ВОВЧИЦІ читають "Танці з кістками "А. Семʼянківа / книжковий клуб
ฝัง
- เผยแพร่เมื่อ 27 ม.ค. 2023
- Книжковий клуб «Вовчиці» розбирає «Танці з кістками» А.Сем‘янківа (MedGoblin)
На наступну зустріч читаємо:
Ніта Проуз «Покоївка»
Придбати можна тут: laboratoria.pro/products/poko...
Або в застосунку Librarius
Підтримайте нас лайком, коментарем та тут:
mono bit.ly/3HNxEn9 (5375 4115 0604 6296)
patreon / palaye
PayPal palaye2111@gmail.com
Емма Антонюк- / emmocean
Яна Брензей- / yanabrenzey
TikTok / nam_palae
З питань реклами: / sorochechkin
Стосовно того моменту, що головний герой відкладає гроші в конверт без якої-небудь чіткої мети, що, здається, не знайшов відгуку в Емми та Яни. Ви, мабуть, не стикалися з ідеєю фінансової незалежності. Загугліть FIRE (financial independence retire early). Це про можливість не найматися на першу ліпшу роботу, про можливість спонтанно взяти відпустку або сплатити великий рахунок за операцію без боргів. Це як раз нормально не заощаджувати на щось конкретне, а просто так.
Якби він не був бідний, і не жив в країні просякнутій корупцією - він міг би не перетворитися в монстра і негідника. Адже сотні і тисячі, таких як він в тій самій країні залишаються адекватними та добрими людьми.
Думаю, що журналіст підставний. Тому що коли Станіслав прийшов з пропозицією про нирки, то він сказав що Сева пройшов перевірку, як я це зрозуміла, коли Станіслав сказав що він показав себе «надійною людиною»
Не помер, думаю. Він пів книжки лазив, як в гарячці. Професор намріяв ідеальний фінал, Сева цього досяг. Хороший учень Професора. Найкращий.
Дякую вам за розбір! Обожнюю Медгобліна, але до книжки ніяк не доберусь( Щодо "фінанси поют романси" - це дуже старий вираз, його не буйнов придумав, він просто використав його в пісні. Про "фінанси поют романси" багато людей можуть знати, при тому не знаючи хто такий буйнов. Я чула цю фразу в дитинстві, коли цієї пісні ще не існувало.
Я дуже чекала цей книжковий клуб, бо швидко прочитала книгу, і тепер вкрай задоволена і щаслива. Обожнюю триллери, тому дуже хотіла послухати її обговорення. Тепер нарешті почуваюся щасливим хом'яком з великим соняшником із сємочками.
Я взагалі спокійно можу співпереживати поганцям, які роблять компроміси з совістю. Але момент з котом став для мене справді поворотним. Таким коли я подумав: «Окей, що б там далі не було, ми з тобою більше не друзі». І далі кожен раз коли хоч трохи прокидалося співчуття, я згадував кота і ставав абсолютно байдужим до долі цієї людини. Жорстокість по відношенню до тварин мені важко комусь пробачити, тим більше абсолютно безпричинну.
Коли дочитав книгу відчув цілковите спустошення, бо все здавалося таким близьким. Я сам був неодноразово в описуваних місцях, сидів у роті того кота на Пейзажній алеї, бачив таких само людей у своєму житті. Більш того, я сам міг бути у схожій життєвій ситуації, що і головний герой. Все ж таки, місце дії дуже багато значить для занурення і розуміння твору.
Ейхман і Менгеле звалили після WWII до Південної Америки. І їм було норм. Жили і не рипались. Ейхмана викрили в Аргентині, викрали і привезли в Ізраїль де він став останнім страченим в'язнем на території сучасного Ізраелю. І коли Моссад проводили допит, він не визнавав своєї провини у злочинах проти євреїв. "Він просто виконував свою роботу". А Менгеле взагалі не викрили. Він проживав у Бразилії до 1980 чи 1985 року. Чувак контактував з родиною, яка будучи заможною, висилала йому гроші на утримання. І про його спокійне життя у Бразилії родина Менгеле розповіла світу тільки через 5 років після його смерті, щоб уникнути покарання за приховання злочинця. Архітектор нацизму і ангел смерті не покаялись і не вибачились, а просто перегорнули темні сторінки життя і продовжили жити далі, як звичайні люди. Якщо типи які приклалися розумово і фізично до смерті і страждань тисяч і навіть мільйонів людей не визнають своєї вини (бо вони просто виконували свою роботу), то тип який вбив кілька людей (бо був нещасним і хотів грошей) теж навряд чи шкодуватиме.
Дивлюсь ефір і не покидає думка, що коли цю книгу прочитає хоча б один віруючий в теорії змов, то понесе в маси цю історію як документальну. В одній площині будуть знаходитись антиваксери, ЧІПстери, носії фольгових ковпаків, антимасони і "обскуристи"
Вперше дивлюсь книжковий клуб, бо читав цю книгу - і я абсолютно з вами не погоджуюсь😂
Оце "можна заробити грошей, але не перестати жити бідно" - про мене і ще про багато кого і це сумно.
Про вибір в книжці було написано. Що найскладніше Севі було зробити вибір, але коли він його робив, то ставало легко. Отже, не було такого, що Сева думав, що в нього немає вибору. Просто він думав, що той вибір, який він робить, є єдино правильним і не бачив інших варіантів. А можливо виправдовував свій вибір тим, що його обставини і оточення так на нього давили, що змушували робити саме такий вибір.
На жаль, не встигла на ефір… але напишу)
читала цю книгу в іншому книжковому клубі, у нас було декілька варіантів кінцівок, в результаті дівчина написала автору, щоб він розказав яку кінцівку він закладав
Еммо та Яна, по-перше, дякую за книжковий клуб і чудовий вибір книжок. Завдяки вам у моєму житті з'явилась нова традиція, яка мені дуже подобається.
Цю книжку я просто проковтнула.. мені здається, що вона круто написана, ніби як на початку ти розкачуєшся- повільно зі всіма знайомишся.. а потім просто біжиш, що є сили..
У книжці дуже правдиво описана внутрішня "кухня" лікарні, усі схеми і взаємовідносини, що тільки це, особисто мене, дуже зачепило і хотілось дочитати.
Люди "зі сфери" сприйняли книжку і персонажів інакше. Напишу за себе. Ось інтернесса Таня до пошуку донорів для трансплантації і аборту здавалася мені цілком позитивною. Як студентка медичного я для себе відмітила, що теж треба знайти контакт з патологоанатомами, щоб мати доступ до відпрацювання технік і вдосконалення теоретичних знань. І зрозуміло, що талант у неї був, але в хірургію їй не потрапити. Взагалі не сприймаю її "м‘ясником". Якось і вирізання родимок Сєвою мене не зачепило знаючи зарплати. Не те, щоб він сильно цим нашкодив, і правда, що люди частіше перевірятися будуть. Навіть були думки, що я б і не була проти якби після моєї смерті мої кістки чи зв’язки комусь з колег копієчку принесли. Але б сама я зробити таке точно не змогла. Я багато шансів втрачаю через свою принциповість стосовно корупції і порушення законів.
Чи то війна так впливає, чи зі мною щось не так , але раніше читаючи щось схоже так глибоко я не проживала сюжет. Дочитавши книгу не покидає відчуття якоїсь огиди, страху і взагалі....я в ахірі з цього світу. Історія видалась дуже реальною. Сподіваюся, що наступна книга буде легшою🥲