Моя подруга після смерті матері почала прибирати і знайшла під покривалом дивана лист від матері. Мати писала їй, що вона була прекрасною донькою, що мати дуже любила її і т.д. дуже зворушливо було. Вони й справді були все життя дуже близькі, як подруги
Ну не те шоб це була таємниця. Але в моєї бабусі, як виявилось, були збережені збіса гарні комбінації і нічні сорочки в мереживі. Думаю вони з дідом до кінця любили одне одного в усіх сенсах, і це класно.
Через декілька днів після смерті бабусі, ми знайшли 4 вишиті рушники підписані були: "на весілля для кожної онучки", нас четверо, а також гроші на веселлі для кожної, і гроші на день народження на наступний рік, це було приємно 😌
У мене за життя померла тільки прабабуся і то я не шукала у неї нічого бо вона не жила з нами. Мої дідусі і бабусі живі ,а мені скоро 30. Тому найбільшим скарбом який я знаходжу заходячи в їх будинок - живі вони ❤️
Цініть дуже тих хто поруч, говоріть їм що любите якомога частіше...коли мені було 30 років усі були ще живі, потім за один рік всі пішли один за одним( я так багато не встигла сказати і зробити, думала що ще багато часу ...
Коли померла бабуся, то мама знайшла чимало дідових оповідань і щоденників, а також багато матеріалів із видавництва "Дніпро", в якому обоє колись працювали. Якби видавництво мало свій музей, то всі ті статті, передруки тощо могли б непогано доповнити його і стати маленькою експозицією. Ще ми знайшли схему, яку вона намалювала для своєї могили, з описом того, що куди приткнути, заявою на кшталт "Ніяких столів із лавками, постоїте й так" і підписом, де було б непогано посадити такі чорнобривці, як ті, які росли в селі на Полтавщині, де батьки колись купили хату. Натомість коли помер дід із батькового боку, то навіжений дядько повиносив усе, що міг, і чи то продав, чи то віддав, а чи то просто викинув колекційний посуд і ще чимало дечого. До речі, він жахливо загидив квартиру й тепер існує в буквальній помийці. Конкретно зараз поволі помирає моя мама. Мене саме змінили з варти, щоби трохи відпочила, тим паче, що за пару годин іще муситиму зробити їй перев'язку на відкритій рані (не дай Боже нікому з добрих людей такого мати!!! То був пролежень, який дав страшну інфекцію всередину, тож запрошений хірург мусив бігом видалити частину попи, а я йому асистувала...). Рак на останній стадії, анемія, впадання в кому, різка поява нових пролежнів буквально на рівному місці - оце все. Зараз залізла трохи до мережі, щоб не здуріти й послати думки якомога далі, аж тут оце видиво... Вже навіть я змирилася з ситуацією. Так от, я здогадуюся, що знайду, наприклад, свідоцтво про перший мамин шлюб, про який давно знаю. Він розпався, бо моя старша сестра померла у три роки через рак. Можливо, що саме тому мама втратила два роки й мовчки терпіла біль, фактично відмовившись від лікування тоді, коли шанси на одужання найвищі (90 відсотків). Ми нещодавно обговорювали ту історію, яку я колись уже почула від бабусі, тож я дійшла цього висновку: мама кількаразово тоді повторила, що шансів на одужання малої не було. Її саму ледве затягли на МРТ шість років тому. А нині вона має такий тиск і так рідко реагує хоч на щось, що сьогодні вранці лікарі зі швидкої сказали чітко: кілька діб. Отож я готуюся, боюся й дуже не хочу розбирати речей за рік, але розумію, що муситиму. Мамі дуже болить, отож уранці мусили вколоти їй сильні ліки, які можна давати раз-два на добу, не частіше. Добре принаймні, що мама знає, що ми всі її любимо. Людоньки, завжди про це кажіть одні одним!
@@katesnezhko Красно дякую! Ой, вони мені знадобляться... Робимо зараз усе, що можемо. Знаєте, дуже добре, що довкола є ще люди. Сама б я точно сказилася...
@@lieberamm4958 Дякую вельми! Саме до цього погляду я себе і змушую. Мама мене впізнала сьогодні - це вже добре: отже, є крихітний шанс, що ще поживе. Ловлю такі миті. Люди в моїй ситуації мусять робити саме так, инакше можуть збожеволіти чи заробити собі якусь болячку.:(
Знайшли труну на горищі. Отак жили, а точніше виживали раніше люди. Дідусь судячі з усього піклувався про нас і зробив для себе труну, аби ми не витрачали коштів, коли його не стане. Моторошно, але по суті це про турботу.
Раніше така традиція була - жінки готували собі в скриню весь набір одягу і рушників до поховання, а чоловіки могли собі купити труну. Таку труну могли щороку засипати зерном з нового урожаю, а старий роздавали бідним. Дійсно трохи моторошно, але коли померла одна з бабусь в сім'ї, 1917 року народження, я була так зачудована її спокійній готовності. Вона знала що у неї все є, все по розміру, і що вона буде лежати так як їй хотілось - їй не треба було перед смертю турбуватись про дрібниці.
@@arecestravi мої трошки молодші (1929 і 1938 роки) але бабуся готували тлумаки на обох. Там все починаючі з того, в що їх вдіти і до рушників і хусток, котрі роздати людям за них. Все це збиралось судячі по біркам з 80-90х, досі є носовички новенькі, які я пам'ятаю з дитинства (а мені вже ось-ось 40к рочків). Бабуся іноді доставала це приданне, то роздивлялась і інструктувала, то щось брала/додавала, або обмінювала. Тому іноді шкодуючі вдіти нову річ, в шутку з ненькою кажемо одна одній: А то на смерть.
@@arecestravi це чудово, що в вас залишились саме такі спогади і спокійне відношення бабусі до незворотнього. Набагато важче, коли вони помирають в муках...це як маленькі діти в емоційному сенсі з старими вимученими хворобами і тяжкою працею тілами. Це дуже важко спостерігати і як би ти не бився ти всеодно відчуваєш свою безпорадність...і ладен взяти весь біль і страждання на себе, але не маєш такої влади нажаль. В мене троє померли від раку (один молодий і двоє стареньких) і це жах.
Прибирала у моєї двоюрідної бабусі у квартирі, і знайшла лист від моєї рідної бабусі про те, що батько мого тата (мій дід) бив мою бабусю, і вона навіть викликала міліцію (на той час). І в листі були й інші подробиці. Я нікому про це не розповідала. Не хотіла, щоб знову всі переживали цей негатив. Дід помер, коли татові було 14 років, тобто це було ну дуже давно. 😕
Після смерті моєї бабусі ми знайшли в її шафі нові пелюшки для немовлят, які вона купила коли народився мій старший брат, але які вона так і не віддала моїй мамі, бо не любила її. Баба все життя казала моєму батьку, щоб кинув мою маму і нас, але мій батько цього не зробив. Він все її життя розривався між нею і нами. Він її єдиний син, якого вона ростила без чоловіка. В ці пелюшки я загортала вже своїх дітей, тобто її правнуків до яких вона не дожила.
У квартирі бабусі й дідуся я знайшла 48 гаманців з натуральної шкіри і 24 сумки так само з натуральної шкіри. А також золоті годинники, багато дорогоцінних, діамантових прикрас. Я знала, що вони були не бідними, але не уявляла, що настільки
Таємниці - ні, але багато, багато хламу. Не знаю, може це загальна ознака старіння, а може тільки народжених в срср, але - кавовий та чайний сервізи, якими ніхто не користувався, шість !половників, сім ножиць, три дрелі і тп. Не хочу так старіти.
@@i.6943 саме мотлох. Нікому не потрібний кавовий сервіз. Як часто ви п'єте вдома вшестьох каву манюніми чашками, наливаючи його спочатку в керамічний чайник?
5 років тому в мене помер тато, він був жахливий, в принаймні я його так пам‘ятаю.Мало того, що він постійно бив маму, так ще й намагався її вбити декілька разів.Нещодавно, бабуся мені розказала, що він сидів у в‘язниці, через вбивство, а потім ще й був наркоманом.З тих пір я його ненавиджу всією душею, і мені соромно,що він мій батько, і якісь частинки його характеру певно є і в мене.
Ви тут не до чого. Якщо будете відшукувати в собі часточки батька, то тільки заробите депресію. Ви - це Ви. З усіма помилками та перемогами. Вони лише Ваші. І у кожної людини є купа помилок, про які вона шкодує. І купа перемог (навіть маленьких) якими вона пишається.
Ваш батько - не ви, бо крім вашого батька - носія біоматеріалу, у вашому роду сила силенна людей,тому ваще ДНК начислює в собі цілий всесвіт. У вашого батька була єдина місія-дати свою сперму, на цьому його задача закінчена.Нажаль чи нащастя, деякі люди існують для чогось тривіального і простого.
Наш діл збирав усякий мотлох в хаті і в дворі. На металобрухт здали на кілька десятків тисяч гривень. В хаті з цікавого : одеколони Шипр не початі кілька пляшечок, сороміцькі карти. І радянські гроші - монети і купюри, невідомо нащо заникав. При цьому ходив у шматті , скупував щось купити з одягу і їжі, холодильника не використовував з економої . Бо пережив голод післявоєнний, коли батько і мати закопували зерно потай одне від одного - раптгм будуть обшуки і допити, то хоч щось вціліє. А ще він дитиною бігав по скошеному полю і збирав колоски, а їх нагайкою бив наглядач .
Минуло вже 4 роки, як тато помер, і я живу в тому ж будинку, але за цей час і десятої долі не розібрала того, що він залишив... Мене не вистачає на це... ☹️
Раніше не задумувалась що я після себе залишу. Воно й не дивно, бо мені всього навсього 23. Але треба придумати якийсь цікавий квест для своїх хлопців.
На щастя в мене померли не так багато родичів, але в більшості випадків нічого цікавого вони не залишили після себе, тому що моя родина, хоча і є дуже велика і розкидані по всій країні, але саме близьких родичів в мене досить таки мало і всі вони прожили дуже стандартне і скучне життя
Названа бабуся це жінка дідуся, яка не є кровною матір'ю його дитини, від якої у них є онуки. Тож для цих онуків дідусь це просто дідусь, бо він родич по крові, а його дружина - це названа бабуся. Типу не рідна бабуся.
Моя подруга після смерті матері почала прибирати і знайшла під покривалом дивана лист від матері. Мати писала їй, що вона була прекрасною донькою, що мати дуже любила її і т.д. дуже зворушливо було. Вони й справді були все життя дуже близькі, як подруги
деякі історії такі зворушливі, на історії де чоловік залишив записочки для дружини, я аж розридалася((
Ну не те шоб це була таємниця. Але в моєї бабусі, як виявилось, були збережені збіса гарні комбінації і нічні сорочки в мереживі. Думаю вони з дідом до кінця любили одне одного в усіх сенсах, і це класно.
Через декілька днів після смерті бабусі, ми знайшли 4 вишиті рушники підписані були: "на весілля для кожної онучки", нас четверо, а також гроші на веселлі для кожної, і гроші на день народження на наступний рік, це було приємно 😌
Це не просто приємно.це до сліз
Наші рідненькі , скільки і них любові до дітей та онуків, царство небесне вашій бабусі,вічна пам'ять 😢
У мене за життя померла тільки прабабуся і то я не шукала у неї нічого бо вона не жила з нами.
Мої дідусі і бабусі живі ,а мені скоро 30.
Тому найбільшим скарбом який я знаходжу заходячи в їх будинок - живі вони ❤️
Цініть дуже тих хто поруч, говоріть їм що любите якомога частіше...коли мені було 30 років усі були ще живі, потім за один рік всі пішли один за одним( я так багато не встигла сказати і зробити, думала що ще багато часу ...
Коли померла бабуся, то мама знайшла чимало дідових оповідань і щоденників, а також багато матеріалів із видавництва "Дніпро", в якому обоє колись працювали. Якби видавництво мало свій музей, то всі ті статті, передруки тощо могли б непогано доповнити його і стати маленькою експозицією. Ще ми знайшли схему, яку вона намалювала для своєї могили, з описом того, що куди приткнути, заявою на кшталт "Ніяких столів із лавками, постоїте й так" і підписом, де було б непогано посадити такі чорнобривці, як ті, які росли в селі на Полтавщині, де батьки колись купили хату. Натомість коли помер дід із батькового боку, то навіжений дядько повиносив усе, що міг, і чи то продав, чи то віддав, а чи то просто викинув колекційний посуд і ще чимало дечого. До речі, він жахливо загидив квартиру й тепер існує в буквальній помийці.
Конкретно зараз поволі помирає моя мама. Мене саме змінили з варти, щоби трохи відпочила, тим паче, що за пару годин іще муситиму зробити їй перев'язку на відкритій рані (не дай Боже нікому з добрих людей такого мати!!! То був пролежень, який дав страшну інфекцію всередину, тож запрошений хірург мусив бігом видалити частину попи, а я йому асистувала...). Рак на останній стадії, анемія, впадання в кому, різка поява нових пролежнів буквально на рівному місці - оце все. Зараз залізла трохи до мережі, щоб не здуріти й послати думки якомога далі, аж тут оце видиво... Вже навіть я змирилася з ситуацією. Так от, я здогадуюся, що знайду, наприклад, свідоцтво про перший мамин шлюб, про який давно знаю. Він розпався, бо моя старша сестра померла у три роки через рак. Можливо, що саме тому мама втратила два роки й мовчки терпіла біль, фактично відмовившись від лікування тоді, коли шанси на одужання найвищі (90 відсотків). Ми нещодавно обговорювали ту історію, яку я колись уже почула від бабусі, тож я дійшла цього висновку: мама кількаразово тоді повторила, що шансів на одужання малої не було. Її саму ледве затягли на МРТ шість років тому. А нині вона має такий тиск і так рідко реагує хоч на щось, що сьогодні вранці лікарі зі швидкої сказали чітко: кілька діб. Отож я готуюся, боюся й дуже не хочу розбирати речей за рік, але розумію, що муситиму. Мамі дуже болить, отож уранці мусили вколоти їй сильні ліки, які можна давати раз-два на добу, не частіше. Добре принаймні, що мама знає, що ми всі її любимо. Людоньки, завжди про це кажіть одні одним!
Сил Вам та здоров'я аби пережити все написане долею 💔🫂
@@katesnezhko Красно дякую! Ой, вони мені знадобляться... Робимо зараз усе, що можемо. Знаєте, дуже добре, що довкола є ще люди. Сама б я точно сказилася...
Мені так прикро за вас,маму і спадщину дідуся і бабусі 🥺 бажаю якнайлегше пережити ці втрати і біль.
Складний зараз час. Бережіть сеье
@@lieberamm4958 Дякую вельми! Саме до цього погляду я себе і змушую. Мама мене впізнала сьогодні - це вже добре: отже, є крихітний шанс, що ще поживе. Ловлю такі миті. Люди в моїй ситуації мусять робити саме так, инакше можуть збожеволіти чи заробити собі якусь болячку.:(
Тримайтеся ❤ дуже вам співчуваю:(
Знайшли труну на горищі. Отак жили, а точніше виживали раніше люди. Дідусь судячі з усього піклувався про нас і зробив для себе труну, аби ми не витрачали коштів, коли його не стане. Моторошно, але по суті це про турботу.
Як я вас розумію. У мого діда теж є труна, яку він сам собі зробив.
Раніше така традиція була - жінки готували собі в скриню весь набір одягу і рушників до поховання, а чоловіки могли собі купити труну.
Таку труну могли щороку засипати зерном з нового урожаю, а старий роздавали бідним. Дійсно трохи моторошно, але коли померла одна з бабусь в сім'ї, 1917 року народження, я була так зачудована її спокійній готовності. Вона знала що у неї все є, все по розміру, і що вона буде лежати так як їй хотілось - їй не треба було перед смертю турбуватись про дрібниці.
@@arecestravi мої трошки молодші (1929 і 1938 роки) але бабуся готували тлумаки на обох. Там все починаючі з того, в що їх вдіти і до рушників і хусток, котрі роздати людям за них. Все це збиралось судячі по біркам з 80-90х, досі є носовички новенькі, які я пам'ятаю з дитинства (а мені вже ось-ось 40к рочків). Бабуся іноді доставала це приданне, то роздивлялась і інструктувала, то щось брала/додавала, або обмінювала. Тому іноді шкодуючі вдіти нову річ, в шутку з ненькою кажемо одна одній: А то на смерть.
У багатьох раніше стояли заготовлені труни на горищі ,саме з цієї причини.
@@arecestravi це чудово, що в вас залишились саме такі спогади і спокійне відношення бабусі до незворотнього. Набагато важче, коли вони помирають в муках...це як маленькі діти в емоційному сенсі з старими вимученими хворобами і тяжкою працею тілами. Це дуже важко спостерігати і як би ти не бився ти всеодно відчуваєш свою безпорадність...і ладен взяти весь біль і страждання на себе, але не маєш такої влади нажаль. В мене троє померли від раку (один молодий і двоє стареньких) і це жах.
Високоповажний творець дописів "Реддіт українською". Висловлюю найщирішу подяку за публікацію вмісту на просторах "TH-cam"...
Прибирала у моєї двоюрідної бабусі у квартирі, і знайшла лист від моєї рідної бабусі про те, що батько мого тата (мій дід) бив мою бабусю, і вона навіть викликала міліцію (на той час). І в листі були й інші подробиці.
Я нікому про це не розповідала. Не хотіла, щоб знову всі переживали цей негатив.
Дід помер, коли татові було 14 років, тобто це було ну дуже давно. 😕
Після смерті моєї бабусі ми знайшли в її шафі нові пелюшки для немовлят, які вона купила коли народився мій старший брат, але які вона так і не віддала моїй мамі, бо не любила її. Баба все життя казала моєму батьку, щоб кинув мою маму і нас, але мій батько цього не зробив. Він все її життя розривався між нею і нами. Він її єдиний син, якого вона ростила без чоловіка. В ці пелюшки я загортала вже своїх дітей, тобто її правнуків до яких вона не дожила.
треш😢
Дуже цікава тема. Прослухав на одному подиху, уявляючи в своїй голові сцени які трапились з людьми. Дякую, отримав дуже велике задоволення.
У хаті мертвого родича я знайшов мертвого родича. (чорний гумор, це я пишу для особливо вразливих, мур)
Мертвого родича мертвого родича? Чи лише мертвого родича?
@@i2grills1cuphead70 Схоже, що це кроляча нора, сповнена мертвих родичів, а не просто хата...
@@sapriniti Мабуть, ви праві:)
У квартирі бабусі й дідуся я знайшла 48 гаманців з натуральної шкіри і 24 сумки так само з натуральної шкіри. А також золоті годинники, багато дорогоцінних, діамантових прикрас. Я знала, що вони були не бідними, але не уявляла, що настільки
В мене для вас погані новини.
@@hello-m7fпро що ви?
@@hello-m7f?
вони їх вкрали
Таємниці - ні, але багато, багато хламу. Не знаю, може це загальна ознака старіння, а може тільки народжених в срср, але - кавовий та чайний сервізи, якими ніхто не користувався, шість !половників, сім ножиць, три дрелі і тп.
Не хочу так старіти.
Після смерті мого діда я продавала його речі і це мені допомогло вижити під час декрету Так що зовсім то не мотлох
це не зовсім хлам.
@@i.6943 саме мотлох. Нікому не потрібний кавовий сервіз. Як часто ви п'єте вдома вшестьох каву манюніми чашками, наливаючи його спочатку в керамічний чайник?
@@Agnia2002 все, що захламічує помешкання - хлам.
@@Приветсосед-ч6зну, ми так весь сервіз поюзали на двох, бо чашки вічно билися 😅
Мій дідусь все життя вів щоденник. Їх після смерті знайшла бабуся, перечитала та спалила. Дуже жалкую про це
5 років тому в мене помер тато, він був жахливий, в принаймні я його так пам‘ятаю.Мало того, що він постійно бив маму, так ще й намагався її вбити декілька разів.Нещодавно, бабуся мені розказала, що він сидів у в‘язниці, через вбивство, а потім ще й був наркоманом.З тих пір я його ненавиджу всією душею, і мені соромно,що він мій батько, і якісь частинки його характеру певно є і в мене.
Ви тут не до чого. Якщо будете відшукувати в собі часточки батька, то тільки заробите депресію. Ви - це Ви. З усіма помилками та перемогами. Вони лише Ваші. І у кожної людини є купа помилок, про які вона шкодує. І купа перемог (навіть маленьких) якими вона пишається.
Ваш батько - не ви, бо крім вашого батька - носія біоматеріалу, у вашому роду сила силенна людей,тому ваще ДНК начислює в собі цілий всесвіт. У вашого батька була єдина місія-дати свою сперму, на цьому його задача закінчена.Нажаль чи нащастя, деякі люди існують для чогось тривіального і простого.
Окремий лайк за картинку на обложці!
Наш діл збирав усякий мотлох в хаті і в дворі. На металобрухт здали на кілька десятків тисяч гривень.
В хаті з цікавого : одеколони Шипр не початі кілька пляшечок, сороміцькі карти.
І радянські гроші - монети і купюри, невідомо нащо заникав.
При цьому ходив у шматті , скупував щось купити з одягу і їжі, холодильника не використовував з економої . Бо пережив голод післявоєнний, коли батько і мати закопували зерно потай одне від одного - раптгм будуть обшуки і допити, то хоч щось вціліє.
А ще він дитиною бігав по скошеному полю і збирав колоски, а їх нагайкою бив наглядач .
Дякуємо за Вашу працю та за нове відео!
Я коли вчиняв спробу самогубства написав у записці паролі до всіх своїх сайтів.
навіщо?
треш,не роби цього, життя варте щоб його жити
А я, коли почала відчувати, що можу не вивезти це життя, передала паролі знайомій. Але не знадобилося.
0:54 сподіваюсь це було кріогенне зберігання, з метою оживлення в 23 столітті, а не запас на чорний день.
У нас від бабусі дісталося чимало різних старовинних речей. Дещо довелося на Віоліті продати, а вишивку забрали собі напам'ять.
Минуло вже 4 роки, як тато помер, і я живу в тому ж будинку, але за цей час і десятої долі не розібрала того, що він залишив... Мене не вистачає на це... ☹️
Дякую за відео
Раніше не задумувалась що я після себе залишу. Воно й не дивно, бо мені всього навсього 23. Але треба придумати якийсь цікавий квест для своїх хлопців.
На щастя в мене померли не так багато родичів, але в більшості випадків нічого цікавого вони не залишили після себе, тому що моя родина, хоча і є дуже велика і розкидані по всій країні, але саме близьких родичів в мене досить таки мало і всі вони прожили дуже стандартне і скучне життя
Прибираючи у хаті померлого діда я знайшов купу паспортів інших країн з його обличчям.
Скоріш всього він був шпигуном
а ви прикриттям
У пацюковода можна знайти в морозилці мертвих пацюків, які «чекають» на кремацію
Куди вже далі виходити з зони комфорту? Іншопланетяни прилетять?
Цікаво що відчувають ті люди які дізнаються що вони усиновлені. Чи є бажання знайти біологічних батьків? Зляться вони на прийомних, бо ті не сказали?
після смерті хлопця дізналась про його зраду
Який у вас приємний голос
Что значит " моя названа бабуся " ?
Названа бабуся це жінка дідуся, яка не є кровною матір'ю його дитини, від якої у них є онуки. Тож для цих онуків дідусь це просто дідусь, бо він родич по крові, а його дружина - це названа бабуся. Типу не рідна бабуся.
@@vetatimko3590 охуеть. Я в Украине такого никогда не слышал. Американская хрень
Цікавий випуск!
Може і їй повезло, але чуваку явно ні, цілуватись з притрушеною яка цілювала достобіса жаб )))
😅😅😅
Сам тільки про це подумав 😂
Для тих хто недопер: це метафора про те, що до того, як вона знайшла хорошого чоловіка їй тряплялись одні придурки.
Сказав чувак, який поцілував 25 жаб
@@ln3478k ???
Останнє зовсім не до речі. Навіщо додавати маразматичну маячню та псувати цим все відео?
8:53 💀💀 я чуть не вырвал когда услышал эту мерзость
- Вийшла заміж щоб помститися колишньому*🤮
- Шлюб з жінкою*🤮🤮
Огидно вчинила з хлопцем заради якогось колишнього.
@@dagnytaggart2027це точно, рідкісна паскуда. А потім ще "мабуть вона зневірилися в чоловіках" 🤮