Вишукана новела настрою від Ірини Вільде. Про щирі переживання матері, донька якої закохалася.
ฝัง
- เผยแพร่เมื่อ 8 ก.ย. 2024
- Правда і порядок, ніяких відхилень, химер, романтики - так прожила життя Марія. Аж раптом непередбачуване - донька Ірина закохалася! Мати дивується: невже можна ТАК кохати???
Емоційна мала проза Ірини Вільде. 1933 рік.
"ОДНОГО ВЕСНЯНОГО ВЕЧОРА"
Авторка: Ірина Вільде
Читає: Валентина Виноградова
#одного_весняного_вечора #перше_кохання_доньки #оповіданняіринивільде #донька_закохалася #аудіокнигиукраїнською #жіночакавярня #прозадляжінок #іринавільде
📚Щира подяка сайту УКРЛІБ www.ukrlib.com.ua за використаний матеріал і популяризацію художньої літератури українською мовою!🇺🇦
✅У ВІВТОРОК, ЧЕТВЕР, СУБОТУ о 8️⃣. 0️⃣0️⃣, нова історія📚 до кави☕️!
![[LIVE] : ONE ลุมพินี 78 | คู่เอก "ปกรณ์ vs ฟาบิโอ"](http://i.ytimg.com/vi/LSOmgl0Th2c/mqdefault.jpg)
Замкнута в собі, недовірлива, всі справи своєї сім'ї вирішувала сама. Чи була щасливою "рівна сталева нитка" Марія? Не думаю. Здається, справа не в переживаннях про те, що донька закохалася. "Мусик плаче", бо, на жаль, "тільки сьогодні побачила світ зовсім іншим". Хочу відзначити, що творчість Ірини Вільде вважають найповнішим вираженням жіночої душі в українській літературі.
Валюшо, ти велика молодець, прекрасне читання, браво 💐
Дякую, Юлічко, за чудовий аналіз оповідання. Саме так. Марія переживає не через те, що до доньки прийшло перше кохання, а тому, що вона сама не могла пізнати такого щастя. Можливо, хоч зараз "залізна леді" зрозуміє, що ЩАСТЯ не в ідельному порядку в будинку та у заздалегідь запрограмованих подіях, а ось в таких щирих, живих емоціях... Окрема подяка, Юлічко, за добрі слова і підтримку!💝💝
Спасибі, пані Валентино, за Вашу працю! У Вашій кав'ярні завжди затишно, є де душею відпочити ❤
Дякую Вам, пані Світланочко, що часто заходите в гості до "Кав'ярні"! Я Вам завжди дуже рада і вдячна, що тішите мене добрими словами і підтримуєте в творчості!💝💝
Перше незабутнє кохання, здавалося не було кращого хлопця.Тепер через десятки років зустрівши випадково десь на вулиці думаєш і як я колись його могла кохати до безтями!!! Дякую Вам пані Валентино за те що часто радуєте нас цікавими розповідями.😊😊😊❤️❤️❤️
Здебільшого, "перше кохання" - це не той хлопець, за якого виходять заміж. Коли, через роки, зустрічаєш цю людину, завжди думаєш: "А що було б, якби ми з ним одружилися? Чи були б щасливими?" Але й буває й так, як кажете Ви, що ми зустрічаємо кохання юності і дивуємося: "Як я його колись могла кохати до безтями?" Мабуть, це просто була не наша ДОЛЯ... Дуже вдячна Вам, пані Маріє, що слухаєте мене і завжди залишаєте коментар з добрими словами. ДОБРА ВАМ і ВСІХ ГАРАЗДІВ!
Перше кохання завжди саме щире ,саме відданне ,а далі вже життя покаже ,чи буде воно таким щасливим..
Саме так, пані Людмилочко! Перше кохання найщиріше, найвідданіше, воно дарує нам крила, неповторні емоції, але... часто... воно нещасливе, бо його руйнує побут, або воно не витримує перевірки на вірність. В будь-якому випадку, ми пам'ятаємо про перше кохання все життя! Дякую, що слухаєте мене!💝💝
🎉🎉🎉
Дякую Вам!💞