я не спілкуюся з батьком вже років 10. Він - непорядна, байдужа до своїх дітей, людина. І я радію, що стала дорослою і свідомо позбулася цієї людини. Мої троє дітей з ним навіть незнайомі.
Дивно що автор треду запитує БАТЬКІВ, а не дітей які не спілкуються з батьками Ті, хто написав - невеликий відсоток, який признав свої помилки і готовий відповісти за свої вчинки. Краще б запитати в дітей якщо такого треду ще немає
В нашій сім'ї нас троє дітей і я сама молодша тому розумію яке виховання очікує наймолодших і це рідко коли рожевий світ. Загалом, в сім'ї у нас всі один одного люблять і обіймають та це після роботи кожного над собою і з психологом😊
Розповім свою історію, мій батько бив мене в дитинстві, коли я була мала, і робив він це без причини, я не знала коли мені від нього перепаде. Потім я стала дорослішою, він принижував мене і завжди розмовляв зверхньо, ніколи не розмовляли на рівних і ніколи не цікавився як у мене справи. Я з'їхала з батьківського дому і потрохи моя психіка почала приходити до більш менш норм, але тривожність частина мене, з якою я не можу впоратись. Ось тому я і не розмовляю з батьком. П.с. також він алкоголік, але це не алкоголь винен у його вчинках, а його гнила натура
Для мене дикість коли батьки ламають психіку своїх дітей, не розвивають їх а знищують. Часто спостерігаю егоїзм і нарцисизм, але це вигідно поки ти молодий але час іде.. Моя мати просила пробачення по своєму- ну я ж не віддала вас у дитячий будинок🤯 Після цього до мене прийшло усвідомлення що вона була поганою матірʼю а я її ідеалізувала ( як і всі діти).
мій батько все життя піднімав руку на мене, брата та маму. не памятаю коли він вперше вдарив мене, вірогідно це сталось ще до того як я почала себе усвідомлювати. а до того ж він завжди був ватніком і ненавидів жінок. кілька разів я припиняла з ним спілкування, але через те що мама досі живе з ним, мені доводилось перетинатись з ним у них вдома або на сімейних святах і днях народження. після початку повномасштабки я поїхала з країни, і перестала спілкуватись з ним остаточно, і як мені здається його все влаштовує. шкодую тільки про те, що не зробила цього раніше.
У мене до біса нарцисичний батько, коли вони розлучалися, він виїв увесь мозок мені, що це мама пішла з сім'ї, а я прийняла її сторону. Ще б пак, він постійно розказував, яка мама погана і що влна налаштувала мене проти нього, в той час як вона сама намагалася змусити мене спілкуватися з ним більше. Ще й параноя на тему того, що всі і кожен думають лише про те, як нашкодити йому, в тому числі і я і мама і бабуся. Постійно тиснув та намагався викликати почуття жалю і провини, постійний акцент на тому, що я мала і нічого не розумію (ага, що в 13 що в 21 для нього у мене розвиток був однаковий). Це була жесть. З часом так набридло, що кожен його дзвінок це суцільна язвітельность, тиск та маніпуляції. Послала під три чорти і не спілкувалася з ним 3 роки. Потім все-одно намагався гнути стару лінію, влаштувала йому такий розгон, що йому і не снилося, висказала все, що думала, не соромлячись у виразах, як ніхто до того не дозволяв собі з ним поводитись і дала зрозуміти, що мені нічого не буде варто знову припинити спілкування, якщо це до нього не доходить і мої нерви так будуть ціліші. Тепер шовковий. Може таки зрозумів, що не дай Бог щось станеться з дідом, і в нього залишуся тільки я на усьому світі, тож не варто дуже випєндрюватися
В мого батька щось схоже, лиш в нього є підтримка в вигляді його батьків. Мої батьки розлучилися, коли мені було 7-8, я любила їх обох, поки матір не розказала чому вони так часто сварилися. Виявляється, поки мама працювала, як воли на полі, проїжджала велосипедом 10+км, готувала їсти і прибирала, родичам мого батька завжди щось не подобалось. Вони почали налаштовувати його проти неї. Він працював лише по буднях з 9 до 5, йому до роботи добратись було легше (5км приблизно), він їздив машиною, роботи в нього було не багато, та і вона була легка. Більшу частину робочого дня він спав, а працював з того часу лиш 2 години максимум. Коли я просила його купити щось мені (через фінансовий статус мені приходилось дуже добре обдумувати всі покупки), він спочатку погоджувався, на наступний день питав, чи дійсно це мені треба, а коли я казала, що так, то він казав, що коли я підросту, то зможу сама собі на це заробити. Захотіла в музичну, ледве записав, ледве випросила в нього піаніно (4500₴, 2019 рік), залишили інструмент в його матері, бо ми жили в одному селі. Коли вона переїхала до нього додому, мені дали ключі. Будинок на два поверхи, не утеплений, я школярка, маю практикуватись, зимою в будинку було холодніше, ніж на дворі. Перед днем народження попросила дозволу щоб забрати його, сказала, що батьки мами все організують і йому не прийдеться помагати, він нагримав на мене, сказав, що я хочу його в могилу завести і ще копиця всякого різного зверху. Запропонувала гроші, теж не влаштувало. В результаті мені мама купила синтезатор. Батько з днем народження не привітав. Тиждень після мого дня народження він мені дзвонить і питає коли я заберу піаніно, я дала слухавку дідусеві, вони нормально поговорили (я б не змогла йому це сказати, бо боюсь коли він злиться і одразу починаю плакати; роки пройшли - ситуація не змінилась) . Подзвонила його мама, почала обзивати всяко. Довго не спілкувались. Через декілька місяців почали заново. Все було добре наче, лиш задовбували своїм «чого не дзвониш?» «чого не приїжджаєш?» і всяке різне. Їх цікавило лиш це. Ну і люди в селі, але лиш не я. Перед війною батько з його татом поїхали закордон. Попередньої осені моя мама запропонувала батькові, щоб я з ним зустрілась, він радо погодився, знав про мій приїзд за місяць до (забула уточнити, що я живу не з мамою, а її батьками; на літо приїхала до неї в гості, вона теж закордоном). Я була категорично проти, бо знала, що це нічим хорошим не закінчиться, але мама повторювала «ну не будь така, це ж твій тато..😢». Коли ми заселилися в готель, я йому написала, а він сказав, що в нього зʼявились «справи». Мені не вийшло приїхати до кінцевої, бо там, куди я прямувала, почались сильні державні проблеми. Я, моя мама і вітчим застрягли в чужій країні. Після цього батько звинувачував мою матір в всьому і вимагав гроші назад за документи, які він зробив (вони навіть для української зарплатні не дорогі..). Знову моє день народження. Мені 15. Ввечері дзвонить батьків тато, себто мій дід. Все починалось добре, але в один момент видає наступне «Вибач, що не спілкувався з тобою два роки, це не гарно, знаю. Давай ми почнемо з чистого листа? *коротка пауза* Але давай будемо чесні: ти мені теж не дзвонила». Цього року випустилась зі школи. Від батька отримала одну-єдину СМС на два рядочки. Перед випускним дзвонила його матері, щоб запросити. Єдине, що її цікавило, так це її подвірʼя, чи треба каткувати вже картоплю і всяке в цьому дусі. Можу сказати, що вони завжди билися в груди «Та я, та я!», а на ділі нічого особливого задля мого розвитку не зробили. Можливо, хтось скаже, що я не права, але майте на увазі, що оповідь не повна. Я хочу висловити всі свої думки батьку і його сімʼї, хочу нарешті скинути цей тягар, покрити їх хорошими словами і перестати спілкуватись назавжди.
@@ТетянаЛесів-й4нПошукайте як писати "листи гніву" батькам (Євгенія Стрілецька це гарно описує). Суть в тому , що нам часто забороняють злитися на батьків, але це нормальна реакція здорової психіки і коли її неможливо виразити ці емоції застрягають в тілі (вилазячи потім боком). Тому те, шо ви тут написали- це добре (але мало і без потреби лишати "в інтернетах "). Зараз є багато україномовних безкоштовних відео, якщо нема грошей на психолога. Якщо коротко, то база - випустити всі претензії до батьків і долюбити (як розуміючий дорослий) свою внутрішню дитину. Хороша новина в тому, що ви можете сама собі допомогти і дорослим щоб вижити, а краще жити щасливо, не потрібні батьки, але доведеться попрацювати. Бажаю вам успіхів!
Я все життя не спілкувався з батьком, бо кожна згадка про нього викликала у мами істерику. Я вважав що мама погана а тато хороший. Бо мама вічно зла й кричить, а тато добрий. Ненавидів маму, вважав що це я через неї росту без батька. Зараз мені за 20 і я вже можу подивитись на це адекватно, проаналізувати й все таке. Я зрозумів що моєму батьку плювати на мене. В дитинстві він з'являвся раз на кілька місяців або років, давав 500 гривень, пригощав морозивом. Іноді ми якийсь час спілкувались, потім він знову зникав на довгий проміжок часу. Я дуже любив його, подумки виправдовував. Але коли спробував поспілкуватись з ним у 20+ років, то зрозумів що я йому не цікавий. Він висуває мені претензії. Мовляв чого я йому не дзвоню, не пишу. І типу я винний у тому що ми не спілкуємось. Або мама яка налаштувала його проти мене. Насправді мама забороняла спілкування тому що він практично мною не цікавився і взагалі фінансово не допомагав, хіба що може 1 раз зібрав мене в школу за свій кошт. Хоч і заробляв добре. Може 1000 долларів а місяць чи типу того. Мама вчила мене тому що це він має тягнутись до мене й цікавитись мною, а він цього не робить. Вона казала:"Йому все одно чи ти здоровий, чи не голодний. Він не дзвонить, йому не цікаво" в дитинстві хотів спілкуватись з батьком, але й він не старався налагодити контакт, хіба що зрідка + мама влаштовувала істерики. Я жив з мамою і будучи малим прикидався що не люблю батька, адже інакше міг початись черговий скандал. Коли у 20+ років я спробував з ним поспілкуватись він так само як і раніше з'являвся в моєму житті вкрай рідко. Хоча на словах дуже видавався і хотів все виправити й налагодити спілкування. Як і раніше він не дзвонив і висував до мене претензії. Типу я не дзвоню, значить мені не цікаво. Я не один раз пробував йому пояснити:"Я 20 років забороняв собі спілкуватись з тобою, хоч і дуже хотів, бо мама була проти. І тепер якщо ти хочеш спілкуватись то я за, але не можу тобі написати бо в мене психологічний бар'єр" на що він казав типу:"Тобто? Що за дурня? Якщо ти хочеш написати то пиши. Які ще проблеми ? Яка ще психологічна травма?" Звісно що я розраховував і на якусь фінансову підтримку від нього, оскільки 20 років жив без неї і вважаю можу цього не соромитись. Спочатку він наче був не проти допомогти, та врешті простотвідморозився. Під час останньої нашої розмови я сказав йому щось типу:У тебе ж день народження було. "Я не привітав просто тому що ми посварились." Я типу вів до того що мені шкода за те що не привітав, типу мабуть йому неприємно і я вибачаюсь. Він сказав :"Ти думаєш для мене має значення чи ти мене привітав чи ні? Та мені геть плювати" Коли я намагався у цій самій розмові підняти питання чому ми 20 років не спілкувались і він не допомагав фінансами хоч заробляв дуже й дуже непогані гроші, він сказав щось про те що це ж я сам обрав з ним не спілкуватись. Бо коли він пробував налагодити спілкування років 15 тому я від нього відгородився. Насправді ж я просто боявся маминої реакції і вдавав наче мені не цікаво проводити з ним час. І хоч як я йому це пояснював, йому було все це не цікаво. Я казав:Ну було ж по мені видно що коли ти приходиш то я аж свічуся, а коли йдеш то я плачу. Та йому було все одно. І ось після нашої з ним останньої розмови я зрозумів що це за людина. Спілкування з ним мені більше не цікаво. Маму я раніше ненавидів за всі ті скандали й заборони і не тільки, але після тої розмови багато чого зрозумів і переосмислив, тепер вже зовсім інше відношення до неї. Усе це травмуючий досвід, але він накраще. Дозволить фільтрувати людей і не підпускати до себе усіляке лайно. Я б направив на батька ТЦК, але при всьому бажанні, я надто добра людина аби так вчинити))
@@DemianBond мати не нарцис. Мати просто дуже горда, і батько такий самий. Але будь який батько по факту зобов'язаний ростити свою дитину й забезпечувати. Зобов'язаний не матері, а самій дитині. Матір також по своєму винна, у неї дуже важкий характер. Але в цілому вина на батькові, тому що це він знайшов собі виправдання і вирішив що можна наплювати на дитину. Матір впринципі не у всьому але багато в чому права. Я так розумію ви вирішили прийняти сторону батька. Можливо ви й сам такий батько. Або станьте колись таким, бо для вас це норма. У будь-якому випадку я вам бажаю цей самий досвід пережити так само як я. Матір важко працювала аби мене виростити. Тому й скандали, бо вона постійно на нервах. Але хочь багато чого в ній є не ідеального, є багато речей за які я можу їй подякувати. А батько для того не зробив абсолютно нічого. Я в даній ситуації як людина яка нормально відносилась до росії, а потім почалось повномасштабне вторгнення і я зрозумів яке ж насправді істинне обличча. Росія у данному прикладі це мій батько як ви розумієте
Батько мого чоловіка обманом переписав на себе його частину квартири, що залишилася від покійної матері. Потім він подарував все своє майно дочці своєї другої дружини. Чужій людині, яка мала кілька власних квартир і багатого рідного тата. Дочка продала квартиру і вклала всі гроші в приватний будинок, а щодо мого чоловіка розпустила слух, що він посварився з батьком, тому батько продав квартиру, щоб віддати йому його частку і більше не спілкуватися. Після вона виїхала за кордон. Батько жив до смерті в тому будинку з своєю другою дружиною, а мій чоловік продовжував дзвонити та відвідувати його. Місто маленьке, усі в місті досі думають, що мій чоловік поганий син.
Час від часу я думаю, що ненавиджу свою матір за те, що та не завадила насильству в наш зі старшою сестрою бік з боку відчима. Моя молодша сестра, його донька, має чудове дитинство і я щиро рада за неї, але чорт забирай, захистити своїх дітей від домашнього насильства це означає викинути зі свого власного дому насильника, а не час від часу говорити йому бути більш м'яким🙄
Якщо він повнолітній, то треба змінити замки в квартирі. От і все. Захоче вилікуватися то або сам знайде допомогу, або звернеться до вас і ви допоможете. А до того - це хвора людина.
Вам точно не варто питати поради тут. Бо тут вам нарадять "спеціалісти" ... Пошукайте в інтернеті спеціалістів які займаються подібними справами. Також, гадаю, варто вам звернутися до психолога, що проговорити це та знайти в собі сили на подолання цієї біди. Не втрачайте внутрішню віру і вірте попри все!
Завжди трохи дивує в таких тредах, що в них ніколи. ніколи (!) не висвітлюються ситуації, коли саме дитина винна в поганих відносинах. Чомусь з покоління в покоління «поганим хлопцем» визнаються лише батьки. Хоча в реальному житті я гівняних дорослих діточок, які батькам душу вижрали, я знаю не мало.
Тут вже було відео з треду про гівняних діточок, з якими не спілкуються батьки. Послухайте, там всі батьки пусічки, а діти моральні уроди. Все, як повинно бути
@@NataiiaUA взагалі то бувають випадки коли батьки не винні в тому що дитина себе погано поводить, наприклад батьки можуть гарно виховувати дитину але вона впишеться в якусь погану компанію і це на неї вплине.
Це десь як питати, чому люди критикують розробників гри, замість критикувати гру. Діти самі по собі не виростають поганими, якщо тільки немає органічного чи травматичного ураження мозку. Так, дорослі повносправні люди несуть відповідальність за свої дії кожен сам. Але усі риси, усі реакції, механізми взаємодії з іншими, здатності і нездатності адекватно оцінювати світ - наслідок дій, або бездіяльності батьків. Визнавати це неприємно і боляче, тож багато людей обирають, власне, не визнавати взагалі.
я не спілкуюся з батьком вже років 10. Він - непорядна, байдужа до своїх дітей, людина. І я радію, що стала дорослою і свідомо позбулася цієї людини. Мої троє дітей з ним навіть незнайомі.
Дивно що автор треду запитує БАТЬКІВ, а не дітей які не спілкуються з батьками
Ті, хто написав - невеликий відсоток, який признав свої помилки і готовий відповісти за свої вчинки. Краще б запитати в дітей якщо такого треду ще немає
У більшості такі батьки не пишуть коментарі, бо вони не хочуть визнавати свої помилки або їм соромно 🤷🏼♀️
можливо аби підштовхнути деяких батьків до саморефлексії
В нашій сім'ї нас троє дітей і я сама молодша тому розумію яке виховання очікує наймолодших і це рідко коли рожевий світ. Загалом, в сім'ї у нас всі один одного люблять і обіймають та це після роботи кожного над собою і з психологом😊
У вас ВСЯ сімья пішла до психолога???
@@nanionya3772 Та яке там, троє із п'яти, але це дуже гарно спрацювало.
Розповім свою історію, мій батько бив мене в дитинстві, коли я була мала, і робив він це без причини, я не знала коли мені від нього перепаде. Потім я стала дорослішою, він принижував мене і завжди розмовляв зверхньо, ніколи не розмовляли на рівних і ніколи не цікавився як у мене справи. Я з'їхала з батьківського дому і потрохи моя психіка почала приходити до більш менш норм, але тривожність частина мене, з якою я не можу впоратись. Ось тому я і не розмовляю з батьком.
П.с. також він алкоголік, але це не алкоголь винен у його вчинках, а його гнила натура
Для мене дикість коли батьки ламають психіку своїх дітей, не розвивають їх а знищують. Часто спостерігаю егоїзм і нарцисизм, але це вигідно поки ти молодий але час іде..
Моя мати просила пробачення по своєму- ну я ж не віддала вас у дитячий будинок🤯
Після цього до мене прийшло усвідомлення що вона була поганою матірʼю а я її ідеалізувала ( як і всі діти).
мій батько все життя піднімав руку на мене, брата та маму. не памятаю коли він вперше вдарив мене, вірогідно це сталось ще до того як я почала себе усвідомлювати. а до того ж він завжди був ватніком і ненавидів жінок. кілька разів я припиняла з ним спілкування, але через те що мама досі живе з ним, мені доводилось перетинатись з ним у них вдома або на сімейних святах і днях народження. після початку повномасштабки я поїхала з країни, і перестала спілкуватись з ним остаточно, і як мені здається його все влаштовує. шкодую тільки про те, що не зробила цього раніше.
У мене до біса нарцисичний батько, коли вони розлучалися, він виїв увесь мозок мені, що це мама пішла з сім'ї, а я прийняла її сторону. Ще б пак, він постійно розказував, яка мама погана і що влна налаштувала мене проти нього, в той час як вона сама намагалася змусити мене спілкуватися з ним більше. Ще й параноя на тему того, що всі і кожен думають лише про те, як нашкодити йому, в тому числі і я і мама і бабуся. Постійно тиснув та намагався викликати почуття жалю і провини, постійний акцент на тому, що я мала і нічого не розумію (ага, що в 13 що в 21 для нього у мене розвиток був однаковий). Це була жесть. З часом так набридло, що кожен його дзвінок це суцільна язвітельность, тиск та маніпуляції. Послала під три чорти і не спілкувалася з ним 3 роки. Потім все-одно намагався гнути стару лінію, влаштувала йому такий розгон, що йому і не снилося, висказала все, що думала, не соромлячись у виразах, як ніхто до того не дозволяв собі з ним поводитись і дала зрозуміти, що мені нічого не буде варто знову припинити спілкування, якщо це до нього не доходить і мої нерви так будуть ціліші. Тепер шовковий. Може таки зрозумів, що не дай Бог щось станеться з дідом, і в нього залишуся тільки я на усьому світі, тож не варто дуже випєндрюватися
В мого батька щось схоже, лиш в нього є підтримка в вигляді його батьків. Мої батьки розлучилися, коли мені було 7-8, я любила їх обох, поки матір не розказала чому вони так часто сварилися. Виявляється, поки мама працювала, як воли на полі, проїжджала велосипедом 10+км, готувала їсти і прибирала, родичам мого батька завжди щось не подобалось. Вони почали налаштовувати його проти неї. Він працював лише по буднях з 9 до 5, йому до роботи добратись було легше (5км приблизно), він їздив машиною, роботи в нього було не багато, та і вона була легка. Більшу частину робочого дня він спав, а працював з того часу лиш 2 години максимум. Коли я просила його купити щось мені (через фінансовий статус мені приходилось дуже добре обдумувати всі покупки), він спочатку погоджувався, на наступний день питав, чи дійсно це мені треба, а коли я казала, що так, то він казав, що коли я підросту, то зможу сама собі на це заробити.
Захотіла в музичну, ледве записав, ледве випросила в нього піаніно (4500₴, 2019 рік), залишили інструмент в його матері, бо ми жили в одному селі. Коли вона переїхала до нього додому, мені дали ключі. Будинок на два поверхи, не утеплений, я школярка, маю практикуватись, зимою в будинку було холодніше, ніж на дворі. Перед днем народження попросила дозволу щоб забрати його, сказала, що батьки мами все організують і йому не прийдеться помагати, він нагримав на мене, сказав, що я хочу його в могилу завести і ще копиця всякого різного зверху. Запропонувала гроші, теж не влаштувало. В результаті мені мама купила синтезатор. Батько з днем народження не привітав. Тиждень після мого дня народження він мені дзвонить і питає коли я заберу піаніно, я дала слухавку дідусеві, вони нормально поговорили (я б не змогла йому це сказати, бо боюсь коли він злиться і одразу починаю плакати; роки пройшли - ситуація не змінилась) . Подзвонила його мама, почала обзивати всяко. Довго не спілкувались.
Через декілька місяців почали заново. Все було добре наче, лиш задовбували своїм «чого не дзвониш?» «чого не приїжджаєш?» і всяке різне. Їх цікавило лиш це. Ну і люди в селі, але лиш не я. Перед війною батько з його татом поїхали закордон. Попередньої осені моя мама запропонувала батькові, щоб я з ним зустрілась, він радо погодився, знав про мій приїзд за місяць до (забула уточнити, що я живу не з мамою, а її батьками; на літо приїхала до неї в гості, вона теж закордоном). Я була категорично проти, бо знала, що це нічим хорошим не закінчиться, але мама повторювала «ну не будь така, це ж твій тато..😢». Коли ми заселилися в готель, я йому написала, а він сказав, що в нього зʼявились «справи». Мені не вийшло приїхати до кінцевої, бо там, куди я прямувала, почались сильні державні проблеми. Я, моя мама і вітчим застрягли в чужій країні. Після цього батько звинувачував мою матір в всьому і вимагав гроші назад за документи, які він зробив (вони навіть для української зарплатні не дорогі..).
Знову моє день народження. Мені 15. Ввечері дзвонить батьків тато, себто мій дід. Все починалось добре, але в один момент видає наступне «Вибач, що не спілкувався з тобою два роки, це не гарно, знаю. Давай ми почнемо з чистого листа? *коротка пауза* Але давай будемо чесні: ти мені теж не дзвонила».
Цього року випустилась зі школи. Від батька отримала одну-єдину СМС на два рядочки. Перед випускним дзвонила його матері, щоб запросити. Єдине, що її цікавило, так це її подвірʼя, чи треба каткувати вже картоплю і всяке в цьому дусі.
Можу сказати, що вони завжди билися в груди «Та я, та я!», а на ділі нічого особливого задля мого розвитку не зробили. Можливо, хтось скаже, що я не права, але майте на увазі, що оповідь не повна. Я хочу висловити всі свої думки батьку і його сімʼї, хочу нарешті скинути цей тягар, покрити їх хорошими словами і перестати спілкуватись назавжди.
@@ТетянаЛесів-й4нПошукайте як писати "листи гніву" батькам (Євгенія Стрілецька це гарно описує). Суть в тому , що нам часто забороняють злитися на батьків, але це нормальна реакція здорової психіки і коли її неможливо виразити ці емоції застрягають в тілі (вилазячи потім боком). Тому те, шо ви тут написали- це добре (але мало і без потреби лишати "в інтернетах ").
Зараз є багато україномовних безкоштовних відео, якщо нема грошей на психолога.
Якщо коротко, то база - випустити всі претензії до батьків і долюбити (як розуміючий дорослий) свою внутрішню дитину.
Хороша новина в тому, що ви можете сама собі допомогти і дорослим щоб вижити, а краще жити щасливо, не потрібні батьки, але доведеться попрацювати.
Бажаю вам успіхів!
Доброго дня, дякую за Вашу працю
Я все життя не спілкувався з батьком, бо кожна згадка про нього викликала у мами істерику. Я вважав що мама погана а тато хороший. Бо мама вічно зла й кричить, а тато добрий. Ненавидів маму, вважав що це я через неї росту без батька. Зараз мені за 20 і я вже можу подивитись на це адекватно, проаналізувати й все таке. Я зрозумів що моєму батьку плювати на мене. В дитинстві він з'являвся раз на кілька місяців або років, давав 500 гривень, пригощав морозивом. Іноді ми якийсь час спілкувались, потім він знову зникав на довгий проміжок часу. Я дуже любив його, подумки виправдовував. Але коли спробував поспілкуватись з ним у 20+ років, то зрозумів що я йому не цікавий. Він висуває мені претензії. Мовляв чого я йому не дзвоню, не пишу. І типу я винний у тому що ми не спілкуємось. Або мама яка налаштувала його проти мене. Насправді мама забороняла спілкування тому що він практично мною не цікавився і взагалі фінансово не допомагав, хіба що може 1 раз зібрав мене в школу за свій кошт. Хоч і заробляв добре. Може 1000 долларів а місяць чи типу того. Мама вчила мене тому що це він має тягнутись до мене й цікавитись мною, а він цього не робить. Вона казала:"Йому все одно чи ти здоровий, чи не голодний. Він не дзвонить, йому не цікаво" в дитинстві хотів спілкуватись з батьком, але й він не старався налагодити контакт, хіба що зрідка + мама влаштовувала істерики. Я жив з мамою і будучи малим прикидався що не люблю батька, адже інакше міг початись черговий скандал. Коли у 20+ років я спробував з ним поспілкуватись він так само як і раніше з'являвся в моєму житті вкрай рідко. Хоча на словах дуже видавався і хотів все виправити й налагодити спілкування. Як і раніше він не дзвонив і висував до мене претензії. Типу я не дзвоню, значить мені не цікаво. Я не один раз пробував йому пояснити:"Я 20 років забороняв собі спілкуватись з тобою, хоч і дуже хотів, бо мама була проти. І тепер якщо ти хочеш спілкуватись то я за, але не можу тобі написати бо в мене психологічний бар'єр" на що він казав типу:"Тобто? Що за дурня? Якщо ти хочеш написати то пиши. Які ще проблеми ? Яка ще психологічна травма?" Звісно що я розраховував і на якусь фінансову підтримку від нього, оскільки 20 років жив без неї і вважаю можу цього не соромитись. Спочатку він наче був не проти допомогти, та врешті простотвідморозився. Під час останньої нашої розмови я сказав йому щось типу:У тебе ж день народження було. "Я не привітав просто тому що ми посварились." Я типу вів до того що мені шкода за те що не привітав, типу мабуть йому неприємно і я вибачаюсь. Він сказав :"Ти думаєш для мене має значення чи ти мене привітав чи ні? Та мені геть плювати" Коли я намагався у цій самій розмові підняти питання чому ми 20 років не спілкувались і він не допомагав фінансами хоч заробляв дуже й дуже непогані гроші, він сказав щось про те що це ж я сам обрав з ним не спілкуватись. Бо коли він пробував налагодити спілкування років 15 тому я від нього відгородився.
Насправді ж я просто боявся маминої реакції і вдавав наче мені не цікаво проводити з ним час.
І хоч як я йому це пояснював, йому було все це не цікаво. Я казав:Ну було ж по мені видно що коли ти приходиш то я аж свічуся, а коли йдеш то я плачу. Та йому було все одно. І ось після нашої з ним останньої розмови я зрозумів що це за людина. Спілкування з ним мені більше не цікаво. Маму я раніше ненавидів за всі ті скандали й заборони і не тільки, але після тої розмови багато чого зрозумів і переосмислив, тепер вже зовсім інше відношення до неї. Усе це травмуючий досвід, але він накраще. Дозволить фільтрувати людей і не підпускати до себе усіляке лайно. Я б направив на батька ТЦК, але при всьому бажанні, я надто добра людина аби так вчинити))
Все одно мати не має права так налаштовувати дитину- діти не дурні, вони все зрозуміють самі. Треба поважати дитину!
Дякую, що поділилися своєю історією. Ви сильна людина. Вистояти дитині між двох не дуже розумних матері і батька дуже складно.
@@hunterXhunter-s8i діти і не вистоюють, зазвичай. І отримують межовий розлад особистості (по рос. ПРЛ)
мати нарцис, все свое життя налаштовувала сина проти батька, що вдалося ей на 100%, а винен батько. Це як так!?
@@DemianBond мати не нарцис. Мати просто дуже горда, і батько такий самий. Але будь який батько по факту зобов'язаний ростити свою дитину й забезпечувати. Зобов'язаний не матері, а самій дитині. Матір також по своєму винна, у неї дуже важкий характер. Але в цілому вина на батькові, тому що це він знайшов собі виправдання і вирішив що можна наплювати на дитину. Матір впринципі не у всьому але багато в чому права. Я так розумію ви вирішили прийняти сторону батька. Можливо ви й сам такий батько. Або станьте колись таким, бо для вас це норма.
У будь-якому випадку я вам бажаю цей самий досвід пережити так само як я. Матір важко працювала аби мене виростити. Тому й скандали, бо вона постійно на нервах. Але хочь багато чого в ній є не ідеального, є багато речей за які я можу їй подякувати. А батько для того не зробив абсолютно нічого.
Я в даній ситуації як людина яка нормально відносилась до росії, а потім почалось повномасштабне вторгнення і я зрозумів яке ж насправді істинне обличча. Росія у данному прикладі це мій батько як ви розумієте
Цікаво 😊❤
Батько мого чоловіка обманом переписав на себе його частину квартири, що залишилася від покійної матері. Потім він подарував все своє майно дочці своєї другої дружини. Чужій людині, яка мала кілька власних квартир і багатого рідного тата. Дочка продала квартиру і вклала всі гроші в приватний будинок, а щодо мого чоловіка розпустила слух, що він посварився з батьком, тому батько продав квартиру, щоб віддати йому його частку і більше не спілкуватися. Після вона виїхала за кордон. Батько жив до смерті в тому будинку з своєю другою дружиною, а мій чоловік продовжував дзвонити та відвідувати його. Місто маленьке, усі в місті досі думають, що мій чоловік поганий син.
Час від часу я думаю, що ненавиджу свою матір за те, що та не завадила насильству в наш зі старшою сестрою бік з боку відчима. Моя молодша сестра, його донька, має чудове дитинство і я щиро рада за неї, але чорт забирай, захистити своїх дітей від домашнього насильства це означає викинути зі свого власного дому насильника, а не час від часу говорити йому бути більш м'яким🙄
У мене син курить солі з будинку виніс все зі мною не спілкується як мені поводитись прошу поради
Якщо він не потребує вашої допомоги - то воно вам і не треба, це він так вибрав, а ви живіть своє життя
Якщо він повнолітній, то треба змінити замки в квартирі. От і все. Захоче вилікуватися то або сам знайде допомогу, або звернеться до вас і ви допоможете. А до того - це хвора людина.
Доки ви будете йому допомагати - доти він і буде вживати
Знайдіть у фб Ігор Гох. Допомагає залежним і співзалежним
Вам точно не варто питати поради тут. Бо тут вам нарадять "спеціалісти" ... Пошукайте в інтернеті спеціалістів які займаються подібними справами. Також, гадаю, варто вам звернутися до психолога, що проговорити це та знайти в собі сили на подолання цієї біди.
Не втрачайте внутрішню віру і вірте попри все!
Дітям огідно спілкуватися російською, тому й не спілкуються взагалі.
Завжди трохи дивує в таких тредах, що в них ніколи. ніколи (!) не висвітлюються ситуації, коли саме дитина винна в поганих відносинах. Чомусь з покоління в покоління «поганим хлопцем» визнаються лише батьки. Хоча в реальному житті я гівняних дорослих діточок, які батькам душу вижрали, я знаю не мало.
Зараз час такий просто
Бо дитина не винна, її зробили в повному сенсі батьки.
Тут вже було відео з треду про гівняних діточок, з якими не спілкуються батьки. Послухайте, там всі батьки пусічки, а діти моральні уроди. Все, як повинно бути
@@NataiiaUA взагалі то бувають випадки коли батьки не винні в тому що дитина себе погано поводить, наприклад батьки можуть гарно виховувати дитину але вона впишеться в якусь погану компанію і це на неї вплине.
Це десь як питати, чому люди критикують розробників гри, замість критикувати гру.
Діти самі по собі не виростають поганими, якщо тільки немає органічного чи травматичного ураження мозку. Так, дорослі повносправні люди несуть відповідальність за свої дії кожен сам.
Але усі риси, усі реакції, механізми взаємодії з іншими, здатності і нездатності адекватно оцінювати світ - наслідок дій, або бездіяльності батьків. Визнавати це неприємно і боляче, тож багато людей обирають, власне, не визнавати взагалі.