Зоряна відлига Спогад у обріях пам'яті поета, режисера, актора М. Вінграновського. Із неба зорі просяться додому. Так мало нажилися на Землі. До пензля. хліба, до стежок з огрому, Самотня височінь без солов'їв і грому Помандрувати б горілиць у запашному сіні на гарбі. Там, на початку, стільки намірялось, А стільки мати наспівала в путь стежок, З розгону, з кручі в світ душа кидалась, На берег з криком з лона вибиралась, Наслухалася в провід бабиних казок. Із виру в вир життя мій пліт вертіло, Тринога кінокамери, на ньому - столик для письма. Духовних надр душа дістатися хотіла, Ховала дійсність, серце сокровенним мліло. Відлига зоряна на цій землі завжди мина. А степ,.. у ньому ні кінця ні краю, Сюркоче променем проектор маяка. В полотнище екрана спогади у невід закидаю Поволі кінострічка,кадр за кадром, зорі вибирає, По колу водить від землі до неба Тутешній Зодіак - Усесвіту ріка. С. Коломієць.
Знімальний майданчик Поетична рефлексія на твір М. Вінграновського “Не дивись мені в спину”. В Месопотамію ходив, Трипілля, Шумер, Єгипет, Індію і Атлантиду. Клинописами й рунами гнуздав шаленість ер, І досі час записане не стер. Веду, як матадор, із вічністю кориду. Мотор. До отвору печери об'єктива побігла стрічка. Між берегів її засвічується срібло місячне, Знімальна цитадель. Повторюю незнайдене. Хорон у човні. Химородить Лета-річка Співає. Чарами краси ворожить То Джульєтта, то Марічка. Баталії сценарію прогортую, як автор, Як актор, як режисер. Одне і те ж невичерпне тлумачу, Характери ламають списи об папір. Актриса осідлала роль, як режисер, так мало значу. Героєм з головної букви сам себе тлумачу, А боги дивляться з-за хмар у залі світу з Олімпійських гір. Вляглися кінострічки, наче зрізи дуба, у бобіні. Літа записані у серіях сувоїв на віки. Актори змили грим. Здали костюми, реквізитні карабіни. Майдан знімальний наостанок оглядаю Із-за скла машини. Водій газує. Ностальгійно заіржали полем шини. Дощу завісу на екрані обрію Розвісили груки. С. Коломієць.
Багата на книжки бібліотека. Бережість свій фонд і не давайте розбазарювати, бо внутрішні вороги вже стирають нам пам'ять і на очах переписують минуле, щоб не було майбутнього.
Дякую.❤
Зоряна відлига
Спогад у обріях пам'яті поета, режисера, актора М. Вінграновського.
Із неба зорі просяться додому.
Так мало нажилися на Землі.
До пензля. хліба, до стежок з огрому,
Самотня височінь без солов'їв і грому
Помандрувати б горілиць у запашному сіні на гарбі.
Там, на початку, стільки намірялось,
А стільки мати наспівала в путь стежок,
З розгону, з кручі в світ душа кидалась,
На берег з криком з лона вибиралась,
Наслухалася в провід бабиних казок.
Із виру в вир життя мій пліт вертіло,
Тринога кінокамери, на ньому - столик для письма.
Духовних надр душа дістатися хотіла,
Ховала дійсність, серце сокровенним мліло.
Відлига зоряна на цій землі завжди мина.
А степ,.. у ньому ні кінця ні краю,
Сюркоче променем проектор маяка.
В полотнище екрана спогади у невід закидаю
Поволі кінострічка,кадр за кадром, зорі вибирає,
По колу водить від землі до неба
Тутешній Зодіак - Усесвіту ріка.
С. Коломієць.
Знімальний майданчик
Поетична рефлексія на твір М. Вінграновського “Не дивись мені в спину”.
В Месопотамію ходив,
Трипілля, Шумер, Єгипет, Індію і Атлантиду.
Клинописами й рунами гнуздав шаленість ер,
І досі час записане не стер.
Веду, як матадор, із вічністю кориду.
Мотор. До отвору печери об'єктива побігла стрічка.
Між берегів її засвічується срібло місячне,
Знімальна цитадель. Повторюю незнайдене.
Хорон у човні. Химородить Лета-річка
Співає. Чарами краси ворожить
То Джульєтта, то Марічка.
Баталії сценарію прогортую, як автор,
Як актор, як режисер.
Одне і те ж невичерпне тлумачу,
Характери ламають списи об папір.
Актриса осідлала роль, як режисер, так мало значу.
Героєм з головної букви сам себе тлумачу,
А боги дивляться з-за хмар
у залі світу з Олімпійських гір.
Вляглися кінострічки, наче зрізи дуба, у бобіні.
Літа записані у серіях сувоїв на віки.
Актори змили грим. Здали
костюми, реквізитні карабіни.
Майдан знімальний наостанок оглядаю
Із-за скла машини.
Водій газує. Ностальгійно
заіржали полем шини.
Дощу завісу на екрані обрію
Розвісили груки.
С. Коломієць.
Багата на книжки бібліотека. Бережість свій фонд і не давайте розбазарювати, бо внутрішні вороги вже стирають нам пам'ять і на очах переписують минуле, щоб не було майбутнього.
Дякуємо за цікавість до нашого каналу.❤ Фонд бережемо)