@@fenfix2399 не потрібно переборщувати і ставити гетерозромів вище людства вони такіж самі люди а глузують з них напевно тому що їх такі люди як ви ставлять вище людства тіпа шо вони красивіші розумніші!ні от якраз такі люди як ви і вині шо мутованих людей типу гетерозромів цькують!
@@ІраСтокротян-й7ю Я виказав свої вподобання і цим аж ніяк не винен в булінгу. А ви віднеслись до цього "жадібно" та навіть агресивно, вас це тригернуло, то може як раз ви і є джерело булінгу у цьому ключі?
Зараз можливо важко це уявити, але в дитинстві мене цькували за українську мову. Це був мій підлітковий вибір в російськомовному оточені. Зі мною відмовлялися говорити і дружити однолітки а старші говорили що я горда і грішна. Але нащастя це не тривало довго. Згодом всі звикли і перестали мене булити. Деякі навіть згодом говорили компліменти за мою українську.
Із мене теж через це постійно сміялися, весь час кривляли, як я розмовляю (хоча говорила я нормально, не суржиком, бо вдома ми завжди розмовляли по-українськи). Тепер уже ті, хто сміявся, самі намагаються перейти на українську. Я випередила свій час😄
Мої батьки переїхали із одеської області в саму Одесу, коли мені було 3 роки. З того віку я зрозуміла, що треба приховувати всіма силами від оточуючих, що ми спілкуємося українською між собою. Булінг починався ще з садочку. Мені пощастило, я швидко захворіла і місяць не ходила до садочку. А коли повернулася, мене вже всі забули і знайомилися зі мною заново, але я вже прикидалася російськомовною
@@yuliiashtamova2155 так само. Переїхали із Кіровоградської області до Одеси, коли мені було 3 роки. Як тільки мене не перевчали: казали, що це сільська мова, що я повинна соромитися, сміялися. Досі тяжко повністю перейти на розмовну українську, бо пишу добре (голова варе), як відкриваю рота - гірше будь-якого суржика. Та й зараз дурних в Одесі дуже багато, які у магазинах сперечаються, чому це їм щось кажуть українською... Дурні люди - гнійна рана держави.
08:33. Росіяни не перемогли нацистів. Вони лише були складовою тієї держави (СРСР. 16 республік) та складовою інших країн, які брали участь у другій світовій війні. (я все правильно написала?). Про булінг. Скоріше за все мене булили за те, що я була тихою мишею, тихо розмовляла, або зовсім не розмовляла (а нашо? Типу я не маю гадки про що говорити) "она разговаривает". Боляче.
Власне, 15 республік. Карело-фінську приєднали до рсфср і стало 15. І вірю, що нащадки того російського типу переможця нацизму сповна відчують на собі хейт за свій нацизм та трагедію, яку вчиняють зараз.
Все правильно. Тільки республік тоді справді було 15. І так, Британія взагалі почала воювати з нацистами з 1939-го. А без ленд-лізу совок би банально хіба що дрючками против танків воював. Як, в принципі, в було до ленд-лізу
Діти жорстокі, а цю жорстокість вони переймають у своїх батьків/опікунів. Недолюблені діти - жорстокі. Мене булили в школі за все що можна: ластовиння, фігура, криві зуби, одяг, українську мову (в класі були діти які розмовляли російською), перелічувати можна довго. Коли я закінчила школу, то раділа як немовля що це пекло закінчилося.
Буллили просто за те, що існую. За одяг (хоча я не гірше інших вдягалась, думаю просто вже декому не було до чого до**атися), за високий зріст, за брекети, що лівша, на фізкультурі з мене теж настільки сміялися, що я майже семестр не ходила на цей урок і мені ледь не влупили н.а. Благо вчитель виявився адекватним і зрозумів, чому я на уроки не ходила. Коли я прийшла здавати нормативи, а в днокласників зразу смішки на всі 32, вони не встидалися у відкриту так виражати свою зневагу. Це ж так смішно що я правильно (!!!) закидаю м'яч в баскетбольний кошик. Тому вчитель поставив мені не найгіршу оцінку за семестр. Потім знущання дійшли до точки кипіння, я нарешті перевелась в іншу школу, а той вчитель через декілька тижнів звільнився з тої школи через мій старий клас. В новій школі був друг дівчини, яка мене більше всіх булила і вона через нього намагалась мені в новій школі псувати життя. Але той хлоп швидко зрозумів, що обрав спочатку не ту сторону, адже він опинився в тій школі з тих же причин що і я. В цілому це не сильно вплинуло на мої найкращі останні три місяці шкільного життя, де був дуже дружній колектив, в який мене з радістю прийняли. Далі були коледж і університет, де я зустріла повно крутих людей, з якими досі спілкуюсь.
ну а ще у дітей та підлітків недокінця розвинена півкуля за самоконтроль вона може розвиватися до 24 років якщо не помиляюсь такшо треба ставитися до цього в сього з розумінням!
Мене теж у дитинстві цькували через гетерохромію. Також я мала (і маю) дефект мовлення та дуже бліду шкіру, тому вважалася "дивачкою". Зараз комплекс щодо очей у минулому, але за інше отримую образи досі. Це ніяк не сховати, і я вирішила робити навпаки -підкреслювати особливості. Першим кроком було фарбування волосся у рудий, що додає образу "відьми" повноцінності. Зараз я навіть маю магічного помічника - чорного кота :)
Моє дитинство в школі було жахливими. Мене булили за все, за зріст, бо я була висока. В молодших десь до 9 класу я була занадто худа для такого росту. Також я не могла вимовляти букви "ж, ш" (а зараз вже навчилась) і картавлю з самого народження і до цих пір. Знущалися за мої "каплоухі" вуха, за те, що в мене на обличчі досить добре видно вени під очима бо тонка шкіра, і говорили, що це синці. За те, що я писала твори, і писала власний роман(який на жаль не закінчила). В сім'ї мене ніхто не підтримував, мати била мене і принижувати, через це я не могла постояти за себе але в 17 років я обірвала зв'язки зі своєю родиною. Отримую скоро свій диплом молодшого бакалавра в коледжі і навчаюсь в університеті на перекладача 3 мов, і до цього писала власну книгу. І в 19 років вийшла заміж за військового в жовтні минулого року, і я щаслива 🥰❤
@@АнтонГупал з чого ви взяли що я його кину і чоловік каблук? В нас скоро перша річниця шлюбу, і ми дуже кохаємо один одного, я дуже хочу від нього дитину. Ви помиляєтеся щодо мене!
булінг просто так. не важлио, високий, низький, худий чи товсти, булінг був просто тоу що він був. Подорослішавши, я намагалася зрозуміти чому мене чи моїх знайомих булили. Я достатньо весела, красива і багато моїх співрозовнків казали, що їм зі мною завжди цікаво спілкуватися і от така вся "чудова", я довго не могла зрозуміти чому ж моє дитинство було сповнене цькування, а потім я зрозуіміла що "просто так". Не було прчин для булінгу, а я була не особлива і не єдина в своєму стражданні, було просто повно дорослих яким було начхати на те що діти роблять, які закривали очі, говорячи "ну без цього ж виросте, зовсім безхребетним створінням", замість того щоб втрутитися.
Справжня причина булінгу (і для жертв і для агресорів) - знущання дорослих над цими дітьми. Одні діти приймають бік агресора (частіше все ж вони й не є жертвами для дорослих, а більше свідками агресії), інших дорослі атакують і роблять невпевненими, що видно іншим агресорам.
Аналогічно. Жив як в пеклі. Зараз 38. Своє підприємсто, бокс, тенніс. Більше 50 країн. Хоббі подорожі. Марафонець- перші 42 км пробіг без зупинки навіть не тренуясь (бокс тренування 4 рази на тиждень). Жіночою увагою більш ніж не обділений. Зп все в нормі. Але звичайно як шрам дитинства залишились і комплекси і невпевненість
Булінг за музичний смак, бажання вчитися, орієнтацію, наслідки депресії, що потягнув за собою усамітнення та невпевненість на довгі роки. Це просто holy shit. Моя підтримка всім, кого цькували чи цькують не залежно від статусу, місця, віку тощо. Ви не самі 💔
На мене взагалі помилково повісили нетрадиційну орієнтацію. Нічого проти людей з нею не мав і не маю, і було дуже образливо, коли від тебе "тікають", як від "хворого". Дуже дивна була ситуація, з однієї сторони я розумів, що вони несуть якусь дичину, з іншої, мені ставало огидно від того, що за таке можуть цькувати. Найгірше почалося тоді, коли я вирішив відрощувати волосся... Зараз я навчаюся на першому курсі університету, і ніяких проблем не має. Зате, я виріс порядною та толерантною людиною. Ось така дивна історія😶
@@HieiUAу мене друг був гей. Не розповідав він про це нікому, бо боявся, що будуть ставитись у кращому разі як до вас з тією різницею, що він реально був гей. Коли я дізнався(скоріше здогадався, бо помічав не раз, що він заглядаються у людних місцях на хлопців, або ніяковів, наприклад, у кафе перед офіціантом (я так само раніше ніяковів перед симпатичними офіціантами), а потім я запитав прямо і він прямо сказав, що так, я правильно все здогадався), то не відчув нічого поганого з цього приводу. Яка мені різниця хто йому подобається: хлопці чи дівчата? Він чудова людина, дуже надійний друг, котрий завжди прийде на допомогу, з ним приємно спілкуватися. Люди якісь дивні, коли заходиться питання про це. От якби мені якийсь друг сказав, що йому подобаються маленькі хлопці чи дівчата - от коли б я реально занепокоївся
В один момент я прийшла до школи в гарній сукні на день фотографії, класі у 9. Сукня комусь здалась короткою і через це частина класу почала спочатку пліткувати у мене за спиною, обзиваючи шльондрою. Так-так, це було лише через сукню, інших приводів я не давала - була звичайною відмінницею. Ніхто не наважувався булити мене в обличчя, але мені з того моменту почали постійно кричати в спину "хвойда". Я йшла додому і ненавиділа себе, думаючи, що не маю права на існування. В один момент весь клас збирався в поїздку до лісу і чмо, яке мене булило більше всіх, феєрично обісралось, думаючи, що мене не включили до чату, де всі обговорювали цю поїздку. Він раз з десять там написав, що я проститутка, хвойда, шльондра (усі синоніми нагуглив, ага) і що мене не потрібно звати з собою в поїздку, бо я ще і "шестірка" (а це, напевно, тому що я пару років назад пожалілась батькам на синець під оком, який мені набив інший дебіл - друг того чмо). Дівчина із цієї компанії, яка підбурювала своїх друзів-мудаків мене цькувати, спеціально кидала мені в лице м'яч на фіз-рі. Наступного разу у мене від цього зірвало кришу і я їй від душі вмазала. З того моменту фізично мене ніхто не чіпав, але плітки розпускали і слатшеймили і далі. Промучилась з цим класом мудаків до кінця 9 класу, а потім забрала документи. Зі мною ще довго через це не віталась класна керівничка, якій не просто начхати було на моє цькування, а вона ще й сама іноді робила наче навмисні вкиди, які провокували моїх булів. Довгий час не могла зрозуміти, що я такого їм зробила, що вони так мене ненавиділи. Пару місяців тому приїздила до батьківського дому, погортала альбом, де фотка в тій самій сукні, через яку все почалось, і зрозуміла, що я була в той день неймовірно чарівною. Зараз я жалкую лише про те, що сукня мені і справді тепер дуже коротка.
Мені хочеться обійняти усіх людей, яких колись цькували, або яких цькують зараз..😭 Я знаю як це бути білою вороною або тою самою самотньою дитиною, яка нікого не тривожить.. Те, що робили мої однокласники не можна назвати знущаннями. Це були просто дитячі дурості і все. Але це зіпсувало мені життя навіть сильніше ніж могло. Хоча впевнена, що мої однокли навіть не здогадуються, що покалічили мою психіку...
Хоч мене ніколи не булили в школі, я теж готовий обійняти всіх дітей, над якими знущаються однолітки. Треба мати розуміння і співчуття до живої людини. Хай там як вона відрізняється від інших
Не раджу всіх, бо у багатьох депресія, з цієї причини цім людям важко навіть доглядати за своєю гігієною, а це приводить до поганого запаху, а також цім людям за це соромно
Класика: булили в молодших класах, бо я була висока. Через це я довго соромилася свого зросту, горбилася. В дорослому віці вже зрозуміла, що довгі ноги це красиво!!!
Мене також за це булили, і я горбилась, але подорослішав я почала займатись йогою і все минуло. Як ніхто розумію вас! Особливо коли ти ще й худа. Я впевнена ви надзвичайно гарна, і я рада, що подорослішав ви зрозуміли, що з вами все на самому ділі в порядку 💗
Мої батьки глухі, знаю мову жестів десь років з чотирьох, в початковій школі завжди кривлялись і імітували рухи жестами, сміючись з цього, тому в середній та старшій школі (я перейшла в іншу) майже ніхто не знав мало не до випускного, що в мене така сім‘я, хоча зараз (і навіть тоді при незнайомцях) на вулиці/в транспорті, коли я з мамою і спілкуюсь з нею жестами, нітрохи не соромлюсь, на питання її, чи некомфортно мені з нею вільно спілкуватись на людях - я завжди їй відповідаю, що пишаюсь тим, що знаю жестову мову завдяки їй! Хоча мені навіть дотепер кажуть, що я розмовляю занадто голосно, самі розумієте чому.
Мене були в середніх класах(бо я тупа потвора і повний тормоз,іще погано навчалася у школі), подруги були такі що я не знала як від них відчепитися. На випускному, коли всі друг друга обіймали, мене проігнорували абсолютно всі крім моєї подруги. Я таки закінчила школу, вступила на навчання пройшла ЗНО, але потім настала друга біда безробіття і це почалося при Януковичу, точніше я втратила роботу, а іншої не знайшла те що знаходила мало платили. Довелося повертатися додому, з боргами і безробітною. І знову булінг, все почалося із фото мого двору які я викинула в інтернеті в групі у в.к всі пристали, які ті фото не такі: прийшли місцеві курки і знову булінг. Але на випускному, я собі поклявся, я більше не буду жертвою. Я розійшлася у відповідь, так що мало не здалося: я їх хіба так матюкала. Знаєте в цій ситуації мене скурвило не булінг: а те, що підтримали, бабу котра розвинула ноги, вискочила заміж за рашиста і жила в Криму за рахунок батьків, а той за неї старший на 17 років. Вона, матюкала вчителів у школі і била однокласників. Все взагалі абзац! Значить як ти безробітний і ходиш наймаєшся на городи, то працюєш у татових теплицях то займаєшся репетиторством. Так, ти нездара, а тут тварюка котра: какая разніца, вона просто брехлива хвойда. Але вона нормальна! Я почала їздити на заробітки, бо у місті ніхто мене утримувати не зможе, як роблять це інші батьки. Потім почалася війна, вона безробітна, чоловік її б'є та заїхала до батьків за продуктами, і ховалася не виходила із сином з двору. Я їй іще раз нагнула, її подруга заявила треба вміти прощати людям усе: я нічого їй не пробачу. І к@цапам теж, я буду захищати свій дім, свою землю, свою країну і свою сім'ю. Я волонтер, я буде під окупацією 5 місяців, ми виїхали. Я тоді пройшла через пекло. Все буде Україна! Слава Україні, Слава Нації. Ну п#здець М@сковитській п€дерації.
З мене знущались через вагу (я була повненька), розум і бажання вчитись, дешевий одяг та емоційність. Було дуже важко(( Але цей жахливий досвід навчив мене цінувати добрих людей і тепер я дуже люблю своїх близьких❤
Ситуація проста, булили бо виявився недостатньо сильним/хоробрим, усе інше ("ластовиння", "тиха дитина" чи решта причин) тільки виправдання своєї слабкості
В мене завжди на це одне питання - ДЕ ВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС БУЛИ ДОРОСЛІ??? Коли вони перестануть бути сліпі і глухі до дітей???? Це їх ОБОВ'ЯЗОК виховувати і захищати дітей!
Почалося все в школі із-за української мови, змушували сказати: "ещё". Мені важко це давалося, так як я не розмовляла російською. Потім доходило до бійок. Так, булили в Україні із-за української мови 🥴 ненавиджу російськомовних!
@Dmitriy Rado Більшість саме така. Проте є чимало невиліковних випадків. Отож якщо з людиноподібної істоти не вдається вибити ґуззкафаміґа, то валіза-вокзал-Воркута! Саме так, із мене теж знущалися частково через мову. Я остаточно перейшла до української у восьмому класі (то був початок двотисячних). Місяць мене ігнорували, а потім почали погрожувати моєму життю. До того аж таких погроз не було, до речі, хоча я й так ненавиділа школу саме через однокласників. Отож вихід відшукали швидко: зміна школи - це профіт!
Я колись навіть дуже жалкував, що у мене її нема) у мене тільки стандартна фішка - мої карі очі становляться горіхового кольору коли я в гарному гуморі і становлять чорними, як смола, коли злюся і можна по відтінкам зрозуміти, наскільки я злий або наскільки у мене хороший настрій(ну, дівчина моя швидко розуміє, тому навчилась мене швидко заспокоювати, буквально дотиком. При чому на неї я ніколи не кричав і не кидався, борони боже, але вона знає, як я реагую, коли бачу мудацьку поведінку, особливо від п'яних, бо у самого батько був алкашем і я на дух не переношу п'яниць). То ж погоджусь, це реально красиве "відхилення"
Я був з бідної сім'ї і носив дешеві речі з секонду за що отримував насмішки, також мав тривожність з самого дитинства і не міг постояти за себе. Прямо комбо щоб тебе вважали нездарою, насміхалися та били. Більш менш відчув себе людиною аж в після 25 коли змінив місто і почав все з чистого листа
Мене називали "німа" через те що мої батьки мають ваду слуху. В дитинстві я сердилася на моїх батьків за це. Досить довгий час я не могла пригадати хорошого з дитинства лише образи. Але робота над собою за участі психолога допомогли мені згадати приємні та радісні моменти.,пробачити кривдників та любити власних батьків.❤
Вчителька англійської мови булила дуже сильно перед всім класом, просто тому, що могла. Вона знущалася ще над деякими з мого класу, але чомусь я їй не подобалась значно більше. Я йшла на золоту медаль, вона мені поставила 7 в табелі... В школі булили за те, що я зустрічаюсь з хлопцем, який по всім міркам "крінж" ( ну бляха, навіть за це... тобто школа обирала достойних та ні) Коли я поступила в університет, мене булили, що я розмовляю українською, і що я з села. За те, що я родилась і виросла в селі мені пригадують до сих пір. P.S. мені 28, я успішний фотограф, у мене мама вчителька, я завжди була освіченою, вихованою, охайною.. які там ще стереотипи, про сільських людей?
Мені тато любив повторювати приказку що, По гроші їдь до міста, а по мудрість на село . Ці люди, які вас ображали є повними кретинами і дурнями . Вже мовчу , що перевірку на людяність вони теж завалили.
А в якому виші Ви вчилися, якщо не секрет? Для університету і людей старше шкільного віку це вже дивно - за таке булити. Цілком можливо, то було просто зборище дегенератів (я вже давно закінчила універ і думаю, що можу застосувати таке жорстке слово). Я теж все життя говорю українською, але ні разу не стикалася із булінгом з цієї причини - навпаки, люди часто переходили в розмові на українську. Цікаво, чому у нас з Вами різний досвід, від чого це залежить. Але сподіваюся, що зараз у Вас все значно краще)
@@Olena.P. вперше зіткнулася з булінгом щодо "ті з села, патамушта разгавариваеш на украинскам", спочатку в Києві, потім в Харкові. Зараз живу в Черкасах, і років 8 назад теж було декілька таких моментів. Це було не массово, слава Богу, скоріше поодинокі випадки з цілью принизити та самоствердитися в компанії. Але були люди, яким жорсткіше перепадало, ніж мені. Я змогла адаптуватися, все переводила в жарти, знайшла друзів, які були за мене та підтримували. P.S. не називаю назву вишу заради власної анонімності, бо мені так спокійніше.
Коли я була в молодших класах,то моя класна керівничка, яку обожнювали всі в класі, крім мене, через її ставлення до мене булила мене. Коли я перейшла в перший клас до неї ( це була середина осені ) , то булінг з її сторони почався не одразу, а поступово. Я досі не розумію чому вона вціпилась саме в мене. Я за натурою дуже екстравертна людина, але на її уроках я боялася сказати навіть слово, бо вона почала би якось знущатися наді мною. Одного разу, десь в 2 класі, вона навіть написала мені цілу поему в щоденнику для моєї мами, що я вічно мовчу на уроках, а коли вона починає мене щось питати, я починаю плакати. А плакала я, бо дуже її боялася. Вона завжди знаходила до чого пристати, або принизити мене перед усім класом: одного разу вона викликала мене до доски, я в списку була завжди передостанньою, і вона нікого до мене не просила переказати проєкт, який ми повинні були читати. Вийшовши, вона спитала мене , чи можу я переказати все те, що там написано. Я відповіла ні, бо я навіть не готувалася до цього, потім вона повернулася до класу і почала говорити дітям, що мов хто ще робив цей проект з мамою ( вона зробила висновок, що я зробила цей проект з мамою, і через це не могла його переказати ). В класі підняла одна дитина руку, але то була її улюблениця, на яку вона не звернула ніякої уваги. А далі вона почала читати мені мораль, що завжди мама мені робити все не буде і я виросту дурною. Але я робила той проект з мамою, бо фізично просто би не встигла його сама зробити, бо після школи я "жила" в залі. Я займалася професійно художньою гімнастикою, і приходила додому після 8 вечора. І вона це знала , але їй було все рівно. А в 4 класі, коли мама пришла забрати табель, вона кинула моїй мамі його, як непотріб. І через зуби сказала вітаю. ( Я на відмінно закінчила 4 клас ). Не знаю,що зробила мама потім, напевно, просто пішла з класу. До речі, я подобалася її онуку, який навчався зі мною в класі, можливо, шару ненависті до мене додало ще і це
Бо я була не такою як всі, моя багатодітна сім'я не могла купувати мені модний одяг та різні модні речі якими могли вихвалятися однокласники, до того ж я не вимовляла певні звуки та букви і моя мама, якій вже тоді було за 50, вірила що все минеться, що мені не треба голити ноги, що мені варто вдягатися так як вона хоче...так що я зібрала "комбо" для подальших глузувань однолітків, але коли я намагалася щось змінити мені забороняла це робити мама бо на її думку вона робила все щоб зробити мене щасливою. Навіть деякі вчителі були бо я не моя сім'я не могла подарувати красиві та подарунки їм на свята чи дати хабар. До того ж я україномовна киянка яка вчилася в Київській школі де говорити раш*ською було модніше ніж зараз. Мені не подобалися серіали які були модні на той час. Все дійшло до того що я ніколи не була на своїх випускних бо навіть отримувала погрози від однокласників. Але на щастя все кардинально змінилося в мої студентські роки, мої одногрупники виявилися прекрасними та цікавими людьми з якими я досі товаришую і дійшла висновку що іноді все залежить від оточення навколо вас й остаточно я переконалася в тому коли потрапила працювати в одну з рекламних агенцій й їх керівництво виявилося вельми токсичним та абюзерським, моя керівниця всю провину викладала на мене, я терпіла бо гарно платили але потім коли мене почали обзивати і вже називати мене токсичною то я пішла й у слід почула "будь вдячна що ми не зіпсували тобі трудову книжку". Добре що звараз в мене інша робота та гарний начальник.
Як зізналися ті, хто мене булив, вже після закінчення школи, вони це робили, бо я була найгарнішою дівчиною у школі, але не дбала про себе. У середній школі, саме коли почався пубертат, моя мати почала дуже сильно пити, стала справжньою алкоголічкою, тож не було нікого, хто міг би пояснити мені, що моє довжелезне прекрасне волосся потребує не лише шампуню, а й кондиціонеру, що волосся на тілі та обличчі (вусики та брови) треба видаляти у салоні або вдома воском, ніхто не купував одежу зі мною. Тож до школи я ходила у безформених джинсах та светрах, волосся завжди було заплутаним та пожухлим, ще й вусики та надмірне волосся на руках. Через постійний стрес та погане моральне оточення у школі та вдома мені також було начхати, як я виглядаю. Знущалися наді мною більш морально (обзивали, принижували) але я відчуваю, що наслідки цього так і залишилися зі мною. Мама померла, коли я була у восьмому класі і як би це не було жахливо, мені стало легше. Я почала розуміти, що коїться, але кардинально вирішила нічого не міняти до закінчення школи. В мене було дві подруги у класі, які й досі мої найближчі люди (нам по 30 років) і я вдячна за них. Та й взагалі, за те, якою людиною я стала. Хто зна, чи не стала б я самозакоханою стервою чи щось гірше, якби була популярною та користувалася своєю зовнішністю. Булинг дозволив мені зміцнити свій характер, оцінювати людей тверезо та не зважати на зовнішність. Тож мабудь я повинна буди вдячною за це, зоча тоді я серйозно замислювалася, чи не прийти мені до школи з ножем та скінчити все. 😅
Дякую за порушення цього питання. Для мене воно поставало у такому вигляді: щось не так зі мною чи з оточуючими мене дітьми. На жаль батьки впевненно пояснювали, що так, проблема в мені. У дорослому віці дізналась, що є інтроверти та екстраверти, різний рівень емпатії у людей тощо. Нещодавно було дуже боляче спостерігати дитину "аутсайд" у підлітковому колективі на урочистому заході, водночас я раділа, що це не моя дитина, інші батьки зробили помилки, ті самі, які зробили колись мої.
Коли я був педагогом, приходилось багато воювати з булінгом. Вчителям (совєтським ще) пофігу. Інші дивилися на мене, як на вискочку, який хоче типу "захапати місце директора і т.п. Але вдалося вийти на контакт з сірими кардиналами, які помогли мені остаточно закрити цькування в школі. Чи був хепі енд? Ні. Я тепер не педагог, я простий IT. Коли я пішов, коли сірі кардинали випустились, все пішло по колу А ще дуже сильно булять самі вчителі. Особливо старші. Але на щастя, діти міняються, на відміну від вчителів. Особливо зараз на тлі війни
В нашому класі середньої - старшої школи була компанія з 3-х дівчат, які знущалися з однокласників та однокласниць. Кололи голками, відрізали, виривали волосся, душили, били головою, штовхали, словесно ображали. Особливо хлопців. Хлопцям не дозволяли чинити опір, бо "ти ж мужик, у дівчат гормони, потерпи". Ані вчителі ані керівництво не звертали уваги на знущання. Дізналась, що ці дівчата після випуску не раз потрапляли до поліції
@@fgcjkd більшість вчителів казали "ну вони ж просто граються, дівчатам можна битися". Пару вчителів намагалися "поговорити" з батьками, але розмова обмежувалась млявим "ай ай ай, балуватися не можна"
Усе було набагато гірше, коли про це не вміли розповісти. У дитини не було слів і навіть розуміння того, що може бути якось інакше. Добре що це змінилося.
Мене були за акне, за те, що я "страшна", за те, що дивлюсь аніме, і за те, що я нетрадиційної орієнтації. В основному це були хлопці. Все ще відчуваю деяку неприязнь до чоловічої статі, але вже краще. Я пішла після дев'ятого класу в коледж на творчу спеціальність, і всі люди тут просто сонечки! Я знайшла дуже близьких друзів, завела багато знайомств і поза коледжем і змогла стати щасливою, люди навколо роблять мені компліменти і кажуть, що я гарна. Хоч проблеми зі школи мене навряд чи до кінця покинуть, але я рада, що змогла з цим справитись!
Переїхав із Сумської області до Криму в Феодосію, білили у дворі за українську мову. Я сам народився в місті Харків, батько військовий, до занять боксом захищався підручними засобами. Там багато було придурків які вважали себе кацапами, ще були ті діти батьків які служили в військових частинах рфії на території України. Жив там з 1999 по 2014.
Я гадав що я був кретином. Мене також трохи чминили хз за що но і я так робив хз за що. Тільки з віком зрозумів що це явно не нормально і не здорово. Учителі явно повинні за цим слідкувати. Діти ж тупі що пробка і жорстокі
Моя дочка у 8 класі, каже, що їм постійно розповідають про булінг і закликають розповідати, якщо щось таке трапиться. Може, наше суспільство це явище переросте?
Мене булили через те, що ми з однокласником домовились дружити. А він зустрічався з іншою однокласницею. Тоді всі дівчата (за двох вийнятків) почали мене булити. Спочатку було образливо, а потім зрозуміла що це класно бо в оточенні різко зникли всі тупі люди. З ним ми спілкуємось досі. Невдовзі вони ррзійшлись
За те що я українка. Моя мама поїхала в Італію коли мені було 5 років, і мене відправили до моєї тітки в москву, я там вчилась з 1 по 7 клас. Далі 7,8 і 9 я повернулась до бабусі у Львів, потім бабуся померла і мене знову відправили в москву. Я повернулась в ту саму школу в якій вчилась, до тих самих дітей, які раніше нормально зі мною дружили, але 10 і 11 клас мене булили, називали хохлушкою, Тимошенкою, салом і тд. Було дуже образливо. В 19 років я повернулась додому в Україну, це був 2011 рік, зараз мені 31 і я ні краплі не шкодую про своє рішення повернутись в рідну країну
У дитинстві над мною жартували та дражнили за мою любов до драконів. Я малювала їх завжди та обожнювала. Це пасивне знущання призвело до того що я закрилася та перестала робити та любити те що мені справді подобається. У іншій школі над мною знущалися без причини. Просто докопувались та підкалували що я читаю багато книг та не с ким не спілкуюся. Діти жорстокі, особливо підлітки.
У молодших класах з мене знущалися через мої вуха. Вони не круглі, як в моїх однокласників а доволі довгі. Однокласники насміхалися з мене, аж доки я не вирішила не звертати на це увагу. Потім причепилися до моїх очей. Вони сірого кольору, і це доволі рідкісно, але це спричинило булінг. Усі діти казали, що в мультфільмах та історіях сіроокі завжди жорстокі та лихі. Досі почуваюся пригнічено, коли натрапляю на негативного сіроокого персонажа( Зараз в старшій школі з мене знущаються багато за що: за мої смаки, за те що я не знаюся на моді, абсолютно не жіночна, не ношу макіяж, не маю соціалних мереж, читаю книги і т.д. Але я пишаюся собою. Своєю зовнішністю і вподобаннями. Якщо ви переживаєте через те саме, просто не слухайте їх.☺
Тримайся, в університеті (зазвичай), більш адекватні люди. Вже скоро закінчу перший курс, а досі в шоці, що вони можуть бути настільки щирими та добрими. Це дуже мотивує.
6:20 ну це тупо я, вчителі та дурні одноклассники вважають мене сором'язливою, тому не спілкуються зі мною та жартують, я найдоросліша у своєму классі, мені не цікаво з ними, коли приходить хтось новий в класс, вони говорять їм не спілкуватися зі мною, тому що я нудна, але вони навіть не знають яка я, тому що моє життя починається коли я вихожду зі школи під кінець дня.
Знаєте, це вельми небезпечна позиція. Обговоріть її з тими дорослими, кому можете довіряти, й забезпечте собі душевну рівновагу! Це до ката важливо. Я була такою мудрою і спокійною особистістю, що зрештою мала змінити школу, бо мене погрожували вбити. На щастя, у другій школі діти були адекватні, ще й учителі круті. Инакше я би просто полишила школу ще до кінця навчання й мала б вельми серйозні проблеми з законом... Не раджу!
Мене цькували за прищі на обличчі. Я багато років відчувала невпевненість через них. Але потім я розібралась зі збалансованим харчуванням і тепер моє обличчя чисте і здорове😊 це такий кайф - не використовувати тональний крем!
Оойй, за що мене тільки не цькували 😰 за одяг, за ходу, за висипання, за мій голос, за нікнейм в соц мережах, за моє житло, за моїх батьків... коли поводилась надто тихо, коли, навпаки, заявляла про себе, коли отримувала високі оцінки, коли отримувала низькі оцінки, коли проводила себе легковажно або, навпаки, була надто серйозною, коли тупила, коли показувала свої знання. І ще багато чого різного. Дітям та підліткам особливих причин не потрібно, достатньо, просто вийти з дому 😅 Але загалом вважаю, що це просто тому, що я не була впевненою в собі (а де взяти ту впевненість то?). Звісно, я захищалась, могла і вдарити і відімстити потім, зробити якусь пакость, але щось з самого початку явно пішло не так 🤔🤷
Був період, десь в 9-10 років, мене булили 16-річні дівчата, бо я жила в іншому дворі і приходила до них у двір через те, що дружила з однокласницею. Фактично, вони булили мене просто так, без жодної причини, бо їм так захотілось. У мене не було ніяких зовнішніх недоліків, я була симпатичною, доброю і товариською дитиною. Це був мій перший і єдиний досвід булінгу на своїй шкурі. Дуже травмуючий - я на цілий рік замкнулась в собі. Зате, переборовши комплекси, отримала на булінг алергію і викорінювала його кругом, де бачила. В нашому класі одного з хлопців цькували через неприємний запах від нього. Демонстративно сахалися, називали вонючкою і ніхто ніколи з ним не сідав. Одного дня я просто зайшла в клас і сіла з тим хлопцем за одну парту. Це мало ефект ядерної бомби. В школі я була популярною, тому всі раптом замовкли і прокотився шепіт "вона сіла з вонючкою! вона сіла з вонючкою!" З того моменту я наче прорвала невидиму плотину. Всі почали з ним дружити, хоча неприємний запах нікуди й не дівся. А згодом виявилось, що від нього так пахло, бо він сам, в такому ранньому віці, доглядав стареньких діда з бабою поки батьки працювали в іншому місті. Його одяг через це просочувався запахом старої хати і старих людей
цілий комплекс був: від зовнішності до вподобань, допоки не прогресував розлад харчової поведінки у останньому класі. тепер я дорослий, планую стати вчителем, рідко у кого викликаю антипатію. якщо працюватиму за освітою, я старатимуся цього не допускати серед дітей.
@@ОлегЩербина-у7ь не клянуся у цьому, розумію тяжкість та вічність такого завдання, а лише кажу, що постараюся. як саме, у мене єдиних ідей нема, тому що формат навчання нині, розумієте.
Зверніть увагу, що вчитель може зауважити й пояснити, проте передусім із такими дітьми має працювати шкільний психолог. А ще обов'язково добряче самі навчіться психології! Слухайте, мій диплом дає право працювати будь-де крім кількох найкрутіших універів, бо не схотіла йти в магістратуру, проте конкретно у школі раніше не працювала. Зараз ось узялася за таку тимчасову роботу, бо жалкувала дітей. Ой, вони мені далися взнаки... Проте сама дитина - це ніколи не джерело проблем. Джерело - це завжди її оточення. Тож будьте обережні з оточенням! Це зазвичай ТААААКИИИИЙ ГАПЛИК!..
Практично половину шкільних років гнобили всі, кому не ліньки. Чому? - Не знаю. Я не міг постояти за себе, та це не причина, а наслідок. Але за що саме я не знаю.
6:15 Про великий ніс Незнаю чому але на моїх підліткових фото ніс дійсно здається більшим, також він здається більшим коли я ношу окуляри, але конкретно за ніс мене не зачіпали, це була виключно моя параноя, а от знущалися саме за окуляри, іронічно те що це часто робили діти які теж мали проблеми із зором та їм прописали носіння окулярів, але вони не носили їх бо соромилися і самі продовжували булити тих хто їх носить. Я носила окуляри більшу частину свого життя, і коли перейшла на контактні лінзи окуляри різко стали модним аксесуаром, зараз мені кажуть що окуляри мені личать. Я майже впевнена що мода пройде ще не один схожий цикл, і люди продовжать сліпо йому слідувати навіть не задумуючись
У другому класі до нас прийшло кілька новеньких, що знущалися наді мною за моє прізвище (Сукач). Після численних розмов із батьком, я вирішив дати відсіч, і, якщо знадобиться, застосувати кулаки. Наприкінці навчального року вони вже ставилися до мене нормально, але наступні п'ять років я мав проблеми з контролем гніву
За мій високий голос у молодшій школі. Я була замалою щоб наздогнати тих хлопців і дати їм стусана. Але коли я дібралась до одного з них і вдарила його коробкою з під їжі все припинилось
З мене знущались, але я зараз від того не страждаю (надіюсь). Друзі теж були. Були і вчителі стервозні, але і добрі також. То все в минулому і ніхто від булінгу не застрахований, діти так самостверджуються, як би це огидно не звучало. Саме неприємне це вчителі, але я не себе тут жалію, а їх. Не бачу сенсу рефлексувати про те, що було 20 років тому.
Булили трішки за колір шкіри і худу статуру. Як для людини з індійським корінням я чула забагато жартів про циган в свою сторону і якийсь час навіть боялась носити спідниці через це
Важко визначити, з якої сторони булінгу я була. Мені було начхати на почуття оточуючих, я часто ображала людей, навіть не замислюючись і щиро не розуміла, чого до мене докопуються, я справді цікавилася тільки якоюсь огидною дичиною, наприклад, вивчала все що могла знайти про нацистські концтабори, історію комунізму і катувала тварин. Я вважала себе вищою за інших (фізично насправді так і було) бо багато читала і добре вчила те, що мені подобалося. Мені було байдуже, у що одягатись і взагалі як виглядаю. Могла легко вийти з себе і накричати чи вдарити, тож обговорювати чи дражнити мене треба було з безпечної відстані, за усілякі капості мстилася вдвічі усім підозрюваним. Однокласники збирали підписи, щоб мене перевели кудись ще, а коли це не подіяло, хлопчики спробували мене побити, я захищалася стулкою, нанесла травми кільком з них і розбила вікно. Мені дуже пощастило, що вони не придумали чогось справді дієвого, щоб мене здихатись. Мої батьки завжди виглядали невинними людьми, з якими трапилося отаке Боже лихо, але вдома усе життя творився пиздець, у якому вирости нормальною дитина не мала шансів. Наші відносини з класом налагодилися, коли я захистила одну дівчинку від "страшного і великого" старшокласника, обмазавши його мокрою крейдяною губкою і порвавши одяг. Того разу, як і майже завжди, я постраждала більше за опонента, але коли кожен день тебе б'ють, то стає все одно, більше чи менше сьогодні. Я не очікувала такого ефекту, але якийсь час буквально всі обсмоктували цей випадок, і однолітки якось змирилися з моїм існуванням, конфлікти майже припинилися, показовий бойкот теж, просто я існувала якось окремо, вони окремо. Почали навіть з'являтися ті, в кого можна попросити ручку чи списати домашку, дівчата стали вивалювати на мене свої "брудні" секрети, бо я не пліткувала (взагалі майже не розмовляла), хлопці часто просили потримати у мене їхні сигарети, бо у мене не перевіряли рюкзак, а потім ми курили разом. Зрештою, я пішла у бурсу, де взагалі нікому ні до кого діла не було. Зараз мені соромно через свою занадто агресивну поведінку і знущання над тваринами, я навчилася підтримувати охайний зовнішній вигляд і поводитися адекватно, трохи "відпускаючи" себе грубу лише з близькими знайомими. Маю нарешті діагностований розлад особистості, п'ю таблеточки, ходжу на психотерапію і відповідально ставлюся до процесу комунікації, тож у цієї історії щасливий кінець.
Школа. Мені здається, я не сприймав ще тоді як булінг і можливо ще був достатньо морально здоровою людиною. Хоч мене і били, і знущались і дискримінували, і казали де моє місце (в плані з ким дружити а з ким перестань намагатись) і крали гроші, які давали мені батьки на школу, користуючись тим, що я не знав персоналу школи і люди які крали ці гроші видавали цей персонал за справжніх крадіїв. Коледж. Це був початок основного булінгу в моєму житті. Знущались як і викладачі, так і мої одногрупники. Висміювали мене, варто було викладачам вийти з кабінету. Засуджували. Погрожували. Висміювали в основному мою зовнішність. Обговорювали і засуджували за мої позиції, прояв характеру чи незгоди з чимось та й просто ненавиділи мене за мої спроби постояти за себе. Також висміювали мої спроби займатися ютубом. Включали мої ролики на всю аудиторію і сміялись. В коледжі я товаришував лише з двома хлопцями і то один з них здається і здав мене і скинув посилання на мої відео в ті часи. Згодом мене буллили і деякі викладачі. Знаєте, це той випадок коли навіть двієшники хороші бо вони мажори, а ще є відмінники які не напрягають і є ти, який не встигає за группою. Викладачка спецпредметів намагалася добитися мого виключення в останні місяці навчання, відмовлялась допомагати з предметами пояснюючи це тим що "ти самий маєш розбиратись", намагалася мене оббрехати щоб добитись цього виключення, обговорювала і висміювала мене з одногрупниками під час уроків. Ніколи не називала мене по імені. Приклад: Викладачка: Слухай а що ти робиш вдома? Я: Тобто? В: Ну дома Я: Що ви хочете від мене почути? В: Ну ти ж приходиш додому і що ти робиш самий вдома? Группа: Ахахахахахахахахаххах В: *сміється з одногрупниками* Я: Не ваша справа чим я займаюсь в позаурочний час В: Фаміліянейм, скажи мені, нам цікаво чим ти займаєшся вдома. Я: Я не хочу відповідати на ваші питання. Це не дослівно але якось так. Коледж я все таки закінчив але лише тому що попросив допомоги у кураторки, хорошої старшої жінки, яка порадила мені поговорити з мамою, яка плакала перед тією викладачкою щоб вона поставила мені оцінку (звісно заплативши гроші), за що я її ніяк і ніколи не прощу. А ще вона закривала свій кабінет зсередини перед моїм носом коли я намагався поговорити чи здати предмети чи щось запитатись. Наразі її друг який був завідувачем відділення директор коледжу. Це відбило у мене будь яке бажання продовжувати і йти у вищі навчальні заклади продовжуючи навчання. Та й взятки там напевно ще більш великі. Інтернет-булінг. В основному є два напрями по яких я отримував булінг. Перший - організований популярним руснявим ютубером, якому просто хотілося повеселитися з друзями і натравити на мене свою токсичну аудиторію (я тоді теж здобував перших успіхів на ютубі), що було 4-5 років назад, хоч мене і намагаються переслідувати досі і що принесло в моє життя жорсткі погрози, образи, спроби взламати чи злити щось особисте в мережу і другий був минулого року в Твіттері, організований 20-30 радикальними феміністками, які просто сміялись з мене і ненавиділи бо я чоловічої статі. В особисті повідомлення прилітали фотки чоловічих геніталій, а в обговореннях лише безкінечні образи, побажання смерті і смішки. Наразі я вибрався з цього лайна, але я більше не рахую себе морально здоровою людиною і хоч мене не діагностовано, я вважаю що багато років страждаю тяжкою депресією, тривожними розладами які посилюються вночі, часто плачу і буває тремор. Також апатія, відсутність сил і безсоння. Додам, що все життя я самотня людина, в останні роки навіть в мережі. Тим чсом хтось з інтернету "ой, у когось гірше буває", "все буде добре, просто думай про хороше або просто посміхнись".
@@tanyaalex3767 я був би радий не бачити цей коментар. Схоже ви любите добивати людей. А по-друге, не здивуюсь якщо ваша така реакція через те що в моїй історії фігурують феміністки. Я завжди був спокійною, тихою, асоціальною, соціофобною і неконфліктною людиною тож точно можу сказати що я заподіяв шкоди оточуючим менше ніж вони мені.
Думаю що вам треба звернутись до психолога і пропрацювати цей весь досвід. На ютубі можна знайти хороші лекції на ці теми , які допомагають самому теж працювати . Є хороший канал тут на ютубі "Спартак Суббота" - це український психолог . Одним словом, якщо нема кому , то самі тягніть себе за чуприну з того всього. У вас все вийде 💯. Головне відсікайте негатив , це не легко , але не тратьте час навіть на думки про людей чи речі які цього не варті. Не давайте їм цього задоволення. Бо вони сильні поки можуть впливати на ваші переживання. А без цього вони насправді Ніщо , мильна булька. І заклади освіти є різні, люди і викладачі різні. Не бійтеся щось змінювати і пробувати . Не всюди треба взятки , це теж залежить від того хто намагається давати ці взятки. Є багато курсів і навчання онлайн. А ще читайте літературу, спорт - намагайтесь працювати зі своєю особистістю, прокачуати слабкі сторони і посилювати сильні. Наприклад стресостійкість , незалежність від чужої думки, розширюйте кругозір. Говорю це і зі свого досвіду 😉☺️✌️. Сподіваюсь все у вас буде добре . Наше життя в наших руках, Інші мають над ним владу тільки поки ми їм це дозволяємо 😉✌️
Вам дуже правильно порадили щодо психолога й саморозвитку. Я свого часу не пішла, бо була молода й дурна (нині ще молода, проте вже потроху мудрішаю. Аякже, життя навчить, як на світі жить!), а нині розумію, що треба було. Саморозвиток добряче допоміг. Фактично спроби навчитися малювати врятували мої нерви в березні, коли сиділа у Варшаві й не тямила, як далі жити. Це тільки один зі прикладів, а я їх таки трохи маю. Зате зі психологом ніяк не вдавалося, бо ну гроші ж, ну час же, ну инші ж сильніше потребують - і бла-бла-бла. А потім певної миті сталося таке. Я зараз тимчасово працюю у вроцлавській школі з українськими дітьми. Допомагаю їм отямитися, зрозуміти щось щодо польської (я полоністка й україністка), стежу, щоб усе було гаразд тощо. Й ось на початку навчального року до школи переводять купу нових дітей із новими проблемами. Там було багато гидоти, зокрема один із польських старшокласників намагався зустрічатися з одною з наших дівчат, а вона йому відкоша дала - то він організував булінг УСІМ старшокласникам... А одна з дівчат шаленіє через оцінки. Сталося так, що я оцінила її пробний екзамен на 1/5 - й малій буквально порвало все. Вона спробувала навіть помсту організувати (звісно, що невдалу). Так от, якби не вчасна робота педагогині і психологині, то був би гаплик. Окрім того, мене буквально захлиснули спогади про власні шкільні роки, я там ледь не здуріла, бо чимало пережила... Навіть нагримала на ту малу, не витримала. Мирилися ми довго... А нині часто бігаю до цієї чудової пари і прошу поради то в одної, то у другої. Якби не вони, то сказилася б. А ще помітила, що часто дуже сильно ображаюся, якщо хтось із моїх дітей страждає. Мушу щоразу подумки давати собі добрячого такого копня, щоб дотримуватися хоч якогось нейтралітету. Це виповзають мої власні дитячі образи й починають душити. Миттю виникає внутрішній протест, бо так не може бути, діти ж не завинили... А вдома на мене ще инші проблеми чекають, отож мушу до них приготуватися, щоб повернутися в адекватному стані. Сама шукатиму психолога, коли одужаю (саме зараз сиджу хвора), й Вам теж раджу! З дитячими образами треба діяти як із фактами. Частково саме вони сформували нас, отож треба їх позбуватися поволі, щоб не знищити самих себе. Ви зможете, от побачите!;))) Успіху!
Склалось враження що це текст людей з європи чи америки і в мене була впевненність що там більшість суспільства толерантні Ще пустив сльозу після історії про сестру яка захищала брата!!! Про себе не пригадую. Регулярно булінгу не було. Або пам'ять слабка або сам був гардонам. Хлопчика підкалував що в нього око в бік дивиться ,в дорослому віці вибачався)
в середній школі, бо була занадто м'якою і не могла постояти за себе, моє прізвище здавалося всім смішним. в старшій іншій школі деякі "круті" вже не булили, але якось типо зневажливо відносилися, треба ж було один перед одним здаватися крутими))
За відносно маленький зріст. Зараз мій зріст 167 см, але всі дівчата та хлопці в класі були 170 см+. Але скоріше проблема була не в факті зросту, а тому, що я була молодше їх всіх на 1-2 роки, хоча вчилися в одному класі, і вони вважали, що я маленька по всім параметрам, то наді мною можна знущатись. Відношення стали нейтральними тільки тоді, коли в один момент мені все надоїло і я побилася з однією з кривдниць та вирвала їй шмат волосся. Тільки тоді вони заспокоїлись і вислухали все, що я думаю про низ за всі роки в школі. Не вибачились, але і чіпати припинили. Мені цього було достатньо.
В молодшому класі з мене почали сміятися за те що на початку навчального року часто тупив і не розумів сучасні теми. Якось раз в молодших класах я розплакався через психологічні знущання і з цього почали сміятися. А коли я не витримував і починав бійки кожного разу ставало все гірше і знущатися за те що я не влажу у оточуюче суспільство ставало все більше і все образливіше. Все змінилося коли мене просто перевели в інший клас. І за словами словами моїх нових однокласників у тому класі діти дійсно полюбляли знущатися з інших. Були навіть історії коли вони сміялися з них же за те що вони не знають матюків.
У школі з мене почала знущатися найкраща подруга, саме з її подачі це почали робити і інші однокласники. Мені придумували образливі клички, плювали переді мною коли я йшла по коридору, зневажали. Чого? Я сама не знаю. Я була відмінницею, досить симпатична, в мене були турботливі батьки. Але була зажатою, сором'язливою і закритою через це цькування і не могла дати здачі. За це мені дуже прикро. Я все терпіла, і не хотіла міняти школу бо, на мою думку, у цій школі були викладачі заради яких тут варто навчатися. Але і це виявилося оманою, був лише один Вчитель фізики який був дуже гарною мудрою розумною людиною і саме він з усього викладацького колективу повірив в мене і завжди підтримував. Діти бувають дуже злими і жорстокими і частіше їх ставлення до вас не має вагомих причин. Треба не боятися дати здачі, відповісти кривдникам, не боятися, що тобі зроблять боляче. Ще б я порадила, не терпіти знущання, і змінити колектив. Будь то школа, робота тощо.
Булили за те що висока.Я пішла у школу на рік пізніше, тобто у сім років і десь у 6 класі я витягнулась і мій зріст був вже 173см, доки всі ще тільки починали рости, а я вже була висока, інша, не така як всі «мініатюрні» дівчатка. Завжди була «кобилою і робочою силою» як казали мені хлопці, бо ж те що я висока, на їхню думку означало що я можу тягати по сто кг в кожній руці🤔 Я дуже соромилась і була закомплексована. Зараз я розумію що красива і високі дівчата дуже гарні, я б не хотіла змінити свій зріст, вважаю його ідеальним для себе(навіть попри те, що всі джинси на мене зазвичай короткі😅)
У мене по класиці прищі, окуляри (хоча я не одна в класі була з окулярами) і вага...а через вагу і генетику мене булили за мій великий (завеликий для підлітка) розмір грудей. Ну за останнє я не дивуюсь, адже булили за це мене мої однокласниці у яких був менший від мого розмір і це була просто заздрість.
За вагу, спочатку за «зайву», а потім за «недостатню». За зріст, спочатку «дилда», а потім «гном». Принанні, намагались булити, але пишу це для тих, хто думає, що у булінгу за зовнішність є сенс. НІ. НЕМАЄ
Так, мене принижувала одна дівчина в середній школі за те що я була високою, не фарбувалась , була надто емоційною. Через декілька років я дізналася про те що всі хлопці в класі вважали мене привабливою і саме після такої розмови вона почала свої знущання. Зараз вона в Росії , працювала повією в нашому місті, не має хлопця бо всі знають яка вона груба та розпуста(також бігала весь час після 7 класу за моїм старшим братом і робить це й досі)
Булили, бо: був занадто малий і худий, потім занадто жирний, потім бо просто так, а пізніше, бо розкрив дівчині, яка мені подобалася якісь свої секрети, а потім інший друг видав інші секрети про мене. Словом, добре, що мені вже все одно, але часом хочеться повернутись і натовкти їм пики, бо як вони могли. Тому зараз постійно намагаюсь підтримати молодших сестер, щоб вони і подумати не могли, що вони якісь не такі. Хоча низька самооцінка це в нас вроджене напевно.
Ми в дитинстві у 5 і 6 класі били одного хлопчика - свого однокласника. Мабуть тому що він був дурніший за інших і може через те, що в 1 класі прийшов у окулярах. Хоча тоді ми взагалі дуже багато билися між собою, але Олегу діставалося більше - факт. Хоча в ретроспективі мені здається, що якби він ходив на будь-які бойові мистецтва, то ми б його не чіпали. Мабуть психологічно ми схильні ображати слабших і тих, хто не дає відсіч. Але слава богам ми ходили в достатньо престижний навчально-виховний комплекс і там швидко подорослішали й усвідомили, що бути бидлом і гопником - не круто. У 7 класі ми майже перестали битися, а 8 і 9 клас пройшов мирно.
Наді мною не знущались(з дитинства бойові мистецтва, завдяки генетиці я доволі великий, у 1 класі зріст був 133 см, то ж мене боялись чіпати), але і я не знущався ні з кого, а часто заступався. Запам'яталось, зо вся школі часто знущалась з дівчини, ім'я писати не буду, вона дуже гарно вчилась, але у неї були якісь психологічні відхилення. Але ж дітям пофіг, головне - що вона не схожа на інших, на неї часто просто кричали у корідорах, бо достатньо було щось гучно їй сказати і вона починала падати на підлогу і дуже гучно верещати на всю школу, у неї крали речі та викидали їх в туалет, дівчата її заштовхували у туалет для хлопців і т.п. Звісно, як міг я і ще кілька учнів та учениць її захищали, але ж постійно це не виходить. Мама її у школу ходила як на роботу(до речі, дуже вихована, чемна, хороша жінка). Дуже її шкода було, а потім, коли я школу закінчив, про неї не чув і її не бачив. Сподіваюсь, що у неї все добре, бо вона багатотпережила за те, у чому вона не була винна і що, мабуть, сама у собі не любила.
За те що я був бідним ну і за всі побічні наслідки бідноти (одяг, зошити, взуття, оплата якихось книжок), за те що батьки мене насильно водили в секту, за те що я з багатодітної сім'ї, за те що я тихий, за те що я не знав нічого про існування сексу років до 14, за те що я в принципі не мав нічого і не знав і не розумію багато з того, що було в інших дітей, за зріст, за прищі... Та за все... Секта батьків змушувала мене ізолюватися від суспільства.. І це кончене суспільство вирішило що треьа знущатися з дитини за те, які в неї батьки... Я ніколи не забуду як батьки інших дітей прямо в моїй присутності говорили їм не спілкуватися зі мною, не здороватись навіть і ніяк не контактувати... А все про що я мріяв - про друга, про розуміння, про підтримку... Це не діти жорстокі насправді... Це дорослі справжні виродки, і у них, о диво, ростуть такі ж самі жорстокі діти...
Про веснянки і руде волосся жиза. Але бляха, хлопець у 6му класі кинув - я в голосину ору з цього просто. В мене сину 12, він у 7му класі, які бляха стосунки, ви про що 🤣🤣🤣🤣
О, можна складати список: Бідність ( батьки не могли дозволити собі багато чого, що мали інші діти) Батько - п'яниця ( тут пояснювати не треба: всі знали нашу сім'ю, а відповідно і мого батька) Веснянки ( рижий - конопатий) Розкосі очі ( хоча я ніколи не розуміла, що з моїми очима не так?) Україномовність ( селючка, як же інакше) Ім'я ( дибільні рими до імені. Для дітей добирала імена, до яких не можна підібрати риму). Список можна продовжувати. Страшне
Я згадала свої шкільні дні. Брррр... не навиджу! Була дівчинка яка могла розмовляти зі мною коли нікого не було, а коли приходили однокласники вона говорила мені що я дурна ( було багато образливих слів). Вона окрім цого була сильніше за мене ( я займалась музикой, а вона самобороною ) могла мене заламати, бити та інше. Мене цкували що я не вмію писати на рузкому (я після закінченя 4 класа перешла з українско мовної в російско мовну школу. До музикалки було блище) , читала повільно по обох мовах. Из за неї мала клічку "бабуин"из за того що народилась в рік мавпи. Мені говорили однокласники що я страшко і ніхто не схоче зі мною зустрічатися. Р.s: Пробачте за помилки 😅.
Мене хотіли булити за те що я заступався за тих кого булили, я бився з хуліганами, робив їм підстави відбивав у їх дівчат і жорстоко кидав їх потім, а коли вони виросли заставив просити пробачення. І все із-за того, що в цьом світі ціниться сила, фізична, моральна, психологічна та духовна.
Мене будили,бо дітям не подобалася моя зовнішність. Мій батько з Азербайджану, а матір українка. Більшість вважає мене циганкою, негром або асфальтом. Також у мене кучері і я «Вибух на макаронній фабриці».. хоча я не бачу тут чогось образливого, мені не приємно чути що мене не вважають не людину, а асфальтом. Хоча самий пік знущань.. був у молодших класах. Були так звані "продлєнки", де залишалися діти поки не зроблять уроки і вже потім йшли додому. Перший тиждень я була ще ім'ям, а далі "Циганка". До мене один раз підійшла шкільна прибиральниця зі словами: «Твоя матір, гадає?". Хоч більше усього мені шкода хлопця з мого минулого класу(з першої школи). Він завжди був тільки по фаиіліі я ніколи не чула щоб його назвали по імені. Коли треба було роздавати зошити, діти які це робили.. його зошит тримали олівцями, ніби - щось огидне. Наскільки я знаю. Його матір відмовилася від нього і здала у будинок для дітей, поки його не забрала тітка, де було не краще. Далі школа, останні парти, двійки і т.д.
З мене не знущались. Але після того як мама почала ходити в церкву адвентистів в мене з'явилось прізвисько штунда. Пощастило що харю обсипало прищами лише в училищі в 18 років
В мене було 50\50, я мав зайву вагу у дитинстві і був відлюдником, але разом з тим я був кремезний і здоровий, тому мене боялися чіпати але і не товаришували зі мною, був неначе у своїй бульбашці.
Сама тупа причина: мене називали лесьійкою, бо я любила аніме і носила сукні в клітинку, була тихою. За це і булили. Ну і ще, в 14 років в мене не було хлопця. Також за те, що моя родичка була викладачкою математики. Я не впевнена, що це прям булінг, бо фізично мене зачіпати боялись, але дуже не любили, в принципі я їх також. Зараз вже на магістратурі універу, але все ще ненавиджу колишніх однокласників та згадки про школу
Малі цицьки(мені було 11 хахаха) і те, що "жирна"(а на той момент я важила менше норми) Звісно, це були не справжні причини, тим хлопцям просто треба було хоч щось, щоб мати змогу задовбувати мене. До речі, я ще й більшості з них на той момент подобалась. Ось таке суворе життя 5-класниць:(
Причини булінгу в дитячих колективах,дідівщини в армії,знущань на зонах ,в дитбудинках та інших закладах посуті одна-небажання,нефаховість та аморальність тих,хто повинен керувати,контролювати процесом,направляти.Байдужість відсталість чи аморальність батьків,вчителів,начальства.У масі своїй дорослі -безвідповідальні,егоїстичні та нефахові в організації колективів,як люди.Тому в таких колективах правлять тваринні порядки.Лише де відібрані більш розвинуті,миролюбні,творчі люди-там вони милосердніші та цивілізованіші -медики, художники,музиканти.Хоча й там бувають різноманітні пригоди та інтриги.Людина взагалі та ще тварюка!І я не виключення,коли зачепити за живе...
Боже, гетерохромія це один з найдивовижніших та гарніших видів мутацій )
@@araberaraber4432 Тому що, я вважаю це гарним )
@@fenfix2399 не потрібно переборщувати і ставити гетерозромів вище людства вони такіж самі люди а глузують з них напевно тому що їх такі люди як ви ставлять вище людства тіпа шо вони красивіші розумніші!ні от якраз такі люди як ви і вині шо мутованих людей типу гетерозромів цькують!
@@ІраСтокротян-й7ю Я виказав свої вподобання і цим аж ніяк не винен в булінгу. А ви віднеслись до цього "жадібно" та навіть агресивно, вас це тригернуло, то може як раз ви і є джерело булінгу у цьому ключі?
Та сама думка! Дивовижна штука!
Ця штука стала модною лише останні кілька років. Раніше це було "дивно" і люди вдягали лінзу на 1 око щоб матт однакові очі.
Зараз можливо важко це уявити, але в дитинстві мене цькували за українську мову. Це був мій підлітковий вибір в російськомовному оточені. Зі мною відмовлялися говорити і дружити однолітки а старші говорили що я горда і грішна. Але нащастя це не тривало довго. Згодом всі звикли і перестали мене булити. Деякі навіть згодом говорили компліменти за мою українську.
Із мене теж через це постійно сміялися, весь час кривляли, як я розмовляю (хоча говорила я нормально, не суржиком, бо вдома ми завжди розмовляли по-українськи). Тепер уже ті, хто сміявся, самі намагаються перейти на українську. Я випередила свій час😄
Мої батьки переїхали із одеської області в саму Одесу, коли мені було 3 роки. З того віку я зрозуміла, що треба приховувати всіма силами від оточуючих, що ми спілкуємося українською між собою. Булінг починався ще з садочку. Мені пощастило, я швидко захворіла і місяць не ходила до садочку. А коли повернулася, мене вже всі забули і знайомилися зі мною заново, але я вже прикидалася російськомовною
Навіть сьогодні, це нікуди
не поділося.
Співчуваю... а можу я Вас запитати, з якого Ви міста? Де було таке ставлення? В якому році?
@@yuliiashtamova2155 так само. Переїхали із Кіровоградської області до Одеси, коли мені було 3 роки. Як тільки мене не перевчали: казали, що це сільська мова, що я повинна соромитися, сміялися. Досі тяжко повністю перейти на розмовну українську, бо пишу добре (голова варе), як відкриваю рота - гірше будь-якого суржика. Та й зараз дурних в Одесі дуже багато, які у магазинах сперечаються, чому це їм щось кажуть українською... Дурні люди - гнійна рана держави.
08:33. Росіяни не перемогли нацистів. Вони лише були складовою тієї держави (СРСР. 16 республік) та складовою інших країн, які брали участь у другій світовій війні. (я все правильно написала?).
Про булінг. Скоріше за все мене булили за те, що я була тихою мишею, тихо розмовляла, або зовсім не розмовляла (а нашо? Типу я не маю гадки про що говорити) "она разговаривает". Боляче.
це амерікос якись написав , а авто просто переклав
Дякую що написали це. Я хотів точно так само написати
Власне, 15 республік. Карело-фінську приєднали до рсфср і стало 15. І вірю, що нащадки того російського типу переможця нацизму сповна відчують на собі хейт за свій нацизм та трагедію, яку вчиняють зараз.
8:18 росіяни такі росіяни. "Я кращій за тебе бо я росіянин" а найсмішніше що це не росіяни перемогли нацизм, а нацизм переміг їх. Вони і є нацисти.
Все правильно. Тільки республік тоді справді було 15. І так, Британія взагалі почала воювати з нацистами з 1939-го. А без ленд-лізу совок би банально хіба що дрючками против танків воював. Як, в принципі, в було до ленд-лізу
Діти жорстокі, а цю жорстокість вони переймають у своїх батьків/опікунів. Недолюблені діти - жорстокі. Мене булили в школі за все що можна: ластовиння, фігура, криві зуби, одяг, українську мову (в класі були діти які розмовляли російською), перелічувати можна довго.
Коли я закінчила школу, то раділа як немовля що це пекло закінчилося.
Буллили просто за те, що існую. За одяг (хоча я не гірше інших вдягалась, думаю просто вже декому не було до чого до**атися), за високий зріст, за брекети, що лівша, на фізкультурі з мене теж настільки сміялися, що я майже семестр не ходила на цей урок і мені ледь не влупили н.а. Благо вчитель виявився адекватним і зрозумів, чому я на уроки не ходила. Коли я прийшла здавати нормативи, а в днокласників зразу смішки на всі 32, вони не встидалися у відкриту так виражати свою зневагу. Це ж так смішно що я правильно (!!!) закидаю м'яч в баскетбольний кошик. Тому вчитель поставив мені не найгіршу оцінку за семестр. Потім знущання дійшли до точки кипіння, я нарешті перевелась в іншу школу, а той вчитель через декілька тижнів звільнився з тої школи через мій старий клас.
В новій школі був друг дівчини, яка мене більше всіх булила і вона через нього намагалась мені в новій школі псувати життя. Але той хлоп швидко зрозумів, що обрав спочатку не ту сторону, адже він опинився в тій школі з тих же причин що і я. В цілому це не сильно вплинуло на мої найкращі останні три місяці шкільного життя, де був дуже дружній колектив, в який мене з радістю прийняли.
Далі були коледж і університет, де я зустріла повно крутих людей, з якими досі спілкуюсь.
це сильно
Боляче пригадувати. Діти бувають дуже жорстокими і завжди знайдуть до чого причепитися, якщо ти чимось відрізняєшся.
ні це не в дітях справа просто дорослі стриманіші )
@@ІраСтокротян-й7ю так. А іще все йде від батьків. Не уявляю, щоб моя дитина так із кимось поводилася, а я спокійно до того ставилася
ну а ще у дітей та підлітків недокінця розвинена півкуля за самоконтроль вона може розвиватися до 24 років якщо не помиляюсь такшо треба ставитися до цього в сього з розумінням!
Мене теж у дитинстві цькували через гетерохромію. Також я мала (і маю) дефект мовлення та дуже бліду шкіру, тому вважалася "дивачкою". Зараз комплекс щодо очей у минулому, але за інше отримую образи досі. Це ніяк не сховати, і я вирішила робити навпаки -підкреслювати особливості. Першим кроком було фарбування волосся у рудий, що додає образу "відьми" повноцінності. Зараз я навіть маю магічного помічника - чорного кота :)
Моє дитинство в школі було жахливими. Мене булили за все, за зріст, бо я була висока. В молодших десь до 9 класу я була занадто худа для такого росту. Також я не могла вимовляти букви "ж, ш" (а зараз вже навчилась) і картавлю з самого народження і до цих пір. Знущалися за мої "каплоухі" вуха, за те, що в мене на обличчі досить добре видно вени під очима бо тонка шкіра, і говорили, що це синці. За те, що я писала твори, і писала власний роман(який на жаль не закінчила). В сім'ї мене ніхто не підтримував, мати била мене і принижувати, через це я не могла постояти за себе але в 17 років я обірвала зв'язки зі своєю родиною. Отримую скоро свій диплом молодшого бакалавра в коледжі і навчаюсь в університеті на перекладача 3 мов, і до цього писала власну книгу. І в 19 років вийшла заміж за військового в жовтні минулого року, і я щаслива 🥰❤
Чудово те, що чудово закінчується! Щастя вам
@@mrstekolshik дякую, і вам також!
@@valeriakulinichenko знайшла каблука а потім такі як ти кидають військових. Фу
@@АнтонГупал з чого ви взяли що я його кину і чоловік каблук? В нас скоро перша річниця шлюбу, і ми дуже кохаємо один одного, я дуже хочу від нього дитину. Ви помиляєтеся щодо мене!
булінг просто так. не важлио, високий, низький, худий чи товсти, булінг був просто тоу що він був. Подорослішавши, я намагалася зрозуміти чому мене чи моїх знайомих булили.
Я достатньо весела, красива і багато моїх співрозовнків казали, що їм зі мною завжди цікаво спілкуватися і от така вся "чудова", я довго не могла зрозуміти чому ж моє дитинство було сповнене цькування, а потім я зрозуіміла що "просто так". Не було прчин для булінгу, а я була не особлива і не єдина в своєму стражданні, було просто повно дорослих яким було начхати на те що діти роблять, які закривали очі, говорячи "ну без цього ж виросте, зовсім безхребетним створінням", замість того щоб втрутитися.
Справжня причина булінгу (і для жертв і для агресорів) - знущання дорослих над цими дітьми. Одні діти приймають бік агресора (частіше все ж вони й не є жертвами для дорослих, а більше свідками агресії), інших дорослі атакують і роблять невпевненими, що видно іншим агресорам.
Я зневажаю таких "сліпих та глухих" дорослих. Їм варто було б взагалі не мати дітей і не мати з ними нічого спільного
Аналогічно. Жив як в пеклі. Зараз 38. Своє підприємсто, бокс, тенніс. Більше 50 країн. Хоббі подорожі. Марафонець- перші 42 км пробіг без зупинки навіть не тренуясь (бокс тренування 4 рази на тиждень). Жіночою увагою більш ніж не обділений. Зп все в нормі. Але звичайно як шрам дитинства залишились і комплекси і невпевненість
@@Артем-с3ы4х тут не тіндер))
@@salam1989salam бачу з розумом в тебе так собі, не надто кмітлива. Але це не привід також знущатися із людини(
Булінг за музичний смак, бажання вчитися, орієнтацію, наслідки депресії, що потягнув за собою усамітнення та невпевненість на довгі роки. Це просто holy shit.
Моя підтримка всім, кого цькували чи цькують не залежно від статусу, місця, віку тощо. Ви не самі 💔
На мене взагалі помилково повісили нетрадиційну орієнтацію. Нічого проти людей з нею не мав і не маю, і було дуже образливо, коли від тебе "тікають", як від "хворого". Дуже дивна була ситуація, з однієї сторони я розумів, що вони несуть якусь дичину, з іншої, мені ставало огидно від того, що за таке можуть цькувати. Найгірше почалося тоді, коли я вирішив відрощувати волосся... Зараз я навчаюся на першому курсі університету, і ніяких проблем не має. Зате, я виріс порядною та толерантною людиною. Ось така дивна історія😶
@@HieiUAу мене друг був гей. Не розповідав він про це нікому, бо боявся, що будуть ставитись у кращому разі як до вас з тією різницею, що він реально був гей. Коли я дізнався(скоріше здогадався, бо помічав не раз, що він заглядаються у людних місцях на хлопців, або ніяковів, наприклад, у кафе перед офіціантом (я так само раніше ніяковів перед симпатичними офіціантами), а потім я запитав прямо і він прямо сказав, що так, я правильно все здогадався), то не відчув нічого поганого з цього приводу. Яка мені різниця хто йому подобається: хлопці чи дівчата? Він чудова людина, дуже надійний друг, котрий завжди прийде на допомогу, з ним приємно спілкуватися. Люди якісь дивні, коли заходиться питання про це. От якби мені якийсь друг сказав, що йому подобаються маленькі хлопці чи дівчата - от коли б я реально занепокоївся
В один момент я прийшла до школи в гарній сукні на день фотографії, класі у 9. Сукня комусь здалась короткою і через це частина класу почала спочатку пліткувати у мене за спиною, обзиваючи шльондрою. Так-так, це було лише через сукню, інших приводів я не давала - була звичайною відмінницею. Ніхто не наважувався булити мене в обличчя, але мені з того моменту почали постійно кричати в спину "хвойда". Я йшла додому і ненавиділа себе, думаючи, що не маю права на існування.
В один момент весь клас збирався в поїздку до лісу і чмо, яке мене булило більше всіх, феєрично обісралось, думаючи, що мене не включили до чату, де всі обговорювали цю поїздку. Він раз з десять там написав, що я проститутка, хвойда, шльондра (усі синоніми нагуглив, ага) і що мене не потрібно звати з собою в поїздку, бо я ще і "шестірка" (а це, напевно, тому що я пару років назад пожалілась батькам на синець під оком, який мені набив інший дебіл - друг того чмо). Дівчина із цієї компанії, яка підбурювала своїх друзів-мудаків мене цькувати, спеціально кидала мені в лице м'яч на фіз-рі. Наступного разу у мене від цього зірвало кришу і я їй від душі вмазала. З того моменту фізично мене ніхто не чіпав, але плітки розпускали і слатшеймили і далі.
Промучилась з цим класом мудаків до кінця 9 класу, а потім забрала документи. Зі мною ще довго через це не віталась класна керівничка, якій не просто начхати було на моє цькування, а вона ще й сама іноді робила наче навмисні вкиди, які провокували моїх булів.
Довгий час не могла зрозуміти, що я такого їм зробила, що вони так мене ненавиділи. Пару місяців тому приїздила до батьківського дому, погортала альбом, де фотка в тій самій сукні, через яку все почалось, і зрозуміла, що я була в той день неймовірно чарівною.
Зараз я жалкую лише про те, що сукня мені і справді тепер дуже коротка.
Мені хочеться обійняти усіх людей, яких колись цькували, або яких цькують зараз..😭
Я знаю як це бути білою вороною або тою самою самотньою дитиною, яка нікого не тривожить..
Те, що робили мої однокласники не можна назвати знущаннями. Це були просто дитячі дурості і все. Але це зіпсувало мені життя навіть сильніше ніж могло. Хоча впевнена, що мої однокли навіть не здогадуються, що покалічили мою психіку...
Хоч мене ніколи не булили в школі, я теж готовий обійняти всіх дітей, над якими знущаються однолітки. Треба мати розуміння і співчуття до живої людини. Хай там як вона відрізняється від інших
Ти не самотня
Не раджу всіх, бо у багатьох депресія, з цієї причини цім людям важко навіть доглядати за своєю гігієною, а це приводить до поганого запаху, а також цім людям за це соромно
На жаль, в мене зараз щось таке подібне(
Класика: булили в молодших класах, бо я була висока. Через це я довго соромилася свого зросту, горбилася. В дорослому віці вже зрозуміла, що довгі ноги це красиво!!!
Мене також за це булили, і я горбилась, але подорослішав я почала займатись йогою і все минуло. Як ніхто розумію вас! Особливо коли ти ще й худа. Я впевнена ви надзвичайно гарна, і я рада, що подорослішав ви зрозуміли, що з вами все на самому ділі в порядку 💗
І мене також! Який у вас зараз зріст, дівчата?
@@Crxtvubyszrntcr в мене 178, і до 10 класу була найвищою серед однокласників, потім 1 хлопець був вище мене
@@valeriakulinichenko в мене 185) в школі також був десь 178
Розумію, але коли дорослішаєш , розумієш що це круто. Ти крута
Мої батьки глухі, знаю мову жестів десь років з чотирьох, в початковій школі завжди кривлялись і імітували рухи жестами, сміючись з цього, тому в середній та старшій школі (я перейшла в іншу) майже ніхто не знав мало не до випускного, що в мене така сім‘я, хоча зараз (і навіть тоді при незнайомцях) на вулиці/в транспорті, коли я з мамою і спілкуюсь з нею жестами, нітрохи не соромлюсь, на питання її, чи некомфортно мені з нею вільно спілкуватись на людях - я завжди їй відповідаю, що пишаюсь тим, що знаю жестову мову завдяки їй!
Хоча мені навіть дотепер кажуть, що я розмовляю занадто голосно, самі розумієте чому.
Будити за таке? Ідіотизм. Ми навпаки поважали людей які мають такі навички
За хлопця що став пілотом тупо дуже радісно)
Мене були в середніх класах(бо я тупа потвора і повний тормоз,іще погано навчалася у школі), подруги були такі що я не знала як від них відчепитися. На випускному, коли всі друг друга обіймали, мене проігнорували абсолютно всі крім моєї подруги.
Я таки закінчила школу, вступила на навчання пройшла ЗНО, але потім настала друга біда безробіття і це почалося при Януковичу, точніше я втратила роботу, а іншої не знайшла те що знаходила мало платили. Довелося повертатися додому, з боргами і безробітною.
І знову булінг, все почалося із фото мого двору які я викинула в інтернеті в групі у в.к всі пристали, які ті фото не такі: прийшли місцеві курки і знову булінг. Але на випускному, я собі поклявся, я більше не буду жертвою. Я розійшлася у відповідь, так що мало не здалося: я їх хіба так матюкала.
Знаєте в цій ситуації мене скурвило не булінг: а те, що підтримали, бабу котра розвинула ноги, вискочила заміж за рашиста і жила в Криму за рахунок батьків, а той за неї старший на 17 років. Вона, матюкала вчителів у школі і била однокласників.
Все взагалі абзац!
Значить як ти безробітний і ходиш наймаєшся на городи, то працюєш у татових теплицях то займаєшся репетиторством. Так, ти нездара, а тут тварюка котра: какая разніца, вона просто брехлива хвойда.
Але вона нормальна!
Я почала їздити на заробітки, бо у місті ніхто мене утримувати не зможе, як роблять це інші батьки.
Потім почалася війна, вона безробітна, чоловік її б'є та заїхала до батьків за продуктами, і ховалася не виходила із сином з двору.
Я їй іще раз нагнула, її подруга заявила треба вміти прощати людям усе: я нічого їй не пробачу. І к@цапам теж, я буду захищати свій дім, свою землю, свою країну і свою сім'ю. Я волонтер, я буде під окупацією 5 місяців, ми виїхали. Я тоді пройшла через пекло.
Все буде Україна! Слава Україні, Слава Нації. Ну п#здець М@сковитській п€дерації.
З мене знущались через вагу (я була повненька), розум і бажання вчитись, дешевий одяг та емоційність. Було дуже важко(( Але цей жахливий досвід навчив мене цінувати добрих людей і тепер я дуже люблю своїх близьких❤
Ситуація проста, булили бо виявився недостатньо сильним/хоробрим, усе інше ("ластовиння", "тиха дитина" чи решта причин) тільки виправдання своєї слабкості
В мене завжди на це одне питання - ДЕ ВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС БУЛИ ДОРОСЛІ??? Коли вони перестануть бути сліпі і глухі до дітей???? Це їх ОБОВ'ЯЗОК виховувати і захищати дітей!
А дорослі не вважають це проблемою. А навпаки стають у чергу, щоб познущатись ще. Надіюсь теперішнє покоління любитиме своїх дітей😢
@@bohdankadubynjuk7420 я теж на це сподіваюсь...
@@bohdankadubynjuk7420 я теж на це сподіваюсь...
Почалося все в школі із-за української мови, змушували сказати: "ещё". Мені важко це давалося, так як я не розмовляла російською. Потім доходило до бійок. Так, булили в Україні із-за української мови 🥴 ненавиджу російськомовних!
@Dmitriy Rado Більшість саме така. Проте є чимало невиліковних випадків. Отож якщо з людиноподібної істоти не вдається вибити ґуззкафаміґа, то валіза-вокзал-Воркута!
Саме так, із мене теж знущалися частково через мову. Я остаточно перейшла до української у восьмому класі (то був початок двотисячних). Місяць мене ігнорували, а потім почали погрожувати моєму життю. До того аж таких погроз не було, до речі, хоча я й так ненавиділа школу саме через однокласників. Отож вихід відшукали швидко: зміна школи - це профіт!
Гетерохромія - це дуже рідкісна і надзвичайна "фішка". Як на мене, це просто здоровенний + до зовнішньої привабливості людини.
Шо це
@@latextoy1366 глаза разного цвета.
@@TooCoolToSpeakLess дякую
Я колись навіть дуже жалкував, що у мене її нема) у мене тільки стандартна фішка - мої карі очі становляться горіхового кольору коли я в гарному гуморі і становлять чорними, як смола, коли злюся і можна по відтінкам зрозуміти, наскільки я злий або наскільки у мене хороший настрій(ну, дівчина моя швидко розуміє, тому навчилась мене швидко заспокоювати, буквально дотиком. При чому на неї я ніколи не кричав і не кидався, борони боже, але вона знає, як я реагую, коли бачу мудацьку поведінку, особливо від п'яних, бо у самого батько був алкашем і я на дух не переношу п'яниць). То ж погоджусь, це реально красиве "відхилення"
Я був з бідної сім'ї і носив дешеві речі з секонду за що отримував насмішки, також мав тривожність з самого дитинства і не міг постояти за себе. Прямо комбо щоб тебе вважали нездарою, насміхалися та били. Більш менш відчув себе людиною аж в після 25 коли змінив місто і почав все з чистого листа
Мене називали "німа" через те що мої батьки мають ваду слуху. В дитинстві я сердилася на моїх батьків за це.
Досить довгий час я не могла пригадати хорошого з дитинства лише образи. Але робота над собою за участі психолога допомогли мені згадати приємні та радісні моменти.,пробачити кривдників та любити власних батьків.❤
Вчителька англійської мови булила дуже сильно перед всім класом, просто тому, що могла. Вона знущалася ще над деякими з мого класу, але чомусь я їй не подобалась значно більше. Я йшла на золоту медаль, вона мені поставила 7 в табелі...
В школі булили за те, що я зустрічаюсь з хлопцем, який по всім міркам "крінж" ( ну бляха, навіть за це... тобто школа обирала достойних та ні)
Коли я поступила в університет, мене булили, що я розмовляю українською, і що я з села. За те, що я родилась і виросла в селі мені пригадують до сих пір.
P.S. мені 28, я успішний фотограф, у мене мама вчителька, я завжди була освіченою, вихованою, охайною.. які там ще стереотипи, про сільських людей?
Мені тато любив повторювати приказку що, По гроші їдь до міста, а по мудрість на село .
Ці люди, які вас ображали є повними кретинами і дурнями . Вже мовчу , що перевірку на людяність вони теж завалили.
А в якому виші Ви вчилися, якщо не секрет? Для університету і людей старше шкільного віку це вже дивно - за таке булити. Цілком можливо, то було просто зборище дегенератів (я вже давно закінчила універ і думаю, що можу застосувати таке жорстке слово). Я теж все життя говорю українською, але ні разу не стикалася із булінгом з цієї причини - навпаки, люди часто переходили в розмові на українську. Цікаво, чому у нас з Вами різний досвід, від чого це залежить. Але сподіваюся, що зараз у Вас все значно краще)
@@Olena.P. вперше зіткнулася з булінгом щодо "ті з села, патамушта разгавариваеш на украинскам", спочатку в Києві, потім в Харкові. Зараз живу в Черкасах, і років 8 назад теж було декілька таких моментів. Це було не массово, слава Богу, скоріше поодинокі випадки з цілью принизити та самоствердитися в компанії. Але були люди, яким жорсткіше перепадало, ніж мені. Я змогла адаптуватися, все переводила в жарти, знайшла друзів, які були за мене та підтримували. P.S. не називаю назву вишу заради власної анонімності, бо мені так спокійніше.
Коли я була в молодших класах,то моя класна керівничка, яку обожнювали всі в класі, крім мене, через її ставлення до мене булила мене. Коли я перейшла в перший клас до неї ( це була середина осені ) , то булінг з її сторони почався не одразу, а поступово. Я досі не розумію чому вона вціпилась саме в мене. Я за натурою дуже екстравертна людина, але на її уроках я боялася сказати навіть слово, бо вона почала би якось знущатися наді мною. Одного разу, десь в 2 класі, вона навіть написала мені цілу поему в щоденнику для моєї мами, що я вічно мовчу на уроках, а коли вона починає мене щось питати, я починаю плакати. А плакала я, бо дуже її боялася. Вона завжди знаходила до чого пристати, або принизити мене перед усім класом: одного разу вона викликала мене до доски, я в списку була завжди передостанньою, і вона нікого до мене не просила переказати проєкт, який ми повинні були читати. Вийшовши, вона спитала мене , чи можу я переказати все те, що там написано. Я відповіла ні, бо я навіть не готувалася до цього, потім вона повернулася до класу і почала говорити дітям, що мов хто ще робив цей проект з мамою ( вона зробила висновок, що я зробила цей проект з мамою, і через це не могла його переказати ). В класі підняла одна дитина руку, але то була її улюблениця, на яку вона не звернула ніякої уваги. А далі вона почала читати мені мораль, що завжди мама мені робити все не буде і я виросту дурною. Але я робила той проект з мамою, бо фізично просто би не встигла його сама зробити, бо після школи я "жила" в залі. Я займалася професійно художньою гімнастикою, і приходила додому після 8 вечора. І вона це знала , але їй було все рівно. А в 4 класі, коли мама пришла забрати табель, вона кинула моїй мамі його, як непотріб. І через зуби сказала вітаю. ( Я на відмінно закінчила 4 клас ). Не знаю,що зробила мама потім, напевно, просто пішла з класу. До речі, я подобалася її онуку, який навчався зі мною в класі, можливо, шару ненависті до мене додало ще і це
Бо я була не такою як всі, моя багатодітна сім'я не могла купувати мені модний одяг та різні модні речі якими могли вихвалятися однокласники, до того ж я не вимовляла певні звуки та букви і моя мама, якій вже тоді було за 50, вірила що все минеться, що мені не треба голити ноги, що мені варто вдягатися так як вона хоче...так що я зібрала "комбо" для подальших глузувань однолітків, але коли я намагалася щось змінити мені забороняла це робити мама бо на її думку вона робила все щоб зробити мене щасливою. Навіть деякі вчителі були бо я не моя сім'я не могла подарувати красиві та подарунки їм на свята чи дати хабар. До того ж я україномовна киянка яка вчилася в Київській школі де говорити раш*ською було модніше ніж зараз. Мені не подобалися серіали які були модні на той час. Все дійшло до того що я ніколи не була на своїх випускних бо навіть отримувала погрози від однокласників. Але на щастя все кардинально змінилося в мої студентські роки, мої одногрупники виявилися прекрасними та цікавими людьми з якими я досі товаришую і дійшла висновку що іноді все залежить від оточення навколо вас й остаточно я переконалася в тому коли потрапила працювати в одну з рекламних агенцій й їх керівництво виявилося вельми токсичним та абюзерським, моя керівниця всю провину викладала на мене, я терпіла бо гарно платили але потім коли мене почали обзивати і вже називати мене токсичною то я пішла й у слід почула "будь вдячна що ми не зіпсували тобі трудову книжку". Добре що звараз в мене інша робота та гарний начальник.
Як зізналися ті, хто мене булив, вже після закінчення школи, вони це робили, бо я була найгарнішою дівчиною у школі, але не дбала про себе. У середній школі, саме коли почався пубертат, моя мати почала дуже сильно пити, стала справжньою алкоголічкою, тож не було нікого, хто міг би пояснити мені, що моє довжелезне прекрасне волосся потребує не лише шампуню, а й кондиціонеру, що волосся на тілі та обличчі (вусики та брови) треба видаляти у салоні або вдома воском, ніхто не купував одежу зі мною. Тож до школи я ходила у безформених джинсах та светрах, волосся завжди було заплутаним та пожухлим, ще й вусики та надмірне волосся на руках. Через постійний стрес та погане моральне оточення у школі та вдома мені також було начхати, як я виглядаю. Знущалися наді мною більш морально (обзивали, принижували) але я відчуваю, що наслідки цього так і залишилися зі мною. Мама померла, коли я була у восьмому класі і як би це не було жахливо, мені стало легше. Я почала розуміти, що коїться, але кардинально вирішила нічого не міняти до закінчення школи. В мене було дві подруги у класі, які й досі мої найближчі люди (нам по 30 років) і я вдячна за них. Та й взагалі, за те, якою людиною я стала. Хто зна, чи не стала б я самозакоханою стервою чи щось гірше, якби була популярною та користувалася своєю зовнішністю. Булинг дозволив мені зміцнити свій характер, оцінювати людей тверезо та не зважати на зовнішність. Тож мабудь я повинна буди вдячною за це, зоча тоді я серйозно замислювалася, чи не прийти мені до школи з ножем та скінчити все. 😅
ви не маєте видаляти волосся з тіла чи обличчя, якщо самі не хочете.
8:27 Очікувано від росіянина...
Дякую за порушення цього питання. Для мене воно поставало у такому вигляді: щось не так зі мною чи з оточуючими мене дітьми. На жаль батьки впевненно пояснювали, що так, проблема в мені. У дорослому віці дізналась, що є інтроверти та екстраверти, різний рівень емпатії у людей тощо. Нещодавно було дуже боляче спостерігати дитину "аутсайд" у підлітковому колективі на урочистому заході, водночас я раділа, що це не моя дитина, інші батьки зробили помилки, ті самі, які зробили колись мої.
Коли я був педагогом, приходилось багато воювати з булінгом. Вчителям (совєтським ще) пофігу. Інші дивилися на мене, як на вискочку, який хоче типу "захапати місце директора і т.п.
Але вдалося вийти на контакт з сірими кардиналами, які помогли мені остаточно закрити цькування в школі.
Чи був хепі енд? Ні.
Я тепер не педагог, я простий IT. Коли я пішов, коли сірі кардинали випустились, все пішло по колу
А ще дуже сильно булять самі вчителі. Особливо старші.
Але на щастя, діти міняються, на відміну від вчителів.
Особливо зараз на тлі війни
В нашому класі середньої - старшої школи була компанія з 3-х дівчат, які знущалися з однокласників та однокласниць. Кололи голками, відрізали, виривали волосся, душили, били головою, штовхали, словесно ображали. Особливо хлопців. Хлопцям не дозволяли чинити опір, бо "ти ж мужик, у дівчат гормони, потерпи". Ані вчителі ані керівництво не звертали уваги на знущання. Дізналась, що ці дівчата після випуску не раз потрапляли до поліції
І що з їхніми батьками ніхто про це не говорив?
На 99% впевнений зараз цi геройки або в рядах фемок, або шукають папiкiв щоб давити бабло.
@@fgcjkd більшість вчителів казали "ну вони ж просто граються, дівчатам можна битися". Пару вчителів намагалися "поговорити" з батьками, але розмова обмежувалась млявим "ай ай ай, балуватися не можна"
@@archie2.8мені здається друге. Хіба що не феміністки а мужененавидниці. Або сидять в тюрмі
@@HaZzzBroце одне теж ненависть до чоловіків як сексизм та міщогінія
Всіх жертв булінгу хочеться обійняти і захистити...
з мене знущались за те що я не така як всі, я глуха і тому ношу кохлеарний імплант. Я була тихою і нікого не турбувала.
Усе було набагато гірше, коли про це не вміли розповісти. У дитини не було слів і навіть розуміння того, що може бути якось інакше. Добре що це змінилося.
Мене були за акне, за те, що я "страшна", за те, що дивлюсь аніме, і за те, що я нетрадиційної орієнтації. В основному це були хлопці. Все ще відчуваю деяку неприязнь до чоловічої статі, але вже краще. Я пішла після дев'ятого класу в коледж на творчу спеціальність, і всі люди тут просто сонечки! Я знайшла дуже близьких друзів, завела багато знайомств і поза коледжем і змогла стати щасливою, люди навколо роблять мені компліменти і кажуть, що я гарна. Хоч проблеми зі школи мене навряд чи до кінця покинуть, але я рада, що змогла з цим справитись!
Переїхав із Сумської області до Криму в Феодосію, білили у дворі за українську мову. Я сам народився в місті Харків, батько військовий, до занять боксом захищався підручними засобами.
Там багато було придурків які вважали себе кацапами, ще були ті діти батьків які служили в військових частинах рфії на території України. Жив там з 1999 по 2014.
Я гадав що я був кретином. Мене також трохи чминили хз за що но і я так робив хз за що. Тільки з віком зрозумів що це явно не нормально і не здорово. Учителі явно повинні за цим слідкувати. Діти ж тупі що пробка і жорстокі
Є і вчителі тупі (парадокс) і вони поняття не мають що з цим робити
Моя дочка у 8 класі, каже, що їм постійно розповідають про булінг і закликають розповідати, якщо щось таке трапиться. Може, наше суспільство це явище переросте?
8:15 Росіяни як завжди... Чому я не здивований?
Угу. Свастики малюють вони, а нацисти - всі інші.
Мене булили через те, що ми з однокласником домовились дружити. А він зустрічався з іншою однокласницею. Тоді всі дівчата (за двох вийнятків) почали мене булити. Спочатку було образливо, а потім зрозуміла що це класно бо в оточенні різко зникли всі тупі люди.
З ним ми спілкуємось досі. Невдовзі вони ррзійшлись
За те що я українка. Моя мама поїхала в Італію коли мені було 5 років, і мене відправили до моєї тітки в москву, я там вчилась з 1 по 7 клас. Далі 7,8 і 9 я повернулась до бабусі у Львів, потім бабуся померла і мене знову відправили в москву. Я повернулась в ту саму школу в якій вчилась, до тих самих дітей, які раніше нормально зі мною дружили, але 10 і 11 клас мене булили, називали хохлушкою, Тимошенкою, салом і тд. Було дуже образливо. В 19 років я повернулась додому в Україну, це був 2011 рік, зараз мені 31 і я ні краплі не шкодую про своє рішення повернутись в рідну країну
У дитинстві над мною жартували та дражнили за мою любов до драконів. Я малювала їх завжди та обожнювала. Це пасивне знущання призвело до того що я закрилася та перестала робити та любити те що мені справді подобається.
У іншій школі над мною знущалися без причини. Просто докопувались та підкалували що я читаю багато книг та не с ким не спілкуюся.
Діти жорстокі, особливо підлітки.
У молодших класах з мене знущалися через мої вуха. Вони не круглі, як в моїх однокласників а доволі довгі. Однокласники насміхалися з мене, аж доки я не вирішила не звертати на це увагу. Потім причепилися до моїх очей. Вони сірого кольору, і це доволі рідкісно, але це спричинило булінг. Усі діти казали, що в мультфільмах та історіях сіроокі завжди жорстокі та лихі. Досі почуваюся пригнічено, коли натрапляю на негативного сіроокого персонажа( Зараз в старшій школі з мене знущаються багато за що: за мої смаки, за те що я не знаюся на моді, абсолютно не жіночна, не ношу макіяж, не маю соціалних мереж, читаю книги і т.д. Але я пишаюся собою. Своєю зовнішністю і вподобаннями. Якщо ви переживаєте через те саме, просто не слухайте їх.☺
Бляха, цькувати за сірі очі, яка ж нікчемна дурня. Ви молодець, тримайтеся своєї лінії.
Тримайся, в університеті (зазвичай), більш адекватні люди. Вже скоро закінчу перший курс, а досі в шоці, що вони можуть бути настільки щирими та добрими. Це дуже мотивує.
Доречі, теж пишався собою, коли дивився на "бидло" з мого класу)
6:20 ну це тупо я, вчителі та дурні одноклассники вважають мене сором'язливою, тому не спілкуються зі мною та жартують, я найдоросліша у своєму классі, мені не цікаво з ними, коли приходить хтось новий в класс, вони говорять їм не спілкуватися зі мною, тому що я нудна, але вони навіть не знають яка я, тому що моє життя починається коли я вихожду зі школи під кінець дня.
Знаєте, це вельми небезпечна позиція. Обговоріть її з тими дорослими, кому можете довіряти, й забезпечте собі душевну рівновагу! Це до ката важливо. Я була такою мудрою і спокійною особистістю, що зрештою мала змінити школу, бо мене погрожували вбити. На щастя, у другій школі діти були адекватні, ще й учителі круті. Инакше я би просто полишила школу ще до кінця навчання й мала б вельми серйозні проблеми з законом... Не раджу!
Мене цькували за прищі на обличчі. Я багато років відчувала невпевненість через них.
Але потім я розібралась зі збалансованим харчуванням і тепер моє обличчя чисте і здорове😊 це такий кайф - не використовувати тональний крем!
Висновок такий діти до**** до любого незалежно що робиш
Булінг в школі - це одна з причин чайлдфрі, бо немає нічого гіршого, ніж бути дитиною
Школа зло. Захоплююся своїми одногрупниками в університеті. Нарешті, можна просто бути самим собою, і не паритись😍
Буллінг у будь-якому середовищі дуже огидне явище. Але все одно найбільш болить та впливає коли це в сім'ї😓
Мій колишній розповідав, що його чморили за руде волосся, але зараз я думаю, що він уже тоді був покидьком
😄😄😄
До речі, гарна аватарка))
Оойй, за що мене тільки не цькували 😰 за одяг, за ходу, за висипання, за мій голос, за нікнейм в соц мережах, за моє житло, за моїх батьків... коли поводилась надто тихо, коли, навпаки, заявляла про себе, коли отримувала високі оцінки, коли отримувала низькі оцінки, коли проводила себе легковажно або, навпаки, була надто серйозною, коли тупила, коли показувала свої знання. І ще багато чого різного. Дітям та підліткам особливих причин не потрібно, достатньо, просто вийти з дому 😅 Але загалом вважаю, що це просто тому, що я не була впевненою в собі (а де взяти ту впевненість то?). Звісно, я захищалась, могла і вдарити і відімстити потім, зробити якусь пакость, але щось з самого початку явно пішло не так 🤔🤷
Був період, десь в 9-10 років, мене булили 16-річні дівчата, бо я жила в іншому дворі і приходила до них у двір через те, що дружила з однокласницею. Фактично, вони булили мене просто так, без жодної причини, бо їм так захотілось. У мене не було ніяких зовнішніх недоліків, я була симпатичною, доброю і товариською дитиною. Це був мій перший і єдиний досвід булінгу на своїй шкурі. Дуже травмуючий - я на цілий рік замкнулась в собі. Зате, переборовши комплекси, отримала на булінг алергію і викорінювала його кругом, де бачила. В нашому класі одного з хлопців цькували через неприємний запах від нього. Демонстративно сахалися, називали вонючкою і ніхто ніколи з ним не сідав. Одного дня я просто зайшла в клас і сіла з тим хлопцем за одну парту. Це мало ефект ядерної бомби. В школі я була популярною, тому всі раптом замовкли і прокотився шепіт "вона сіла з вонючкою! вона сіла з вонючкою!" З того моменту я наче прорвала невидиму плотину. Всі почали з ним дружити, хоча неприємний запах нікуди й не дівся. А згодом виявилось, що від нього так пахло, бо він сам, в такому ранньому віці, доглядав стареньких діда з бабою поки батьки працювали в іншому місті. Його одяг через це просочувався запахом старої хати і старих людей
цілий комплекс був: від зовнішності до вподобань, допоки не прогресував розлад харчової поведінки у останньому класі.
тепер я дорослий, планую стати вчителем, рідко у кого викликаю антипатію.
якщо працюватиму за освітою, я старатимуся цього не допускати серед дітей.
А яким чином ви цього не допустите?
@@ОлегЩербина-у7ь не клянуся у цьому, розумію тяжкість та вічність такого завдання, а лише кажу, що постараюся.
як саме, у мене єдиних ідей нема, тому що формат навчання нині, розумієте.
Зверніть увагу, що вчитель може зауважити й пояснити, проте передусім із такими дітьми має працювати шкільний психолог. А ще обов'язково добряче самі навчіться психології! Слухайте, мій диплом дає право працювати будь-де крім кількох найкрутіших універів, бо не схотіла йти в магістратуру, проте конкретно у школі раніше не працювала. Зараз ось узялася за таку тимчасову роботу, бо жалкувала дітей. Ой, вони мені далися взнаки... Проте сама дитина - це ніколи не джерело проблем. Джерело - це завжди її оточення. Тож будьте обережні з оточенням! Це зазвичай ТААААКИИИИЙ ГАПЛИК!..
@@DeadGoatProject Розумію, тому і запитав. Максимум може бути, то це те, що вони перестануть булити при дорослих
Будете тим самим крутим, веселим та товариським вчителем, про якого діти згадуватимуть з теплом і через 20 і через 40 років 🥰
Практично половину шкільних років гнобили всі, кому не ліньки. Чому? - Не знаю. Я не міг постояти за себе, та це не причина, а наслідок. Але за що саме я не знаю.
6:15
Про великий ніс
Незнаю чому але на моїх підліткових фото ніс дійсно здається більшим, також він здається більшим коли я ношу окуляри, але конкретно за ніс мене не зачіпали, це була виключно моя параноя, а от знущалися саме за окуляри, іронічно те що це часто робили діти які теж мали проблеми із зором та їм прописали носіння окулярів, але вони не носили їх бо соромилися і самі продовжували булити тих хто їх носить.
Я носила окуляри більшу частину свого життя, і коли перейшла на контактні лінзи окуляри різко стали модним аксесуаром, зараз мені кажуть що окуляри мені личать. Я майже впевнена що мода пройде ще не один схожий цикл, і люди продовжать сліпо йому слідувати навіть не задумуючись
6:42 як на мене то коли в людини гетерохромія то це дуже гарно.
У другому класі до нас прийшло кілька новеньких, що знущалися наді мною за моє прізвище (Сукач).
Після численних розмов із батьком, я вирішив дати відсіч, і, якщо знадобиться, застосувати кулаки. Наприкінці навчального року вони вже ставилися до мене нормально, але наступні п'ять років я мав проблеми з контролем гніву
Булили за моє дівоче прізвище - КИценька 😂
8:40 Росіяни - дно, де б вони не були
За мій високий голос у молодшій школі. Я була замалою щоб наздогнати тих хлопців і дати їм стусана. Але коли я дібралась до одного з них і вдарила його коробкою з під їжі все припинилось
З мене знущались, але я зараз від того не страждаю (надіюсь). Друзі теж були. Були і вчителі стервозні, але і добрі також. То все в минулому і ніхто від булінгу не застрахований, діти так самостверджуються, як би це огидно не звучало. Саме неприємне це вчителі, але я не себе тут жалію, а їх.
Не бачу сенсу рефлексувати про те, що було 20 років тому.
Булили трішки за колір шкіри і худу статуру. Як для людини з індійським корінням я чула забагато жартів про циган в свою сторону і якийсь час навіть боялась носити спідниці через це
Важко визначити, з якої сторони булінгу я була.
Мені було начхати на почуття оточуючих, я часто ображала людей, навіть не замислюючись і щиро не розуміла, чого до мене докопуються, я справді цікавилася тільки якоюсь огидною дичиною, наприклад, вивчала все що могла знайти про нацистські концтабори, історію комунізму і катувала тварин. Я вважала себе вищою за інших (фізично насправді так і було) бо багато читала і добре вчила те, що мені подобалося. Мені було байдуже, у що одягатись і взагалі як виглядаю. Могла легко вийти з себе і накричати чи вдарити, тож обговорювати чи дражнити мене треба було з безпечної відстані, за усілякі капості мстилася вдвічі усім підозрюваним.
Однокласники збирали підписи, щоб мене перевели кудись ще, а коли це не подіяло, хлопчики спробували мене побити, я захищалася стулкою, нанесла травми кільком з них і розбила вікно. Мені дуже пощастило, що вони не придумали чогось справді дієвого, щоб мене здихатись.
Мої батьки завжди виглядали невинними людьми, з якими трапилося отаке Боже лихо, але вдома усе життя творився пиздець, у якому вирости нормальною дитина не мала шансів.
Наші відносини з класом налагодилися, коли я захистила одну дівчинку від "страшного і великого" старшокласника, обмазавши його мокрою крейдяною губкою і порвавши одяг. Того разу, як і майже завжди, я постраждала більше за опонента, але коли кожен день тебе б'ють, то стає все одно, більше чи менше сьогодні. Я не очікувала такого ефекту, але якийсь час буквально всі обсмоктували цей випадок, і однолітки якось змирилися з моїм існуванням, конфлікти майже припинилися, показовий бойкот теж, просто я існувала якось окремо, вони окремо. Почали навіть з'являтися ті, в кого можна попросити ручку чи списати домашку, дівчата стали вивалювати на мене свої "брудні" секрети, бо я не пліткувала (взагалі майже не розмовляла), хлопці часто просили потримати у мене їхні сигарети, бо у мене не перевіряли рюкзак, а потім ми курили разом.
Зрештою, я пішла у бурсу, де взагалі нікому ні до кого діла не було.
Зараз мені соромно через свою занадто агресивну поведінку і знущання над тваринами, я навчилася підтримувати охайний зовнішній вигляд і поводитися адекватно, трохи "відпускаючи" себе грубу лише з близькими знайомими. Маю нарешті діагностований розлад особистості, п'ю таблеточки, ходжу на психотерапію і відповідально ставлюся до процесу комунікації, тож у цієї історії щасливий кінець.
🤗
Сподіваюсь, що за нещасних безневинних тварин Бог пришле тобі добрячу відповідь🙏🙏🙏🙏🙏🙏😿
Коли я була в 6 класі, мій хлопець.... І тут мене блять порвало ахаха
Школа. Мені здається, я не сприймав ще тоді як булінг і можливо ще був достатньо морально здоровою людиною.
Хоч мене і били, і знущались і дискримінували, і казали де моє місце (в плані з ким дружити а з ким перестань намагатись) і крали гроші, які давали мені батьки на школу, користуючись тим, що я не знав персоналу школи і люди які крали ці гроші видавали цей персонал за справжніх крадіїв.
Коледж. Це був початок основного булінгу в моєму житті. Знущались як і викладачі, так і мої одногрупники. Висміювали мене, варто було викладачам вийти з кабінету. Засуджували. Погрожували. Висміювали в основному мою зовнішність. Обговорювали і засуджували за мої позиції, прояв характеру чи незгоди з чимось та й просто ненавиділи мене за мої спроби постояти за себе. Також висміювали мої спроби займатися ютубом. Включали мої ролики на всю аудиторію і сміялись. В коледжі я товаришував лише з двома хлопцями і то один з них здається і здав мене і скинув посилання на мої відео в ті часи. Згодом мене буллили і деякі викладачі. Знаєте, це той випадок коли навіть двієшники хороші бо вони мажори, а ще є відмінники які не напрягають і є ти, який не встигає за группою. Викладачка спецпредметів намагалася добитися мого виключення в останні місяці навчання, відмовлялась допомагати з предметами пояснюючи це тим що "ти самий маєш розбиратись", намагалася мене оббрехати щоб добитись цього виключення, обговорювала і висміювала мене з одногрупниками під час уроків. Ніколи не називала мене по імені. Приклад:
Викладачка: Слухай а що ти робиш вдома?
Я: Тобто?
В: Ну дома
Я: Що ви хочете від мене почути?
В: Ну ти ж приходиш додому і що ти робиш самий вдома?
Группа: Ахахахахахахахахаххах
В: *сміється з одногрупниками*
Я: Не ваша справа чим я займаюсь в позаурочний час
В: Фаміліянейм, скажи мені, нам цікаво чим ти займаєшся вдома.
Я: Я не хочу відповідати на ваші питання.
Це не дослівно але якось так. Коледж я все таки закінчив але лише тому що попросив допомоги у кураторки, хорошої старшої жінки, яка порадила мені поговорити з мамою, яка плакала перед тією викладачкою щоб вона поставила мені оцінку (звісно заплативши гроші), за що я її ніяк і ніколи не прощу. А ще вона закривала свій кабінет зсередини перед моїм носом коли я намагався поговорити чи здати предмети чи щось запитатись. Наразі її друг який був завідувачем відділення директор коледжу. Це відбило у мене будь яке бажання продовжувати і йти у вищі навчальні заклади продовжуючи навчання. Та й взятки там напевно ще більш великі.
Інтернет-булінг. В основному є два напрями по яких я отримував булінг.
Перший - організований популярним руснявим ютубером, якому просто хотілося повеселитися з друзями і натравити на мене свою токсичну аудиторію (я тоді теж здобував перших успіхів на ютубі), що було 4-5 років назад, хоч мене і намагаються переслідувати досі і що принесло в моє життя жорсткі погрози, образи, спроби взламати чи злити щось особисте в мережу і другий був минулого року в Твіттері, організований 20-30 радикальними феміністками, які просто сміялись з мене і ненавиділи бо я чоловічої статі. В особисті повідомлення прилітали фотки чоловічих геніталій, а в обговореннях лише безкінечні образи, побажання смерті і смішки.
Наразі я вибрався з цього лайна, але я більше не рахую себе морально здоровою людиною і хоч мене не діагностовано, я вважаю що багато років страждаю тяжкою депресією, тривожними розладами які посилюються вночі, часто плачу і буває тремор. Також апатія, відсутність сил і безсоння. Додам, що все життя я самотня людина, в останні роки навіть в мережі. Тим чсом хтось з інтернету "ой, у когось гірше буває", "все буде добре, просто думай про хороше або просто посміхнись".
Прямо всі і всюди знущались над вами... наводить на думку, що І в вас була проблема.
@@tanyaalex3767 я був би радий не бачити цей коментар. Схоже ви любите добивати людей. А по-друге, не здивуюсь якщо ваша така реакція через те що в моїй історії фігурують феміністки. Я завжди був спокійною, тихою, асоціальною, соціофобною і неконфліктною людиною тож точно можу сказати що я заподіяв шкоди оточуючим менше ніж вони мені.
Думаю що вам треба звернутись до психолога і пропрацювати цей весь досвід. На ютубі можна знайти хороші лекції на ці теми , які допомагають самому теж працювати . Є хороший канал тут на ютубі "Спартак Суббота" - це український психолог . Одним словом, якщо нема кому , то самі тягніть себе за чуприну з того всього. У вас все вийде 💯. Головне відсікайте негатив , це не легко , але не тратьте час навіть на думки про людей чи речі які цього не варті. Не давайте їм цього задоволення. Бо вони сильні поки можуть впливати на ваші переживання. А без цього вони насправді Ніщо , мильна булька.
І заклади освіти є різні, люди і викладачі різні. Не бійтеся щось змінювати і пробувати . Не всюди треба взятки , це теж залежить від того хто намагається давати ці взятки. Є багато курсів і навчання онлайн.
А ще читайте літературу, спорт - намагайтесь працювати зі своєю особистістю, прокачуати слабкі сторони і посилювати сильні. Наприклад стресостійкість , незалежність від чужої думки, розширюйте кругозір. Говорю це і зі свого досвіду 😉☺️✌️.
Сподіваюсь все у вас буде добре . Наше життя в наших руках, Інші мають над ним владу тільки поки ми їм це дозволяємо 😉✌️
@@roksanaradziewska8617 спасибі за теплий коментар, дозвольте надіслати теплі обійми 🥺
Вам дуже правильно порадили щодо психолога й саморозвитку. Я свого часу не пішла, бо була молода й дурна (нині ще молода, проте вже потроху мудрішаю. Аякже, життя навчить, як на світі жить!), а нині розумію, що треба було. Саморозвиток добряче допоміг. Фактично спроби навчитися малювати врятували мої нерви в березні, коли сиділа у Варшаві й не тямила, як далі жити. Це тільки один зі прикладів, а я їх таки трохи маю. Зате зі психологом ніяк не вдавалося, бо ну гроші ж, ну час же, ну инші ж сильніше потребують - і бла-бла-бла. А потім певної миті сталося таке. Я зараз тимчасово працюю у вроцлавській школі з українськими дітьми. Допомагаю їм отямитися, зрозуміти щось щодо польської (я полоністка й україністка), стежу, щоб усе було гаразд тощо. Й ось на початку навчального року до школи переводять купу нових дітей із новими проблемами. Там було багато гидоти, зокрема один із польських старшокласників намагався зустрічатися з одною з наших дівчат, а вона йому відкоша дала - то він організував булінг УСІМ старшокласникам... А одна з дівчат шаленіє через оцінки. Сталося так, що я оцінила її пробний екзамен на 1/5 - й малій буквально порвало все. Вона спробувала навіть помсту організувати (звісно, що невдалу). Так от, якби не вчасна робота педагогині і психологині, то був би гаплик. Окрім того, мене буквально захлиснули спогади про власні шкільні роки, я там ледь не здуріла, бо чимало пережила... Навіть нагримала на ту малу, не витримала. Мирилися ми довго... А нині часто бігаю до цієї чудової пари і прошу поради то в одної, то у другої. Якби не вони, то сказилася б. А ще помітила, що часто дуже сильно ображаюся, якщо хтось із моїх дітей страждає. Мушу щоразу подумки давати собі добрячого такого копня, щоб дотримуватися хоч якогось нейтралітету. Це виповзають мої власні дитячі образи й починають душити. Миттю виникає внутрішній протест, бо так не може бути, діти ж не завинили... А вдома на мене ще инші проблеми чекають, отож мушу до них приготуватися, щоб повернутися в адекватному стані. Сама шукатиму психолога, коли одужаю (саме зараз сиджу хвора), й Вам теж раджу! З дитячими образами треба діяти як із фактами. Частково саме вони сформували нас, отож треба їх позбуватися поволі, щоб не знищити самих себе. Ви зможете, от побачите!;))) Успіху!
Склалось враження що це текст людей з європи чи америки і в мене була впевненність що там більшість суспільства толерантні
Ще пустив сльозу після історії про сестру яка захищала брата!!!
Про себе не пригадую. Регулярно булінгу не було. Або пам'ять слабка або сам був гардонам. Хлопчика підкалував що в нього око в бік дивиться ,в дорослому віці вибачався)
в середній школі, бо була занадто м'якою і не могла постояти за себе, моє прізвище здавалося всім смішним. в старшій іншій школі деякі "круті" вже не булили, але якось типо зневажливо відносилися, треба ж було один перед одним здаватися крутими))
"хлопець в 6 класі" - ага-га-га-га-га)))
Гетерохромія це краса! Але я розумію що у підлітковому віці за це прилетить, нажаль.
З мене сміялись через діастему, час від часу через вагу.
За відносно маленький зріст. Зараз мій зріст 167 см, але всі дівчата та хлопці в класі були 170 см+. Але скоріше проблема була не в факті зросту, а тому, що я була молодше їх всіх на 1-2 роки, хоча вчилися в одному класі, і вони вважали, що я маленька по всім параметрам, то наді мною можна знущатись. Відношення стали нейтральними тільки тоді, коли в один момент мені все надоїло і я побилася з однією з кривдниць та вирвала їй шмат волосся. Тільки тоді вони заспокоїлись і вислухали все, що я думаю про низ за всі роки в школі. Не вибачились, але і чіпати припинили. Мені цього було достатньо.
В молодшому класі з мене почали сміятися за те що на початку навчального року часто тупив і не розумів сучасні теми. Якось раз в молодших класах я розплакався через психологічні знущання і з цього почали сміятися. А коли я не витримував і починав бійки кожного разу ставало все гірше і знущатися за те що я не влажу у оточуюче суспільство ставало все більше і все образливіше.
Все змінилося коли мене просто перевели в інший клас. І за словами словами моїх нових однокласників у тому класі діти дійсно полюбляли знущатися з інших. Були навіть історії коли вони сміялися з них же за те що вони не знають матюків.
У школі з мене почала знущатися найкраща подруга, саме з її подачі це почали робити і інші однокласники. Мені придумували образливі клички, плювали переді мною коли я йшла по коридору, зневажали. Чого? Я сама не знаю. Я була відмінницею, досить симпатична, в мене були турботливі батьки. Але була зажатою, сором'язливою і закритою через це цькування і не могла дати здачі. За це мені дуже прикро. Я все терпіла, і не хотіла міняти школу бо, на мою думку, у цій школі були викладачі заради яких тут варто навчатися. Але і це виявилося оманою, був лише один Вчитель фізики який був дуже гарною мудрою розумною людиною і саме він з усього викладацького колективу повірив в мене і завжди підтримував.
Діти бувають дуже злими і жорстокими і частіше їх ставлення до вас не має вагомих причин. Треба не боятися дати здачі, відповісти кривдникам, не боятися, що тобі зроблять боляче. Ще б я порадила, не терпіти знущання, і змінити колектив. Будь то школа, робота тощо.
Булили за травмовану руку... яку ніколи не вилікувати. Це дивно дитиною було... ну таке психолог вирулив. Ну є тригери і трохи важко себе прийняти)
Булили за те що висока.Я пішла у школу на рік пізніше, тобто у сім років і десь у 6 класі я витягнулась і мій зріст був вже 173см, доки всі ще тільки починали рости, а я вже була висока, інша, не така як всі «мініатюрні» дівчатка. Завжди була «кобилою і робочою силою» як казали мені хлопці, бо ж те що я висока, на їхню думку означало що я можу тягати по сто кг в кожній руці🤔
Я дуже соромилась і була закомплексована. Зараз я розумію що красива і високі дівчата дуже гарні, я б не хотіла змінити свій зріст, вважаю його ідеальним для себе(навіть попри те, що всі джинси на мене зазвичай короткі😅)
Булінг іде з сім'ї- це означає що батьки знущаються над своєю дитиною, а потім він іде у школу і обирає собі жертву на як буде зливати все це.
У мене по класиці прищі, окуляри (хоча я не одна в класі була з окулярами) і вага...а через вагу і генетику мене булили за мій великий (завеликий для підлітка) розмір грудей. Ну за останнє я не дивуюсь, адже булили за це мене мої однокласниці у яких був менший від мого розмір і це була просто заздрість.
8:35--ну, тепер в нього є повне право поквитатися з тим кацапом
За вагу, спочатку за «зайву», а потім за «недостатню». За зріст, спочатку «дилда», а потім «гном». Принанні, намагались булити, але пишу це для тих, хто думає, що у булінгу за зовнішність є сенс. НІ. НЕМАЄ
Так, мене принижувала одна дівчина в середній школі за те що я була високою, не фарбувалась , була надто емоційною. Через декілька років я дізналася про те що всі хлопці в класі вважали мене привабливою і саме після такої розмови вона почала свої знущання. Зараз вона в Росії , працювала повією в нашому місті, не має хлопця бо всі знають яка вона груба та розпуста(також бігала весь час після 7 класу за моїм старшим братом і робить це й досі)
Булили, бо: був занадто малий і худий, потім занадто жирний, потім бо просто так, а пізніше, бо розкрив дівчині, яка мені подобалася якісь свої секрети, а потім інший друг видав інші секрети про мене. Словом, добре, що мені вже все одно, але часом хочеться повернутись і натовкти їм пики, бо як вони могли.
Тому зараз постійно намагаюсь підтримати молодших сестер, щоб вони і подумати не могли, що вони якісь не такі. Хоча низька самооцінка це в нас вроджене напевно.
Ми в дитинстві у 5 і 6 класі били одного хлопчика - свого однокласника. Мабуть тому що він був дурніший за інших і може через те, що в 1 класі прийшов у окулярах. Хоча тоді ми взагалі дуже багато билися між собою, але Олегу діставалося більше - факт. Хоча в ретроспективі мені здається, що якби він ходив на будь-які бойові мистецтва, то ми б його не чіпали. Мабуть психологічно ми схильні ображати слабших і тих, хто не дає відсіч. Але слава богам ми ходили в достатньо престижний навчально-виховний комплекс і там швидко подорослішали й усвідомили, що бути бидлом і гопником - не круто. У 7 класі ми майже перестали битися, а 8 і 9 клас пройшов мирно.
Наді мною не знущались(з дитинства бойові мистецтва, завдяки генетиці я доволі великий, у 1 класі зріст був 133 см, то ж мене боялись чіпати), але і я не знущався ні з кого, а часто заступався. Запам'яталось, зо вся школі часто знущалась з дівчини, ім'я писати не буду, вона дуже гарно вчилась, але у неї були якісь психологічні відхилення. Але ж дітям пофіг, головне - що вона не схожа на інших, на неї часто просто кричали у корідорах, бо достатньо було щось гучно їй сказати і вона починала падати на підлогу і дуже гучно верещати на всю школу, у неї крали речі та викидали їх в туалет, дівчата її заштовхували у туалет для хлопців і т.п. Звісно, як міг я і ще кілька учнів та учениць її захищали, але ж постійно це не виходить. Мама її у школу ходила як на роботу(до речі, дуже вихована, чемна, хороша жінка). Дуже її шкода було, а потім, коли я школу закінчив, про неї не чув і її не бачив. Сподіваюсь, що у неї все добре, бо вона багатотпережила за те, у чому вона не була винна і що, мабуть, сама у собі не любила.
Українська мова.
За те, що я українець,
розмовляю в Україні
українською мовою.
" Ты что, щирый украинец ?!
Гавари с людьмипа-чилавечески ".
"шо б не втикав"
Зайве казати, що я розбив йому носа коліном
За те що я був бідним ну і за всі побічні наслідки бідноти (одяг, зошити, взуття, оплата якихось книжок), за те що батьки мене насильно водили в секту, за те що я з багатодітної сім'ї, за те що я тихий, за те що я не знав нічого про існування сексу років до 14, за те що я в принципі не мав нічого і не знав і не розумію багато з того, що було в інших дітей, за зріст, за прищі... Та за все... Секта батьків змушувала мене ізолюватися від суспільства.. І це кончене суспільство вирішило що треьа знущатися з дитини за те, які в неї батьки... Я ніколи не забуду як батьки інших дітей прямо в моїй присутності говорили їм не спілкуватися зі мною, не здороватись навіть і ніяк не контактувати... А все про що я мріяв - про друга, про розуміння, про підтримку... Це не діти жорстокі насправді... Це дорослі справжні виродки, і у них, о диво, ростуть такі ж самі жорстокі діти...
Про веснянки і руде волосся жиза. Але бляха, хлопець у 6му класі кинув - я в голосину ору з цього просто. В мене сину 12, він у 7му класі, які бляха стосунки, ви про що 🤣🤣🤣🤣
статеві стосунки 😂
@@Dmytrovir хіба що у снах, або може перші спроби з рукою. Хз як треба забити хуй на дитину, щоб з 12 вона чпокалась. Фу
О, можна складати список:
Бідність ( батьки не могли дозволити собі багато чого, що мали інші діти)
Батько - п'яниця ( тут пояснювати не треба: всі знали нашу сім'ю, а відповідно і мого батька)
Веснянки ( рижий - конопатий)
Розкосі очі ( хоча я ніколи не розуміла, що з моїми очима не так?)
Україномовність ( селючка, як же інакше)
Ім'я ( дибільні рими до імені. Для дітей добирала імена, до яких не можна підібрати риму).
Список можна продовжувати.
Страшне
Я згадала свої шкільні дні. Брррр... не навиджу! Була дівчинка яка могла розмовляти зі мною коли нікого не було, а коли приходили однокласники вона говорила мені що я дурна ( було багато образливих слів). Вона окрім цого була сильніше за мене ( я займалась музикой, а вона самобороною ) могла мене заламати, бити та інше.
Мене цкували що я не вмію писати на рузкому (я після закінченя 4 класа перешла з українско мовної в російско мовну школу. До музикалки було блище) , читала повільно по обох мовах. Из за неї мала клічку "бабуин"из за того що народилась в рік мавпи. Мені говорили однокласники що я страшко і ніхто не схоче зі мною зустрічатися.
Р.s: Пробачте за помилки 😅.
Мене хотіли булити за те що я заступався за тих кого булили, я бився з хуліганами, робив їм підстави відбивав у їх дівчат і жорстоко кидав їх потім, а коли вони виросли заставив просити пробачення. І все із-за того, що в цьом світі ціниться сила, фізична, моральна, психологічна та духовна.
Мене будили,бо дітям не подобалася моя зовнішність. Мій батько з Азербайджану, а матір українка. Більшість вважає мене циганкою, негром або асфальтом. Також у мене кучері і я «Вибух на макаронній фабриці».. хоча я не бачу тут чогось образливого, мені не приємно чути що мене не вважають не людину, а асфальтом. Хоча самий пік знущань.. був у молодших класах. Були так звані "продлєнки", де залишалися діти поки не зроблять уроки і вже потім йшли додому. Перший тиждень я була ще ім'ям, а далі "Циганка". До мене один раз підійшла шкільна прибиральниця зі словами: «Твоя матір, гадає?". Хоч більше усього мені шкода хлопця з мого минулого класу(з першої школи). Він завжди був тільки по фаиіліі я ніколи не чула щоб його назвали по імені. Коли треба було роздавати зошити, діти які це робили.. його зошит тримали олівцями, ніби - щось огидне. Наскільки я знаю. Його матір відмовилася від нього і здала у будинок для дітей, поки його не забрала тітка, де було не краще. Далі школа, останні парти, двійки і т.д.
З мене не знущались. Але після того як мама почала ходити в церкву адвентистів в мене з'явилось прізвисько штунда. Пощастило що харю обсипало прищами лише в училищі в 18 років
В мене було 50\50, я мав зайву вагу у дитинстві і був відлюдником, але разом з тим я був кремезний і здоровий, тому мене боялися чіпати але і не товаришували зі мною, був неначе у своїй бульбашці.
Сама тупа причина: мене називали лесьійкою, бо я любила аніме і носила сукні в клітинку, була тихою. За це і булили. Ну і ще, в 14 років в мене не було хлопця. Також за те, що моя родичка була викладачкою математики. Я не впевнена, що це прям булінг, бо фізично мене зачіпати боялись, але дуже не любили, в принципі я їх також. Зараз вже на магістратурі універу, але все ще ненавиджу колишніх однокласників та згадки про школу
Малі цицьки(мені було 11 хахаха) і те, що "жирна"(а на той момент я важила менше норми)
Звісно, це були не справжні причини, тим хлопцям просто треба було хоч щось, щоб мати змогу задовбувати мене. До речі, я ще й більшості з них на той момент подобалась. Ось таке суворе життя 5-класниць:(
Причини булінгу в дитячих колективах,дідівщини в армії,знущань на зонах ,в дитбудинках та інших закладах посуті одна-небажання,нефаховість та аморальність тих,хто повинен керувати,контролювати процесом,направляти.Байдужість відсталість чи аморальність батьків,вчителів,начальства.У масі своїй дорослі -безвідповідальні,егоїстичні та нефахові в організації колективів,як люди.Тому в таких колективах правлять тваринні порядки.Лише де відібрані більш розвинуті,миролюбні,творчі люди-там вони милосердніші та цивілізованіші -медики, художники,музиканти.Хоча й там бувають різноманітні пригоди та інтриги.Людина взагалі та ще тварюка!І я не виключення,коли зачепити за живе...
8:25 росіяни перемогли нацистів))))
Мене булили за кучеряве волосся і любов до бтс 😅
Пощастило чуваку, що в нього була така сестра.
зараз знущаються за зріст і за те що молодший
Школа - пекло на землі. Знущались, бо я хотіла вчитись😐
8:38 ну звісно