Дякую за прекрасне прочитання повісті ! Та й повість яка ж вчасна до наших нинішніх воєнних подій! Прослухавши, переконаєтесь, що війна свого обличчя не змінила, і шрами не лише в тілах, а й душах залишає такі ж глибокі! Між подіями століття, а болить так само, бо якось нашу долю наче перець у ступі товчуть....Сльози сльози сльози... Послухайте повість з такого гарного голосу! Послухайте, бо то Богдан Лепкий, а слово у нього добірне, чисте, багате... Дякую і за начитку, і за Лепкого! Чекаю нових творів!
"Зірка. Повість з повоєнного життя" написала в 1929 року і присвячена життю лікаря і офіцера, які разом пройшли війну за Незалежність України. Дуже гарна книга і піднімає набагато більш широке коло проблем життя ветеранів серед цивільних, ніж французька п'єса. Там і романтична лінія, і відносини чоловіків та жінок, і різне ставлення людей до війни та ветеранів, різне ставлення до грошей і різне поняття дружби. Дуже актуальна історія. Було б добре її екранізувати. Вона того варта.
"- Ти їй в око впав, уважай! Ти все мав до дівчат щастя. Дівчата люблять малярів, поетів, музикантів... - Одним словом, безпутний народ, - докінчив Ладо. - А щоб ти знав, - притакнув доктор, - та ще як військовий, - тоді, - ого!" Богдан Лепкий, "Зірка. Повість з повоєнного життя", 1929 рік.
"Ладо поклонився, стукнувши злегка зап'ятками. Доктор поклепав його по плечах. - По-старшинські, їй Богу, по-старшинські! "Стара война"... Га, що ж брате, ми вже від того не відвикнемо до смерті. Знаєш, мені буває присниться алярм. Зриваюся, як божевільний, хочу вбиратися, йти... Так, так, військо кличе, як стихія. - Тягне, - відповів Ладо, - або відтручує, як коли. - Відтручує? Не розумію тебе. - Відтручує, як пригадати, скільки то людей погибло. І за що?Молодих, надійних людей. Ти лікар. На тебе може смерть не робить такого вражіння. Але я трохи поет, а трохи музика, як пригадаю собі ті страхітні моменти розставання тіла з душею, чи там душі з тілом, - ні, ні, забудьмо про це, забудьмо, докторунцю. - Добре, кажеш, забудьмо, - притакнув, зітхаючи, Барило. - А все таки, признати треба, що не даром ми кров свою проливали. Не даром! Ладові злобна усмішка вискочила на уста, глипнула і сховалася під вусик. "Тобі хіба з носа кров лилася, - погадав собі, а доктор балакав дальше." Богдан Лепкий, "Зірка. Повість з повоєнного життя"
Гарний твір. Переламані судьби.❤.
Чудова повість! Дякую за прекрасне прочитання. Дивно, що так мало переглядів.
Написано і прочитано бездоганно. Дякую
Бракує слів... Геніально!
Дякую за прекрасне прочитання повісті ! Та й повість яка ж вчасна до наших нинішніх воєнних подій! Прослухавши, переконаєтесь, що війна свого обличчя не змінила, і шрами не лише в тілах, а й душах залишає такі ж глибокі! Між подіями століття, а болить так само, бо якось нашу долю наче перець у ступі товчуть....Сльози сльози сльози...
Послухайте повість з такого гарного голосу! Послухайте, бо то Богдан Лепкий, а слово у нього добірне, чисте, багате...
Дякую і за начитку, і за Лепкого! Чекаю нових творів!
Гарні твори писав Богдан Лепкий. Дякую за озвучування.
Комент поставив авансом.Але твір гарний
Чудовo!
Ду-у-у-же сподобалось!!! Щира подяка!!!!!
"Зірка. Повість з повоєнного життя" написала в 1929 року і присвячена життю лікаря і офіцера, які разом пройшли війну за Незалежність України. Дуже гарна книга і піднімає набагато більш широке коло проблем життя ветеранів серед цивільних, ніж французька п'єса. Там і романтична лінія, і відносини чоловіків та жінок, і різне ставлення людей до війни та ветеранів, різне ставлення до грошей і різне поняття дружби. Дуже актуальна історія. Було б добре її екранізувати. Вона того варта.
"- Ти їй в око впав, уважай! Ти все мав до дівчат щастя. Дівчата люблять малярів, поетів, музикантів...
- Одним словом, безпутний народ, - докінчив Ладо.
- А щоб ти знав, - притакнув доктор, - та ще як військовий, - тоді, - ого!"
Богдан Лепкий, "Зірка. Повість з повоєнного життя", 1929 рік.
"Ладо поклонився, стукнувши злегка зап'ятками. Доктор поклепав його по плечах.
- По-старшинські, їй Богу, по-старшинські! "Стара война"... Га, що ж брате, ми вже від того не відвикнемо до смерті. Знаєш, мені буває присниться алярм. Зриваюся, як божевільний, хочу вбиратися, йти... Так, так, військо кличе, як стихія.
- Тягне, - відповів Ладо, - або відтручує, як коли.
- Відтручує? Не розумію тебе.
- Відтручує, як пригадати, скільки то людей погибло. І за що?Молодих, надійних людей.
Ти лікар. На тебе може смерть не робить такого вражіння. Але я трохи поет, а трохи музика, як пригадаю собі ті страхітні моменти розставання тіла з душею, чи там душі з тілом, - ні, ні, забудьмо про це, забудьмо, докторунцю.
- Добре, кажеш, забудьмо, - притакнув, зітхаючи, Барило. - А все таки, признати треба, що не даром ми кров свою проливали. Не даром!
Ладові злобна усмішка вискочила на уста, глипнула і сховалася під вусик. "Тобі хіба з носа кров лилася, - погадав собі, а доктор балакав дальше." Богдан Лепкий, "Зірка. Повість з повоєнного життя"