Никогда не обращалась к психотерапевтам...Но вас очень люблю слушать. Вдруг подумалось, что ваши рассказы, беседы, этюды служат сейчас лекарством для моей нервной системы...Они успокаивают, уравновешивают меня. Спасибо вам!
Дякую за етюд.Сподобався неочікуваний погляд на тему примусу.Дякую своїй родині ,що навчили залишатися собою і ні до чого не примушували.Дякую,що підіймаючи ті,чи інші питання,не даєте мозку лінуватись.Щоб бути самим собою,треба мати внутрішній стержень . Психологи радять,що важливо,не що отоючи подумають,а як ти до цього відносишся.Я бажаю нам усім гармонії з собою і оточуючими.
Дуже дякую Вам. Ви так влучно описуєте про проживання та адаптацію закордоном. Як це складно, з якими труднощами стикаєшся та в якому стані перебуваєш, стан "на межі". Усім складно зараз, і тим хто виїхав з країни, і хто залишився.
Ще один дивний коментар. Знаходячись у вимушеному переселенні таки зібрала куток щастя, аудіо куточок. Спочатку з'явився вініловий програвач, бо життя ж продовжується. Колонки дали в користування, велика подяка, добрі люди. Потім голку треба ж докупити, бо щось не те. Не такий Pink Floyd (платівка 1967 рік з місцевої барахолки). Голка це добре, але може фонокоректор підтягне трохи? Ну якщо є фонокоректор, то вже ж колонки таки треба. Так у вигнанні з'явився оазис спокою. До чого це я?! Пересічна людина подумає, що трохи з' їхала з глузду. Війна, вимушена міграція, ситуація виживання, треба думати як забезпечити базові потреби, а вона акустичну систему збирає. Але ж в кожного своя точка опори. 😂 І я щаслива. В мене вже є та частка дому, котру не взяли з собою 24 лютого 2022 року.
Дуже дякую за етюд. Почула пояснення свого стану: я з тих хто виїхав за кордон( ми перебували за кордоном коли почалася війна) в перші дні війни я забрала дітей, і все так як ви кажете все в мене склалося і житло , і діти добре вчаться і заробляю я не погано а от радості немає........ що це? Примус?
Як же відгукується для мене ця тема примус посмішки Міні здавалось ,що це я якась не така бо не либлюсь 😅 Дякую що ви є і ваші етюди!правда ваша професійна правда 🫶🏻
Дякую неймовірно! Колись мріяла жити в іншій країні. Зараз виїхала рятуючи дитину. Точніше викинула клята війна. Наче адаптувалась. Навіть "пощастило", бо чоловік виїхав зі мною. Я інвалід. В мене постійні суіцидальні думки, повна ізоляція, туга за домом. Рідня дивується, лікар прописав антидеприсанти та транквілізатори. Не п'ю, не хочу, мені погано. Таблетки не вирішать проблему, війна триває, дім далеко. Прямо дуже дратує, коли намагаються тягнути в театри, музеї, якісь подорожі в інші країни, бо все поряд. Це справді якесь моральне знущання. 😢 Кожна людина має право на свої емоції, навіть якщо вони не такі, як очікують оточуючі. На подяку, хочу порадити для прослуховування один музикальний проєкт. Ayreon "The Human Equation". Цікава була б Ваша думка про цю роботу. Музична історія про подорож людини, яка знаходиться в реанімації, шляхами підсвідомості.
Дякую. На жаль не знаю вашого імені. І на жаль, в телеграм групах людей, що виїхали за кордон є про все, як дістатися, влаштуватися, що поїсти і як жити. Окрім музеїв, тоненьких вуличок, кави і картин. Це не можливо побачити, а тим більш свідомо хотіти, тим більш під час війни, коли подумки тільки мова на якій буде вчитися моя дитина і робота, яка можлива тільки при наявності мови, а далі ще складніше. І от зараз на фоні Aureon, прочитавши Ваш досвід дивлюся на свою ситуацію трохи інакше, пригадуючи досвід з якогось тренінгу на все життя. Досвід на все життя. А вибір може бути не обов'язково на все життя, бо коли так планувати а особливо в чомусь особливо значимому для себе першого кроку так ніколи може і не бути. Наче знала, виявляється забула. Зловила себе на думці, що планую невідомість на все життя. От і не дивно, що не виходить. А якщо почати к прикладу з музею, то це схоже на спорт, не як і скільки, а навіщо.
@@ТатьянаМичковская на початку війні, коли тікали, поставила собі на телефоні заставку. Цитату Віктора Франкла. "Першими зломались ті, хто вірив, що все скоро закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це коли - небуть закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікувань того, що ще може трапитись."
@@nadiia2826 так рятують поточні справи. І балансування між музикою і діями. Або між уявним світом роздумів про життя і реальним проживанням життя. А ті хто стверджують, що мізгам байдуже, чи то було тільки в уяві, чи насправді. Нехай спробують вгамувати спрагу лише тільки уявляючи воду.
Дякую. Саме ця тема виявилась дуже близькою. Я часто прошу сина бути більш позитивно налаштованим та задоволеним. Це ж краще ніж бурчати…Виходить примушую…але чи завжди це погано…наприклад, син ніколи не хоче йти в садок, я його вмовляю й тягну…але якщо цього не робитиму, то як мені тоді працювати…
Дякую за етюд!!! Теж помітила та здивувалася цьому "чому ви нас не любите". Аж цікаво через які саме меседжі це зайшло в мізки людей. Чому саме любов? Їхній головний теж оперував цим дієсловом.
Цікаво! Корисно! Дякую! Багато власних спостережень розглядаю,. Відносно примусу і так і ні. А що, як ця людина, що начебто пішла не своїм шляхом, на будь-яких інших шляхах мала би той же настрій? І це її чи його природа? Над собою потрібно працювати, тому що життя разом з близькими і рідними - це часто робота над собою. За кордоном вже 21 рік. А Україна болить.
В мене подібна ситуація. В цьому році мені виповнилось 40 років і зрозуміла, що просто вже більше так не можу, тому вирішила змінювати фах, хоча дуже переживаю як мене будуть приймати в колі підлітки.
![[LIVE] : ONE ลุมพินี 86 | คู่เอก "คมเพชร vs ชาติพยัคฆ์"](http://i.ytimg.com/vi/m3q_dRYDuU8/mqdefault.jpg)
![Самый богатый человек в Вавилоне. Джордж Самюэль Клейсон. [Аудиокнига]](/img/n.gif)
Никогда не обращалась к психотерапевтам...Но вас очень люблю слушать. Вдруг подумалось, что ваши рассказы, беседы, этюды служат сейчас лекарством для моей нервной системы...Они успокаивают, уравновешивают меня. Спасибо вам!
Щодо переміщення в інші країни - ви абсолютно праві , дуже тонко передали проблеми біженців.
😊😊😊😊😊
Дякую за етюд.Сподобався неочікуваний погляд на тему примусу.Дякую своїй родині ,що навчили залишатися собою і ні до чого не примушували.Дякую,що підіймаючи ті,чи інші питання,не даєте мозку лінуватись.Щоб бути самим собою,треба мати внутрішній стержень . Психологи радять,що важливо,не що отоючи подумають,а як ти до цього відносишся.Я бажаю нам усім гармонії з собою і оточуючими.
Дуже дякую Вам. Ви так влучно описуєте про проживання та адаптацію закордоном. Як це складно, з якими труднощами стикаєшся та в якому стані перебуваєш, стан "на межі". Усім складно зараз, і тим хто виїхав з країни, і хто залишився.
Навіть мʼязи обличчя розслабитись, дякую за дозвол бути нейтральним, це дуже важливий етюд. Я маю право бути собою
Дякую, теми, як завжди, спонукають замислюватись. Шановний пане Олеже, вам потрібен відпочинок, дуже. Війна - тяжка ноша. Ви несете за десятьох.
Дякую за етюд....дуже слушно як завжди
Ще один дивний коментар. Знаходячись у вимушеному переселенні таки зібрала куток щастя, аудіо куточок. Спочатку з'явився вініловий програвач, бо життя ж продовжується. Колонки дали в користування, велика подяка, добрі люди. Потім голку треба ж докупити, бо щось не те. Не такий Pink Floyd (платівка 1967 рік з місцевої барахолки). Голка це добре, але може фонокоректор підтягне трохи? Ну якщо є фонокоректор, то вже ж колонки таки треба. Так у вигнанні з'явився оазис спокою. До чого це я?! Пересічна людина подумає, що трохи з' їхала з глузду. Війна, вимушена міграція, ситуація виживання, треба думати як забезпечити базові потреби, а вона акустичну систему збирає. Але ж в кожного своя точка опори. 😂 І я щаслива. В мене вже є та частка дому, котру не взяли з собою 24 лютого 2022 року.
#комент4ібільшеслів
Дякую за черговий крутий випуск! І ще кілька слів у коментар для кращого просування відео ютубом!
Дуже дякую за етюд. Почула пояснення свого стану: я з тих хто виїхав за кордон( ми перебували за кордоном коли почалася війна) в перші дні війни я забрала дітей, і все так як ви кажете все в мене склалося і житло , і діти добре вчаться і заробляю я не погано а от радості немає........ що це? Примус?
Як же відгукується для мене ця тема примус посмішки
Міні здавалось ,що це я якась не така бо не либлюсь 😅
Дякую що ви є і ваші етюди!правда ваша професійна правда 🫶🏻
Мені подобаються ваші ефіри
Думаємо! Голос Олега Созонтовича - хоч до рани прикладай
Дякую від всієї душі❤
Дякую неймовірно! Колись мріяла жити в іншій країні. Зараз виїхала рятуючи дитину. Точніше викинула клята війна. Наче адаптувалась. Навіть "пощастило", бо чоловік виїхав зі мною. Я інвалід. В мене постійні суіцидальні думки, повна ізоляція, туга за домом. Рідня дивується, лікар прописав антидеприсанти та транквілізатори. Не п'ю, не хочу, мені погано. Таблетки не вирішать проблему, війна триває, дім далеко. Прямо дуже дратує, коли намагаються тягнути в театри, музеї, якісь подорожі в інші країни, бо все поряд. Це справді якесь моральне знущання. 😢 Кожна людина має право на свої емоції, навіть якщо вони не такі, як очікують оточуючі. На подяку, хочу порадити для прослуховування один музикальний проєкт. Ayreon "The Human Equation". Цікава була б Ваша думка про цю роботу. Музична історія про подорож людини, яка знаходиться в реанімації, шляхами підсвідомості.
Дякую. На жаль не знаю вашого імені. І на жаль, в телеграм групах людей, що виїхали за кордон є про все, як дістатися, влаштуватися, що поїсти і як жити. Окрім музеїв, тоненьких вуличок, кави і картин. Це не можливо побачити, а тим більш свідомо хотіти, тим більш під час війни, коли подумки тільки мова на якій буде вчитися моя дитина і робота, яка можлива тільки при наявності мови, а далі ще складніше. І от зараз на фоні Aureon, прочитавши Ваш досвід дивлюся на свою ситуацію трохи інакше, пригадуючи досвід з якогось тренінгу на все життя. Досвід на все життя. А вибір може бути не обов'язково на все життя, бо коли так планувати а особливо в чомусь особливо значимому для себе першого кроку так ніколи може і не бути. Наче знала, виявляється забула. Зловила себе на думці, що планую невідомість на все життя. От і не дивно, що не виходить. А якщо почати к прикладу з музею, то це схоже на спорт, не як і скільки, а навіщо.
@@ТатьянаМичковская на початку війні, коли тікали, поставила собі на телефоні заставку. Цитату Віктора Франкла. "Першими зломались ті, хто вірив, що все скоро закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це коли - небуть закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікувань того, що ще може трапитись."
@@nadiia2826 так рятують поточні справи. І балансування між музикою і діями. Або між уявним світом роздумів про життя і реальним проживанням життя. А ті хто стверджують, що мізгам байдуже, чи то було тільки в уяві, чи насправді. Нехай спробують вгамувати спрагу лише тільки уявляючи воду.
@@nadiia2826, дякую за цитату. Дуже важливо було її прочитати❤
Дякую. Саме ця тема виявилась дуже близькою. Я часто прошу сина бути більш позитивно налаштованим та задоволеним. Це ж краще ніж бурчати…Виходить примушую…але чи завжди це погано…наприклад, син ніколи не хоче йти в садок, я його вмовляю й тягну…але якщо цього не робитиму, то як мені тоді працювати…
Нікого не чіпаю; примус починьаю.
Війо!
З цього альбому у Ken Peplowski найкраще перекликається з темою етюду When Joanna Loved Me. 😊
погоджуюсь
Де закінчується такт і починається ліцемірство?
Де закінчується виховання і починається примус? Що думаєте?
складне запитання. єдино вірної формули точно немає
Дякую за етюд!!! Теж помітила та здивувалася цьому "чому ви нас не любите". Аж цікаво через які саме меседжі це зайшло в мізки людей. Чому саме любов? Їхній головний теж оперував цим дієсловом.
Цікаво! Корисно! Дякую! Багато власних спостережень розглядаю,. Відносно примусу і так і ні. А що, як ця людина, що начебто пішла не своїм шляхом, на будь-яких інших шляхах мала би той же настрій? І це її чи його природа? Над собою потрібно працювати, тому що життя разом з близькими і рідними - це часто робота над собою.
За кордоном вже 21 рік. А Україна болить.
Тема з дипломом схожа із моєю. Багато часу минуло, а образа на батьків лишилася. Пікажіть, будь ласка, як боротися із образами. Дякую за відповідь.
В мене подібна ситуація. В цьому році мені виповнилось 40 років і зрозуміла, що просто вже більше так не можу, тому вирішила змінювати фах, хоча дуже переживаю як мене будуть приймати в колі підлітки.
Щодо посмішок...згадую іншу крайність, похмурі надуті фейси на фотках епохи совка))