Покровськ: місто, де жив автор "Щедрика" Леонтович | Репортаж ВВС
ฝัง
- เผยแพร่เมื่อ 15 ม.ค. 2025
- Українці вже втретє відзначають Різдво в умовах повномасштабного російського вторгнення.
На сході України росіяни просуваються і вже впритул наблизилися до Покровська.
Тут, за деякими версіями, народилася найвідоміша в світі українська різдвяна композиція - "Щедрик".
Кореспондент ВВС з питань оборони Джонатан Біл побував у Покровську напередодні Різдва.
#війна #різдво #покровськ
Підписуйтеся на наш канал 👉🏽 bbc.in/4cnelP8
-----------------------------------
Відеосюжети з України та всього світу. Новини і репортажі кореспондентів ВВС. Відеографіка про найцікавіші події. А також новинна програма в прямому ефірі з Лондона щобудня о 21.00
Ми у соцмережах:
Facebook: / bbcnewsukrainian
Instagram: / bbc_ua
Twitter: / bbc_ua
Telegram t.me/bbcukrainian
Всі новини: www.bbc.ua
Будь ласка, зберігайте пристойність, такт і доречність ваших дописів.
Не слід надсилати повідомлення, які порушують закон, закликають до переслідування чи сприймаються як переслідування, містять погрози, образи, наклеп, непристойності, людиноненависництво, дискримінацію за расовою чи статевою ознакою тощо.
Наші сторінки читають користувачі різного віку, тому не вживайте, будь ласка, лайливих слів.
Не надсилайте копії свого повідомлення чи дуже подібні повідомлення кілька разів.
Не надсилайте повідомлення з URL, який не стосується теми допису.
ВВС зберігає за собою право не публікувати ваші коментарі. Якщо ви з цим не погоджуєтеся, будь ласка, не надсилайте їх.
Я просто плачу... плачу... 😢..плачу
не плачь!мы всё заново отстроем,как В Мариуполе будет,даже старое название вернём,Красноармейск
и твоё красивое имя Таня не будем заставлять переименовываться в Горпина
💛💙
Щедрик написаний тут, в Покровську.
Сумно, але від чир лідерської підтримки меньша кількість людей з меньшими ресурсами для, війни лише витискається з території. І, все знов повторюється, як в Бахмуті. Що Британія боїться російської армії з найрозвинішими технологіями та професійною армією та всім іншим, то що казати про совкову армію меньшу, яка лише від браку озброєння може відступати чи триматися на геноциді звичайного мирного цивільного населення. Проти більших ресурсів та населення, що боїться Британія
Покровськ був є і буде українським. Ні в якому разі не можна віддати Покровськ російським окупантам. Це місто ніколи не мало відношення до росії.
Це ви тролянули з ситуації, що відбувається . Ким не віддавати до останнього українця та українки?Тільки якщо виграє здоровий глузд, то може щось в тримається
Незламнi, здавайсо.Якут Гоша😮
А кто вас спрашивать будет? Покровск , это ДНР, то есть российская территория, временно окупированная всу! Россия прийдет, порядок наведет!
отдавать он не хочет)ишь ты!сам то на фронте или ухилянт?кто основал и строил этот город знаешь?
Мій друг, Білоус Андрій з Гайсина, вже третій день народження, святкує в полоні. Але саме наші, не міняють людину, яка героїчно відмовилася від евакуації після контузії, аби тримати позиції. Потрапила в полон. І все .
Навіть росіяни зняли відео з хлопцями та пропонує їх обміняти. Наші військові не реагують.
Наші військові не займаються обмінами.
Це по-перше.
По-друге,
те, що Ви написали про "бажання росіян", нахабна б_р_е_х_н_я 😡
Том Купер: «Кажуть, що у перемог на війні багато батьків, а у поразок - жодного. У випадку України трагізм полягає в тому, що батьки поразки визначені так само чітко, як діамант. Більше того: вони ж тим часом більше зайняті тим, що каламутять воду, ніж тим, що дійсно ведуть війну. Це також "спровокувало" цей ("незапланований") пост.
Ви запитаєте, що це за історія?
З моєї точки зору, все почалося ще в середині серпня 2024 року...
1.) Главком і його Генштаб-У (тобто "Сирський і друзі") "забули" (в прямому чи переносному сенсі - це вже, власне, їм пояснювати) допомогти 72-й механізованій бригаді ЗСУ у Вугледарі.
Підрозділ обороняв зруйноване місто 1,5 роки без перепочинку.
Однак, на відміну від ситуації з січня 2023 року, станом на серпень 2024 року він був повністю покинутий вищим командуванням. Буквально кинута напризволяще, не маючи ані необхідної артилерійської підтримки, ані належного забезпечення мінами та боєприпасами. Командування 72-ї тижнями вимагало допомоги, просячи про заміну, принаймні, про постачання та підкріплення: Сирський з товаришами нічого не робили. Звісно, вони "планували" відправити підкріплення до Вугледару, "замінити" 72-гу на 59-ту мотопіхотну...., але насправді: вони навіть не подбали про те, щоб хоча б укріпити фланги Вугледару, подбати про те, щоб тамтешні підрозділи отримали необхідні міни, ПТРК та боєприпаси. Просто нічого не було зроблено.
Вирішивши, нарешті, "зробити щось", Сирський і друзі відправили 123-ю бригаду територіальної оборони. Підрозділ, який не був ані оснащений, ані навчений для виконання цього завдання. Яке ж було здивування, коли, як повідомлялося тоді, 123-тя розвалилася: маса бійців 186-го, 187-го та 189-го батальйонів дезертирувала на знак протесту проти некомпетентних генералів. Зневірений командир 187-го батальйону навіть наклав на себе руки... Чи винесли Сирський & Приятелі якісь уроки з цього?
Ні. Коли 72-га була відрізана і втратила (те, що залишилося) один зі своїх батальйонів у місті (або була змушена спробувати прорватися на північ), Сирський і друзі почали звинувачувати Мар'яну Безуглу, депутата українського парламенту, в тому, що вона "розкрила" громадськості їхній ("фантастичний") план заміни 72-ї у Вугледарі, таким чином "повідомивши" росіянам, коли і де наступати...
⬇️⬇️⬇️⬇️
2.) Нічим не кращим був і "другий акт" цієї драми: після падіння Вугледара вони продовжили практику закріплення невдач. З решток 123-ї бригади вони зліпили батальйон і перекинули його в район на захід від Вугледара. Крім того, вони взяли єдиний механізований батальйон зі складу 128-ї гірсько-штурмової бригади (на той час ця частина дислокувалася на півдні Запоріжжя) і розмістили його між позиціями "123-ї бригади" і ЗСУ - тим часом, на північ і захід від Вугледара. Здалеку - дійсно, з їхніх штабів у Києві (і з моніторингу різних "карт війни", які широко доступні вам, шановні читачі, в соціальних мережах) - це, безумовно, виглядало "добре". Насправді ж жоден з підрозділів, які зараз стоять на цій ділянці фронту, не отримав ані мін, ані ПТРК, і всі вони були змушені будувати нову лінію оборони власними силами (без жодної підтримки ззовні). Щоб "розставити всі крапки над "і", штаб ОТУ "Хортиця" - рівень командування, відповідальний за координацію всіх цих підрозділів - не зробив нічого для координації.
Чому генерали такого рівня повинні дбати про виконання своєї роботи там, де нікому не було діла до того, що вони не виконували свою роботу протягом останнього року? (До речі, переконатися, що штаб ОСУ "Хортиця" виконує свою роботу, було б роботою командувача, українських сухопутних військ/армії та командувача ЗСУ...) Результат: після двох тижнів ретельної польової розвідки росіяни атакували непідготовлену, ненавчену і погано екіпіровану "123-ю бригаду" (читай: один батальйон, зліплений з трьох) в районі Шахтарського, і - яка несподіванка - пробили, а потім заїхали в тил механізованому батальйону 128-ї і знищили його. З близько 440 бійців ЗСУ, оточених таким чином, живими вийшли, мабуть, 150, і то не вистачало буквально всього: навіть пілоти БПЛА та мінометники цього підрозділу полягли, відстрілюючись від росіян з РПГ, автоматів та ручних гранат...
⬇️⬇️⬇️⬇️
Що ж зробили "Сирський і друзі" цього разу?
Вони дали дозвіл на публікацію "вражаючих" відео, на яких розкидані танки і позиції 128-ї "підривають росіян" - хоча насправді вони були відрізані і відчайдушно стріляли по росіянах, які проїжджали повз них і наступали в їхній тил. Вони не пояснили громадськості, що сталося: жодного слова про власні помилки, недбале виконання службових обов'язків і невдале командування. Вони також не відправили на місце події неушкоджену бригаду. Не відправили. Як завжди, вони відреагували абсолютно безглуздими контратаками "для відновлення втрачених позицій", латаючи лінію фронту все новими і новими розрізненими батальйонами з майже десятка різних бригад.
Не можу не зробити висновок: один з "найдивовижніших виступів" українських генералів, принаймні з часів Бахмутської битви, полягає в тому, що вони весь час скаржаться на те, що у них "немає військ" - коли мова йде про те, щоб вчасно вжити заходів.
Але ж вони "мають війська" - коли вже надто пізно...?
Захоплююче.
До речі, як і перед цією катастрофою, коли нова лінія оборони встановлювалася далі на північ, ні Генштаб, ні штаб ООС "Хортиця" не подбали ні про забезпечення підрозділів, що кинулися на місце події, необхідними мінами і ПТРК, ні про координацію між ними: що б не привезли з собою батальйони, які прибували на нову лінію на південь від річки Сухі Яли, це було те, що вони могли використати для боротьби з росіянами, що атакували. І більше нічого. Результат був простий: усім батальйонам довелося суворо обмежити витрати боєприпасів. Настільки, що більшість обмежувалися 4-10 артилерійськими снарядами, можливо, 20 мінометними мінами (якщо такі були) і 4-6 ПТРК на день. І, як завжди, координація покладалася на їхніх командирів. Наприклад: покинуті відповідальними за них генералами, вцілілі бійці знищеного механізованого батальйону 128-ї згуртувалися і - у співпраці з тим, що залишилося від 72-ї механізованої - організували нову лінію оборони між Максимівкою і Богоявленкою. Це було не що інше, як диво (звісно, завдяки значній тактичній некомпетентності росіян), що вона "протрималася" протягом наступного місяця.....
Звісно, ЗСУ "будували нову лінію оборони" - але глибоко в тилу, далі на північ (південніше Курахового), а не вздовж річки Сухі Яли. Будівництвом лінії оборони вздовж річки Сухі Яли повинні були займатися всі розрізнені батальйони, кинуті на місце події. До того ж, що вже стало звичним для цього сектору: ця лінія оборони не була захищена мінами.
Їх не було - тому що за три роки війни Зеленський і Єрмак, а також їхнє Міністерство оборони, не кажучи вже про Сирського з товаришами, все ще не можуть налагодити виробництво мін в Україні...
⬇️⬇️⬇️⬇️
3.) Кінцевим результатом двох вищеописаних невдач Сирського і товаришів стало те, що тепер 79-та механізована бригада - підрозділ, який так успішно обороняв район на південь від Мар'їнки протягом року - раптом виявився не тільки "голим" на південному фланзі: навіть її тил опинився під загрозою наступу росіян з півдня. Праворуч і в тилу не було нічого, що могло б його убезпечити. Не дивно, що їй довелося відходити все далі на захід: від Катеринівки до Іллінки, від Іллінки до Романівки, від Романівки до Ганнівки..
. А через те, що відходила 79-та, відходила і 33-тя мехбригада, яка так добре тримала оборону південно-східних підступів до Курахового; а через те, що відходила 33-тя мехбригада, відходила і 46-та повітряно-десантна, яка тримала оборону Курганового (про що ми писали минулого тижня)... Просто ідеально. Точно за - російським - планом. Яким же несподіваним є висновок, що Сирський та його друзі переконані, що всі "червоні стрілки" на їхніх картах позначають їхні, а не російські підрозділи...
Більше того: Сирський та його друзі настільки некомпетентні, що навіть не змогли належним чином скоординувати це відведення. Близько двох тижнів тому вони не повідомили 79-ту повітряно-десантну про те, що 33-й мехбат був змушений вийти з Дальнього, і таким чином росіяни відрізали батальйон першого батальйону, наступаючи з Дальнього в південному напрямку, на Успенівку. Потрібне було втручання двох інших українських батальйонів, щоб вивести оточений батальйон 79-ї (права "синя стрілка" на карті нижче) з оточення... Зверніть увагу: Сирський з товаришами навіть не відреагували. Координувати операцію з визволення оточеного батальйону 79-ї бригади мали місцеві командири. Коли славні генерали таки відреагували, то через тиждень після того, як все це відбувалося - і то у вигляді звинувачення "журналістів та соціальних мереж" у тому, що вони повідомили про оточення військ ЗСУ в Ганнівці та Успенівці..
. Вільно за девізом: якщо вчасно не повідомили, то цього не було, а якщо щось і було, то винні не генерали, які командують, а хтось інший...
Всi ви там охиреннi стратэги, i до балачок дуже добрi😅😅