Мій тато 39-го року пережив голод 46-47 років, та й досі їсть хліб із жмені, щоб ні крихти не впало додолу. А бабуся, по матері, 18-го року, розповідала як люди пухли з голоду та лежали вздовж дороги мертві у 32-33 роках. Це було на півдні Дніпропетровщини, село Покровське Нікопольського району. Неможна чути таке жахіття, яке люди переживали! Вигоріло усе з середини у багатьох від пережитого. Не дай Боже нікому пережити того, говорили старі люди. Ми повинні пам'ятати це і дітям своїм наказати!😔😥
Дякую, Тетяно, за дуже важку (для спокійного сприймання нормальною людською психікою) і дуже важливу тему цієї сьогоднішньої розмови. Ви - велика молодець, що підіймаєте ці важливі для усвідомлення шляху нашої нації, нашого багатотерплячого народу, питання...
В сім*ї моєї бабусі вижило 5 дітей з семи. Коли прийшли забирати харчі - подивились, що семеро дітей і залишили корову. Зимою годували стріхою з хати і так пережили зиму. Я памятаю з якою повагою бабуся відносилась до цих тварин. А кладовище, де були поховані заморені голодом люди, комуністи зрівняли з землею і поряд почали будувати ферми колгоспу. Щоб хоч якось уникнути спаплюження могил, люди посадили там садок. Там ще залишилось кілька старих яблунь, а місце і досі називається цвинтар(так у нас кладовище називають).
Дякую вам, Тетяно, за висвітлення теми голодомору. Із україномовних блогерів ви, чи не єдина, хто приурочили цій темі свій час, і зробили досить цікаву підбірку.
Я своїм дітям розповідала про голодомор, а вони в шоці, не могли зрозуміти, як це, коли у дітей і їх батьків забирали харчі, запаси. У школі дуже мало висвітлють цю тему.
Ще до війни вчителька початкових класів, де вчився син, промовила в контексті бесіди "родная рєчь", я перепитав її, - "ну русскій у нас основной" - відповіла з подивом.., де там про голодомор.
Дуже дякую за детальну непафосну розповідь про голодомор. Завжди болить, коли цю тему перетворюють на мітинг, бо тч вона втрачає глибину і переходить в пласке гасло. І Не люблю, коли вона стає жалібним плачем. Думаю, що слід знати і памятати, щоб зрозуміти, як таке могло статися, і змінити лінію поведінки, щоб уникнути чогось подібного. Ваші випуски безцінні.♥️
Дякую Вам, Тетяно, за Вашу просвітницьку роботу. Останні дві читанки були важкими, але тему Голодомору потрібно піднімати і поширювати. І не для того, як вважають деякі, щоб ми сприймали себе, як нащадки нації, над якою постійно хтось знущався, а для того, щоб не давати загнати себе у глухий кут і не опинитися в умовах, через які пройшли наші предки. Так склалося, що мої бабусі - представниці двох полярних тодішніх верств населення. І обидві 26 року народження. Розкажу кілька історій про те, як вони пам'ятали період 30-40-х років. Мамина мама росла на хуторі Старосамбірщини (Львівська обл.), тоді наш край був під владою Польщі. Сім'я була не з багатих, хоч важко працювали, але сяк-так зводили кінці з кінцями. Бабуся пригадувала епізод зі свого дитинства, коли напередодні зими до них в хату прийшла жінка, намагаючись обміняти на їжу якісь дрібні речі, що ховала в своєму одязі. І ото як дитячі спогади - закарбовується те, що тебе вразило, але пригадати дату, коли це сталось, можна тільки співвіднісши з якимись знаковими подіями свого життя, - так в цьому випадку бабуся пам'ятала, що вона тоді ще не ходила до школи, тож візит тієї жінки був до 1934р. Вона чітко запам'ятала, що в жінки була дуже дивна вимова, і уривки її розповідей про те, як вона потай вийшла з села з кількома односельцями в пошуках їжі, але їх не пускали в міста, тоді вони лісами пішли на захід навмання. І вона загубила своїх супутників, бо по них стріляли, і вони тікали через хащі і болота. Голод 1946-47р.р. бабця пам'ятала дуже добре. Під час війни відступаючі німці забрали в них кращу з двох корів в обоз, і веліли всім хуторянам сховатися на кілька днів в лісах, бо йдуть "червоні". Десь на третю-четверту ніч, коли селяни вже думали, що лихо минуло, і планували вертатися на хутір, почався шквальний обстріл. Комусь пощастило, хати лишились цілі, а комусь ні. Бабусина родина, вернувшись додому, побачила, що хати і стайні вже нема, а вся птиця побита. Тоді вони звели землянку, в якій жили ще багато років. А після війни, настав голод. Поки урожай не був зібраний, не пхалися туди, бо була озброєна охорона, та й голова колгоспу (? не впевнена в точності посади) обіцяв після збору врожаю виділити всім пайку. Коли почали дуже голодувати, урожай вже був зібраний, а пайку так і не отримали, селяни почали ходити по ночах на поле збирати залишки. Тоді моя бабця "попалася" з відром бурячиння (листків зібраного буряка). Причому "поліцай" обіцяв не здавати її, якщо йому дадуть відро самогону. Ну, а оскільки хабаря він не отримав (який, до сраки, самогон, вони не мали що їсти!), то бабі вкатали 3 роки лісоповалу в тайзі. Бараки, дубак і пекельна праця - валити дерева, пиляти і тягати гігантські дерева.В таборі були і такі, як вона, і затяті "уголовніци", що крали речі і їжу співкамерниць. Але при цьому всьому то ще "було нічого" - всі боялися навіть дивитися в сторону якихось "синіх гір" уранових шахт, де, за чутками, тримали "політичних". Татова мама була дочкою членкині компартії. З нею я спілкувалася один раз, років у 12-13. Тоді я, між іншим, обмовилась, що у нас в школі готується захід до вшанування пам'яті жертв Голодомору. Пам'ятаю, як вона фиркнула на те, що "Голодомор - то вигадки, ніхто нікого не морив" і відвернулась. Голод 40-х її теж не зачепив, звичайно. Але в подальшому ми не спілкувались, тож я не знаю, як у неї пройшли до і післявоєнні роки.
Історична правда моєї матері. ( уривок) Нема народу, як втратить мову той народ! Бабуся вишиванку шила. Уже зметала всі куски. Чогось душа її тужила… А може роки вже взнаки. Так, ніби, хтось постукав в двері. Ой, Боже, що це, на добро? Пішла кульгаючи. Відкрила. Поштар протягує перо. Вам лист. Державний. Розпишіться. Шкребла. Не слухалась рука. - Спокійно, тітко, схаменіться, Бо ще оказія яка… - А серце, ніби, в п’яти впало, Осіла злякана, бліда. - Читай, не можу, щось напало. Аби хоч, Боже, не біда. - - Ну, що ж ви, тітко Катерино? - - Не можу я. Бери, читай… Читай, читай, моя дитино. Листів з гербом боюся вкрай. - Поштар швиденько відкриває, І, мовчки, сам читає лист, А потім - тяженько зітхає. Зібравши, весь докупи хист До Катерини промовляє: «Вас просит Родина простить: Отец ваш осуждён несправедливо» Їй світ погас, в очах, в ту ж мить. І заніміла Катерина, І на вустах, немов, печать… - Ну, що ви, тітко, вже година - Допоки будете мовчать? - Ну, хоч заплачте, вголос, з горя, Або силенно закричіть. - - Ніхто не вичерпає моря І того болю, що болить. - - Та ми живемо! Будем жити! Ніхто не може вбити нас. І хоч прийшлося нам служити - Та прийде воля - уже час! - - Прийде, синочку, наша воля І, не хапатимуть вночі Нас чорні ворони в неволю, І, не сичатимуть сичі. - Сорочка вишита лежала. Закрався вечір. Уже й ніч. І мати хлопця вже шукала, А він - все слухав тітки річ. Коли була я ще маленька - Ходила лише в п’ятий клас, Ридала з горя наша ненька: Вночі забрали тата в нас. І стали ми «враги народа» - П’ять сиріт, діточок малих. Ніде нам не давали входу, Наїлись горя, лиха - лих… Найменші - з голоду померли. Нас трійко вижили, живі. А хліб наш «Родина» пожерла. Нас Бог спасав на кропиві, На лободі і на щириці, На всім, що вилізло з землі. Ми пили воду із криниці - Хоч це, не взяли москалі. Куди підеш - ворожі діти. Нема дороги, лише біль. Як повідрубувані віти. На хлібнім полі, як кукіль. Так все життя. Усіх, як воші, Душила «Родина» чужа: Натурою податки, гроші - Під страхом тюрем і «ружжа». Так ворогами й посивіли, Батьки зогнили в рудниках. «Брати» усе в усім посіли, А нам - кайдани на ногах… Роти заклеїли, зашили, Посіяли глибоко страх. Це в спадщину нам залишили: Он - світить в кожного в очах! І всі бояться обізватись, Щоб не образився наш «брат», І щоб не ввічливим не здатись. Такий сьогодні толерант. Вітають кожного заброду І слухають, відкривши рот. Та, годі вже! Нема народу, Як втратить мову той народ! Немає в роті два язики, Двох не бува державних мов. Смішні не будьмо і безликі, Щоб не топтали знов і знов! Хай вчаться жити, як сусіди І поважати той народ, Який топтали скрізь, завсіди, Хай не бещестять хоч свій рот. І хай зупинять небилиці, І вже не топчуть цілий світ! Брехливі, підлі і безлиці Принесли людям море бід.
Хто, ще не бачив, подивиться будь ласка цей документальний фільм. Це дуже важливо для розуміння нашої історії та пояснення її дітям. Цей фільм отримав багато міжнародних нагород. Українсько-Канадський Дослідчо-Документальний центр представляє фільм «Жнива розпачу» - історично-документальний фільм про Голодомор 1932-1933 років, створений у 1984 Святославом Новицьким і Юрієм Луговим за сприяння Комітету дослідження українського голодомору в Торонто та фінансової підтримки Національного кінематографічного управління, який у 80-их роках ХХ ст. демонструвала Канадська телерадіомовна корпорація (CBC). 🎥Фільм українською мовою: th-cam.com/video/TgsjmgIuqWw/w-d-xo.html This is a very good documentary about the Ukrainian Holodomor Genocide that includes a lot of interview footage of survivors telling their stories. The film Harvest of Despair won the awards and honours at the following festivals: Awards: •Houston International Film Festival - April 1985 - Houston, Texas • Strasburg International Film Festival - April 1985 •Festival Des Filmes Du Monde - August 1985 - Montreal, Quebec •New York Film Festival - September 1985 - New York City •Columbus International Film Festival - November 1985 - Columbus, Ohio •Yorkton Short Film and Video Festival - October 1985 •International Film and T.V. Festival of New York - November 1985 🎥Film in english: th-cam.com/video/IHm_1uN80s0/w-d-xo.html 🎥Film in French and Spanish: The Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre (UCRDC) www.ucrdc.org/Film-Harvest_of_Despair.html
Тетяна, дуже дякую Вам за цю працю. Дійсно дякую за це, на всякий випадок! Шкодую що ми на різних кінцях Світу знаходимося зараз і вже не можна зустрітися в Києві, як сказала моя дружина, яка Вам дуже симпатизує. Перепрошую за це панібрацтво моє .
“І жах, і кров, і смерть, і відчай, І клекіт хижої орди, Маленький сірий чоловічок Накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми,а завтра - ви”. Ліна Костенко
Бабуся декілька разів згадувала за ті часи (село біля польсько-українського кордону, Львівська область), але на жаль будучи дуже маленькою не розуміла всього жаху. Послухала вас і зрозуміла чому ненависть до Росії так глибоко вкоренилася в населення. Не розумію того, чому наше покоління вже того не пам'ятає. Вперше дивлюся Вашу читанку, дякую!
У якого населення вибачте вкоренилася? Населення це "какаяразніца" і "проста перестать стрєлять" А ті, хто знають свою історію, це нація. Нажаль таких меншість. В основному інертна маса та опзж.
@@vitalino1981 я про те населення, яке уже померло від старості і прожило все своє життя в селах. Там у 99% людей того покоління оскомина від одної згадки "старшого брата". На жаль сучасне покоління має коротку пам'ять, як ви виразилися "какаяразніца"
@@Iana.p стерту пам'ять, промиті мізки, бажання плазувати і ненависть до історії своєї нації. Коли я зустрічаю свідомих, патріотично налаштованих громадян, я дивлюсь на них як на єдинорогів у веселці, як вимираючий вид птахів з червоної книги, з захопленням і з болем.
@@vitalino1981 як на єдинорогів, гарне почуття гумору. Я посміялася, але це така жахлива правда, що через мить стало дуже сумно. Лишається тільки надія, що ми переборемо цю ракову пухлину, рано чи пізно...
@@Iana.p Ви знаєте Яна, надії з кожним кроком держави стає все менше. Я спостерігаю, як нація гине, і не маю більш моральних сил боротись. Все що нам залишається, це знаходити однодумців, і триматись одне одного з усіх сил, бо лише в єдності можна здобути перемогу. Якщо будуть судити мертвечука, або ахмєтова, крім тітушок ніхто не прийде. Коли судили Стерненка в Києві, весь двір був заповнений, а беркут тиснувся в кучку як малі каченята. За Юща ми співали "разом нас багато, нас не подолати", але на моїх очах "нас" стає все менше, а реваншисти множаться як таргани. Не маю наміру наганяти на Вас смуток, але перефразовуючи Левка Лук'яненка, допоки ми живі Україна існує.
Дякую вам за цю рубрику. До цього ню на жаль не цікавився, але подивився ролик про Цахеса і підсів. Дуже хотілося б, щоб ви зробили подібний огляд на книгу «Злет і падіння Третього Райху», особливо цікаво було б перечитати другий том перед роковинами аннексії Криму
Мені було років 10 ми йшли з бабусею від южного жд вокзалу Дніпро. Бабуся сказала запам'ятай це місце тут стояли вагони з помираючими й відкриті платформи з трупами під час голодомору. Сюди стягували всіх і з вокзалу і з поїздів. Це страшно..
У Дорофєєвої горит, а у інших через це вже палає. І я впевнена, що навіть коли ця тема масово підніметься в медіа, все що буде у відповідь від неї чи Потапів різних : «так а что тут такого? какая разница?». І без вибачень, і без образ.
Бабусі( 1920 р.н. та 1930 р.н.)розповідали про страшні роки. Особливо голод 1933-34 р., коли в сусідній сім'ї з 7 чоловік вижило двоє, а ще молодших померлих дітей з'їли(батьки тихцем потроху годували живих дітей, казали що в лісі щось вбили). Поки самі батьки не померли. Все що було з запасів їжі та худобу - "пролетарії" советскої росії вигребли з господарств і вивезли. При німецькій окупації такого не було.
там у чувака з "Дами с папугаєм" ще був магнітофон крутий, у 80х такий в "комісіонці" коштував 700 р., а це не багато не мало 5 місячних зарплат щасливого совєцкого громадянина...
Сьогодні 2024 рік. Моя бабуся 1925 року народження, Лебединський район на Сумщині, прожила 94 роки. Бувало згадувала 30-ті роки, в очах було стільки болю та жалоби, що взагалі не передати словами. Не дай Боже, щоб таке повторилося🥺
Страшні історії нашої історії😢 мої батьки пережили голод, бо були маленькими дітьми в війну. А їхні батьки вже застали той страшний період, повмирало багато дітей і дорослих на Харківщині😢😢😢
Я навіть не пам'ятаю, коли вперше почула про голодомор. Школу закінчила в 1998, не пам'ятаю, щоб там щось про голодомор вивчали. Вже, здається, за часів президентства Ющенка почали і селі збирати відомості від людей, які пережили ті страшні часи. Випливли і випадки поїдання людей. І хоча, як мені здається, наше село ще не так сильно постраждало від того геноциду, але все одно погано, що якось кожного року поверхнево, аби відбути проходять заходи пам'яті жертв голодомору.
автор тексту на украина.ру між іншим Обладатель специальной премии Второго всеукраинского журналистского конкурса «Мир нашему дому! СМИ за толерантность и консолидацию украинского общества».
Радянських фільмів не знаю. Ніколи не було особливого бажання їх дивитися, що багато кого дивувало і дивує буває й досі. Тож запропонувати нічого не можу, але повністю підтримую ідею огляду!
В мене бабця пережила голодомор. Їй було 8 років. Її вже давно нема. Недавно я думав, що жаль, що не розпитав її про ті роки. Але потім зрозумів, о то найкраще, нахіба їй було б ще раз переживати той жах. Просто кров холоне в жилах до чого призводив "лучшая в мірє страна ссср"
Таню, напевно Ви рахуєте мене нав"язливою. Тільки от, я не просто так, вкотре прошу Вас прочитати книжки Нечуя - Левицького Хмари та Старосвітські батюшки та матушки. Почитайте, і повірте, що Вам буде про що розповісти людям.
Комунізм існував тоді і досі існує в Європі та Америці - це теперішні «глибоко стурбовані.» Лише тоді він називався більш привабливим терміном Соціалізм, або противник Капіталізму (куркулів.) А тепер він існує під ще красномовнішими евфемізмами як «глобалізм» чи «ліберальна демократія.» Комунізм - це сучасна Демократична партія США, яка коронувала Обаму, котрий на пару з Байденом - тодішнім прем’єром, - як і в далекі Голодоморні часи, закривали очі і вуха, допомагаючи нашим бійцям в критичний момент «глибокою стурбованістю» та гуманітаркою. Байден в далекому 2014-му лише ініціював надання зброї, аби Україна заткнулась і на тому була вдячна, в той час коли він зі своїм синочком гвалтували Україну Бурисмою. Але нам її (зброї) не надав, хоча в нього з Обамою тоді були всі повноваження це втілити в дійсність. Ці лицемірні падлюки цього не зробили. За них це зробив Трамп. І якщо Байден таки стане презом, незважаючи на застосування типової комуняцької тактики фальсифікації виборів ним самим та за співучасті партії демократів, то це де-жа-вю «Україна : глибоко стурбовані» активно продовжуватиметься. Разом з Меркель, Макроном, Борисом Джонсоном та Трюдо - всім цим глобалістським кодлом. Адже саме вони надають пріоритет «понаїхавшим» Мухаметам, нехтуючи правами та свободами власних громадян, піддаючи їх щоденному терору головорізів (це якщо провести паралелі)...
Хочеться додати стосовно Епплбаум, що хоча вона і досліджувала Голодомор, але теж заперечує, що це є геноцид українського народу. Натомість, просуває думку, що 'всі голодували'. Кому цікаво, ось посилання на статтю від музею Голодомору, де її твердження порівнюються із тими від В. Дюранті, і висловлюється обурення, що й вона, як і В. Дюранті отримала Пулітцерівську премію. holodomormuseum.org.ua/news-museji/zaperechennya-golodomoru-genocidu-pulitcerivskimi-laureatami-dyuranti-uolter-and-epplbom-enn/
Більш як 40 країн мають по декілька державних мов, в Індії, Білорусії, Ватикані по дві держ. мові, в Бельгії, Зімбабве по - 3, в Швейцарії - 4, а в кажному штаті США різна їх кількість. В штаті Нью Йорка 5 держ. мов, і російська в їх числі. В законі республіки Дагестан записано: «Все языки народов Дагестана равны» і на чеченські, лезгинські, а всього на 14 мовах вчаться діти в школах російського Дагестану і всі республіки Росії моють по декілька державних мов. В США і Росії використовуються десятки держ. мов, а в Україні одна україньська. Багато країнвзяли держ. мовами, мови своїх колонізаторів і зробили цим великий ривок в свому развитку. В Анголі, Бразилії, держ. мова колонізаторів - португальська. В Заїрі, Габоні, Конго - французька, на Кубі, Мексиці, Панамі, Чілі - іспанська... Російськомовний виборець дав наказ №1 своїм депутатам добитися статуса держ. мови для російськомовних регіонів, але агресивні націоналісти в В. Раді при президентові Кравчуку наступали, а російськомовні депутати ніяк не протистояли. В підсумку наказ №1 не виконаний і записав в конституцію одномовність, В. Рада цим, рішеням розірвала країну на «Восток - Запад», заложив цим міну сповільненої дії в майбутнє України. Зрозуміло, що без Путіна ніякої війни в Україні не було б, але зрозуміло і друге, націоналізм, навязавший одномовність підготовив підгрунтя пропоганді Путіна яка і направила мирний народ України на підставлені Путіним югославські граблі. Диктатор Янукович міг одним махом прибрати одномовність, але вона йому була потрібна як отвлікающий фактор від його кримінальностіі. А Порошенко пішов ще далі і перетворив мову в свою козирну карту, успішно паразитирує і підвищує градус нетерпимості на мовні грі, і продовжує отруювати і розривати українців мовою - вірою по різним таборам. В законі Югославії було написано «Все языки народов Югославии равны» і не було проблем. Але президент І.Тіто помер, а націоналістам щастя народного стало замало і замість захисту справедливості для всіх, вони почали захищати кожний свою націю від сосідів. І порвали таким захистом Югославію на куски... Російськомовних молдаван, також заставляли писати на молдавскій мові. Ітог печальний. В маленькій Молдавії війна забрала більше тисячі людей. А винуватці мовної війни з обох боків фронту, замість тюрми, так і остались в президентських і парламентських хоромах писати закони, як народу жити далі... Оголений Майданом зріз моралі суспільства відкрив разючий контраст. Поки «Восток - Запад» тупо до крові перетягували сплетений націоналістами мовний канат, кримінал хлинув у владу і прикриваючись одномовністью, як димовою завісою за 30 років построїли кажний своє Межигіря, сказочної розкоші на моральному дні суспільства... З другої сторони барикади майданівці дійшли до самих високих моральних значень і дотягнулися до планки самопожертви, захистом справедливості для всіх. На цьому і проявилась Небесна Сотня з армянами, білорусами, росіянами… для яких всі мови були рівні, цим і затвердили просту істину, що народам нема чого ділити і ворог у всіх народів один - кримінальна влада, яка і породжує всі біди і мовні війни в їх числі.
Дякую 1000 разів за титанічну просвітницьку працю. Маю надію на розширення вашої думаючої аудиторії від сотень до десятків тисяч.
Шановна Таня! Те що ви робите з Андрієм неоціненно, особливо "читанка"! Величезна подяка і найкращі побажання!
Дякую Вам за вашу просвітницьку діяльність. Читайте і спонукайте читати інших
Таня ви робите більше ніж всі освітяни разом з культурними діячами разом взятими. І бажаю вам у 2021 100К підписників...
В голові не вкладається, що до такого причетні люди.
Дякую.
Мій тато 39-го року пережив голод 46-47 років, та й досі їсть хліб із жмені, щоб ні крихти не впало додолу. А бабуся, по матері, 18-го року, розповідала як люди пухли з голоду та лежали вздовж дороги мертві у 32-33 роках. Це було на півдні Дніпропетровщини, село Покровське Нікопольського району.
Неможна чути таке жахіття, яке люди переживали! Вигоріло усе з середини у багатьох від пережитого.
Не дай Боже нікому пережити того, говорили старі люди.
Ми повинні пам'ятати це і дітям своїм наказати!😔😥
Велика подяка Татьяні, за титанічну працю. Дуже необхідну. З повагою.
Дякую, Тетяно, за дуже важку (для спокійного сприймання нормальною людською психікою) і дуже важливу тему цієї сьогоднішньої розмови. Ви - велика молодець, що підіймаєте ці важливі для усвідомлення шляху нашої нації, нашого багатотерплячого народу, питання...
В сім*ї моєї бабусі вижило 5 дітей з семи. Коли прийшли забирати харчі - подивились, що семеро дітей і залишили корову. Зимою годували стріхою з хати і так пережили зиму. Я памятаю з якою повагою бабуся відносилась до цих тварин. А кладовище, де були поховані заморені голодом люди, комуністи зрівняли з землею і поряд почали будувати ферми колгоспу. Щоб хоч якось уникнути спаплюження могил, люди посадили там садок. Там ще залишилось кілька старих яблунь, а місце і досі називається цвинтар(так у нас кладовище називають).
Дякую вам, Тетяно, за висвітлення теми голодомору. Із україномовних блогерів ви, чи не єдина, хто приурочили цій темі свій час, і зробили досить цікаву підбірку.
Рекомендую подивитись всім хто плаче за сесером, і обожестляє сраліна. Вічна пам'ять невинно закатованим. Вічна анафема всім катам нашого народу.
Щиро дякую за вашу активність. Ви - молодець!
Гарячий, цікавий і надважливий ефір.
Ефір вражає! Дякую вам за нього!
Дякую, Таню ! Вже декілька місяців дивлюсь всі ваші ефіри . Підтримую вас на патреоні і вболіваю щоб вам не бракло натхнення і сил на подальшу роботу!
Дуже важлива тема. Дякую, Тетянко, за вашу працю.
Я своїм дітям розповідала про голодомор, а вони в шоці, не могли зрозуміти, як це, коли у дітей і їх батьків забирали харчі, запаси.
У школі дуже мало висвітлють цю тему.
Ще до війни вчителька початкових класів, де вчився син, промовила в контексті бесіди "родная рєчь", я перепитав її, - "ну русскій у нас основной" - відповіла з подивом.., де там про голодомор.
Яку ж велику роботу Ви робите!
Дякую, Таню.
Дуже важлива тема, дякую, що підтримуєте її на слуху.
Слава Україні і Героям слава. Дякую за ваш труд і позицію. Ваша позиція співпадає із моєю.
Ви - топ! Дякую за ту важливу роботу яку ви робите 💔
ДЯКУЮ. ВЕЛИКА ПОВАГА. СУМНО .ХОЛОДНО.ТРАГІЧНО...
Тетяно, дякую вам за рекомендацією дуже потужного документального фільму Живі!!! Дякую за ефір і за ваше існування!
Дякую, вам
Дуже дякую за детальну непафосну розповідь про голодомор. Завжди болить, коли цю тему перетворюють на мітинг, бо тч вона втрачає глибину і переходить в пласке гасло. І Не люблю, коли вона стає жалібним плачем. Думаю, що слід знати і памятати, щоб зрозуміти, як таке могло статися, і змінити лінію поведінки, щоб уникнути чогось подібного. Ваші випуски безцінні.♥️
Пам'ятаю розповіді моєї бабусі , страшні часи були. Ми не цінуємо те що маємо. Тож пам'ятаймо.
Дякую Вам, Тетяно, за Вашу просвітницьку роботу. Останні дві читанки були важкими, але тему Голодомору потрібно піднімати і поширювати. І не для того, як вважають деякі, щоб ми сприймали себе, як нащадки нації, над якою постійно хтось знущався, а для того, щоб не давати загнати себе у глухий кут і не опинитися в умовах, через які пройшли наші предки.
Так склалося, що мої бабусі - представниці двох полярних тодішніх верств населення. І обидві 26 року народження. Розкажу кілька історій про те, як вони пам'ятали період 30-40-х років.
Мамина мама росла на хуторі Старосамбірщини (Львівська обл.), тоді наш край був під владою Польщі. Сім'я була не з багатих, хоч важко працювали, але сяк-так зводили кінці з кінцями. Бабуся пригадувала епізод зі свого дитинства, коли напередодні зими до них в хату прийшла жінка, намагаючись обміняти на їжу якісь дрібні речі, що ховала в своєму одязі. І ото як дитячі спогади - закарбовується те, що тебе вразило, але пригадати дату, коли це сталось, можна тільки співвіднісши з якимись знаковими подіями свого життя, - так в цьому випадку бабуся пам'ятала, що вона тоді ще не ходила до школи, тож візит тієї жінки був до 1934р. Вона чітко запам'ятала, що в жінки була дуже дивна вимова, і уривки її розповідей про те, як вона потай вийшла з села з кількома односельцями в пошуках їжі, але їх не пускали в міста, тоді вони лісами пішли на захід навмання. І вона загубила своїх супутників, бо по них стріляли, і вони тікали через хащі і болота.
Голод 1946-47р.р. бабця пам'ятала дуже добре. Під час війни відступаючі німці забрали в них кращу з двох корів в обоз, і веліли всім хуторянам сховатися на кілька днів в лісах, бо йдуть "червоні". Десь на третю-четверту ніч, коли селяни вже думали, що лихо минуло, і планували вертатися на хутір, почався шквальний обстріл. Комусь пощастило, хати лишились цілі, а комусь ні. Бабусина родина, вернувшись додому, побачила, що хати і стайні вже нема, а вся птиця побита. Тоді вони звели землянку, в якій жили ще багато років.
А після війни, настав голод. Поки урожай не був зібраний, не пхалися туди, бо була озброєна охорона, та й голова колгоспу (? не впевнена в точності посади) обіцяв після збору врожаю виділити всім пайку. Коли почали дуже голодувати, урожай вже був зібраний, а пайку так і не отримали, селяни почали ходити по ночах на поле збирати залишки. Тоді моя бабця "попалася" з відром бурячиння (листків зібраного буряка). Причому "поліцай" обіцяв не здавати її, якщо йому дадуть відро самогону. Ну, а оскільки хабаря він не отримав (який, до сраки, самогон, вони не мали що їсти!), то бабі вкатали 3 роки лісоповалу в тайзі. Бараки, дубак і пекельна праця - валити дерева, пиляти і тягати гігантські дерева.В таборі були і такі, як вона, і затяті "уголовніци", що крали речі і їжу співкамерниць. Але при цьому всьому то ще "було нічого" - всі боялися навіть дивитися в сторону якихось "синіх гір" уранових шахт, де, за чутками, тримали "політичних".
Татова мама була дочкою членкині компартії. З нею я спілкувалася один раз, років у 12-13. Тоді я, між іншим, обмовилась, що у нас в школі готується захід до вшанування пам'яті жертв Голодомору. Пам'ятаю, як вона фиркнула на те, що "Голодомор - то вигадки, ніхто нікого не морив" і відвернулась. Голод 40-х її теж не зачепив, звичайно. Але в подальшому ми не спілкувались, тож я не знаю, як у неї пройшли до і післявоєнні роки.
Історична правда моєї матері. ( уривок)
Нема народу, як втратить мову той народ!
Бабуся вишиванку шила.
Уже зметала всі куски.
Чогось душа її тужила…
А може роки вже взнаки.
Так, ніби, хтось постукав в двері.
Ой, Боже, що це, на добро?
Пішла кульгаючи. Відкрила.
Поштар протягує перо.
Вам лист. Державний. Розпишіться.
Шкребла. Не слухалась рука.
- Спокійно, тітко, схаменіться,
Бо ще оказія яка… -
А серце, ніби, в п’яти впало,
Осіла злякана, бліда.
- Читай, не можу, щось напало.
Аби хоч, Боже, не біда. -
- Ну, що ж ви, тітко Катерино? -
- Не можу я. Бери, читай…
Читай, читай, моя дитино.
Листів з гербом боюся вкрай. -
Поштар швиденько відкриває,
І, мовчки, сам читає лист,
А потім - тяженько зітхає.
Зібравши, весь докупи хист
До Катерини промовляє:
«Вас просит Родина простить:
Отец ваш осуждён несправедливо»
Їй світ погас, в очах, в ту ж мить.
І заніміла Катерина,
І на вустах, немов, печать…
- Ну, що ви, тітко, вже година -
Допоки будете мовчать? -
Ну, хоч заплачте, вголос, з горя,
Або силенно закричіть. -
- Ніхто не вичерпає моря
І того болю, що болить. -
- Та ми живемо! Будем жити!
Ніхто не може вбити нас.
І хоч прийшлося нам служити -
Та прийде воля - уже час! -
- Прийде, синочку, наша воля
І, не хапатимуть вночі
Нас чорні ворони в неволю,
І, не сичатимуть сичі. -
Сорочка вишита лежала.
Закрався вечір. Уже й ніч.
І мати хлопця вже шукала,
А він - все слухав тітки річ.
Коли була я ще маленька -
Ходила лише в п’ятий клас,
Ридала з горя наша ненька:
Вночі забрали тата в нас.
І стали ми «враги народа» -
П’ять сиріт, діточок малих.
Ніде нам не давали входу,
Наїлись горя, лиха - лих…
Найменші - з голоду померли.
Нас трійко вижили, живі.
А хліб наш «Родина» пожерла.
Нас Бог спасав на кропиві,
На лободі і на щириці,
На всім, що вилізло з землі.
Ми пили воду із криниці -
Хоч це, не взяли москалі.
Куди підеш - ворожі діти.
Нема дороги, лише біль.
Як повідрубувані віти.
На хлібнім полі, як кукіль.
Так все життя. Усіх, як воші,
Душила «Родина» чужа:
Натурою податки, гроші -
Під страхом тюрем і «ружжа».
Так ворогами й посивіли,
Батьки зогнили в рудниках.
«Брати» усе в усім посіли,
А нам - кайдани на ногах…
Роти заклеїли, зашили,
Посіяли глибоко страх.
Це в спадщину нам залишили:
Он - світить в кожного в очах!
І всі бояться обізватись,
Щоб не образився наш «брат»,
І щоб не ввічливим не здатись.
Такий сьогодні толерант.
Вітають кожного заброду
І слухають, відкривши рот.
Та, годі вже! Нема народу,
Як втратить мову той народ!
Немає в роті два язики,
Двох не бува державних мов.
Смішні не будьмо і безликі,
Щоб не топтали знов і знов!
Хай вчаться жити, як сусіди
І поважати той народ,
Який топтали скрізь, завсіди,
Хай не бещестять хоч свій рот.
І хай зупинять небилиці,
І вже не топчуть цілий світ!
Брехливі, підлі і безлиці
Принесли людям море бід.
Thanks a lot ! Breathtaking...
Любіть себе ,любіть Україну...дивіться правду,вона гірка але правда завжди,або майже завжди така...
Поширюю і всім рекомендую!
Дякую
Тетяно, дякую!
Хто, ще не бачив, подивиться будь ласка цей документальний фільм. Це дуже важливо для розуміння нашої історії та пояснення її дітям. Цей фільм отримав багато міжнародних нагород.
Українсько-Канадський Дослідчо-Документальний центр представляє фільм «Жнива розпачу» - історично-документальний фільм про Голодомор 1932-1933 років, створений у 1984 Святославом Новицьким і Юрієм Луговим за сприяння Комітету дослідження українського голодомору в Торонто та фінансової підтримки Національного кінематографічного управління, який у 80-их роках ХХ ст. демонструвала Канадська телерадіомовна корпорація (CBC).
🎥Фільм українською мовою:
th-cam.com/video/TgsjmgIuqWw/w-d-xo.html
This is a very good documentary about the Ukrainian Holodomor Genocide that includes a lot of interview footage of survivors telling their stories.
The film Harvest of Despair won the awards and honours at the following festivals:
Awards:
•Houston International Film Festival - April 1985 - Houston, Texas
• Strasburg International Film Festival - April 1985
•Festival Des Filmes Du Monde - August 1985 - Montreal, Quebec
•New York Film Festival - September 1985 - New York City
•Columbus International Film Festival - November 1985 - Columbus, Ohio
•Yorkton Short Film and Video Festival - October 1985
•International Film and T.V. Festival of New York - November 1985
🎥Film in english:
th-cam.com/video/IHm_1uN80s0/w-d-xo.html
🎥Film in French and Spanish:
The Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre (UCRDC)
www.ucrdc.org/Film-Harvest_of_Despair.html
1:36:34 " ... і відчував усю трагедію штучного голоду ..." 😢
і не зле це повторювати ♥
Дякую!!
Таня вы большой молодец.
даа зробіть будьласка огляд на якісь фільми.впевнений у Вас вийде .
Бомба Відео !
Тетяна, дуже дякую Вам за цю працю. Дійсно дякую за це, на всякий випадок! Шкодую що ми на різних кінцях Світу знаходимося зараз і вже не можна зустрітися в Києві, як сказала моя дружина, яка Вам дуже симпатизує.
Перепрошую за це панібрацтво моє .
“І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми,а завтра - ви”.
Ліна Костенко
Бабуся декілька разів згадувала за ті часи (село біля польсько-українського кордону, Львівська область), але на жаль будучи дуже маленькою не розуміла всього жаху. Послухала вас і зрозуміла чому ненависть до Росії так глибоко вкоренилася в населення. Не розумію того, чому наше покоління вже того не пам'ятає. Вперше дивлюся Вашу читанку, дякую!
У якого населення вибачте вкоренилася?
Населення це "какаяразніца" і "проста перестать стрєлять"
А ті, хто знають свою історію, це нація. Нажаль таких меншість. В основному інертна маса та опзж.
@@vitalino1981 я про те населення, яке уже померло від старості і прожило все своє життя в селах. Там у 99% людей того покоління оскомина від одної згадки "старшого брата". На жаль сучасне покоління має коротку пам'ять, як ви виразилися "какаяразніца"
@@Iana.p стерту пам'ять, промиті мізки, бажання плазувати і ненависть до історії своєї нації.
Коли я зустрічаю свідомих, патріотично налаштованих громадян, я дивлюсь на них як на єдинорогів у веселці, як вимираючий вид птахів з червоної книги, з захопленням і з болем.
@@vitalino1981 як на єдинорогів, гарне почуття гумору.
Я посміялася, але це така жахлива правда, що через мить стало дуже сумно.
Лишається тільки надія, що ми переборемо цю ракову пухлину, рано чи пізно...
@@Iana.p Ви знаєте Яна, надії з кожним кроком держави стає все менше. Я спостерігаю, як нація гине, і не маю більш моральних сил боротись.
Все що нам залишається, це знаходити однодумців, і триматись одне одного з усіх сил, бо лише в єдності можна здобути перемогу.
Якщо будуть судити мертвечука, або ахмєтова, крім тітушок ніхто не прийде. Коли судили Стерненка в Києві, весь двір був заповнений, а беркут тиснувся в кучку як малі каченята.
За Юща ми співали "разом нас багато, нас не подолати", але на моїх очах "нас" стає все менше, а реваншисти множаться як таргани.
Не маю наміру наганяти на Вас смуток, але перефразовуючи Левка Лук'яненка, допоки ми живі Україна існує.
Страшне(((( Таню, тобі лайк, як завжди. Книжку мабуть таки куплю.
Дякую вам за цю рубрику. До цього ню на жаль не цікавився, але подивився ролик про Цахеса і підсів. Дуже хотілося б, щоб ви зробили подібний огляд на книгу «Злет і падіння Третього Райху», особливо цікаво було б перечитати другий том перед роковинами аннексії Криму
Мені було років 10 ми йшли з бабусею від южного жд вокзалу
Дніпро. Бабуся сказала запам'ятай це місце тут стояли вагони з помираючими й відкриті платформи з трупами під час голодомору. Сюди стягували всіх і з вокзалу і з поїздів. Це страшно..
Я от як раз прочитав книгу "Енн Епплбом - червоний голод" - Це тихий жах
Топ Відео !
У Дорофєєвої горит, а у інших через це вже палає. І я впевнена, що навіть коли ця тема масово підніметься в медіа, все що буде у відповідь від неї чи Потапів різних : «так а что тут такого? какая разница?». І без вибачень, і без образ.
йой , пропустив онлайн... буду дивитися запис 🔥💡
Розповіді про 5 колосків пам'ятаю з дитинства.
Бабусі( 1920 р.н. та 1930 р.н.)розповідали про страшні роки. Особливо голод 1933-34 р., коли в сусідній сім'ї з 7 чоловік вижило двоє, а ще молодших померлих дітей з'їли(батьки тихцем потроху годували живих дітей, казали що в лісі щось вбили). Поки самі батьки не померли. Все що було з запасів їжі та худобу - "пролетарії" советскої росії вигребли з господарств і вивезли. При німецькій окупації такого не було.
Це та інформація яку треба крутити на великі маси, бо люди не мають "сумувати" через голодомор, ми маємо бути злими через те що сталося.
там у чувака з "Дами с папугаєм" ще був магнітофон крутий, у 80х такий в "комісіонці" коштував 700 р., а це не багато не мало 5 місячних зарплат щасливого совєцкого громадянина...
Сьогодні 2024 рік. Моя бабуся 1925 року народження, Лебединський район на Сумщині, прожила 94 роки. Бувало згадувала 30-ті роки, в очах було стільки болю та жалоби, що взагалі не передати словами. Не дай Боже, щоб таке повторилося🥺
Страшні історії нашої історії😢 мої батьки пережили голод, бо були маленькими дітьми в війну. А їхні батьки вже застали той страшний період, повмирало багато дітей і дорослих на Харківщині😢😢😢
Наскільки ж актуально 😢
Дякую від 95 дшб респект....
"Радянська Україна" в одній картині- arts.in.ua/artists/Rogowoi/w/411143/
Оо.. Виразно!.
Про тіпка з оболоні треба вирізати, щоб адептам шарія відразу показав і все
+
Як так, що під такою темою ще ніхто не написав "привіт з Італії", чи Таня всіх побанила з минулого разу?
Дякую за працю, чекаю етер Андрія.
На 11тій хвилині відео не розумію потреби в італійських привітах, але привіт із Італії.
Передивилася всю читанку, так і не зрозуміла що ви мали на увазі.
Господи немає сорому у ціх рфців,це все ж ці с.. робили ленени,сталіни,росіянський мір...
Таню, я вдячна Вам безмежно.
Поема-реквієм Дмитра Шупти «Колимські дівчатка , в що ви думаєте про цей твір? Спасибі
Спасибо Вам… вы обладаете мощным оружием…
У Б. Шоу могла бути сильна вікова близорукість + заздалегідь сформоване бажання очаровуватись совком.
В 75 років у нього міг бути просто маразм недіагностований.
@@vitalino1981 зверху файно вшліфований алко
❤
Я навіть не пам'ятаю, коли вперше почула про голодомор. Школу закінчила в 1998, не пам'ятаю, щоб там щось про голодомор вивчали. Вже, здається, за часів президентства Ющенка почали і селі збирати відомості від людей, які пережили ті страшні часи. Випливли і випадки поїдання людей. І хоча, як мені здається, наше село ще не так сильно постраждало від того геноциду, але все одно погано, що якось кожного року поверхнево, аби відбути проходять заходи пам'яті жертв голодомору.
Я не можу зрозуміти , чому більшості саме шарій і компанія лізе у голову швидше , легше ніж, наприклад, Ви ? Доречі, я шарія не слухаю
Мені здається, що , це так звана "зворотня раціоналізація ". Є таке явище в психології. І, звичайно, маніпуляції, які її дуже сприяють
Пані чи буде стрим на тему "Залізна занавіса"?
*завіса
Булгакова читав "Мастер і Маргарита", дійсно хороший твір, але як згадую пику Безрукова в ролі Га - Ноцрі, мене аж пересмикує.
автор тексту на украина.ру між іншим Обладатель специальной премии Второго всеукраинского журналистского конкурса «Мир нашему дому! СМИ за толерантность и консолидацию украинского общества».
Радянських фільмів не знаю. Ніколи не було особливого бажання їх дивитися, що багато кого дивувало і дивує буває й досі. Тож запропонувати нічого не можу, але повністю підтримую ідею огляду!
А про пацанчіка с Оболоні є окремий уривок?
Знаю кому показати
боже, я сиджу, їм грейпфрут собі, а тут такий початок... аж ніяково стало
В мене бабця пережила голодомор. Їй було 8 років. Її вже давно нема. Недавно я думав, що жаль, що не розпитав її про ті роки. Але потім зрозумів, о то найкраще, нахіба їй було б ще раз переживати той жах. Просто кров холоне в жилах до чого призводив "лучшая в мірє страна ссср"
Батько до самої своєї смерті не викидав ніколи продукти, доїдав все до крихти, це наслідки голодомору
Таню, напевно Ви рахуєте мене нав"язливою. Тільки от, я не просто так, вкотре прошу Вас прочитати книжки Нечуя - Левицького Хмари та Старосвітські батюшки та матушки. Почитайте, і повірте, що Вам буде про що розповісти людям.
Прошу! Не треба вживати словосполучення "позбавитись від ..." Правильно українською позбавляються без "від".
Наприклад: "Позбавитись болю"!
GrammarNazi
Таню, давайте почитаєм « Село не люди», або «Сучу дочку», як на мене, то є Україна, справжння, без замазки.
Адепт червоної кульки пробив Тетяну, прикро.
+
Комунізм існував тоді і досі існує в Європі та Америці - це теперішні «глибоко стурбовані.» Лише тоді він називався більш привабливим терміном Соціалізм, або противник Капіталізму (куркулів.) А тепер він існує під ще красномовнішими евфемізмами як «глобалізм» чи «ліберальна демократія.» Комунізм - це сучасна Демократична партія США, яка коронувала Обаму, котрий на пару з Байденом - тодішнім прем’єром, - як і в далекі Голодоморні часи, закривали очі і вуха, допомагаючи нашим бійцям в критичний момент «глибокою стурбованістю» та гуманітаркою. Байден в далекому 2014-му лише ініціював надання зброї, аби Україна заткнулась і на тому була вдячна, в той час коли він зі своїм синочком гвалтували Україну Бурисмою. Але нам її (зброї) не надав, хоча в нього з Обамою тоді були всі повноваження це втілити в дійсність. Ці лицемірні падлюки цього не зробили. За них це зробив Трамп. І якщо Байден таки стане презом, незважаючи на застосування типової комуняцької тактики фальсифікації виборів ним самим та за співучасті партії демократів, то це де-жа-вю «Україна : глибоко стурбовані» активно продовжуватиметься. Разом з Меркель, Макроном, Борисом Джонсоном та Трюдо - всім цим глобалістським кодлом. Адже саме вони надають пріоритет «понаїхавшим» Мухаметам, нехтуючи правами та свободами власних громадян, піддаючи їх щоденному терору головорізів (це якщо провести паралелі)...
1.5 для слабаков , частенько и 2 не хватает )
Хочеться додати стосовно Епплбаум, що хоча вона і досліджувала Голодомор, але теж заперечує, що це є геноцид українського народу. Натомість, просуває думку, що 'всі голодували'. Кому цікаво, ось посилання на статтю від музею Голодомору, де її твердження порівнюються із тими від В. Дюранті, і висловлюється обурення, що й вона, як і В. Дюранті отримала Пулітцерівську премію. holodomormuseum.org.ua/news-museji/zaperechennya-golodomoru-genocidu-pulitcerivskimi-laureatami-dyuranti-uolter-and-epplbom-enn/
Ну це інтро це просто жах.
Така правда🤷♀️
Більш як 40 країн мають по декілька державних мов, в Індії, Білорусії, Ватикані по дві держ. мові, в Бельгії, Зімбабве по - 3, в Швейцарії - 4, а в кажному штаті США різна їх кількість. В штаті Нью Йорка 5 держ. мов, і російська в їх числі. В законі республіки Дагестан записано: «Все языки народов Дагестана равны» і на чеченські, лезгинські, а всього на 14 мовах вчаться діти в школах російського Дагестану і всі республіки Росії моють по декілька державних мов. В США і Росії використовуються десятки держ. мов, а в Україні одна україньська.
Багато країнвзяли держ. мовами, мови своїх колонізаторів і зробили цим великий ривок в свому развитку. В Анголі, Бразилії, держ. мова колонізаторів - португальська. В Заїрі, Габоні, Конго - французька, на Кубі, Мексиці, Панамі, Чілі - іспанська...
Російськомовний виборець дав наказ №1 своїм депутатам добитися статуса держ. мови для російськомовних регіонів, але агресивні націоналісти в В. Раді при президентові Кравчуку наступали, а російськомовні депутати ніяк не протистояли. В підсумку наказ №1 не виконаний і записав в конституцію одномовність, В. Рада цим, рішеням розірвала країну на «Восток - Запад», заложив цим міну сповільненої дії в майбутнє України.
Зрозуміло, що без Путіна ніякої війни в Україні не було б, але зрозуміло і друге, націоналізм, навязавший одномовність підготовив підгрунтя пропоганді Путіна яка і направила мирний народ України на підставлені Путіним югославські граблі.
Диктатор Янукович міг одним махом прибрати одномовність, але вона йому була потрібна як отвлікающий фактор від його кримінальностіі. А Порошенко пішов ще далі і перетворив мову в свою козирну карту, успішно паразитирує і підвищує градус нетерпимості на мовні грі, і продовжує отруювати і розривати українців мовою - вірою по різним таборам.
В законі Югославії було написано «Все языки народов Югославии равны» і не було проблем. Але президент І.Тіто помер, а націоналістам щастя народного стало замало і замість захисту справедливості для всіх, вони почали захищати кожний свою націю від сосідів. І порвали таким захистом Югославію на куски... Російськомовних молдаван, також заставляли писати на молдавскій мові. Ітог печальний. В маленькій Молдавії війна забрала більше тисячі людей. А винуватці мовної війни з обох боків фронту, замість тюрми, так і остались в президентських і парламентських хоромах писати закони, як народу жити далі...
Оголений Майданом зріз моралі суспільства відкрив разючий контраст. Поки «Восток - Запад» тупо до крові перетягували сплетений націоналістами мовний канат, кримінал хлинув у владу і прикриваючись одномовністью, як димовою завісою за 30 років построїли кажний своє Межигіря, сказочної розкоші на моральному дні суспільства...
З другої сторони барикади майданівці дійшли до самих високих моральних значень і дотягнулися до планки самопожертви, захистом справедливості для всіх. На цьому і проявилась Небесна Сотня з армянами, білорусами, росіянами… для яких всі мови були рівні, цим і затвердили просту істину, що народам нема чого ділити і ворог у всіх народів один - кримінальна влада, яка і породжує всі біди і мовні війни в їх числі.
Слава Дурному Украя! 🇺🇦🏳️🌈👍