Який проникливий монолог. Подібне відчував тільки в епізоді з описом землі у Ремарка "На Західному фронті без змін": Ні для кого в світі земля не означає так багато, як для солдата. У ті хвилини, коли він припадає до неї, довго і міцно стискаючи її в своїх обіймах, коли під вогнем страх смерті змушує його глибоко зариватися в неї обличчям і всім своїм тілом, вона його єдиний друг, його брат, його мати. Їй, безмовній надійній заступниці, стоном і криком довіряє він свій страх і свій біль, і вона приймає їх і знову відпускає його на десять секунд, - десять секунд перебіжки, ще десять секунд життя, - і знову підхоплює його, щоб укрити, часом назавжди…
Розумієш ти? Нема, пропав, помер гріх. Такти й тіточці своїй скажи. Гріх зостався Щё в печерах у монахів та ще в печерних тіточок. А більше ніде нема. їй-богу, Муфто. Поїдь на фронт, і ти переконаєшся зразу. Там за одну годину робиться стільки всяких чудесних гріхів, що всім печерним монахам і тіточкам не відмолить за мільйони літ. Лежить собі, наприклад, чоловік в рівчаку, держить у руках рушницю й "пах-пах" - убиває собі людей. Всяка ж тіточка тобі скаже, що вбивати - страшенний гріх. Або ось, вривається одна купа людей до других і - лусь! хрясь! бах! - убивають, грабують, насилують, катують. А потім сидять собі, сміються, п'ють, співають, вихваляються. А це ж великий гріх, Муфто, красти, грабувати, насилувати жінок. Правда? Як говорить про це тіточка? А скільки, Муфто, гріхів там робиться проти сьомої заповіді! Чоловіки зраджують жінок, жінки чоловіків, любовників; чоловіки мають жіночі гареми, жінки мають чоловічі гареми, міняються, продають. А всяке інше? Мужні герої обдирають ранених товаришів, добивають їх, крадуть у мертвих, гризуться за крадене. І головне, Муфтонько, головне в тому, що нема в цьому ніякого гріха. Ніхто не думає зариватись у печери й по двадцять років не вмиватись через це. Той монах із своїми трьома вбитими перед любою якою-небудь сестрою з фронту - немовлятко, інститутка щодо гріховності. Та я сама вбила своїми руками з десять німців. І можу хоч зараз убити тобі кого хочеш і ніякого гріха не буду почувати. А ти мене лякаєш: "Не смієш". Я чоловіка свого під самим його носом зраджувала з близьким його другом, а ти - "не смієш"... (Сміється). Розуміється, жартую, хіба ж ти не почуваєш? І жартом візьму та й заберу з собою на фронт твого Йвана. Га? І нічого серйозного в тому не буде. Хіба ж на світі є що-небудь серйозне? Плюнь, Муфто! Найсерйозніший чоловік, якого я бачила на світі коли-небудь, це є отой монах у печері. Але й той не вмивався двадцять літ. А сама я була серйозною, знаєш, коли? - як мені було год шістнадцять-сімнадцять. А особливо одного разу, як страшенно вилаяла Діву Марію за те, що вона не допомогла мені на іспиті. От коли ще жив гріх на світі. Аж сіркою пахло од жаху. Хотілось оддати себе на катування, на роздирання звірів, стояти цілими ночами голими колінками на камінні. Як отой монах. А тепер... "Не смієш". Ну, скажи мені такий гріх, якого б я не сміла зробити! Ну, скажи, Муфто! (сміється) Боїшся? Дурненька Муфто, нічого в житті страшного немає. Нудно тільки. От це найстрашніше.
Новогодний рай Алёшка Емельянов Винты мишуры и мерцающий дождик, искристая сочность фруктовых шаров, еловая шуба на медной подножке, под коей так много различных даров, алмазная пыль на заточках иголок, на пахнущей сказкой лесной бахроме, покой сувениров на мостиках полок, ажурная роспись на каждом окне, цветки конфетти, как мозаики смеси, вальяжность изнеженных, тихих речей, бокалы с шампанским и вязь занавесок, и несколько блесков текущих свечей, готовность салютных и тельных зарядов, и запах фруктовых, простых ассорти... Но всех распрекрасней, узорней, нарядней стоишь предо мной обнажённая ты!
Боже...яка талановита дiвчина..
Браво стоячи
Чудово 👏👏👏👏👏👏🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹
Всього найкращого бажаю вам 🤗
Який проникливий монолог. Подібне відчував тільки в епізоді з описом землі у Ремарка "На Західному фронті без змін": Ні для кого в світі земля не означає так багато, як для солдата. У ті хвилини, коли він припадає до неї, довго і міцно стискаючи її в своїх обіймах, коли під вогнем страх смерті змушує його глибоко зариватися в неї обличчям і всім своїм тілом, вона його єдиний друг, його брат, його мати. Їй, безмовній надійній заступниці, стоном і криком довіряє він свій страх і свій біль, і вона приймає їх і знову відпускає його на десять секунд, - десять секунд перебіжки, ще десять секунд життя, - і знову підхоплює його, щоб укрити, часом назавжди…
Браво!
шикарно!!
Розумієш ти? Нема, пропав, помер гріх. Такти й тіточці своїй скажи. Гріх зостався
Щё в печерах у монахів та ще в печерних тіточок. А більше ніде нема. їй-богу, Муфто. Поїдь на фронт, і ти переконаєшся зразу. Там за одну годину робиться стільки всяких чудесних гріхів, що всім печерним монахам і тіточкам не відмолить за мільйони літ. Лежить собі, наприклад, чоловік в рівчаку, держить у руках рушницю й "пах-пах" - убиває собі людей. Всяка ж тіточка тобі скаже, що вбивати - страшенний гріх. Або ось, вривається одна купа людей до других і - лусь! хрясь! бах! - убивають, грабують, насилують, катують. А потім сидять собі, сміються, п'ють, співають, вихваляються. А це ж великий гріх, Муфто, красти, грабувати, насилувати жінок. Правда? Як говорить про це тіточка? А скільки, Муфто, гріхів там робиться проти сьомої заповіді! Чоловіки зраджують жінок, жінки чоловіків, любовників; чоловіки мають жіночі гареми, жінки мають чоловічі гареми, міняються, продають. А всяке інше? Мужні герої обдирають ранених товаришів, добивають їх, крадуть у мертвих, гризуться за крадене. І головне, Муфтонько, головне в тому, що нема в цьому ніякого гріха. Ніхто не думає зариватись у печери й по двадцять років не вмиватись через це. Той монах із своїми трьома вбитими перед любою якою-небудь сестрою з фронту - немовлятко, інститутка щодо гріховності. Та я сама вбила своїми руками з десять німців. І можу хоч зараз убити тобі кого хочеш і ніякого гріха не буду почувати. А ти мене лякаєш: "Не смієш". Я чоловіка свого під самим його носом зраджувала з близьким його другом, а ти - "не смієш"... (Сміється).
Розуміється, жартую, хіба ж ти не почуваєш? І жартом візьму та й заберу з собою на фронт твого Йвана. Га? І нічого серйозного в тому не буде. Хіба ж на світі є що-небудь серйозне? Плюнь, Муфто! Найсерйозніший чоловік, якого я бачила на світі коли-небудь, це є отой монах у печері. Але й той не вмивався двадцять літ. А сама я була серйозною, знаєш, коли? - як мені було год шістнадцять-сімнадцять. А особливо одного разу, як страшенно вилаяла Діву Марію за те, що вона не допомогла мені на іспиті. От коли ще жив гріх на світі. Аж сіркою пахло од жаху. Хотілось оддати себе на катування, на роздирання звірів, стояти цілими ночами голими колінками на камінні. Як отой монах. А тепер... "Не смієш". Ну, скажи мені такий гріх, якого б я не сміла зробити! Ну, скажи, Муфто!
(сміється) Боїшся? Дурненька Муфто, нічого в житті страшного немає. Нудно тільки. От це найстрашніше.
дякую за текст:3
0:42 Винниченко: пише щось на кшталт «піди на фронт і переконаєшся».
Також Винниченко: тре розпустити армію УНР.
Новогодний рай
Алёшка Емельянов
Винты мишуры и мерцающий дождик,
искристая сочность фруктовых шаров,
еловая шуба на медной подножке,
под коей так много различных даров,
алмазная пыль на заточках иголок,
на пахнущей сказкой лесной бахроме,
покой сувениров на мостиках полок,
ажурная роспись на каждом окне,
цветки конфетти, как мозаики смеси,
вальяжность изнеженных, тихих речей,
бокалы с шампанским и вязь занавесок,
и несколько блесков текущих свечей,
готовность салютных и тельных зарядов,
и запах фруктовых, простых ассорти...
Но всех распрекрасней, узорней, нарядней
стоишь предо мной обнажённая ты!
Огонь!!!!!!
Ого 😍😍 ти акторка?
Жесть.