Дуже дивна ситуація з чуваком, який робив це братові. Треба знати деталі, якщо він у сім'ї молодший брат, то може той, старший, свого часу розбестив його і присилував до цього. З часом привчив підкорюватиме собі. В такому разі це супер жахливо, і можливо тому чоловікові треба була допомога. Бо ситуація не просто крінжова а справді жахлива. Може треба було не кидати його і блокувати, а вислухати спочатку
Два роки тому я поводилася мов послідуща дурепа, бо довго сподівалася, що колишній - не така паскуда, як те, чим він був. Але він і справді саме така паскуда. Ми побачилися за сім років після мого на нього чекання й він переїхав до мене, ДУМАЮЧИ ПРО ИНШУ ДІВЧИНУ. Та бідолаха втрапила в наркотичну залежність і у фактичне рабство як повія. Я взялася допомогти її знайти й ледь не вмерла певної миті. Її, схоже, зрештою таки вбили.:((( Й от щойно я оклигала, як почалося повномасштабне вторгнення. Цей навіжений вирішив, що з нього як із білоруса й інваліда тут не буде користи, тож ліпше заробляти за кордоном, і потягнув мене з собою. Типово, що мислити адекватно я через істеричний стан не могла (мозок вимкнувся, инакше б я зроду до тої Польщі не поїхала вдруге). Під час переходу я вдруге ледь не здохла, бо морозило мене знаменито і я перебувала за крок до втрати кінцівок. І ось після всякої дичини ми опиняємось у Варшаві в домі для біженців... І я чую "Вибач, але пари з нас не буде". Вся сім'я далеко, грошей обмаль, довкола чужі люди, нерви майже спалені, здоров'я летить у прірву, психіка за ним - і тут людина, на яку я покладалася, шле мене на всі чотири вітри! Якого ката?! Втім, невдовзі я знайшла у Вроцлаві тимчасове житло й махнула туди, а там - тимчасову роботу. Що ж, принаймні це був корисний досвід і я ниньки маю прикольних знайомих поляків, яким хочу показати Київ. Звісно, що після Перемоги і спалення москви, тож активно доначу ЗСУ!;) А щодо того персонажа - оскільки ми їхали зі трьома наплічниками, то майже всі речі він лишив у мене. Й нині величезна торба чекає на той час, коли він зуміє виїхати знову з Білоруси до Польщі (їздив лікуватися), щоби помандрувати до господаря. Я вельми вдячна цій падлюці: саме вона показала мені, що, по-перше, не можна зустрічатися зі придурками, й по-друге, не варто витрачати стільки часу на казна-кого. Сподіваюся, що добряааааааче навчилася на власній-таки помилці! Про всяк випадок додам, що польську мову знаю ліпше за декого з поляків, та й маю вельми непогану загальну освіту. Без цих обставин, певно, мені б запропонували те саме, що й решті - завод, прибирання чи розкладання товарів у "Бедронці"...
Дуже дивна ситуація з чуваком, який робив це братові. Треба знати деталі, якщо він у сім'ї молодший брат, то може той, старший, свого часу розбестив його і присилував до цього. З часом привчив підкорюватиме собі. В такому разі це супер жахливо, і можливо тому чоловікові треба була допомога. Бо ситуація не просто крінжова а справді жахлива. Може треба було не кидати його і блокувати, а вислухати спочатку
Два роки тому я поводилася мов послідуща дурепа, бо довго сподівалася, що колишній - не така паскуда, як те, чим він був. Але він і справді саме така паскуда. Ми побачилися за сім років після мого на нього чекання й він переїхав до мене, ДУМАЮЧИ ПРО ИНШУ ДІВЧИНУ. Та бідолаха втрапила в наркотичну залежність і у фактичне рабство як повія. Я взялася допомогти її знайти й ледь не вмерла певної миті. Її, схоже, зрештою таки вбили.:((( Й от щойно я оклигала, як почалося повномасштабне вторгнення. Цей навіжений вирішив, що з нього як із білоруса й інваліда тут не буде користи, тож ліпше заробляти за кордоном, і потягнув мене з собою. Типово, що мислити адекватно я через істеричний стан не могла (мозок вимкнувся, инакше б я зроду до тої Польщі не поїхала вдруге). Під час переходу я вдруге ледь не здохла, бо морозило мене знаменито і я перебувала за крок до втрати кінцівок. І ось після всякої дичини ми опиняємось у Варшаві в домі для біженців... І я чую "Вибач, але пари з нас не буде". Вся сім'я далеко, грошей обмаль, довкола чужі люди, нерви майже спалені, здоров'я летить у прірву, психіка за ним - і тут людина, на яку я покладалася, шле мене на всі чотири вітри! Якого ката?! Втім, невдовзі я знайшла у Вроцлаві тимчасове житло й махнула туди, а там - тимчасову роботу. Що ж, принаймні це був корисний досвід і я ниньки маю прикольних знайомих поляків, яким хочу показати Київ. Звісно, що після Перемоги і спалення москви, тож активно доначу ЗСУ!;) А щодо того персонажа - оскільки ми їхали зі трьома наплічниками, то майже всі речі він лишив у мене. Й нині величезна торба чекає на той час, коли він зуміє виїхати знову з Білоруси до Польщі (їздив лікуватися), щоби помандрувати до господаря. Я вельми вдячна цій падлюці: саме вона показала мені, що, по-перше, не можна зустрічатися зі придурками, й по-друге, не варто витрачати стільки часу на казна-кого. Сподіваюся, що добряааааааче навчилася на власній-таки помилці!
Про всяк випадок додам, що польську мову знаю ліпше за декого з поляків, та й маю вельми непогану загальну освіту. Без цих обставин, певно, мені б запропонували те саме, що й решті - завод, прибирання чи розкладання товарів у "Бедронці"...
Що? Сім років чекала? Вибач но ти дура.. Та ще і речі його в себе тримаєш,небось сподіваєшся на щось.
🤯🤯🤯🤯 дякую!!!!
Дуже цікаві історії!!
Коли чуєш історію з братом, а в голові думка "Пф... багальна історія з хентаю..." 😐
В редіт пишуть різну похабщину і девіантні фантазії, а якісь вар'яти це все пхають в український інфопростір, фу, гидота...