Вниз по течії | режисер Валерій Пузік | Ukrainian Film School

Вниз по течії - короткометражний фільм знятий на курсі Документального кіно Ukrainian Film School.
Фотографи: Богдан Дацюк, Валерій Пузік
Композитор: Антон Байбаков
Монтаж: Валерій Пузік
Режисер: Валерій Пузік
2022
Текст озвученого есею без скорочень:
ВАЛИ
Я іду стежкою вздовж річки. Пізня осінь. Трава на березі жовтіє, очерет шелестить. Я іду в Безодню, де стоїть будинок в якому виріс. Я знаю ці простори, поля, ліси. Я знаю річку Ікву і її течію. У мене за спиною наплічник. В навушниках лунає музика. Я іду аби сховатись від світу і від самого себе.
Я пам'ятаю себе дитиною саме тут: на берегах Ікви. Тут ми ловили вітер. Тут сміялися, вчилися говорити, тут відчували хмари та велич природи. Я іду аби зняти з дверей колодку і заховатись в старі речі у своїй дитячій кімнаті. Закутатись в сіре пальто і заснути. В будинку немає світла, в грубці давно не горів вогонь, кімнати пахнуть пусткою. Тут давно н і х т о н е ж и в е.
Я не прокинусь дитиною, не стоятиму на порозі чекаючи коли з кухні позве бабуся їсти пампушки з медом. Я не почую її голос і не куштуватиму величезних, як мені здавалось тоді, яблук, що падають за хатою. Муха, наш пес, не махатиме своїм обрубаним хвостом, а батько вже не збиратиметься на полювання зі своїми друзями. Я не почую мамину колискову і сусідські розмови про нечисту силу, що живе біля бездонних джерел.
Але знаю точно: я довго стоятиму у веранді, яку побудував дід, торкатимусь стін та стелі. Я стоятиму на мосту й дивитимусь на течію. Я ітиму повільно в яр, підніматимусь схилом в бір, а потім згадуватиму стежки в садку, що за п'ятнадцять років висох, і дерев з найсмачнішими грушами вже не буде.
Я минаю Болохівське поселення.
Колами. Три лінії валів і ровів.
Це те, що мене вражало в дитинстві: дорогою до нашої непримітної Безодні залишки містечка, яке існувало сім століть назад.
Три вали і три назви.
Городець.
Городище.
Вали.
Біля берега Ікви тонка шкірка льоду. Вона, як пам'ять, тільки торкнешся і тріщить, тільки ступиш і провалишся в холодну воду.
Плесом дрейфує човен. Одинокий рибалка сидить нерухомо. Він - сторож цих угідь. Він - сторож минулого.
Що ти знаєш про себе? Хто ти і звідки? Випалена чорна земля. Випалені берега. Чорні стовпи диму в далині. Очерет горить і запах попелу висить в повітрі. Яскраві помаранчеві язики піднімаються в небо. Дим підпирає хмари. Я не пам'ятаю сонця в цю пору. Здається, його ніколи тут не було. Воно зникало з приходом зими. Ховалося за цинком небес. Час рухається повільно. Настільки повільно, що й не помічаєш, - стоїш і дивишся на течію вже десять хвилин. І думок немає. Нічого немає. Нічого, окрім тебе в цій миті. Якщо заплющити очі - провалишся у вічність.
Пам'ять прокидається шелестом вітру. Слова стікають дощем. Дім порожній. Вікна чорні. Ховаєш голову під пальто. Засинаєш ніби в барлозі. Засинаєш ніби ведмідь. Десь, серед залишених у будинку, речей, можливо у шафі, лежать фотокартки. Там, на вигорілих знімках, в сепії, має бути одна. Дитина. Я.
________________________
Офіційна сторінка Валерія Пузіка у ФБ: / puzikofficial
_________________________
Підтримати канал та автора можна тут:
Картка Mono: 5375 4141 0635 6313
PayPal [e-mail]
________________________
З любов'ю - тато!
буктрейлер ➡️ • «З любов'ю - тато!» | ...
книга ➡️ bit.ly/3r923oi
________________________
Три медалі в шухляді
Читання віршів ➡️ • Вірші з книги "Три мед...
________________________
Інтерв'ю
• Мистецтво і війна. Вал...
• Валерій Пузік - живопи...
• Який сенс в мистецтві ...
________________________

[@anatoliy.d]

Круто

[@ДмитрийВорончихин-х3ь]

Щемливо.

[@tykhyi]

Валерію, велечезна подяка за творчість.

[@user-nq9wm2hs2i]

Так душевно ... Чуттєво... До мурашок по шкірі... Дякую!

[@user-co6rj1oi2m]

Так душевно...

[@annazhuk8846]

Неймовірно чуттєво,глибоко,влучно,повертає до основ!Дякую!

[@valeriypuzik]

Дякую

[@pozlitka]

Дуже проникливо . Приємний тембр голосу, він тримає увагу. Фото, музика доповнюють і підсилюють зміст. Дякую, ви торкнули знайому струну.