Прекрасно...Як же глибоко розкривається людина, коли вона поринає у світ поезії... Ще ніколи Дашу такою прекрасною не доводилося бачити раніше... Дякую за чудовий проект. Дуже гарно, глибоко, ніжно, сильно і красиво. Як же я люблю українську мову. Вона прекрасна
Причім тут вона?) Це ж все поезія. Їй, панні Дарії, дадуть інші рядки -- то вон й буде про своє "авокадо" проміж ніг співати. Не в образу їй! Я не проти "авокадо" (жінка вона пікантна), я не за пуританство. Але... Просто не треба робити підміну, ви слухаєте в цій творчості Лесю Українку (її глибинний світ) , а не Дарію Астаф’єву.))
Ervin Alden, дай один вірш мільйонам людей почитати -- і будуть мільйони неоднакових віршів. Кожен проживе у ньому себе. І тут вірш прекрасний, так... Але і Даша теж прекрасна. Ось така її частина особистості, яку вона не показує на публіку, але яку знають ті, хто знають її ближче. Мистецтво може допомагати дивитися крізь соціальні маски, якщо люди будуть готові дивитися.
@@culturenaukma202 Знаєте, є ріжні гітари. З одних музика звучить краще, з інших -- згірш (або просто інакше, недоладно до відповідної композиції). Є дуже чудові музичні інструменти (для кожної музики -- свій)... Але ж хвалимо ми не гітару, а композитора? Подумайте ось над чим.. Візьміть собі до думки якусь п'єсу, де є такий собі катівник, злодій, зарізяка. Та уявіть чудового актора, який його зіграє з драматичною досконалістю. Чи звинуватимо ми цього актора у таємній гвалтівничості його натури?)) Nota bene. Чому ж ми позитивні риси персонажа приписуємо актору, а негативні -- ні? Актор не є ні творцем, ні творінням. Він -- резонатор.
Ангел помсти. У темряві таємній серед ночі До мене часто гість непевний прилїта', Він поглядом жахає і віта', Мов зірка Марс крівава, сяють очі. Всьміхаєть ся менї страшний посланець, Я бачу в усьміху ненависть і любов, На білих крилах червонїє кров, Мов на снїгу зорі вечірньої багрянець. Він промовля менї слова страшні й великі, В руках палає меч осяйний, огневий, І в серцї, наче поклик бойовий, Здіймають ся у мене співи дикі. „Слова, слова, слова! - на них мій гість мовляє, - Я ангел помсти, вчинків, а не слів, Не думай же, що твій одважний спів Других, а не тебе до бою закликає. „Даю тобі сей меч, дарма, що ти не сильна, Мій меч не тяжкий для одважних рук. Чи ти боїш ся смерти, кари, мук, Ти, що була душею завждї вільна?“ Він подає свій меч, я хочу взяти зброю, Але не слухає мене моя рука І лютість огнева із серця геть зника: „Іди, кажу йому, я не піду з тобою. „Не жаль менї життя, а жаль тії людини, Що у менї живе, що бачу я в других, Коли-ж її убю, хай кара йде за гріх, Не схочу пережить ганебної години. „Твоя слуга Корде́, одважная норманка В тиранах бачила тиранів цїлий вік, Але й в тиранї їй з'явив ся чоловік, Як над убитим крикнула коханка…“ Зника' північний гість, та погляд той і мова Лишають в серцї слїд крівавий і страшний, І в день менї в очах стоїть той гість дивний, А душу рве й гнїтить нескінчена розмова…
Даша ,змогла передати чуттевість вірша ,це не кожен сможе . Вона читала сердцем , коден рядок пропускаючі через себе ,з задоволенням би слухала інші вірші в її виконанні ,саме в їх виконані!
Ви молодець!!! Ви дійсно відчуваєте серцем те, що читаєте. Не зупиняйтеся, ви робите надважливу справу. Дякуємо!!!
Це просто бальзам на душу!
Я китаєць, і випадково послухав цей проект. Мені дуже подобається голос Дарії. Сподіваюсь, що можна ще раз побачити її, почути її.
Дайте більше Дарії, її голос чарівний
щиро дякую, навіть не знала про нього.
Чутливе читаннч до гарної поезії.
Прекрасно...Як же глибоко розкривається людина, коли вона поринає у світ поезії... Ще ніколи Дашу такою прекрасною не доводилося бачити раніше... Дякую за чудовий проект. Дуже гарно, глибоко, ніжно, сильно і красиво. Як же я люблю українську мову. Вона прекрасна
Дякуємо!
Причім тут вона?) Це ж все поезія. Їй, панні Дарії, дадуть інші рядки -- то вон й буде про своє "авокадо" проміж ніг співати. Не в образу їй! Я не проти "авокадо" (жінка вона пікантна), я не за пуританство. Але... Просто не треба робити підміну, ви слухаєте в цій творчості Лесю Українку (її глибинний світ) , а не Дарію Астаф’єву.))
Ervin Alden, дай один вірш мільйонам людей почитати -- і будуть мільйони неоднакових віршів. Кожен проживе у ньому себе. І тут вірш прекрасний, так... Але і Даша теж прекрасна. Ось така її частина особистості, яку вона не показує на публіку, але яку знають ті, хто знають її ближче. Мистецтво може допомагати дивитися крізь соціальні маски, якщо люди будуть готові дивитися.
@@culturenaukma202 Знаєте, є ріжні гітари. З одних музика звучить краще, з інших -- згірш (або просто інакше, недоладно до відповідної композиції). Є дуже чудові музичні інструменти (для кожної музики -- свій)... Але ж хвалимо ми не гітару, а композитора?
Подумайте ось над чим.. Візьміть собі до думки якусь п'єсу, де є такий собі катівник, злодій, зарізяка. Та уявіть чудового актора, який його зіграє з драматичною досконалістю. Чи звинуватимо ми цього актора у таємній гвалтівничості його натури?)) Nota bene. Чому ж ми позитивні риси персонажа приписуємо актору, а негативні -- ні?
Актор не є ні творцем, ні творінням. Він -- резонатор.
Просто вау! Аж дух перехоплює!
Ангел помсти.
У темряві таємній серед ночі
До мене часто гість непевний прилїта',
Він поглядом жахає і віта',
Мов зірка Марс крівава, сяють очі.
Всьміхаєть ся менї страшний посланець,
Я бачу в усьміху ненависть і любов,
На білих крилах червонїє кров,
Мов на снїгу зорі вечірньої багрянець.
Він промовля менї слова страшні й великі,
В руках палає меч осяйний, огневий,
І в серцї, наче поклик бойовий,
Здіймають ся у мене співи дикі.
„Слова, слова, слова! - на них мій гість мовляє, -
Я ангел помсти, вчинків, а не слів,
Не думай же, що твій одважний спів
Других, а не тебе до бою закликає.
„Даю тобі сей меч, дарма, що ти не сильна,
Мій меч не тяжкий для одважних рук.
Чи ти боїш ся смерти, кари, мук,
Ти, що була душею завждї вільна?“
Він подає свій меч, я хочу взяти зброю,
Але не слухає мене моя рука
І лютість огнева із серця геть зника:
„Іди, кажу йому, я не піду з тобою.
„Не жаль менї життя, а жаль тії людини,
Що у менї живе, що бачу я в других,
Коли-ж її убю, хай кара йде за гріх,
Не схочу пережить ганебної години.
„Твоя слуга Корде́, одважная норманка
В тиранах бачила тиранів цїлий вік,
Але й в тиранї їй з'явив ся чоловік,
Як над убитим крикнула коханка…“
Зника' північний гість, та погляд той і мова
Лишають в серцї слїд крівавий і страшний,
І в день менї в очах стоїть той гість дивний,
А душу рве й гнїтить нескінчена розмова…
Плачу😢 чомусь..
Гарний голос, більше української Даші будь ласка:)
Пишаюся,що я українка 🇺🇦♥️)))
Дарія Астаф’єва чутливо❤
00:05
Даша, ты супер!!!
Дякую.
Красно дякую!
Голос Даші м'який та ніжний якраз для цих віршів 💙💛
Це прекрасна Дар'я з Playboy?
Чи ні?
Це та Астаф'єва?
Як називається мелодія,скажіть будь ласка дуже треба🙏🙏
😍😍😍
Даша ,змогла передати чуттевість вірша ,це не кожен сможе . Вона читала сердцем , коден рядок пропускаючі через себе ,з задоволенням би слухала інші вірші в її виконанні ,саме в їх виконані!
Так, голос чудовий, але на жаль бракує темпоритму, який є у професіоналів, на жаль
Усе було б Добре, от тiльки НЕ поеднуйте Музичну i ПОЕТИЧНУ передачi ОДНОЧАСНО.!
Я думаю, перед тим, як читати вірш, треба зрозуміти про що він.