Я стараюсь, щоб українці могли дивитись та слухати якісний актуальний контент українською 🇺🇦 Буду вдячна за вашу підтримку! Це може бути лайк та підписка ❤
22:32 та яка різниця, який формат розмови, якзо свекруху обурило не те, що її син зраджував своїй дружині, а те, що невістка могла зганьбити їх, знищити кар'єру, тобто їй взагвлі байдуже на те, як аморально вчинив її син
У моєї мами в юності була велика колекція гарних чорнильниць, і коли вона виїхала на навчання, покійна бабця їх викинула. Мама досі сумує згадуючи про них, і тому дуууууже оберігає все що ми там колись збирали, а я прям дуже займалася колекціонуванням всяких етикеток, квітів, естетичних фото з журналів, всяких статтец які збирала, але,найбільшою цінністю були газетні телепрограми починаючи з 97го року, на яких можна було бачити коли у родині відбувалися свята. Я думала забрати все то в свою хату, але, сталася повномасштабка, в двір ротрапив снаряд і дах разом з усім що було на горищі перетворилося на попіл🫤.
Ооо, остання історія прямо удар в печінку.. Коли мені було десь 9 років, я ДУУУЖЕ любила ліпити пластилінових песиків, в мене їх було десь близько тридцяти і вони всі стояли на підвіконні. І до нас додому часто приходила моя тітка з її сином (десь 5 років) і часто вони приходили коли мене не було вдома. Якось я прийшла додому і побачила, що в половини цих песиків, розламані ноги. Вона пускала його ходити по нашій квартирі без нагляду і це повторювалося рази 3-4 і коли я казала про це тітці, вона відмахувалася і казала, що це дитина💀
Щодо історії свекрухи і невістки. Скоріш за все, свекруха свого синочку-корзиночку весь час так захищала в усьому і просто словам невістки вона б не повірила, тому невістка скинула докази з надією довести, що її син не такий золотий хлопчик, як вона думає, але не спрацювало. А пост написала від імені свекрухи, бо червона плашка з написом "Поганець" виглядає презентабельніше, ніж просто коментарі користувачів) Дякую за цікаве відео 🥰 І повністю з вами згодна щодо віри і релігії. Не раз запевнювалась, що віряни одні з найзліших людей.
У нас з батьками була колекція касет, на яких була записана різна музика. На одній касеті були записані пісні, які дуже подобались мені. Всі касети були однакові, бо колись давно батьки закупили чисті касети та записували на них музику. Тому цю одну касету я відклала біля магнітофону, щоб не шукати кожен раз. У нас в гостях була моя старша двоюрідна сестра, по радіо заграла якась пісня, що її подобалась, і вона схопила мою касету, та записала свою пісню. Я була в шоці, бо відновити на той момент мою музику було вже не можливо, це були пісні, які я слухала усе дитинство. І саме цікаве, що винна була я, бо якби я не хотіла, щоб на касету щось записували, то мала б не лишати касету біля магнітофону, а поклала б її до інших. Це була наша квартира, ця касета об'їздила зі мною та моїми батьками пів Євразії, мої батьки не робили мені зауваження, що саме ця касета лежить окремо від решти колекції. Вона приїхала в гості на пару днів, зіпсувала мою касету, та ще й звинуватила мене. Тому я розумію і дівчину з камінням, і Ірен.
До речі я теж збирала кіндери, і на щастя вони збереглися. І я так вас розумію. В дитинстві це була справжня магія, коли ти відкриваєш ті кіндери, а коли збиралась ціла колекція фігурок, то було просто вау!
14:42 мене більше виведо, зо він навіть назву поставив ".... бо хочу присвятити оанок турботі про себе" чи якось так. Для нбого це все настільки дріб'язково, зо він називає свою повну відсутність "турботою про себе вранці"
59:07 - мій біль - моя бабуся була людиною, яка дуже любила рукоділля. Вона вміла робити все - від килимів до найтоншого мережева. на превеликий жаль, зараз її немає (вона не своєю смертю померла), тому це був удар і втрата для всіх. В хату бабусі заїхала тітка, і спалила все рукоділля, старі фото, навіть не спитавши у всіх чи хтось хотів би то все забрати. Пройшло багато років, а я до сих пір про це згадую з болем, бо у мене від бабусі лишилися лише короткі спогади (я була занадто маленька), і лише дві фото графії.
Мені було мабуть років 10-12 і я мала невеличку колекцію іграшок. Всяких: м'яких(ведмедиків, собачок тощо) та просто пластикових ляльок. У мене ще є брат, який на 7 років молодший за мене. Так от: до нас іноді на вихідні або на канікули приїзджали 2-юрідні брат з сестрою. Звісно вони також молодші за мене, тому я найстарша з них усіх. І я терпіти не могла коли їх усіх відправляли у мою кімнату та вони чіпали мої речі, а батьки аргументували це тим, що "Ну тобі що шкода?", "Чому ти волаєш? Це ж просто іграшка.", "Нічого вони не зроблять твоїм лялькам". І одного разу, вони так загралися, що надірвали одного з ведмедиків. Я так плакала і злилася на них усіх. Кричала і просила вийти. Малі вийшли, а мама прийшла і запитала у чому справа. Я розповіла, а вона така "Тю, так можна пришить. Чого його істерику роздувати?". Я знаю, що ведмедика ще можна було полагодити, але мене більше обурювало те, що їм дозволяли гратися і робити з МОЇМИ речами що заманеться. Після того я постійно на малих злилася і недопускала до своєї кімнати, але лише з часом я зрозуміла, що винні не зовсім вони
Ведуча-американка просто драма квін на моменті про невістку та свекруху)))) Я думаю, що невістка розказала свекрусі та всім родичам спеціально не тому, що хотіла піднасрати чоловіку, а тому, що знала, що мамця почне його виправдовувати (що і сталось). Вона добре розуміла, в якій сімейці опинилась і саме ця історія була точно не першою.
Я з дитинства дуже любила музику, різні стилі та різні жанри. І так само я дуже люблю все групувати, систематизувати. Так от, коли мені було 12, вдома з'явився наш перший комп'ютер, але інтернету ще не було (він вдома з'явився вже тоді, коли я поїхала навчатись до університету в інший кінець країни та додому приїжджала лише на канікули). І я з 12 років почала колекціонувати музичні твори, із складною системою (групуючи все на жанри, жанри на стилі, стилі на гурти чи виконавці, їх вже на альбоми і т. д.). Окремо групувала все на збірки настроєм, для бігу та спорту тощо. Зараз це все можна отримати, просто налаштувавши свій акаунт на ютюб-музиці, чи спотіфай, чи ще на якійсь платформі. Тоді ж я мусила позичати в друзів диски з альбомами, завантажувати в школі на інформатиці, коли нам давали час на власні справи чи йти до комп'ютерного залу, заплативши за це свої кишенькові. І систематизація зайняла в мене дуже багато часу. Я за 5 років назбирала музики на 42 гігабайти, що на той час (2004-2008) було дуже багато. І от одного разу моя мама телефонує мені (коли я навчалась) і каже, що вона форматнула жорсткий диск і всі мої записи знищено. І найгірше, це було як сорі нот сорі, вона не бачила в цьому чогось катастрофічного. В нас вдома загалом про особисті кордони ніхто і не чув, могли увірватись без стуку в кімнату в будь-який час, почати розмовляти з тобою, доки ти спиш (мама вривалась у кімнату під час канікул і без "прокидайся, сонечко", а одразу "дивись, поки я буду на роботі, ти маєш помити вікна на першому поверсі, прополоти грядки, підлити квітник, приготувати вечерю, ти все почула???"), до цього я звикла. Але знищити мою колекцію! Я була спустошена. Пройшло вже 15 років, а я досі це добре пам'ятаю і мені досі недобре. Моїй донечці два з половиною, але в неї більше особистого простору і умов для самовираження, ніж у мене коли-небудь було у дитинстві. Ми вже помічаємо її уподобання, даємо їй можливість вибрати, який одяг вона хоче, який колір, музику, тип іграшок полюбляє. В неї вже є своя кімната, є її територія з її особистими речами всюди - кухня, ванна, гардероб. Здається, я все зроблю, щоб моя дитина мала власний простір і знала власні кордони.
Співчуваю... Знайомо... Але чи варто засуджувати покоління людей, які поняття не мали, що таке особистий простір, бо у них його теж не було. Це ж совєцьке покоління. Там "поважай старших" (рахуй, терпи їхнє зневажливе до тебе ставлення просто тому, що вони старші), "будь, як всі", "та хто ти тут такий", "шо ти від мене тут приховуєш!", і головне - "а що скажуть люди!". Вони жили в комуналках, їхнє особисте життя мав право обговорювати робочий колектив і це було нормою. Тому, чому дивуватись, якщо вдома вони поводили себе відповідно. Хоча, ви молодші, і, можливо, ваші батьки не дуже довго встигли пожити в ссср, але я ще трішечки застала, я моя старша рідня - так тим паче. Особисті кордони можуть бути лише там, де є особистий простір. А в "совку" він теж був в дефіциті.
Обоже, я чуть не розплакалась від вашої особистої історії вкінці. Дуже розумію ваші почуття, хоча сама не переживала такої втрати, але теж люто не любила коли батьки пускали інших дітей в мою кімнату, до моїх речей. Досі не розумію, для чого це було, чи це мало мене навчити ділитись, єдине чого мене це навчило - оберігати особистий простір і свої речі.
Як я вас розумію за ситуацію з кіндерами, мої батьки так ніколи не робили, але в мого хлопця мати віддала дорогі йому речі якимось дітям, ще й накричала коли він розізлився на це. Це дуже болісно, і мені не менш болить за речі які любив мій хлопець, і болить за ті кіндери як за свої (((
Викинула багато іграшок і книжок які в нього були, його конспекти з французької які йому зараз потрібні, а головне енциклопедію яких зараз вже ніде немає((
Щодо останньої історії, певно у багатьох людей є така ж травма, коли батьки нехтують дитячими іграшками і вподобаннями, так було і у мого чоловіка і в мене, батьки чоловіка просто викинули його колекцію камінців і відтисків листя які він робив з глини, він це робив і збирав вже підлітком, мої батьки віддали всі мої іграшки коли мені ще і 10 не було і я все ще грала їми кожен день, я була в розпачі і досі згадую це мамі. А от свекруха пішла і далі, кожен раз коли ми виїжджали з міста на пару днів, вона прибігала прибирати в нашому домі і викидала все що попадало під руки, це було замовлення що я шила для клієнтки і мусила потім за свої гроші купляти тканину і знову шити цю річ, і 200 равликів які щойно вилупились(ахатіни), моя розсада яка стояла в ящиках підписана і вже по 10см заввишки була, а скільки вона рослин вирвала з мого города я вже і не згадаю, це і дорогі квіти і кріп(я думала то бур'ян), це було жахливо і забрати ключі ми не могли бо свекор займався своїми справами в нашому гаражі і багато нам допомагав з ремонтом. І ніякі сварки, і скандали не зупиняли цю жінку. Зараз ми живемо в іншому кінці країни більше 10років і псувати нам життя вона може тільки по телефону.
@ГалинаСивоконь-в3ц дякую, вона вважає що робила все правильно, одного разу я перестала з нею розмовляти, заблокувала на більш як рік, я така щаслива що ніхто мені не вказує і не критикує, то вона почала частіше чоловіку дзвонити, а він такого ставлення не терпить ще з підліткового віку, то довелося їй мінятися, більше критики я не чую
Остання історія просто вразила до глибини душі. Я маю доволі величеньку колекцію різного кпоп стафу (120+ карток, плакати, 19 альбомів і т.п.), і з моєю поки що мізерною зп студентки, яка просто має підробіток, вона далась мені дуже важко у фінансовому плані, але вона така дорога моєму серцю... Ця колекція буквально витягувала мене з депресивної ями, завдяки кожній посилці, яка була в дорозі, я трималася на плаву. І я уявила, якби все це моя мама комусь віддала, що вона цілком спроможна зробити...... Я б повісилась🙂 Фігурально, звісно, але просто шмат душі моєї був би вирваний. Це взагалі жахлива штука, що батьки з історії, що Ваша мама вчинили дуже егоїстично та жахливо, у мене сльози на очі наверталися....
Ох остання ваша історія дуже сумна , відгукнулась мені . В мене була схожа історія , так само мама віддала дівчинці , яку я дуже не любила мої речі які я купила собі сама. 20 років пройшло і досі дуже неприємно( Дякую за контент 🩷☺️
Щодо вашої історії в кінці - по-перше, дуже співчуваю. А, по-друге, пускати чужу дитину в кімнату своєї доньки, особливо, коли її немає вдома - це якась жесть.
Це якась розповсюджена історія, коли маленьким звіздюкам сусідів дозволяють шастати по кімнаті дітей і брати і робити, що заманеться. У мене в дитинстві назбиралася чимала колекція календариків. Зважаючи що частина цього диниства припала на кінець восьмидксятих, а потім початок девʼяностих, а мені подобались саме жуки і метелики, то це була цінна колекція. Плюс мама з відчимом це не дуже підтримували, то календарики були від шкільних друзів або з тих копійок, які залишались від наколядованого у бабусі. Бо основну частину мама забирала. Я вберегла ту колекцію від сусідських малих противних дівчат, з якими приходилось сидіти і терпіти. Але якось я була в школу, а до мами приїхала її стара подружка з сином. І мама спеціально дістала йому ту колекцію, яку він майже всю порвав на крихітні шматочки. Гірше мабуть було тільки один раз, коли мій молодший брат впав з дерева, я його сама несла кілометр додому, йому було дуже погано, я була з ним, переживала, а дід в цей час віддав песика, якого брат дуже любив, просто перехожому. От реально повз двір йшов дядько і йому сподобався песик, а дід сказав «забирай»
В мене майже не було такого, щоб викидали щось важливе для мене (один раз викинули пластилін, бо скляна банка, в якій він знаходився, розбилася (тоді це було боляче, але я розуміла, що це для моєї безпеки)). Вдома (у мами) є купа моїх важливих речей: бісер й 6-7 манхви/манґи (більшість я прочитала 1 раз, одну я читала тричі). За їх безпеку я не боюся, бо там досі є резинки, якими я не плету вже кілька років (хоча буває на кілька годин вертаюся до них) та мушлі з камінцями (дуже давно збирала на морі). А ось за безпеку книг трохи побоююся. Бабуся кілька разів казала щось типу такого: «прочитає, а потім подаруєш "ім'я подруги"». Я казала, що не подарую й що це мої книжки. Останнім часом вона не каже цього, але на всякий випадок я заберу їх, коли повернуся додому.
Щодо історії про колегу вашого чоловіка: дружина додавала колег, шукала серед них з ким спить її чоловік. Отже це не інтрижка на декілька днів, скоріше за все вони зраджували своїм партнерам місяцями . Я підтримую її дії , всі мають знати які вони покидьки.
Мені відгукнулось тут кілька речей. По-перше, я теж маю колекцію напівдорогоцінного каміння та мінералів. І якби хтось її зачепив без мого відома - моєї люті не було б меж! По-друге, у мене теж є(був) такий братик-психопатик, який любив розпоряджатися моїми особистими речима на свій лад. І деякі мої речі без мого відома теж дарував "від себе". Вони не були особливо цінними для мене, тому я це пережила без трагедії. За спиною відверто гадив мене батькам і родичам. Це було умисне приниження і демонстрація своєї влади, яке тривало роками. Коли подорослішала, до мене дійшло, що і як. Сподіваюсь, цього придурка я більше не побачу в своєму житті. О! І щодо малого родича-гівнюка, який теж любив попорпатись в моїх речах, коли я не бачу - теж був такий. Мені його спихували, бо "пограйтеся, ви ж діти". У мене була колекція монет і якось звідти пропав бабусин дукач (монета-підвіска, яку в старовину чіпляли до намиста), він був ще царських часів. Я здогадуюсь, де він дівся, хоч прямих доказів і не маю. Але втрату я помітила після того, як цей малий гівнюк вибіг з моєї кімнати і почкурив швиденько додому. Сподіваюсь, зараз він кращий, ніж був у дитинстві.
18 วันที่ผ่านมา +4
Остання історія нагадала мені, як мама віддала мої книги, які я залишив у них в квартирі, коли з'їжджав. Серед них була вся серія книг Відьмак, я купляв їх, коли вони коштували по 10-15 гривень, а вживані можна було знайти і по 3-5. Коли я дізнався про те, що їх вже нема, книги коштували вже від 200 гривень і вище, за такі гроші я, звісно, їбав їх купляти, тож залишився без Відьмака🥲
У дитинстві я дуже захоплювалась читанням і зібрала цілу серію книг (приблизно 7-8 частин), але, на жаль, назви та автора книг вже не пам’ятаю. Якось я взяла ці книги до школи під час канікул, щоб передати подрузі почитати. Вони були у пакеті на другому поверсі біля мене.Ми з подругою розговорилися, і про пакет забули. Повернулися буквально за 3хв, але від пакета вже не було - ні сліду, ні натяку. досі згадую з образою і виню себе. А ще одного разу я позичила знайомій останню книгу “Гаррі Поттер і Прокляте дитя”, і вона її загубила. Щоразу, як це згадую, стає сумно.
17 วันที่ผ่านมา +1
Ох блін, це так боляче чути😭😭 Друга історія нагадала мені ще одну власну. Мама подарувала мені подарункове видання Володаря Кілець оригінальною мовою з малюнками, мапами від автора і тд, і одна з моїх колишніх спиздила першу книгу перш ніж спетляти за кордон і кинути мене по смс😀😀😀 ще вона спиздила першу книгу іншої серії, але ту можна було знайти і купити, а от Толкієна ні
Дякую за відео. Дуже співчуваю вашим кіндерам, я сама колекціонею стенди з піском, і розумію як це було для вас важливо. Доречі,бачила на олх оголошення,де продають старі кіндери😊може вам буде цікаво
Мені дуже шкода, що ваша мама так поставилася до дорогої вам колекції. Це настільки по-злому і зневажливо. Я б у відповідь захотіла зробити боляче їй. Щоб вона такий зрозуміла, як це. І в наступний раз думала. Бо людям, особливо близьким, часто сходять з рук жахливі речі. Так, вони можуть не усвідомлювати, що вони роблять щось погане. Але вона мають зустрітися з наслідками своєї емоційної тупості.
Я все життя обожнюю м'які іграшки, в дитинстві та ближче до підліткового віку вони ніби замінювали батьківську увагу для мене, кожну любила дуже сильно і чисто, в кожної було ім'я, а іншим дітям і собі забороняла гратися ними так, як це притаманно дітям - кидати, давити, сідати тощо, ніби розуміючи, що вони не є живими, але їх почуття поважаючи, бо вони неймовірно важливі для мене, досі таке відношення до них. В мої 11 з'явився молодший брат, а ближче до моїх 13 через це мене виселили до залу з моєї кімнати (2-кімнатна квартира), а згодом мої м'які іграшки - найулюбленіші речі в тому домі - стали заважати матері, нести "пилового кліща" і т.д., через що було вирішено батьками перенести їх "на зиму" у гараж, щоб "вигнати пилового кліща", я погодилася на це крізь істерики тільки через те, що мені обіцяли повернути їх одразу після зими, потім основною проблемою для мене стала відсутність власної кімнати, фокус уваги з іграшок знявся через це, кімнату відвоювала назад у 15, а у 16 згадала про обіцянку, та вона ігнорувалася й далі і сприймалась як "о боже ти доросла людина нашо вони тобі замовкни з цим", потім в мене пішла попайка з іншого приводу аж до дисоціації, теж було не до цього, а у 17 повномасштабне, їду зі свого містечка, бо це під харковом, а згодом "тікаю" від батьків до хлопця, стає краще з менталкою, міняю 3 міста за ці 3 роки, стаю більш апатичною та не реагую на всі хуйові моменти з минулого життя, в мене є успішна на мій вік улюблена робота, надійна кохана людина поруч вже майже 7 років, 2 наших спільних котики, купа амбіцій та планів на майбутнє, АЛЕ я все ще не забула саме про іграшки, зараз мені 20, і це досі величезний тригер, єдиний, після згадки якого мені дуже важко заспокоїтись і дуже боляче. За 3 роки через 3 міста я пройшла шлях від села під Харковом до Києва, де зараз живу, і весь цей шлях я мрію про більшу квартиру та велику шафу, щоб мати змогу забрати свої улюблені іграшки, які досі в тому холодному майже закинутому гаражі, про які я не можу забути вже майже 7 років, не зважаючи на повноцінність свого життя зараз
Ніколи особливо не збирала нічого, але була в мене улюблена книга казок. Стара, ще часів дитинства моєї матері і будучі навіть ще дитиною я відносилася до неї дуже турботлив. Ніколи не рвала листочки і не розмальовувала. А потім вона потрапила до рук моєї молодшої сестри. Що сталося з тою книгою то вже історія, але досі болить. Не так сильно як тоді, але всеодно болить.
У мене є знайомий, який благав дружину народити йому дитину, у них довго не виходило, він був на сьомому небі від щастя коли малий народився Але… потім переселився в іншу кімнату, взагалі не проводить час з сином. Малий довгий час на всі зачинені двері казав «тато», бо його папаша завжди сидів за закритими дверима
Про вашу колекцію з кіндерами 😢 Це в саме серце. В дитинстві в мене були дуууже погані відносини із старшою на 5 років сестрою і бувало вона псувала мої речі. Могла порізати одяг для ляльок, котрий я сама шила чи заховати, а то і викинути дещо із моїх малюнків одягу, я і сказати нічого не могла, бо одразу отримувала пpoчyxaнa від неї, а мама не те щоб вирішувала якось наші конфлікти, бо й досі притримується тези, мовляв, мене батьки не виховували, бо не було часу. Ну класно, то можна було б змінюватися, але ж це треба хотіти і вміти визнавати помилки, чого мама не робить/не хоче. Зараз вже тих речей, котрі я берегла немає, бо прийшли pociяни (дякую ніжному Ютубу, що ніяк інакше погано їх не назвеш). А у без 3 місяців 27 мені важко відстоювати свої кордони. Тож я пишаюся тією дівчиною, вона без сумнівів молодчика. А дівчина з третьої історії має негайно забиратися від того віряна, чиї переконання постійно порушені. Скільки вірян зустрічаю (включно зі своєю мамою) скільки переконуюсь у тому, що вони абсолютно не мають меж плюс нaxaбнi... Думають лиш про свої почуття, зовсім не приймаючи того, що є люди, котрі мають інше віросповідання чи атеїсти. Моя мама завжди знайде час, щоб нагадати як важливо вірити у Бога, але варто лиш згадати про те, що я і чоловік атеїсти і хочу щоб це поважали, оооо....
Дякую за відео ❤️ за другу історію, не знаю, мені цікаво подивитись сторону свекрухи, в плані чи дійсно все як невістка описала. В будь якому випадку уі відносени були приречені
Попри моє нерозуміння колекціонування як концепції якби хтось зробив подібне з речами мого друга я б не дозволила цьому пройти не помічений (лише з дозволу друга, я буду вміщуватись, якщо мене не покличуть). Бачила десь було з чи я не мудак де чоловік викинув всі пазли своєї дружини і колекційні теж. Ох як мене це злило, і жінка яка писала про це була як авторка теж така "я його розумію", кохання дійсно засліплює очі. Це таке проявлення неповаги, я можу пробачити багато, але не прояв неповаги в мій бік.
В мене в дитинстві був великий ведмедик коричневого кольору.Уоли до нас в гості приїхав мамин брат з своєю онукою то мама в мене на очах подарувала мого ведмедя тій дитині😮 є фото з того дня де я з повними очима сліз. Через багато років я розповіла мамі як мені боліло тоді, вона перепросила. У віці 25 років ми поїхали в гості до її брата і тієї онуки, і я вкрала свого ведмедя😊 можете мене ненавидіти але то мій ведмідь 🫶🏼
Дуууже співчуваю вашій втраті коллекціі 😔розумію на 150% ваш біль🫂 я зараз колекціоную вінілові платівки, листівки та книги з країн у яких побував і кілька днів тому схоже друзі започаткували нову традицію і тепер ще збиратиму фігурки фанко 😅 якшо щось раптом трапиться із якоюсь із моїх колекції - вибачайте, але вбивсто у цьому випадку буде єдиним варіантом покарати довбойоба що лізе куди не треба 😐
О, в мене є невеличка колекція різних монет. Більша частина з країн, у яких була я або інші родичі, деякі навіть не знаю звідки взялися. В мене є монета, якій десь 200 років, хоча я не пам'ятаю, хто мені її дав. І от що я колекціонувала років з 5 - то етикетки з одягу. Всі близькі родичі знали, що я цим займалася, і не викидали свої та віддавали мені при зустрічі. Зараз я рідко лишаю нові етикетки, бо у сучасного одягу більшість з них - то просто біла картонка, але раніше вони були дуже цікаві та різноманітні. Ця колекція зберігається в домі батьків, це повністю набита коробка десь 40*30*15. І є одна особлива етикетка, що має найбільшу сентиментальну цінність. Вона була з джинсів мого старшого брата, і він через типові дитячі вреднощі не хотів її віддавати. Ми довго сперечалися з цього приводу, це набридло нашому батькові, тому він підійшов, розірвав ту етикетку та викинув у смітник. Я плакала через це. Мій брат же дістав рештки етикетки, склеїв їх та віддав мені. Досі дуже приємні почуття кожен раз, коли згадую цю історію. Ще десь у період з 3 до 6 класу я збирала наліпки. З усіх подарунків на свята саме наліпкам я раділа найбільше))) Я їх усі вклеювала в альбоми для фотографій. В мене було 2 заповнені альбоми, які були майже повністю відкриті, бо через випуклі наліпки вони не закривалися. Але до тої колекції я не особливо трепетно ставлюся, я казала мамі віддати її сусідці, але не пам'ятаю, чи зробила вона це
Я взагалі полюбляю усякий мотлох збирати))) Я навіть майже ніколи не викидала шкільні зошити. Конспекти з 7+ класу з важливих предметів у мене досі в квартирі. Усі зошити з 1+ класу я наприкінці року клала у пакет та виносила на горище. Не знаю, що з ними зараз, але я їх точно не викидала))
Мені 32. Мої кіндери, покемони, книги, щоденники зі школи, навіть, ляльки, досі живі. Я рада, що моїм батькам вистачило розуму нічого не чіпати. Бо я не сильно сентиментальна, але якщо щось бережу, то це дуже важливо мені
Я так сміялась на обговорені 2 історії і розплакалась на обговорені 3 історії 💔 Спершу поясню, я все слухаю на 2х і я повністю згодна що в другій історії хлопець мудозвон ще той, але Ірен ви в ярості на 2х 😅😁 І 3 історія це біль і сльози Коли я поїхала навчатись, моя мама влаштувалась працювати в дитячий садочок коли я повернулась додому на канікули помітила, що не має частини іграшок ( не ті які дорогі серцю, улюблені мама не трогала) просто частину іграшок передала в садок і я трошки засмутилась, бо ну все одно ж наче наше) але я ходила в садок і бачила як діти ними граються і було прикольно спостерігати що вони не припадають пилом вдома. Пройшло декілька років і сталось велике горе, будинок згорів і моя мама загинула Мені 29 а я все ще хочу наважитись прийти в садочок і попросити подивитись чи не зберіглась якась з наших іграшок. Можливо, коли матиму змогу приїхати, я наважусь на це. Але не впевнена
У мене є колекція металевих баночьок спфд лимонадів і енергетиків, також туби прінглс, упаковки спід мівіни це тиву називаю всю подібну вермішель. Тако ж є ракушки і камінці які ми купили ще коли мені було 11 років і я нікому не дозволяю їх чіпати. У мене ще є старі малюнки ще з дитячого садочка і альбоми, блокноти, я то все сама зберігала бо то мені щось значило.
У мене колись була іграшка мого брата, який помер. Я носила її усюди. І колись я вийшла гуляти з друзями (точніше з людьми, яких я вважала друзями), один хлопець заради приколу жбурнув її у кущі. Ми всією компанією довго шукали ту іграшку, але так і не знайшли. Мені дуже боляче це згадувати, тоді я була маленька і не розуміла у повній мірі як це було жорстоко. Можна подумати навіщо я віддала ту іграшку, та я гадки не мала що він збирався робити з нею. Той хлопчик попросив просто дати подивитись, та оскільки я суджу по собі мені б ніколи на думку не спало вчинити так з кимось.
Привіт, мені зараз 31 і слухаючи історію про кіндери згадую свою ситуацію, з дитинства. Мама моєї мами живе в Італії вже 25 років, протягом перших років 12-15 вона висилала мені класні ляльки, але це не ті ляльки, якими можна гратись. Це колекційні ляльки з дуже красивими одежами вікторіанського стилю з фарфоровими личками. І моя мама ті всі ляльки роздарила всім дітям, до яких ми ходили на день народження, бо вона не хотіла витрачати свої гроші на подарунки. І коли я казала що це мої ляльки (а ті ляльки від 30 до 75 см завдовжки) то вона мені казала що я вже велика до тих ляльок і я всеодно ними ніколи не гралась. При тому що вона не дозволяла гратись ними ніколи, бо я могла розбити їх гарненькі обличчя (коли я була ще малою). Тож вона розуміла цінність цих ляльок і всеодно віддала їх чужим людям, бо хотіла показати якийсь свій статус перед ними, якого ніколи і не існувало. Так само було і з моїм одягом в дитинстві і звичайно з кіндерами як і у авторки цього каналу, тому що я обожнювала збирати ці іграшки. П.С. я з мамою не розмовляю від слова зовсім. Останні 5 років наші стосунки з нею були настільки натягнуті, що півроку тому я вирішила взагалі припинити спілкування. Всім щастя ❤
У мене батьки колись віддали мою колекцію книжок по Гаррі Поттеру, бо я ж вже прочитала =_= Проте хочу поділитися трошки іншою ситуацією. Я була творчою дитиною, любила розфарбовувати каміння, малювала на папері, вишивала. Не знаю що було з моєю психікою, думаю, я не відчувала у цих речах цінності від батьків чи оточення. Будучи дитиною я декілька разів з істериками розривала те все і викидала. Дуже шкода зараз, хотілося б побачити що я малювала і як і я трошки відчуваю образу на маму бо вона дозволяла це робити :(
Історія про те,де мати виключає невістку з сімейних святкувань. (Пишу це до оновлень,якщо вони будуть). Ну, блін, по-перше, її син осоромив і підставив себе сам, коли почав щось крутити з іншої дівчиною. По-друге (я, може, не уважно слухала?) вона скинула докази його матері, а не всім спільним друзям, родичам і колегам на його роботу. Тож, ніхто нічого і не знає, окрім самих учасників цієї історії. Зрештою, вони примирились. То в чому її проблема? Не сподобалось, що сина "ображають"? Але ж про нього просто сказали правду, він вчинив м'яко кажучи не дуже добре. А винна, чомусь, невістка. Лол. Після першого оновлення: мене не обурило, що невістка розповіла цю історвю від імені свекрухи. Якщо чесно, на цьому етапі для мене це нічого не міняє, а їй, можливо, це було дійсно потрібно, щоб потім показати свекрусі або що. А от чоловік авторки мене неприємно вразив. Хоча, здавалось би, куди гірше? Те,що він вирішив піти на святкування без дружини каже про багато речей. І, нажаль, це знову суцільні червоні прапорці. Чел налажав, не отримав ніякого "покарання", не зробив, очевидно, висновків, замість нього, натомість, "покарали" його дружину, а він це мовчки підтримує, погодившись піти на святкування без дружини,яку не запросили через його зраду. Та й таке P.S. якщо чесно,я не бачу щоб авторка якось надмірно виставляла себе жертвою. І взагалі не важливо(для мене), з яких причин вона розповіла про це цого матері: чи хотіла від неї допомоги, чи розуміння, чи підтримки, чи щоб вона якось вгамувала свого сина тощо, бо це ніяк цьому сину не шкодить і не відміняє того, що він зробив.
У історії з невісткою мені здається, що це була її помста за зраду. Вцілому, я можу її зрозуміти. А написала вона не від себе, бо реакція людей була б інша, особливо якщо не написати це правильно. І питання було б інше. Повинно було б питати "чи вона мудачка?"
В часи студентського життя я багато подорожувала, ходила на концерти та фестивалі. Мала декілька автографів від різних артистів І при переїзді я десь втратила цю коробку. Сказати що я розбита-нічого не сказати. Але це моя вина Якби хтось знищив мою коробку пам’яті, я б уже знищила цю людину
про колекцію(як Вашу так і авторки) прям дуже боляче, ми з хлопцем збираємо фігурки фанко по аніме, я б справді мені здається присілаб на 10 років за вбивство якщо б хто вирішив що має право їх чіпати..... щиро співчуваю за Ваші кіндери!(
Історія про те,де хлопець викинув зворушливий сувенір. Це якийсь треш. Він просто бере і спеціально нищить чужі речі. Типу, що? Так, для нього це не цінне, але яка різниця, якщо це не його річ? Типу, вона може спокійно прийти і зіпсувати та викинути якісь його речі,які для неї не цінні і він скаже, що все ок? Не думаю. Думаю, що він сильно розгнівається.
Я християнка і згідна з Вами щодо віри та релігії) Згідна що ця ситуація крінж і немає нічого спільного з християнством. Мені неймовірно шкода, що через різних «фанатиків» псується і викривлюється суть християнства😔
49:42 - не прийміть за нав'язування,але Ісус Назарянин був реальною людиною, це доведений факт. А от про реальну історію його життя то вже інше, але сам факт його існування доведений.
Ще один доказ того, що свекрухам довіряти не варто😢 Вони в будь-якій ситуації стануть на бік сина. Не буду стверджувати, що такими є абсолютно всі ситуації - більшість, на жаль. Я зараз кажу про свій досвід і спостереження.
Якщо що то відомо що Ісус існував. Це реальна історична постать. Те що він був син Божий чи творив чудеса - інше питання, але людина така була і частково там історичні факти правдиві)
Дякую за відео. Цього разу мені не подобаються коментарі ведучих…і подекуди ваші теж, але ви думку свою доводите краще ніж ті двоє. Перша історія…вони серьозно кажуть жінці розлучатись! Вони не знають їх, не знають сімʼю і так легко готові радити «розлучайся!» та хто вони такі щоб таке радити зовсім не знаючи цих людей особисто! Може він і дійсно мудак але це не ваша справа і не вам таке радити людям сидячи в студії під ковдрою (я до ведучих а не до автора відео). Друга історія взагалі вибісили ті токсичні ведучі! А на чию ще сторону мала стати мати? Якого ляда та невістка взагалі звернулась до матері чоловіка, вона ЙОГО мати! Я зараз думками стала на місце тієї мами і як би я реагувала….звісно я не схвалю зради але я стану на бік моєї дитини. А як щодо послухати історію цієї мами з її сторони? Ні, засудити категорично і все! Я більш ніж впевнена, що невістка перекрутила історію на свою користь задля помсти і вона все це робила свідомо! І ті ведучі - токсичні мудаки в білому пальто! Бідні їх діти якщо вони стикнуться з подібним, бо від них відмовляться, судячи з усього. За вашу думку, авторе, дякую.
Я стараюсь, щоб українці могли дивитись та слухати якісний актуальний контент українською 🇺🇦
Буду вдячна за вашу підтримку! Це може бути лайк та підписка ❤
22:32 та яка різниця, який формат розмови, якзо свекруху обурило не те, що її син зраджував своїй дружині, а те, що невістка могла зганьбити їх, знищити кар'єру, тобто їй взагвлі байдуже на те, як аморально вчинив її син
Топ коментар з подкасту абсолютно точно описує мою реакцію, я аж злюсь на цю свекруху
49:22 погоджуюсь, віра і релігія не має нічого спільного. Фанатики - це страшні люди (і це не тільки про релігію) 💁🏼♀️
Мені так сподобався цей дядько з передачі, він такий емоційний і гнівний, як я 😂
Оо так)) мені теж😂
У моєї мами в юності була велика колекція гарних чорнильниць, і коли вона виїхала на навчання, покійна бабця їх викинула. Мама досі сумує згадуючи про них, і тому дуууууже оберігає все що ми там колись збирали, а я прям дуже займалася колекціонуванням всяких етикеток, квітів, естетичних фото з журналів, всяких статтец які збирала, але,найбільшою цінністю були газетні телепрограми починаючи з 97го року, на яких можна було бачити коли у родині відбувалися свята. Я думала забрати все то в свою хату, але, сталася повномасштабка, в двір ротрапив снаряд і дах разом з усім що було на горищі перетворилося на попіл🫤.
співчуваю вам:( сподіваюсь зараз у вас все добре
Прийміть наші найщиріші співчуття, надіюсь зараз ви в безпеці 🫂
Ооо, остання історія прямо удар в печінку.. Коли мені було десь 9 років, я ДУУУЖЕ любила ліпити пластилінових песиків, в мене їх було десь близько тридцяти і вони всі стояли на підвіконні. І до нас додому часто приходила моя тітка з її сином (десь 5 років) і часто вони приходили коли мене не було вдома. Якось я прийшла додому і побачила, що в половини цих песиків, розламані ноги. Вона пускала його ходити по нашій квартирі без нагляду і це повторювалося рази 3-4 і коли я казала про це тітці, вона відмахувалася і казала, що це дитина💀
Щодо історії свекрухи і невістки.
Скоріш за все, свекруха свого синочку-корзиночку весь час так захищала в усьому і просто словам невістки вона б не повірила, тому невістка скинула докази з надією довести, що її син не такий золотий хлопчик, як вона думає, але не спрацювало.
А пост написала від імені свекрухи, бо червона плашка з написом "Поганець" виглядає презентабельніше, ніж просто коментарі користувачів)
Дякую за цікаве відео 🥰
І повністю з вами згодна щодо віри і релігії. Не раз запевнювалась, що віряни одні з найзліших людей.
У нас з батьками була колекція касет, на яких була записана різна музика. На одній касеті були записані пісні, які дуже подобались мені. Всі касети були однакові, бо колись давно батьки закупили чисті касети та записували на них музику. Тому цю одну касету я відклала біля магнітофону, щоб не шукати кожен раз. У нас в гостях була моя старша двоюрідна сестра, по радіо заграла якась пісня, що її подобалась, і вона схопила мою касету, та записала свою пісню. Я була в шоці, бо відновити на той момент мою музику було вже не можливо, це були пісні, які я слухала усе дитинство. І саме цікаве, що винна була я, бо якби я не хотіла, щоб на касету щось записували, то мала б не лишати касету біля магнітофону, а поклала б її до інших. Це була наша квартира, ця касета об'їздила зі мною та моїми батьками пів Євразії, мої батьки не робили мені зауваження, що саме ця касета лежить окремо від решти колекції. Вона приїхала в гості на пару днів, зіпсувала мою касету, та ще й звинуватила мене. Тому я розумію і дівчину з камінням, і Ірен.
До речі я теж збирала кіндери, і на щастя вони збереглися. І я так вас розумію. В дитинстві це була справжня магія, коли ти відкриваєш ті кіндери, а коли збиралась ціла колекція фігурок, то було просто вау!
14:42 мене більше виведо, зо він навіть назву поставив ".... бо хочу присвятити оанок турботі про себе" чи якось так. Для нбого це все настільки дріб'язково, зо він називає свою повну відсутність "турботою про себе вранці"
59:07 - мій біль - моя бабуся була людиною, яка дуже любила рукоділля. Вона вміла робити все - від килимів до найтоншого мережева. на превеликий жаль, зараз її немає (вона не своєю смертю померла), тому це був удар і втрата для всіх. В хату бабусі заїхала тітка, і спалила все рукоділля, старі фото, навіть не спитавши у всіх чи хтось хотів би то все забрати. Пройшло багато років, а я до сих пір про це згадую з болем, бо у мене від бабусі лишилися лише короткі спогади (я була занадто маленька), і лише дві фото графії.
Який жах.... Дуже співчуваю вам ❤️🩹
Мені було мабуть років 10-12 і я мала невеличку колекцію іграшок. Всяких: м'яких(ведмедиків, собачок тощо) та просто пластикових ляльок. У мене ще є брат, який на 7 років молодший за мене. Так от: до нас іноді на вихідні або на канікули приїзджали 2-юрідні брат з сестрою. Звісно вони також молодші за мене, тому я найстарша з них усіх. І я терпіти не могла коли їх усіх відправляли у мою кімнату та вони чіпали мої речі, а батьки аргументували це тим, що "Ну тобі що шкода?", "Чому ти волаєш? Це ж просто іграшка.", "Нічого вони не зроблять твоїм лялькам". І одного разу, вони так загралися, що надірвали одного з ведмедиків. Я так плакала і злилася на них усіх. Кричала і просила вийти. Малі вийшли, а мама прийшла і запитала у чому справа. Я розповіла, а вона така "Тю, так можна пришить. Чого його істерику роздувати?". Я знаю, що ведмедика ще можна було полагодити, але мене більше обурювало те, що їм дозволяли гратися і робити з МОЇМИ речами що заманеться. Після того я постійно на малих злилася і недопускала до своєї кімнати, але лише з часом я зрозуміла, що винні не зовсім вони
Ведуча-американка просто драма квін на моменті про невістку та свекруху))))
Я думаю, що невістка розказала свекрусі та всім родичам спеціально не тому, що хотіла піднасрати чоловіку, а тому, що знала, що мамця почне його виправдовувати (що і сталось). Вона добре розуміла, в якій сімейці опинилась і саме ця історія була точно не першою.
Я з дитинства дуже любила музику, різні стилі та різні жанри. І так само я дуже люблю все групувати, систематизувати. Так от, коли мені було 12, вдома з'явився наш перший комп'ютер, але інтернету ще не було (він вдома з'явився вже тоді, коли я поїхала навчатись до університету в інший кінець країни та додому приїжджала лише на канікули). І я з 12 років почала колекціонувати музичні твори, із складною системою (групуючи все на жанри, жанри на стилі, стилі на гурти чи виконавці, їх вже на альбоми і т. д.). Окремо групувала все на збірки настроєм, для бігу та спорту тощо. Зараз це все можна отримати, просто налаштувавши свій акаунт на ютюб-музиці, чи спотіфай, чи ще на якійсь платформі. Тоді ж я мусила позичати в друзів диски з альбомами, завантажувати в школі на інформатиці, коли нам давали час на власні справи чи йти до комп'ютерного залу, заплативши за це свої кишенькові. І систематизація зайняла в мене дуже багато часу. Я за 5 років назбирала музики на 42 гігабайти, що на той час (2004-2008) було дуже багато. І от одного разу моя мама телефонує мені (коли я навчалась) і каже, що вона форматнула жорсткий диск і всі мої записи знищено. І найгірше, це було як сорі нот сорі, вона не бачила в цьому чогось катастрофічного. В нас вдома загалом про особисті кордони ніхто і не чув, могли увірватись без стуку в кімнату в будь-який час, почати розмовляти з тобою, доки ти спиш (мама вривалась у кімнату під час канікул і без "прокидайся, сонечко", а одразу "дивись, поки я буду на роботі, ти маєш помити вікна на першому поверсі, прополоти грядки, підлити квітник, приготувати вечерю, ти все почула???"), до цього я звикла. Але знищити мою колекцію! Я була спустошена. Пройшло вже 15 років, а я досі це добре пам'ятаю і мені досі недобре. Моїй донечці два з половиною, але в неї більше особистого простору і умов для самовираження, ніж у мене коли-небудь було у дитинстві. Ми вже помічаємо її уподобання, даємо їй можливість вибрати, який одяг вона хоче, який колір, музику, тип іграшок полюбляє. В неї вже є своя кімната, є її територія з її особистими речами всюди - кухня, ванна, гардероб. Здається, я все зроблю, щоб моя дитина мала власний простір і знала власні кордони.
Співчуваю... Знайомо...
Але чи варто засуджувати покоління людей, які поняття не мали, що таке особистий простір, бо у них його теж не було. Це ж совєцьке покоління. Там "поважай старших" (рахуй, терпи їхнє зневажливе до тебе ставлення просто тому, що вони старші), "будь, як всі", "та хто ти тут такий", "шо ти від мене тут приховуєш!", і головне - "а що скажуть люди!". Вони жили в комуналках, їхнє особисте життя мав право обговорювати робочий колектив і це було нормою. Тому, чому дивуватись, якщо вдома вони поводили себе відповідно.
Хоча, ви молодші, і, можливо, ваші батьки не дуже довго встигли пожити в ссср, але я ще трішечки застала, я моя старша рідня - так тим паче.
Особисті кордони можуть бути лише там, де є особистий простір. А в "совку" він теж був в дефіциті.
Обоже, я чуть не розплакалась від вашої особистої історії вкінці. Дуже розумію ваші почуття, хоча сама не переживала такої втрати, але теж люто не любила коли батьки пускали інших дітей в мою кімнату, до моїх речей. Досі не розумію, для чого це було, чи це мало мене навчити ділитись, єдине чого мене це навчило - оберігати особистий простір і свої речі.
5:52 це батько, який все уходить за хлібом, та ніяк остаточно не піде, бо вертається ночувати😇
Як я вас розумію за ситуацію з кіндерами, мої батьки так ніколи не робили, але в мого хлопця мати віддала дорогі йому речі якимось дітям, ще й накричала коли він розізлився на це. Це дуже болісно, і мені не менш болить за речі які любив мій хлопець, і болить за ті кіндери як за свої (((
Викинула багато іграшок і книжок які в нього були, його конспекти з французької які йому зараз потрібні, а головне енциклопедію яких зараз вже ніде немає((
Щодо останньої історії, певно у багатьох людей є така ж травма, коли батьки нехтують дитячими іграшками і вподобаннями, так було і у мого чоловіка і в мене, батьки чоловіка просто викинули його колекцію камінців і відтисків листя які він робив з глини, він це робив і збирав вже підлітком, мої батьки віддали всі мої іграшки коли мені ще і 10 не було і я все ще грала їми кожен день, я була в розпачі і досі згадую це мамі. А от свекруха пішла і далі, кожен раз коли ми виїжджали з міста на пару днів, вона прибігала прибирати в нашому домі і викидала все що попадало під руки, це було замовлення що я шила для клієнтки і мусила потім за свої гроші купляти тканину і знову шити цю річ, і 200 равликів які щойно вилупились(ахатіни), моя розсада яка стояла в ящиках підписана і вже по 10см заввишки була, а скільки вона рослин вирвала з мого города я вже і не згадаю, це і дорогі квіти і кріп(я думала то бур'ян), це було жахливо і забрати ключі ми не могли бо свекор займався своїми справами в нашому гаражі і багато нам допомагав з ремонтом. І ніякі сварки, і скандали не зупиняли цю жінку. Зараз ми живемо в іншому кінці країни більше 10років і псувати нам життя вона може тільки по телефону.
Дуже шкода, що Ви пережили цей травматичний досвід, думаю, вона до кінця своїх днів не зрозуміє наслідків своїх вчинків...
@ГалинаСивоконь-в3ц дякую, вона вважає що робила все правильно, одного разу я перестала з нею розмовляти, заблокувала на більш як рік, я така щаслива що ніхто мені не вказує і не критикує, то вона почала частіше чоловіку дзвонити, а він такого ставлення не терпить ще з підліткового віку, то довелося їй мінятися, більше критики я не чую
Остання історія просто вразила до глибини душі. Я маю доволі величеньку колекцію різного кпоп стафу (120+ карток, плакати, 19 альбомів і т.п.), і з моєю поки що мізерною зп студентки, яка просто має підробіток, вона далась мені дуже важко у фінансовому плані, але вона така дорога моєму серцю... Ця колекція буквально витягувала мене з депресивної ями, завдяки кожній посилці, яка була в дорозі, я трималася на плаву. І я уявила, якби все це моя мама комусь віддала, що вона цілком спроможна зробити...... Я б повісилась🙂 Фігурально, звісно, але просто шмат душі моєї був би вирваний. Це взагалі жахлива штука, що батьки з історії, що Ваша мама вчинили дуже егоїстично та жахливо, у мене сльози на очі наверталися....
Ох остання ваша історія дуже сумна , відгукнулась мені . В мене була схожа історія , так само мама віддала дівчинці , яку я дуже не любила мої речі які я купила собі сама. 20 років пройшло і досі дуже неприємно(
Дякую за контент 🩷☺️
Щодо вашої історії в кінці - по-перше, дуже співчуваю. А, по-друге, пускати чужу дитину в кімнату своєї доньки, особливо, коли її немає вдома - це якась жесть.
Це якась розповсюджена історія, коли маленьким звіздюкам сусідів дозволяють шастати по кімнаті дітей і брати і робити, що заманеться. У мене в дитинстві назбиралася чимала колекція календариків. Зважаючи що частина цього диниства припала на кінець восьмидксятих, а потім початок девʼяностих, а мені подобались саме жуки і метелики, то це була цінна колекція. Плюс мама з відчимом це не дуже підтримували, то календарики були від шкільних друзів або з тих копійок, які залишались від наколядованого у бабусі. Бо основну частину мама забирала. Я вберегла ту колекцію від сусідських малих противних дівчат, з якими приходилось сидіти і терпіти. Але якось я була в школу, а до мами приїхала її стара подружка з сином. І мама спеціально дістала йому ту колекцію, яку він майже всю порвав на крихітні шматочки. Гірше мабуть було тільки один раз, коли мій молодший брат впав з дерева, я його сама несла кілометр додому, йому було дуже погано, я була з ним, переживала, а дід в цей час віддав песика, якого брат дуже любив, просто перехожому. От реально повз двір йшов дядько і йому сподобався песик, а дід сказав «забирай»
В мене майже не було такого, щоб викидали щось важливе для мене (один раз викинули пластилін, бо скляна банка, в якій він знаходився, розбилася (тоді це було боляче, але я розуміла, що це для моєї безпеки)). Вдома (у мами) є купа моїх важливих речей: бісер й 6-7 манхви/манґи (більшість я прочитала 1 раз, одну я читала тричі). За їх безпеку я не боюся, бо там досі є резинки, якими я не плету вже кілька років (хоча буває на кілька годин вертаюся до них) та мушлі з камінцями (дуже давно збирала на морі). А ось за безпеку книг трохи побоююся. Бабуся кілька разів казала щось типу такого: «прочитає, а потім подаруєш "ім'я подруги"». Я казала, що не подарую й що це мої книжки. Останнім часом вона не каже цього, але на всякий випадок я заберу їх, коли повернуся додому.
Щодо історії про колегу вашого чоловіка: дружина додавала колег, шукала серед них з ким спить її чоловік. Отже це не інтрижка на декілька днів, скоріше за все вони зраджували своїм партнерам місяцями . Я підтримую її дії , всі мають знати які вони покидьки.
39:13 Поважати переконання, які тебе ні в що не ставлять 🚩
Мені відгукнулось тут кілька речей.
По-перше, я теж маю колекцію напівдорогоцінного каміння та мінералів. І якби хтось її зачепив без мого відома - моєї люті не було б меж!
По-друге, у мене теж є(був) такий братик-психопатик, який любив розпоряджатися моїми особистими речима на свій лад. І деякі мої речі без мого відома теж дарував "від себе". Вони не були особливо цінними для мене, тому я це пережила без трагедії. За спиною відверто гадив мене батькам і родичам. Це було умисне приниження і демонстрація своєї влади, яке тривало роками. Коли подорослішала, до мене дійшло, що і як. Сподіваюсь, цього придурка я більше не побачу в своєму житті.
О! І щодо малого родича-гівнюка, який теж любив попорпатись в моїх речах, коли я не бачу - теж був такий. Мені його спихували, бо "пограйтеся, ви ж діти".
У мене була колекція монет і якось звідти пропав бабусин дукач (монета-підвіска, яку в старовину чіпляли до намиста), він був ще царських часів. Я здогадуюсь, де він дівся, хоч прямих доказів і не маю. Але втрату я помітила після того, як цей малий гівнюк вибіг з моєї кімнати і почкурив швиденько додому. Сподіваюсь, зараз він кращий, ніж був у дитинстві.
Остання історія нагадала мені, як мама віддала мої книги, які я залишив у них в квартирі, коли з'їжджав. Серед них була вся серія книг Відьмак, я купляв їх, коли вони коштували по 10-15 гривень, а вживані можна було знайти і по 3-5. Коли я дізнався про те, що їх вже нема, книги коштували вже від 200 гривень і вище, за такі гроші я, звісно, їбав їх купляти, тож залишився без Відьмака🥲
У дитинстві я дуже захоплювалась читанням і зібрала цілу серію книг (приблизно 7-8 частин), але, на жаль, назви та автора книг вже не пам’ятаю.
Якось я взяла ці книги до школи під час канікул, щоб передати подрузі почитати. Вони були у пакеті на другому поверсі біля мене.Ми з подругою розговорилися, і про пакет забули. Повернулися буквально за 3хв, але від пакета вже не було - ні сліду, ні натяку. досі згадую з образою і виню себе.
А ще одного разу я позичила знайомій останню книгу “Гаррі Поттер і Прокляте дитя”, і вона її загубила. Щоразу, як це згадую, стає сумно.
Ох блін, це так боляче чути😭😭
Друга історія нагадала мені ще одну власну. Мама подарувала мені подарункове видання Володаря Кілець оригінальною мовою з малюнками, мапами від автора і тд, і одна з моїх колишніх спиздила першу книгу перш ніж спетляти за кордон і кинути мене по смс😀😀😀 ще вона спиздила першу книгу іншої серії, але ту можна було знайти і купити, а от Толкієна ні
Дякую за відео. Дуже співчуваю вашим кіндерам, я сама колекціонею стенди з піском, і розумію як це було для вас важливо. Доречі,бачила на олх оголошення,де продають старі кіндери😊може вам буде цікаво
29:28 о боже, я не очікувала такого повороту ахахвхвхі
Про релігію з вами погоджуюсь повністю, прям мої думки
друга історія - сину сину ангел мій, винна невістка а не син що зрадив😑
Мені дуже шкода, що ваша мама так поставилася до дорогої вам колекції. Це настільки по-злому і зневажливо. Я б у відповідь захотіла зробити боляче їй. Щоб вона такий зрозуміла, як це. І в наступний раз думала. Бо людям, особливо близьким, часто сходять з рук жахливі речі. Так, вони можуть не усвідомлювати, що вони роблять щось погане. Але вона мають зустрітися з наслідками своєї емоційної тупості.
Дякую за такий приємний подарунок ~ збиралась перекусити, а тут ваше відео❤ перша історія, капець, чому вони взагалі ще разом???
Я все життя обожнюю м'які іграшки, в дитинстві та ближче до підліткового віку вони ніби замінювали батьківську увагу для мене, кожну любила дуже сильно і чисто, в кожної було ім'я, а іншим дітям і собі забороняла гратися ними так, як це притаманно дітям - кидати, давити, сідати тощо, ніби розуміючи, що вони не є живими, але їх почуття поважаючи, бо вони неймовірно важливі для мене, досі таке відношення до них. В мої 11 з'явився молодший брат, а ближче до моїх 13 через це мене виселили до залу з моєї кімнати (2-кімнатна квартира), а згодом мої м'які іграшки - найулюбленіші речі в тому домі - стали заважати матері, нести "пилового кліща" і т.д., через що було вирішено батьками перенести їх "на зиму" у гараж, щоб "вигнати пилового кліща", я погодилася на це крізь істерики тільки через те, що мені обіцяли повернути їх одразу після зими, потім основною проблемою для мене стала відсутність власної кімнати, фокус уваги з іграшок знявся через це, кімнату відвоювала назад у 15, а у 16 згадала про обіцянку, та вона ігнорувалася й далі і сприймалась як "о боже ти доросла людина нашо вони тобі замовкни з цим", потім в мене пішла попайка з іншого приводу аж до дисоціації, теж було не до цього, а у 17 повномасштабне, їду зі свого містечка, бо це під харковом, а згодом "тікаю" від батьків до хлопця, стає краще з менталкою, міняю 3 міста за ці 3 роки, стаю більш апатичною та не реагую на всі хуйові моменти з минулого життя, в мене є успішна на мій вік улюблена робота, надійна кохана людина поруч вже майже 7 років, 2 наших спільних котики, купа амбіцій та планів на майбутнє, АЛЕ я все ще не забула саме про іграшки, зараз мені 20, і це досі величезний тригер, єдиний, після згадки якого мені дуже важко заспокоїтись і дуже боляче. За 3 роки через 3 міста я пройшла шлях від села під Харковом до Києва, де зараз живу, і весь цей шлях я мрію про більшу квартиру та велику шафу, щоб мати змогу забрати свої улюблені іграшки, які досі в тому холодному майже закинутому гаражі, про які я не можу забути вже майже 7 років, не зважаючи на повноцінність свого життя зараз
стільки буковів попропускала в словах боже.. швидко писала просто, вибачте, якщо це моментами боляче читати)
Ой дякую,якраз йшла пити гаряче какао,а тут якраз відео під нього + шикарний вайб і ваш голос. Я в раю ❤
какао... ви мій мотиватор!
йду шукати моє какао😸
@lorili9951 Хіхі супер,смачного вам какао 💕
Ніколи особливо не збирала нічого, але була в мене улюблена книга казок. Стара, ще часів дитинства моєї матері і будучі навіть ще дитиною я відносилася до неї дуже турботлив. Ніколи не рвала листочки і не розмальовувала. А потім вона потрапила до рук моєї молодшої сестри. Що сталося з тою книгою то вже історія, але досі болить. Не так сильно як тоді, але всеодно болить.
Привіт, у вас такий гарний голос і файні висновки ви робите, лайк!
У мене є знайомий, який благав дружину народити йому дитину, у них довго не виходило, він був на сьомому небі від щастя коли малий народився
Але… потім переселився в іншу кімнату, взагалі не проводить час з сином.
Малий довгий час на всі зачинені двері казав «тато», бо його папаша завжди сидів за закритими дверима
Дякую за новий випуск❤❤❤
Обожнюю ваші відео💗
Про вашу колекцію з кіндерами 😢
Це в саме серце. В дитинстві в мене були дуууже погані відносини із старшою на 5 років сестрою і бувало вона псувала мої речі. Могла порізати одяг для ляльок, котрий я сама шила чи заховати, а то і викинути дещо із моїх малюнків одягу, я і сказати нічого не могла, бо одразу отримувала пpoчyxaнa від неї, а мама не те щоб вирішувала якось наші конфлікти, бо й досі притримується тези, мовляв, мене батьки не виховували, бо не було часу. Ну класно, то можна було б змінюватися, але ж це треба хотіти і вміти визнавати помилки, чого мама не робить/не хоче.
Зараз вже тих речей, котрі я берегла немає, бо прийшли pociяни (дякую ніжному Ютубу, що ніяк інакше погано їх не назвеш). А у без 3 місяців 27 мені важко відстоювати свої кордони. Тож я пишаюся тією дівчиною, вона без сумнівів молодчика. А дівчина з третьої історії має негайно забиратися від того віряна, чиї переконання постійно порушені. Скільки вірян зустрічаю (включно зі своєю мамою) скільки переконуюсь у тому, що вони абсолютно не мають меж плюс нaxaбнi... Думають лиш про свої почуття, зовсім не приймаючи того, що є люди, котрі мають інше віросповідання чи атеїсти. Моя мама завжди знайде час, щоб нагадати як важливо вірити у Бога, але варто лиш згадати про те, що я і чоловік атеїсти і хочу щоб це поважали, оооо....
Нове відео! Ура! Ваші формати вау❤
Дякую за відео ❤️ за другу історію, не знаю, мені цікаво подивитись сторону свекрухи, в плані чи дійсно все як невістка описала. В будь якому випадку уі відносени були приречені
Попри моє нерозуміння колекціонування як концепції якби хтось зробив подібне з речами мого друга я б не дозволила цьому пройти не помічений (лише з дозволу друга, я буду вміщуватись, якщо мене не покличуть). Бачила десь було з чи я не мудак де чоловік викинув всі пазли своєї дружини і колекційні теж. Ох як мене це злило, і жінка яка писала про це була як авторка теж така "я його розумію", кохання дійсно засліплює очі. Це таке проявлення неповаги, я можу пробачити багато, але не прояв неповаги в мій бік.
В мене в дитинстві був великий ведмедик коричневого кольору.Уоли до нас в гості приїхав мамин брат з своєю онукою то мама в мене на очах подарувала мого ведмедя тій дитині😮 є фото з того дня де я з повними очима сліз.
Через багато років я розповіла мамі як мені боліло тоді, вона перепросила.
У віці 25 років ми поїхали в гості до її брата і тієї онуки, і я вкрала свого ведмедя😊 можете мене ненавидіти але то мій ведмідь 🫶🏼
Сіла малювати і побачила Ваше відео 🎉 це якісь знаки долі )
Дуууже співчуваю вашій втраті коллекціі 😔розумію на 150% ваш біль🫂 я зараз колекціоную вінілові платівки, листівки та книги з країн у яких побував і кілька днів тому схоже друзі започаткували нову традицію і тепер ще збиратиму фігурки фанко 😅 якшо щось раптом трапиться із якоюсь із моїх колекції - вибачайте, але вбивсто у цьому випадку буде єдиним варіантом покарати довбойоба що лізе куди не треба 😐
О, в мене є невеличка колекція різних монет. Більша частина з країн, у яких була я або інші родичі, деякі навіть не знаю звідки взялися. В мене є монета, якій десь 200 років, хоча я не пам'ятаю, хто мені її дав.
І от що я колекціонувала років з 5 - то етикетки з одягу. Всі близькі родичі знали, що я цим займалася, і не викидали свої та віддавали мені при зустрічі. Зараз я рідко лишаю нові етикетки, бо у сучасного одягу більшість з них - то просто біла картонка, але раніше вони були дуже цікаві та різноманітні. Ця колекція зберігається в домі батьків, це повністю набита коробка десь 40*30*15.
І є одна особлива етикетка, що має найбільшу сентиментальну цінність. Вона була з джинсів мого старшого брата, і він через типові дитячі вреднощі не хотів її віддавати. Ми довго сперечалися з цього приводу, це набридло нашому батькові, тому він підійшов, розірвав ту етикетку та викинув у смітник. Я плакала через це. Мій брат же дістав рештки етикетки, склеїв їх та віддав мені. Досі дуже приємні почуття кожен раз, коли згадую цю історію.
Ще десь у період з 3 до 6 класу я збирала наліпки. З усіх подарунків на свята саме наліпкам я раділа найбільше))) Я їх усі вклеювала в альбоми для фотографій. В мене було 2 заповнені альбоми, які були майже повністю відкриті, бо через випуклі наліпки вони не закривалися. Але до тої колекції я не особливо трепетно ставлюся, я казала мамі віддати її сусідці, але не пам'ятаю, чи зробила вона це
Я взагалі полюбляю усякий мотлох збирати))) Я навіть майже ніколи не викидала шкільні зошити. Конспекти з 7+ класу з важливих предметів у мене досі в квартирі. Усі зошити з 1+ класу я наприкінці року клала у пакет та виносила на горище. Не знаю, що з ними зараз, але я їх точно не викидала))
Мені 32. Мої кіндери, покемони, книги, щоденники зі школи, навіть, ляльки, досі живі. Я рада, що моїм батькам вистачило розуму нічого не чіпати. Бо я не сильно сентиментальна, але якщо щось бережу, то це дуже важливо мені
Я так сміялась на обговорені 2 історії і розплакалась на обговорені 3 історії 💔
Спершу поясню, я все слухаю на 2х і я повністю згодна що в другій історії хлопець мудозвон ще той, але Ірен ви в ярості на 2х 😅😁
І 3 історія це біль і сльози
Коли я поїхала навчатись, моя мама влаштувалась працювати в дитячий садочок коли я повернулась додому на канікули помітила, що не має частини іграшок ( не ті які дорогі серцю, улюблені мама не трогала) просто частину іграшок передала в садок і я трошки засмутилась, бо ну все одно ж наче наше) але я ходила в садок і бачила як діти ними граються і було прикольно спостерігати що вони не припадають пилом вдома.
Пройшло декілька років і сталось велике горе, будинок згорів і моя мама загинула
Мені 29 а я все ще хочу наважитись прийти в садочок і попросити подивитись чи не зберіглась якась з наших іграшок. Можливо, коли матиму змогу приїхати, я наважусь на це. Але не впевнена
У мене є колекція металевих баночьок спфд лимонадів і енергетиків, також туби прінглс, упаковки спід мівіни це тиву називаю всю подібну вермішель. Тако ж є ракушки і камінці які ми купили ще коли мені було 11 років і я нікому не дозволяю їх чіпати. У мене ще є старі малюнки ще з дитячого садочка і альбоми, блокноти, я то все сама зберігала бо то мені щось значило.
У мене колись була іграшка мого брата, який помер. Я носила її усюди. І колись я вийшла гуляти з друзями (точніше з людьми, яких я вважала друзями), один хлопець заради приколу жбурнув її у кущі.
Ми всією компанією довго шукали ту іграшку, але так і не знайшли. Мені дуже боляче це згадувати, тоді я була маленька і не розуміла у повній мірі як це було жорстоко.
Можна подумати навіщо я віддала ту іграшку, та я гадки не мала що він збирався робити з нею. Той хлопчик попросив просто дати подивитись, та оскільки я суджу по собі мені б ніколи на думку не спало вчинити так з кимось.
Супер! Продовжуйте ❤
Привіт, мені зараз 31 і слухаючи історію про кіндери згадую свою ситуацію, з дитинства. Мама моєї мами живе в Італії вже 25 років, протягом перших років 12-15 вона висилала мені класні ляльки, але це не ті ляльки, якими можна гратись. Це колекційні ляльки з дуже красивими одежами вікторіанського стилю з фарфоровими личками. І моя мама ті всі ляльки роздарила всім дітям, до яких ми ходили на день народження, бо вона не хотіла витрачати свої гроші на подарунки. І коли я казала що це мої ляльки (а ті ляльки від 30 до 75 см завдовжки) то вона мені казала що я вже велика до тих ляльок і я всеодно ними ніколи не гралась. При тому що вона не дозволяла гратись ними ніколи, бо я могла розбити їх гарненькі обличчя (коли я була ще малою). Тож вона розуміла цінність цих ляльок і всеодно віддала їх чужим людям, бо хотіла показати якийсь свій статус перед ними, якого ніколи і не існувало. Так само було і з моїм одягом в дитинстві і звичайно з кіндерами як і у авторки цього каналу, тому що я обожнювала збирати ці іграшки. П.С. я з мамою не розмовляю від слова зовсім. Останні 5 років наші стосунки з нею були настільки натягнуті, що півроку тому я вирішила взагалі припинити спілкування. Всім щастя ❤
У мене батьки колись віддали мою колекцію книжок по Гаррі Поттеру, бо я ж вже прочитала =_=
Проте хочу поділитися трошки іншою ситуацією. Я була творчою дитиною, любила розфарбовувати каміння, малювала на папері, вишивала. Не знаю що було з моєю психікою, думаю, я не відчувала у цих речах цінності від батьків чи оточення. Будучи дитиною я декілька разів з істериками розривала те все і викидала. Дуже шкода зараз, хотілося б побачити що я малювала і як і я трошки відчуваю образу на маму бо вона дозволяла це робити :(
Історія про те,де мати виключає невістку з сімейних святкувань. (Пишу це до оновлень,якщо вони будуть). Ну, блін, по-перше, її син осоромив і підставив себе сам, коли почав щось крутити з іншої дівчиною. По-друге (я, може, не уважно слухала?) вона скинула докази його матері, а не всім спільним друзям, родичам і колегам на його роботу. Тож, ніхто нічого і не знає, окрім самих учасників цієї історії. Зрештою, вони примирились. То в чому її проблема? Не сподобалось, що сина "ображають"? Але ж про нього просто сказали правду, він вчинив м'яко кажучи не дуже добре. А винна, чомусь, невістка. Лол.
Після першого оновлення: мене не обурило, що невістка розповіла цю історвю від імені свекрухи. Якщо чесно, на цьому етапі для мене це нічого не міняє, а їй, можливо, це було дійсно потрібно, щоб потім показати свекрусі або що. А от чоловік авторки мене неприємно вразив. Хоча, здавалось би, куди гірше? Те,що він вирішив піти на святкування без дружини каже про багато речей. І, нажаль, це знову суцільні червоні прапорці. Чел налажав, не отримав ніякого "покарання", не зробив, очевидно, висновків, замість нього, натомість, "покарали" його дружину, а він це мовчки підтримує, погодившись піти на святкування без дружини,яку не запросили через його зраду. Та й таке
P.S. якщо чесно,я не бачу щоб авторка якось надмірно виставляла себе жертвою. І взагалі не важливо(для мене), з яких причин вона розповіла про це цого матері: чи хотіла від неї допомоги, чи розуміння, чи підтримки, чи щоб вона якось вгамувала свого сина тощо, бо це ніяк цьому сину не шкодить і не відміняє того, що він зробив.
У історії з невісткою мені здається, що це була її помста за зраду. Вцілому, я можу її зрозуміти. А написала вона не від себе, бо реакція людей була б інша, особливо якщо не написати це правильно. І питання було б інше. Повинно було б питати "чи вона мудачка?"
Як ви вчасно 😊❤
В часи студентського життя я багато подорожувала, ходила на концерти та фестивалі. Мала декілька автографів від різних артистів
І при переїзді я десь втратила цю коробку. Сказати що я розбита-нічого не сказати. Але це моя вина
Якби хтось знищив мою коробку пам’яті, я б уже знищила цю людину
про колекцію(як Вашу так і авторки) прям дуже боляче, ми з хлопцем збираємо фігурки фанко по аніме, я б справді мені здається присілаб на 10 років за вбивство якщо б хто вирішив що має право їх чіпати..... щиро співчуваю за Ваші кіндери!(
Історія про те,де хлопець викинув зворушливий сувенір. Це якийсь треш. Він просто бере і спеціально нищить чужі речі. Типу, що? Так, для нього це не цінне, але яка різниця, якщо це не його річ? Типу, вона може спокійно прийти і зіпсувати та викинути якісь його речі,які для неї не цінні і він скаже, що все ок? Не думаю. Думаю, що він сильно розгнівається.
Я християнка і згідна з Вами щодо віри та релігії)
Згідна що ця ситуація крінж і немає нічого спільного з християнством.
Мені неймовірно шкода, що через різних «фанатиків» псується і викривлюється суть християнства😔
Мені вас так шкода🥺 Сльози за очах…
49:42 - не прийміть за нав'язування,але Ісус Назарянин був реальною людиною, це доведений факт. А от про реальну історію його життя то вже інше, але сам факт його існування доведений.
💔💔💔
Ще один доказ того, що свекрухам довіряти не варто😢 Вони в будь-якій ситуації стануть на бік сина. Не буду стверджувати, що такими є абсолютно всі ситуації - більшість, на жаль. Я зараз кажу про свій досвід і спостереження.
дуже шкода що з вашою колекцією так вийшло ( аж сльози навернулись ...
У першій історії у мене питання лише до чоловіка, навіщо йому дружина та діти?
Якщо що то відомо що Ісус існував. Це реальна історична постать. Те що він був син Божий чи творив чудеса - інше питання, але людина така була і частково там історичні факти правдиві)
людина абсолютно не поважає тебе і те що важливо для тебе...
Жахастики то є справжня нудота😒
Дякую за відео.
Цього разу мені не подобаються коментарі ведучих…і подекуди ваші теж, але ви думку свою доводите краще ніж ті двоє. Перша історія…вони серьозно кажуть жінці розлучатись! Вони не знають їх, не знають сімʼю і так легко готові радити «розлучайся!» та хто вони такі щоб таке радити зовсім не знаючи цих людей особисто! Може він і дійсно мудак але це не ваша справа і не вам таке радити людям сидячи в студії під ковдрою (я до ведучих а не до автора відео).
Друга історія взагалі вибісили ті токсичні ведучі! А на чию ще сторону мала стати мати? Якого ляда та невістка взагалі звернулась до матері чоловіка, вона ЙОГО мати! Я зараз думками стала на місце тієї мами і як би я реагувала….звісно я не схвалю зради але я стану на бік моєї дитини. А як щодо послухати історію цієї мами з її сторони? Ні, засудити категорично і все! Я більш ніж впевнена, що невістка перекрутила історію на свою користь задля помсти і вона все це робила свідомо! І ті ведучі - токсичні мудаки в білому пальто! Бідні їх діти якщо вони стикнуться з подібним, бо від них відмовляться, судячи з усього.
За вашу думку, авторе, дякую.