Мені 30 років, маю уникаючий розлад, і з початку вторгнення втратила усіх "друзів", з родичами на нулі, ще й кіт помер. Нікуди їхати не хочу, бо відчуваю що там я буду чужою людиною усе життя. Читаю стоїцизм, Марка Аврелія - і це допомагає, але у новому році все одно був досить поганий настрій. Дуже важко кудись піти й відчуваю що й скоро буду зовсім старою, але виходжу. Ще допомагає техніка рухів очима EMDR - це пушка. Ще відказ від солодкого.
Дякую вам за пораду щодо EMDR. Думаю, я чимось схожий та можу вас зрозуміти (не всім схожий, бо якраз я той хто сам відсторонив усіх друзів від себе...вони десь там є, щось роблять, але як амебка можу тільки раз в рік написати їм "Як справи?" і жити далі)... Коли траплялись у моїй голові думки що я якийсь не такий як нормальні люди, то ставало важко, але одного разу натрапив на книгу "Як не померти на самоті" та трохи вгамувався. Може й вам буде цікава (мені не сподобалась спочатку, бо внутрішній сноб казав мені що все очевидно, але потім в голові щось як лусньнуло "хоба" і я усвідомив деяку істину та мої помилки минулого)😊
@Gavli4 дякую за пораду щодо книжки) Ще я читала книжку Роберта Лихи "Свобода від тривоги" допомагає якщо є ось ці "обсесії" стосовно криз. Це кпт напрямок. Так, треба прийняти можливість самотності та бути цікавою людиною, по-перше, для себе... Поки що можу сказати що майже 80% нашого ставлення до життя диктує наш фізичний стан, тобто треба прибрати усе солодке, випічку та стимулятори (алкоголь та ін.).
Самотність це не хвороба, це період у житті, який може бути у кожного. Я думаю що найкращі ліки від самотності це бажання віддавати, ділитися з оточуючими тебе людьми. Спочатку це будуть незнайомці, і дуже скоро серед них обов'язково з'явиться ваша, близька вам по духу людина. Бажаю всім мирного неба і коханої людини поруч.
Самотність це не період у житті , а стан душі, і хай йому грець дуже приємний ! Спілкування з більшістю людей виснажує , бо то є марнота та ловлення вітру . Якщо людина приємна та безкорислива , то віддавати та ділитись такого поняття не існує, бо все що ти робиш для неї , то є природнім і приносить задоволення . Пан Ніцше мав велику рацію у вислові :людина людині вовк ! Діти , хворі та старі люди автоматично не підпадають у цю категорію бо вони щирі у своїх бажаннях , тому безвинні! Сутність людини егоцентрична і направленна на споживання при найменшому докладані зусиль , тому витрачати на них свій час є не доцільним а в деяких випадках і шкідливим ! Це заохочує таких людей до подальшого руйнування своєї особистості , до того ж посіє зерно розчарування у вашіх намірах ! Не сипте перлами перед свинями, бо вони розлютяться і порвуть вас : так сказав мудрий чоловік з назарету більше 2 тисяч років тому і довів це на своєму прикладі ! Спілкуйтесь з людиною яка вам приємна не потребуючи нічого в замін і тоді ніколи не розчаруєтесь , бо ні нащо і не розраховували , а коли вона вам виявить свою прихильність , то це буде приємний бонус до того задоволення яке вже мали ! Тому самотність великий дар людині , яка намагається пізнати себе і світ , а якщо вона обтяжує і гнітить , то це депресія і потребує веселих пігулок якими з радістю поділиться світова фармацетія.
Дана, дякую! Насправді Ви підняли цікаву і важливу тему. Я, є рафінований інтроверт. Маю 67 років. То все, про що Ви ведете мову я пройшов, вірніше - пережив. Самота, то є великий дар. Я живу в провінції, зустріти подібну по психотипу, ментально до себе людину дуже важко. Екстраверти мене стомлюють з їхнім "мельтешінням". Маю великий досвід. Можу дуже багато про то все повідати. Але скажу, молодшим і юним інтровертам: любіть себе такими, якими ви є. Ви маєте велику перевагу над всіма іншими. Весь світ є всередині вас. Вам не потрібні зовнішні подразники. В силу своєї внутрішньої конституції ви здатні бачити і відчувати те, чого значна більшість людей не здатна. Ви маєте змогу, навіть не володяючи інформацією, бачити тенденцї. Наразі. то є все. Полюбіть себе, тоді світ полюбить вас. А, інакше - ніяк!
Шановна Дано, з задоволенням дивлюсь ваші відео на швидкості 0,75, тому що хочеться сповільнити час, переглядаючи ваші пояснення. Я сам по спеціальності психолог, але жодного дня по спеціальності не працював, вважаючи, що не достойний та ще не маю достатньо життєвого досвіду (мені 37), хоча завжди розумів, що це моє. І, навіть підтвердивши свій диплом за кордоном, в Чехії, де я працюю вже 4 роки, я все одно продовжую працювати на заводі. І найголовніше, що мене гальмує ви озвучили в цьому відео. Дякую вам за це. І так, думаю, звернення навіть "любі друзі" буде доречним. А тому парубку 25 років порадив би сильно не хвилюватись з приводу своєї мастурбації. Бо з віком призвичаюєшся і до цього. Але при цьому не розслаблятись та робити собі виклики! І якщо впав, вставати, якщо не можеш встати - повзти. Всім наснаги та терпіння. І перемога буде за нами. Головне кожному з нас - розвиватися, хто як може та ставати значущим, в першу чергу для себе.
Дякую за контент ❤️ Я інтроверт з екстравертної великої родини і з трохи агресивною мамою, того для мене в дитинстві стало звичним після кожного сімейного свята чути, що я якась не така, що я дика і мені буде важко в житті тільки через те, що я не захотіла напрошуватись в зовсім чужу компанію моєї двоюрідної сестри і залишилась вдома 😏
щось схоже, батьки екстраверти, я з сестрою інтраверти, мати з батьком вимагають щоденного звіту, але кайфую від розмови з сестрою раз в місяць, півтора, два) зате години 3 розмови забезпечено)
@@Rakots от так, є люди, з якими навіть рідко спілкуючись, підтримується якийсь близький зв'язок, а є такі, з якими не хочеться взагалі спілкуватись, але треба 😏
Дякую за Вашу працю) Ви дуже мудра дівчина! Чим стаю старшим - тим більше ціную затишні тусовкі, де спілкується пару найближчих друзів. А говорити на камеру іноді буває прям от дуууже складно)
Спасибо. Тема очень обширная и важная. По своему опыту пришел к выводу, что на внутреннее состояние влияет окружение. Находясь в режиме экстраверта, в глубине души понимаешь, что оригинальные шутки и рассказики от которых у окружающих захватывает дух, на самом деле тупые. Что окружающие идут за советом, потому что придумаешь оригинальный выход. Это автоматом сбрасывает в режим интроверта. Лайк в поддержку. Тему нужно раскрывать и разбирать, 20 мин. маловато))) Слушал с удовольствием)
Самотність зараз - це нормально. Я вважаю, що суспільство проходить випробовування можливостями. Ніхто й не помітив, як сильно сьогодення відрізняється від тих реалій, що були 30 років тому, а саме науково-технічний прогрес: зараз якщо в тебе є комп'ютер та інтернет - ти можеш дивитися те що тобі цікаво зранку до вечора, вчитися майже будь-чому, грати в ігри які тобі подобаються. І це працює як для чоловіків, так і для жінок. Через це в жінок до тебе величезні запроси (бо їм і без тебе є чим зайняться), на які чоловікам простіше відповісти:"чекай свого принца далі. Хто чекає, той дочекається. Якщо не в цьому житті, то у наступному - точно" 😆 (бо є речі більш продуктивні в сенсі "результат/витрати").
У всьому є плюси і мінуси. У мене 2 дітей в 35 років і шо я вам хочу сказати)) Насолоджуйтесь самотністю. Це скарб) Але звісно людина створіння соціальне, тому ви будете відчувати себе повноцінніше спілкуючись з людьми
Проблема в том что все мы разные. Например : для большинства людей норма разговаривать матом постоянно, для кого то это сильно режет по ушам. Вот и выбирай : либо тебе постоянно будут резать по ушам либо ты будешь в компании, а потом сам постоянно будешь материться чтобы не отличаться от коллектива.
Я теж маю відчуття того що я самотній. У дитинстві постійно доводилося з кимось комунікувати і заводити нові знайомства. Натомість зараз все звелося до роботи і дому. І соціальна взаємодія дуже знизилася. Я теж інтроверт, і помічаю все своє життя, що мені некомфортно заводити нові знайомства, і в компанії людей я постійно мовчу, бо зазвичай там спілкуються на поверхневі теми, які мені зовсім нецікаві. Теж часто, здається, що зі мною щось не так. Хоча розумію що це я сам себе нагнітаю. Також не розумію де зараз знайомитися з дівчатами. У Тіндері - там треба вміти переписуватися, і там рідко метчі безкоштовні випадають. На роботі вибір дуже обмежений. На вулиці - теж не можу, бо живу в маленькому місті, де всі знають один одного. Серед друзів - теж не можу, бо не дружу ні з ким зі свого міста. Клуби - зараз теж відпадають, хоча раніше теж намагався туди ходити, але мені там не подобається. Гуртків за інтересами в нашому місті теж немає особливо.
Гарно ти вмієш шукати виправдання. На будь-що у тебе є відмазка 👍Тобі не потрібно цілонаправлено шукати друзів , а шукати себе , ставати впевненою в собі особистістю і тоді люди самі захочуть з тобою спілкуватися.
Дякую за інформацію. Але Вы говорите, що потрібно відкритися. Питання тільки як? Я , наприклад, розумію, що потрібно і вигідно спілкуватися, відкритися світу, але не можу цього зробити. Всередині якийсь спротив. А коли пробуюю відкритися, то ніби себе гвалтую. Як з цього вийти?
Відкритись, гадаю,що це впершу чергу посміхнутись першим,подати руку чи то допогти.... Не боятись,щось запитати, або просити про допомогу 😊😊 минулого літа дані поради ну дуже еее мені допомогли за кордоном,а потім уже з деякими людьми і товаришувати розпочали ... Відкритість,це коли ти можеш сміятись над собою,говорити як є,не думаючи,а що подумають .. Зі сторони це виглядає як наївність,дивакуватість чи простакуватість, але насправді це притягує та формує довіру,в моєму житті це працює 🤔
@@СвітлоПодобєд дякую за Ваш час і що поділитись своїм досвідом. З цим проблем у мене нема. У мене закритість іншого типу - це коли ти не хочеш нікого підпускати близько до себе.
@@viktoriiabittersweet1343 гадаю,що ви маєте для себе зрозуміти, навіщо вам відкриватись? Яка ціль? Що ви переслідуєте або очікуєте після того,коли відкриєтесь... Це важливо зрозуміти... Чому це викликає відчуття гвалтування❓ Була зрада чи невиправдані очікування? Наведу приклад на собі, я відкрита людина,чому я відкриваюсь,тому що коли я проговорюю,я зрозуміла,що автоматично отримую звільнення, зцілення і цим самим ще можу комусь допомогти... І не важливо,яка це буде сфера..... Це можуть бути подано і як емоції,як біль,як сум,як обурення,як сповідь і т.д.,але я знаю,що проговорюючи я стаю вільна,і це я роблю не заради когось ,а заради себе..🙂. І мені вибачте всеодно,що про мене подумають, звичайно розказую не сусідці... Якось придумала собі неіснуючу любов,мучилась місяців 6,мене то відпускало,то накривало,одним словом Штормило ... Соромно було визнати,що влипла....Але прийшла мить,що потрібно було все це проговорити,щоб піти далі, прийшла до людини,якій довіряла,з порогу заявила,що вона має слухати, все розповіла,подякувала і пішла,то була як сповідь,але я отримала звільнення і більше туди не поверталась.Ми маємо право на різний спектр емоцій,але важливо в них не застрягнути.... А очікування,я вже навчилась ними не жити. Чим більше очікувань,тим більше розчарувань... Навіть, якщо там десь хтось щось дізнається ... Ну і що? То моє життя та мої сандалі🙃 Коко Шанель сказала: Думайте про мене все ,що завгодно,а я про вас взагалі не думаю,якось так ... Якщо раптом потрібно послухати, звертайтесь 🙂
Так, відчуваю самотність. живу сам. Боюся відносин. Дуже багато сказаного тобою у відео дуже відкликається в мені. Так і є. Спорт, їжа, ютуб, мастурбації. Жах , хочу того позбутися, але це затягує, але роблю кроки до людей хоч це і напрягає трохи.
У меня есть проблема с чувством одиночества и того чувства будто миру наплевать исчезнешь ты завтра или нет. Автор спросила кто как борется с этим чувством. Так вот, мне помогают как ни странно реакции стримеров на фильмы и сериалы. Есть целый жанр на ютубе как «реакции на фильмы и сериалы». То есть таким образом ты как бы закрываешь потребность в социальных коммуникациях, создавая ложное ощущение совместного просмотра фильма с человеком
Вдало пожартували стосовно любих друзів!!! Привітання пропоную починати зі слів : Вечір в хату 😊 ! Це звіно жарт щоб підняти вам настрій , бо ви хоч і виглядаєте вельми чарівно , але як усі мудрі люди трохи сумні ! Це комплімент у разі чого ! Вітайтесь так як вам зручно на данний момент , нащо вам підлаштовуватись під рамки загальноприйнятого монотонного бубоніння!
Колись, під час чергової фази загостреного відчуття самотності, до мене дійшло от що: той славнозвісний потік думок - це не монолог і не «бєгущяя страка» а саме діалог між «думалкою» і «відчувалкою» І хєровить саме тоді, коли ігноруєш, що каже «відчувалка» - тіло. А ще гірше стає, коли думаєш, шо можеш її обдурити. Отоді геть кепсько.
Мені відомо почуття самотності з багатьох сторін. Я величезну частину життя був ізольований від соціуму, в дитинстві, підлітковому віці був хворобливою дитиною. До 20 років у мене не було друзів. Посправжньому самотнім я себе відчув тоді, коли у 18 років став студентом, тоді коли довелось соціалізуватись. У мене був страх перед соціумом, я не вмів комунікувати. По цій причині для моїх одногрупнків, з перших днів навчання, я став диваком. Це призвело до величезної кільості хейту, булінгу, ненависті з їх боку до мене. Тоді я відчув себе по справжньому самотньо, я почував себе декфетним. Я не розумів чому я хочу спілкуватись, дружити, а люди мене відштовхують. Все це скінчилось клінічною депресією, з рештою довелось йти на прийом до психіатра, мені виписали антидепресанти. Згодом я почав знайомитись, шукати друзів в інших місцях, просто знайомився, спілкувався з людьми, не перебираючи спілкуванням. Це призвело до іншого, позитивного досвіду. В результаті у мене з'явилось багато знайомих, друзів з якими було круто проводити час, збиратись разом. З часом я почав відчувати перенасиченість цим, мені хотілось більше якісного спілкування. І я почав змешувати коло свого спілкування. Зараз у мене декілька друзів, для мене це нормально. Я можу як і бути на сомоті з собою, весь вільний час займаюсь творчістью, не почуваючи себе самотньо так і зустрічатись з людьми, проводити час з друзями. Хоча я вже багато чого навчився спілкуючись з людьми, але все ще відчуваю деякі проблеми. Мені досі тяжко знайомитись з новими людьми, знаходитись в компанії де не має ні одної знайомої людини, при знайомстві з людьми відчуваю тривогу та скованість
В мене схожа історія, я була відлюдьковата в школі, в мене майже не було друзів тільки одна дівчинка, з хожої сім'ї як у мене без батька, а мати постійно на роботі, я була хвороблива, але в мене ще гірша ситуація, живих друзів нема тільки віртуальні і то не щирі, я підходжу знайомлюся сама до незнайомих людей, але в мене не виходить з ними подружитися, в них на моєму фоні, виникає якийсь комплекс неповноцінності, чи щось інше, бо я дуже щира, мила і гарненька, але дуже сильна характером, розумна , і можливо люди цього бояться, через те можливо, в мене немає друзів , дуже хочеться їх мати, в чужій компанії , поки не почну танцювати без алкоголю, то теж дуже скована !.
Зара дохуїще довбойобів іноді проще самому,в моєму випадку всі зі шкілі коледжу були алкаші,розмови про теж саме.Во сновному були схожі теми але бля розповідати з ким ти і що було якимись лівим ну таке щось,і таких багато тому краще декілька друзів.Про дівчат то мовчу то пізда повна хочеш рак мозку шукай дівчину(можливо щось нормальне але то мінімум по крайній мірі в мене якась діч)
@@KirilKs-gj1pnпроблена в тому що більшість людей і інтересів алкоголю куріння в школі коледжі теж саме,і якщо не підримуєш це то зразу нецікавий.Можливо і є нормальні без тих всіх звичок але то одиниці,колись теж підходив знайомитися(саме смішне як шукав дівчину)то нічого не виходило хоча увагу добре привертав Тай багато хто знає,але нав'язуватися нехочу кому цікавий сам напише поцікавиться,а постійно самому то таке щось.
@@KirilKs-gj1pn дуже знайома ситуація. Одноліткам не було зі мною цікаво, бо я постійно щось розказував, обожнював вчитися, мав купу енциклопедій. Вони ж лазили по закинутим хатам, курили за гаражами, пили алкоголь, ходили на всілякі тусовки. Коротше більш екстримально проводили час. Згодом я змирився що якийсь не такий. Та живу сам.
Ось дивна ситуація. Уже тривалий час самотній і через це все важче і важче просто завести нові знайомства. Самотньому теж не зовсім комфортно, але і проявити ініціативу теж не можу, просто щоб у кінці не виникло питання. "Добре, вони мої друзі, а я є їхнім другом?''
Ну так почни з меншого, не ходи на роботу щоб ходити ( чи ти бюджетник) а приходь на роботу щоб робити, розумієш різницю приходити щоб ходити і приходити щоб робити.
Мені не сумно проводити час на самоті. Але іноді так хочеться з кимось тепло поспілкуватися. Є кілька добрих друзів, але то вже не найкращі і бачимося раз у 1-2 місяці. Запрошую на концерти, в кіно, у кафе, вони не мають часу чи жаліють кошти. Раніше часто писала друзям, знайомим, запитувала як у них справи. А вони потім перші так і не пишуть. Це трохи сумно.
@@ПоследнийГугенотнавіщо? Щоб їх почало тошнити від нав'язливих спроб з ними зустрітися . Якщо люди не хочуть вас бачити ,це означає що їм з вами не комфортно. Це потрібно мати на увазі- коли ви спілкуєтесь зі своїми друзями, то потрібно себе вести так ,щоб у них виникало бажання знову з вами зустрічатися або спілкуватися.
Дякую за відео. Коли обговорюються подібні питання, стає ментально легше від усвідомлення того, що інші люди теж переживають такі моменти. Мені 36 років, і зараз я абсолютно сам. Два роки тому, ще перед повномасштабним вторгненням, виїхав до Польщі, щоб стати тут лікарем. Власне 2022 рік був тяжким для мене з різних причин. Мені вдалося здати всі іспити і підтвердити свій диплом, а зараз я закінчую стаж, після якого буду шукати роботу. В Польщі мешкає "друг", з яким я був у близькому спілкуванні ще зі студентських років. Інші люди, з якими, як Ви кажете, міг поговорити по душам, залишились в Україні. В них свої сім'ї, свої проблеми (війна), своє життя. Нещодавно припинив спілкуватись і з "другом". Пишу в лапках, бо не може справжній друг періодично виливати на тебе бруд і зриватись на тебе через те, що ти по природі своїй замкнута і мовчазна людина, або через власні проблеми. Коли ця ілюзія "друга" зникла я залишився сам у чужій країні (хоча якщо подумати, виходить, що і раніше був сам). Тепер ходжу в шпиталь, на стаж, де у людей теж своє майже безхмарне життя, проблемами є купля/продаж машини/житла, а спілкування повністю поверхневе. Але навіть якщо б я хотів почати розмовляти з ними, не можу, бо рівень комунікації польскою мовою занадто низький, щоб проявити свою особистість і щоб хтось цією особистістю міг зацікавитись. Декілька днів поспіль задумуюсь над тим, як вони мене сприймають. Бо виглядаю похмуро, майже ні з ким не розмовляю. З однієї сторони, розумію, що мені треба вчитись розмовляти (і для поглиблення польської, і для того, щоб в подальшому бути більш комунікативним з пацієнтами), з і ншої - мені не хочеться з ними розмовляти, немає про що. Живу зараз в невеликому місті біля Варшави, де немає чим себе зайняти. Коли було тепло, я хоча б прогулювався - думки розвіювались. Зараз холодно, і нічого не хочеться. Мій звичайний день зараз складається з того, що прокидаюсь в темноті, йду в шпиталь, де майже постійно почуваю себе не в своїй тарілці, а потім повертаюсь в квартиру, де їм, дивлюсь відосики, мастурбую (дофамінова залежність теж присутня), сплю. За своє життя не придумав собі хоббі. Але зараз попри розуміння всіх проблем і дослідження свого Я, просто не маю сил щось змінювати. Приймаю антидепресанти. Без них взагалі кепсько було. Тим часом бачу, як живуть інші і тут, і в Україні, і розумію, що профукую своє життя на всі ці переживання, без сил і бажання щось робити, в той час коли тут люди радіють життю, а там, в Україні, життя втрачають. Пишу просто для того, щоб поділитись, щоб хтось прочитав. "Ось є і такий випадок..."
Ніколи би не подумала що лікар, дуже соціальна як на мене професія (ще й дуже цікава, шкода що я запізно це для себе зрозуміла) - може так почуватися… Чого тільки з людьми не трапляється. Часто наші очікування від світу та інших людей не мають нічого спільного з реальною реальністю… Ну хоч читаючи коментарі розумієш що ти такий не один - це вже щось
У лікарів часто трапляється вигорання. Скоріш за все це те, що сталось зі мною. І воно наклалось на мою сутність інтроверта. Хронічний стрес, який не дає розслабитись і витягує сили. Щиро хочу допомогати людям, бути корисним. Думав, що переїду в Польщу і зміню життя накраще, але виявилось, що потрапив в новий виток Сансари) Але нічого, буду далі спостерігати за цим всім. Цікаво, що з того вийде.
Може, ви в Польщі-не на своєму місці. Можливо, в Україні ваші знання, вміння, фаховість - куди більше стануть в нагоді. І тут ви зможете зробити значно більше, щоб не відчувати розчарування і вигорання. І буде відчуття єдності з людьми, які проходять складні випробування в Україні.
Дякую вам за відвертість! Я також живу за кордоном і мені здається що моя самотність тут ще більше поглиблюється, ще більше затягує. Мені стає майже комфортно. Але не завжди. Буває що самотність буває жорстокою а буває Божим благословенням
Для мене, як для інтроверта, та ще й ВЧЛ, самотність - це дар. Мені дуже добре наодинці з собою. Колись в дитинстві, мене всі навколо переконували, що я неправильно себе поводжу і я не міг збагнути причину, шукав пояснення в описах темпераменту і т.д. А виявляється - це все природньо, просто нас набагато менше у відсотковому співвідношенні за тих же екстравертів (хоча це все описую дуже спрощено). Тому не картайте себе, а просто прийміть свою природу.
Та, хтось любить компанії гулянки блядки...... Грає бабів....... А хтось інтроверт.... Але він може страждати бо не такий як вони всі ті йобарі і сімейні мужики залежні від регулярного траха з жінкою....
Вітаю. Я стикнулася з цілковитою самотністю, коли від мене пішли об'єкт невзаємного кохання та остання пдруга. Вже два місяці в мене немає друзів (в моє поняття "друг" не входить поверхневе спілкування); до того в мене були тільки онлайн-друзі. Хоч я й інтроверт, але усвідомивши, що мені навіть немає кому переказати, як пройшов день (не кажучи вже про глибокі розмови по душам), ридала цілими днями. Довелося навіть щоденник завести. Проблема також у тому, що в мене депресивний епізод, а в таких випадках завжди краще мати кілька надійних людей для підтримки (з чим успішно провалилася). Але зараз я вирішила, що моїй самотності повинен настати кінець. Незабаром піду до психолога, вже продумую план, як завести стосунки та друзів. Що ж, побажайте мені вдачі! Дякую вам за відео
У мене щось схоже, але ніби люди, що поряд зі мною стають мені чужими.. і у мене також дуже часто бувають депресивні епізоди, з яких щоб вийти треба докласти купу сил. Але при всьому бажанні підтримки я її не прошу. Мене не зрозуміють ні друзі, ні хлопець. Ось так виходить, що поряд багато людей а всі чужі і просто плакати хочеться від повної самостійності
Я вже рік в новій країні, почуваюся саме так як ви описали на початку - усвідомлення себе як самотньої людини, навіть у компанії. Хоча можливостей для живого спілкування багато - але це вимагає величезних моральних сил, і легше здатися й піти дивитись серіал. Але під кінець року почало накривати гостре відчуття самотності, особливо в період свят, коли навколо великі шумні компанії, а я ніби серед людей, але в той же час як у вакуумі. Запланувала на новий рік усвідомлену соціалізацію, дякую за поради, буду маленькими кроками намагатися виходити з вакууму.
А мені, насправді, дуже сумно, що ви поїхали... Я в Києві, дівчата мого віку 25-35, виїхали, і мені дуже самотньо 🤷🏼 На вулицях ніхто не знайомиться, бо сьогодні таке втручання у особистий простір дівчата сприймають, як вороже і не хочеться зайвий раз причиняти дискомфорт людині. А в Тіндері або маніпуляторки, або дівчата у тій пастці, яку описала пані психолог, або молоді дівчата, які гарні, як всі наші дівчата, але із якими у мене нема одного соціо-культурного поля, яке є важливим для мене. І виходить так, що і ви там не в своїй тарілці, і мені тут дещо порожньо... 😔
"як правило кожен усвідомлюе його негативні наслідки" 0_о тобто? а що від цього можуть бути негативні наслідки? я навпаки кайфую від такого стану і вважающо що він приносить суцільну користь...
В темі відносин немає простих рішень. По перше, один проти всіх - це зберегти особистість. Залежати від відносин - прогнути частину власної особистості під соціум. Мені моя особистість дорожча. По друге, в сфері відносин існує величезна кількість антипорад. Навіть розумні люди радять один одним таку дурню, що на голову не налазить. По третє, завищені очікування. Люди начитаються романів, надивляться "успішних" фоточок в інсті і безумствують в своїх фантазіях, ігнорюючи реалії.
Іноді самотність корисна, вона також потрібна для переосмислення свого життя поведінки, вчинків, кожній людині потрібна самотність щоб познайомитися із собою ближче та не боятись залишитися на сомоті. Інколи навпаки хочеться втекти від неприємного оточення та проблем, щоб побути на самоті і набратись нових сил щоб йти далі😊
якщо перебування на самоті не приносить негативних переживань і проблем, то може то вже і не "самотність", а "усамітення"?) той стан, про який Ви розповідаєте..
Хіба це щось неможливе "не подобатись більшості"? Коли людина бачить, що вона більшості не подобається то й виносовок такий, що з людьми ловити нема чого, а з того вже думки може я інтроверт чи ще щось, в той час як причина прийшла ззовні
Почуваюся самотнім, вийти на прогулянку допомагає. Буває так що навіть розмова із знайомим/сусідом/другом не допомагає позбутися відчуття самотності. Таке враження ніби кожні із сторін хоче сказати, а протилежна не хоче почути, ніби говориш сам із собою. Напевно треба змінити співрозмовників. В допомогу вашому каналу)) Pozdro😉
У мене нема проблем до когось підійти і познайомитись, окрім того, що це не приносить результату, особливо з дівчатами. Вони просто закриваються, не проявляють ініціативи навіть у відповідь. Тому, коли настільки великий негативний досвід, то вже не дуже то і віриш, що з спроби знайомства щось буде.
А я самотня, тому що просто не хочу спілкуватись з іншими людьми, тому що мій світогляд відрізняється від інших. І часто коли чую ці дебільні тези які говорять на кожному кроці я дуже емоційно на це реагую і не можу себе пересилити, легше просто не спілкуватись.
Описала мене на 100%🙂 Як почуваю себе? Файно, не відчуваю самотність більшість часу. Але пару разів на рік буває відчуваю самотність гостро. Як справляюсь з цим? Дуже просто, відаю собі звіт в тому що це емоції взяли гору та це корткостроково і йду щось робити. Завдаю собі питання що для мене відносини?, і що я можу дати?, та що я хочу від них отримати?. І приходжу до свого висновку, що відносини це розділяти позитивні моменти життя/час, але більше це про "обов'язки" та "віддавати" . Ніхто тебе краще не зрозуміє/дасть пораду/підтримає/полюбить,тощо ніж ти сам. Поки якось так. Ти дуже сексуальна😘
Вже 5 років працюю з дому, втратила всі зв'язки з оточуючим світом. Це пастка і для здорової людини, а для депресивної - то тюрьма, таке враження, що пожиттєва
Можна просто привітатися "усім привіт" або привіт друзі колеги 😊 У мене наче багато друзів, але останнім часом ( років 5) почуваюся самотньо, інколи так буває так кепсько, хочеться комусь зателефонувати, а потім думаю чи це буде доречно. Добре що є хоббі, шию вироби із шкіри це інколи допомагає впоратися з самотнісню.
я вже два роки на дистанційному навчанні і це піздецб, адже я як підліток хочу соціаліхуватися, а вдома лише два брата, які поряд зі мною 24/7 і я від них вже сходжу з розуму 😔😔😔 і не відомо коли ми вже вийдемо на офлайн і пофіг на тривоги, головне, щоб люди поряд були ☹️☹️
Учора були такі мислі що я відчуваю і тут ваше відео, дійсно іноді накриває що самотньо, що мені допомогає позбутися цього відчуття, дех то пише фронт все виправляє, так і є, але не побажаю нікому опинитися в таких складних умовах. Складні умови в житті допомогають позбавитися багато чого, але не всі витримують. Звісно усі ми різні, відчуття страху = самотність, що про тебе подумають, скажуть. На війні страх допомогає вижити, а в мирному житті навпаки. Тобто страху не повинно бути перед спілкуванням та новими знайомствами, максимум що ви почуєте це "ні"), це ж не страшно правда? Навіть коли ви навійні, відпускають у тил, тому ходіть гуляти, в ідеалі якщо є сонце вітамін Д), хочаб 15 хвилин на день достатньо побути на сонці, спорт, тренування, овочі, фрукти, здоровий сон з 22:00 до 06:00. Бажаю всім здоров'я!) Дякую гарнюня за відео!)
Мені просто важко спілкуватись з людьми. Якщо обставини вимагають я все ж таки роблю це . Запитую щось, знаючи на перід відповідь, відповідаю на очевидні питання співрозмовника.... завжди виникає відчуття що це все якась погана театральна вистава. Інколи буває настільки "впадло" що я просто мовчу. Останнього разу це було напочатку тижня, їхали з клієнтом півтори години в машині і просто мовчали. Він мене не чіпав коли зрозумів що я "не йду на контакт". Я бачив як клієнт нервує через це, мушу визнати це було трохи смішно (добре що за роботу мені вже заплатили😂). Інколи мені буває цікаво розмовляти якщо це не поверхнева балаканина, якщо людина значно розумніша за мене, або розмова глибока і нішева. Проблема в тому що я так втомлююсь навіть від хороших розмов, мені потрібно декілька днів для перезавантаження. А ще як знайти співбесідника, не проходячи етап поверхневих балачок ні про що?
Теж стомлююсь від "стандартних" розмов. За все життя в голові проносится безліч думок, ідей, висновків, тому поверхнева балаканина сприймається більше, як набридливий і непотрібний тобі шум, а більш глибоке, як щось про що вже встиг подумати. Цікаво тільки тоді, коли з'являються нові теми для роздумів, але з плином часу таких тем все менше і менше.
О, це відоме замкнене коло) щоб знайти друга, треба пройти "поверхневий" етап знайомлення (зазвичай). Але поверхневий етап настільки нудний і так втомлює, що далі нього часто не хочеться і йти, бо нудно. І не зрозуміло, чи буде далі цікавіше. І якщо буде, то коли. Я теж страждаю від цієї фігні)
Мені здається що я все життя відчуваю себе самотньою, в дитинстві всім було не до мене і я була сама, а зараз вже дуже звикла до цього, іноді сумно від цього факта, але робота і залежність від телефона часом відволікають від цих думок.
Коли живеш самодостатньо і комфортно і тут побігла відкриватися людям і як виявилося що ти і не самодостатня і не відповідаєш суспільним стандартам і взагалі сама винна що тобі зрадили😌 І після цього досвіду здалося б навідати психолога 😏😂
Мені допомагає усвідомлення, що життя-це гра. Кожен сам для себе обирає, яким персонажем є в цій грі... людина-не камінь, нам властиво змінюватися, тим більше в нових обставинах ми можемо бути "іншим" собою...більш впевненим, життєрадісним і т.д...проста усмішка на обличчі змінює наш настрій. А знаходження маленьких ситуацій, за які можна подякувати всесвіту( я бачу, відчуваю, маю змогу познайомитися, можу зробити комусь приємний комплімент...) взагалі повертає радість і сенс життя.
Самому офігенно! Самотність - це найкраще, що тільки може бути, проблема саме в ставленні до цього! Жінки - це страшне, друзі - це люди котрим завжди щось потрібно. Знайдіть собі пару гобі і проблема вирішена, а мастурбація - це класно, не треба потіти, адже перші пʼятнадцять хвилин це кайф, а потім просто пашеш землю. Я за фемінізм- хай самі сидять!😅😅😅
Про "пашеш землю" влучно сказано) Спочатку це секс, а потім перетворюється на спорт. Починаєш фізично стомлюватись, втрачається концентрація на задоволенні. Звісно, мастурбувати легше) Якщо твоя партнерка - близька тобі людина, тоді займаєшся з нею не сексом, а коханням. І тоді ніби не все так механічно. Але в моєму житті майже завжди був просто секс, який в процесі перетворювався в фізичну працю. Насправді, значення його перебільшене, тим паче, враховуючи ті моменти, що треба ще до нього якось дібратись (відповідати очікуванням партнерки, зацікавити її), а будучи інтровертом зробити це ще важче. Тому я теж за фемінізм і рівноправ'я загалом. Хай вони самі себе люблять, ми - самі себе)
@@MaksymLV А для чого? Я купую собі жінку пару разів на місяць і мені достатньо, по грошам так само як і «козу водити» по кафе і кіно, а ресурсів на уламування і нерви не витрачаються! Я вже доросла і самодостатня людина, то ж можу собі дозволити, секс принади то для бідних!)))
Дякую, дуже файний у вас контент. Декілька відео вже зберіг собі на телефон. Бо за один перегляд всю повноту інформації важко осягнути. Дуже детально розкриваєте теми, без лишньої води👍👍👍
Дяка за відео. Я маю друзів, з якими періодично бачусь на роботі, або ходжу до них в гості, але зазвичай надаю перевагу спілкуванню в інтернеті, з людьми, яких ніколи не зустрічала. Проводжу з ними багато часу, граю в ігри, чи просто спілкуюсь. Ці люди, напевно, найбільше закривають мою потребу у спілкуванні. Чи хотіла б я їх помацати і понюхати? Так, це було б чудово. Але коли зустрічаєшся з інтернетними друзями в реальному житті, це як знайомство з новою людиною - складно, і не вгадаєш як воно пройде.
Я думаю варто підняти тему про соціофобію. Адже її дуже часто путають просто з рисою характеру -інтроверт. Звичайно, соціофоб може бути і інтровертним, але ж не завжди. Вважаю що бути інтровертом взагалі не проблема, а от мати соціофобію - той ще квест, от саме тоді людина страждає від того, що хоче заводити соц.контакти, а не може. Тому що інтроверт не страждає від нестачі соц.зв'язків, йому і так ок з самим собою, хібащо у якихось виклюних ситуаціях)
Коли моя дитинка поїхала на навчання , я думала що не впораюсь , відчай та самотність накатили на мене. Ніби частина мене відірвалась …. З часом прийняла цю ситуацію . Допоміг спорт та підтримка Друга .
В якомусь сенсі це дійсно так, коли опиняєшся на нулі там проблеми не проблеми, думаєш тільки за те як вижити, але якщо не брати до уваги жорсткі умови які перевернуть усе у голові, потрібно просто почати знайомитися на вулиці, максимум що почуєш це слово ні, хіба це страшно?
Мені завжди було цікаво, як такі красуні можуть бути інтровертами, яким нібито важко спілкуватися з оточенням.🤔 Завжди здається, що тільки ви відкриєте свої великі очі, то одразу весь світ тягнеться до вас...
Люди схаменіться! Відкиньте всякі страхи, дурість, негатив. Бути самому - це найкраще що може з тобою статися. Бо ти в цей момент можеш пізнати істинне Я. Саме це і є один із сенсів життя. Тоді ти полюбиш себе і тоді всі почнуть прилипати до тебе і ти все менше і менше зможеш бути на самоті. Просто живи! Обдумай всі свої несвідомі оцінки. Це нав,язано тобі. Насолоджуйся життям, собою, одинокістю це все подарунки життя. Ти просто від себе їх не оцінив. Не слухай нікого, всі ці канали ютуб нічого хорошого не дадуть. Вони самі не знають, що кажуть. Конкретніше - пиши. Але я впевнений можеш сам розібратися.
@@oleksii__dudar Подумай, друже ти не на самоті, ти постійно чимось зайнятий. Спробуй виділити день і не робити нічого. Без телефонів, комп'ютерів і книг. Просто сидіти чи лежати і дивитися в одну точку. І ти зрозумієш, що ти і хвилини до цього не пробув на самоті.
ВИМУШЕНІ соціалізуватись. Саме так, ВИМУШЕНІ. Хочеш-не хочеш - мусиш. Хіба то так добре? Навколо мене самітників немає, у всіх є пара, або ж сім'я, а я, як не маючи інтернету, хлопців собі не шукала, так і нині не шукаю. Але й справді, була вимушена соціалізуватись. З самого дитинства руками і ногами відбивалась від запрошень погуляти, чи в гості. Зараз працюю з людьми, спілкуюся багато по роботі, але то саме робота. І отого "поверхневого спілкування" мені з головою вистачає. Там же на роботі можу весело потриндіти з колегою "за життя", але не більше. У мене немає друзів, проте я не страждаю від самотності.
Також перший раз на каналі. Дуже сподобались думки авторки. Хотілось би ще розкрити тему, як саме знайти друзів. Я вже 2 рік знаходжусь без них і мені не комфортно. За ці роки я стала більш відкритою до світу та людей, але всередині я той самий інтроверт, який хоче глибоких розмов, а більшість може запропонувати поверхневі. Я закінчую університет і страшно йти далі, адже як далі заводити друзів?
Задаться целью найти друзей, которые тебе подходят. Ходить в места где есть люди: курсы, ивенты, мафия, настольные игры, спорт итд. И будучи в этих местах быть открытым и интересоваться другими людьми. Потом впитывайте общение и фильтруйте нужных. Дальше самое сложное это поддерживать общение с новыми знакомыми)
@@meteorburndev це да, але я хочу на івенти, курси і тому подібне, але мені здається, що люди просто туди йдуть розслабитись та побути з собою, а не шукати людей
@@soniason1411Щоб знаходити нових друзів, або заводити нові знайомства вгазалі, неабияке значення має зовнішність людини, нажаль. Ваша зовнішність. Якщо ви страшненька (без образ), то шанси з кимось потоваришувати драматично зменшуються. Не маю на увазі суто риси обличчя, а взагалі наскільки візуально ви привабливі. Якщо ви не приваблива зовнішньо людина, то треба зайнятись покращенням зовнішності. Так, обличчя не покращиш, але можна покращити тіло. Ідіть в спортзал, потійте там, покращуйте ноги, сідниці, тіло. Зробіть собі чудову фігуру і люди зразу до вас потягнуться. Такий вам план. Інакше так і залишитесь самотньою.
Тут Ви, чомусь, пропустили такий момент. Скажу про себе, я ніколи в житті не мав, не відчував потреби розмовляти з кимось, якщо це не вимагає обстановка (робота, магазин і т.д). Мені ніколи не хотілося когось, "розважати" своїми думками, переживаннями, бажаннями. Я просто не відчуваю потреби в принципі вести діалог. Мені не цікаві інші люди, їх життя, робота, хобі і т.д. Справа не в соц. мережах, інтернеті ще чому, я такий з самого дитинства ))) А взагалом, тема розкрита гарно 🙃
100%, деколи самим з собою цікавіше ніж за пустими розмовами, і про «розважити» дуже влучно сказано. Теж вважаю що це не від інтернету залежить. Просто інтернет замінив інші ніші, типу як велика книга яку неначитатися)
Я прочитав Ваш коментар, відповів на нього, виник короткочасний зв'язок - і ось Ви хоч на декілька секунд, але вже не одна) Тому не соромтеся. Якщо щось хочете прокоментувати, пишіть, діліться думками. Ніхто Вас не з'їсть)
Добрий день, пані Дано. Чи почуваюсь я самотньо? - Так, адже зараз проживаю та працюю за кордоном (майже рік тому став повнолітнім і прагнув опанувати себе в іншій країні і її суспільстві). Працюючи майже пів року, зрозумів, що люди на перший місяць і люди на довготривалий термін- це вкрай різна поведінка зі мною у будь-якому випадку. Знаходжуся постійно в замкнутому колі: хата-робота, робота-хата. І якщо в родинному колі ще якось можу стримати себе від переживання емоції злости, ненависти, розчарування, то у робочому колективі (де усі робітники це вже старі діди які старші за мене щонайменше на 40 років), то тут вже мені важко справлятися зі своєю розгубленістю при розмові з ними за якусь дрібницю чи щось серйозне (я зараз про те, як тяжко мені дається витримати їхню критику іншою мовою та манерою поведінки зі мною як юнаком, котрому ще багато чого навчатися). Вони не розуміють, що я дуже важко переношу моральну втому та біль, коли відчуваю, що мене чекають докори та щось схоже за якусь невиправдану дрібницю аби так чинити. Як я з цим вживаюся?- Чесно кажучи, неначе ледь-ледь зводжу ланцюги до купи. Постійно уникаю особистих питань до себе, бо вони все одно сприймають це не так, як мало б бути, бо звикли лише по-своєму. Ставлюся з недовірою до них, бо це зовсім інші люди з іншою ментальністю, що може мені зіграти не на руку. Щодня повторюю собі, що я не хочу більше там бути, що хочу додому, але потрібно тут бути, щоб хоча б заробити собі на квиток у інше майбутнє, де можна почати усе інакше і вже хоч з кимось зі своїх товаришів, а не з якимось іноземцями, яким начхати, як мені їх терпіти, коли я міг цього не зробити, але залишитися у гіршій позиції для себе і своєї роботи. Я злий на себе за це. Злий на них за те, як вони чіпляються за усяке дрібне, чого не варто, щоб не погіршувати результат моєї роботи й самопочуття. Чи маю я альтернативи?- Звісно, маю. Але тоді я залишуся на певний час без роботи та картатиму себе за це, бо ж потрібно працювати й не гаяти часу, адже я не в себе вдома. Словом, моє оточення максимально ізольоване від молоді іноземців, з якими б я міг щось обговорити, але все ж не дарма, бо вони справді не розумітимуть мене, поки я розумітиму їх усіх, бо мені знайомо, як це, коли ти живеш з батьками і ходиш щодня до коледжу і на вихідні просто розважаєшся як хочеш і з ким хочеш, бо ти у себе вдома. Тому так, я справді почуваюся самотнім, але від цього постійно собі повторюю: «Терпи, терпи, терпи... Терпець тебе шліфує. Міцний твій дух, тому терпи.» Я поставив собі мету- накопичити достатньо коштів, щоб поїхати звідси і почати повністю самостійне життя у іншому місці. Так я принаймні матиму досвід і розуміння, що нема куди тікати і треба боротися з усім та усіма, раз вже притиснуло до стіни.
Доброго дня, а може і вечору. Я доволі часто почуваю себе самотньою. Цікаво, що ваше відео потрапило у мої рекомендації саме у день, коли хочеться обіймів і брама "сильної та незалежної" трохи відкрилась. Я припинила боротися із самотністю, я прийняла її. Вона є і завжди буде. Я мала думку, що красиві та успішні люди самотніми не бувають, адже їх певно всі люблять. Нараз я знаю, що ми усі самотні. Та що справді турбує мене, це відчуття, що такою як я є зараз мене не полюблять і мені треба змінитись. Мене це турбує, адже я хочу прийняти себе вже і діяти з любові до себе, навіть якщо це про зміни. Любов і самотніть якісь дуже дотичні для мене, що ви думаєте з цього приводу? І дуже дякую вам за відео, я відвідую терапевта і він наче мій друг, якому я плачу кошти, але краще так бо я впевнена у ньому. Він буде поруч, коли мені буде потрібно. Друзі, яким платиш здаються надійнішими у наш час.
@@S.V.I.T.L.A.N.A якщо ти чоловіків вважаєш мавпами ,то от і корінь твоєї самотності . Корону зніми і подивись на себе не через рожеві окуляри і тоді побачиш що ти зовсім не та жінка яку ти собі придумала в своїй голові ,а звичайна тьотка з бракованою прошивкою .
Теж самотня, інша держава, відчуваю себе як біла ворона, хоч є сім'я вже, донечка 13рочків, а в душі самотня. Ще в придачу сустави, магнітні бурі, букет а не життя. Вирішала піти на курси манікюру, перше сидяча робота яку я витримаю, друге спілкування буде достатньо та і мову зможу краще підучить. Розумію що в цій сфері довго не пропрацюю, але ж думаю знайти і нових подруг. Я маю досвід роботи в салоні, коли працювала подруг завжди вистачало
Мене турбує самотність, і особливо на заняттях, де я проводжу багато часу, на мовних курсах. Особливо жахливо, коли настає перерва на обід, ми йдемо в їдальню, де дуже багато людей, є знайомі, але я залишаюсь одна. Вже придумала, щоб не знущатись над собою, іти гуляти по вулиці самій
Можна бути і екстравертом, але минулий негативний травматичний досвід і розчарування, особливо якщо ти є власником емоційно-вразливої психіки і чутливого сприйняття, спричинять зародження соціофобії і тревожно-депресивних станів, які потім не так просто подолати. Багато людей вважають себе інтровертами, а насправді можуть буди і просто травмованими екстравертами. Багато стереотипів навколо екстравертів, накшталт того, що це люди, які не здатні рефлексувати, бути чуйними, а здатні лише створювати навколо себе шум і що вони нерозбірливі у спілкуванні. В реальному житті ця сфера не поділяється лише на "чорне" і "біле". не завжди зустрічаються такі крайнощі. Як "чистих" 100 відсоткових типів вертності майже не існує (як Ви і сказали), так і не всі представники одного типа з одним набором якостей. І серед -інтро і серед -екстра є люди більш і менш здатні на встановлення якісних комунікативних звязків і ставлення до них. Впливає набагато більше особливостей і обставин: досвід, виховання, життєве середовище, ну і навіть психологічних класифікацій і варіантів типів психіки в їх межах набагато більше. А так, взагалі-то було цікаво послухати Ваш погляд на причини самотності в сучасному світі. Я б додала ще деякі причини, які напевно мають вплив в будь-яку епоху: чим більше людина відрізяється від більшості інших, зокрема, в образі мислення, тим складніше знайти близьких людей. І тому, що все незвичайне часто відлякує, а якщо й притягує, то часто на рівні "дивного створіння", тобто коли спостерігати цікаво, а ось занадто близько наближатися - ні. Хіба що зробити свою "дивакуватість" своєю фішкою і стати "рок-зіркою" :) Але це не для всіх підходить. А, по-друге, для близьких стосунків має бути немало спільного..ну, в світогляді, цінностях, світосприйнятті (світовідчутті), відношенні до різних питань, і тут очевидно також: чим більше в тебе відмінностей від більшості, тим менше шансів зустріти "своїх". Навіть "клуби по інтересах" не завжди допогають. До того ж, люди змінюються, старі друзі можуть втрачатися, тому що стає мало спільного, а нових знаходити з віком все важче. А ще страшні і глобальні події, такі як зараз війна, когось вони гуртують, а для когось навпаки, як лакмус висвітлюють і помножуть самотність і ще більше травмують.
Моя дорога! Все що ви кажете - свята правда. Тільки "мій" японець, друг, деколи шокований моєю прямотою і відкритістю. Це - не частина їх, японської, культури... Та я не зупиняюсь. Дякую, небеса, що прислали мені цю дівчину ❤❤❤
З раннього дитинства мій постійний супутник це відчуття і усвідомлення, що я один. Хоча і був оточений людьми. І відчуття особливо сильне, коли оточений людьми. Регулярно вдаюсь на пошуки спорідненої душі, але за 30 років результату нема. І з кожним роком мене це починає все більше влаштовувати.
Наслідки недуже хороші особливо для жінок. ВПР егоїзм, генетичні відхилиння,маточні патології. Жінка неполучає задоволення від клітору, швидше від болового спазму. Тай ми можемо відчути аури, притім скоро возбуждаюця, відтого можуть бути кіслородний недостаток, ейфория. Сидиш роскинувся ще фігня лізить в уяву, дивишся зла аура підмаланився ху пронисло. Незнаю поідеї можети чути росужденя наше. Ми можем цілий фільм компиліровати вньому, або просто фрази наблюдати колять,якусь історію згадувати. Я винуватий ляпнула що вона погана дівчинка. Егоїстка ВПР, роскинувся начав домінацію, вголові повидінка поганого, дивлюсь, аура збираєця темна😅 Лібше погладити ніж піздюлей вигрибсти, хоча може і моя була. Від делекобійщика аура влюблоності відбила і видно по ному було. Фігні наговорив, ну говір і акцент файний, попсирав троха наїхавши, про історі хотів поговорити, нам нисильно цікаво слухати було. Замотивами подивились😅
Закрите серце. Не працює душа. Образи - душевні болячки. Радити відкриватись, щоб вдарили по слабкім місцям чи минулим болячкам, то така собі порада (нерозумна) ;) На чистку образ, є вузько-галузевий метод, від дозволяє напрацювати роботу із серцем, після чого, з'являється можливість відкриватись, бо є вже опрацьований досвід.
Дуже важко робити ці кроки. Запросив дівчину на прогулянку, вона не відмовилась але не пішла (далеко їхати), сказав що наступного разу. На роботі вона проявляє інтерес до іншого, я це помічаю, тому вирішив що я їй не цікавий . А потім я дізнаюсь від іншої людини, що виявляється вона на мене образилась, що я їй не поділяю увагу. Як мені проявляти увагу як вона крутиться біля іншого? Як це працює? Чи варто їй тепер писати щоб привернути увагу? Тому що вона не покидає мої думки про неї. Від цього боляче.
Самотність для мене це вихід з ситуації ) мій житєвий шлях показує що тільки дай собі волю відкритись тебе зрівняють з землею,пройдуться по тобі , і не побачать) спілкування з іншими ,так було б добре, але моя титанічна недовіра до людей просто зашкалює) мені потрібно не один день спілкування з людиною щоб я міг довіритись їй хоть в чомусь) друзів на пальцях можна порахувати ,але це ті люди які просто кращі для мене. але всерівно якщо вибирати побути на одинці чи зателефонувати їм ,то я краще побуду один))) І саме головне))) я розумію що це неправильно в якомусь випадку бути самотнім ,бути одному, але так склалися події яких не змінити. Всім добра,❤
Дуже знайоме почуття , нажаль. Стосунків не маю, друзів небагато, але вони найкращі. Але я незнаю, наче і хотілось би більше, але якоїсь «хоробрості» знайомитись з кимось не має. Коли їдеш в якусь подорож сам, то наче і круто, що побачив багато класного, але і з іншої сторони не можеш поділитися цим з друзями, розділити емоції від побаченого…
Самотність це норма, це зручно та цікаво. Але іноді все ж хочеться чогось більшого, хочеться поділитися і вислухати, хочеться емоційного та фізичного контакту але без зайвого "шуму" та одноразовості. Хочеться зустріти того самого міфічного друга але пошуки швидко втомлюють. Бо це як намагатися трапити на "ту саму" книгу в безмежній бібліотеці сірих, нецікавих книжок.
Да все просто, в нас зараз не існує середнього класу в нас одні бідні, інші багаті, бідні сидять в соц мережах тому що там вони можуть створити бульбашку успішності і цим тішитись але реалії не тішать, (реалії такі коли моя знайома вчилась і марила благими справами, пішла на практику до червого хреста, я їй казав що то бадега, а вона то зрозуміла коли їй на практиці сказала керівник або на лапу кошти або практику не закрию😂😂😂 ) і вона усвідомила усі реалії життя, багаті ( теж така собі річь в наших реаліях типу молоді успішні родина Львівська що зсу обдирали) вони заробляють на переглядах отих бідних😂😂😂 тиж подивись по оточуючим по студентам банально спитай що вони знають про якісь топові відоси де типу якась зірка не так око накрасила чи типу вона в шоці від теперішніх відпочинків на Балі, і що вони знають з просто побутового, що є громада, як вона і для чого, для чого і що таке статут навчального закладу, так, можна сказати типу студенти то їм би тільки п'янки 😂 алеж 14 не те каже.
Ну не знаю. Я інтроверт, 25 років друзів у мене ніколи не було і не буде, так само з дівчатами, я нікого і ніколи не любив. Навіть коли мої родичі кажуть, що люблять мене я мовчу, бо не можу сказати це у відповідь. Людей я ненавиджу, соцмереж не веду. Лише щодня прикидаюся більш-менш нормальним щоб мати роботу і гроші на виживання.
Мені 30 років, маю уникаючий розлад, і з початку вторгнення втратила усіх "друзів", з родичами на нулі, ще й кіт помер. Нікуди їхати не хочу, бо відчуваю що там я буду чужою людиною усе життя. Читаю стоїцизм, Марка Аврелія - і це допомагає, але у новому році все одно був досить поганий настрій. Дуже важко кудись піти й відчуваю що й скоро буду зовсім старою, але виходжу. Ще допомагає техніка рухів очима EMDR - це пушка. Ще відказ від солодкого.
Дякую вам за пораду щодо EMDR. Думаю, я чимось схожий та можу вас зрозуміти (не всім схожий, бо якраз я той хто сам відсторонив усіх друзів від себе...вони десь там є, щось роблять, але як амебка можу тільки раз в рік написати їм "Як справи?" і жити далі)... Коли траплялись у моїй голові думки що я якийсь не такий як нормальні люди, то ставало важко, але одного разу натрапив на книгу "Як не померти на самоті" та трохи вгамувався. Може й вам буде цікава (мені не сподобалась спочатку, бо внутрішній сноб казав мені що все очевидно, але потім в голові щось як лусньнуло "хоба" і я усвідомив деяку істину та мої помилки минулого)😊
@Gavli4 дякую за пораду щодо книжки) Ще я читала книжку Роберта Лихи "Свобода від тривоги" допомагає якщо є ось ці "обсесії" стосовно криз. Це кпт напрямок. Так, треба прийняти можливість самотності та бути цікавою людиною, по-перше, для себе...
Поки що можу сказати що майже 80% нашого ставлення до життя диктує наш фізичний стан, тобто треба прибрати усе солодке, випічку та стимулятори (алкоголь та ін.).
Самотність це не хвороба, це період у житті, який може бути у кожного. Я думаю що найкращі ліки від самотності це бажання віддавати, ділитися з оточуючими тебе людьми. Спочатку це будуть незнайомці, і дуже скоро серед них обов'язково з'явиться ваша, близька вам по духу людина. Бажаю всім мирного неба і коханої людини поруч.
Самотність це не період у житті , а стан душі, і хай йому грець дуже приємний ! Спілкування з більшістю людей виснажує , бо то є марнота та ловлення вітру . Якщо людина приємна та безкорислива , то віддавати та ділитись такого поняття не існує, бо все що ти робиш для неї , то є природнім і приносить задоволення . Пан Ніцше мав велику рацію у вислові :людина людині вовк ! Діти , хворі та старі люди автоматично не підпадають у цю категорію бо вони щирі у своїх бажаннях , тому безвинні! Сутність людини егоцентрична і направленна на споживання при найменшому докладані зусиль , тому витрачати на них свій час є не доцільним а в деяких випадках і шкідливим ! Це заохочує таких людей до подальшого руйнування своєї особистості , до того ж посіє зерно розчарування у вашіх намірах ! Не сипте перлами перед свинями, бо вони розлютяться і порвуть вас : так сказав мудрий чоловік з назарету більше 2 тисяч років тому і довів це на своєму прикладі ! Спілкуйтесь з людиною яка вам приємна не потребуючи нічого в замін і тоді ніколи не розчаруєтесь , бо ні нащо і не розраховували , а коли вона вам виявить свою прихильність , то це буде приємний бонус до того задоволення яке вже мали ! Тому самотність великий дар людині , яка намагається пізнати себе і світ , а якщо вона обтяжує і гнітить , то це депресія і потребує веселих пігулок якими з радістю поділиться світова фармацетія.
Ну коли ти відаєш табе часто користують
Дана, дякую! Насправді Ви підняли цікаву і важливу тему. Я, є рафінований інтроверт. Маю 67 років. То все, про що Ви ведете мову я пройшов, вірніше - пережив. Самота, то є великий дар. Я живу в провінції, зустріти подібну по психотипу, ментально до себе людину дуже важко. Екстраверти мене стомлюють з їхнім "мельтешінням". Маю великий досвід. Можу дуже багато про то все повідати. Але скажу, молодшим і юним інтровертам: любіть себе такими, якими ви є. Ви маєте велику перевагу над всіма іншими. Весь світ є всередині вас. Вам не потрібні зовнішні подразники. В силу своєї внутрішньої конституції ви здатні бачити і відчувати те, чого значна більшість людей не здатна. Ви маєте змогу, навіть не володяючи інформацією, бачити тенденцї. Наразі. то є все. Полюбіть себе, тоді світ полюбить вас. А, інакше - ніяк!
До Ваших слів є вірщ Тютчева Федіра - Silentium
У Вас дуже гарні, неймовірно цікаві риси обличчя 😊 дякую за відео ❤
Шановна Дано, з задоволенням дивлюсь ваші відео на швидкості 0,75, тому що хочеться сповільнити час, переглядаючи ваші пояснення. Я сам по спеціальності психолог, але жодного дня по спеціальності не працював, вважаючи, що не достойний та ще не маю достатньо життєвого досвіду (мені 37), хоча завжди розумів, що це моє. І, навіть підтвердивши свій диплом за кордоном, в Чехії, де я працюю вже 4 роки, я все одно продовжую працювати на заводі. І найголовніше, що мене гальмує ви озвучили в цьому відео. Дякую вам за це. І так, думаю, звернення навіть "любі друзі" буде доречним. А тому парубку 25 років порадив би сильно не хвилюватись з приводу своєї мастурбації. Бо з віком призвичаюєшся і до цього. Але при цьому не розслаблятись та робити собі виклики! І якщо впав, вставати, якщо не можеш встати - повзти. Всім наснаги та терпіння. І перемога буде за нами. Головне кожному з нас - розвиватися, хто як може та ставати значущим, в першу чергу для себе.
Треба боротися з мастурбацією..... То біда
Дякую за контент ❤️
Я інтроверт з екстравертної великої родини і з трохи агресивною мамою, того для мене в дитинстві стало звичним після кожного сімейного свята чути, що я якась не така, що я дика і мені буде важко в житті тільки через те, що я не захотіла напрошуватись в зовсім чужу компанію моєї двоюрідної сестри і залишилась вдома 😏
щось схоже, батьки екстраверти, я з сестрою інтраверти, мати з батьком вимагають щоденного звіту, але кайфую від розмови з сестрою раз в місяць, півтора, два) зате години 3 розмови забезпечено)
@@Rakots от так, є люди, з якими навіть рідко спілкуючись, підтримується якийсь близький зв'язок, а є такі, з якими не хочеться взагалі спілкуватись, але треба 😏
same shit)
Дякую, все по поличкам, з поясненнями як і чому
Я б хотів звернути Вашу увагу на сайти знайомств, бо це дуже велике зло які багато людей недооцінюють
Дуже, гарна дівчина !!!
Дякую за Вашу працю)
Ви дуже мудра дівчина!
Чим стаю старшим - тим більше ціную затишні тусовкі, де спілкується пару найближчих друзів.
А говорити на камеру іноді буває прям от дуууже складно)
Класні подади. Треба бути сміливішим та впевненим у собі.
Шикарне пояснення про інтровертів та екстравертів. Допетрала, що я - аж ніяк не амбіверт. 👍
«Шановне товариство» або «вітаю кожного і кожну на моєму каналі» як варіанти звертання. Дякую за відео
Спасибо. Тема очень обширная и важная. По своему опыту пришел к выводу, что на внутреннее состояние влияет окружение. Находясь в режиме экстраверта, в глубине души понимаешь, что оригинальные шутки и рассказики от которых у окружающих захватывает дух, на самом деле тупые. Что окружающие идут за советом, потому что придумаешь оригинальный выход. Это автоматом сбрасывает в режим интроверта. Лайк в поддержку. Тему нужно раскрывать и разбирать, 20 мин. маловато))) Слушал с удовольствием)
Яка ви неймовірно красива ❤
дякуємо за відео. Ви супер ❤
Дякую, дуже відізвалось. Ви дуже гарна жінка
Самотність зараз - це нормально. Я вважаю, що суспільство проходить випробовування можливостями. Ніхто й не помітив, як сильно сьогодення відрізняється від тих реалій, що були 30 років тому, а саме науково-технічний прогрес: зараз якщо в тебе є комп'ютер та інтернет - ти можеш дивитися те що тобі цікаво зранку до вечора, вчитися майже будь-чому, грати в ігри які тобі подобаються. І це працює як для чоловіків, так і для жінок. Через це в жінок до тебе величезні запроси (бо їм і без тебе є чим зайняться), на які чоловікам простіше відповісти:"чекай свого принца далі. Хто чекає, той дочекається. Якщо не в цьому житті, то у наступному - точно" 😆 (бо є речі більш продуктивні в сенсі "результат/витрати").
В бабусь та дідусів - такого не було. Їм було скучно. Обом. Ось сім'ї і створювали.
Дякую!
У всьому є плюси і мінуси. У мене 2 дітей в 35 років і шо я вам хочу сказати)) Насолоджуйтесь самотністю. Це скарб) Але звісно людина створіння соціальне, тому ви будете відчувати себе повноцінніше спілкуючись з людьми
Деколи дуже хочеться мати близьких друзів. Але так важко їх знайти коли ти інтроверт. І чим далі тим більше відчуваю себе самотньою
Проблема в том что все мы разные. Например : для большинства людей норма разговаривать матом постоянно, для кого то это сильно режет по ушам. Вот и выбирай : либо тебе постоянно будут резать по ушам либо ты будешь в компании, а потом сам постоянно будешь материться чтобы не отличаться от коллектива.
Я теж маю відчуття того що я самотній. У дитинстві постійно доводилося з кимось комунікувати і заводити нові знайомства. Натомість зараз все звелося до роботи і дому. І соціальна взаємодія дуже знизилася.
Я теж інтроверт, і помічаю все своє життя, що мені некомфортно заводити нові знайомства, і в компанії людей я постійно мовчу, бо зазвичай там спілкуються на поверхневі теми, які мені зовсім нецікаві.
Теж часто, здається, що зі мною щось не так. Хоча розумію що це я сам себе нагнітаю.
Також не розумію де зараз знайомитися з дівчатами. У Тіндері - там треба вміти переписуватися, і там рідко метчі безкоштовні випадають. На роботі вибір дуже обмежений. На вулиці - теж не можу, бо живу в маленькому місті, де всі знають один одного.
Серед друзів - теж не можу, бо не дружу ні з ким зі свого міста. Клуби - зараз теж відпадають, хоча раніше теж намагався туди ходити, але мені там не подобається. Гуртків за інтересами в нашому місті теж немає особливо.
Гарно ти вмієш шукати виправдання. На будь-що у тебе є відмазка 👍Тобі не потрібно цілонаправлено шукати друзів , а шукати себе , ставати впевненою в собі особистістю і тоді люди самі захочуть з тобою спілкуватися.
Дякую за інформацію. Але Вы говорите, що потрібно відкритися. Питання тільки як? Я , наприклад, розумію, що потрібно і вигідно спілкуватися, відкритися світу, але не можу цього зробити. Всередині якийсь спротив. А коли пробуюю відкритися, то ніби себе гвалтую. Як з цього вийти?
Відкритись, гадаю,що це впершу чергу посміхнутись першим,подати руку чи то допогти.... Не боятись,щось запитати, або просити про допомогу 😊😊 минулого літа дані поради ну дуже еее мені допомогли за кордоном,а потім уже з деякими людьми і товаришувати розпочали ... Відкритість,це коли ти можеш сміятись над собою,говорити як є,не думаючи,а що подумають .. Зі сторони це виглядає як наївність,дивакуватість чи простакуватість, але насправді це притягує та формує довіру,в моєму житті це працює 🤔
@@СвітлоПодобєд дякую за Ваш час і що поділитись своїм досвідом. З цим проблем у мене нема. У мене закритість іншого типу - це коли ти не хочеш нікого підпускати близько до себе.
@@viktoriiabittersweet1343 гадаю,що ви маєте для себе зрозуміти, навіщо вам відкриватись? Яка ціль? Що ви переслідуєте або очікуєте після того,коли відкриєтесь...
Це важливо зрозуміти...
Чому це викликає відчуття гвалтування❓ Була зрада чи невиправдані очікування?
Наведу приклад на собі, я відкрита людина,чому я відкриваюсь,тому що коли я проговорюю,я зрозуміла,що автоматично отримую звільнення, зцілення і цим самим ще можу комусь допомогти... І не важливо,яка це буде сфера..... Це можуть бути подано і як емоції,як біль,як сум,як обурення,як сповідь і т.д.,але я знаю,що проговорюючи я стаю вільна,і це я роблю не заради когось ,а заради себе..🙂. І мені вибачте всеодно,що про мене подумають, звичайно розказую не сусідці... Якось придумала собі неіснуючу любов,мучилась місяців 6,мене то відпускало,то накривало,одним словом Штормило ... Соромно було визнати,що влипла....Але прийшла мить,що потрібно було все це проговорити,щоб піти далі, прийшла до людини,якій довіряла,з порогу заявила,що вона має слухати, все розповіла,подякувала і пішла,то була як сповідь,але я отримала звільнення і більше туди не поверталась.Ми маємо право на різний спектр емоцій,але важливо в них не застрягнути.... А очікування,я вже навчилась ними не жити. Чим більше очікувань,тим більше розчарувань... Навіть, якщо там десь хтось щось дізнається ... Ну і що? То моє життя та мої сандалі🙃 Коко Шанель сказала: Думайте про мене все ,що завгодно,а я про вас взагалі не думаю,якось так ... Якщо раптом потрібно послухати, звертайтесь 🙂
Так у вас замкнене коло, тут потрібно або "згвалтувати" себе, або і надалі бути самотньою. ) Тож потрбіно спробувати відкритися )
Так, відчуваю самотність. живу сам. Боюся відносин. Дуже багато сказаного тобою у відео дуже відкликається в мені. Так і є. Спорт, їжа, ютуб, мастурбації. Жах , хочу того позбутися, але це затягує, але роблю кроки до людей хоч це і напрягає трохи.
Так само в мене , а скільки вам років , якщо не секрет ?
@@Mexas877 27 . Це печально...
У меня есть проблема с чувством одиночества и того чувства будто миру наплевать исчезнешь ты завтра или нет. Автор спросила кто как борется с этим чувством. Так вот, мне помогают как ни странно реакции стримеров на фильмы и сериалы. Есть целый жанр на ютубе как «реакции на фильмы и сериалы». То есть таким образом ты как бы закрываешь потребность в социальных коммуникациях, создавая ложное ощущение совместного просмотра фильма с человеком
Вдало пожартували стосовно любих друзів!!! Привітання пропоную починати зі слів : Вечір в хату 😊 ! Це звіно жарт щоб підняти вам настрій , бо ви хоч і виглядаєте вельми чарівно , але як усі мудрі люди трохи сумні ! Це комплімент у разі чого ! Вітайтесь так як вам зручно на данний момент , нащо вам підлаштовуватись під рамки загальноприйнятого монотонного бубоніння!
Я не справляюся, завжди на межі. Мені 21. Сам, без друзів, ще і депресія невідомо чи є ще дотепер.
Зайшла, бо побачила вродливу жінку☺️
... і не вмерти від мастурбації 😂😂😂 Дуже життєво
Колись, під час чергової фази загостреного відчуття самотності, до мене дійшло от що:
той славнозвісний потік думок - це не монолог і не «бєгущяя страка» а саме діалог між «думалкою» і «відчувалкою»
І хєровить саме тоді, коли ігноруєш, що каже «відчувалка» - тіло.
А ще гірше стає, коли думаєш, шо можеш її обдурити. Отоді геть кепсько.
для мене інтернет спілкування = самотність, це не живе спілкування, ти все одно один.
Розкажіть про екстравертів.не розумію лбдей яким потрібен натовп
підписавсь, щоб вам не було так самотньо, як мені.
Кажіть любі друзі
Мені відомо почуття самотності з багатьох сторін. Я величезну частину життя був ізольований від соціуму, в дитинстві, підлітковому віці був хворобливою дитиною. До 20 років у мене не було друзів. Посправжньому самотнім я себе відчув тоді, коли у 18 років став студентом, тоді коли довелось соціалізуватись. У мене був страх перед соціумом, я не вмів комунікувати. По цій причині для моїх одногрупнків, з перших днів навчання, я став диваком. Це призвело до величезної кільості хейту, булінгу, ненависті з їх боку до мене. Тоді я відчув себе по справжньому самотньо, я почував себе декфетним. Я не розумів чому я хочу спілкуватись, дружити, а люди мене відштовхують. Все це скінчилось клінічною депресією, з рештою довелось йти на прийом до психіатра, мені виписали антидепресанти. Згодом я почав знайомитись, шукати друзів в інших місцях, просто знайомився, спілкувався з людьми, не перебираючи спілкуванням. Це призвело до іншого, позитивного досвіду. В результаті у мене з'явилось багато знайомих, друзів з якими було круто проводити час, збиратись разом. З часом я почав відчувати перенасиченість цим, мені хотілось більше якісного спілкування. І я почав змешувати коло свого спілкування. Зараз у мене декілька друзів, для мене це нормально. Я можу як і бути на сомоті з собою, весь вільний час займаюсь творчістью, не почуваючи себе самотньо так і зустрічатись з людьми, проводити час з друзями. Хоча я вже багато чого навчився спілкуючись з людьми, але все ще відчуваю деякі проблеми. Мені досі тяжко знайомитись з новими людьми, знаходитись в компанії де не має ні одної знайомої людини, при знайомстві з людьми відчуваю тривогу та скованість
В мене схожа історія, я була відлюдьковата в школі, в мене майже не було друзів тільки одна дівчинка, з хожої сім'ї як у мене без батька, а мати постійно на роботі, я була хвороблива, але в мене ще гірша ситуація, живих друзів нема тільки віртуальні і то не щирі, я підходжу знайомлюся сама до незнайомих людей, але в мене не виходить з ними подружитися, в них на моєму фоні, виникає якийсь комплекс неповноцінності, чи щось інше, бо я дуже щира, мила і гарненька, але дуже сильна характером, розумна , і можливо люди цього бояться, через те можливо, в мене немає друзів , дуже хочеться їх мати, в чужій компанії , поки не почну танцювати без алкоголю, то теж дуже скована !.
Зара дохуїще довбойобів іноді проще самому,в моєму випадку всі зі шкілі коледжу були алкаші,розмови про теж саме.Во сновному були схожі теми але бля розповідати з ким ти і що було якимись лівим ну таке щось,і таких багато тому краще декілька друзів.Про дівчат то мовчу то пізда повна хочеш рак мозку шукай дівчину(можливо щось нормальне але то мінімум по крайній мірі в мене якась діч)
@@KirilKs-gj1pnпроблена в тому що більшість людей і інтересів алкоголю куріння в школі коледжі теж саме,і якщо не підримуєш це то зразу нецікавий.Можливо і є нормальні без тих всіх звичок але то одиниці,колись теж підходив знайомитися(саме смішне як шукав дівчину)то нічого не виходило хоча увагу добре привертав Тай багато хто знає,але нав'язуватися нехочу кому цікавий сам напише поцікавиться,а постійно самому то таке щось.
@@KirilKs-gj1pn дуже знайома ситуація. Одноліткам не було зі мною цікаво, бо я постійно щось розказував, обожнював вчитися, мав купу енциклопедій. Вони ж лазили по закинутим хатам, курили за гаражами, пили алкоголь, ходили на всілякі тусовки. Коротше більш екстримально проводили час. Згодом я змирився що якийсь не такий. Та живу сам.
@@KirilKs-gj1pnЄ ПРОПОЗИЦІЯ ПОЗНАЙОМИТИСЬ !) МОЄ ІМ'Я РОМАН Я ЖИВУ ОДИН ВЖЕ ТРИСТА РОКІВ ! БУДУ РАДИЙ
?
Ось дивна ситуація.
Уже тривалий час самотній і через це все важче і важче просто завести нові знайомства.
Самотньому теж не зовсім комфортно, але і проявити ініціативу теж не можу, просто щоб у кінці не виникло питання. "Добре, вони мої друзі, а я є їхнім другом?''
да нам пемзда, альо
ходимо на роботу, яку не любимо, щоб купувати речі, як нам не потрібні, аби справити враження на людей, які нам не важливі ))
Ну так почни з меншого, не ходи на роботу щоб ходити ( чи ти бюджетник) а приходь на роботу щоб робити, розумієш різницю приходити щоб ходити і приходити щоб робити.
Цитата з Fight Club
Ахахах, лол. Я буквально ходжу на роботу (3 роботи) щоб не потрапити на війну, де здохну) Тому не жаліюся
🔥
Мені не сумно проводити час на самоті. Але іноді так хочеться з кимось тепло поспілкуватися. Є кілька добрих друзів, але то вже не найкращі і бачимося раз у 1-2 місяці. Запрошую на концерти, в кіно, у кафе, вони не мають часу чи жаліють кошти.
Раніше часто писала друзям, знайомим, запитувала як у них справи. А вони потім перші так і не пишуть. Це трохи сумно.
І у мене схожа ситуація. Я проявляю інціативу,а зворотнього зв‘язку немає. Справляє враження, що людям зі мною не цікаво
@@МарянаТолстих Аналогічно(
Не сумуйте, пробуйте далi достукуватись до друзiв.
@@ПоследнийГугенотнавіщо? Щоб їх почало тошнити від нав'язливих спроб з ними зустрітися . Якщо люди не хочуть вас бачити ,це означає що їм з вами не комфортно. Це потрібно мати на увазі- коли ви спілкуєтесь зі своїми друзями, то потрібно себе вести так ,щоб у них виникало бажання знову з вами зустрічатися або спілкуватися.
Є таке. Але, вважаю, це просто не ваші люди, і треба шукати тих, хто так само буде проявляти до вас ініціативу і бажати проводити з вами час.
Дякую за відео. Коли обговорюються подібні питання, стає ментально легше від усвідомлення того, що інші люди теж переживають такі моменти. Мені 36 років, і зараз я абсолютно сам. Два роки тому, ще перед повномасштабним вторгненням, виїхав до Польщі, щоб стати тут лікарем. Власне 2022 рік був тяжким для мене з різних причин. Мені вдалося здати всі іспити і підтвердити свій диплом, а зараз я закінчую стаж, після якого буду шукати роботу. В Польщі мешкає "друг", з яким я був у близькому спілкуванні ще зі студентських років. Інші люди, з якими, як Ви кажете, міг поговорити по душам, залишились в Україні. В них свої сім'ї, свої проблеми (війна), своє життя. Нещодавно припинив спілкуватись і з "другом". Пишу в лапках, бо не може справжній друг періодично виливати на тебе бруд і зриватись на тебе через те, що ти по природі своїй замкнута і мовчазна людина, або через власні проблеми. Коли ця ілюзія "друга" зникла я залишився сам у чужій країні (хоча якщо подумати, виходить, що і раніше був сам). Тепер ходжу в шпиталь, на стаж, де у людей теж своє майже безхмарне життя, проблемами є купля/продаж машини/житла, а спілкування повністю поверхневе. Але навіть якщо б я хотів почати розмовляти з ними, не можу, бо рівень комунікації польскою мовою занадто низький, щоб проявити свою особистість і щоб хтось цією особистістю міг зацікавитись. Декілька днів поспіль задумуюсь над тим, як вони мене сприймають. Бо виглядаю похмуро, майже ні з ким не розмовляю. З однієї сторони, розумію, що мені треба вчитись розмовляти (і для поглиблення польської, і для того, щоб в подальшому бути більш комунікативним з пацієнтами), з і ншої - мені не хочеться з ними розмовляти, немає про що. Живу зараз в невеликому місті біля Варшави, де немає чим себе зайняти. Коли було тепло, я хоча б прогулювався - думки розвіювались. Зараз холодно, і нічого не хочеться. Мій звичайний день зараз складається з того, що прокидаюсь в темноті, йду в шпиталь, де майже постійно почуваю себе не в своїй тарілці, а потім повертаюсь в квартиру, де їм, дивлюсь відосики, мастурбую (дофамінова залежність теж присутня), сплю. За своє життя не придумав собі хоббі. Але зараз попри розуміння всіх проблем і дослідження свого Я, просто не маю сил щось змінювати. Приймаю антидепресанти. Без них взагалі кепсько було. Тим часом бачу, як живуть інші і тут, і в Україні, і розумію, що профукую своє життя на всі ці переживання, без сил і бажання щось робити, в той час коли тут люди радіють життю, а там, в Україні, життя втрачають. Пишу просто для того, щоб поділитись, щоб хтось прочитав. "Ось є і такий випадок..."
Ніколи би не подумала що лікар, дуже соціальна як на мене професія (ще й дуже цікава, шкода що я запізно це для себе зрозуміла) - може так почуватися… Чого тільки з людьми не трапляється. Часто наші очікування від світу та інших людей не мають нічого спільного з реальною реальністю… Ну хоч читаючи коментарі розумієш що ти такий не один - це вже щось
У лікарів часто трапляється вигорання. Скоріш за все це те, що сталось зі мною. І воно наклалось на мою сутність інтроверта. Хронічний стрес, який не дає розслабитись і витягує сили. Щиро хочу допомогати людям, бути корисним. Думав, що переїду в Польщу і зміню життя накраще, але виявилось, що потрапив в новий виток Сансари) Але нічого, буду далі спостерігати за цим всім. Цікаво, що з того вийде.
Може, ви в Польщі-не на своєму місці. Можливо, в Україні ваші знання, вміння, фаховість - куди більше стануть в нагоді. І тут ви зможете зробити значно більше, щоб не відчувати розчарування і вигорання. І буде відчуття єдності з людьми, які проходять складні випробування в Україні.
Тримайся друже, ти обовʼязково знайдеш відповіді на свої запитання і подолаєш такий стан, будеш радісний та щасливий ! 🤝🙂
Дякую вам за відвертість! Я також живу за кордоном і мені здається що моя самотність тут ще більше поглиблюється, ще більше затягує. Мені стає майже комфортно. Але не завжди. Буває що самотність буває жорстокою а буває Божим благословенням
Для мене, як для інтроверта, та ще й ВЧЛ, самотність - це дар. Мені дуже добре наодинці з собою. Колись в дитинстві, мене всі навколо переконували, що я неправильно себе поводжу і я не міг збагнути причину, шукав пояснення в описах темпераменту і т.д. А виявляється - це все природньо, просто нас набагато менше у відсотковому співвідношенні за тих же екстравертів (хоча це все описую дуже спрощено). Тому не картайте себе, а просто прийміть свою природу.
Та, хтось любить компанії гулянки блядки...... Грає бабів....... А хтось інтроверт.... Але він може страждати бо не такий як вони всі ті йобарі і сімейні мужики залежні від регулярного траха з жінкою....
Мені завжди цікаво наодинці з собою: живопис, вивчення мов, прогулянки на природі і тд
А вставить девушке ?
У вас дуже гарна українська мова. Дякую
Вітаю. Я стикнулася з цілковитою самотністю, коли від мене пішли об'єкт невзаємного кохання та остання пдруга. Вже два місяці в мене немає друзів (в моє поняття "друг" не входить поверхневе спілкування); до того в мене були тільки онлайн-друзі. Хоч я й інтроверт, але усвідомивши, що мені навіть немає кому переказати, як пройшов день (не кажучи вже про глибокі розмови по душам), ридала цілими днями. Довелося навіть щоденник завести. Проблема також у тому, що в мене депресивний епізод, а в таких випадках завжди краще мати кілька надійних людей для підтримки (з чим успішно провалилася).
Але зараз я вирішила, що моїй самотності повинен настати кінець. Незабаром піду до психолога, вже продумую план, як завести стосунки та друзів. Що ж, побажайте мені вдачі! Дякую вам за відео
У мене щось схоже, але ніби люди, що поряд зі мною стають мені чужими.. і у мене також дуже часто бувають депресивні епізоди, з яких щоб вийти треба докласти купу сил. Але при всьому бажанні підтримки я її не прошу. Мене не зрозуміють ні друзі, ні хлопець. Ось так виходить, що поряд багато людей а всі чужі і просто плакати хочеться від повної самостійності
Я вже рік в новій країні, почуваюся саме так як ви описали на початку - усвідомлення себе як самотньої людини, навіть у компанії. Хоча можливостей для живого спілкування багато - але це вимагає величезних моральних сил, і легше здатися й піти дивитись серіал. Але під кінець року почало накривати гостре відчуття самотності, особливо в період свят, коли навколо великі шумні компанії, а я ніби серед людей, але в той же час як у вакуумі. Запланувала на новий рік усвідомлену соціалізацію, дякую за поради, буду маленькими кроками намагатися виходити з вакууму.
Удачі вам!
А мені, насправді, дуже сумно, що ви поїхали...
Я в Києві, дівчата мого віку 25-35, виїхали, і мені дуже самотньо 🤷🏼
На вулицях ніхто не знайомиться, бо сьогодні таке втручання у особистий простір дівчата сприймають, як вороже і не хочеться зайвий раз причиняти дискомфорт людині. А в Тіндері або маніпуляторки, або дівчата у тій пастці, яку описала пані психолог, або молоді дівчата, які гарні, як всі наші дівчата, але із якими у мене нема одного соціо-культурного поля, яке є важливим для мене.
І виходить так, що і ви там не в своїй тарілці, і мені тут дещо порожньо... 😔
@@VnukDarvinaв тіндері - дівчата тарілочниці
@@rottenwormeaten7897 Дякую вам, пане, за попередження 🙌🏻 Про цей розвод в курсі, веду себе обачно) ✨👌🏻
@@VnukDarvinaне переживай скоро до тебе прийде тцк і буде тобі весело, аж зі штанів будеш вистрибувати .
Інтроверта може зрозуміти лише інтроверт, або психолог-інтроверт) дуже цікавий канал
Ага! "Iнтроверт може зрозумiти iнтроверта". Ви не бачили сварок i бiйок мiж ними.
"як правило кожен усвідомлюе його негативні наслідки" 0_о тобто? а що від цього можуть бути негативні наслідки? я навпаки кайфую від такого стану і вважающо що він приносить суцільну користь...
В темі відносин немає простих рішень.
По перше, один проти всіх - це зберегти особистість. Залежати від відносин - прогнути частину власної особистості під соціум. Мені моя особистість дорожча.
По друге, в сфері відносин існує величезна кількість антипорад. Навіть розумні люди радять один одним таку дурню, що на голову не налазить.
По третє, завищені очікування. Люди начитаються романів, надивляться "успішних" фоточок в інсті і безумствують в своїх фантазіях, ігнорюючи реалії.
Гарно сказано
Жиза підходящу людину фіг знайдеш від тебе зараз треба вигода якась а то яка ти людина всіх всеодно во сновному
Людина страждає від нездійснених очікувань. Нема очікувань то і нема страждань. ☺️
@@ireeneua956 як в нас країні прям тіки ті з вікон випригують
Іноді самотність корисна, вона також потрібна для переосмислення свого життя поведінки, вчинків, кожній людині потрібна самотність щоб познайомитися із собою ближче та не боятись залишитися на сомоті. Інколи навпаки хочеться втекти від неприємного оточення та проблем, щоб побути на самоті і набратись нових сил щоб йти далі😊
якщо перебування на самоті не приносить негативних переживань і проблем, то може то вже і не "самотність", а "усамітення"?) той стан, про який Ви розповідаєте..
Перший раз на каналі. Дуже гарна дівчина. З повагою
Хіба це щось неможливе "не подобатись більшості"? Коли людина бачить, що вона більшості не подобається то й виносовок такий, що з людьми ловити нема чого, а з того вже думки може я інтроверт чи ще щось, в той час як причина прийшла ззовні
Почуваюся самотнім, вийти на прогулянку допомагає.
Буває так що навіть розмова із знайомим/сусідом/другом не допомагає позбутися відчуття самотності. Таке враження ніби кожні із сторін хоче сказати, а протилежна не хоче почути, ніби говориш сам із собою. Напевно треба змінити співрозмовників. В допомогу вашому каналу))
Pozdro😉
У мене нема проблем до когось підійти і познайомитись, окрім того, що це не приносить результату, особливо з дівчатами. Вони просто закриваються, не проявляють ініціативи навіть у відповідь.
Тому, коли настільки великий негативний досвід, то вже не дуже то і віриш, що з спроби знайомства щось буде.
+
Жиза! Згодна!
А я самотня, тому що просто не хочу спілкуватись з іншими людьми, тому що мій світогляд відрізняється від інших. І часто коли чую ці дебільні тези які говорять на кожному кроці я дуже емоційно на це реагую і не можу себе пересилити, легше просто не спілкуватись.
Описала мене на 100%🙂
Як почуваю себе? Файно, не відчуваю самотність більшість часу. Але пару разів на рік буває відчуваю самотність гостро.
Як справляюсь з цим?
Дуже просто, відаю собі звіт в тому що це емоції взяли гору та це корткостроково і йду щось робити.
Завдаю собі питання що для мене відносини?, і що я можу дати?, та що я хочу від них отримати?.
І приходжу до свого висновку, що відносини це розділяти позитивні моменти життя/час, але більше це про "обов'язки" та "віддавати" .
Ніхто тебе краще не зрозуміє/дасть пораду/підтримає/полюбить,тощо ніж ти сам.
Поки якось так.
Ти дуже сексуальна😘
Теж саме, нафіг ті відносини. Та й довіри немає ні до кого.
Останнім часом взагалі не маю бажання виходити з дому.
Вже 5 років працюю з дому, втратила всі зв'язки з оточуючим світом. Це пастка і для здорової людини, а для депресивної - то тюрьма, таке враження, що пожиттєва
Можна просто привітатися "усім привіт" або привіт друзі колеги 😊
У мене наче багато друзів, але останнім часом ( років 5) почуваюся самотньо, інколи так буває так кепсько, хочеться комусь зателефонувати, а потім думаю чи це буде доречно. Добре що є хоббі, шию вироби із шкіри це інколи допомагає впоратися з самотнісню.
я вже два роки на дистанційному навчанні і це піздецб, адже я як підліток хочу соціаліхуватися, а вдома лише два брата, які поряд зі мною 24/7 і я від них вже сходжу з розуму 😔😔😔 і не відомо коли ми вже вийдемо на офлайн і пофіг на тривоги, головне, щоб люди поряд були ☹️☹️
виходіть трохи на вулицю коли інші виходять, пробуйте комунікувати з ними
У Вам така цікава зовнішність, наче в грецької богині, є щось таке античне, незвичне)
Класна рекомендація каналу! Був приємно здивований як неймовірною красою авторки каналу так і її думками та судженнями..Лайк та підписка однозначно!
Учора були такі мислі що я відчуваю і тут ваше відео, дійсно іноді накриває що самотньо, що мені допомогає позбутися цього відчуття, дех то пише фронт все виправляє, так і є, але не побажаю нікому опинитися в таких складних умовах. Складні умови в житті допомогають позбавитися багато чого, але не всі витримують. Звісно усі ми різні, відчуття страху = самотність, що про тебе подумають, скажуть. На війні страх допомогає вижити, а в мирному житті навпаки. Тобто страху не повинно бути перед спілкуванням та новими знайомствами, максимум що ви почуєте це "ні"), це ж не страшно правда? Навіть коли ви навійні, відпускають у тил, тому ходіть гуляти, в ідеалі якщо є сонце вітамін Д), хочаб 15 хвилин на день достатньо побути на сонці, спорт, тренування, овочі, фрукти, здоровий сон з 22:00 до 06:00.
Бажаю всім здоров'я!)
Дякую гарнюня за відео!)
Мені просто важко спілкуватись з людьми. Якщо обставини вимагають я все ж таки роблю це . Запитую щось, знаючи на перід відповідь, відповідаю на очевидні питання співрозмовника.... завжди виникає відчуття що це все якась погана театральна вистава. Інколи буває настільки "впадло" що я просто мовчу. Останнього разу це було напочатку тижня, їхали з клієнтом півтори години в машині і просто мовчали. Він мене не чіпав коли зрозумів що я "не йду на контакт". Я бачив як клієнт нервує через це, мушу визнати це було трохи смішно (добре що за роботу мені вже заплатили😂).
Інколи мені буває цікаво розмовляти якщо це не поверхнева балаканина, якщо людина значно розумніша за мене, або розмова глибока і нішева. Проблема в тому що я так втомлююсь навіть від хороших розмов, мені потрібно декілька днів для перезавантаження. А ще як знайти співбесідника, не проходячи етап поверхневих балачок ні про що?
Теж стомлююсь від "стандартних" розмов. За все життя в голові проносится безліч думок, ідей, висновків, тому поверхнева балаканина сприймається більше, як набридливий і непотрібний тобі шум, а більш глибоке, як щось про що вже встиг подумати. Цікаво тільки тоді, коли з'являються нові теми для роздумів, але з плином часу таких тем все менше і менше.
@@Nek1oKob Ви мої думки читаєте
О, це відоме замкнене коло) щоб знайти друга, треба пройти "поверхневий" етап знайомлення (зазвичай). Але поверхневий етап настільки нудний і так втомлює, що далі нього часто не хочеться і йти, бо нудно. І не зрозуміло, чи буде далі цікавіше. І якщо буде, то коли.
Я теж страждаю від цієї фігні)
Мені здається що я все життя відчуваю себе самотньою, в дитинстві всім було не до мене і я була сама, а зараз вже дуже звикла до цього, іноді сумно від цього факта, але робота і залежність від телефона часом відволікають від цих думок.
Коли живеш самодостатньо і комфортно і тут побігла відкриватися людям і як виявилося що ти і не самодостатня і не відповідаєш суспільним стандартам і взагалі сама винна що тобі зрадили😌
І після цього досвіду здалося б навідати психолога 😏😂
Мені допомагає усвідомлення, що життя-це гра. Кожен сам для себе обирає, яким персонажем є в цій грі... людина-не камінь, нам властиво змінюватися, тим більше в нових обставинах ми можемо бути "іншим" собою...більш впевненим, життєрадісним і т.д...проста усмішка на обличчі змінює наш настрій. А знаходження маленьких ситуацій, за які можна подякувати всесвіту( я бачу, відчуваю, маю змогу познайомитися, можу зробити комусь приємний комплімент...) взагалі повертає радість і сенс життя.
з приводу вашого клієнта, експерементально доведено що беспечно еякулювувати 41 раз, на 42 є вирогідність померти
Самому офігенно! Самотність - це найкраще, що тільки може бути, проблема саме в ставленні до цього! Жінки - це страшне, друзі - це люди котрим завжди щось потрібно. Знайдіть собі пару гобі і проблема вирішена, а мастурбація - це класно, не треба потіти, адже перші пʼятнадцять хвилин це кайф, а потім просто пашеш землю. Я за фемінізм- хай самі сидять!😅😅😅
Про "пашеш землю" влучно сказано) Спочатку це секс, а потім перетворюється на спорт. Починаєш фізично стомлюватись, втрачається концентрація на задоволенні. Звісно, мастурбувати легше) Якщо твоя партнерка - близька тобі людина, тоді займаєшся з нею не сексом, а коханням. І тоді ніби не все так механічно. Але в моєму житті майже завжди був просто секс, який в процесі перетворювався в фізичну працю. Насправді, значення його перебільшене, тим паче, враховуючи ті моменти, що треба ще до нього якось дібратись (відповідати очікуванням партнерки, зацікавити її), а будучи інтровертом зробити це ще важче. Тому я теж за фемінізм і рівноправ'я загалом. Хай вони самі себе люблять, ми - самі себе)
купіть фалоімітатор або ділдо і фігарьте вручну (бонусом щей накачаєте м'язи рук)
@@MaksymLV А для чого? Я купую собі жінку пару разів на місяць і мені достатньо, по грошам так само як і «козу водити» по кафе і кіно, а ресурсів на уламування і нерви не витрачаються! Я вже доросла і самодостатня людина, то ж можу собі дозволити, секс принади то для бідних!)))
який жах... стільки маячні я ще не чув))))
Дякую, дуже файний у вас контент. Декілька відео вже зберіг собі на телефон. Бо за один перегляд всю повноту інформації важко осягнути. Дуже детально розкриваєте теми, без лишньої води👍👍👍
Дякую за інформацію! Гарна дівчина! Успіхів тобі і творчого натхнення, в розвитку психічного здоров'я наших людей!)
Дяка за відео. Я маю друзів, з якими періодично бачусь на роботі, або ходжу до них в гості, але зазвичай надаю перевагу спілкуванню в інтернеті, з людьми, яких ніколи не зустрічала. Проводжу з ними багато часу, граю в ігри, чи просто спілкуюсь. Ці люди, напевно, найбільше закривають мою потребу у спілкуванні. Чи хотіла б я їх помацати і понюхати? Так, це було б чудово. Але коли зустрічаєшся з інтернетними друзями в реальному житті, це як знайомство з новою людиною - складно, і не вгадаєш як воно пройде.
Я думаю варто підняти тему про соціофобію. Адже її дуже часто путають просто з рисою характеру -інтроверт. Звичайно, соціофоб може бути і інтровертним, але ж не завжди. Вважаю що бути інтровертом взагалі не проблема, а от мати соціофобію - той ще квест, от саме тоді людина страждає від того, що хоче заводити соц.контакти, а не може. Тому що інтроверт не страждає від нестачі соц.зв'язків, йому і так ок з самим собою, хібащо у якихось виклюних ситуаціях)
Коли моя дитинка поїхала на навчання , я думала що не впораюсь , відчай та самотність накатили на мене. Ніби частина мене відірвалась …. З часом прийняла цю ситуацію . Допоміг спорт та підтримка Друга .
Самотньо мужику в 24? В чому проблема - на фронт. Все як рукою зніме. Нема здоров'я для армії? Волонтер і все пройде
В якомусь сенсі це дійсно так, коли опиняєшся на нулі там проблеми не проблеми, думаєш тільки за те як вижити, але якщо не брати до уваги жорсткі умови які перевернуть усе у голові, потрібно просто почати знайомитися на вулиці, максимум що почуєш це слово ні, хіба це страшно?
Мені завжди було цікаво, як такі красуні можуть бути інтровертами, яким нібито важко спілкуватися з оточенням.🤔 Завжди здається, що тільки ви відкриєте свої великі очі, то одразу весь світ тягнеться до вас...
Люди схаменіться! Відкиньте всякі страхи, дурість, негатив.
Бути самому - це найкраще що може з тобою статися. Бо ти в цей момент можеш пізнати істинне Я. Саме це і є один із сенсів життя. Тоді ти полюбиш себе і тоді всі почнуть прилипати до тебе і ти все менше і менше зможеш бути на самоті.
Просто живи! Обдумай всі свої несвідомі оцінки. Це нав,язано тобі. Насолоджуйся життям, собою, одинокістю це все подарунки життя. Ти просто від себе їх не оцінив.
Не слухай нікого, всі ці канали ютуб нічого хорошого не дадуть. Вони самі не знають, що кажуть.
Конкретніше - пиши.
Але я впевнений можеш сам розібратися.
Я все життя на самоті. Мені просто набридло що я завжди один.
@@oleksii__dudar Подумай, друже ти не на самоті, ти постійно чимось зайнятий. Спробуй виділити день і не робити нічого. Без телефонів, комп'ютерів і книг. Просто сидіти чи лежати і дивитися в одну точку. І ти зрозумієш, що ти і хвилини до цього не пробув на самоті.
Самотність то клас якби не ті курви..... Зруйнували все....
Дуже корисно🙏 Дякую Вам!
Будемо відкриватись 😊
ВИМУШЕНІ соціалізуватись. Саме так, ВИМУШЕНІ. Хочеш-не хочеш - мусиш. Хіба то так добре? Навколо мене самітників немає, у всіх є пара, або ж сім'я, а я, як не маючи інтернету, хлопців собі не шукала, так і нині не шукаю. Але й справді, була вимушена соціалізуватись. З самого дитинства руками і ногами відбивалась від запрошень погуляти, чи в гості.
Зараз працюю з людьми, спілкуюся багато по роботі, але то саме робота. І отого "поверхневого спілкування" мені з головою вистачає. Там же на роботі можу весело потриндіти з колегою "за життя", але не більше. У мене немає друзів, проте я не страждаю від самотності.
Також перший раз на каналі. Дуже сподобались думки авторки. Хотілось би ще розкрити тему, як саме знайти друзів. Я вже 2 рік знаходжусь без них і мені не комфортно. За ці роки я стала більш відкритою до світу та людей, але всередині я той самий інтроверт, який хоче глибоких розмов, а більшість може запропонувати поверхневі. Я закінчую університет і страшно йти далі, адже як далі заводити друзів?
Задаться целью найти друзей, которые тебе подходят. Ходить в места где есть люди: курсы, ивенты, мафия, настольные игры, спорт итд. И будучи в этих местах быть открытым и интересоваться другими людьми. Потом впитывайте общение и фильтруйте нужных. Дальше самое сложное это поддерживать общение с новыми знакомыми)
@@meteorburndev це да, але я хочу на івенти, курси і тому подібне, але мені здається, що люди просто туди йдуть розслабитись та побути з собою, а не шукати людей
@@soniason1411Щоб знаходити нових друзів, або заводити нові знайомства вгазалі, неабияке значення має зовнішність людини, нажаль. Ваша зовнішність. Якщо ви страшненька (без образ), то шанси з кимось потоваришувати драматично зменшуються. Не маю на увазі суто риси обличчя, а взагалі наскільки візуально ви привабливі. Якщо ви не приваблива зовнішньо людина, то треба зайнятись покращенням зовнішності. Так, обличчя не покращиш, але можна покращити тіло. Ідіть в спортзал, потійте там, покращуйте ноги, сідниці, тіло. Зробіть собі чудову фігуру і люди зразу до вас потягнуться. Такий вам план. Інакше так і залишитесь самотньою.
Тут Ви, чомусь, пропустили такий момент.
Скажу про себе, я ніколи в житті не мав, не відчував потреби розмовляти з кимось, якщо це не вимагає обстановка (робота, магазин і т.д). Мені ніколи не хотілося когось, "розважати" своїми думками, переживаннями, бажаннями.
Я просто не відчуваю потреби в принципі вести діалог. Мені не цікаві інші люди, їх життя, робота, хобі і т.д.
Справа не в соц. мережах, інтернеті ще чому, я такий з самого дитинства )))
А взагалом, тема розкрита гарно 🙃
100%, деколи самим з собою цікавіше ніж за пустими розмовами, і про «розважити» дуже влучно сказано. Теж вважаю що це не від інтернету залежить. Просто інтернет замінив інші ніші, типу як велика книга яку неначитатися)
Надзвичайно цікаво, дякую за Вашу працю, Дана!
Часом збираюся написати коментар, а потім: - «та кому воно цікаво, що в мене на думці?..». І видаляю.
Точніше, так буває у 90% випадків😅
Я прочитав Ваш коментар, відповів на нього, виник короткочасний зв'язок - і ось Ви хоч на декілька секунд, але вже не одна) Тому не соромтеся. Якщо щось хочете прокоментувати, пишіть, діліться думками. Ніхто Вас не з'їсть)
Дуже цікава думка.
Добрий день, пані Дано.
Чи почуваюсь я самотньо? - Так, адже зараз проживаю та працюю за кордоном (майже рік тому став повнолітнім і прагнув опанувати себе в іншій країні і її суспільстві).
Працюючи майже пів року, зрозумів, що люди на перший місяць і люди на довготривалий термін- це вкрай різна поведінка зі мною у будь-якому випадку. Знаходжуся постійно в замкнутому колі: хата-робота, робота-хата. І якщо в родинному колі ще якось можу стримати себе від переживання емоції злости, ненависти, розчарування, то у робочому колективі (де усі робітники це вже старі діди які старші за мене щонайменше на 40 років), то тут вже мені важко справлятися зі своєю розгубленістю при розмові з ними за якусь дрібницю чи щось серйозне (я зараз про те, як тяжко мені дається витримати їхню критику іншою мовою та манерою поведінки зі мною як юнаком, котрому ще багато чого навчатися). Вони не розуміють, що я дуже важко переношу моральну втому та біль, коли відчуваю, що мене чекають докори та щось схоже за якусь невиправдану дрібницю аби так чинити.
Як я з цим вживаюся?- Чесно кажучи, неначе ледь-ледь зводжу ланцюги до купи. Постійно уникаю особистих питань до себе, бо вони все одно сприймають це не так, як мало б бути, бо звикли лише по-своєму. Ставлюся з недовірою до них, бо це зовсім інші люди з іншою ментальністю, що може мені зіграти не на руку. Щодня повторюю собі, що я не хочу більше там бути, що хочу додому, але потрібно тут бути, щоб хоча б заробити собі на квиток у інше майбутнє, де можна почати усе інакше і вже хоч з кимось зі своїх товаришів, а не з якимось іноземцями, яким начхати, як мені їх терпіти, коли я міг цього не зробити, але залишитися у гіршій позиції для себе і своєї роботи. Я злий на себе за це. Злий на них за те, як вони чіпляються за усяке дрібне, чого не варто, щоб не погіршувати результат моєї роботи й самопочуття.
Чи маю я альтернативи?- Звісно, маю. Але тоді я залишуся на певний час без роботи та картатиму себе за це, бо ж потрібно працювати й не гаяти часу, адже я не в себе вдома.
Словом, моє оточення максимально ізольоване від молоді іноземців, з якими б я міг щось обговорити, але все ж не дарма, бо вони справді не розумітимуть мене, поки я розумітиму їх усіх, бо мені знайомо, як це, коли ти живеш з батьками і ходиш щодня до коледжу і на вихідні просто розважаєшся як хочеш і з ким хочеш, бо ти у себе вдома.
Тому так, я справді почуваюся самотнім, але від цього постійно собі повторюю: «Терпи, терпи, терпи... Терпець тебе шліфує. Міцний твій дух, тому терпи.»
Я поставив собі мету- накопичити достатньо коштів, щоб поїхати звідси і почати повністю самостійне життя у іншому місці. Так я принаймні матиму досвід і розуміння, що нема куди тікати і треба боротися з усім та усіма, раз вже притиснуло до стіни.
як шкода,що я не почула ці слова п'ять років тому. Вас приємно слухати. дякую за ваш вагомий внесок у ментальне здоров'я глядачів. успіхів!
Доброго дня, а може і вечору. Я доволі часто почуваю себе самотньою. Цікаво, що ваше відео потрапило у мої рекомендації саме у день, коли хочеться обіймів і брама "сильної та незалежної" трохи відкрилась. Я припинила боротися із самотністю, я прийняла її. Вона є і завжди буде. Я мала думку, що красиві та успішні люди самотніми не бувають, адже їх певно всі люблять. Нараз я знаю, що ми усі самотні. Та що справді турбує мене, це відчуття, що такою як я є зараз мене не полюблять і мені треба змінитись. Мене це турбує, адже я хочу прийняти себе вже і діяти з любові до себе, навіть якщо це про зміни. Любов і самотніть якісь дуже дотичні для мене, що ви думаєте з цього приводу? І дуже дякую вам за відео, я відвідую терапевта і він наче мій друг, якому я плачу кошти, але краще так бо я впевнена у ньому. Він буде поруч, коли мені буде потрібно. Друзі, яким платиш здаються надійнішими у наш час.
Я думаю, Ви помиляєтесь. Друзів не можна купити. Ви ж розумієте, що в дружбі є особлива атмосфера сприйняття людини, де є дуже багато чинників.
Виявляється, що жінки теж платять, щоб не бути самотніми. Жінки це називають психотерапевтами, у чоловіків трохи інші назви .
@@marsianin1виявляється, що психологи існують давно. А ви звідки? З Юпітєра?) А платите кому?) Мда. Не всі чоловіки пішли далі мавп
@@S.V.I.T.L.A.N.A якщо ти чоловіків вважаєш мавпами ,то от і корінь твоєї самотності . Корону зніми і подивись на себе не через рожеві окуляри і тоді побачиш що ти зовсім не та жінка яку ти собі придумала в своїй голові ,а звичайна тьотка з бракованою прошивкою .
Теж самотня, інша держава, відчуваю себе як біла ворона, хоч є сім'я вже, донечка 13рочків, а в душі самотня. Ще в придачу сустави, магнітні бурі, букет а не життя. Вирішала піти на курси манікюру, перше сидяча робота яку я витримаю, друге спілкування буде достатньо та і мову зможу краще підучить. Розумію що в цій сфері довго не пропрацюю, але ж думаю знайти і нових подруг. Я маю досвід роботи в салоні, коли працювала подруг завжди вистачало
Мене турбує самотність, і особливо на заняттях, де я проводжу багато часу, на мовних курсах. Особливо жахливо, коли настає перерва на обід, ми йдемо в їдальню, де дуже багато людей, є знайомі, але я залишаюсь одна. Вже придумала, щоб не знущатись над собою, іти гуляти по вулиці самій
Можна бути і екстравертом, але минулий негативний травматичний досвід і розчарування, особливо якщо ти є власником емоційно-вразливої психіки і чутливого сприйняття, спричинять зародження соціофобії і тревожно-депресивних станів, які потім не так просто подолати.
Багато людей вважають себе інтровертами, а насправді можуть буди і просто травмованими екстравертами. Багато стереотипів навколо екстравертів, накшталт того, що це люди, які не здатні рефлексувати, бути чуйними, а здатні лише створювати навколо себе шум і що вони нерозбірливі у спілкуванні. В реальному житті ця сфера не поділяється лише на "чорне" і "біле". не завжди зустрічаються такі крайнощі. Як "чистих" 100 відсоткових типів вертності майже не існує (як Ви і сказали), так і не всі представники одного типа з одним набором якостей. І серед -інтро і серед -екстра є люди більш і менш здатні на встановлення якісних комунікативних звязків і ставлення до них. Впливає набагато більше особливостей і обставин: досвід, виховання, життєве середовище, ну і навіть психологічних класифікацій і варіантів типів психіки в їх межах набагато більше.
А так, взагалі-то було цікаво послухати Ваш погляд на причини самотності в сучасному світі. Я б додала ще деякі причини, які напевно мають вплив в будь-яку епоху: чим більше людина відрізяється від більшості інших, зокрема, в образі мислення, тим складніше знайти близьких людей. І тому, що все незвичайне часто відлякує, а якщо й притягує, то часто на рівні "дивного створіння", тобто коли спостерігати цікаво, а ось занадто близько наближатися - ні. Хіба що зробити свою "дивакуватість" своєю фішкою і стати "рок-зіркою" :) Але це не для всіх підходить.
А, по-друге, для близьких стосунків має бути немало спільного..ну, в світогляді, цінностях, світосприйнятті (світовідчутті), відношенні до різних питань, і тут очевидно також: чим більше в тебе відмінностей від більшості, тим менше шансів зустріти "своїх". Навіть "клуби по інтересах" не завжди допогають.
До того ж, люди змінюються, старі друзі можуть втрачатися, тому що стає мало спільного, а нових знаходити з віком все важче.
А ще страшні і глобальні події, такі як зараз війна, когось вони гуртують, а для когось навпаки, як лакмус висвітлюють і помножуть самотність і ще більше травмують.
Моя дорога! Все що ви кажете - свята правда. Тільки "мій" японець, друг, деколи шокований моєю прямотою і відкритістю. Це - не частина їх, японської, культури... Та я не зупиняюсь. Дякую, небеса, що прислали мені цю дівчину ❤❤❤
А до демонструй ще можна додати,принтжуй,за рахунок самооцінки інших підвищуй себе і т.д.Згодна,суспільство хворе.
З раннього дитинства мій постійний супутник це відчуття і усвідомлення, що я один. Хоча і був оточений людьми. І відчуття особливо сильне, коли оточений людьми. Регулярно вдаюсь на пошуки спорідненої душі, але за 30 років результату нема. І з кожним роком мене це починає все більше влаштовувати.
Наслідки недуже хороші особливо для жінок. ВПР егоїзм, генетичні відхилиння,маточні патології. Жінка неполучає задоволення від клітору, швидше від болового спазму. Тай ми можемо відчути аури, притім скоро возбуждаюця, відтого можуть бути кіслородний недостаток, ейфория. Сидиш роскинувся ще фігня лізить в уяву, дивишся зла аура підмаланився ху пронисло. Незнаю поідеї можети чути росужденя наше. Ми можем цілий фільм компиліровати вньому, або просто фрази наблюдати колять,якусь історію згадувати. Я винуватий ляпнула що вона погана дівчинка. Егоїстка ВПР, роскинувся начав домінацію, вголові повидінка поганого, дивлюсь, аура збираєця темна😅 Лібше погладити ніж піздюлей вигрибсти, хоча може і моя була. Від делекобійщика аура влюблоності відбила і видно по ному було. Фігні наговорив, ну говір і акцент файний, попсирав троха наїхавши, про історі хотів поговорити, нам нисильно цікаво слухати було. Замотивами подивились😅
Закрите серце.
Не працює душа.
Образи - душевні болячки.
Радити відкриватись, щоб вдарили по слабкім місцям чи минулим болячкам, то така собі порада (нерозумна) ;)
На чистку образ, є вузько-галузевий метод, від дозволяє напрацювати роботу із серцем, після чого, з'являється можливість відкриватись, бо є вже опрацьований досвід.
Дуже пізнавально 🤗
Дуже важко робити ці кроки. Запросив дівчину на прогулянку, вона не відмовилась але не пішла (далеко їхати), сказав що наступного разу. На роботі вона проявляє інтерес до іншого, я це помічаю, тому вирішив що я їй не цікавий . А потім я дізнаюсь від іншої людини, що виявляється вона на мене образилась, що я їй не поділяю увагу. Як мені проявляти увагу як вона крутиться біля іншого? Як це працює? Чи варто їй тепер писати щоб привернути увагу? Тому що вона не покидає мої думки про неї. Від цього боляче.
Самотність для мене це вихід з ситуації ) мій житєвий шлях показує що тільки дай собі волю відкритись тебе зрівняють з землею,пройдуться по тобі , і не побачать) спілкування з іншими ,так було б добре, але моя титанічна недовіра до людей просто зашкалює) мені потрібно не один день спілкування з людиною щоб я міг довіритись їй хоть в чомусь) друзів на пальцях можна порахувати ,але це ті люди які просто кращі для мене. але всерівно якщо вибирати побути на одинці чи зателефонувати їм ,то я краще побуду один)))
І саме головне))) я розумію що це неправильно в якомусь випадку бути самотнім ,бути одному, але так склалися події яких не змінити. Всім добра,❤
Дуже знайоме почуття , нажаль. Стосунків не маю, друзів небагато, але вони найкращі. Але я незнаю, наче і хотілось би більше, але якоїсь «хоробрості» знайомитись з кимось не має. Коли їдеш в якусь подорож сам, то наче і круто, що побачив багато класного, але і з іншої сторони не можеш поділитися цим з друзями, розділити емоції від побаченого…
Самотність це норма, це зручно та цікаво. Але іноді все ж хочеться чогось більшого, хочеться поділитися і вислухати, хочеться емоційного та фізичного контакту але без зайвого "шуму" та одноразовості. Хочеться зустріти того самого міфічного друга але пошуки швидко втомлюють. Бо це як намагатися трапити на "ту саму" книгу в безмежній бібліотеці сірих, нецікавих книжок.
Да все просто, в нас зараз не існує середнього класу в нас одні бідні, інші багаті, бідні сидять в соц мережах тому що там вони можуть створити бульбашку успішності і цим тішитись але реалії не тішать, (реалії такі коли моя знайома вчилась і марила благими справами, пішла на практику до червого хреста, я їй казав що то бадега, а вона то зрозуміла коли їй на практиці сказала керівник або на лапу кошти або практику не закрию😂😂😂 ) і вона усвідомила усі реалії життя, багаті ( теж така собі річь в наших реаліях типу молоді успішні родина Львівська що зсу обдирали) вони заробляють на переглядах отих бідних😂😂😂 тиж подивись по оточуючим по студентам банально спитай що вони знають про якісь топові відоси де типу якась зірка не так око накрасила чи типу вона в шоці від теперішніх відпочинків на Балі, і що вони знають з просто побутового, що є громада, як вона і для чого, для чого і що таке статут навчального закладу, так, можна сказати типу студенти то їм би тільки п'янки 😂 алеж 14 не те каже.
Ну не знаю. Я інтроверт, 25 років друзів у мене ніколи не було і не буде, так само з дівчатами, я нікого і ніколи не любив. Навіть коли мої родичі кажуть, що люблять мене я мовчу, бо не можу сказати це у відповідь. Людей я ненавиджу, соцмереж не веду. Лише щодня прикидаюся більш-менш нормальним щоб мати роботу і гроші на виживання.