01:30 - Фільм «Віддана». Що відчуває письменниця, коли дивиться на екран і бачить образи, які вона вигадала? 05:40 - я не впізнаю свою історію в якихось її виявах і це дуже цікаво 10:10 - мистецтво - це ілюзія, яка допомагає вийти за межі себе 13:45 - новий роман «Амадока». Це метафора сукупності історій, які були, але про які ми вже не пам'ятаємо сьогодні 18:00 - тема Голокосту зовсім не розкрита в українській культурі 23:00 - я не намагалася створювати об'єктивну картину, я показувала дуже різні тонкі сили, які керують кожною людиною 28:20 - йдеться про крихкість окремих людських життів, про те як влада чи політика ламає і знищує не тільки фізично, але й витирає з нашої пам'яті 32:50 - в кожного свій тип трагедії насправді 39:40 - це фантазія на тему: чи можна жити без пам'яті? І навпаки чи обов'язково нам усе згадувати, бо недарма людська психіка має захисні механізми
hromadske для меня "Феликс Австрия" - это Фрейд Психоанализ. Роман запал в душу, а София Андрухович стала писательницей, встрече с которой радуешься. Спасибо за продолжение знакомства
Дуже мало переглядів. Мало коментарів. Малий інтерес у людей до таких чудових авторів як Софія. І це печально... Знаючи скільки часу народ тратить на перегляди непотрібного контенту чи срачі в фейсбуці. Це вирок українському суспільству. Ми, по ходу, приречені бути баранами, які не читають(чи біс із ним, слухають)книжок, яким байдуже їхня історія, культура, мова, мистецтво. Софії спасибі за "Фелікса" і "Амадоку". Прочитав і ту і іншу. Зовсім не жалкую і іншим раджу зануритись у цей "космос"
Дякуємо, що дивитесь нас. Ще більше цікавих інтерв’ю - в програмах «Україна Розумна» (th-cam.com/play/PLPnX89fQLdskDwIcPuqQg8SYPTgsCchSP.html) та «Альберт» (th-cam.com/play/PLPnX89fQLdsmYpWrjLyHcUSd4shGjlvR7.html)
Сома Моргенштерн описує сліди Амадоки на Тернопільщині, поблизу Медоборів: "Звісно, пригадую дім моєї бабусі, який стояв на краю лісу поблизу невеличкого потоку, води якого вимивали велику кількість мушель - як я потім зрозумів, явище, незвичне для цієї місцевості. Гори мушель лежали улітку на берегах цього потоку, що невеличким струмком протікав царинкою моєї бабусі, мимо її дому. .. Тим, що я взагалі пригадую її і свій єдиний візит до неї, завдячую сільському божевільному, який, мабуть, мешкав неподалік від бабусі, але увесь час крутився на луці біля потічка. Він сидів там, одягнутий лише в спіднє з грубого льону. Сидів не так, як сидить людина, а немов собака. .. А тоді однією рукою він зачерпнув мушель й піднявши їх цілу жменю, не повертаючись в наш бік, пригрозив нам тими мушлями. Коли я розповів про подію бабусі, вона сказала: «Ви образили його. Він дуже добродушний. Але своїм способом він покарає тебе». «Що він зробить?», - запитав я бабусю. «Він нічого не заподіє тобі. Ось побачиш». Не минуло багато часу, й через вікно ми побачили, як він повільно підходить, з повними жменями мушель. Бабуся підняла мене до вікна, і я побачив, що він наскладав мушлі рядами перед дверима. Закінчивши, він повільно, не озираючись, повернувся до струмка. «Тепер увесь час, допоки ви тут, він буде складати перед дверима мушлі, замуровуючи нам вихід... "
01:30 - Фільм «Віддана». Що відчуває письменниця, коли дивиться на екран і бачить образи, які вона вигадала?
05:40 - я не впізнаю свою історію в якихось її виявах і це дуже цікаво
10:10 - мистецтво - це ілюзія, яка допомагає вийти за межі себе
13:45 - новий роман «Амадока». Це метафора сукупності історій, які були, але про які ми вже не пам'ятаємо сьогодні
18:00 - тема Голокосту зовсім не розкрита в українській культурі
23:00 - я не намагалася створювати об'єктивну картину, я показувала дуже різні тонкі сили, які керують кожною людиною
28:20 - йдеться про крихкість окремих людських життів, про те як влада чи політика ламає і знищує не тільки фізично, але й витирає з нашої пам'яті
32:50 - в кожного свій тип трагедії насправді
39:40 - це фантазія на тему: чи можна жити без пам'яті? І навпаки чи обов'язково нам усе згадувати, бо недарма людська психіка має захисні механізми
Як багато незвіданого і цікавого в нашій культурі... Дякую, почала відкривати для себе твори пані Софії...
Софія Андрухович - чудова оповідачка, Володимир Єрмоленко - чудовий слухач, тож дякую за чудове інтерв'ю! :)
Дякуємо, що дивитесь!
hromadske для меня "Феликс Австрия" - это Фрейд Психоанализ. Роман запал в душу, а София Андрухович стала писательницей, встрече с которой радуешься. Спасибо за продолжение знакомства
Софія Андрухович неймовірна! Дякую❤ чекаємо роман!!
Ми теж!
Дуже мало переглядів. Мало коментарів. Малий інтерес у людей до таких чудових авторів як Софія. І це печально... Знаючи скільки часу народ тратить на перегляди непотрібного контенту чи срачі в фейсбуці.
Це вирок українському суспільству. Ми, по ходу, приречені бути баранами, які не читають(чи біс із ним, слухають)книжок, яким байдуже їхня історія, культура, мова, мистецтво.
Софії спасибі за "Фелікса" і "Амадоку". Прочитав і ту і іншу. Зовсім не жалкую і іншим раджу зануритись у цей "космос"
Софія Андрухович - прекрасна!❤
Хочеться побільше книжок та інтерв‘ю.☺️
Чудове інтерв'ю!
І Софії , і ії татові, і ії чоловікові
- ШАНУВАННЯ !!! 💙💛!!!
Гарна пані
Згоден з вами ще даруйте додам вона шляхетна панна так и видчуваю цю шляхетнисть ридко в якои жинки можна це побачити тим бильше в наш час
гарне внтерв'ю. дякую
Дякуємо, що дивитесь нас. Ще більше цікавих інтерв’ю - в програмах «Україна Розумна» (th-cam.com/play/PLPnX89fQLdskDwIcPuqQg8SYPTgsCchSP.html) та «Альберт» (th-cam.com/play/PLPnX89fQLdsmYpWrjLyHcUSd4shGjlvR7.html)
Дякую! Софія Андрухович глибоко освідчена , чекаємо на нові романи! Цікаве інтерв'ю!
Сома Моргенштерн описує сліди Амадоки на Тернопільщині, поблизу Медоборів: "Звісно, пригадую дім моєї бабусі, який стояв на краю лісу поблизу невеличкого потоку, води якого вимивали велику кількість мушель - як я потім зрозумів, явище, незвичне для цієї місцевості. Гори мушель лежали улітку на берегах цього потоку, що невеличким струмком протікав царинкою моєї бабусі, мимо її дому. .. Тим, що я взагалі пригадую її і свій єдиний візит до неї, завдячую сільському божевільному, який, мабуть, мешкав неподалік від бабусі, але увесь час крутився на луці біля потічка. Він сидів там, одягнутий лише в спіднє з грубого льону. Сидів не так, як сидить людина, а немов собака. .. А тоді однією рукою він зачерпнув мушель й піднявши їх цілу жменю, не повертаючись в наш бік, пригрозив нам тими мушлями.
Коли я розповів про подію бабусі, вона сказала: «Ви образили його. Він дуже добродушний. Але своїм способом він покарає тебе». «Що він зробить?», - запитав я бабусю. «Він нічого не заподіє тобі. Ось побачиш». Не минуло багато часу, й через вікно ми побачили, як він повільно підходить, з повними жменями мушель. Бабуся підняла мене до вікна, і я побачив, що він наскладав мушлі рядами перед дверима. Закінчивши, він повільно, не озираючись, повернувся до струмка. «Тепер увесь час, допоки ви тут, він буде складати перед дверима мушлі, замуровуючи нам вихід... "
А мені було б цікаве прочитати ще й щоденник Аделі, ще записник Петра. Щоб вийшло як у Маркеса "Опале листя" тільки краще