КБ: ЯК НАС ЗМІНИЛА ВІЙНА 💔
ฝัง
- เผยแพร่เมื่อ 19 เม.ย. 2024
- Вітаю! ♥️
У цьому відео поговоримо про наболіле. Актуальнішої теми, думаю, не знайти.
#буктюб_українською
ЗА КАВОЮ СЮДИ ☕️
Сайт: 25coffeeroasters.ua/
Instagram: / 25_coffee_roasters
TH-cam: / @25_coffee_roasters
Інші корисні посилання: mssg.me/gd48e?fbclid=PAAaabsw...
* Промокод "Букля" дає знижку 20% на всю каву від 25 Coffee Roasters окрім дріпів, комбо та наборів
Дякую за перегляд! ♥️
Мій Inst: / lisa___su
![[Full Episode] MasterChef Junior Thailand มาสเตอร์เชฟ จูเนียร์ ประเทศไทย Season 3 Episode 1](http://i.ytimg.com/vi/Qs5zdBqLn_8/mqdefault.jpg)
Я колекціонувала ляльок і вела інстаграм сторінку, де викладала фото. Я постійно замовляла одяг, меблі, робила діарами. Насолоджувалася створенням нових образів для них, ходила усюди хоча б одну ляльку з купою аксесуарів, бо що як на прогулянці побачу гарне місце для фото. Після початку повномасштабної війни в мені ніби вмерло це. В мене тепер відраза до цього. В мене відібрали величезну частину мого життя, яка слугувала мені втіхою та насолодою у найважчі часи. Вам величезна подяка, що навіть не розглядали можливість полишити котика.
Мені дуже шкода, що у вас так сталось 🥺 У мене перший час було таке з ютубканалом, думала його закрити, але з часом вирішила просто дуже змінити його і приховати старі відео. Сподіваюсь, з часом ви знову знайдете для себе захоплення-втіху ❤️ щиро бажаю цього
Дякуємо за відео! Хай квітне україномовний ютуб і Україна 🇺🇦🇺🇦❤️💪
Дякую за відео!
Люблю всі Ваші рубрики, але КБ - найбільше!
Водночас розумію, що часто знімати КБ мабуть, неможливо, - настільки це «на межі» всього… почуттів, болю, переживань… Відгукується кожне Ваше слово… Дякую!
Дякую ❤️❤️❤️
Дуже щира і емоційна розповідь. Прожила ці всі моменти знову разом з Вами. Цей біль, розпач, жах нерозуміння, несприйняття і безсилля... Дякую Вам! Тримаймося! ❤️❤️❤️
Тримаймося ❤️
Дякую ,за таке щемливе відео ,за те що несете україномовний контент , щире відео , дякую !
Дякую ❤️
Дякую за цитату, раніше її не чула, взяла собі для періодичного ремонту мого (і не тільки мого) підтікаючого даху: "Першими війна зламала тих, хто очікував що вона от-от завершиться, другими зламала тих, хто думав, що вона не завершиться ніколи, і вижили тільки ті, хто просто жив і ні на що не сподівався". Хай квітне український ютуб))))
Будь ласка ❤️
Доречі доволі часто чула, що люди рятувалися від реальності у книгах. В мене все було абсолютно навпаки. Перші півроку читала лише новини і переписки з близькими. В якийсь момент навіть думала, що не зможу більше повернутися до читання художньої літератури. І для мене це було додатковим шоком, бо я та людина, яка у тяжкі моменти життя завжди знаходила розраду в книгах. Та й читала я скільки себе пам'ятаю.
Я не читала перші кілька тижнів, а потім стала багато читати в електронці з телефону (тоді у застосунку якабу відкрили доступ безкоштовний до купи книжок). Щоправда читала щось для себе нетипове - дитячу літературу і Агату Крісті. Нормально так посадила собі зір, але дійсно допомагало хоч трохи відволікатись 😕
Ми виїхали з Києва 24 лютого до батьків в пригород. І потрапили в окупацію. Зараз, коли згадую, як з чоловіком і дочкою 8 березня вибирались стежками під обстрілами, здається, що це був страшний фільм, а не реальні події. Я була сильною. Але ридала, коли на в'їзді в Київ наші хлопці на блокпосту подарували тюльпани (бо це ж 8 березня😮).
Ох 🥺 Добре, що вдалося вибратися. Сподіваюся, з батьками теж усе гаразд ❤️
@@l_booklya Все добре. Вони 12 березня теж виїхали з Ворзеля. І все наче нормально. Але життя змінилося у всіх.
На початку війни також працювала журналістом. Мені аж легше стало коли ще хтось заявив про проф деформацію від роботи в таких стресових умовах. З плином пів року війни, я брала інтервʼю в Польщі біженки з Маріуполя, яка розповідала про пережиті жахи, а я в голові лиш продумувала структуру статті. У мене настільки відключилися емоції щоб не зʼїхати з глузду, що коли мені було боляче навіть від сварок з коханим, я не могла заплакати. Я розуміла, що мені має бути сумно, боляче, має бути якась реакція, а її не було зовсім. Почуття радості зникло от просто взагалі. Ти посміхаєшся просто через те, що знаєш що зараз доречно буде сміятися. Пройшло лиш кілька місяців роботи з психологом, поки я не почала реально відчувати світ навколо себе. Для мене, новиною, яка найбільше відклалася травматично в памʼяті, була про ракетний удар по вокзалу в Краматорську. Блюрити фотки з тими тілами… це була моя перша панічна атака в житті.
Мені, мабуть, найбільше запам‘яталась історія дівчинки Катерини з Запоріжжя. Її п‘ять годин шукали під завалами, вона в цей час уся в крові обіймала свого кота і робила фото на телефон. Розшифровувала сторіз її друзів, які чекали біля під’їзду, потім вона сама вийшла на зв‘язок і публікувала деталі того жаху… Пролила літри сліз у ту зміну 💔
@@l_booklya памʼятаю ці новини. Коли це не просто цифри з кількістю загиблих чи зниклих чи поранених, а чиясь реальна історія-це найважче. Яка б не була трагедія, про цифри писати легше, ніж про тих хто за ними стоїть(
Я так розумію вже журналістом не працюєте?
Та ні, чому) працюю
@@l_booklya тоді сил вам😅як їх вам вистачає щоб ще читати важкі книги, я не знаю)))
Дякую 😄
Повністю погоджуюсь
Ліза ти озвучила думки багатьох українців.Особисто я для себе визначила ,що життя вже ніколи не буде таким яким було,я почала цінувати кожну мить свого життя,відсіяла людей які не поділяють моїх думок стосовно війни,цих людей для меге взагалі не існує і немає сенсу в подальшому нашому спілкуванні.Я як і ти до війни мріяла про весілля сина , уявляла яким воно буде тепер розумію годовне дочекатися його з війни.А найбільша біль в тому ,що з нашої родини 3 чоловіки пішли воювати зі сторони мого чоловіка ніхто це брлить і бентежить мене найбільше тому переглянула і зовсім по іншому подивилася на наші стосунки з чоловіком і як жити далі незнаю в душі порожнеча і відчуття випаленої пустелі.
Ох 🥺 бажаю, щоб усі ваші герої скоріше повернулись додому цілими та наскільки це можливо щасливими!Я сама з родини військових, теж чоловіки пішли воювати або у 2022, або з 2014. Приблизно розумію, як вам важко, тримайтесь 💔
Дякую Лізо і тобі сил і витримки,вони нам зараз потрібні як ніколи.
Дякую ❤️
Я в перший день війни збиралася на роботу. Нам подзвонила сусідка і сказала, що почалося. Все якось швидко змінилося. Я жила в Луганській обл. Причому досить близько до "лнр". Тому за березень бачила ракети, які розвивалися в 100 метрах від нас. Декілька разів пережила прямо обстріл, коли ти на роботі, а твоя дитина вдома з батьками і зв'язку немає, щоби дізнатися чи живі вони... Зараз моє місто під окупацією. Там залишилися дідусь і бабуся. Залишається тільки сподіватися, що в скорому часі ми зможемо зустрітися.
Дякую за відео.
От же ш ютуб 🙃 закинув у коментарі на схвалення
Жахливо 💔 Серце розривається завжди за усіх, чиї домівки під окупацією. Вдається якось підтримувати зв’язок з дідусем і бабусею? Вірю, що ця недореспубліка завершить своє існування, а сім‘ї воз‘єднаються 🥺 Дякую, що поділились 💗
@@l_booklya нічого,буває🙃
Так, зараз можемо інколи дзвонити їм. Правда, більш за все турбує, щоб вони не нахапалися тої пропаганди🤞😮💨
Ох, розумію 🙁
Віктор Франкл розписав як виживали в концтаборі. Саме цю книгу я згадала, коли ви десь на 20.30 хвилині вели свій монолог. А ті перші тижні не забудуться ніколи.
Згодна 💔 десь воно і добре, можливо, пам‘ять не дозволить наступним поколінням повторити наші помилки (сподіваюсь на це)
Що таке "КБ"?
Назва рубрики «Куди бігти» скорочено
@@l_booklya дякую
Стільки всього у цьому відео. І стільки всьо в думках, спогадах і на душі, що це прям потрібно сідати і розбирати по пунктах з блокнотом. І то це не буде скінченний список, бо війна ще триває. Але як зараз пам'ятаю один із днів (чи то лютого, чи то початку березня) коли тато пішов пішки і на попутках у військкомат в Харкові (це від передмістя половину Харкова пройти треба) а ми втрьох (я, мама і молодша сестра) залишилися в будинку (який так досі і стоїть недобудований) і намагалися зігрітися якимось конвектором й періодично ховалися у ванній (бо це було найнадійніше, на нашу думку місце) і слухали як ракети літають (постійно очікуючи, що ось ця вже точно до нас). Був страх більше за тата, чи дійде він безпечно і чи побачу я його ще колись. Такі от спогади. Не найщасливіші, але дуже яскраві.
Щодо того, що зараз періодично несеться в інтернеті, то іноді там таке зустрічається, що аж не віриться, що це зараз реально відбувається і щось на повному серйозі кажеться. Загалом зараз такий досвід отримується, що такого й у страшному сні не снилося
Мені ще з кожним роком все важче отак у коментарях відрізняти ботів від реальних людей, тому не завжди впевнена, чи це просто не ІПСО якесь. На жаль, часи «немає сечі терпіти ці пекельні борошна» минули, і ворог теж у своєму болоті-гівні розвивається 🫣 Спогад дуже болючий, я сподіваюсь, з батьком все гаразд?
@@l_booklya так, зараз служить в зсу в логістиці (оскільки після 14 вже має інвалідність). Мені здається, як і було сказано у відео, що найстрашніше коли ти не поруч з близькими і не маєш ніякої змоги повпливати на перебіг подій
Не знаю вашого батька, але на душі аж стало легше ❤️ нехай усе буде добре