Я переселенка, ви дуже точно сказали про мешканців Лубен. Все міряється грошима! Багато духовно опустошені!! А ще вразила жадібність, злоба, ненависть!!! Є добрі люди, але їх дуже мало!!!
Іще в серіалах робили так, що незрозуміло- яке місто, яка країна, ніби якицсь умовний світ. Але одне місто завжди мвє назву- москва. Туди або мріють поїхати герої, або їдуть туди. Натяк, що тільки москва відрізняється від усього навкого. (Зрозуміло, звичайно, що знімали в нас за російські кошти-у них їх було все-таки більше). І це дуже бісило. Наприклад, уолись дивилась перші сезони Жіночого лікаря. І титри навіть українські, і актори українські. Спочатку здається, що й дії в якомусь місті України відбуваються. А потім головний герой їде в Москву, ніби це так просто, як з Харкова до Львова поїхати. Хоча це інша країна. Навіть по сюжету зрозуміло, що ніби як основні дії не в Росії відбуваються, навіть деякі закони там українські, ане російські. І це дуже напрягало
Князь Дмитро Іванович Вишневецький, черкаський і канівський староста, один із засновників Запоріжської Січі, не раз водив козаків у походи проти турків і кримських татар, за що й оспіваний у народній пісні як козак Байда. Княгиня Раїна Вишневецька відома як палка прихильниця православ’я, засновниця трьох монастирів на Лівобережній Україні, в т. ч. Лубенського Мгарського. Її син Ієремія був одним із найбільших українських магнатів, відданим інтересам Речі Посполитої, якого історики називали «найзліснішим ворогом і гонителем козацьким…» Територією Лубенщини князі Вишневецькі почали володіти з кінця XVI ст. і мали значний вплив на економічний та політичний розвиток Посулля. Про цей період розповідає праця відомого українського історика О. Лазаревського «Лубенщина й князья Вишневецкие», що була надрукована 1896 р. в журналі «Киевская старина». Про Посулля XV - першої половини XVI ст. письмові джерела говорять не інакше, як про «уход», «пустелю», «дике поле». Спочатку ним володіли литовські князі Глинські, а згодом - польський шляхтич Михайло Байбуза. Багатство природи посульських земель привертало увагу канівських міщан, які приходили сюди полювати, бортничати. Це їх право підтримувалось польським королем, і не випадково 1590 р. Варшавський сейм право на володіння Посуллям затвердив за канівським та черкаським старостою Олександром Вишневецьким. В жалуваній грамоті йому надавалось право закладати в цих землях фільварки, замки, збирати з селян податки. З нього і розпочалася колонізація великої частини Лівобережжя - «пустыни Сулы, за Черкасами лежащей…» Для того щоб утвердитись у своїх володіннях, Вишневецькому необхідно було приваблювати в пустельне Посулля людей, будувати укріплення - «городки», щоб захистити цей люд від нападів турків і татар. Природний ландшафт краю дозволяв це робити. Вже 1591 р. король Сигізмунд III дав О. Вишневецькому дозвіл на будівництво замку в Лубнах, «над рекою Сулою лежачим». Для цього він обрав зручне місце - гору поряд із залишками валу давньоруського городища Х-XIII ст. Лубен. Побудовану резиденцію він вважав своєю столицею і в честь себе назвав Олександровим, або нові Лубні. Старими Лубнями йменувалась відроджувана частина старого міста, де жили міщани, ремісники. Місто мало й печатку із написом латиною та зображенням герба Олександрова (рука з оголеним кинджалом, гарматою і ядрами; інший варіант - рука з мечем і відтятою ведмежою головою). За Вишневецького 1591 р. місту було надано магдебурзьке право, що давало можливість широкому розвитку торгівлі, ремесел, місто звільнялось від управління і суду феодалів. Після смерті О. Вишневецького залишився його син Юрій, але він не виявив інтересу до своєї спадщини, і Посулля перейшло у власність Михайлу - старості Овруцькому, меншому брату Олександра. При ньому лубенський замок був укріплений 43 гарматами-пищалями, привезеними з Овруча. Про те, що М. Вишневецький турбувався про заселення посульських земель, свідчать численні скарги його сусідів на те, що він приймає у свої володіння їхніх підданих. Відомий також акт 1609 р., в якому Вишневецький скаржиться на Я. Островського королю за грабіжницький напад на його лубенські маєтності. Після смерті Михайла Вишневецького 1618 р. постановою Люблінського трибуналу «замок й место Лубны, зо всеми футорами, яко теж й иншіе замки й места», «со всеми тех мест й футоров подданых пожитками й повинностями» були передані вдові Раїні Могилянці (двоюрідній сестрі Петра Могили - відомого українського церковного і культурного діяча, митрополита київського) та дітям - Ієремії та Ганні, до повноліття яких роль опікунів виконували Юрій та Костянтин Вишневецькі. Раїна Вишневецька відома саме тим, що заснувала на лівобережних землях три православні монастирі: Густинський (Прилуцький), Ладинський (Підгірський) і Лубенський (Мгарський). Перший ігумен Мгарського монастиря Ісая Копинський завідував також всіма парафіяльними православними церквами у володіннях Вишневецьких. Це ним 1622 р. в Лубнах було засноване церковне братство при храмі Пресвятої Трійці. В цей же час в Лубнах почав діяти і католицький монастир ордена бернардинів. Розміщувався він поряд з резиденцією Вишненецьких. Поруч з монастирем монахами були насаджені фруктові сади та поля лікарських рослин. Великі монастирські поля були також у с. Тернах. Існує навіть версія, що свою назву село отримало подібно до назви міста Терни в середній Італії, звідки прийшли кочові монахи. З їх приходом на Лубенщині продовжує розвиватись вирощення лікарських трав. Після зруйнування монастиря під час визвольної війни 1648 р. цим промислом почали займатись монахи Мгарського монастиря. Князі Вишневецькі загалом сприяли зміцненню Православної віри у своїх володіннях. Навіть ревний прихильник католицтва Костянтин Вишневецький 1630 р. видав акт Мгарському монастирю на підтвердження володіння вільшанськими землями. Проте полонізація українських земель стає все відчутнішою. М. Г. Астряб у своїй праці «Лубенский Мгарский Свято-Преображенский монастырь» пише, що ігумен Калістрат «с честю отстоял православне в обители от католического натиска ксендзов-бернардинов й от грабительских нападений польских жолниров». Т. М. Дяченко, директор Лубенського краєзнавчого музею.
Не в тему,але напишу) Вчора побачив фінал Слобожанки 2016 року і там були як учасники ведучі даного подкасту) Боже,як приємно мати змогу бачити творчий шлях людей) P.s. редагую комент, виявляється в тему все ж)
Не хоче ваша місцева Лубенська влада допомогати переселенцям! Стільки будинків занедбаних, але не хочуть ремонтувати, байдуже, бо по вашому місту не летіли бомби і ви не знаєте, як це залишитись без житла! А зібрав би мер чи депутати переселенців та запитав, як вони себе почувають у вашому місті!!! Швидше би закінчилась війна, щоб виїхати звідси, і ніколи не бачити те, що робиться тут!!!
В 98 році в Києві люди Лісову ще активно називали Піонерська, а Чернігівську - Комсомольська. Коли вже ні піонерів, ні комсомольців майже десятиріччя не було...
а як щодо корінного населення Вестіндіїї?..тобто сучасної америки..система каторжних тюрем коли формально відійшла в минуле. ..написи ТІЛЬКИ ДЛЯ БІЛИХ,коли зникли?..теж дуже цікаво..а робітні будинки в англїї..та інш..
Продовжуйте в тому ж дусі, чекаю на нові відео
Я переселенка, ви дуже точно сказали про мешканців Лубен. Все міряється грошима! Багато духовно опустошені!! А ще вразила жадібність, злоба, ненависть!!! Є добрі люди, але їх дуже мало!!!
Іще в серіалах робили так, що незрозуміло- яке місто, яка країна, ніби якицсь умовний світ. Але одне місто завжди мвє назву- москва. Туди або мріють поїхати герої, або їдуть туди. Натяк, що тільки москва відрізняється від усього навкого. (Зрозуміло, звичайно, що знімали в нас за російські кошти-у них їх було все-таки більше). І це дуже бісило. Наприклад, уолись дивилась перші сезони Жіночого лікаря. І титри навіть українські, і актори українські. Спочатку здається, що й дії в якомусь місті України відбуваються. А потім головний герой їде в Москву, ніби це так просто, як з Харкова до Львова поїхати. Хоча це інша країна. Навіть по сюжету зрозуміло, що ніби як основні дії не в Росії відбуваються, навіть деякі закони там українські, ане російські. І це дуже напрягало
"Постійно поруч" і УМТ - два дуже недооцінених подкасти, ради бачить їх разом 👍
Князь Дмитро Іванович Вишневецький, черкаський і канівський староста, один із засновників Запоріжської Січі, не раз водив козаків у походи проти турків і кримських татар, за що й оспіваний у народній пісні як козак Байда. Княгиня Раїна Вишневецька відома як палка прихильниця православ’я, засновниця трьох монастирів на Лівобережній Україні, в т. ч. Лубенського Мгарського. Її син Ієремія був одним із найбільших українських магнатів, відданим інтересам Речі Посполитої, якого історики називали «найзліснішим ворогом і гонителем козацьким…»
Територією Лубенщини князі Вишневецькі почали володіти з кінця XVI ст. і мали значний вплив на економічний та політичний розвиток Посулля. Про цей період розповідає праця відомого українського історика О. Лазаревського «Лубенщина й князья Вишневецкие», що була надрукована 1896 р. в журналі «Киевская старина». Про Посулля XV - першої половини XVI ст. письмові джерела говорять не інакше, як про «уход», «пустелю», «дике поле». Спочатку ним володіли литовські князі Глинські, а згодом - польський шляхтич Михайло Байбуза.
Багатство природи посульських земель привертало увагу канівських міщан, які приходили сюди полювати, бортничати. Це їх право підтримувалось польським королем, і не випадково 1590 р. Варшавський сейм право на володіння Посуллям затвердив за канівським та черкаським старостою Олександром Вишневецьким. В жалуваній грамоті йому надавалось право закладати в цих землях фільварки, замки, збирати з селян податки. З нього і розпочалася колонізація великої частини Лівобережжя - «пустыни Сулы, за Черкасами лежащей…»
Для того щоб утвердитись у своїх володіннях, Вишневецькому необхідно було приваблювати в пустельне Посулля людей, будувати укріплення - «городки», щоб захистити цей люд від нападів турків і татар. Природний ландшафт краю дозволяв це робити.
Вже 1591 р. король Сигізмунд III дав О. Вишневецькому дозвіл на будівництво замку в Лубнах, «над рекою Сулою лежачим». Для цього він обрав зручне місце - гору поряд із залишками валу давньоруського городища Х-XIII ст. Лубен. Побудовану резиденцію він вважав своєю столицею і в честь себе назвав Олександровим, або нові Лубні. Старими Лубнями йменувалась відроджувана частина старого міста, де жили міщани, ремісники. Місто мало й печатку із написом латиною та зображенням герба Олександрова (рука з оголеним кинджалом, гарматою і ядрами; інший варіант - рука з мечем і відтятою ведмежою головою). За Вишневецького 1591 р. місту було надано магдебурзьке право, що давало можливість широкому розвитку торгівлі, ремесел, місто звільнялось від управління і суду феодалів.
Після смерті О. Вишневецького залишився його син Юрій, але він не виявив інтересу до своєї спадщини, і Посулля перейшло у власність Михайлу - старості Овруцькому, меншому брату Олександра. При ньому лубенський замок був укріплений 43 гарматами-пищалями, привезеними з Овруча. Про те, що М. Вишневецький турбувався про заселення посульських земель, свідчать численні скарги його сусідів на те, що він приймає у свої володіння їхніх підданих. Відомий також акт 1609 р., в якому Вишневецький скаржиться на Я. Островського королю за грабіжницький напад на його лубенські маєтності.
Після смерті Михайла Вишневецького 1618 р. постановою Люблінського трибуналу «замок й место Лубны, зо всеми футорами, яко теж й иншіе замки й места», «со всеми тех мест й футоров подданых пожитками й повинностями» були передані вдові Раїні Могилянці (двоюрідній сестрі Петра Могили - відомого українського церковного і культурного діяча, митрополита київського) та дітям - Ієремії та Ганні, до повноліття яких роль опікунів виконували Юрій та Костянтин Вишневецькі.
Раїна Вишневецька відома саме тим, що заснувала на лівобережних землях три православні монастирі: Густинський (Прилуцький), Ладинський (Підгірський) і Лубенський (Мгарський). Перший ігумен Мгарського монастиря Ісая Копинський завідував також всіма парафіяльними православними церквами у володіннях Вишневецьких. Це ним 1622 р. в Лубнах було засноване церковне братство при храмі Пресвятої Трійці.
В цей же час в Лубнах почав діяти і католицький монастир ордена бернардинів. Розміщувався він поряд з резиденцією Вишненецьких. Поруч з монастирем монахами були насаджені фруктові сади та поля лікарських рослин. Великі монастирські поля були також у с. Тернах. Існує навіть версія, що свою назву село отримало подібно до назви міста Терни в середній Італії, звідки прийшли кочові монахи. З їх приходом на Лубенщині продовжує розвиватись вирощення лікарських трав. Після зруйнування монастиря під час визвольної війни 1648 р. цим промислом почали займатись монахи Мгарського монастиря.
Князі Вишневецькі загалом сприяли зміцненню Православної віри у своїх володіннях. Навіть ревний прихильник католицтва Костянтин Вишневецький 1630 р. видав акт Мгарському монастирю на підтвердження володіння вільшанськими землями. Проте полонізація українських земель стає все відчутнішою. М. Г. Астряб у своїй праці «Лубенский Мгарский Свято-Преображенский монастырь» пише, що ігумен Калістрат «с честю отстоял православне в обители от католического натиска ксендзов-бернардинов й от грабительских нападений польских жолниров».
Т. М. Дяченко,
директор Лубенського краєзнавчого музею.
Ви розумні та цікаві молоді люди .Я слухаю з великим задоволенням .Щиро дякую! Як завжди чудово!
Не в тему,але напишу)
Вчора побачив фінал Слобожанки 2016 року і там були як учасники ведучі даного подкасту)
Боже,як приємно мати змогу бачити творчий шлях людей)
P.s. редагую комент, виявляється в тему все ж)
Макс Давиденко - мій фаворит!🤗
Ого, комбо двох моїх улюблених подкастов!
Лайк за подкаст )))
Запросіть, будь ласка когось з Запорізької області, було б цікаво послухати думки про свій рідний край )))
Кого б хотіли побачити?)
@@UkranianMuseumAssotiation Олександра Авраменко)
Володимир Кохан з «Хащі»
запросіть його!
Хочу тепер в Лубни))
Давно пора
Я чекаю
Запросіть Євгена Мурзу з каналу комік+історик, він вам зможе багато чого розповісти про маленькі містечка 😎
Дякую, орнув знатно .
😍
Не хоче ваша місцева Лубенська влада допомогати переселенцям! Стільки будинків занедбаних, але не хочуть ремонтувати, байдуже, бо по вашому місту не летіли бомби і ви не знаєте, як це залишитись без житла! А зібрав би мер чи депутати переселенців та запитав, як вони себе почувають у вашому місті!!! Швидше би закінчилась війна, щоб виїхати звідси, і ніколи не бачити те, що робиться тут!!!
А я й не думала про це, дякую❤ про травму від культурних ритуалів совка.. це сильна думка що багато змінює, піду подумаю😂
Доречі, я зі Звенигородки, ходила тими самими стежками😅
Сорочинський ярмарок це Атлас вікенд ще тих часів😅 Навіть краще, там було просто всеее❤
Якщо не сказати Казантіп))))
@@UkranianMuseumAssotiationКазантип там теж був😅
Певно тому що мало особистостей, які собою прикрашають, освітлюють місце, більшість реалізується тулячись на вже існуючі, запалені кимось вогні.
🎉
В 98 році в Києві люди Лісову ще активно називали Піонерська, а Чернігівську - Комсомольська.
Коли вже ні піонерів, ні комсомольців майже десятиріччя не було...
тому що це були їх історичні назви..подобається це комусь чи ні...
Московський мост сєдьмой, смотря откуда смотрітє
Наш реп гуд політі зачєм ви колю колітє?!
Я би так не казав, що Чайковський не наш, у нього вся батьківська лінія українська, та і прізвище би було Чайка, як би не те все 🤷♂️
Максиме, про попів і подвійне дно треба забирати в матеріал
і типу як це бути людиною яка будує секретний тунель)
От я в Тисмениці знайшла табличку родичів Фрейда, він теж родився в Тисмениці, але виїхав в малому віці
Фройд
я жив на Бойчука
і через те що вона для мене ніколи не була кіквідзе - то мені було легко
ну якшо київські до львова переїздять - тоді львівська комедія ліпша. але зара я бачу зворотнє
Залюбки послухала цей подкаст! Ви чудові
а як щодо корінного населення Вестіндіїї?..тобто сучасної америки..система каторжних тюрем коли формально відійшла в минуле. ..написи ТІЛЬКИ ДЛЯ БІЛИХ,коли зникли?..теж дуже цікаво..а робітні будинки в англїї..та інш..