Це проблема гордині, гонитва за першістю в усьому, неспроможність жити з тим, що ти ненайкращий/ща (зверніть увагу, який я най-най, тому я виграю, маю найкращі оцінки і т.д.) Тут дитинство ні при чому (я єдина дитина, вся увага і так приділялася мені, мені НІКОЛИ не вказували, як я маю вчитися), але злість за програш, помилку і тд. була присутня завжди. Це величезна робота над підсвідомим (довгі роки медитації), щоб розуміти дві речі (1.програш - частина нашого життя, 2.програш через певний час не буде мати значення). Найлегше звинуватити батьків,суспільство, щоб захистити ображене его. ГОРДИНЯ тільки росте.
Я очень благодарна, что когда мне было года 3, родители и старшие дети объяснили мне, что в игре важна сама игра, что проигрыш или выигрыш - тоже часть игры, что было бы скучно, если бы выигрыш был гарантирован. И самое главное, что выигрывать или проигрывать - это не значит быть хорошим или плохим, а вот если умеешь не расстраиваться от проигрыша, и не зазнаваться от выигрыша, то ты молодец, и все захотят с тобой играть. Это мне очень помогло в жизни.
У нас така ситуація: ми вчора грали і донька (5.5 років) спочатку виграла, а потім програла, почався скандал і наіграні ридання. Я пояснювала, що виграш це не головне і акцентувала увагу, що нам було дуже весело в процесі. Сьогодні вона пропонує пограти в ту ж гру і все повторилося знову, вона виграла, а потім програла і знову злість, сльози, "я на тебе образилась"
а як вчинти з дитиною, яка взагалі не терпить, якщо щось не по її бажанню? працюю в школі, є дівчинка (7 років), що завжи дуже бурхливо реагує на все, що іде не по її сценарію, демонтративно ображається, робить все, щоб привернути до себе увагу і отримати бажане за будь-яку ціну, влаштовує істерики, зриває уроки. Мама особливо не переймається, як правило, одразу дає дитині що та вимагає. Я ж вважаю таку поведінку неправильною, тим більше, що інші діти спостерігають. Намагаюся пояснити, що в школі є правила, що не завжди іде так як хочеться їй, що якщо чогось хочеться - то варто попросити, це буде приємніше і для неї, і для оточуючих, але це не означає, що ти 100% отримаєш бажане. Якщо такій поведінці сприяти і піддаватися, то боюся, що інші діти візьмуть за правило так себе вести.
Якраз вчора про це говорили з чоловіком. Син вчора розізлився що я виграла в забігу, почав кричати а потім й бити мене. Це мене дуже врахило. Ніколи не бачила щоб він себе так поводив.😢
Така реакція дитини свідчить про те, що дитина заздрісна та чимось обділена. І це все є результатом виховання батьків.Батьки були позбавлені в своєму дитинстві любові та турботи про близьких.
В мого сина також такаж реакція на програші, хоча він одна дитина а сім’ї, в дійсно це проблема, я йому пояснюю , він все розуміє, але кожен раз так робить.
Освітній простір Be Happy Space - bit.ly/3vwDYxb
Це проблема гордині, гонитва за першістю в усьому, неспроможність жити з тим, що ти ненайкращий/ща (зверніть увагу, який я най-най, тому я виграю, маю найкращі оцінки і т.д.) Тут дитинство ні при чому (я єдина дитина, вся увага і так приділялася мені, мені НІКОЛИ не вказували, як я маю вчитися), але злість за програш, помилку і тд. була присутня завжди. Це величезна робота над підсвідомим (довгі роки медитації), щоб розуміти дві речі (1.програш - частина нашого життя, 2.програш через певний час не буде мати значення). Найлегше звинуватити батьків,суспільство, щоб захистити ображене его. ГОРДИНЯ тільки росте.
Я очень благодарна, что когда мне было года 3, родители и старшие дети объяснили мне, что в игре важна сама игра, что проигрыш или выигрыш - тоже часть игры, что было бы скучно, если бы выигрыш был гарантирован. И самое главное, что выигрывать или проигрывать - это не значит быть хорошим или плохим, а вот если умеешь не расстраиваться от проигрыша, и не зазнаваться от выигрыша, то ты молодец, и все захотят с тобой играть.
Это мне очень помогло в жизни.
У нас така ситуація: ми вчора грали і донька (5.5 років) спочатку виграла, а потім програла, почався скандал і наіграні ридання. Я пояснювала, що виграш це не головне і акцентувала увагу, що нам було дуже весело в процесі. Сьогодні вона пропонує пограти в ту ж гру і все повторилося знову, вона виграла, а потім програла і знову злість, сльози, "я на тебе образилась"
Я вже доросла і досі не вмію програвати, тому і подивилась відео😅
😊❤
а як вчинти з дитиною, яка взагалі не терпить, якщо щось не по її бажанню? працюю в школі, є дівчинка (7 років), що завжи дуже бурхливо реагує на все, що іде не по її сценарію, демонтративно ображається, робить все, щоб привернути до себе увагу і отримати бажане за будь-яку ціну, влаштовує істерики, зриває уроки. Мама особливо не переймається, як правило, одразу дає дитині що та вимагає. Я ж вважаю таку поведінку неправильною, тим більше, що інші діти спостерігають. Намагаюся пояснити, що в школі є правила, що не завжди іде так як хочеться їй, що якщо чогось хочеться - то варто попросити, це буде приємніше і для неї, і для оточуючих, але це не означає, що ти 100% отримаєш бажане. Якщо такій поведінці сприяти і піддаватися, то боюся, що інші діти візьмуть за правило так себе вести.
Якраз вчора про це говорили з чоловіком. Син вчора розізлився що я виграла в забігу, почав кричати а потім й бити мене. Це мене дуже врахило. Ніколи не бачила щоб він себе так поводив.😢
Така реакція дитини свідчить про те, що дитина заздрісна та чимось обділена. І це все є результатом виховання батьків.Батьки були позбавлені в своєму дитинстві любові та турботи про близьких.
В мого сина також такаж реакція на програші, хоча він одна дитина а сім’ї, в дійсно це проблема, я йому пояснюю , він все розуміє, але кожен раз так робить.
❤
Мені абсолютно пофіг на поразку, не розумію в чому прикол сердитись