Рішення Європейського суду з прав людини в міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)

Просвітницький захід на тему „Рішення Європейського суду з прав людини в міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)»“
Участь у заході взяли судді Конституційного Суду України Віктор Городовенко, Алла Олійник, Олег Первомайський, Галина Юровська, суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський, який виступив головним доповідачем, ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук, представники НШСУ, наукових установ та закладів освіти.
Під час заходу суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський зазначив, що 25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) публічно оголосив рішення в першій із чотирьох міждержавних справ „Україна проти Росії (щодо Криму)“ за заявами № 20958/14 та № 38334/18. Цим рішенням Суд установив численні та систематичні порушення прав людини, що мали місце у Криму після його незаконної анексії російською федерацією, починаючи з лютого 2014 року, порушення прав українських політичних в’язнів, етнічних українців, кримських татар, які виступали проти російської окупації.
Суддя пояснив механізм звернення до ЄСПЛ, розуміння поняття „міждержавна справа“, розкрив суть заяв у цій справі, сфокусував увагу на основних позиціях ухваленого рішення та тих статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що зазнали порушень.
ЄСПЛ визнав прийнятними скарги Уряду України про існування адміністративної практики російської федерації щодо порушень Конвенції та протоколів до неї за переважною більшістю статей, наведених Україною.
Зокрема, ЄСПЛ у рішенні встановив, що мало місце існування адміністративної практики щодо:
☑️ зникнень українських військових, етнічних українців, кримських татар та відсутність ефективного розслідування цих випадків (стаття 2 Конвенції);
☑️ жорстокого поводження, незаконного утримання українських військових, політичних в’язнів, етнічних українців, кримських татар, журналістів (статті 3, 5 Конвенції);
☑️ незаконного поширення законодавства росії на територію Криму, у результаті чого суди із 27 лютого 2014 року в АР Крим не можуть вважатися такими, що встановлені відповідно до закону (стаття 6 Конвенції);
☑️ примусового нав’язування російського громадянства, незаконних обшуків приватних помешкань (стаття 8 Конвенції);
☑️ утисків, переслідування та конфіскації майна релігійних організацій, що не належать до російської православної церкви; припинення діяльності українських медіа; заборони публічних зібрань, затримання їх організаторів (статті 9, 10, 11 Конвенції).
ЄСПЛ також вказав у рішенні на порушення прав людини, що визначені приписами статей протоколів до Конвенції, зокрема такі порушення мали місце стосовно експропріації (націоналізації) майна цивільних осіб і приватних підприємств без компенсації, заборони української мови у школах і переслідування україномовних дітей у школі, обмеження свободи пересування між Кримом і материковою частиною України та переслідування кримських татар.
У цій справі ЄСПЛ виявив елемент „офіційної толерантності“ з боку держави-відповідача, яка є відповідальною за адміністративну практику порушень Конвенції.