วีดีโอ

@@minskamzi Дякую за увагу до цього відео та за озвучену вами проблематику. Впевнений, що подібні запитання є у багатьох людей, як і певні упередження стосовно психології. Тому дякую, що озвучили їх. В цьому коментарі і в наступних під ним спробую навести приклад чому озвучені вами проблеми можуть лише частково бути вирішені в практичній психології. Ми можемо мати певні упередження по відношенню до психології та порівнювати її з точними науками на кшталт математики та фізики, де ймовірність логічного умовиводу завжди об'єктивно значно більша. Втім якщо робити це найважливішим критерієм оцінки науки, то давайте в принципі відмовитись від левової частини наукових дисциплін, які плавають в точних даних. Ми можемо не цікавитись психологічною наукою, але вона (як і політика) завжди буде цікавитись нами. Питання чи ми більш активні у власному процесі пізнання чи не вбачаємо в подібній активності сенс, якщо точно не знаємо куди нам варто йти для того, щоб нам було краще. В практичній психології близько кількох сотень окремих психотерапевтичних напрямків і кожен із них вказує на різні шляхи. Невже психологи не можуть домовитись і сказати нам нормально куди йти, щоб зцілитися від окремих хвороб? Відповідь - дійсно не можуть. І тут навіть з точки зору медицини проблема не в самій хворобі, а в етіології та патогенезі, тобто у причинах виникнення та унікальному середовищі розвитку. Методи, де так багато структури про яку ви цікавились також є. Існують симптомо-орієнтовані методи психотерапії, як КПТ. Вони направлені на послаблення, або усунення певного симптому (депресії, фобії і т.д.). Вони з точки зору методик можуть бути більш-менш універсальними, мати чіткий алгоритм роботи з техніками для кожного розладу чи синдрому з прописаною рекомендованою кількістю зустрічей і протоколом, що потрібно на цих зустрічах робити. Такі психотерапевтичні методи зазвичай обожнюють страхові компанії, оскільки якщо у роботодавця працівник страждає помірною депресією, то роботодавець знає, що він умовно профінансує своєму робітнику курс піврічної когнітивно-поведінкрвої терапії і жодного місяця більше. Але тут же ж виникає проблема, яка полягає в тому, що універсальні симптомо-орієнтовані методи тільки поверхнево і незначним чином звертають увагу на причини виникнення симптому, оскільки боряться лише з ним. На противагу симптомо-орієнтованим методам описаним вище існують умовно людиноцетричні, тобто гуманістичні методи (умовно ЦОТ, гештальт, екзистенційна), які орієнтовані на процес та на досвід (експірієнтальні). Симптом чи розлад для них носить посереднє значення, оскільки в їхній філософії симптом є наслідком чогось іншого і глибшого в житті людини (а тут ми пам'ятаємо про унікальний досвід особистості). Саме тому такі методи не працюють з симптомом чи на подолання симптому, вони працюють з людиною у житті якої цей симптом виник як наслідок чогось. Тут звісно варто сказати про генетичну обумовленість певних хвороб, яка не залежить від досвіду людини та її життєвих виборів, втім навіть зважаючи на це сучасні науковці вважають домінантною біопсихосоціальну модель психозів (тобто хвороба не обов'язково розвинеться тільки від поганої генетики чи від слабкої нервової системи, чи від токсичного середовища). Іншими словами є щось чого ми не знаємо в етіології та патогенезі конкретної люлини і саме в цьому місці підхід із чітким алгоритмом та визначеною кількістю сесій для зцілення ламається. В процесоорієнтованих методах це щось досліджується і час дослідження визначається найбільшою мірою активністю самого клієнта та його готовністю до змін. І так я погоджуюсь, що це максимально не вигідно ні для страхових компаній, ні для людини, яка хоче отримати чітку відповідь скільки мені треба приходити, щоб у мене не було того, що тепер є, чи щоб з'явилося те, чого не було раніше. Незалежно від універсальних механізмів функціонування організму психіка все ж великою мірою індивідуальна: тут мова йде і про різне чергування процесів збудження-гальмування (так званий темперамент), генетичну обтяженість ( в когось схильність до одних хвороб, в когось інших) характерологічні особливості - як стійкі ознаки особистості набуті в процесі соціалізації. Сама по собі соціалізація передбачає унікальний досвід людини, який неповторний в досвіді ні для кого іншого, ніж для конкретної людини. Враховуючи описане вище чи можна створити універсальний алгоритм допомоги, який буде ефективний для психіки кожної людини. На мою думку - ні. Бо це не геометрія, де не враховують досвід який переживають цифри чи лінії, оскільки досвід не має значення в контексті вирішення певної проблеми для геометричної фігури, а в психології ще й яке значення має. Стосовно вартості роботи психолога згоден, що це недешево. Але тут нюанс - не дешево не тому, що це дорого, а тому, що економічне становище наших співгромадян дуже плачевне і з кожним роком стає сумнішим. Подобається це людині чи ні, але вона сьогодні живе при капіталізмі, а не при соціалізмі. "Фабрики робочим, заводи крестьянам", "Все отнять и поделить" - це комуністичні гасла, які не мають нічого спільного із сучасною реальністю.

Я знаю чимало молодих психологів вартість на чиї послуги є доволі демократичною, але навіть до них домахуються певні люди із претензіями - а чому не безплатно (до мене теж домахувалися). Як людина яка вже має певний досвід у професії і частково займалася в окремих випадках волонтерською психотерапією я знаю, що найчастіше люди, які закидають за високу ціну навіть не цікавились волонтерськими програмами на безоплатній основі, яких в Україні чимало в тому числі під час війни. Що ж, сподіваюсь, що хоча б частково відповів на ваші запитання в коментарі.

@@ІванРудий Дякую за таку розгорнуту і деталізовану відповідь. Часами вона схожа на відповідь юриста, але це не применшує її правдивість і корисність та далекоглядність. Так, згоден з тим, що це скоріше в нас не дуже економічне становище і не дуже поліпшується. Мені здається тут могло б допомогти порівняння психічного потоку свідомості, роботи зі сприйняттям реальності до кровообігу. Тобто приходить людина з середнім діагнозом. Першим мені здається, якщо це середній діагноз перевіряємо внутрішню і зовнішню кровотечі - тобто як себе сприймає і як вона думає про інших, як оточуючі сприймають. Друге, заміряємо тиск - чи достатній рівень і темп розуміння психічних процесів. Третє, аналіз складу, що заважає достатньому рівню сприйняття процесів і темпу. І ось мені здається вже на 4 етапі вже професійні психологи можуть вибрати методи і поставити терміни. Не знаю може я применшує складність всього, а можливо не має достатнього загального бачення і скоординованості дій при аналізі на етапах.

@@ІванРудий Ніхто не говорить про безкоштовно такі послуги, коли скільки потрібно знати діагнозів і роботу методів. А ще постійно вивчати, що говорять провідні спеціалісти. Але якби були послуги більш доступними чи становище матеріальне співгромадян краще. То галузь могла дати більші прибутки за рахунок кількості. Ще більш розвинулася з більшою базою знань, не говорячи про більш здорових людей, націю. Здорових значить більш уповноважених))) хотів написати врівноважених від того продуктивних і щасливих. Щось за щось. Це звісно вирішувати обом учасникам як краще.

@@ПсихологНаталіяЗайченко дякую за перегляд)

Дякую за уважність до мого відео. Хочеться надати Вам багато підтримки для того, щоб впоратись з травмами, які отримані в дитинстві. Подолати якесь відчуття неможливо, більше того - цього не потребується. Будь-яке почуття можна тільки прожити, що означає продовження життя з того місця, в якому ми можливо застрягли. Боротися з відчуттями - це теж саме, що боротися із думками - ми завжди програємо в цій боротьбі (психологічна дилема про рожевого слона). Якщо в маленького хлопчика в дитячому віці не було велосипеда і він дорослішає і купує собі великий автомобіль, то це не змінює факту того, що у нього в дитинстві не було велосипеда. Ми можемо прогорювати наші болісні втрати в житті, бо це єдиний спосіб як людина може впоратися з втратою, навіть якщо це горювання за життям, якого в нас в порівнянні з кимось ніколи не було. Психологічні травми порушують цілісність як психіки так і нашої життєвої історії, вона стає фрагментарною (життя може ділитися на до та після) і часто завдання, яке постає перед нами після цього розділення - це відновлення цілісності, як психіки, так і нашої життєвої історії. Один із психологів у власній книзі починав її зі слів "Моя мама була стервом", і після цього описував те як він впорався і як допомагав впоратися іншим. Прийняття реальності такою якою вона є дає нам змогу змінювати наше власне життя опираючись на теперішній момент як єдину можливість вплинути на своє життя тут і тепер. Наголошую, що хочеться надати Вам дуже багато підтримки та побажати успіху в цьому процесі. У вас точно є сили для того, щоб впоратися з ним.

@@yulia_neanea981 дякую за перегляд і за хороше побажання 😊

Спасибі 😊

Дякую)

@@ГалинаНосаченко-у6х на жаль, деяким людям в принципі важко будь-що пояснити.

@@КатяМаркиш Це дуже круто, що ви цікавитесь питаннями психології. Можу порекомендувати Вам для цього звернути увагу на праці Монтесорі, Віннікота. Дуже багато в цих психологів описано вікові особливості психіки. Можна ознайомитися з підручником Вікової психології, якщо відповідь на ваш запит потребує більшої систематичності.

@@ІванРудий Вдячна вам за пораду! І за відео

@@КатяМаркиш спасибі 😌

Дякую за увагу до мого відео. В тому і полягає проблема, яку висвітлював тут. За старим законом в Україні є лікар-психотерапевт як медичний працівник, але немає професії психотерапевта, хоча їх чимало. Психотерапевтами стають, або медики, які отримали підвищення кваліфікації у вигляді кількарічного навчання конкретному методу психотерапії, або психологи, які після завершення ВНЗ аналогічно пройшли кількарічне навчання в конкретному методі психотерапії. В тому то й проблема, що спеціальність є, рід діяльності є, а в законі їх немає. Те ж саме до речі із професією психолога-сексолога, яка є в багатьох країнах світу, але немає в Україні. У нас за законом є тільки сексолог та сексопатолог, які займаються медичними відхиленнями у сексуальній сфері людини, без детального розгляду психологічних причин таких порушень. Коли немає визнання певної професії, то немає і контролю за сферою діяльності цієї професії. А це наприклад означає, що психотерапевтами та психологами-сексологами себе може назвати будь-хто, бо за законом не існує визнання цієї професії. І саме через це на ринок психотерапевтичних послуг стають в одну чергу і люди, які мають вищу освіту (психолога, чи медика) + мінімум кількарічне психотерапевтичне навчання і люди, які не мають жодної освіти, а просто називають себе до прикладу психотерапевтами. Тобто там, де немає визнання немає регульованості. А там, де немає регулювання - панує хаос і некомпетентність. Сподіваюсь, що дав відповідь на ваш коментар.

Психолог (після завершення ВНЗ) має право проводити наукову діяльність, займатися вивченням психічних процесів, проводити психологічне консультування та давати рекомендації. Психотерапевт же використовує методи психологічного впливу направлені на зміну певних особистостісних характеристик, поведінки чи сприйняття людиною життєвих ситуацій заради покращення якості життя. Рівень підготовки психотерапевтів в контексті взаємодії з людьми, можливостями та майстерністю використання засобів психологічного впливу має бути на порядок вищий, ніж у психологів.

@@ІванРудий дуже розгорнутий коментар. Прям супер! Щиро дякую за відповідь!

Не вживаю ні тютюнових, ні наркотичних речовин. Іноді очі червоніють від екрану монітору та напруження, якщо ви не знали про це.

Дякую за перегляд 😊

Погоджуюсь)

Це ви переглянули уривок із серії з кількох відео. У повному відео акцентую увагу на тому, що є нормотипові (тобто стандартні для всіх в певні вікові періоди) життєві кризи. Це знання із базової загальної та вікової психології. А є ситуативні (реактивні) кризи, в залежності від контексту життя людини, травмівної ситуації та її унікального досвіду. На мою суб'єктивну думку не існує найважливіших питань в контексті психотерапії. Є важливі питання і питання в клієнта, яке стосується його віку є саме таким.

Спасибі за Вашу увагу до висвітленої теми та теплі побажання 😊

Дякую за перегляд, коментар та уважність до моїх відео) Завжди вживаю термін клієнт. Його якраз Роджерс вперше і почав застосовувати по відношенню до людей, які звертаються за допомогою. Можливо у відео вжив цей термін, коли говорив за психоаналіз, або ж просто обмовився. Не буду шукати відповіді на це запитання переглядаючи) Я ніколи не говорив, що психоаналіз - це неправильний метод і що дитячі травми неважливі, звісно ж, що все важливо. Втім не завжди травмівний досвід перетворюється на травму і це також варто враховувати. Концепція посттравматичного зростання якраз про це.

І в сучасному психоаналізі, особливо серед клініцистів продовжують вживати термін пацієнт. Стежу за кількома психоаналітиками та клінічними психологами в соцмережах і саме цей термін вони вживають.

​@@ІванРудийв відео це було якраз в контексті інших психологів чи психотерапевтів, ви говорили етично. Я про загал, та хай вживають, я ж не лікар, тому не наділяю себе таким правом) Можливо вони окрім психологічної мають ще медичну освіту, хто зна, в інших випадках це навіть не ярлик, коли тебе називають пацієнтом, це певною мірою "якір".

Дякую за перегляд і підтримуючий коментар 😊

Дякую вам за теплий коментар😊 Захоплююся людьми, які розвиваються та шукають опору всередині себе всупереч життєвим труднощам. Це мабуть нескінченний процес, але як же він потрібний для людини. Дякую, що поділилися своєю історією. Бажаю здоров'я та щасливої долі для ваших 5-х дітей і багато Вам миттєвостей радості та успішної реалізації того, що захочеться реалізувати)

Це дуже важливі речі. Дякую, що поділились своїм досвідом😊

Хочеться вас підтримати😔та похвалити за боротьбу з цими труднощами. Люди рідко розуміють біль, з яким доводиться зустрічатися іншим, поки цей біль не торкнеться до них. Дякую вам, що поділилися і сподіваюся, що в майбутньому на вас очікуватиме таке бажане життя)

Дякую за такий розширений відгук. Радію від того, що відео було корисним 😊

Спасибі 😊

Дякую за перегляд та приємний відгук. Радий бачити на своїх платформах нових людей 😊

Дякую за теплі слова)

Спасибі 😊

Дякую за перегляд та світлі побажання 🤗

😔 Це надзвичайно боляче. Хочеться підтримати цю людину❤️‍🩹

@@ІванРудий Лайком?! Підтримували і виконували всі її прохання. Причому, усі. Їй зараз біля 40 років. Можна сказати "Йде по трупам". Підтримаєте? ...

@@nancynancy4396 я особисто не знаю цю людину так само як і вас. І я не ставлю людям діагнози, бо це не моя робота, та ще й роблячи висновок із коротких описів. Знаю, що в українському сегменті ютюб багато спеціалістів це люблять і практикують. Я вірю в концепцію гуманістичної психології, де вважається, що людина хороша сама по собі. Винятки у вигляді розладів особистості можна обговорювати і дискутувати з цього питання. Я вірю, що людина вчиняє погано тоді, коли погано їй. З точки зору гуманістичної психології підтримка цій людині потрібна. І в слові підтримка мається на увазі зовсім не заохочення якихось агресивних дій по відношенню до інших людей. Сподіваюсь, що ви це розумієте.

@@ІванРудий Повністю з Вами погоджуюсь. Цей приклад лише для доповнення Ваших спостережень і практики. Дякуємо за роботу!

Дякую)

Дякую за позитивний відгук. Радію, коли мої відео корисні😊

Спасибі за приємний коментар та ваш перегляд🔥

Спасибі 😊

Дякую Вам за відгук. І дуже радий від того, що мої відео були корисними. Бажаю Вам всього найкращого в житті😊

Дякую за ваш перегляд та теплий коментар 😊

Дякую за дуже слушне запитання. Я б хотів, щоб була проста відповідь на нього, але її у мене немає. Те, що я б хотів бачити загалом в суспільстві - це цінування людиною іншої людини та її праці. Суспільству важко цінувати працю один одного та й Людину тоді, коли оцінюється впізнаваність, медійність, знайомства, впливовість та зовсім не оцінюється компетентність. Коли компетентність виходить на перше місце, то і потреба в знеціненні та заздрості як така відпадає, бо у людини є можливість рухатися по соціальній драбині самостійно розвиваючи себе у певних компетенціях. Допоки є жорстка структура з недопущенням "не своїх людей" на місця, де інші люди можуть бути більш корисними, то хвиля обурення та невдоволення всередині суспільства зростатиме. На жаль це недопущення не своїх є укоріненою традицією не тільки влади, а й у будь-яких інституціях чи колективах та на локальних рівнях. Дефіцит доступу до певних ресурсів породжує невдоволення, яке люди виливають один на одного. Агресивність та її прояви у вигляді знецінення та заздрості розростаються тоді, коли певний ресурс обмежений і у людей немає доступу до цього ресурсу, або вони починають вірити, що у них немає такого доступу. Тут логічним вирішенням міг би стати розвиток ресурсу (а не ситуативне розподілення, коли його вже недостатньо в моменті), а також плекання у людей віри, що вони здатні впливати на ці процеси (іншими словами - я Людина, яка здатна це змінювати, а не "маленький гвинтик"). Ресурс про який я говорю - це не обов'язково матеріальні блага, це ще й повага людей і повага до людини, незалежно від того, яке місце вона зайняла у соціальній ієрархії, бо повага здатна розкривати потенціал розвитку цієї людини. Маючи повагу як основну політику ми б сприяли розвитку не тільки конкретної людини,а й спільноти загалом, будуючи суспільство достатку, про яке говорив у відео. Втім зауважую, що це тільки мої суб'єктивні домисли, які важко втілити в реальність, особливо в часи війни.

@@ІванРудий дуже хороші думки. Дякую за таку розгорнуту відповідь🙏❤️. Ви мене вразили. Запитувала, бо тема відео дуже болюча особисто і поки я не знайшла способу як цінувати себе коли довкола таке відбувається. Кожного разу, чуючи мовчання у відповідь на будь які мої досягнення, я відчуваю оте саме - "так должно". Всередині така пекельна біль((( не висловити словами

Спасибі за побажання😊

Дякую за тепле слова і приємні побажання ❤️

Я з окупованого Лисичанска 💙💛

Дякую Вам за перегляд та підтримку. Тримайтеся, будь ласка😔@@людмила-ч1щ1ы

Спасибі за теплий коментар і таку високу оцінку🤗

На щастя я не політик, щоб приймати рішення, які впливатимуть на життя інших. Те, що я бачу з усвідомленого віку у нашій країні дуже багато років - це відсутність соціальних ліфтів. Що це означає для кожної людини на індивідуальну рівні? - У неї немає можливості розвинути свій потенціал вище певної планки, оскільки вище планки знаходяться "свої" наближені до певних кіл люди. І це проблема не тільки теперішньої влади, а всієї влади за всю історію незалежності України (можливо й раніше). Більше того це проблема не тільки структури влади, а будь-якої інституції, нехай це мистецтво, бізнес чи щось інше. Тому люди, які вириваються вище встановленої для них планки (якщо вириваються звичайно) роблять це через надзусилля, витрачаючи велетенську купу ресурсів на це. Після того як ти досягаєш чогось настільки важкими ресурсами ти намагаєшся зберегти це, відчуваючи високу конкуренцію з боку інших, або намагання придавити себе. Через це така людина оточує себе людьми, яким умовно може довіряти, або на яких можна покластися. І тут уже говоримо про так зване "кумівство", яке виявляється не індивідуальною проблемою, а системною. Працюючі соціальні ліфти позбавляють людей бажання вгризатися в певні посади, чи оточувати себе "своїми людьми", оскільки тоді знаходження людини на певному місці може визначатися здібностями та компетентністю. Що означає для суспільства загалом відсутність соціальних ліфтів? - Це неминуча деградація (в тому числі моральна, інтелектуальна, компетентністна) і в кращому випадку - це певний період стагнації. Про розвиток і прогрес за такої системи мова йти не може. Але це моє суб'єктивне бачення як звичайного практичного психолога, який не розбирається в системах управління.

Дякую за перегляд)

Якщо якусь дію повторювати одинаковим або подібним чином певну кількість разів, то вона може перетворитися в автоматичну і як наслідок потребуватиме менше витрат фізичних та розумових зусиль. Коли ця дія перетворилась в автоматичну, то у людини з'являється можливість додавати ще якусь діяльність до тієї, що вже є автоматичною. Але в цьому процесі дуже важливо спершу автоматизувати першу діяльність, а потім додавати наступну. Цей механізм описаний у книзі Деніела Канемана "Мислення:швидке й повільне". Думаю, що більшість прекрасних матерів напевно на інтуїтивному рівні зрозуміли цей механізм і активно його використовують у процесі виховання дітей.

Дякую за ваш перегляд. Буду мати ще одну тему для висвітлення в 2024 році 😊

Спасибі)

Повністю згідний з вами. Наразі медичну освіту має тільки лікар-психолог, лікар-психотерапевт та психіатр, а також клінічний психолог повинен пройти підвищення кваліфікації, щоб мати змогу працювати в медичній установі. Більшість психологів, які дбають про рівень своєї компетенції за власний кошт самостійно проходять навчання пропедевтиці психіатрії для того, щоб розуміти той спектр проблем, який виходить за межі їхньої компетенції і перенаправляти до відповідних спеціалістів, або працювати в супроводі з компетентними лікарями. Це звичайно не повноцінна медична освіта, але це зазвичай основна піврічна програма психіатрії, яка необхідна спеціалісту, що працює з людьми. На жаль, це необов'язково для практичного психолога і це навчання за його власної ініціативи та фінансової спроможності. Державних програм, які навчають цьому я ще не бачив.

@@ІванРудий а ще дуже не хватає сайта на зразок рос в17 . Бо в нас важко і не зручно шукати психолога , більшість (90 відсотків ) моїх психологів були з Росії і як би не складності з оплатою то так би і залишилось .

Дякую за перегляд та коментар 😊

Дякую за ваш коментар та перегляд) Жодним чином не закликаю людей відмовлятися від скарг, чи терпіти коли хтось погано робить свою роботу або ж відверто не виконує поставлених на нього зобов'язань. Натомість я закликаю хвалити один одного також, підтримувати людей навколо, які просто гарно роблять свою роботу. Мені дуже не подобається стимулювання суспільства виключно методом батога та заборон, з повним ігноруванням похвали та визнання заслуг. Мені особисто хочеться, щоб люди отримували і позитивні відгуки також, бо стимулює до розвитку особистість і людство вцілому.