювати себе від реальності це створювати собі ще більші проблеми… Бачите яка мудра стала, це все дякуючи вам Андрію)) Дуже дякую вам за кожний ефір💛💙
Ми прожили з моім хлопцем разом 6 років, с початком війни він пішов добровольцем в ТРО і там загинув. Так от його друзі і родичі чогось вирішили, що можна мене призначити винуватою за його смерть, бо не відмовила іти його в армію. Мені прийшлось зі своім горем вислуховувати від них претензії. І переживати розділ між ними матеріальних цінностей. Ще досить важко було прийняти, що вони його сприймали геть по-іншому, ніж я. Досвід просто феноменально важкий
я так вам співчуваю, що з вами таке трапилося....
Слухала з другом.. ми наразі не переживаємо втрату, але корисні знання на майбутнє. Тепер знаємо як діяти в таких ситуаціях і що робити не варто.
Дякую, Андрію!
Дякую за ефір 🙏❤️
Дуже шкода, що приходиться підіймати такі теми, але це дуже важливий випуск
Андрій, кожен раз це офігезно і в саме серце! Дякую за вашу роботу 💛💙
Дякую за випуск і Вам, пане Андрію і тим, хто над відео працює, але кого ми не бачимо.
Окреме дякую за чергове нагадування про те, які дії при бажанні когось підтримати є доречними, а які зайвими.
Дуже корисний випуск. Зайшла послухати як пережити втрату людини , а несподівано отримала інсайт щодо втрати роботи - "не робота а діяльність" мені це дуже доречно. І ще хочу попросити вас розказати як допомогти чоловіку, який втрачає побратимів
Дякую за дуже важливе відео. Дуже професійно і доступно розказали про дуже складну тему. Дякую.
Дякую велике за корисний і, на жаль, актуальний випуск! Важливі знання❤
Вітання з Харкова!
Дуже вам вдячний!в березні втрати втрати втрати і рідні,і сусіди,і дім в який душу вклав....
Хвилинка шмарклей...)))
Згадуючі зараз навіть важче ніж тоді
Дякую, Андрію! Дуже… предуже…
На 500-й день війни мого сина нестало...
Все ,що я не встигла зробити для мого янгола , спобую зробити для інших синів- навчаюсь на психолога
Всім миру!
З любов'ю з України 🙏❤️🇺🇦
Якщо маємо дні і сили - можемо змінювати світ
Дякую за корисний випуск. У мене прохання: дайте кілька порад для батьків маленьких дітей. Моєму синові 4 рочки. Він ставить багато питань: Чому росіяни погані? Чому війна? Як правильно і доступно все це донести йому, щоб не залякувати, але все пояснити
Дякую, мені зараз так потрібне було ваше відео. Так потрібно було це почути
І ми стільки всього не сказали один одному. А він був неймовірною людиною, подарував мені найкращі відчуття
Так само колись, у минулому житті, я мала написати той самий лист "про всяк випадок". Сиділа над аркушем паперу і зрозуміла, що у мене нічого немає такого цінного, щоб я могла комусь заповідати. Мені було 26 років. І самим цінним була, і є досі, моя донечка. Це було таке гостре відчуття найближчої людини.
Дякую за цей етер.
Дякую за випуск, робота чудова! Ви ідеальний психолог, саме такий як треба) В тему відео, розкажіть будь ласка, як переживати втрату незнайомих людей. Тих що загинули від рук росіян під час обстрілів, під час окупації, захисту нашої країни? Дуже важко дались Буча, Маріуполь, Азовсталь, Оленівка, щодня погані новини про злочини на деокупованих територіях, про терор на окупованих територіях. Плакати і переконувати себе що це війна, все буває не допомагає. Відчуваю що не справляюся навіть з антидепресантами. Великйй біль, бо кожна людина це особистість, з своїми мріями, життям, а не просто цифра в статистиці втрат. Намагаюсь сублімувати в фізичну роботу, он ремонт почала робити своїми руками з 0. Але теж допомагає ненадовго...Дякую!
актуально...
Дякую за нове відео, є що почерпнути! Зараз також багато важкопоранених, от як бути тим людям, які втратили своє здоров'я (наприклад рухливість тіла, втратили руку, зір і тд)? Як їм жити з набутим жахливим досвідом (момент поранення і боротьба за життя опісля), а також як не впасти духом, а боротись за своє здоров'я що б там не казали лікарі? Як змиритися з тим, що життя не буде таким як раніше (бо це теж про втрату - втрату повноцінного життя)?
Дякую за відео, дуже інформативно👍
Бережем себе. Слава ЗСУ✊️
Все буде Україна!🇺🇦
До речі, крута футболка
Де ти був 6 років тому коли я втратив батька . Дуже дякую
Дякую вам за відео! Надзвичайно актуально і надзвичайно цінно!
Дуже вдячний за цей випуск. Дуже не хотілося б попасти у ситуацію, де мені би знадобилися ці знання, але принаймні я буду готовий.
Щиро вдячний Вам за цей чудовий випуск! Чекаю на продовження!
Дякую за психологічну підтримку
Подяка і підтримка каналу!
Дякую.💙💛
Обожнюю ці початки відосика: вітаю, ви на каналі у моїй голові... Відчуваю себе галюцинацією))
Пережити втрату треба так, щоб потім не ловити панічні атаки від думок про нову втрату. Бо на підсвідомому рівні уникатимеш ризиків чергової втрати, так і лишивши в собі порожнечу.
В мене як раз так і сталося, два роки тому я втратила батька, потім весь час були панічні атаки, що я втрачу матір, а вона захворіла на онкологію, ще до смерті батька. І ось місяць назад я тратила матір. Два роки в прірві і ще хвороба батька до його смерті. І того в сумі 10 років невизначеності. Тепер обертаючись назад, намагаюся зрозуміти, чи це були 10 років суцільної боротьби, чи пекла, чи так було потрібно, і це мій шлях) Тепер порожнеча і лиш ловлю кожного дня тригери, які повертають до споминів про батьків.
О, третя реакція була в мене, коли тато помер. Поруч був мій чоловік. Втрата не просто наздогнала мене, а розчавила. Два роки я була істеричкою і зірватися могла на кого завгодно, абсолютно цього не очікуючи від себе. І страшно схудла. Фактично я працювала геть втративши працездатність. І назавжди змінилася в гірший бік. А тепер, коли я 7 місяців мушу жити з мамою закордоном без чоловіка, який був зі мною поруч в тяжкий період, для мене травма - жити далеко від нього і я збираюся найближчим часом повернутися додому, але розумію, що цим я роблю травму мамі, яка не виносить самотності.
Дуже класне життєве відео, спасибі 🥰
Дякую за ефір
Дуже важливо
Ох, Андрію, прямо в серце..З 21:18 до сліз😔
Дякую Пане Андрію
Дякую за цей випуск
Дуже важливо..
Дякую за роботу, Андрію.
Сердечне спасибі за правильний підхід с точки зору Психології до серйозних людських проблем.
Дякую за поради.
дякуємо!
Дякуємо. Можливо, не війскова тематика, але як бороти лінь? Де взяти мотивацію? Спорт, харчування, професійний розвиток.
ох, будь ласка! плюсую до цієї теми
Дивіться одне з перших відео.
Визначте свою роль!
це може бути не лінь, а вигорання чи завмирання після стресової події. раджу звернутися до психотерапевта, він допоможе розібратися
Я і без психологів вже бачу забагато пунктів 🙃
Дякую, дуже складна і важлива тема. Зрозумілі пояснення. Вчасно.
P.S. Black Sabbath!
Дяки за випуск
Дякую! Дуже потужно!
Боюся втрачати будь-яку роботу: і яку люблю, і яку ненавиджу. Ненавиджу кожну роботу, на якій трапляється обман чи підсиджування. Сама не звільняюся, бо дуже тяжко переживаю звільнення. Найкайфовіше було підпрацьовувати нянею немовляти, хоч це не пов'язано з жодною моєю освітою.
Втрату рідної людини не можливо пережити, прийняти.
Частинка серця просто відмирає, і серце перестає битися так як раніше. Як би людина не думала що вона сильна і може справитися з любим потресінням ,втрата рідної людини підкошує дуже сильно. І ти не будеш більше таким як раніше.
дякую!
Дякую за випуск!
Дякую за вашу роботу!
Не фізична втрата, а більше як матеріальна прив’язка😓 Всі фотографії дитинства мого і найближчих рідних в Україні😓 Залишити малюків і летіти туди я не можу 😓
Просила маму відсканувати по можливості всі фотографії… Вона ігнорує… Вона у відносній безпеці і продовжує жити звичайним життям, а от до мого прохання глуха…
Втрата - я не можу обійняти дідуся з бабусею і не знаю коли зможу 😭
Дуже вас розумію про фотографії. Я залишилась в Україні на один додатковий день, щоб сфотографувати усі фото і малюнки
Дякую за відео. Складно було дивитись. Але знайшла для себе потрібні слова про роботу)
Чи дійсно більшість людей може відповісти на питання чим би вони хотіли займатися без прив'язки до грошей? Я просто роблю те, що можу, вмію і що приносить нормальні гроші. Маю таке враження, що більшість робить так само.
Дякую Андрій. Мій чоловік був поранений і втратив 2 кінцівки. Пройшло майже 3 місяці. Я горюю над втратою. Може ви знімете відео саме про поранення та втрату частин тіла?
Дякую
Андрій , я Вам дуже вдячна, дуже! Все що я почула це архі потрібно зараз, шкода коли у мене особисто у 29 років була дуже велика втрата не існувало взагалі психологів! Дуже велике дякую, може я зможу допомогти тій людині за яку дуже переживаю.
Слава ЗСУ, втрат за війну наша родина не зазнала. Але дивилась з цікавістю і вдячністю за Вашу працю та з надією, що ніколи ці нові знання не застосую 🙄
Круто! Прям кожне відео як сеанс у терапевта!
Андрій, дякую.
Вдячна за такий контент
Щиро дякую за відео 💙💛
Дякую!
Вітаннячко земляче, дяка за твою працю,яка так необхідна
Дякую ❤
Дякую
Дякую.
Доброго дня! Ось таке запитанячко, зараз знаходжусь на службі в ЗС але у тилу, є дівчина з якою познайомились почали спілкуватись і все гарно складається але переходити на щось більше я ніяк не зберусь, так як боюсь що мене можуть у будь-який момент вихватити у місця де ведеться активна фаза і це буде важка для неї і мене подія, як тут краще бути? Дякую)
Дякую за це відео) Дуже чудово ❤️
Дякую!!
Круто. Дякую за поради
Дякую. Скористаюся порадою «написати листа про ту людину, яку втратила». Тим паче, що людина не померла, а просто втрачені стосунки. Сподіваюсь, що після листа, перш за все я зрозумію причини і покращу своє особисте уявлення про неї. І сподіваюсь це допоможе знов нормально спілкуватися.
Але мені навколо кажуть, що ця людина мені заздрить і тому шукає різні приводи мене образити чи відштовкнути. Буду вдячна, якщо зробите на цю тему відео: що робити з тими, хто тобі заздрить?
Дякую за таку важливу інформацію. Якщо бути поруч фізично не варіант які питання чи слова будуть доречними для людини,що має втрату дитини? Дуже хочеться підтримати
Дякую за випуск!
Цікаво почути ще, що робити, якщо близька людина зникла безвісти, і вже досить давно. Тобто, у тебе майже не залишилося надії, що він живий, але й не можеш впевнитися, що його вже немає
Жахливі реальності сьогодення. Розум каже одне, а душа і все єство не згідні втрачати дорогу і найкращу людину . Вночі приснився коротенький сон, а зранку я відчула радість і полегшення від того, що хай і у сні і одну тільки мить....
Дякую, Андрію, за вашу роботу! Можете, будь ласка, порадити, що робити, коли втратив натхнення і творчу частину своєї особистості? Як переживати цю кризу і чи можна відновитися? До початку вторгнення життя було пронизане творчістю: музика, фотографія, вірші. Після пережитих авіанальотів та обстрілів наче втратився зв'язок. Все, що було до того - знецінено, як щось невкрай важливе для виживання. Наразі, життя - це нелюбима робота, яка дає можливість гарно донатити та бути незалежною. Заздрю тим, хто свій біль спрямовує в творчість і зараз є дуже продуктивним. Є страх, що може війна відсікла щось зайве і насправді вся ця мистецька історія була лише вигадкою. Від таких думок стає ще гірше. Дякую заздалегідь за відповідь!
Як на мене, більше схоже на вигорання яке співпало з початком повномасштабного. Після - не значить внаслідок. І взагалі, творча енергія перезаряжаєма. Гляньте книгу, не пам'ятаю, як називається, 30 правил творчості здається
Згадав, "30 правил настоящего мечтателя" пробачте за мову окупанта, але книжка дійсно норм
Втратив дім, в якому виріс. Батькам довелось продати його із-за банкрутства після того, як займались торгівлею. Років 10-15 не міг усвідомити, що дім був для мене важливий, постійно бачив сни різного змісту, але на тій самій локації, тобто в цьому домі. Навіть, в якийсь момент життя хотів і міг його викупити, але мені це не потрібно, а насправді потрібно пережити цю втрату і рухатись далі.
Пан психолог сказав, що від горя можна посивіти. Це ж спадкова штука, яка незалежить від емоцій)
Що робити, коли близькі ( в моїй ситуації по лінії чоловіка), при втратах ( смерть, розлучення і інших стресових ситуаціях, мають потребу говорити це годинами. А я не можу, просто морально не можу так. В мене якесь інше виховання ( сестра моя пережила розлучення мовчки, а чоловіка брат, рік говорив про це по скайпу щодня з чоловіком, потім це зупинили антидепресанти). Як зійтися таким протилежностям у надчутливі моменти? Свекруха, так часто говорить про смерть своєї мами ( 12 років минуло), що я звичайно слухаю мовчки, та вже не можу. Коли в однієї людини є потреба обговорити, а у тебе потреба мовчати, і не має куди дітися.
Я не психолог, я просто юзер і можу верзти якусь дичину, попереджені.
Наскільки розумію, якщо тривалі обговорення закінчуються антидепресантами - значить, обговорення не принесли належної користі.
Підвох даної проблеми бачу в некоректному сприйнятті. Постійне обговорення є тим самим стражданням. Склріше, причина полягає в тому що людина просто не знає, що зробити, як зреагувати, реагуючи на втрату. Можливо, вона просто не вміє жити без тієї людини, без того влаштування буття як з нею, немов з тих пір в чужому світі (ой, Остапа понесло, перепрошую за свою суб'єктивщину).
І тут не завадило б роз'яснити, що людині можна зробити, щоб перервати коло страждання не медикаментозними методами.
На жаль актуальне питання. в мене досить активна ппозиція а у більш близької людина щовтратила - інший характер . І не знаю як часто ( що б не бути без тактним) пропонувати опогу , підтримку ? Чи варто напряму порадити це відео ? В мене напевно проблеми з тактом і відчуттям мж "особистого" - тому звичайні речі багатьом здаються безтактні. Потрібна консультація.
Як пережити втрату історії? В Україні знищують історичні пам’ятки, забудовують на княжих могилах, забувають мову, національні традиції, псують генофонд. Це не просто м’ясо, старовина знає що було і мабуть знає, що буде, це не можна відновити
О, перейменувати вулицю бо там жив 53 роки воїн, я підписала ту петицію 🙂
Нарешті, адекватна заміна Арестовичу
А на яку камеру знімалось це і ще одне попереднє відео?
Зачем в один рядок ставит втрату людини і будинку. Ви обезцінюєте горе людини від втрати близької людини.
Андрію, ви описали штуку, яка була за мною і яка мене доганяє зараз.
Півроку тому, втративши матір я вдарилася в організацію процесів, повідомляла про це всім, хто її знав, зовсім не думала про те як жити далі і знаходила спокій у вирішенні справ і не дозволяла собі летіти в прірву горя. Таким чином через два тижні я вже ударилася в процес пошуку роботи, знайшла роботу, стала на ноги.
Проте зараз, сьогодні, кожен день, мене доганяє горе, відчуття провини, я сумую за нею та, іноді, не можу стримати сліз у абсолютно рандомних місцях. Що робити тепер, коли ти не дозволяв собі горювати перші 40 днів?
Дякую!
Дякую
Дякую ♥️